Історичний огляд пропагандистської роботи більшовиків Радянської Росії у 1917-1922 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичний огляд пропагандистської роботи більшовиків Радянської Росії у 1917-1922 роках

більшовицький пропагандистський мітинг

Окремою сторінкою в історії психологічної боротьби слід вважати період громадянської війни в радянській Росії, коли було отримано надзвичайний досвід у розвитку тактики дій підрозділів спеціальної пропаганди на оперативно-тактичному рівні, можна сказати, у локальних військових конфліктах.

Пропагандистська діяльність радянської влади в роки її становлення активно досліджувалась протягом низки десятиліть, що було зумовлено ідеологічними пріоритетами тих часів та наявністю джерельної бази проблеми. Кінець XX століття характеризується публічним викриттям радянської діяльності, але, водночас, не дало можливості потрапити у забуття питанням соціалістичної пропаганди. Але на сьогоднішній день можна констатувати відсутність інтересу до даної тематики, особливо що стосується вітчизняних науковців.

А між тим, актуальність вивчення пропагандистського забезпечення військово-політичної діяльності молодої радянської держави не викликає сумніву, оскільки в рамках проблеми існує величезна кількість питань, які не висвітлені, або свідомо сфальсифіковані. Сучасний огляд вже наявної літератури та прив'язка її до останніх публікацій з даної тематики дозволить вивести питання пропаганди радянської влади, і зокрема початків її створення, на якісно новий рівень її осмислення. Адже виявлення та систематизація агітаційно-пропагандистських прийомів на населення і війська матиме неабияке практичне значення для підготовки і ведення інформаційно-психологічних операцій в сучасних війнах і локальних конфліктах.

Аналіз історіографічної бази досліджуваного питання доводить, що теоретичне осмислення пропагандистської діяльності радянської влади у роки її становлення проходило за наступними напрямами. Перший - це праці, які появились в останні роки, автори яких відійшли від політичної вуалізації проблеми і проводили дослідження чисто за теоретико-методо- логічними підходами; праці, в яких агітробота радянської влади отримує об'єктивну оцінку. Другий напрямок - це праці сучасників подій, як посадовців, які визначали загальну стратегію агітаційно-пропагандистської роботи, так і очевидців, які оцінювали пропагандистські зусилля влади. Сюди ж можна віднести й історико-партійну літературу другої половини XX століття, в якій це питання було дуже широко освітлено, але яка, знову-таки, носить в більшості своїй суб'єктивний аналіз подій.

І, нарешті, третій напрямок, який відноситься до галузі культури, - це художні та архітектурні пам'ятки тощо.

Новизна роботи витікає з недостатньої кількості вітчизняних публікацій з питань більшовицького агітаційно-пропагандистського забезпечення діяльності молодої радянської влади, що в свою чергу робить необхідним проведення незаангажованого висновку з даної проблематики. Дане дослідження намагатиметься надати питанню чіткі наукові рамки.

Метою роботи є аналіз напрямків, за якими проходив більшовицький пропагандистський вплив у 1917 - 1918 роках, мотиваційних елементів на кожну окрему аудиторію, на яку була спрямована та чи інша пропаганда та форм агітаційно-пропагандистського впливу.

Приступаючи до викладу основного матеріалу, варто відзначити, що відразу після Жовтневої революції, в ході якої до влади прийшли більшовики, було оголошено «Декрет про мир» і Радянська Росія 2 грудня 1917 року укладає перемир'я та виходить з Першої світової війни. Тоді молода радянська держава потрапляє, так би мовити, в військово-політичне оточення з трьох сторін: перша - це антибільшовицько налаштовані збройні сили Білого руху, друга - війська Четвертного союзу та Антанти і третя - повстанський рух широких прошарків населення проти більшовиків та білогвардійців.

Вищезазначене зумовлює й різноплановість пропагандистського впливу радянського військово-політичного керівництва. Адже інтереси у війні, чисельність та соціальний статус особового складу кожної зацікавленої у війні протиборчої до більшовиків сторони були різними.

