Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. В.Н.КАРАЗІНА

Бєлоглазов Роман Миколайович

УДК 94 (477.75) “192” + 28/29 “192”

ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО РЕЛІГІЙНИХ КОНФЕСІЙ У 1920-і РОКИ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ КРИМСЬКОЇ АСРР)

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України (м. Сімферополь).

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

ДЕМЕНТЬЄВ МИКОЛА ЄГОРОВИЧ,

Таврійський національний університет

ім. В.І.Вернадського (м. Сімферополь),

завідувач кафедри російської історії

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

НЕСТУЛЯ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ,

Полтавський університет споживчої кооперації України,

завідувач кафедри філософії та політології

кандидат історичних наук, доцент

ПОСОХОВА ЛЮДМИЛА ЮРІЇВНА,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С.Сковороди,

доцент кафедри історичних дисциплін

Провідна установа - Донецький національний університет, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “19” квітня 2002 р. о 16.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4 (ауд. IV-65).

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий “18” березня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П.Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна переживає новий етап історичного розвитку - етап побудови національної державності, становлення демократичних принципів суспільного устрою. Особливого значення для демократичної держави набув останнім часом релігійній фактор. Його вплив на різні сфери суспільно-політичного життя посилюється щороку. У зв'язку з цим перед суспільством і державою постало питання про правове, демократичне регулювання взаємовідносин органів державної влади й релігійних організацій, задоволення запитів віруючих на основі гуманістичних принципів свободи совісті.

Для вирішення цього питання необхідно використовувати накопичений історичний досвід, брати з нього все найконструктивніше і найцінніше, не допускаючи повторення попередніх помилок. Усе це зумовлює необхідність вивчення політики радянської влади щодо найбільш численних за кількістю віруючих і парафій релігійних конфесій країни. Для дослідження становить особливий інтерес період 1920-х рр., оскільки в цей час склалася нова система державно-конфесійних відносин, яка проіснувала з деякими змінами аж до другої половини 1980-х рр.

Необхідність вивчення поставленої проблеми в науково-теоретичному відношенні зумовлюється відсутністю її правдивого висвітлення в радянській історичній літературі. До початку перебудови в СРСР в історичній науці панували односторонні тенденційні підходи, які виключали будь-яку критику радянської конфесійної політики, роль органів влади в її здійсненні фальсифікувалася.

У дисертації розглядається політика радянської влади в релігійному питанні на прикладі конфесій Криму, що діяли на півострові в 1920-і рр.

По-перше, двох найбільш значущих для регіону - православної (Російської православної церкви (далі - РПЦ)) і мусульманської (сунітської). Крим був одним з небагатьох регіонів, де на порівняно невеликій території існувала одночасно широка православна й мусульманська релігійна мережа. Історичною особливістю Криму упродовж останніх двох століть було те, що провідне місце за кількістю парафій, монастирів і парафіян належало на півострові саме цим конфесіям.

По-друге, релігійних конфесій національних меншин і сект, які мали свою відносно широку в масштабах півострова релігійну сферу, а також автономні конфесійно-адміністративні органи, які поширювали свою владу на територію Криму або його окремих регіонів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає тематичним планам науково-дослідної лабораторії з вивчення етнічної історії Криму при Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (далі - ТНУ), держбюджетній темі “Етнокультурні проблеми народів Криму” (реєстраційний номер програми - 05-04 МВ/97).

Територіальні межі дослідження охоплюють Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку (далі - Кримська АСРР), створену в жовтні 1921 р. у географічних межах Кримського півострова.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1920-х рр. Протягом цього періоду в Криму були відновлені органи радянської влади, відбувалися становлення й розвиток нової системи державно-конфесійних відносин, залежно від суспільно-політичної ситуації застосовувалися різні засоби й методи здійснення конфесійної політики, відбувалася її поступова уніфікація. Логічним завершенням цього процесу став тотальний наступ держави на релігійні конфесії в 1929 р. у зв'язку з проведенням суцільної колективізації сільського господарства.

Об'єктом дослідження є процес формування й проведення в життя радянської політики щодо релігійних конфесій у 1920-і рр.

Предмет даного дослідження - діяльність партійних і державних органів Кримської АСРР щодо здійснення радянської конфесійної політики.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи значення й актуальність теми, ступінь її наукового розроблення, автор дисертації ставить мету - вивчити суть і особливості політики радянської влади, яка проводилася щодо релігійних конфесій Криму в контексті суспільно-політичної ситуації 1920-х рр.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати низку конкретних завдань:

1. Проаналізувати особливості проведення в життя радянської конфесійної політики в умовах Кримської АСРР, ступінь самостійності кримських органів влади в розробленні та прийнятті рішень щодо реалізації цієї політики.

2. Виявити й охарактеризувати державні структури Кримської АСРР, що здійснювали директиви найвищих органів влади країни з релігійного питання й контроль за діяльністю релігійних організацій, форми й методи їх впливу на релігійні конфесії.

3. Охарактеризувати особливості антирелігійної пропаганди й агітації на Кримському півострові з урахуванням багатонаціонального складу його населення.

4. Показати реакцію віруючих і духівництва релігійних конфесій Криму на антирелігійну діяльність владних структур республіки.

5. Проаналізувати непослідовність радянської політики щодо релігії упродовж 1920-х рр., двоїстість у підходах до різних конфесій, виявити причини такої політики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- вперше було здійснено спробу комплексного дослідження процесу втілення конфесійної політики в Кримській АСРР у 1920-ті рр., розглянуто основні принципи й напрямки державної політики з релігійного питання та їх специфіку в умовах Криму;

- визначено етапи становлення й розвитку нової моделі державного регулювання діяльності релігійних конфесій у регіоні, форми та методи його здійснення;

- показано особливості антирелігійної діяльності партійних та державних органів Кримської АСРР, реакцію віруючих і духівництва на адміністративний та ідеологічний вплив владних структур;

- розкрито причини особливого ставлення органів влади до мусульманської конфесії та різних напрямків Російської православної церкви протягом 1920-х рр., поступової уніфікації конфесійної політики;

- показана особливість політичної тактики владних структур щодо релігійних конфесій національних меншин і сект у Криму;

- у науковий обіг введено неопубліковані документи з історії релігійних конфесій Криму, які діяли на півострові в період, що вивчається, органів державної влади, котрі здійснювали контроль і нагляд за ними, партійних структур та громадських організацій, покликаних боротися з релігією й релігійністю мас.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали, висновки й положення можуть бути використані для подальшого вивчення радянської конфесійної політики, під час підготовки лекцій і спецкурсів з новітньої історії України, краєзнавства, історії релігійних конфесій.

