Громадсько-політична та наукова діяльність Антона Петрушевича

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Королько Андрій Зіновійович

УДК 94(477)

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ АНТОНА ПЕТРУШЕВИЧА

Спеціальність: 07.00.01-Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Чернівці - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

академік АН вищої школи України,

заслужений діяч науки і техніки України

Грабовецький Володимир Васильович,

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, завідувач

кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Михайлина Павло Васильович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Соляр Ігор Ярославович,

Український державний

лісотехнічний університет (м. Львів),

доцент кафедри історії України

Провідна установа: Інститут українознавства імені Івана

Крип'якевича НАН України (м. Львів)

Захист відбудеться 27.02.2002 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича ( 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 25.01.2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Карпо В. Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом тривалого часу наукова спадщина видатних українських науковців замовчувалася, а не рідко і грубо фальсифікувалася. Тому тепер, коли відбувається хоч і запізнілий у часі, але закономірний процес переоцінки цінностей, ми повертаємо собі забуті імена вчених, письменників, державних діячів, які вивчали історичне минуле країни. Багатьох із них відкриваємо для себе вперше.

В останні роки українська історіографія збагатилася синтетичними дослідженнями, які по новому розглядають наукову та громадсько-культурну спадщину таких відомих істориків, як М.Грушевський, Д.Дорошенко, М.Костомаров, І.Крип'якевич та інші. Незважаючи на це, в сучасній українській історіографії катастрофічно не вистачає робіт, які б на широкому, належним чином опрацьованому фактичному матеріалі розкривали і по новому переосмислювали загальні характеристики надбань українських вчених у вивченні різноманітних проблем історії України.

Важливим на сьогодні є відтворення загальної картини досліджень, які мають персоналійний або біоісторіографічний характер. Відсутність таких робіт, присвячених визначним і неординарним українським історикам, істотно ускладнює реконструкцію у всій багатогранності і суперечності реального розвитку та тенденцій історіографічних процесів і виявлення ступеня вирішення актуальних наукових проблем. Дані наукові дослідження вимагають залучення широкого кола джерел, визначення тої суспільно-політичної атмосфери, у якій науковець жив.

Антон Степанович Петрушевич, проживши 92 роки, своєю невтомною працею вніс значний вклад у розвиток вітчизняної історичної науки. Він був професійним істориком, його творчий доробок складає 245 праць із найрізноманітніших галузей історичного знання: історії України, археології, історії церкви, нумізматики, музеєзнавства, джерелознавства, історичної географії, генеалогії, а також з лексикографії, слов'янської філології, мовознавства. Продуктивною була діяльність і на громадській ниві. Вийшовши з когорти греко-католицького духовенства, він від самого початку українського національного відродження 1848 року залишався провідним діячем суспільно-політичного та національно-культурного руху Галичини.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є науково-дослідна, науково-організаційна, громадсько-культурна і суспільно-політична діяльність Антона Петрушевича.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є весь комплекс джерел та матеріалів, що стосуються життєвого шляху та діяльності видатного українського історика і громадського діяча Антона Петрушевича, його наукової спадщини.

Хронологічні рамки дослідження. Хронологічні рамки дисертаційного дослідження визначаються роками життя та діяльності Антона Петрушевича (1821-1913 рр.), хоча при висвітленні багатьох аспектів проблеми неминучим було звернення до попередніх та наступних історичних епох.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Галичини, яка після першого поділу Речі Посполитої входила до складу Австрійської імперії. У середині ХІХ ст. тут розпочалися процеси національно-культурного відродження, а Антон Петрушевич був очевидцем і активним учасником цих подій.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження проаналізувати наукову і громадсько-політичну діяльність Антона Петрушевича. Розуміючи складність та багатоплановість досліджуваної проблеми, автор зосередив головну увагу на вирішенні наступних завдань:

-охарактеризувати історичні праці та показати внесок дослідника в розвиток тогочасної історичної науки;

-показати вклад історика в джерелознавство, археологію, спеціальні історичні дисципліни;

-зясувати особливості суспільно-політичного світогляду вченого, розкрити причини змін поглядів і переконань на різних етапах його громадсько-політичної діяльності у другій половині ХІХ- на початку ХХ століття;

-визначити його роль, характер і форми діяльності в національно-культурних товариствах Галичини.

Теоретико-методологічними засадами дисертаційного дослідження є принцип історизму та об'єктивності, тобто визнання цілісності й причинної обумовленості суспільних процесів, поєднання долі окремої людини з цими процесами, визнання загальнолюдських вартостей як система організуючих у суспільстві й пріоритету фактів в історичному дослідженні.

При вирішенні висунутих у роботі завдань застосовано проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, системно-структурний методи дослідження, що дозволили з урахуванням основних тенденцій суспільно-політичного і культурного розвитку Галичини другої половини ХІХ-початку ХХ ст. краще вивчити діяльність А.Петрушевича, а також встановити, уточнити та узагальнити однотипні фактичні дані з життя і діяльності вченого.