Більшовики дуже добре розуміли роль ідеологічного впливу на маси і мали реальний дієвий досвід агітаційно-пропагандистської роботи напередодні революції та в перші роки по приході до влади. В умовах революційного підйому в Росії популярні гасла позитивно відображались на моральному дусі своїх військ і вносили занепад у бойовий настрій противника. Крім того, в умовах переваги противника у військових та технічних засобах, більшовицькій пропаганді необхідно було послабити деморалізуючий вплив цього фактора на особовий склад Червоної армії.

За вказівкою В.Леніна і Й. Сталіна політичну пропаганду серед військ Антанти у радянських районах, які були захоплені противником, проводили підпільні більшовицькі організації. Активну роботу в цьому напрямку проводила «Федерація іноземних груп при Центральному Комітеті російської комуністичної партії більшовиків [1,с..7].

Крім того, до розгортання політичної пропаганди серед америка- но-англійських військ було залучено низку державних та громадських організацій (наприклад, Всесоюзна Центральна виборча комісія, Всесоюзна Центральна Рада профспілок тощо). Величезного значення для успіху політичної пропаганди серед військ іноземного противника відіграв досвід роботи іноземних відділів Народного Комісаріату зі справ національностей. Створені навесні 1918 року, ці відділи видавали листівки, газети, брошури на іноземних мовах. В Червоній армії ця робота була покладена на політоргани [ 1,с..7].

В основному, шляхом пропаганди соціалістичних ідей більшовики в першу чергу прагнули змінити політичну орієнтацію солдат противника. Тому більшовицька пропаганда намагалась створити розшарування армій противника за класовою ознакою, підірвати єдність його рядів, що в свою чергу робило їх армії менш боєздатними.

Водночас політична робота серед військ Антанти відрізнялась від агітації і пропаганди у військах білогвардійців. Солдат експедиційних корпусів більшовики закликали підтримати гасло «Руки геть від Радянської Росії!». Як можливі виходи з війни їм пропонували:

- за прикладом трудящих Росії повернути зброю проти своїх класових ворогів - капіталістів;

- відмовлятися воювати і вимагати від свого командування негайного повернення додому;

- здаватись у полон Червоній армії [2,с..342].

Найбільш дієвим виявився заклик вимагати відправлення додому, оскільки він в найбільшій мірі відповідав обстановці, що склалась, особливостям національної психології солдат противника, відповідав вимогам цивільного населення цих країн.

В процесі пропагандистської роботи серед повстанців більшовики більшу увагу приділяли інтересам селянства, оскільки основна маса населення Росії цього періоду мешкала у селі. Головною рисою селянської психології була віковічна мрія про землю. Ось чому питання про власність на землю стало головним у пропаганді. Обіцянка щодо землі мала колосальний результат для Червоної армії: по-перше, більшовики змогли набрати в свої війська близько одного мільйона добровольців, а по-друге - отримали потужний аргумент для залучення на свій бік примусово мобілізованих солдат білих армій.

Окремою сторінкою розвитку тактики психологічної боротьби слід вважати період радянсько-польської війни 1920 року, коли на території заново відбудованої у 1918 році Польщі більшовики здійснювали завдання морально-психологічного впливу на іншомовне населення. Керівним ідеологічним органом при цьому став «Польревком» у складі Ю. Мархлевського, Ф. Кона, І.Уншліхта та Ф. Дзержинського. Його матеріальне забезпечення складало 1 млрд. рублів золота, спеціально виділені В.Леніним для підтримки структур нової влади. У структуру нових органів місцевої влади було мобілізовано 5700 комуністів-поляків, або 25-30 відсотків усіх поляків, що служили у частинах Червоної Армії на той час [3,с..35].

