Земельне питання в політиці української соціалістично-радикальної партії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Земельне питання в політиці УРП-УСРП

Міщук М.Б.

УРП-УСРП не лише проголошувала свої засади, але й цілеспрямовано працювала в напрямку їх реалізації. Виходячи з вище зазначеного, цілком зрозумілим та безсумнівним стає факт активної участі її діячів в соціально-економічному житті тогочасного західноукраїнського населення.

Актуальність дослідження зумовлюється потребою висвітлення маловідомого аспекту діяльності УРП-УСРП в економічній сфері.

Джерельною базою для написання даного дослідження послужили матеріали радикальної партії: політичні програми, резолюції, постанови з'їздів та конференцій, ухвали і рішення нарад, зібрань; преса, мемуарна література. Аналіз цих матеріалів дає змогу охарактеризувати практичну діяльність радикалів та її реальні наслідки.

Перші спроби дослідження ролі УРП в історії західноукраїнських земель зазначеного періоду робилися ще в 20-30-х pp. XX століття, окремі з них здійснювали самі діячі партії. Активні члени УРП-УСРП JI. Бачинський І.Блажкевичева публікували заяви, звернення, промови, які містили чимало фактів, присвячених проблемам економіки.

Значний матеріал міститься і в західноукраїнській пресі досліджуваного періоду, адже друковані органи УРП «Народ», «Громадський Голос».

У 1918-1939 рр. Західна Україна продовжувала залишатися аграрною окраїною, внутрішньою колонією польської держави. Правлячі кола Польщі проводили щодо неї специфічну політику, штучно виділивши Західну Україну в окрему зону так звану Польщу «Б», на противагу центральним та західним частинам держави, тобто Польщі «А», куди надходили основні капіталовкладення[20,с .37].

Важке становище населення західноукраїнських земель констатували у резолюціях учасники масових селянських віч, які проводились за ініціативою радикалів: «Господарське становище українського народу під Польщею є дуже тяжке: брак землі, господарча, податкова і гандльова політика проводяться проти інтересів українського працюючого люду»[3,арк.97 (зв.)].

За таких складних умов, однією із першочергових проблем, які вимагали негайного вирішення провідними політичними силами краю, в тому числі йУРП, стала потреба відбудови сільського господарства, яке було основним джерелом існування для 90% населення краю.

Відповідно до переконань радикалів, зміна суспільного ладу мала розпочатися там, де склалися найбільш сприятливі для неї умови, а це, на їх думку, була економічна сфера, основним питанням якої стало земельне [22,с.З].

Характерним явищем східногалицьких воєводств зазначеного періоду була велика кількість малоземельного та безземельного селянства. Західноукраїнське село було диференційовано на дві частини: поміщицьке господарство та селянське. Поміщики володіли майже 2/5 усієї території Західної України[17,с.34]. Саме тому в центрі економічної політики радикальної партії стояла проблема землі. «Одним з найпекучіших завдань будови нашої держави, як зазначав JI. Бачинський, є безперечно земельне питання. Воно є важне так під оглядом соціальним як і національним. Від його рішення залежить ціла економічна будучність української нації»[10,с.З]. Вже 6 лютого 1919 р. на засіданні Укради JI. Бачинський виступив з промовою у якій вказав необхідність проведення земельної реформи та запропонував власний законопроект, відповідно до якого основними завданнями визначалися такі: перехід землі за викуп до рук працюючого селянства (враховуючи досвід господарського розвитку країн Західної Європи); ліси, ріки та всі інші природні багатства мали стати власністю держави. Реально оцінюючи тогочасні можливості, наприкінці промови він заявив: «Згори мусимо бути на те приготовані, що наша земельна реформа не буде досконала, та що треба буде її поправляти цілими десятками літ, поки витвориться таке володіннє землею, яке лишиться на довший час» [15,с.5]. Дискусія стосовно земельного питання проходила впродовж цілої лютневої сесії Національної Ради.