Наукова новизна роботи. На основі багатогранного джерельного матеріалу досліджено наукову та громадсько-політичну діяльність Антона Петрушевича. Показано еволюцію поглядів історика на фоні суспільно-історичного розвитку краю, розкрито його внесок у розвиток української історичної науки. На прикладі життя та діяльності Антона Петрушевича показано роль представника греко-католицького духовенства Галичини ІІ половини ХІХ-початку ХХ століття, який одночасно міг займатись громадсько-політичними та науковими справами.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає в тому, що вона в багатьох аспектах доповнює наукові знання з історії Галичини ХІХ-початку ХХ ст., продовжує в українській історичній науці розгляд такого напрямку досліджень, що характеризує роль і місце визначних діячів у контексті суспільно-політичного життя. Матеріали і висновки праці можуть бути використані при створенні цілісної концепції українського національного відродження, підготовці узагальнюючих праць з історії України, у науково-педагогічній та просвітницькій діяльності.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом встановлено:

-А. Петрушевич відіграв помітну роль у розвитку громадсько-політичного життя Галичини ІІ половини ХІХ-початку ХХ століття, будучи одним із лідерів русофільського руху;

-значний внесок вченого у підготовці та розробці наукових досліджень з історії Галичини, Волині та Буковини періоду середньовіччя, зокрема княжої доби (ІХ -ХІІІ ст.);

-А.Петрушевич був одним із перших галицьких істориків, який займався питаннями археології, джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Апробацію дисертації здійснено при обговоренні окремих її результатів на щорічних наукових конференціях викладачів і засіданнях кафедри історії України Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Їх було викладено також у доповідях на міжнародному науковому конгресі “Українська історична наука на порозі ХХІ ст.” (Чернівці, 16-18 травня 2000 р.); ІV Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 125-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (Чернівці, 5 жовтня 2000 р.); Всеукраїнській науковій краєзнавчій конференції “Історичні пам'ятки Галичини” (Львів, 25 жовтня 2000 р.). Основні положення і висновки дисертаційної роботи також обговорювалися на кафедрі історії України Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (171 с.), зі списку використаних джерел (29 сторінок, 361 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, визначені мета та завдання, предмет та об'єкт дослідження, хронологічні та територіальні межі, наукова новизна та практичне значення роботи.

У першому розділі “Джерела та історіографія проблеми дослідження” подано огляд використаних документів і матеріалів, проаналізовано стан наукової розробки теми.

Написання наукового дослідження вимагало залучення широкого кола архівних та друкованих джерел, різних за походженням та інформаційними можливостями. Головний масив документів, без яких неможливо досліджувати проблему, зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України (далі ЛНБ НАН України ім. В.Стефаника) та Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (далі ЦДІАУ у м. Львові). Це пояснюється тим, що А.Петрушевич переважну частину свого життя прожив у Львові, а тому більшість документальних матеріалів, присвячених громадсько-політичній та науковій діяльності дослідника, сконцентрувались саме тут. Різноманітні за своєю типологією, походженням, фактологічною наповненістю та характером історичні джерела, що склали найбільший науковий інтерес для дисертанта, становили фонди ЛНБ НАН України ім. В.Стефаника: 77 “Петрушевич Антоній Степанович (1821-1913) - історик, етнограф, філолог”, 36 “Головацький Яків Федорович (1814-1888) - поет і вчений, член “Руської трійці”, професор української мови і літератури (1848-1867), ректор (1864) Львівського університету”, 29 “Возняк Михайло Степанович- мовознавець, етнограф, педагог”, 167 “Левицькі: Іван Омелянович (1850-1913)”; ЦДІАУ у м. Львові: 765 “Петрушевич Антон”, 129 “Львівський Ставропігійський інститут, м. Львів”, 130 “Руський народний інститут “Народний дім”, м. Львів”, 180 “Головна Руська Рада, м. Львів”, 309 “Наукове товариство ім.. Т.Шевченка, м. Львів”.

Всі джерельні матеріали, як опубліковані , так і неопубліковані, що використані в дисертації, можна поділити на кілька груп:

-праці Антона Петрушевича, які розкривають наукові здобутки відомого історика, джерелознавця, археолога;

-матеріали діловодства зборів та засідань культурно-освітніх товариств: інституту “Народний дім”, товариства “Галицько-руська матиця”, Ставропігійського інституту, безпосередню участь у яких брав Антон Петрушевич. Ці дані дають змогу простежити його погляди, їх еволюцію, зрозуміти місце, яке посідав історик у цих інституціях;

-листування Антона Петрушевича з Яковом та Іваном Головацькими, Денисом Зубрицьким, Богданом Дідицьким, Михайлом Малиновським, Ісидором Шараневичем, Іваном Раковським, Кирилом Хомінським, Йосафатом Кобринським, Францом Миклошичем та іншими, що допомагає з'ясувати на яких ідейно-політичних та культурних позиціях стояв історик;

-преса того часу, зокрема українські видання “Зоря Галицка”, “Вестникъ”, “Слово”, “Литературный сборник”, “Науковый сборник”, “Новый проломъ”, “Галичанинъ”, “Червоная Русь”, “Прикарпатская Русь”, “Вестникъ Народного Дома”, а також польські “Gazeta Lwуwska”, “Przeglad powszechny”, “Chas” та інші, які були у центрі подій національно-культурного та суспільного-політичного життя галичан у ІІ половині ХІХ -на початку ХХ ст.;

-щоденники, спогади і публіцистично-полемічні видання тогочасних громадських діячів Юстина Желехівського, Богдана Дідицького, Омеляна Терлецького, Івана Франка, Пилипа Свистуна, Казімежа Хлендовського та інших. При їх використанні враховувались умови, в яких вони були написані і опубліковані, та суб'єктивне сприйняття різними людьми певних подій і явищ. Ці матеріали дозволяють краще пояснити суспільно-політичні погляди Антона Петрушевича.

Ні в українській, ні в зарубіжній історіографії не має жодної роботи, яка спеціально розглядала б окреслене в дисертації коло проблем. Однак, є чимало наукових праць, що так чи інакше торкаються окремих аспектів діяльності А.Петрушевича.