Для підтримки військових дій 1-ої Кінної Армії було відправлено на фронт друкарню та виділено для друку прокламацій велику кількість газетного паперу. Цікаво, що заходи консолідуючої пропаганди здійснювались не тільки у Польщі, але й у самій Росії. Так, тільки у Москві, протягом липня 1920 року, було розповсюджено 500 плакатів, 10 тисяч листівок з текстом «Маніфесту Польревкому», 3 тисячі листівок «Комунікат» [3,с..36].

У Польщі ефективною формою психологічного впливу були мітинги, на які заохочували шляхом роздачі продовольства. Наприклад, у Вільно було направлено 15 вагонів продуктів, у Білосток - 10 вагонів, у Мінську роздано 15 вагонів і 50 вагонів - ще в інших населених пунктах, зайнятих частинами Червоної Армії [3,с..36]. Це сприяло вирішенню завдань розквартирування червоноармійців, забезпечення харчуванням та фуражем. Радіопропаганду здійснювали радіостанції Комінтерну Москви, Петрограду і Балтійського флоту.

23 серпня 1920 року почала формуватися 1-а Польська Червона Армія, до якої спрямовували польських дезертирів, військовополонених та військовозобов'язаних.

Таким чином, протягом двох місяців було вжито майже всіх заходів психологічного впливу і тільки військова невдача Червоної Армії визначилась на нульовому кінцевому ефекті її спеціальної пропаганди.

Визначившись з мотиваційним апаратом, які використовували більшовики при пропаганді на противника, варто зупинитись на її формах.

Головну роль в інформаційно-психологічному впливі на противника відігравали друковані засоби. Широко використовувались такі форми, як усна пропаганда, наочна агітація та відпуск військовополонених.

Основними видами друкованої продукції для військ і цивільного населення противника були листівки, газети та брошури. їх видавали як в Москві та Петрограді, так і на місцях. Лише політичні органи РСЧА у 1917-1920 роках видавали 80 найменувань спеціальних газет та журналів для солдат противника. Тиражі агітаційно-пропагандистської літератури були досить значними. Листівки і брошури видавали сотнями найменувань, тиражами у десятки і сотні тисяч екземплярів. Так, у вирішальні місяці боротьби з військами генерала М.Юденича (листопад-грудень 1919 року) 8-ма армія розповсюдила самих листівок 4 мільйони екземплярів [2,^.343-344].

Для підвищення ефективності друкованої пропаганди більшовики намагались використовувати найбільш доступні для сприйняття матеріали, такі як листівки-відповіді, листівки-листи, листівки-заклики. Вони враховували той факт, що значна частина населення Росії значно відставала в питаннях культури та освіти від західноєвропейських країн. Відповідно до особливостей аудиторії, акцент робився на спрощене викладення агітаційного матеріалу за допомогою політичних карикатур, лубочних картинок, гасел, коротких віршів сатиричного характеру з малюнками тощо.

Проаналізуємо, для прикладу, основні питання пропаганди які передавались за допомогою листівок до військ західних країн:

показ несправедливого, загарбницького характеру війни з боку Антанти та справедливого характеру війни з боку радянського народу;

критика організаторів вводу на територію Радянської Росії іноземних експедиційних військ (Вільсона, Черчиля, Ллойд- Джорджа) та західної пропаганди;

роз'яснення всесвітнього значення Жовтневої соціалістичної революції, пропаганда переваг радянського ладу, роз'яснення суті радянської демократії, миролюбної зовнішньої політики радянського уряду;

викриття «американського образу життя», агресивної зовнішньої політики Заходу;

роз'яснення неминучості поразки західних армій і непереможності радянського народу та Радянської армії [1;2;3].

Розповсюдження агітаційних матеріалів на території противника здійснювали спеціальні засланці і розвідувальні загони, авіація, їх доставляли за призначенням повітряні кулі, плоти або човни за течією річок. їх розклеювали на будівлях, розкидали на вулицях і дорогах, залишали в приміщеннях під час відступу. Враховуючи важливість друкованої пропаганди, Рада народних комісарів у 1918 році ухвалила постанову, в якій агітаційна література була визначена як терміновий вантаж [2,с..344].