Методологічна основа дослідження - універсальні наукові принципи історизму, об'єктивності й системності. Під час дослідної роботи застосовувалися загальнонаукові та спеціально-історичні методи: проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, критичний аналіз джерел.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено й рекомендовано до захисту на спільному засіданні кафедр російської історії та історії України ТНУ ім. В.І. Вернадського. Результати дисертаційної роботи доповідалися на Перших Таврійських міжнародних наукових читаннях ім. А.І. Маркевича (Сімферополь, 2000), на V міжнародній науково-практичній конференції “Пілігрими Криму - Осінь, 2000” (Сімферополь, 2000), на Міжнародному науковому симпозіумі “У пошуках втраченої єдності” (Сімферополь, 2000). За матеріалами дисертації опубліковано сім наукових праць, із них три - у фахових виданнях.

Структура роботи. Відповідно до мети й завдання дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (196 сторінок), списку використаних джерел і літератури (247 пунктів), додатка (10 сторінок). Загальний обсяг дисертації 234 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її значимість та актуальність. Визначаються об'єкт і предмет дослідження, хронологічні й територіальні межі, мета й завдання, вказується наукова новизна і практичне значення дисертації, методологічна основа і методи роботи, форми апробації одержаних результатів і їх публікація.

В першому розділі дослідження - “Історіографія та джерела” - розглядається ступінь наукової розробки теми дисертації та її джерельна база.

Поставлена нами для вивчення проблема привертала увагу дослідників протягом усієї радянської історії. В історичній літературі вона набула досить широкого, але одностороннього висвітлення. Більшості робіт притаманний ідеологізований підхід до вивчення подій, зумовлений виконанням політичного замовлення панівної партії.

З робіт радянського періоду насамперед необхідно виділити твори В.І. Леніна й інших партійних і державних керівників, які займалися розробленням питань теорії та практики політики радянської держави щодо релігійних конфесій В.И. Ленин об атеизме и религии / под ред. А.Ф. Окулова.-М., 1980; Бонч-Бруевич В.Д. Избранные атеистические произведения.-М.,1959; Красиков П.А. Избранные атеистические произведения.-М.,1970; Луначарский А.В. Почему нельзя верить в бога: Избранные атеистические произведения.-М.,1965; Скворцов-Стеранов И.И. Избранные атеистические произведения.-М.,1959; Ярославский Е. О религиии.-М.,1958 та інші.. Керуючись політичною кон'юнктурою, вони намагалися обґрунтувати та знайти виправдання всім дискримінаційним репресивним заходам держави проти духівництва й віруючих.

Протягом 1920-х - 1930-х рр. кількість публікацій, спрямованих на дискредитацію духівництва й релігії, постійно збільшувалася Горев М.В. Голод и церковные богатства.-М.,1922; Лунин А.В. О делах тихоновских. Дело о сопротивлении изъятию церковных ценностей в Московском трибунале.-М., 1922; Бонч_Бруевич В.Д. “Живая церковь” и пролетариат.-М.,1923; Климович Л.И. Религиозное движение в Татарской республике // Антирелигиозник.-1927.-№4.-С.55-61; Ибрагимов Г. О религиозных школах, журналах и антирелигиозной пропаганде // Коммунистическая революция.-1928.-№17-18.-С.147-149; Клибанов А. Классовое лицо современого сектанства.-Л.,1928; Климович Л.И. Социалистическое строительство на Востоке и религия.-М.,1929; Кандидов Б.П. Религиозная контрреволюция 1918-1920 гг. и интервенция.-М.,1930; Воинтсвующее безбожие в СССР за 15 лет.-М.,1932; XX-летие отделения церкви от государства.-М.,1938 та інші.. Об'єктивний аналіз у них було підмінено тенденційним добором і трактуванням фактів, покликаних підтвердити офіційну точку зору про антирадянський характер усіх релігійних конфесій.

Не були винятком у цьому плані публікації, що появилися в цей час і стосувалися безпосередньо Криму. Як правило, в них обґрунтовувалася необхідність боротьби з релігійністю мас, активізації атеїстичної пропаганди й агітації серед населення C. Б. К вопросу об антирелигиозной работе среди татар // Коммунистический вестник.-1923.-№4-5.-С.21-23; Берковский К. Как строить антирелигиозный кабинет // Пути коммунистического просвещения.-1928.-№1-2.-С.88-90; Третьяк Ф. Опыт антирелигиозной работы в Феодосии // Антирелигиозник.-1928.-№11.-С.100-101; Фр - в М. О пересмотре некоторых форм и методов массовой антирелигиозной пропаганды // Пути коммунистического просвещения.-1928.-№3-4.-С.3-11; Смирнов Н. Классовая база ислама в Крыму // Воинствующий атеист.-1931.-№8-9.-С.31-48 та інші..

Під час війни 1941 - 1945 рр. антирелігійна пропаганда в країні була припинена. Сталінський режим вирішив використати авторитет релігійних конфесій для консолідації суспільства. Повоєнне міжнародне становище спонукало радянське керівництво пом'якшити політику щодо релігії. Але в середині 1950-х рр. партійне керівництво постановило, що лібералізація повинна мати свої межі. Це стало відправним пунктом у розгортанні атеїстичної пропаганди в країні з другої половини 1950-х рр., сприяло появі на світ великої кількості видань для пропагандистів-атеїстів.