Реалізацію намічених на з'їзді УРП (22-23 березня 1919 р.) завдань радикали мали намір проводити виключно лише тими засобами, що не суперечили б правовим нормам, а тому на засіданні Національної Ради 3 квітня 1919 р. JI. Бачинський, критикуючи політику соціал-демократів, які закликали до революційних перетворень, запевнив, що «Радикальна партія не буде робити революції проти власної держави, вона робила революцію проти чужих ворожих народови правительств» [20,с.5;23,с.2]. Інший діяч радикальної партії П. Шекерик-Доників у своєму виступі зазначав: «Ми, селяни, не знаємо восьмигодинного робочого дня, ми працюємо по шістнадцять годин, але з того не виходить, щоб ми, на зразок велико українських політиканів, хотіли зруйнувати державу анархічним розбором дідичівських маєтків! Землю мусять дістати селяни, але так, щоб від того і вони мали хосен і держава не потерпіла. Вивласнення землі для соціалізації зруйнує державу і не дасть нічого селянам» [ІЗ.с.425]. Наміри легального отримання землі підтвердив й виступ С. Даниловича. У своїй промові він заявив про необхідність проведення реформи еволюційним, а не революційним шляхом. Визнаючи слушність того твердження, що земля має належати селянам без викупу С. Данилович, в той же час, вказав на таке: «Аграрну реформу треба так робити щоби селянство було певне що землі від нього ніхто не відбере... Мусимо дати народові землю за викупом. Хто говорить, що маємо вивласнювати без викупу, той хоче, щоби ми робили революцію» [22,с.З]. Отож, на думку галицьких радикалів, проведення земельної, як в подальшому й інших реформ повинно було стати актом вияву волі цілого народу, актом закріпленим державним законом, а не актом революції.

З ініціативи та за участю членів УРП в краю було проведено цілий ряд віч та зібрань на яких селяни мали можливість висловити свої погляди стосовно проведення земельної реформи.

Закон про земельну реформу, опрацьований у земельній комісії під головуванням JI. Бачинського, було ухвалено 14 квітня 1919 р. [24,с.2]. Відповідно до цього закону всі державні, церковні, двірські і фундаційні землі, ґрунти, що належали членам цісарської династії, а також ті, що перевищували встановлену межу власності мали бути конфісковані. Розподіл землі мав розпочатися одразу ж по закінченні війни, а до того часу земля мала перебувати в розпорядженні земельних комітетів[25,8.226]. На відміну від земельної реформи Української Народної Республіки, УНРада зберігала приватну власність на землю (власне тому, М. Шаповал, автор земельного закону УНР, намагався перешкодити ухвалі окремого земельного закону ЗУНР). He вирішеною залишалася проблема відшкодування колишнім власникам конфіскованої землі[11,с.2;16,с.65-68].

Практичне втілення цього закону, на думку JI. Бачинського, залежало виключно від роботи самих селян, адже «коли тепер земельні комісії заберуться скоро до праці..., одержить наш нарід в свої руки всю землю, а вибившися з політичної неволі, буде мати можність стати господарем на своїй землі»[12,с.2-3].

В 1925 р. УРП розгорнула «акцію допомоги голодному селу»: в повітах створювались повітові комітети допомоги (кожний такий комітет складався з дев'яти осіб, був підзвітний Головному комітету, що знаходився у Львові), які стежили за посівом та збором врожаю на селі, надавали матеріальну допомогу малоземельним та безземельним селянам під час неврожаю чи стихійного лиха, збирали пожертви та розподіляли їх серед потерпілих [8,арк.40; Іб.арк.З].

Цього ж таки року радикали розпочали акції протесту проти запропонованого польським урядом законопроекту аграрної реформи, що передбачав створення на сході країни зразкові господарства польських колоністів-осадників, які в майбутньому стали б політичною опорою польської влади на українських землях.

УРП розпочала інтенсивну діяльність спрямовану на проведення роз'яснювальної роботи серед українського населення. Масові селянські віча стали протестом проти польської колонізаційної акції. Зокрема, вже 8 березня 1925 р. у Львові в залі товариства ім. М. Лисенка відбулося перше радикальне віче для селян львівського повіту на якому Л. Бачинський у своєму рефераті відобразив складне становище українського селянства[14,с.З]. Впродовж лютого грудня 1925 р. віча скликалися у кожному повіті Львівського, Станіславського та Тернопільського воєводств[1,арк.40,96,256;8,арк.3,18, 31,45].