Усну пропаганду також вели як на окупованій території, так і безпосередньо на фронті. В окупованих районах основним видом усної пропаганди були індивідуальні бесіди. В діючій армії усну пропаганду через лінію фронту здійснювали головним чином у нічний час. Більшовицькі агітатори, які володіли відповідною іноземною мовою, висувались поближче до позицій противника і голосно звертались до солдат противника. Інколи, під час таких виступів зав'язувались бесіди між агітаторами і особовим складом військ противника. На деяких ділянках фронту пропагандисти використовували рупори.

Більшовики надзвичайно активно використовували агітаційну ходу, як, скажімо, колись були хрестові походи. Ці походи наповнювались новим революційним змістом. Тобто великий натовп так само рухався у певному напрямку, робив зупинки, там проголошувались відповідні промови; із собою люди несли масу плакатів, портретів тощо.

Крім того, з 1918 по кінець 1920 року діяло п'ять спеціальних агітпоїздів та декілька агітпароплавів [4].

Одним із важливих органів пропаганди в досліджуваний період було Російське телеграфне агентство (РОСТА), яке було засноване 7 вересня 1917 року. РОСТА стало центральним інформаційним органом радянської держави, на базі місцевих інформаційних закладів було створено місцеві відділення РОСТА [5,с. 141]. Російське телешафне агентство, його відділи, кореспондентські пункти і кореспонденти були в часи бойових дій монополістами з передачі повідомлень як серед власних військ, так і на війська противника. Значення даного телеграфного агентства на війні було дуже важливим, оскільки воно було найбільш рухомим механізмом інформаційного впливу на фронті, в тилу і закордоном. Недоліком РОСТА було те, що воно на той час ще не могло широко брати участь у міжнародному обміні інформацією [5,с. 143].

Радіопропаганда в роки Громадянської війни та військової присутності Антанти на території Радянської Росії ще не отримала широкого застосування [2,с.345], особливо серед військ. Але відомі окремі випадки використання радіо як засіб пропаганди на війська Південного фронту, а також радіопередачі транслювались червоними флотиліями на Волзі, Камі та в Азовському морі. За допомогою радіо більшовики звертались до противника з різноманітними темами, у тому числі політичними. Останні інколи записували звернення, відозви, заклики червоних, а потім нелегально передавали їх співслужбовцям.

Досвід пропаганди досліджуваного періоду й наводить специфічні способи доведення до противника інформації та проведення агітації.

Наприклад, в Одесі комуністам-більшовикам вдалось деморалізувати французьку експедиційну дивізію завдяки роботі жінок-агітаторів, яких в масовому порядку було направлено після проходження курсів комуністичного активу та 2-місячної мовної підготовки. При цьому підбір кандидаток здійснювався серед кримінальних елементів, що вирішили допомогти справам «світової революції» душею і тілом [3,с.32].

Суттєву пропагандистську роботу більшовики вели серед військовополонених. Про її ефективність свідчить той факт, що вже на вересень 1918 року в складі Червоної армії було більш як 130 тисяч іноземних військовополонених [2,с.343]. Важливе місце тут займала практика відпуску ідеологічно оброблених військовополонених. Як приклад, можна навести телеграму В .Леніна від грудня 1918 року у якій йшлось: «Повністю підтримую Ваш план щодо відпуску полонених, але тільки небагато за кількістю і виключно тих, хто добре розпропагандований» [1,с.6].

Можна говорити й про те, що в кінцевому результаті західний фронт також розвалився частково через агітаційно-пропагандистську роботу з полоненими. Більшовики діяли через комуністичні фракції, які організовувались з військовополонених і використовувались для агітаційної роботи, засилаючи їх в угорські, чеські та австрійські частини.

Проаналізувавши аргументи та форми пропагандистської роботи радянських спец органів, варто зупинитись на їх дієвості та результативності.