Дослідження діяльності вченого можна поділити на чотири етапи. На першому етапі (60-і роки ХІХ ст.-1918 р.) праці дослідників, які розглядали громадсько-політичну та наукову спадщину А.Петрушевича умовно можна поділити на дві основні групи. Перша група дослідників стояли на русофільських (“москвофільських”) позиціях, що позитивно оцінювали діяльність вченого. Характерною у цьому відношенні є стаття М.Устияновича, яка вийшла на початку 60-их років ХІХ ст.

Друга група дослідників переважно стояла на народовських позиціях, які критично розглядали наукову діяльність А.Петрушевича.

Цікаво, що першими представниками даного напрямку, які зайнялися розробкою цієї проблеми, були дослідники з Наддніпрянської України - І.Лінниченко та В.Антонович1. Їхні праці мали форму рецензій на наукові дослідження А.Петрушевича. Головним чином, вони зосередили увагу на аналізі найбільшої праці вченого - “Сводной Галицко-Русской летописи”. Праці цих науковців були видані на Наддніпрянській Україні у кінці ХІХ ст., але вони заклали підвалини до ґрунтовного вивчення громадсько-політичної та наукової діяльності вченого у Галичині на початку ХХ ст.

Першими галицькими істориками Галичини, які спробували критично підійти до аналізу наукових досліджень А.Петрушевича були М.Грушевський і С.Томашівський. Рецензія М.Грушевського на дві праці вченого про історію міста Львова і соборну церкву св.Богородиці в місті Галичі відзначається суцільною критикою методології викладу матеріалу. Український історик передусім підкреслив про важкий стиль написання праць А.Петрушевича, який “цитує силу-силенну праць з найріжнїйших сфер історичних і фільольоґічних наук, не раз заповнюючи по кілька сторін зряду виписками з якої небудь книжки, але при тім ся лїтература по части перестаріла, по части припадкова, що зраджує превеликі прогалини в відомостях автора”2.

Така негативна оцінка наукових дослідів А.Петрушевича з боку тогочасних українських істориків пов'язана не тільки зі стилем написання, формою викладу матеріалу, але й з політичними позиціями й переконаннями вченого. Адже він належав до “старорусинського” табору і писав “язичієм” сумішшю російської, української, церковно-слов'янської та польської мов.

У відповідь на ці критичні оцінки, зокрема рецензії М. Грушевського, свій відгук опублікував директор Народного Дому П.Свистун3. Розкривши спочатку зміст рецензії М.Грушевського, він висловив свої міркування щодо праць історика. На основі цікавого й оригінального матеріалу автором зроблено спробу об'єктивно дати характеристику наукової спадщини А.Петрушевича. Концепція П.Свистуна зводилася до того, що дослідницька робота А.Петрушевича полягала, головним чином, у збиранні матеріалу, бо він, задумавши висвітлити історичне минуле, не мав при цьому ніяких попередніх праць із того чи іншого питання. Внаслідок чого в наукових розвідках вченого часто дійсно нема структурно викладеного матеріалу. Однак не можна переконливо сказати, що у працях А.Петрушевича бракувало методологічної основи.

Чимале значення для утвердження наукового підходу до вивчення особи А.Петрушевича і його місця у суспільно-політичному житті краю мали праці Івана Франка. Він присвятив окрему статтю громадсько-політичній та науковій діяльності А.Петрушевича, яка була написана після святкування москвофілами 80-их роковин народження галицького історика4. Слід зауважити, що І.Франко у громадсько-політичній сфері діяльності вченого виділив два етапи. У молоді роки А.Петрушевич був захисником української мови, історії та культури. На цьому тлі виділяється його брошура “Slуw kilka napisanych w obronie ruskiej narodowoњci”. Та вже потім, як вважав І. Франко, вчений дійшов до діаметрально протилежних поглядів, ставши яскравим прихильником “москвофільського табору”.

А.Петрушевич зібрав величезну колекцію рукописних матеріалів, стародруків та рідкісних книг, які зберігались у бібліотеці та музеї Народного Дому. Дослідники І.Свенціцький, П.Свистун, О.Марков, А.Петров ще за його життя провели опис матеріалів. Ці публікації дослідників відзначаються практичною цінністю і є важливим джерелом у просуванні вивчення наукової проблеми дослідження.

Багатий спектр оцінок громадсько-політичної і наукової діяльності А.Петрушевича було висловлено після його смерті 1913 року. Історіографічною тенденцією цих заміток, які вийшли у формі некрологів, була спроба об'єктивно з'ясувати творчу спадщину вченого. Майже одностайною виявилася позиція дослідників народовського і русофільського (“москвофільського”) напрямків (І.Свенціцького, П.Свистуна), які позитивно оцінили наукову діяльність А.Петрушевича5.

Дослідження наукової спадщини А.Петрушевича на другому етапі (1920-1930 роки) велося як істориками-москвофілами, так і істориками, що представляли державницький напрям в українській історіографії. Історики москвофільського напряму (В.Ваврик, С.Бендасюк) розглядали громадську і наукову діяльність А.Петрушевича через призму його заслуг у роботі таких товариств: Ставропігійського інституту, Народного Дому, товариства ім. М.Качковського тощо. Високо оцінювали введення ним у діловодство Галичини “язичія”. Пропагувалася думка, що А.Петрушевич, орієнтуючись на Росію, підтримував панславістські ідеї. Ці висловлювання робилися на вузькій джерельній базі, обмеженими методологічними засобами.

Дослідники державницького напрямку української історіографії переважно цікавились науковою діяльністю А.Петрушевича. Багато українських науковців (К.Студинський, М.Тершаковець і ін.) користувались численними збірками і творами вченого для написання своїх праць. Вони шукали нові підходи до вивчення наукової спадщини А.Петрушевича, прагнули розширити джерельну базу дослідження. Однак ними не було підготовлено синтетичного дослідження про діяльність вченого. Праці науковців цього періоду (І.Свенцицький, М.Голубець) торкались лише окремих питань дослідницької роботи А.Петрушевича.

Третій етап (1945-1991 роки) характеризується тим, що радянська історіографія майже одностайно називала А.Петрушевича українським реакційним буржуазним істориком-москвофілом. Історики, котрі займалися середньовічним та новим періодами історії України, з ідеологічних причин не згадували імені А.Петрушевича. Позитивний виняток в історіографії цього часу складають праці І.Крип'якевича, які стали важливим етапом у переосмисленні наукової діяльності А.Петрушевича. Він відзначав, що А.Петрушевич увів в історіографію Галичини велику кількість невідомих до того часу джерел, зокрема збірку літописних записок ХVII-XVIII ст. під назвою “Сводная Галицко-Русская летопись”6.

Четвертий етап вивчення громадсько-політичної та наукової діяльності А.Петрушевича припадає на 1990-і роки. У цей період виходять окремі узагальнюючі праці, які містять нові оцінки суспільно-політиного життя Галичини другої половини ХІХ ст. Статті О. Турія, С. Макарчука, О.Аркуші, М. Мудрого акцентують увагу на дослідженні русофільського (“москвофільського”) руху у Галичині, помітне місце у якому відігравав А.Петрушевич. Також виділяються праці О. Киричук, Б. Гавриліва, В. Педича, у яких розглядаються наукові здобутки вченого.

Особливо плідно вивчали громадсько-політичну та наукову діяльність історика вчені української діаспори С. Шах, Я. Пастернак, Г. Лужницький, І. Огієнко. Багатий спектр оцінок громадської і наукової діяльності А.Петрушевича висловив І.Максимчук, дослідник роду Петрушевичів в усіх трьох гілках. Аналізуючи громадсько-політичну спадщину вченого, І.Максимчук підкреслював, що хоча той і не любив “українофілів”, все-таки глибоко в своєму серці зберігав любов до свого галицько-руського, або як він його називав, “малоруського” народу7. Однак треба зауважити, що для всіх публікацій дослідників діаспори характерна вузька джерельна база, певна ідеалізація особи А.Петрушевича. Головною концепцією цих праць була спроба залагодити протиріччя і суперечності, які були характерні для громадсько-політичної та наукової діяльності вченого.

За більш ніж сторічний період у вивченні громадсько-політичної та наукової діяльності А.Петрушевича нагромаджено чимало літератури, яка торкається різних аспектів проблеми. Однак ця література не є систематичною і не охоплює проблеми в цілому. Об'єктивні обставини склалися таким чином, що до цього часу так і не було написано спеціальних монографічних досліджень, які би повно розглядали діяльність відомого вченого.

Розділ другий “Життєвий шлях А.Петрушевича” присвячений громадсько-культурній діяльності вченого, його суспільно-політичним поглядам.

У дисертації відзначено, що першим учителем молодого А.Петрушевича був його батько, священик Степан, який вчив старослов'янської і руської мови. Будучи священиком, капеланом і нотаріусом митрополита М.Левицького, А.Петрушевич активно займався науковою діяльністю. Вчений прийняв участь у Соборі руських учених, який відбувся у Львові 19-26 жовтня 1848 року, де він вперше проголосив програму розвитку історичних досліджень у Галичині, подав методичні поради для покращення збирання, систематизації і класифікації краєзнавчого матеріалу.

Справжнього піднесення набуває діяльність А.Петрушевича на початку 60-х років ХІХ ст., коли він переїжджає у Львів на постійне місце проживання. Особисті контакти з Д. Зубрицьким, Я. Головацьким, Б. Дідицьким, І. Шараневичем та іншими дозволили вченому плідно попрацювати у національно-культурних товариствах Галичини другої половини ХІХ ст.: Галицько-Руська Матиця, Народний Дім, Ставропігійський інститут. Головний напрям його діяльності у цих товариствах був спрямований на збереження історичних пам'яток краю, організацію культурного життя, наукове дослідження історичного минулого народу.

А.Петрушевич зібрав велику колекцію стародруків, рідкісних книг, що були передані у бібліотеку та музей Народного Дому. Титанічна праця А.Петрушевича була високо оцінена у тогочасному науковому світі. Його визнано доктором історії Київського університету, обрано дійсним членом Празької , Краківської, Будапештської, Бухарестської і Петербурзької Академій наук.

Початок суспільно-політичного життя вченого припадає на революцію 1848-1849 років. На чолі національно-культурного відродження галицьких українців під час “весни народів” було греко-католицьке духовенство. До цієї когорти будителів нації належав і А.Петрушевич. У вирі революції він один із перших виступив на захист руської (української) народності проти польських шовіністичних зазіхань. У 1848 році А.Петрушевич видав брошуру “Декілька слів написаних на захист руської народності”, яка написана польською мовою і була першою друкованою працею наукового характеру. У цій розвідці вчений дав належну відсіч полякам, науковими аргументами відкинув їхні твердження щодо неможливості навчання руською мовою у школах і вживання кирилиці.

Але поразка прагнень галицьких українців під час революції привела А.Петрушевича, як і більшості представників греко-католицького духовенства, у табір русофілів. Вже у 1849 році він став прихильником цієї течії, а дещо пізніше членом “погодінської колонії”. З його ініціативи було впроваджено в сферу діловодства штучне “язичіє”.

Плідною була діяльність А.Петрушевича у галицькому сеймі, куди його обирали в 60-70-х роках ХІХ ст. Як патріот своєї вітчизни, у стінах сейму, де переважали поляки, він виступав за поділ Галичини на дві частини, введення руської мови в школи, у судочинство та адміністрацію.

Для світогляду А.Петрушевича, як і для інших представників старорусинського напрямку, були характерними аристократизм, ученість, звернення до середньовічної ідеї “руськості”, просякнутої ностальгійним захопленням “блистательним періодом” Київської та Галицько-Волинської Русі. Тому традиціоналістський світогляд А.Петрушевича вимагав ревного захисту церковнослов'янської мовної традиції, історичної назви “Русь”, підтримки “образования руської народності”. Зрозумілим є зміщення ним історико-культурних акцентів від козаччини і Т.Шевченка до давньоруського періоду.

У третьому розділі “Історичні дослідження А.Петрушевича” аналізується науковий доробок вченого. Наукова діяльність А.Петрушевича над вивченням історичного минулого Галичини, Волині та Буковини розпочалася ще у 40-х роках ХІХ ст. На перших порах історик планував опублікувати синтетичне дослідження з історії цих регіонів. Проте цей задум йому, на відміну від Д.Зубрицького та І.Шараневича, не вдалося втілити. Натомість, А.Петрушевич видав збірник документальних матеріалів під назвою “Сводная Галицко-Русская летопись”. Інші ж його праці переважно короткі за змістом присвячені окремим питанням з історії Галичини чи Буковини ХІ- ХVІІІ ст.

Арсенал наукових досліджень А.Петрушевича багатий на використання різноманітних галузей історичного знання. Вивчаючи той чи інший об'єкт епохи або розглядаючи події на певному відрізку часу, вчений використовував не тільки письмові джерела, але й послуговувався досягненнями археології, історичної географії, топографії, топоніміки, лінгвістики, релігієзнавства. Наукова методологія історичних праць А.Петрушевича побудована на емпіричних засадах: він збирав факти, які критично розглядав, і відшуковував у них головну думку як причину явища. Дослідник закликав усіх користуватися, насамперед, збиранням повсюди розкинутих записок, що дозволило б скласти єдиний цілісний хронологічний і детальний літопис Галицько-руської землі. На основі цих даних він відтворював образ минулого.

Розглядаючи історію Галицько-Волинського князівства, А.Петрушевич не ставив перед собою завдання встановити її періодизацію. Виклад історичних подій історик доводив до кінця ХІІІ ст., коли помер галицький князь Лев, а на його місці став правити син Юрій. Слід відзначити, що він майже не приділяв уваги соціально-економічній історії Галицько-Волинського князівства.

Висвітлюючи минуле Галицько-Волинського князівства до кінця ХІІІ ст., дослідник користувався працями В.Соловйова, М.Татищева, М.Гарасевича, М.Зиморовича, А.Нарушевича та інших істориків. Джерельну базу його праць становили Іпатіївський, Лаврентіївський, Кенігсберзький та Густинський літописи, а також буртонський літопис, “Хроніки” Я.Длугоша, М.Стрийковського, А.Богухвала, Аноніма Гнезненського та інших середньовічних авторів. Він використовував матеріали листувань Данила Галицького й польських королів із римськими папами, грамоти князя Лева.

Певну наукову вартість становлять праці А.Петрушевича з історії козаччини. Йому належать короткі історичні розвідки про діяльність І.Підкови, П.Конашевича-Сагайдачного, П.Орлика, а також про Коліївщину. Вони носили ознайомлювальний характер для галичан, які цікавилися історією Правобережної та Лівобережної України в епоху пізнього середньовіччя.

Окрему сторінку в науковій роботі А.Петрушевича займали дослідження з історії церкви. Будучи ченцем і крилошанином митрополичої капітули та маючи доступ до монастирських бібліотек, А.Петрушевич опрацював архіви Унівського та Онуфріївського монастирів, склав каталог архіву Перемишльської капітули, був знайомий з матеріалами Афонського монастиря.

Він детально вивчив історію Галицької та Київської митрополій XIV-XVIII ст., і доводив, що польсько-литовські володарі намагалися знищити церковну незалежність України. Грунтовніше проаналізував А.Петрушевич умови Берестейської церковної унії 1596 року. Історик вважав, що нове зближення Риму з українською церквою відбулося завдяки папському легату, єзуїту Антоніо Поссевіно, а К.Острозький і руське духовенство шукали потребу в єднанні з західною церквою.

Цікаву розгорнуту наукову розвідку А.Петрушевич присвятив історії Холмського єпископату, яка була першою працею у Галичині з цього питання, що написана руською мовою. Він цікавився історією львівської Ставропігії. Його перу належить ряд опублікованих статей з історії Успенського Ставропігійського братства та його церкви, огляду мети, значення і засобів Ставропігійського інституту.

А.Петрушевич проявив особливий інтерес до вивчення давніх культових споруд Галичини. Оригінальним є спеціальне дослідження історика про церкву св. Пантелеймона, яка була єдиною культовою спорудою Стародавнього Галича, що збереглася з домонгольських часів.

Наукові досліди А.Петрушевич будував на основі вивчення всіх наявних опублікованих джерел, а також ним було опрацьовано велику кількість рукописів. Але треба зауважити, що дослідник недостатньо критично піддав аналізу використані документи, інколи вони носять хаотичний і нечіткий характер. За своїм змістом і наповненістю багато праць А.Петрушевича не є застарілими сьогодні, адже чимало його висновків прийняті сучасними істориками.

У четвертому розділі “Дослідження в галузі археографії, археології та спеціальних історичних дисциплін” з'ясовано вклад А.Петрушевича у розвиток джерелознавства, археології, історичної географії, топоніміки, літописознавства, палеографії, епіграфіки та інших наук.

У роботі проаналізована археографічна спадщина вченого, який опублікував найрізноманітніші джерела, присвячені історії братств, церковним відносинам, історії козаччини тощо. Найважливішою публікацією документів є збірка літописних записок під назвою “Сводная Галицко-Русская летопись”. Це плід багаторічної праці А.Петрушевича над історичними джерелами. Її хронологічні рамки охопили два століття (1600-1800), загальний обсяг трьох томів основного тексту та доповнень до них сягнув 3343 сторінки. Слід зауважити, що опублікований матеріал “Сводной Галицко-Русской летописи” є надзвичайно невпорядкований. Тому й важко його згрупувати з погляду проблематики.

“Сводная Галицко-Русская летопись” XVII-XVIII ст. - це тільки частина документальних матеріалів, що зібрав і видав А.Петрушевич. Він зібрав ще матеріали, які стосуються історії Галичини XIV-XVI ст. Вони зберігалися в “Музеї ім. о.А.Петрушевича” при бібліотеці “Народного Дому” і чекали на своє опрацювання та видання. Проте після його смерті була видана лише незначна частина неопублікованих рукописів. Не було опублікована і “Сводная Молдаво-Русская летопись”, яка є результатом наукових історико-археологічних досліджень у буковинських та молдавських православних монастирях.

Значний інтерес виявив А.Петрушевич до археології як науки, що почала зароджуватися в Україні у першій половині ХІХ ст. Особливо історика цікавив стародавній Галич. А.Петрушевич вів наукову полеміку з І.Шараневичем, помилково вважаючи, що давній стольний Галич знаходився на місці теперішнього міста Галича Івано-Франківської області.

У дисертації відзначено, що чималу увагу А.Петрушевич приділяв вивченню питань історичної географії. Його цікавила проблема розселення слов'ян на території Галичини і Волині. А.Петрушевич дійшов висновку, що Карпати були першим гніздом слов'янського народонаселення у Європі. Хоча у князівські часи (ІХ-ХІV ст.) на просторах Галичини помітний вплив мало румунське населення. А.Петрушевич також багато зусиль приклав на локалізацію княжих міст і містечок Галича, Львова, Звенигорода, Тустаня.

А. Петрушевич присвятив одну цікаву розвідку з історії картографії. Він детально переглядав “Мапу царств Галицького і Володимирського”, яка була складена у 70-х роках XVIII ст. Історик вважав цю карту найбільш давньою, де географічні назви вказані руською мовою. На відміну від польських і німецьких карт тут правильно написані назви українських населених пунктів, таких як Перемишль, Ряшів, Пшеворськ, Жовква, Золочів, Бережани, Чудець, Рум'янів, Дубовець, Печеніжин, Князин та інші.

Значні результати А.Петрушевич надіявся отримати від дослідження топоніміки. Топонімічна номенклатура, за словами дослідника, свідчить про те, що вона румунського походження. Проте майже усі гідроніми України кельтського походження.

Належне місце у своїй науковій діяльності А.Петрушевич відводив вивченню літописів та їх хронології. Дослідник був першим у Галичині серед тих, хто почав публікувати літописи. А.Петрушевич старався при виданні літописів дотримуватися хронологічного методу фіксації події, а самі літописи розділювати на менші окремі частини для кращого розуміння читачами. Він пояснював незрозумілі місця у літописах.

Основну увагу А.Петрушевич зосередив на дослідженні літописних пам'яток князівського періоду. Особливо незаперечні заслуги його як видавця Галицько-Волинського літопису і “Слова о полку Ігоревім”, а також Львівського літопису. Цінним є спостереження А.Петрушевича про історичний розвиток південноруських літописів XVII -XVIII ст.

Помітний внесок зробив А.Петрушевич у розвиток палеографії. Цьому сприяла загальнослов'янська полеміка, що розгорілася навколо питання про фальсифікацію давньочеських письмових пам'яток “Суда Любуші”, Короледвірського і Зеленогірського рукописів. У той час чеські вчені і патріоти вважали її найбільш цінним здобутком давньочеської літератури. Однак на основі власних палеографічних досліджень А.Петрушевич доказав їх недостовірність та неавтентичність.

Вивчені дослідником найрізноманітніші питання історичної географії, топоніміки, літописознавства, хронології, генеалогії, палеографії, епіграфіки та інших наук дали йому змогу більш глибше простежити за протіканням історичних процесів у Галичині, Волині та Буковині. Одночасно отримані ним результати спричинялися неодноразово до перегляду пануючих раніше поглядів в історичній науці щодо розв'язання певних проблем.

У висновках наголошується:

1. Світогляд А.Петрушевича у 30 - 40-х роках ХІХ ст. формувався під впливом сімейного виховання, навчання в тогочасних освітніх закладах народній школі, Львівській духовній гімназії і семінарії та Львівському університеті. Початок суспільно-політичного життя вченого припадає на революцію 1848-1849 років, коли відбувались процеси національного відродження українців Галичини. А.Петрушевич, будучи активним учасником цих подій, виступав на захист руської мови і народності. Але у цей період відбувається зміна політичних позицій вченого. У 1849 році він стає прихильником табору русофілів (“москвофілів”), представники якого тісно пов'язували українське історичне минуле з Росією.

2. Незважаючи на русофільську політичну заангажованість, яка подекуди шкодила йому, А.Петрушевич брав активну участь у національно-культурних товариствах Галичини. Його праця, спрямована на поширення просвіти та національної свідомості серед русинів краю, мала великий внесок у розвиток не тільки історичної науки, але й української культури в цілому.

3. В останній третині ХІХ-на початку ХХ ст., коли розпочався новий період політичних відносин у Галичині, який був пов'язаний із прогресивним розвитком народовського руху, А.Петрушевич за станом здоров'я відійшов від активної політичної діяльності, а зосередився на науковій роботі. А.Петрушевич дотримувався русофільських переконань до кінця життя, залишаючись одним із нечисленної генерації галицьких діячів середини ХІХ ст., які на початку ХХ ст. стояли на позиціях старорусинства.

4. А.Петрушевич належав до когорти галицьких істориків ХІХ ст., таких як М.Гарасевич, Д.Зубрицький, Я.Головацький, І.Шараневич та інших тогочасних істориків, які гуртувалися біля них, і цим дали початок створення першої галицької історичної школи ще до утворення у кінці 90-х років ХІХ ст.-початку ХХ ст. Львівської історичної школи Михайла Грушевського. Головними підвалинами цієї галицької школи була єдина тематика дослідження історії Галицько-Волинського князівства ХІІ-ХІІІ ст., джерелознавчі та історіографічні студії і погляди на історико-краєзнавчі питання у галицькому краї. Сферою наукових зацікавлень А.Петрушевича було вивчення середньовічної історії Галичини, Волині та Буковини, розгляд різноманітних питань з історії церкви та дослідження пам'яток культури і мистецтв краю. Історику належить перша методична програма збирання, систематизації і класифікації краєзнавчого матеріалу у Галичині, оголошена на Соборі руських учених у 1848 році.

5. З іменем А.Петрушевича пов'язане становлення у Галичині української археографії. Він вивчав і опублікував найрізноманітніші джерела, присвячені історії братств, церковним відносинам, історії козаччини тощо. А його фундаментальна праця джерелознавчого характеру “Сводная Галицко-Русская летопись” є цінним матеріалом до вивчення історичних пам'яток Галичини, Волині та Буковини.

6. Серед перших дослідників другої половини ХІХ ст. постать А.Петрушевича особливо помітна в галузі археології. Він посідає провідне місце у зародженні нового поштовху археологічних досліджень по місцезнаходженню княжого Галича. Незважаючи на те, що історик помилково визначив місце розташування княжого Галича і вперто дотримувався цієї концепції до кінця життя, розгляд вказаної проблеми позначений яскравою сторінкою в історії археологічної думки України.

7. У своїх наукових студіях А.Петрушевич намагався подати більш повне висвітлення історії, побудоване на міждисциплінарних зв'язках. А це спонукало його звертатися до вивчення певних проблем із царини спеціальних історичних дисциплін. Вивчені дослідником найрізноманітніші питання історичної географії, топоніміки, літописознавства, хронології, генеалогії, палеографії, епіграфіки та інших наук дали йому змогу більш повно простежити за плином історичних процесів в Галичині, Волині та Буковині.

Основні результати дослідження знайшли своє відображення у таких публікаціях автора

1. Королько А. Стародавній Галич в історико-краєзнавчих студіях А.Петрушевича // Вісник Прикарпатського університету. Серія “Історія”.- Івано-Франківськ, 2000. -Вип. ІІІ.- С. 159-166.

2. Королько А. А.Петрушевич - дослідник буковинської та молдавської старовини // Питання історії України. Збірник наукових статей. - Чернівці, 2000. - Т. 4. - С. 383-386.

3. Королько А. А.Петрушевич і ранній етап русофільського руху в Галичині // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. -Івано-Франківськ, 2001. - Вип. 5-6. - С. 133-139.

4. Королько А. Антон Петрушевич і події 1848-1849 років у Східній Галичині // Україна на порозі ХХІ ст. Міжнародний конгрес українських істориків (16-18 травня 2000 року, м.Чернівці). Доповіді і виступи.- Чернівці, 2001. - Т.1. -С. 168-172.

5.Королько А. А.Петрушевич про важливість збирання краєзнавчого матеріалу // Матеріали IV Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю заснування Чернівецького національного університету імені .Юрія Федьковича (5 жовтня 2000 р., Чернівці). - Чернівці, 2001. - С. 397-399.

6.Королько А. “Сводная Галицко-русская летопись” А.Петрушевича джерело для вивчення історичних памяток Галичини // Історичні памятки Галичини. Матеріали наукової краєзнавчої конференції (26 жовтня 2000 року, м.Львів). -Львів, 2001.- С. 21-25.

Анотація

петрушевич науковий галицький історик

Королько А.З. Громадсько-політична та наукова діяльність Антона Петрушевича. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Чернівці, 2002.

У дисертаційній роботі здійснено комплексне наукове дослідження вивчення громадсько-політичної та наукової діяльності галицького історика другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Антона Петрушевича. Використовуючи багаточисельні історичні джерела й документи, автор розкриває місце вченого у розвитку культурно-просвітницьких і політичних товариств краю. На основі систематизації фактичного матеріалу охарактеризовано наукову спадщину А.Петрушевича, його внесок у розвиток середньовічної історії України, історії церкви, археографії, археології, спеціальних історичних дисциплін. Переглянуто ряд застарілих положень і оцінок, що мали місце в історичній науці, по-новому інтерпретуються події та висновки.

Ключові слова: русофільський (“москвофільський”) рух, “язичіє”, “погодінська колонія”, Галицько-Руська Матиця, Ставропігійський інститут, Руський Народний Дім, культові споруди.

Аннотация

Королько А.З. Общественно-политическая и научная деятельность Антона Петрушевича. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01-история Украины. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. Черновцы, 2002.

В диссертационной работе осуществлено комплексное научное исследование изучения общественно-политической и научной деятельности галицкого историка второй половины ХІХ-начала ХХ века Антона Петрушевича.

Жизненный путь А.Петрушевича был наполнен многогранной общественно-политической деятельностью. В диссертационной работе отмечается, что начало общественно-политической жизни ученого припадает на революцию 1848-1849 годов, когда произошли процессы национального возрождения украинцев Галиции. А.Петрушевич, будучи активным участником этих событий, выступал на защиту родного языка и народности. Между тем, в это время он становится сторонником лагеря русофилов (“москвофилов”), преставители которого тесно повязывали украинское историческое прошлое с Россиею.

Реформирование государственных институтов Галиции конца 1850-х начала 1860-х годов понуждали А.Петрушевича заняться более активной политической деятельностью. Будучи депутатом Галицкого сейма нескольких созывов, он выступал за раздел Галиции на две части, введения родного (“руського”) языка в школы, судопроизводство и администрацию.

А.Петрушевич брал активное участие в деятельности национально-культурных обществ края. Его труд, направленный на распространение просвещения и национального самосознания среди русинов Галиции, имел великий вклад в развитие не только исторической науки, но и украинской культуры в целом.

Автором проведен анализ исторических трудов галицкого историка. Сферою научных интересов А.Петрушевича было изучение средневековой истории Галиции, Волыни и Буковины, рассмотрение разнообразных вопросов с истории церкви и исследования памяток культуры и исскуств края. Историку принадлежит первая методическая программа собирания, систематизации и классификации краеведческого материала в Галиции, которая была оглашена на Соборе русских ученых в 1848 году.

С именем А.Петрушевича связано становление в Галиции украинской археографии. Его фундаментальная работа источниковедческого характера “Сводная Галицко-Русская летопись” есть ценным материалом к изучению исторических памяток Галиции, Волыни и Буковины.

Среди первых исследователей второй половины ХІХ в. Фигура А. Петрушевича особенно заметна в области археологии. Он занимает ведущее место в зарождении нового толчка археологических исследований по местонахождению княженого Галича. Несмотря на то, что историк ошибочно определил место расположения княжего Галича и упорно придерживался этой концепции до конца жизни, рассмотрение указаной проблемы обозначено яркой страницей в истории археологической мысли Украины.

В своих научных исследованиях А.Петрушевич пытался представить более полное освещение истории, построенное на междудисциплинарных связях. А это побуждало его обратить внимание к изучению некоторых проблем из области специальных исторических дисциплин. Изученные исследователем разные вопросы исторической географии, топонимики, летописеведения, хронологии, генеалогии, палеографии, эпиграфики и других наук дали ему возможность более полно проследить за течением исторических процессов в Галиции, Волыни и Буковине.

Ключевые слова: русофильское (“москвофильское”) движние, “язичие”, “погодинская колония”, Галицко-Русская Матица, Ставропигийский институт, Русский Народный Дом, культовые сооружения.

Annotation

Korolko A.Z. Public political and scientific activity of Anton Petrushevych. Manuscript.

The dissertation on competition for a scientific degree of the candidate of Historical Sciences in the specialization 07.00.01 - History of Ukraine. -. Chernivtsi National University named after Yuriy Fed'kovych. - Chernivtsi, 2001.

In this dissertation work it was carried out the complex scientific research on study of public political and scientific activities of the Galician Historian of the 2nd Half of the XIX the Beginning of the XX centuries Anton Petrushevych. Making use of many-years historical sources and documents, the author exposes the place of this scientist in the development of cultural-and-educational as well political societies of the region. Based on systematization of factual material it has been characterized the scientific heritage of A.Petrushevych, his contribution to development of the Ukrainian.

History of the Middle Ages, Church History, Study of early texts, Archaeology, special historical disciplines. A row of obsolete positions and appreciations that took place in the historical science were revised, the events and conclusions are interpreted in the new style.

Key words: Movement of Russophilism (“Moskwophilism”), “Yazychiye” artificial language, “pogodin's colony”, “Galician-and-Ruthenian Matytsya”, Ruthenian People's House, cult buildings.

Література

1. Линниченко И.А. А.С. Петрушевичъ.-Одесса,-1901; Антонович В. Критика. Сводная Галичско-русская летопись съ 1700 до конца Августа 1772 г. Составилъ А.С. Петрушевичъ // Киевская Старина. -Киевъ, 1888. -Т. ХХІ. -С. 45-52.

2. Грушевський М. (Рецензія на книги А.Петрушевича “Лингвистическо-историческія изследованія о начаткахъ города Львова и окрестностей его…” і “О соборной Богородичной церкви въ городе Галиче…”) // Записки НТШ. -Львів, 1890. -Т. ХХХVII. -С. 10-12.

3. Свистунъ Ф. Кто большій: г.Михайло Грушевскій или о. А.Петрушевичъ? // Галичанинъ. -1901. -№ 216-218.

4. Франко І. О.Антін Петрушевич. Ювилейна сильветка // Літературно-науковий вісник.- Львів, 1901. -Т. ХІІІ.- С. 172-193.

5. Свенцицький І. Антон Петрушевич. Некролог // Діло. -1913. -№ 8445; Свистунъ Ф. Некрологъ А.С.Петрушевичъ // Вестникъ “Народного Дома”. -1913.-№ 7-9.- С.97-99.

6. Крип'якевич І.П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 р.). Огляд публікацій.- К.: В-цтво АН Укр. РСР, 1962.-82 с.

7. Максимчук І.О. Нарис історії роду Петрушевичів. -Чикаго, 1967.-280 с.

Размещено на Allbest.ru