Учасники віч приймали резолюції з аграрних питань в яких вимагали припинення польської військової колонізації та осадництва. ЗО січня 1926 р. радикали провели у Станіславі масове віче, своєрідний селянський конгрес. І. Новодворський обговорюючи аграрне питання, виступив із різкою критикою польського законопроекту земельної реформи та закликав до його бойкоту[3,арк.92]. На вічі прихильників соціалістично-радикальної партії у Стрию 1 липня 1926 p. М. Стахів, викриваючи справжню мету політики польських властей, зазначив: «Поляки направляють своїх поселенців, щоб позбавити народ український економічної сили і натомість посилити потугу елементу польського на українських землях» [2,арк. 96]. У справі господарського становища українського народу під Польщею учасники віча прийняли таку резолюцію: «Народ український буде боротися за ґрунтовну зміну звичайного господарського устрою, українське селянство буде домагатися, щоб усяка земля панська, костьольна і церковна без викупу перейшла до рук українського селянства»[2,арк.97зв]. 22 серпня 1926 р. в Саджаві в залі читальні «Просвіта» відбулося віче соціалістів-радикалів. Виступаючи на ньому, М. Цюкенда відзначив: «УСРП не може йти спільно з тими, що посідають великі лани, бо Програма УСРП передбачає володіння землею тільки тих, хто обробляє її»[2,арк.172].

Ще однією формою протесту членів партії проти польського законопроекту земельної реформи стали публікації на сторінках соціалістично-радикального часопису «Громадський голос» у яких відзначалося, що закон про парцеляцію та осадництво загрожує цілому українському селянству голодом землі. К. Коберський у статті «Що робити?» закликав боротися всіма засобами проти грабунку землі української польською колонізацією[19,с.2]. Ay дослідженні «Українське народництво по обох боках Збруча» він запропонував власне бачення розв'язання земельного питання через проведення таких заходів: «Конфіската нетрудової землі (що перевишає таку кількість, яку родина може обробити своїми силами) без викупу. Давня селянська земля, коли не перевищає трудової норми, остає на старих правах. Сконфісковану землю передається місцевому потребуючому населенню в приватно-індивідуальне користування (вічно або тільки довголітнє) за оплатою державі податку...»[18,с.88]. Крім того, передбачалось забезпечення спадкового користування землею, демократизувати управління земельними справами через організацію громадських управ і т.д.

Виступи українців проти польської колонізації під проводом членів партії набули масового характеру. 12 лютого 1927 р. у Черчу в залі Українського Народного Дому проходило віче членів та прихильників УСРП на якому М. Стахів у своєму рефераті про політичне і господарське положення українського селянства відзначив: «Політика земельна спрямована не на те, щоби Польща хотіла допомогти мазурам, але Польща проводить тут на українській землі політику колонізаційну з тією метою, щоб мати тут свій елемент, Польща стоїть на тому, щоб мазури взяли український народ під свою владу». Учасники віча (450 осіб) заявили свій «протест проти парцеляції на користь мазурів в землях українських Східної Галичини, Волині, Полісся, Підляшшя, Холмщини»[4,арк.24,25зв]. 26 серпня 1928 р. на посольському вічі в с. Сопові посол К. Стефанів у присутності 165 осіб торкнувся питання польської колонізації західноукраїнських земель та земельної реформи[5,арк. 164зв]. І. Макух на одному із віч селян Тлумацького повіту, обговорюючи справу польської колонізації, зазначив, що «уряд польський спровадив і освідомив мазурівколоністів, щоб вони сполонізували тамтешню українську місцевість, але ті наміри, завдяки активній цілеспрямованій акції українців, урядові не вдалися, а колоністи повтікали на Захід (для прикладу навів місцевість Губин, повіт Бу чач)»[6, арк. 19 зв].

Стараннями членів соціалістично-радикальної партії у Станіславському воєводстві лише за період з 26 травня до 1 червня 1929 р. відбувалися посольські віча на яких обговорювались справи внутрішньої політики, в тому числі й аграрної реформи, за участю сенатора І. Макуха у Тлумацькому повіті, а у Косівському повіті справоздавчі віча проводив П. Шекерик-Доників[7,арк. 106].

Земельне питання соціалістично-радикальні посли неодноразово піднімали й у польському парламенті. 17 лютого 1932 р. на засіданні сейму у дискусії над законом про військову колонізацію на Волині і Поліссю посол М. Матчак виступив із закликом «Поборюємо всяку чужинецьку кольонізацію на наших землях!», адже «військове посадництво є замахом на природні права українського народу»[21,с.З].

