Буковина у роки Першої світової війни (воєнні дії та їх вплив на населення)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Буковина у роки Першої світової війни (воєнні дії та їх вплив на населення)

Заполовський Володимир Миколайович

АНОТАЦІЯ

війна буковина світовий

Заполовський В.М. Буковина у роки Першої світової війни (воєнні дії та їх вплив на населення). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2001.

У дисертації зроблена спроба комплексно дослідити основні етапи Першої світової війни на території Буковини. Головна увага зосереджена на питаннях воєнних дій, їх особливостях у регіоні та становищі населення у смузі військових дій. З'ясовані чинники, що постійно або певний час впливали на плани воюючих сторін і зумовлювали характер воєнних дій у краї. Аналізується актуальне питання про австрійські та російські репресії. Воєнні дії зробили згубний вплив на морально-психологічний стан населення. Постійним супутником війни було біженство. Значну увагу приділено висвітленню специфіки російської окупації краю, запропоновано авторське бачення її періодизації. Розкрито значення буковинської території під час першої світової війни.

Ключові слова: Буковина, Перша світова війна, воєнні дії, біженство, окупація, цивільне населення, Чернівецька губернія, реквізиції, репресії, соціально-економічне становище.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Історія Буковини як невід'ємна складова частина історії України, Дунайської монархії та Румунії привертає до себе увагу вчених багатьох країн. Однак період історії цього краю, що співпав з однією з самих грандіозних і трагічних подій світової історії Першою світовою війною ще належить до числа найменш досліджених. Для українського суспільства Перша світова війна продовжує залишатися певною мірою війною невідомою.

Актуальність дослідження. Поглиблене вивчення цього трагічного періоду є в наш час актуальним завданням, оскільки дозволить: по-перше, переосмислити і адекватніше відтворити минулі події історії краю у контексті просторово-часового плетева європейської історії, належним чином заповнивши його буковинською проблематикою; по-друге, відповідно оцінити ряд маловідомих фактів і подій, відокремити їх від штампів та стереотипів.

Протягом 140 років, перебуваючи під скіпетром Габсбурґів, Буковина не зазнала на своїй території жодного військового конфлікту, а розмаїтість політичних партій і течій разом із соціально-економічними чинниками обумовили поступове створення досить розвиненого реґіонального суспільства зі своїми національно-культурними традиціями. Проте за відносно короткий у хронологічному вимірі період 1914-1918 рр. Буковина опинилася в стані занепаду. Війна зруйнувала звичні для мирного часу усталені погляди та звички поліетнічного буковинського суспільства, виснажила його фізичні ресурси. Специфічними рисами воєнної буденності стали економічна нестабільність, психологічна невпевненість, емоційна пригніченість, що породили атмосферу тотального страху, негативні емоції та смуток. Мешканці краю на довгі роки загрузли у хаосі страшних випробувань та лиха.

Тема дослідження актуальна ще й тому, що посідає одне з чільних місць в історії Буковини, оскільки тогочасний світовий конфлікт глибоко вплинув як на історичну долю народів Дунайської монархії, так і на процеси, що відбулися у Південно-Східній Європі після його завершення. Велика війна 1914-1918 рр. лежить, як смуга випаленої землі, відокремлюючи той час від наших днів.

Територіальні рамки дослідження охоплюють коронний край Австро-Угорщини - Буковину, що в означений період перебував у складі Ціслайтанії (австрійської частини монархії).

У дисертації хронологічно розглядається період від 6 серпня 1914 р. - часу, коли Австро-Угорщина та Росія опинилися у стані війни, до 20 травня 1918 р. - часу скасування воєнного стану в Буковині.

Об'єкт дослідження: Буковина в його адміністративних кордонах періоду з 1914 по 1918 рр.

Предмет дослідження: бойові дії, їх вплив та наслідки для населення Буковини, політика воюючих європейських блоків у краї.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб згідно з вимогами історичної науки й на основі даних джерел, тематичних матеріалів періодики та фахових наукових досліджень, проаналізувати, відтворити і висвітлити узагальнюючу картину як перебігу воєнних дій у краї, так і становище населення в умовах воєнного часу.

Об'єкт, предмет і мета дослідження відповідно визначили наступні завдання:

- узагальнити та охарактеризувати існуючі джерела та наукову літературу, що стосуються теми дослідження;

- визначити і розглянути основні етапи війни в Буковині, з'ясувати результати бойових дій та їх вплив на населення;

- виділити і обґрунтувати нову періодизацію російської окупації краю й висвітлити її специфіку;

- з'ясувати політику та ставлення до місцевого населення як австрійської, так і російської окупаційної влади і навпаки;

- прослідкувати вплив Березневої революції в Росії на фронт та близьке запілля;

- з'ясувати місце, показати роль та воєнно-політичне значення Буковини.

Методологічну основу дисертації складають принципи історизму та наукової об'єктивності, а також порівняльного аналізу об'єктивних даних та статистичної фактології. В процесі роботи з документальною базою автор застосував методику дослідження німецької "позитивістсько-еклектичної" школи історії воєнного мистецтва, основи якої були закладені Г. Дельбрюком і розвинуті Ф. Мерінґом. Це дало можливість максимально наближено розкрити хід воєнних дій та їх вплив на морально-психологічну і пояснити соціальну поведінку людини і суспільства у воєнний час. Для розв'язання завдань, пов'язаних з конкретними практичними військовими аспектами, використано ряд дефініцій з праці видатного німецького історика, філософа і теоретика М. Клаузевіца "Про війну".

Наукова новизна роботи: Дослідження у даному ракурсі не було предметом ґрунтовного вивчення у вітчизняній історіографії. Завдяки систематизації та аналізу великої кількості фактологічного матеріалу, зроблено спробу, враховуючи здобутки попередніх дослідників, розглянути специфіку тогочасних соціоекономічних та воєнно-політичних реалій в Буковині. Використання у дисертації широкого кола джерел дозволило зробити низку нових висновків і уточнень щодо етапів російської окупації, з'ясувати їх хронологічні рамки й подати загальне порівняння, визначити характер бойових дій та їх вплив на населення, тобто зосередити увагу на тих аспектах, котрі дотепер недостатньо або зовсім не висвітлювалися.

Практичне значення: Дослідження виконане в руслі комплексної теми "Питання соціально-економічної і політичної історії країн Європи та Північної Америки в новий та новітній час" (№ держ. реєстрації 0199U001875), що розробляється кафедрою всесвітньої історії та міжнародних відносин Чернівецького національного університету. Фактичний матеріал та основні результати дослідження можуть бути використані для написання праць з історії Першої світової війни, відповідних розділів з історії України та історії Буковини, підготовки виставок.

Апробація роботи: Основні положення роботи пройшли апробацію на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин ЧНУ. Окремі результати досліджень повідомлені на: 5-й науковій конференції Інституту Буковини (Ауґсбурґ, ФРН) спільно з Центром буковинознавства при Чернівецькому державному університеті "Еволюція свідомості на Буковині. Історичні, політичні, суспільні та культурні процеси" (Чернівці, 1993); Міжнародній науковій конференції "Буковинський курінь та його внесок у визвольну боротьбу українського народу в роки Першої та Другої світових воєн" (Чернівці, 1995); І-ІV Історико-краєзнавчих конференціях молодих дослідників, студентів та науковців "Буковина - мій рідний край" (Чернівці, 1996-99); Міжнародній науковій конференції "Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи" (Чернівці, 1998); Міжнародному Науковому Конґресі "Українська історична наука на порозі ХХІ століття" (Чернівці, 2000). Окремі аспекти дисертаційного дослідження висвітлені в одному науково-популярному нарисі (у співавторстві), одній брошюрі та п'ятьох статтях, опублікованих у фахових збірниках наукових праць.

Предмет, мета і завдання теми дослідження обумовили його структуру. Воно складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків (разом 180 сторінок), списку використаних джерел (468 одиниць назв).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовані вибір теми та її актуальність, визначені хронологічні і територіальні рамки, сформульовано мету і завдання, визначені предмет, об'єкт і методологічні засади, наукова новизна та практичне значення дослідження.

Перший розділ "Аналіз джерельної бази та історіографія проблеми". Джерельною базою дослідження є комплекс різноманітних примарних та секундарних джерел різних за походженням. Використано документи з фондів Воєнного архіву (Kriegsarchiv), Державного Політичного архіву (Haus-, Hof- und Staatsarchiv) Австрії (м. Відень), Державного архіву Чернівецької області (м. Чернівці).

Важливими джерелами для дослідження військового аспекту стали матеріали штабів армійської групи (NFA, AGK. Pflanzer - 7. АК) (пізніше 7-ї армії (NFA, 7. АК)), корпусів, що перебували на Буковині. Доповнили джерельну базу дослідження ситуаційні аґентурні звіти поліції, що зафіксували становище краю в період російської окупації, становище населення тощо. Використано також масив документів наративного походження (матеріали з особистих фондів генерал-майора Е. Фішера, генерал-полковника К. барона фон Пфлянцер-Бальтіна та ін.)

У Державному архіві Чернівецької області у необхідному об'ємі використано матеріали з фондів І та ІІ категорій (звіти, донесення, циркуляри, статистика), що відображають руйнівний вплив воєнних дій, розкривають специфіку російської окупації, політику австрійської влади у краї тощо. Це фонди австрійського крайового управління Буковини, фонди російської окупаційної адміністрації.

Більшість документів вводиться у науковий обіг вперше.

Для вирішення поставлених завдань використані збірники документів Російського державного військово-історичного архіву. Для розуміння тонкощів геополітичної ситуації навколо Буковини використані збірники та публікації корпусу дипломатичних документів.

Серед секундарних джерел важливе місце посідає мемуарна література. Проте українська мемуаристика у розрізі названої теми незначна. Можемо відзначити лише спогади І. Рай-Ляна, Д. Дорошенка та Т. Галіпа. Для розуміння соціоекономічного становища та поведінки населення у смузі театру військових дій (далі ТВД), важливими були спогади церковних та цивільних осіб, - зокрема, І. Гарніка, В. Ґлондіса, Н. Вендера. Події, що стосувалися теми дослідження, знайшли своє відображення у спогадах військових (О. Брусилов, О. Самойло, А. Денікін, Ю. Данилов, О. Василевський, Е. Фішер, М. Ронґе, Р. Ранґо). Чимало цікавих даних стосовно окремих аспектів почерпнуті з мемуарів дипломатів (М. Палеолог, О. Чернин). Важливе місце належить щоденникам (Я. Голі, М. Черемшина, Е. Слушанський, Г. Хайес та ін.).

Велике значення для дослідження мали австрійські, російські, румунські часописи, журнали та календарі. На їх шпальтах реґулярно подавалися бойові зведення та матеріали іншого характеру. У дисертаційному дослідженні використані "Czernowitzer Zeitung", "Czernowitzer Allgemeine Zeitung", "Czernowitzer Tagblatt", "Bukowiner Nachrichten", "Neue Freie Presse", "Bukarester Tagblatt", "Gazeta Polska", "Polak w Rumunji", "Glos Ludu", "Народний голос", "Буковина", "Час", "Діло", "Русские ведомости", "Русские записки", "Армия и Флот Свободной России", "Русский вестник", "Известия Черновицкого гарнизонного совета Военных депутатов" тощо.

Історіографію дослідження розглянуто за хронологічно-територіальним принципом. Згідно рекомендації французького історика Ж.-Ж. Бекера умовно визначаємо 3 етапи досліджень: перший - війна та міжвоєнний час; другий - після Другої світової війни; третій - сучасний. Вітчизняна історіографія доби перебувала під потужним пресом ідеологізації науки у рамках "холодної війни". Важливі проблеми та сюжети, такі як реакційна політика російської адміністрації, терор проти мирного населення краю, руйнування та збитки завдані воєнними діями та самі воєнні дії розроблялися недостатньо або взагалі не висвітлювалися. Панувало вивчення війни на макрорівні (класи, маси, рухи), а це витіснило мікрорівень: людина, духовність, побут тощо. Спостерігалося некритичне використання понятійного апарату російських радянських дослідників (С. Королівський, М. Рубач, М. Супруненко, Ф. Шевченко, К. Ципко, І. Компанієць, В. Курило, Є. Приходько, П. Городенський, відповідний розділ нарису "Північна Буковина, її минуле і сучасне"). Багато уваги було приділено проблемам політичним, зокрема революційному руху в російській армії. Загальним недоліком цих праць була гіперболізація впливу більшовиків на армію (В. Ботушанський, А. Глуговський та ін.). Окремо слід виділити дослідження М. Френкіна, який перший в радянській історіографії дослідив революційний рух в окремо взятій армії, яка тривалий час перебувала в Буковині. Проте, емігрувавши з СРСР, він по-новому інтерпретував події 1917-1918 рр., з більшою долею об'єктивності та виваженості.

Переосмислення старих постулатів, відмова від схематичності підпорядкованих соціальному замовленню почалося у 90-х роках. З'явилась низка праць, що висвітлюють різні питання проблематики війни (М. Юрій, С. Попик, В. Фісанов та ін.). Однак, загалом, українські науковці надали перевагу питанням акцентованого вивчення бойового шляху леґіону Січових Стрільців, його структури, організації, ідеологічного підґрунтя (Р. Матейко, Б. Мельничук, М. Литвин, К. Науменко, Б. Якимович, В. Верига та ін.), воєнного полону (О. Сидоренко, І. Срібняк та ін.), міжнародному напрямку (І. Теодорович, С. Троян, В. Фісанов, Є. Сахновський та ін.). Серед новітніх праць з буковинської проблематики, які характеризуються відмовою від усталених підходів традіційної радянської історіографії, слід відзначити статтю, що увійшла до ІІІ розділу колективної праці чернівецьких науковців (Буковина: Історичний нарис. - Чернівці, 1998), статті В. Ботушанського, І. Буркута, С. Гакмана, О. Добржанського, С. Пивоварова, І. Піддубного та ін.

Що стосується науковців української діаспори після Другої світової війни, то слід відзначити невелику розвідку А. Жуковського "Буковина під час Першої світової війни (1914-1918)", яка вміщена у фундаментальній праці "Буковина. Її минуле і сучасне". Автор зобразив період війни узагальнено та схематично, оскільки він не ставив за мету ґрунтовне дослідження воєнної доби історії краю.

Австрійську історіографію війни започаткували Г. Бьосбауер та А. Шерпе. Однак значна кількість публікацій друкувалася у пресі. Автори у пропаґандистській формі знайомили громадськість з перебігом воєнних дій на ТВД, становищем населення в окупованих росіянами східних провінціях Дунайської монархії (Рода-Рода, Л. Біро, Н. Розенберґ, А.Шварц, Ю. Вебер, В. Гюбер, А. Конірш). Внесок у дослідження цього періоду зробили А. Нібіо та Р. Деладорна. Однак статті та праці воєнного часу не вирізняються глибоким аналізом. Серйозна дослідницька робота розпочалася лише після завершення війни. Змістовною є перша колективна праця під редакцією Е. Войновича фон Белобреска, М. фон Гоена та А. Вельке, у якій узагальнено зображено воєнне становище в Буковині (А. Полґар, Марковіц, Сироватка, Кос та ін.). Протягом 1930-38 рр. вийшов у світ т. зв. "офіційний опис війни" під редакцією Е. Ґлайзе-Горстенау. Він вирізняється більш глибоким аналізом фахової літератури та оригінальних джерел. Цінна фактографія міститься у праці Ф. Нойбауера, один розділ якої присвячено участі у війні жандармерії, в тому числі у Буковині. Після Другої світової війни в Австрії втрачається інтерес до історії колишніх східних провінцій монархії. На це вплинула низка чинників, серед яких головний - історично перерваний культурний зв'язок між Австрією та колишніми східними землями Австро-Угорщини. На жаль, у сучасній історіографії ще відсутні комплексні наукові дослідження присвячені буковинській проблематиці війни.

У Росії висвітлення війни розпочалося після її початку. Наполегливо формувалася думка, що ворог слабкий, зазнає лише поразок і невдовзі капітулює. Разом з тим, майже неможливо знайти матеріалів, які висвітлювали б ситуацію на окупованих російськими військами східних територіях монархії. Дослідження з цілого комплексу аспектів військової тематики розпочалися вже в радянських умовах. Серед праць, що з'явилися у цей час, заслуговують на увагу глибокі дослідження А. Зайончковського, О. Колєнковського, М. Бонч-Бруєвича, О.Базарєвського та ін. Велике значення для узагальнення досвіду війни у міжвоєнний період мали журнали "Военное дело", "Война и революция", "Военно-исторический журнал" (статті І. Трутко, В. Яковлєва, А. Вольпе, Г. Кареєва, Е. Шейдемана, А. Певнєва та ін.). З праць російського зарубіжжя заслуговує на особливу увагу капітальна праця А. Керсновського з історії російської армії. Після Другої світової війни продовжувалось вивчення проблем війни (праці Д. Вержховського, Р. Ляхова, О. Строкова, В. Виноградова, В. Малькова, І. Ростунова та ін.). Однак, у них недооцінювалися успіхи супротивника тощо. Науковці не торкалися російської політики на окупованих територіях, міжнаціональних відносин, діяльністі російської окупаційної влади. Після розпаду СРСР почався перегляд концептуальних підходів до вивчення проблематики війни, якому сприяло відкриття ряду архівних фондів. Як позитивне явище у російській історіографії 90-х рр. слід розглядати появу якісно нових праць (С. Неліпович, О. Бахтуріна). Дослідники якісно проаналізували результати т. зв. "Брусилівського наступу" влітку 1916 р., особливості політики царату на окупованих територіях Буковини, Галичини та Сх. Прусії тощо. Така переорієнтація стала назрілою внутрішньою потребою оновлення російської історіографії проблематики Великої війни.

Румунська історіографія обмежується невеликими за обсягом військовими науково-популярними нарисами Т. Белана, А. Ранди та І. Ністора. Питання австрійських репресій в Буковині розглянули Т. Белан, Н. Коман та І. Карбулицький. При використанні цих праць, слід критично ставитися до них, пам'ятаючи, з яких позицій виходили їх автори.

У німецькій історіографії науковий інтерес становлять праці Е. Прокоповича та Е. Бека. Останній, що дуже важливо для дослідників Буковини, склав бібліографічний покажчик літератури з буковинської історії, до якого входять і різнопланові публікації про Першу світову війну в Буковині.

У другому розділі "Воєнно-політичне становище в Буковині в 1914 - першій половині 1915 р." в контексті розгортання військових дій на Східному фронті аналізуються перебіг воєнних дій у краї та їх результати, розглядаються проблемні питання першого періоду російської окупації краю, розкриваються причини та характер російських та австрійських репресій тощо.

З пересуванням фронту вглиб Галичини Буковина опинилася у стані ізоляції від головних сил австрійської армії. Восени 1914 р. прикриття Угорщини з боку Буковини здійснювали виключно крайова жандармерія та добровольчі загони під проводом полковника жандармерії Е. Фішера. Це досить рідкісне явище війни у австрійській історіографії отримало назву "малої війни". Аналіз документів свідчить, що без підтримки з боку крайової влади (крайовий президент Р. Меран) та населення краю, Фішеру не вдалося б організувати та успішно вести "малу війну" проти переважаючих сил супротивника. Допомогу Фішеру у формуванні добровольчих загонів надали буковинські депутати парламенту М. Василько та А. Ончул. Спроби російської влади схилити на свій бік населення не вдалися.

Після відступу російських військ австрійська влада здійснила оперативно-розшукові заходи осіб, які були причетні до співпраці з супротивником, грабувань тощо. У жовтні 1914 р. австрійські органи безпеки провели 250 арештів. Арешти здійснювалися виключно за доносами. Близько 80 % доносів не підтверджувалося і людей, морально вимучених, звільняли з-під варти. Протягом війни австрійські військові суди в Буковині, за офіційними даними, винесли18 смертних вироків. Щоправда, встановлено 23 випадки страт у 1914 р. за наказами жандармських командирів (І. Карбулицький). Джерела зафіксували також чималу кількість випадків нещадних розправ над особами, які підтримували росіян не з боку влади, а саме з боку населення. Дотепер історикам ще не відома точна кількість буковинців, інтернованих австрійською владою у табори спецутримання. Поглиблення збройного конфлікту обумовило міграційний процес, викликаний страхом населення перед імовірними переслідуваннями, расовою, етнічною або релігійною дискримінацією, утисками з боку росіян. З Буковини та Галичини, за офіційними австрійськими даними, вглиб Австрії утекло близько 1 100 000 чол. Австрійська влада ставилася до них толерантно, не акцентуючи уваги на їхній національності чи конфесійній орієнтації.

Восени 1914 р. Росія здійснила спробу приєднати до себе східні провінції Ціслайтанії. З точки зору геополітики, план царату був оптимальним. По-перше, Росія приєднувала до себе нові території; по-друге, отримувала можливість знищити базу т. зв. "украинско-мазепинского сепаратизма", як загрозу своїй імперській безпеці. 11 вересня 1914 р. було утворено т. зв. Тимчасове Галицьке генерал-губернаторство, куди увійшла т. зв. Чернівецька губернія (губернатор С. Євреїнов). Реалізацію національно-культурної та релігійної політики було покладено на місцеві адміністрації. Перший період окупації Буковини тривав з 30 серпня 1914 р. до 13 червня 1915 р. Т. зв. "освобождение подъяремной Руси" від "немецко-еврейского засилья и гнёта" здійснювалося з порушенням громадянських прав населення. Опорою російської влади стали виключно прибічники "русского дела". Українська, польська, німецька та єврейська мови були визнані "глубоко враждебными России". Як наслідок, політичне становище на окупованих територіях було визнано росіянами складним, що вимагало постійного контролю. Головні завдання адміністрації полягали у наступному: 1. Сприяти діючій армії. 2. Придушувати антиросійські прояви. 3. Слідкувати за тим, щоб місцеве населення дотримувалось обов'язкових постанов командування та військового генерал-губернатора.

Наприкінці грудня 1914 - на початку січня 1915 р. військам Брусилова не вдалося одним ударом покінчити з австрійцями на півдні Буковини. У січні та на початку лютого 1915 р. німецьке командування направило в Карпати війська на допомогу австрійцям. 23 січня почався наступ, що отримав назву "Карпатської битви". 27 лютого 2-етапний наступ на головному напрямку зазнав невдачі. Проте у Південно-Східній Галичині фронтова операція при активній обороні в Буковині динамічно розвивалася. Однак австрійці не змогли використати здобутий там успіх. Слабка залізнична мережа через Карпати не дозволяла посилити армійську групу Пфлянцер-Бальтіна. Росіяни не лише зупинили її просування у районі Станіслава, але й відкинули на вихідні позиції. В Буковині австрійці утримали фронт проти 9-ї армії П. Лечицького. Буковина, як і раніше, була допоміжним напрямком австрійських військ на Сході. Визначальними чинниками, що впливали на характер воєнних дій в Буковині були: 1. Флангове розташування відносно Східного ТВД (до кінця серпня 1916 р.). 2. Взаємозв'язок з галицьким театром війни; 3. Гірський ландшафт на півдні, слабкий залізничний зв'язок західних регіонів монархії з Буковиною; 4. Межування з нейтральною Румунією (до кінця серпня 1916 р.). Через край проходив найкоротший шлях для можливого з'єднання російських військ з румунською армією за умови приєднання Румунії до Антанти.

Воєнні дії негативно вплинули на промислово-господарський стан краю. Головною ознакою його руйнації стало скорочення продуктивних сил краю, другою - порушення господарського ритму, третьою - фізичне нищення супротивником врожаю, промислового устаткування, сільськогосподарського реманенту тощо. Часте переміщення фронту негативно відбилося на сільськогосподарському виробництві, спричинило зубожіння та голод серед населення. Після т. зв. "Горлицького прориву" в травні 1915 р. російська армія вдалася до тактики "випаленої землі" і депортації населення у Галичині. У першій половині червня ця тактика була застосована і у північній частині Буковини. Так, загальна кількість мешканців з Галичини та Буковини, що опинилася в Росії на середину серпня 1917 р. становила 120 тис. чол. З цієї кількості понад 20 тис. припадало на євреїв, частина яких утримувалась як заручники.

У третьому розділі "Стратегічне значення буковинської території у планах протиборчих країн влітку 1915 - на початку 1916 р." аналізується перебіг збройної боротьби, висвітлюються становище населення, яке опинилося у смузі бойових дій, заходи австрійської влади для подолання продовольчих труднощів у краї.

З середини червня на фронті в Буковині почалося т. зв. "окопне сидіння". Щоб вплинути на стратегічне становище в Галичині, росіяни натиснули на фланг австрійського фронту (Буковина та південно-східна частина Галичини), але зазнали невдачі. Становище населення у вогнищі боїв стало небезпечнішим, ніж у попередній період війни. Воно зазнало ще більших моральних та матеріальних збитків. Більшість осель, розташованих вздовж фронту між Дністром та Прутом було знищено, чимало селян убито й поранено. Населення наддністрянських сіл, розорене росіянами під час їхнього відступу, відчуло на собі агресивне ставлення угорських гонведних частин. У більшості випадків місцева жандармерія не змогла захистити селян від свавілля угорців. Однак, крім побиття і пограбувань, жодного випадку спалення угорськими солдатами будинків з зачиненими в них жінками та дітьми в Буковині документи не зафіксували. Разом з тим, часто спостерігалися позитивні стосунки між цивільним населенням з військовими.

З середини червня у населених пунктах північних повітів краю відновила діяльність цивільна влада. Серед основних її завдань було забезпечити населення продуктами харчування. Це здійснювалося шляхом продажу зерна за низькими цінами. Для часткової ліквідації господарських збитків, завданих супротивником, у серпні 1915 р. міністерство фінансів Австрії створило для Буковини воєнно-кредитний фонд, що складав 500 тис. крон. З другої половини червня у краї відновилося цивільне судочинство, що було дуже важливо в умовах, коли Буковина перебувала у межах ТВД. Небезпечним супутником війни були інфекційні захворювання. Наприкінці липня у північних повітах краю спалахнула т. зв. "азійська холера", яку, як стверджували австрійські лікарі, занесли російські козаки. Лише завдяки рішучим заходам влади та лікарів смертельна небезпека для армії та населення була ліквідована.

Після провалу спроби Антанти скоординувати свої стратегічні зусилля за єдиним планом, Росія, маючи на меті відволікти частину австро-німецьких сил, що протистояли Сербії та Чорногорії, здійснила наприкінці 1915 - на початку 1916 рр. 2-етапний наступ на правому фланзі австрійського фронту. Однак цей наступ зазнав невдачі.

Складною проблемою для австрійської влади стало забезпечення військ та населення, особливо міського, продовольством. Труднощі були подолані за рахунок контрабанди з Румунії. Активну участь у цьому взяли буковинці. За 14 місяців австрійський уряд витратив на контрабандний імпорт в Буковину 31 млн. крон. За таких обставин австрійська влада вже не вдавалась до примусових реквізиції у краї.

У четвертому розділі "Поразка австрійців на Східному фронті та її наслідки для краю" розглядається оперативно-стратегічне становище від червня до завершення зимових боїв 1916 р. Звернуто увагу на побут фронтових солдат у період т. зв. "окопного сидіння", висвітлено становище населення під час другого етапу російської окупації та після відновлення у краї австрійської влади.

Війська Центральних держав у зазначений період перейшли на Сході до стратегічної оборони. Австро-Угорщина зосередила свої зусилля на Південно-Західному (Італійському) фронті. Росія, згідно з планом Антанти, вирішила завдати супротивнику якомога більших втрат. Успіху 9-ї армії, що діяла поблизу кордону з Румунією, надавалося великого значення. В ході 2-етапного наступу ціною неймовірних зусиль росіяни прорвали фронт в північній Буковині. Поразка призвела до загального відступу південного крила фронту в Карпати. Для стабілізації критичного становища на допомогу австрійцям знову прибули німецькі війська. Усе те, що російська армія могла легко здійснити до середини вересня 1916 р., коли фланг австрійців на півдні завис у повітрі, стало недосяжним два місяці пізніше, коли австрійські війська закріпилися на гірських позиціях. Бої у Карпатах поступово набули позиційного характеру. Ейфорія в російському суспільстві після перших перемог під Луцьком та в Буковині змінилася важкою зневірою. Австрійці не були розгромлені. Відступ австро-угорської армії викликав величезну хвилю біженців з Буковини, за офіційними даними - 100 тис. чол. Переважна більшість знову була поселена у таборах і перебувала на соціальному забезпеченні держави. За даними на середину липня 1917 р. кількість населення, що залишилося в окупації становила 395 607 чол. З острахом очікували мешканці приходу росіян, особливо це стосувалося євреїв. У вікнах багатьох будинків були виставлені ікони як остання надія уберегтися від імовірних погромів. Майно та житла біженців були вщент пограбовані або знищені російськими військами. Пограбування набули таких розмірів, що штаб армій Південно-Західного фронту видав наказ, яким заборонив вивіз з фронтового району різного домашнього майна, екіпажів тощо.

На завойованих теренах Буковини та Галичини було утворено Воєнне генерал-губернаторство, куди увійшла т. зв. Чернівецька губернія (губернатор В. Лігін). Російський уряд відмовився від запровадження на окупованих територіях цивільного управління, обмежившись військовим. Він також не наважився оголосити російськими захоплені території Австрії. Другий етап окупації обіймав хронологічно період з 10 червня 1916 до 7 березня 1918 р. Його доречно поділити на два підперіоди: перший - від початку окупації до Березневої (Лютневої) революції 1917 р.; другий - від Березневої революції до укладення тимчасової угоди з Румунією. Влада нещадно експлуатувала населення (шляхові, окопні, гужові роботи). Російські війська проводили тотальні реквізиції, примусові закупки та випас коней як на поміщицьких, так і на селянських угіддях. Реквізиційні комісії зовсім не враховували статки населення, реквізували або скуповували усе наявне. У селах почастішали випадки мародерства з боку солдат. Перед свавіллям військ населення опинилося беззахисним. Усе це відбувалося на тлі заборони ввезення в Буковину продуктів першої необхідності з сусідніх російських губерній. Незабаром в Буковині виникли ознаки гуманітарної катастрофи. Буковина потребувала термінової фінансової допомоги на суму 4 700 000 крон або 1 410 000 руб. Для надання допомоги постраждалому від війни населенню з липня 1916 р. окупаційна влада створила повітові комітети допомоги. Проте ні їм, ні залученим до цієї справи воєнно-громадським організаціям Росії (Всеросійський Земський Союз та Всеросійський Міський Союз) не вдалося зарадити зубожілому населенню. Зокрема, комітети не мали фінансового забезпечення. За даними комітету Південно-Західного фронту ВЗС, хлібних продуктів терміново потребувало до 160 тис. чол. Румунія, вступивши у війну, закрила кордон і заборонила вивіз продуктів.

Під час другого етапу окупації жорстокої антиєврейської кампанії вже не прослідковувалося. Однак на єврейство були накладені певні обмеження, оскільки воно розглядалося як ненадійне. Врешті й буковинське єврейство не виявляло публічно лояльності до Відня. Штучна русифікація краю, на відміну від першого періоду окупації, не форсувалась.

Зміна окупаційної адміністрації після повалення царату в березні 1917 р. не принесла населенню соціального полегшення. Не припинялися реквізиції худоби та коней, тривали безперервні наряди на воєнні роботи. З березня 1917 р. російська влада запровадила жорсткі норми продовольства для населення. Значна частина селянської ріллі 1917 р. залишилася незасіяною, що мало незабаром негативні наслідки. У другій половині червня 1917 р., коли запаси худоби в Галичині вичерпалися, у краї знову посилилися реквізиції, які Обласний комісар Дорошенко був не в змозі відмінити. Військове відомство забрало у селян близько 20 тис. голів худоби; крім того, велика кількість її була закуплена військовими частинами. До позитивних моментів другого періоду окупації слід віднести амністію з боку Тимчасового уряду, скасування постанов влади царського періоду та дозвіл на відновлення культурного та громадського життя у краї.

Війська Центральних держав, які вступили у розорений супротивником край, позбавлені необхідного постачання, вдалися до безсистемних реквізицій "залишків" зерна та худоби у зубожілого селянства. Забезпечення міст борошном і хлібом майже припинилося, що викликало напруження у суспільстві. Для населення східних країв Ціслайтанії хліба не вистачало. Слід зауважити, що увага центральної влади була зосереджена на забезпеченні хлібом тих регіонів, що його не вирощували. У такому складному становищі крайова влада Буковини (крайовий президент Й. Ецдорф) була вимушена сама забезпечувати край продовольством. Однак їй не вдалося подолати продовольчі труднощі. Навіть запроваджений максимальний тариф на продукти не став перешкодою для процвітання спекулятивної торгівлі. У центрі уваги крайового управління була також відбудова зруйнованого війною господарства краю, включаючи відшкодування збитків населенню. За австрійськими даними у краї за роки війни було зруйновано 21 тис. будівель. Уряд надав Буковині кредит у розмірі 5 млн. крон, хоча для господарської відбудови було необхідно не менше 35 млн. крон.

У п'ятому розділі "Зміна воєнно-політичної ситуації на терені Буковини у 1917 р." аналізується військове становище на фронті з 1917 р. до початку березня 1918 р., простежено вплив російської революції на фронт та близьке запілля.

Початок 1917 р. позначився боями місцевого значення у Карпатах. З березня до літа на фронті встановилося відносне затишшя. Російські військові зведення подавали картину падіння дисципліни солдат на фронті, що було ознакою розвалу царської армії. Прагнення солдат до миру ставало усе очевиднішим, про це свідчили т. зв. "братання". Серед солдат, особливо запасних батальйонів, панував стан деморалізації. Вони стали серйозною небезпекою для населення. З цього приводу губернський комісар О. Лотоцький констатував, що в губернії почастішали пограбування та розбій, а міліція не здатна захистити населення. Невдача російського літнього наступу в Галичині істотно змінила стратегічне становище на Сході. Відступ росіян з Буковини супроводжувався нищенням промислового устаткування, демонтажем обладнання, ґрунтовним пошкодженням залізниць, мостів, підпалами об'єктів громадського та приватного секторів, пограбуванням і знущанням над населенням. Після стабілізації фронту в першій половині жовтня 1917 р. незначна частина краю на півдні усе ще утримувалась росіянами. Донесення повітових комісарів свідчили про жахливе становище населення Сучавського, Ґурагуморського та Радівецького повітів краю.

Взимку 1918 р. російський фронт майже розвалився. Російські підрозділи залишали передову і відходили на батьківщину. Якщо на середину грудня 1917 р. на російській частині Румунського фронту перебувало 1 190 264 чол., то на 18 січня 1918 р. - ледве більше 50 тис. чол. Остаточна ліквідація російського фронту відбулася після наказу більшовицького т. зв. "Верховного головнокомандувача" М. Криленка від 22 січня про виведення військ з Румунії. Російську зону окупації зайняли румунські частини. "Український Брест" став провісником "Бресту російського". Ця подія докорінно змінила становище на Сході. 5 березня о 19 год. у Буфті (передмістя Бухаресту) між Центральними державами та Румунією була укладена прелімінарна мирна угода. Згідно параграфу 6 Румунія зобов'язалася вивести війська з окупованих територій Австро-Угорщини і не пізніше, ніж через 14 днів, укласти з ними мирну угоду. 7 березня румунські частини залишили південь Буковини. МВС Австрії дозволило біженцям повернутися в Буковину. Після укладання Бухарестської мирної угоди Відень скасував стан війни на Сході. Воєнний стан у краї тривав 1 387 днів (6.08.1914-20.05.1918).

У Висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до наступних положень:

1. У вітчизняній історіографії радянського доби окремі проблеми історії періоду Першої світової війни хоча й розроблялися, однак зміст існуючих праць не відповідає сучасним вимогам. Враховуючи різноплановість проблематики війни, аналіз сучасної вітчизняної наукової літератури, що стосується напрямку дослідження, дає підстави стверджувати, що без подальшої розробки джерельної бази об'єктивно оцінити і висвітлити події Першої світової війни на західноукраїнських землях не можливо.

2. Територія Буковини на початку війни не відігравала важливого значення у стратегічних планах австрійського командування, що зумовило швидку її окупацію супротивником. Оборона краю восени 1914 р. була організована жандармським управлінням № 13. Перебіг і характер воєнних дій на території Буковини дає усі підстави стверджувати, що до весни 1915 р. вона була виключно допоміжним напрямком дій австрійської армії. Періодичне встановлення контролю над Буковиною у 1914-15 рр. російськими та австрійськими військами породили таку невідворотну жорстокість війни як репресії щодо населення краю.

3. 1915 рік став переломним у розвитку воєнних дій на території Буковини. Це, насамперед, пов'язано зі зміною стратегічних планів командування Центральних держав на Сході. На початку весни російське командування помилково вважало, що для прориву фронту австрійці оберуть буковинський напрямок. Натомість Буковина стала плацдармом, де австрійці сковували угруповання супротивника. Успіх там дав можливість австрійському командуванню вести активні операції у Галичині. Буковина перестала вважатися самостійним театром і розглядається вже як флангова опора австро-угорської армії на Східному ТВД. Близькість даного театру до нейтральної Румунії надавало йому особливого значення.

4. Військово-політичне значення буковинської території істотно зросло наприкінці 1915-першій половині 1916 рр. (зимова та літня стратегічні операції). Останнє вплинуло на зміну військового становища у Південно-Східній Європі (кінець 1915 р. - розгром Сербії, Румунія залишилася у стані нейтралітету; літо 1916 - Румунія приєдналася до Антанти).

5. Революційні події в Росії у першій половині 1917 р. вплинули на моральний стан її армії, що дало суттєву перевагу коаліції Центральних держав. Провал російського "наступу 18 червня" в Галичині призвів до перехоплення коаліцією стратегічної ініціативи на Сході.

6. Внаслідок серйозних стратегічних прорахунків та військових невдач, Австро-Угорщина на тривалий час втрачала Буковину. Захоплення краю російськими військами та встановлення там окупаційної адміністрації відповідало геополітичним планам уряду Росії для післявоєнного перегляду її західного кордону. В умовах війни російський уряд отримав ідеальну можливість для здійснення на окупованих територіях практично будь-яких заходів, відповідно до "життєвих інтересів" Росії.

7. Форма влади, що періодично встановлювалась в Буковині воюючими сторонами, відповідала ознакам військового режиму, сутність якого полягала у підпорядкуванні органів місцевої влади та населення виключно інтересам військового командування із зобов'язанням неодмінно виконувати усі його вимоги.

8. Воєнні дії негативно вплинули на соціально-економічне становище населення. Насилля, пограбування та спустошення краю негативно позначилося на морально-психологічній та соціальній поведінці буковинців, що зумовило появу страху і такого суспільного явища як біженство.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях

1. Заполовський В., Осачук С. Слідами забутої війни 1914-1918 рр. в Буковині. - Чернівці: Молодий буковинець, 1998. - 48 с. (Вступ. Розіл І, ІІ).

2. Заполовський В. "Мала війна" (оборона Буковини 1914 р.) // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи: Зб. наук. праць. - Київ-Чернівці, 1997. - Вип.1. - С.112-118.

3. Заполовський В. Українське питання в часописах російської окупаційної влади на Буковині революційної доби // Питання історії України: Зб. наук. статей. - Чернівці, 1999. - Вип. 1. - С. 160-165.

4. Заполовський В. Бойові дії на буковинському відтинку державного австро-російського кордону в початковий період Першої світової війни (6-22 серпня 1914 р.) // Питання історії України: Зб. наук. статей. - Чернівці, 2000. - Т. 4. - С. 320-325.

5. Заполовський В. Координації стратегічних зусиль країнами Антанти наприкінці 1915 р. та спроба залучення Румунії в Першу світову війну (військово-політичний аспект) // Питання історії нового та новітнього часу: Зб. наук. статей. - Чернівці, 2000. - Вип. 7. - С. 193-197.

6. Заполовський В. Перша світова війна в Буковині: спроба історіографічного аналізу // Міжнародний Науковий Конгрес "Українська історична наука на порозі ХХІ ст.". - Чернівці: Рута, 2001. - Т. 1. - С. 385-391.

7. Sapolowski W. Der Czernowitzer Doppeladler. Protokoll eines Verlustes // Czernowitzer kleine Schriften. Schriftenreihe des Traditionsverbandes "Katholische Czernowitzer Pennaeler". - Heft 6. - Wien, 1998. - S. 9-31.

Размещено на Allbest.ru