Теоретичні підходи до вивчення проблеми в другій половині 1950-х - 1980-х рр. не зазнали якихось змін. Роботи цього періоду також були далекі від об'єктивного наукового аналізу, залишалися прикладом політичної тенденційності Персиц М.М. Отделение церкви от государства и школы от церкви.-М.,1958; Чемерисский И.А. Изъятие в 1922 г. церковных ценностей для помощи голодающим // Вопросы истории религии и атеизма.-Т.10.-М.,1962; Шишкин А.А. Сущность и критическая оценка “обновленческого раскола” русской православной церкви.-Казань,1970; Зыбковец В.Ф. Национализация монастырских имуществ в Советской России.-М.,1975; Плаксин Р.Ю. Тихоновщина и ее крах: Позиция православной церкви в период Великой Октябрьской революции и гражданской войны.-Л.,1987; Русское православие. Вехи истории.-М.,1989 та інші.. Увага авторів публікації концентрувалася на описі форм і методів антирелігійної роботи, висвітленні ролі партійного керівництва у здійсненні атеїстичного виховання мас Воронцов Г.В. Борьба КПСС за атеистическое воспитание трудящихся.-Л.,1956; По этапам развития атеизма в СССР.-Л.,1967; Воронцов Г.В. Лениниская программа атеистического воспитания в действии.-Л.,1972; Лившиц Г.М. Очерки по истории атеизма в СССР: 20-30-е гг.-Минск,1985; Атеизм в СССР: становление и развитие.-М.,1986 та інші.. Атеїстична пропаганда характеризувалася як науково обґрунтована, що здійснювалася за неодмінної поваги почуттів віруючих. Факти дискредитації й обмеження прав духівництва й віруючих з боку органів влади характеризувалися як винятки.

Тенденційно висвітлювалися питання розроблення радянського законодавства про релігійні організації Клочков В.В. Религия, государство, право.-М.,1978; Куроедов В.А. Религия и церковь в советском государстве.-М.,1981; Клочков В.В. Закон и религия.-М.,1982; Куроедов В.А. Религия и церковь в советском обществе.-М.,1984; Розенбаум Ю.А. Советское государство и церковь.-М.,1985 та інші.. В цих роботах навмисно висвітлювалися лише позитивні сторони радянських законодавчих актів про релігійні організації, що відображали декларативний аспект конфесійної політики держави. Замовчувалося існування цілого комплексу відомчих інструкцій і секретних циркулярів, що реально регламентував правове становище духівництва й релігійних установ.

У 1970-х - першій половині 1980-х рр. збільшилася кількість робіт, присвячених конфесійній політиці в регіонах поширення ісламу. Основні напрями, форми і методи проведення секуляризації в республіках Середньої Азії висвітлено в роботах Н. Аширова, Р.М. Маджидова, Т.С. Саїдбаєва та З. Хакімова Аширов Н. Эволюция ислама в СССР.-М.,1973; Хакимов З. Осуществление свободы совести в республиках советского Востока: Дис… канд. философ. наук-М.,1984; Маджидов Р.М. Преодоление религиозности в условиях перехода к социализму, минуя капитализм (На материалах Таджикистана).-Душанбе,1973; Саидбаев Т.С. Ислам и общество.-М.,1984.. Ці дослідники також не виходили за межі офіційних, надміру ідеологізованих і тенденційних підходів.

У цілому радянська історична література з нашої проблеми є однорідною за джерельною базою, інтерпретацією подій, теоретичними підходами. Її вирізняє надмірна ідеологізація, тенденційний добір фактів, концентрація уваги на керівній ролі партії в проведенні конфесійної політики й повне ігнорування позицій віруючих і духівництва.

Самостійний комплекс досліджень становлять роботи зарубіжних авторів.

Одна з найбільш змістовних робіт належить Л.Л. Регельсонові Регельсон Л. Трагедия русской церкви. 1917-1945.-М.,1996., в якій висвітлено репресивні заходи радянської держави щодо РПЦ протягом 1917 - 1945 рр.

Великий фактичний матеріал з історії обновленського церковного розколу опубліковано в роботі О.Є. Левітіна-Краснова й В.М. Шаврова Левитин-Краснов А., Шавров В. Очерки по истории русской церковной смуты.-М.,1996.. У ній показано становлення й розвиток цього руху як складного внутрішньоцерковного процесу, зумовленого кількома факторами.

Спробою узагальнити зміст робіт радянських і зарубіжних авторів з історії РПЦ у XX столітті стала праця Д.В. Поспєловського Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в XX веке.-М.,1995.. У дослідженні здійснено спробу дати максимально об'єктивну оцінку подіям церковної історії, розглядаючи їх у тісному взаємозв'язку з розвитком суспільно-політичної обстановки в країні.

Радянській політиці щодо мусульманської конфесії Криму в 1921 - 1941 рр. присвячено статтю Є. Киримала Кырымал Е. Положение мусульманской религии в Крыму // Вестник института по изучению истории и культуры в СССР.-1955.-№2.-С.23-30.. Автор умовно розділив її на два етапи: татаризації (1921 - 1928 рр.) і радянізації (1929 - 1941 рр.), зазначаючи, що кожному з них була притаманна своя тактика.

Зміни в суспільно-політичному житті країни в другій половині 1980-х рр. створили передумови для більш об'єктивного аналізу політики щодо релігійних конфесій. Появу нових можливостей на рубежі 1980 - 1990-х рр. можна вважати початком нового етапу в історіографії проблеми.

До перших робіт, що стосуються перебудовного періоду, слід зарахувати публікації В.О. Алексєєва, М.І. Востришева, М.І. Одинцова Алексеев В.А. О характере антирелигиозного движения в СССР в 20-30-е гг. // Научный коммунизм.-1989.-№2.-С.98-103; Алексеев В.А. Был ли патриарх Тихон “вождем церковной контрреволюции”? // Диалог.-1990.-№10.-С.93-104; Алексеев В.А. Иллюзии и догмы.-М.,1991; Вострышев М.И. Божий избранник. Крестный путь Святителя Тихона, патриарха Московского и всея России.-М.,1990; Одинцов М.И. Путь длиною в семь десятилетий: от конфронтации к сотрудничеству (государственно-церковные отношения в истории советского общества) // На пути к свободе совести.-М.,1989.-С.29-71; Одинцов М.И. Государство и церковь: история взаимоотношений. 1917-1938 гг.-М.,1991; Одинцов М.И. Декларация митрополита Сергия от 29 июля 1927 г. и борьба вокруг нее // Отечественная история.-1992.-№6.-С.137-142. . Для них характерне прагнення відобразити події історії державно-конфесійних відносин з позицій загальнолюдських цінностей, відмовитися від класового підходу в оцінці діяльності духівництва, віруючих і релігійних організацій.

В останні роки почали з'являтися дослідження, проведені на підставі нових методологій, з використанням раніше недоступних джерел, що дало змогу їх авторам подолати колишні стереотипи, уникнути ідеологізованих і тенденційних оцінок. Серед плідних досліджень, присвячених державній політиці щодо православ'я в Україні в 1920-і рр., в цьому плані заслуговують на увагу роботи В.О. Пащенка, Е.П. Слободянюк, Г.В. Лаврик Пащенко В.О. “Ніч минула, а день наблизився... ”. Держава і православ'я в Україні: 20-ті роки.-К.,1994; Пащенко В.О. Свобода совісті в Україні. Міфи і факти 20-30-х років.-К.,1994; Слободянюк Е.П. Православ'я на Україні у 20-х - середині 30-х років XX ст.: Автореф. дис... канд. істор. наук.-Львів,1996; Лаврик Г.В. Політика радянської держави щодо православної церкви в Україні /1917-1923/: історико-економічний аспект: Автореф. дис... канд. істор. наук.-Запоріжжя,1996..

Новий підхід до висвітлення діяльності Української автокефальної православної церкви (далі - УАПЦ) та її відносин з радянською державою здійснив О.М. Ігнатуша Ігнатуша О.М. Українська автокефальна православна церква (1917-1930 рр.): Автореф. дис… канд. істор. наук. - Запоріжжя, 1993.. Ця проблема стосовно умов Поділля вивчена А.Л. Зінченком Зінченко А.Л. Благовістя національного духу \ Українська Церква на Поділлі в першій третині ХХ ст. - К., 1993.. Автору також належить дослідження, присвячене діяльності та творчій спадщині митрополита УАПЦ В. Липківського (Василя) Зінченко А.Л. Визволитися вірою. Життя і діяння митрополита Василя Липківського. - К., 1997.. В цих роботах показано роль православного духівництва в українському національному русі, вплив автокефальної церкви на його розвиток.

О.О. Нестуля вперше у вітчизняній історіографії проаналізував систему державної охорони пам'яток церковної старовини в Україні в 1917 - 1941-і рр. Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні, 1917-1941 рр. У 2 ч. Ч.1. 1917-середина 20-х років. - К., 1995; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні, 1917-1941 рр. У 2 ч. Ч.2. Кінець 20-х - 1941 р. - К., 1999.. На багатому матеріалі, значна частина якого публікується вперше, автор висвітлює становлення та розвиток цієї системи залежно від соціально-політичного устрою в Україні та конфесійної політики, що проводилася державою.

Н.С. Рубльова досліджувала становище Римо-католицької церкви (далі - РКЦ) в Україні в 1917 - 1930-і рр., характер її відносин з тоталітарною державою, що формувалася, особливості здійснення державної конфесійної політики на прикладі РКЦ Рубльова Н.С. Політика радянської влади щодо Римо-католицької церкви в Україні, 20-30-ті роки ХХ ст.: Автореф. дис… канд. істор. наук. - К., 1999..

Серед публікацій 1990-х рр., у яких політика радянської держави щодо мусульманських конфесій різних регіонів СРСР отримала нові оцінки, слід назвати роботи В.Г. Садура, А. Вишневського, Г.Б. Фаїзова, Р.Г. Ланди, М. Базарова Садур В.Г. Мусульмане в СССР: история и современность // На пути к свободе совести.-М., 1989.-С.29-71; Вишневский А. Как это делалось в Средней Азии // Наука и религия.-1990.-№3.-С.7-19; Фаизов Г.Б. Государственно-исламские отношения: историко-философский и социологический анализ (на материалах Башкирии и Татарии): Дис… канд. философ. наук.-М.,1993; Ланда Р.Г. Ислам в истории России.-М.,1995; Базаров М. Советская религиозная политика в Средней Азии. 1918-1930 гг. // Этнические и региональные конфликты в Средней Азии.-Кн.1.-М.,1997.-С.15-34..

Ґрунтовно вивчає питання становища православних конфесій у Криму на різних етапах радянської історії кримський історик Ю.А. Катунін, що опублікував в останні роки з цієї проблематики кілька статей Катунин Ю.А. Периодизация истории взаимоотношений русского православия и государства в советское время // Культура народов Причерноморья.-1997.-№2.-С.272-274; Катунин Ю.А. Изъятие церковных ценностей: “де-юре” и “де-факто” // Культура народов Причерноморья.-1998.-№4.-С.86-92; Катунин Ю.А. Монастыри Крыма: Катерлезская и Косьмодоиановская киновии // Культура народов Причерноморья.-1999.-№5.-С.227-233; Катунин Ю.А. Хронология важнейших событий новейшей истории русской православной церкви в Крыму, Украине и России (1917-1997 гг.) // Культура народов Причерноморья.-1999.-№6.-С.523-538.. Однак у своїх висновках Ю.А. Катунін не завжди відходить від догм і стереотипів радянської епохи. Так, він виправдує дії держави щодо вилучення церковних цінностей під час голоду 1922 р.

В останні роки почали висвітлюватися окремі питання історії Таврійської єпархії. Протоієрей М. Доненко опублікував біографії деяких священнослужителів єпархії, репресованих у 1930-і рр. Протоиерей Николай Доненко. Претерпевшие до конца. Священнослужители Крымской епархии 30-х годов.-Симферополь,1997; Протоиерей Николай Доненко. Наследники царства.-Симферополь,2000.. Ці роботи виконано на основі широкого архівного матеріалу.

Б.В. Змерзлий проаналізував становлення й розвиток обновленського церковного руху в Криму в 1922 - 1929 рр. Змерзлый Б.В. Обновленческое движение в Крыму: 1922-1929 гг. // Крымский архив.-1999.-№4.-С.164-177.. В окремих публікаціях дослідника висвітлено хід кампанії щодо вилучення церковних цінностей на півострові в 1922 р., дано характеристику діяльності кримської влади щодо підриву матеріальної бази та ідейного впливу церкви на населення Змерзлый Б.В. Деятельность советских административных органов по подрыву экономической базы Русской Православной Церкви в Крыму в конце 20-х годов // Крымский архив.-2000.-№6.-С.276-281; Змерзлий Б.В. Атеїстична робота владних структур проти православної Церкви у Криму в 1920-х роках // Актуальні проблеми міжнародних відносин-2000.-№22.-С.89-101; Змерзлий Б.В. Вилучення церковних цінностей у Криму в 1922 році // Актуальні проблеми міжнародних відносин.-2000.-№24.-С.62-71. .

Б.В. Змерзлому належить перше у вітчизняній історіографії дисертаційне дослідження політики радянської держави щодо РПЦ в Криму в 1920-і рр. Змерзлий Б.В. Політика радянської держави щодо Російської Православної Церкви у Криму в 1921-1929 роках: Автореф. дис... канд. істор. наук.-Київ, 2001.. Але в ньому не розглядаються аспекти конфесійної політики більшовиків щодо інших конфесій на багатонаціональному Кримському півострові. Цим питанням присвячене наше дослідження.

Нові можливості науки в сучасних умовах дозволяють по-новому, більш об'єктивно, відкинувши старі стереотипи й догми, вивчити поставлену нами проблему. Але наявна література дає змогу визначити лише напрямки й поставити питань для подальших досліджень.

Джерельну базу дослідження становлять різноманітні документи й матеріали, які можна поділити на кілька груп:

1. Нормативні акти, що регламентували здійснення декрету РНК РРФСР “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” від 23 січня 1918 р., регулювали правовий стан і діяльність релігійних організацій у 1920-і рр. Найбільш повно цей вид джерел подано у збірниках, підготовлених до публікації консультантом VIII відділу Наркомюсту РРФСР П.В. Гідуляновим Гидулянов П.В. Церковь и государство по законодательству РСФСР. Сборник Узаконений и распоряжений с разъяснениями V отдела НКЮ.-М.,1923; Гидулянов П.В. отделение церкви от государства. Полный сборник декретов РСФСР и СССР, инструкций, циркуляров и с разъяснениями V отдела НКЮста РСФСР.-М.,1924. .

2. Тематичні збірники документів, що характеризують політику радянської влади щодо релігійних конфесій у 1920-і рр. О религии и церкви: Сборник высказываний классиков марксизма-ленинизма, документов КПСС и Советского государства / Под ред. Ю.В. Степанова.-М.,1981; Русская Православная Церковь в советское время (1917-1991). Материалы и документы по истории отношений между государством и Церковью / Сост. Герд Штриккер.-Кн.1.-М.,1995; Русская православная церковь и коммунистическое государство 1917-1941. Документы и фотоматериалы / Сост. О.Ю. Васильева.-М.,1996; Архивы Кремля. Политбюро и церковь. 1922-1925 гг. / Под ред. Н.Н. Покровского, С.Г. Петрова.-Кн.1.-М.; Новосибирск, 1997; Архивы Кремля. Политбюро и церковь. 1922-1925 гг. / Под ред. Н.Н. Покровского, С.Г. Петрова.-Кн.2.- Новосибирск; М.,1998; Государство. Общество. Церковь. XX век: Хрестоматия по спецкурсу / Сост. А.В. Беляева.-Ярославль,1999.. Найбільш цінними є публікації 1990-х рр.

3. Періодична преса. Серед центральних видань необхідно відзначити журнал VIII відділу Наркомюсту РРФСР “Революция и церковь”. Великий конкретний матеріал для розкриття теми дисертації дає місцева періодична преса. Зокрема, щоденна газета Кримського обкому РКП(б)-ВКП(б) - “Красный Крым”.

4. Найбільш значну частину джерельної бази дисертації становлять архівні документи й матеріали.

У дисертації використано документи двох державних архівів: Державного архіву Автономної Республіки Крим ((далі - ДААРК). Фонд П-1, П-6, П-33, П-34, П-46, П-346, Р-151, Р-245, Р-663, Р-709, Р-1110, Р-1518, Р-2237) і Державного архіву міста Севастополя. (Фонд Р-79, Р-420).

У фондах ДААРК значний інтерес становлять документи й матеріали, що характеризують діяльність партійних і державних органів Кримської АСРР щодо проведення в життя конфесійної політики. Найбільш цінні матеріали для даного дослідження автор взяв із фондів: Центрального Виконавчого комітету Кримської АСРР (ф. Р-663), Наркомату внутрішніх справ Кримської АСРР (ф. Р-709), Наркомату юстиції Кримської АСРР (ф. Р-1110). У них містяться протоколи засідань комісій, відділів і підвідділів наркоматів, їх службове листування з ДПУ Криму, постанови й циркуляри владних органів, що надсилались на місця, звіти про виконання відповідними органами Кримської АСРР тих чи інших директив, ділове листування центральних і місцевих установ, а також з релігійними організаціями й окремими представниками духівництва. Завдяки їм з'являється можливість вивчити механізм державного регулювання діяльності релігійних конфесій у регіоні, показати роль виконавчих і каральних органів влади в цьому процесі.

Велике значення для розкриття теми дисертації мають документи Кримського обкому партії (ф. П-1), що зберігалися раніше в обласному партійному архіві, який є нині складовою частиною ДААРК. Головними джерелами, що характеризують діяльність місцевої партійної організації щодо релігійних конфесій, є протоколи засідань комісії Кримського обласного комітету РКП(б)-ВКП(б) з релігійного питання, нарад при агітаційно-пропагандистському відділі обкому, антирелігійних комісій, директиви місцевим партійним і комсомольським осередкам щодо проведення антирелігійної пропаганди, їх звіти про проведення антирелігійної й антицерковної роботи, доповідні записки партійних працівників про становище релігійних культів і релігійність мас.

Таким чином, різноманітна джерельна база дозволила провести всебічне та глибоке вивчення об'єкта й предмета дослідження, розв'язати поставлені завдання.

У другому розділі “Державне регулювання діяльності релігійних конфесій Криму” вивчаються принципи, основні напрями, форми і методи державного впливу на релігійні організації, духівництво та віруючих у Криму впродовж 1920-х рр.

У першому параграфі “Становлення відносин органів державної влади й релігійних організацій у 1921 - 1923 рр.” розглядається формування нової системи державно-конфесійних відносин в регіоні відразу після закінчення громадянської війни і в перші роки після утворення Кримської АСРР.

Радянська влада з моменту свого встановлення ухвалила низку законодавчих актів про ставлення до релігії й релігійних організацій. Більшовиками було проголошено принципи свободи совісті, повного відокремлення церкви від держави, рівність усіх релігій перед законом. Насправді конфесійна політика, що проводилася державою, базувалася на партійних, антирелігійних підходах, обґрунтованих марксистсько-ленінською ідеологією. Практика її здійснення не мала правового характеру, не відповідала проголошеним принципам.

Проведення конфесійної політики в Криму почалося після завершення громадянської війни. У 1921 р. на півострові йшла відбудова органів радянської влади. Було організовано державні установи, покликані контролювати діяльність релігійних організацій. Однак ці структури не мали єдиного керівництва й чітко сформульованих інструкцій щодо сфери своєї компетенції. Внаслідок цього на початок 1922 р. практично не було проведено жодного заходу щодо відокремлення церкви від держави в Кримській АСРР.

Ліквідація сфери конфесійної освіти, адміністративне свавілля місцевої влади, дії каральних органів істотно обмежили діяльність релігійних організацій, створили умови для проведення проти них широкомасштабних репресій.

У лютому 1922 р. на території півострова, як і в інших регіонах, починається кампанія щодо вилучення церковних цінностей. Окремі випадки непокори з боку служителів церкви й віруючих не спричинили якихось серйозних подій, і в цілому кампанія пройшла спокійно. Однак факти протидії вилученням з боку духівництва й віруючих послужили підставою для застосування до них судових репресій.

У 1923 р. владні органи Криму розпочали систематичне втілення в життя законодавства про релігійні організації. Усі повноваження щодо проведення відповідних адміністративних заходів на цей час були сконцентровані у церковного відділу КримНКВС і підпорядкованих йому церковних столів при відділах управління окружних виконкомів. У результаті виконаної ними роботи на кінець року було зареєстровано 779 і закрито 50 молитовних будинків. На 1 листопада 1923 р. в Криму діяло 138 православних і 238 мусульманських парафій.

Незважаючи на багатонаціональний склад населення Криму та інші його особливості, політика щодо релігійних конфесій у республіці проводилась у точній відповідності до настанов центральних радянських органів влади.

У другому параграфі “Адміністративний та ідеологічний вплив на релігійні конфесії в 1924 - 1929 рр.” досліджується поступове посилення антирелігійних дій органів влади і початок тотального наступу держави на релігію в 1929 р.

У середині 1920-х рр. у Кримській АСРР було сформовано структуру адміністративних органів, покликаних контролювати діяльність релігійних організацій. Групи віруючих і релігійні об'єднання потрапили в повну залежність від структур виконавчої влади місцевих рад, органів міліції та ДПУ.

Обмеживши значною мірою вплив релігійних організацій на суспільно-політичну сферу, влада розпочала боротьбу з релігією й релігійною свідомістю мас за допомогою засобів агітації та пропаганди. Ідеологічні структури Кримського обкому РКП(б)-ВКП(б) розпочали проведення в республіці агітаційно-пропагандистських антирелігійних заходів, для організації яких широко залучалися різні державні й партійні, культурно-освітні та суспільно-політичні організації. Особлива роль у дискредитації релігії та духівництва відводилася періодичній пресі.

Органи влади декларативно вимагали проведення науково обґрунтованої, коректної щодо духівництва й віруючих ідеологічної антирелігійної роботи. Насправді ж вона звелася до вульгарної атеїстичної пропаганди, блюзнірських і образливих акцій щодо духівництва й релігійних громад, які викликали протести та опір віруючих.

Керівництво ВКП(б) поступово займало все більш жорстку позицію в релігійному питанні, ігнорувало чи не хотіло шукати інших підходів для його розв'язання. 1929 рік був позначений тотальним наступом держави на духівництво й релігійні організації. Нова антирелігійна кампанія розглядалася як складова частина заходів щодо проведення суцільної колективізації сільського господарства й ліквідації куркульства як класу.

У Криму паралельно з колективізацією почалися масове закриття молитовних будинків, арешти й висилання священнослужителів, членів релігійних організацій. Адміністративний і судовий тиск на релігійні конфесії Криму продовжував посилюватися. Віруючі та священнослужителі були деморалізовані масштабом репресій, що розгорнулися. До початку 1930 р. релігійні організації всіх конфесій опинилися на межі повної ліквідації.

У третьому розділі “Особливості підходів органів радянської влади до релігійних конфесій у Криму” аналізуються особливості політичної тактики владних органів Криму щодо мусульманської конфесії, різних церковних течій РПЦ, релігійних общин національних меншин і сект півострова.

У першому параграфі “Радянська влада і мусульманська конфесія Криму” розглядається специфіка радянської конфесійної політики на прикладі мусульманського віросповідання в Кримській АСРР.

Формуючи свою політику щодо релігійних конфесій, радянська влада у своїх законодавчих актах проголосила їх повну рівність перед державою незалежно від віросповідання. У ході їх проведення виявлялися істотні відхилення від цього принципу. Мусульманська конфесія в Криму отримала з боку влади низку поступок і пільг. Таке ставлення кримських владних структур пояснювалося кількома причинами.

По-перше, проголошений більшовиками курс на світову революцію передбачав поширення ідей соціалізму на країни Сходу. Кримські татари, згідно з планами радянського керівництва, покликані були стати прикладом для народів Туреччини, Ірану, Балкан. Покладаючи на татарське населення революційну місію, радянська влада вимушена була тимчасово відступити від своїх принципових позицій щодо релігії взагалі.

По-друге, проголошена ХІІ з'їздом РКП(б) політика коренізації національних районів, що набула в Криму форми татаризації, сприяла висуненню на вищі державні пости в кримській автономії великої кількості осіб кримськотатарської національності. Головою КримЦВК став В. Ібраїмов, головою КримРНК - О. Дерен-Айєрли. Від них особисто й від їхнього оточення значною мірою залежали підходи до розв'язання всіх проблем республіки, у тому числі і в релігійній сфері. Мусульманська конфесія перебувала під їхньою опікою.

Користуючись певними поступками з боку влади, мусульманська конфесія Криму відродила свої раніше втрачені позиції. У 1923 р. кримські мусульмани відтворили конфесійне управління (муфтіят), яке одержало від влади низку значних переваг порівняно з управлінськими органами інших конфесій. З 875 діючих молитовних будинків, зареєстрованих у Криму на 1 грудня 1928 р., 438 були мусульманськими. У республіці було зареєстровано 75 мусульманських релігійних громад.

Наприкінці 1920-х рр., і особливо після судового процесу над В. Ібраїмовим і його прихильниками в 1928 р., органи влади почали ставитися суворіше до мусульманської конфесії Криму. Репресії проти віруючих і духівництва поставили під сумнів існування релігійної сфери мусульман у Криму. Головним підсумком таких дій стало неприйняття кримськими татарами політики радянської влади загалом і, поряд з іншими чинниками, зумовило співпрацю багатьох із них з нацистами під час окупації Криму в 1941 - 1944 рр.

У другому параграфі “Ставлення республіканської влади до староцерковної й обновленської течій у Російській православній церкві” вивчається діяльність органів управління та ДПУ Кримської АСРР щодо дискредитації та розколу церковної організації РПЦ на півострові.

Відкритий конфлікт між РПЦ і державою, викликаний кампанією щодо вилучення церковних цінностей, активізував діяльність церковної групи, що перебувала в опозиції патріархові Тихонові. Її представники виступали за повну лояльність до радянської держави, у зв'язку з чим висунули програму змін соціально-політичного курсу церкви. Прибічники цього руху отримали назву обновленців.

Органи державної влади сприйняли появу опозиції патріархові Тихонові як можливість організувати розкол серед духівництва й створити підконтрольну церкву. Розкол дозволяв дискредитувати духівництво й церковні інститути, що відповідало розв'язанню головного завдання щодо повної ліквідації організаційних структур православної церкви.

У ситуації, що склалася, кримські органи влади, дотримуючись вказівок з Москви, на самому початку розколу православної церкви зайняли позицію підтримки обновленців, які виявили лояльність до радянської влади. Така тактика була тимчасовою і спрямовувалася на ліквідацію “найреакційнішої тихонівської церкви” руками прибічників обновленської течії. Органи влади негласно підтримували їх у боротьбі проти тихонівців упродовж першої половини 1920-х рр. Головна роль у цьому належала структурам ДПУ і НКВС Криму.

Церковні парафії Криму протягом 1920-х рр. остаточно втратили централізоване управління й орієнтувалися на різні ворожі між собою церковно-адміністративні органи. За даними Центрального адміністративного управління Криму, на 10 жовтня 1925 р. на півострові діяли 64 староцерковних, 60 обновленських і 14 автокефальних церковних парафій.

У кінці 1920-х рр. тактична лінія більшовиків щодо вказаних течій змінилася: усі течії православної церкви почали переслідуватися однаково.

У третьому параграфі “Релігійні общини національних меншин і сект Криму в умовах радянської конфесійної політики” розглядаються підходи владних структур Криму щодо релігійних конфесій національних меншин і сектантів.

Релігія відігравала велику роль у житті всіх національностей Кримської АСРР. Внаслідок цього стабільність в етноконфесійній сфері була однією з умов становлення і зміцнення радянської влади в Криму, ефективності національної політики, що тут проводилася. Беручи до уваги вплив релігійного чинника на політичну сферу, кримські органи влади в середині 1920-х рр. створили певні умови для нормалізації релігійного життя національних меншин півострова. Найбільш численним з них і тим, що мали широкі зв'язки за кордоном (греки (12 парафій), євреї (25 парафій), німці-лютерани (87 парафій)), було надано значні пільги в організації органів конфесійного самоврядування, їхні релігійні общини здійснювали свою діяльність безперешкодно, щодо них не застосовувалися широкі репресивні санкції.

Аналогічних підходів влада дотримувалася щодо сектантів, які вважалися релігійними групами, що були в опозиції до царського режиму. У зв'язку з цим їм було надано ряд переваг, яких не мала жодна інша конфесія: альтернативна цивільна служба, організація колективних господарств і особливої приватної кооперації, оренда приватних будинків для молитовних зборів. Завдяки цим заходам найчисленніші секти Криму (баптисти (16 груп віруючих), євангелісти (11 груп віруючих), адвентисти 7-го дня (7 груп віруючих), меноніти (27 груп віруючих)) безперешкодно легалізувалися на півострові, збільшили кількість своїх послідовників.

Становлення і посилення тоталітарної держави дало змогу більшовикам наприкінці 1920-х рр. відмовитися від тактики лавірування і поступок в релігійному питанні. Їх ідейно-політична доктрина вимагала повної ліквідації організаційних структур конфесій та релігійного світогляду мас. Проти духівництва і віруючих розгорнулися репресії незалежно від їхньої національної та віросповідної приналежності.

У висновках наведено підсумки дисертаційного дослідження, які виносяться на захист:

- практичне здійснення радянської конфесійної політики в Криму почалося пізніше, ніж в Україні та центральній Росії, після завершення на півострові бойових дій громадянської війни. Стосовно цього напряму діяльності органів радянської влади Кримської АСРР регіон мав одну суттєву особливість: у багатонаціональному Криму владі довелося мати справу з релігійними культами багатьох національних меншин;

- дослідження практики впливу державних органів на релігійні конфесії в межах кримського регіону показало, що основи конфесійної політики вироблялися центральними органами влади ЦК РКП(б)-ВКП(б), ВЦВК і РНК РРФСР. Владні структури Кримської АСРР точно дотримувалися настанов центру, не допускаючи істотних відхилень від них. Простежується тенденція до уніфікації центром змісту, форм і методів вирішення релігійного питання в масштабах усієї країни;

- у Кримській АСРР протягом 1920-х рр. відбувалося формування адміністративних структур, покликаних контролювати діяльність релігійних організацій. Таємні відомчі інструкції по лінії НКВС і ДПУ визначали реальний зміст політики щодо релігійних конфесій. Тому головну роль у її практичному здійсненні в Криму відігравали органи виконавчої влади й управління, міліції й ДПУ;

- радянська конфесійна політика, яка базувалася на антирелігійних партійних настановах, визначила головними засобами впливу на духівництво і віруючих методи адміністративного і карального характеру. По-перше, це підрив матеріальної основи існування релігійних організацій шляхом повної конфіскації конфесійної власності, заборони на економічну діяльність, ліквідації монастирів, оподаткування. По-друге, це ліквідація організаційних структур конфесій через процедуру реєстрації, суворий контроль і регламентацію їхньої діяльності. По-третє, адміністративні й судові репресії проти духівництва та членів релігійних об'єднань;

- протягом 1920-х рр. кримські органи влади намагалися налагодити проведення систематичної наукової антирелігійної агітації та пропаганди. Для цього вироблялася велика кількість різних інструкцій, було створено Спілку безбожників. До боротьби з релігією залучалися не лише партійні й радянські органи, але й культурно-освітні та господарські організації. Однак брак матеріальної й теоретичної бази, підготовлених спеціалістів зумовили низький організаційний та ідейний рівень антирелігійного руху в Криму, його неспроможність вплинути однаковою мірою на всі національні спільноти й релігійні конфесії півострова;

- завдання антирелігійної ідеологічної роботи, проголошені партійним керівництвом, не відповідали засобам і методам її здійснення. В основному вона проводилася у формі відвертої атеїстичної пропаганди. У ході проведення антирелігійних агітаційно-пропагандистських заходів у республіці використовувалися образливі, блюзнірські методи впливу на релігійні конфесії, що призводило до зіткнень з духівництвом і віруючими, викликало опір та зростання антирадянських настроїв з їхнього боку;

- не досягнувши реальних результатів у справі подолання релігійності мас засобами агітації та пропаганди, влада поступово посилювала адміністративний тиск на релігійні конфесії, постійно обмежуючи їхню діяльність. У процесі суцільної колективізації сільського господарства партійне керівництво поставило мету остаточного й повного викоренення релігії. Ставку було зроблено на репресивні методи, ліквідації релігійних організацій, посилення репресій проти служителів культу та віруючих;

- проведення в Криму політики татаризації, покладення на кримськотатарське населення півострова історичної місії проведення ідей соціалізму в країни Сходу зумовили особливий підхід органів влади до мусульманської конфесії. Щодо релігійних організацій кримських мусульман і духівництва в середині 1920-х рр. влада допускала відхилення від вимог радянського законодавства, надавала низку значних пільг. В міру посилення тоталітарної держави необхідність у цих поступках для більшовицьких керівників відпала. В 1927 - 1929 рр. кримських татар було позбавлено колишніх переваг, почалася кампанія ліквідації релігійної сфери та дискредитації ісламу;

- після завершення кампанії щодо вилучення церковних цінностей влада змінила тактику боротьби з РПЦ. Вона зайняла позицію негласної підтримки опозиційного патріархові Тихону обновленського церковного руху. Дотримуючись вказівок центру, ДПУ і НКВС Криму своїми секретними неправовими акціями забезпечили організаційне оформлення й поширення обновленського церковного угруповання на території півострова. Тактика підтримки обновленського церковного руху владою була нетривалою, розрахованою на зіткнення різних течій між собою, дискредитацію православ'я загалом. Наприкінці 1920-х рр. репресії було посилено однаковою мірою проти всіх православних конфесій;

- необхідність зміцнення радянської влади в Криму вимагала від керівництва Кримської АСРР домогтися лояльності національних спільнот півострова, що визначило відмінності у підходах владних структур до різних релігійних конфесій. Щодо релігійних общин національних меншин і сектантів влада йшла на значні поступки та зміни чинних нормативних актів. Соціально-політичні процеси наприкінці 1920-х рр. зумовили відмову більшовиків від цієї тактики. Проти віруючих і духівництва розгорнулися репресії незалежно від їхньої національної та віросповідної приналежності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

радянський влада релігійний мусульманський

1. Белоглазов Р.Н. Церковные столы (отделы) Крымской АССР в 1921 - 1924 гг.: внутренняя организация и направления деятельности // Крымский архив. - 1999. - № 4. - С. 158 - 163.

2. Белоглазов Р.Н. Осуществление декрета “Об отделении церкви от государства и школы от церкви” в Крыму (1921 - 1923 гг.) // Крымский архив. - 1999. - № 5. - С. 122 - 133.

3. Белоглазов Р.Н. Идеологическое воздействие на религиозные конфессии Крыма в 1920-е гг. // Крымский архив. - 2000. - № 6. - C. 258 - 264.

4. Белоглазов Р. Н. Изъятие церковных ценностей в Крыму в 1922 г. // Арсений Иванович Маркевич. Первые Таврические международные научные чтения. - Симферополь: Телекс. - 2000. - С. 31 - 34.

5. Белоглазов Р.Н. Политика властных органов по отношению к мусульманской конфессии в Крымской АССР (1921 - 1924) // Крымский контекст. - 2001. - № 7. - С. 39 - 50.

6. Белоглазов Р.Н. 20-е годы: власти Крымской АССР и сектантство // Крымский контекст. - 2001. - № 9. - С. 52 - 66.

7. Белоглазов Р.Н. Духовное образование крымских мусульман в условиях советской конфессиональной политики // Ганкевич В.Ю. Крымскотатарское медресе (Курс лекций). - Симферополь: Доля, 2001. - С. 53 - 68.

АНОТАЦІЇ

Бєлоглазов Р.М. Політика радянської влади щодо релігійних конфесій у 1920-і рр. (за матеріалами Кримської АСРР). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2002.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню політики радянської влади щодо релігійних конфесій Криму в 1920-і рр.

Розглянуто шляхи становлення, основні напрями, форми і методи роботи органів радянської влади Кримської АСРР з контролю за діяльністю релігійних організацій. Досліджено проведення на півострові антирелігійної агітації та пропаганди, реакцію віруючих на антирелігійні дії влади.

Розкрито причини особливого підходу органів радянської влади до мусульманської конфесії, надання їй низки поступок і пільг в середині 1920-х рр. Показано вплив обновленського розколу в Російській православній церкві на відносини православних релігійних організацій і владних структур у Криму. Розглянуто особливості політичної тактики влади щодо релігійних общин національних меншин і сект півострова.

Ключові слова: релігійні конфесії, конфесійна політика, релігійні організації, антирелігійна агітація і пропаганда.

Beloglazov R. N. The Policy of the Soviet Power with Respect to Religious Confessions in the 1920s (on the materials of the Crimean ASSR). - Manuscript.

The thesis on receiving the degree of the candidate of historical science on specialty 07. 00. 01 - History of Ukraine. - Kharkov National V. N. Karazin University, Kharkov, 2002.

The thesis is devoted to the complex research of the policy of the Soviet power with respect to religious confessions of Crimea in 1920s.