Отже, економічна програма радикалів була спробою пристосувати прогресивні господарські ідеї до потреб Західної України з її відсталою аграрною соціально-економічною структурою в умовах польського окупаційного режиму. Головним її завданням стало розв'язання земельного питання. Радикали відіграли вагому роль у прийнятті 14 квітня 1919 р. аграрного закону.

Отже, економічна програма радикалів була спробою пристосувати прогресивні господарські ідеї до потреб Західної України з її відсталою аграрною соціально-економічною структурою в умовах польського окупаційного режиму. Головними її напрямками стали: розв'язання земельного питання, акції протесту проти польського законопроекту та колонізації українських земель. Радикали відіграли вагому роль у прийнятті 14 квітня 1919 р. аграрного закону. Вони виступили на захист інтересів селян, промислових робітників, трудової інтелігенції.

економічний радикальний партія земельний

Список використаних джерел

I .Державний архів Івано-Франківської області. Ф.2. On. I. Спр .2 94 (Докладные записки поветовых староств о ходе митингов, собраний, проведенных отдельными партиями, профсоюзами и депутатами сейма и сената в поветах воеводства). -258 арк.

2. Там само. Спр.425 (Сведения поветовых староств и воеводского управления государственной полиции о деятельности украинской социалистической партии, украинской социал-радикальной партии и других организаций и обществ на территории воеводства). 325 арк.

3. Там само.-Спр.451 (Переписка с Министерством Внутренних дел и поветовыми староствами о деятельности укр. Бурж-нац. партий «Укр. Народная партия», «Укр. Народный союз» и других в поветах Станиславского воеводства). 302 арк.

4. Там само. Спр.558 (Переписка с поветовым староством о деятельности УСРП в Станиславском воеводстве). 209 арк.

5. Там само. Спр.607 (Еженедельные отчеты Станиславского воеводского управления о политической обстановке в Станиславском воеводстве за январь-октябрь месяцы 1928 года). 270 арк.

6. Там само. -Спр.793 (Донесения поветовых староств о деятельности украинской крестьянской партии (УСРП) на территории воеводства). 54 арк.

7. Там само. Спр.669 (Еженедельные отчеты Станиславского воеводского управления о политической обстановке в воеводстве). 181 арк.

8. Державний архів Тернопільської області. Ф.231 (Тернопільське воєводське управління, м. Тернопіль). Оп. 1. Спр. 574 (Донесения органов государственной полиции и поветовых староств о деятельностиУСРП на территории воеводства). 105 арк.

9. Там само. Спр. 1226 а (Сведения поветовых староств о деятельности УСРП). 43 арк.

Ю.Бачинський JI. Земельна справа / Л.Бачинський // Народ. 1919. 20 лютого. 4.1.

II .Бачинський Л. Земельна справа / Л.Бачинський //Народ. -1919. -24 квітня. Ч.9.

12. Бачинський Л. Земельна справа / Л.Бачинський // Народ. 1919. 29 квітня. Ч. 11.

13. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914-1923 pp. / В.Верига : у 2 т-Львів, 1998.-Т.1.-524 с.

14.3 партійного руху // Діло. 1925. 14 березня. 4.57.

15.Земельна Реформа. Промова Доктора Л.Бачинського виголошена на засіданні Української Національної Ради дня блютого //Народ. -1919.-16 березня. 4.4.

16.Земельний закон для ЗОУНР з дня 14 цвітня 1919р.// Вісник державних законів і розпорядків ЗОУНР. Випуск 9. 1919. 2 мая. С. 65-68.

17.3ільберман М. Революційна боротьба трудящих Західної України (1924-1928 рр.) / М.Зільберман. Львів: Видавництво Львівського університету, 1968. 198 с.

18. Коберський К. Українське народництво по обох боках Збруча / К. Коберський. Львів-Коломия, 1924. 158 с.

19. КоберськийК. Що робити? /К. Коберський//Громадськийголос. -1924. -Ч.31-32..

20. Національна Рада // Народ . 1919. 13 цвітня.

21. Поборюємо всяку чужинецьку кольонізацію! //Громадськийголос. 1932. 5 березня. 4.9.

22. Політична і суспільна революція // Народ. -1919.-13 квітня. 4.8.

23. УНРада. Засідання з 3 цвітня //Република. 1919. 5 цвітня . 4.54.

24. УНРада. Прийняття земельного закона//Република. 1919. -16 цвітня. -4.63.

Размещено на Allbest.ru