Більшовицька пропаганда була успішною за наступними причинами:

Вона була розгорнута у величезних масштабах. Наприклад, у телеграмі В. Леніна Пензинському губісполкому від серпня 1918 року йшлося: «Ми не пошкодуємо сотень тисяч на агітацію. Ми не приймемо такі відмовки, як нестача коштів».

Висока оперативність пропаганди, яка досягалась в першу чергу за рахунок виконання цієї роботи низовими ланками (політвідділами армій та дивізій). Tак, білий пропагандист А. Фон Лямпе висловився щодо цього: «... більшовики, захопивши на 2 - 3 години якийсь населений пункт, повністю обклеювали його своїми газетами та прокламаціями».

Більшовицька пропаганда в межах допустимого не приховувала недоліків та труднощів, які мали місце в Радянській Росії (бідність, голод тощо), що створювало видимість об'єктивності у висвітленні подій і фактів, викликало довіру у солдат та населення противника.

Більшовики набагато перевершували противника в умінні впроваджувати свої ідеї та погляди в свідомість широких солдатських мас та цивільного населення. Цьому сприяла, в першу чергу, та дійсність, яку противнику довелось побачити в Росії. (Адже англійські, французькі та американські солдати думали, що будуть нести караульну службу і без втрат повернуться додому. Але жорстокі бої з частинами Червоної армії, неминучі втрати, ненависть місцевого населення зароджували сумніви в правдивості тверджень їх командування) [1-5].

Висока ефективність більшовицької пропаганди серед військ і населення противника є безсумнівною. Головне своє завдання - ідеологічну обробку - вона виконала. Одночасно невірними є твердження окремих теоретиків в цій галузі, що її ефективність пояснюється, насамперед, «високим ідейним змістом». Оскільки головним у ефективності пропагандистського впливу є не стільки його зміст, а відповідність агітаційно-пропагандистського матеріалу конкретній оперативно-тактичній обстановці та морально-політичному стану противника.

У той же час більшовицька пропаганда в роки Громадянської війни та військової присутності Антанти в Радянській Росії не була позбавлена недоліків. Серед яких основними є:

На цей період ще не склався червоний апарат спецпропаганди. Місцеві політоргани не мали чітких керівних документів та досвідчених кадрів і повинні були працювати майже «всліпу».

Недосконалий був й зміст та оформлення друкованої пропаганди. Значна частина листівок носила загальнополітичний характер, не мала визначеного адресата. Деякі листівки були занадто довгими, не відрізнялись чіткою та переконливою аргументацією.

Мала увага приділялась пропаганді серед особового складу країн- васалів Антанти (греків, румун, датчан) та новоутворених прибалтійських держав (латишів, фінів і т.ін.).

Невисокий рівень дії пропагандистських матеріалів на офіцерський склад противника. Так, за словами О.Денікіна «... офіцерське середовище майже все залишалось недоступним для радянського впливу» [1-5].

Отже, можна сміливо стверджувати, що на всіх етапах боротьби Радянської Росії з інтервентами і білогвардійцями більшовики поєднували бойові дії військ з пропагандою на противника. Шляхом пропаганди радянська влада спромоглась залучити на свій бік іноземних солдатів та матросів, змусила більшість з них повірити і підтримати мету своєї боротьби та примусила іноземні уряди обмежити застосування своїх військ для дій в Росії.

Досвід пропагандистського забезпечення бойових дій більшовиків у 1917 - 1922 роках є досить специфічним, але повчальним й для сучасних спеціалістів в даній галузі. По-перше, він доводить, що її дієвість завдячувала не лише «високому ідейному змісту», а здебільшого відповідала військово-політичній ситуації, конкретній оперативно-тактичній обстановці та морально-політичному стану противника. По-друге, рівень пропагандистського забезпечення бойових дій більшовиків відповідає рівню сучасних так званих «конфліктів низької інтенсивності», або «обмеженої війни», а отже, досвід цього періоду може використовуватись певним чином й на сучасному етапі.

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru