Політична система принципату О. Августа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

античний політичний принципат римський

Октавіан Август (63 р. до н. е.. - 14 р. н. е..) - одна з найбільших фігур античного світу. Він був особистістю великої, складної, неоднозначної, багато в чому визначила історичну долю Рима. Звичайно, Август не володів іскрометним талантом і особистим мужністю Юлія Цезаря, свого далекого родича. Але, схоже, час затребувані такої людини, як Октавіан Август. Розважливого, неквапливого і цілеспрямованого.

Не володіючи, за власним визнанням, генієм Юлія Цезаря, його спадкоємець, проте, мав безсумнівними талантами державного будівельника. Багаторічна правленіеОктавіана серпня стало не тільки часом закладання фундаменту для Римської імперії і не тільки часом її утворення. Це був, мабуть, «золотий вік» всієї держави. Світ - ось слово, яке Октавіан зробив визначальним у своїй внутрішній і зовнішній політиці, - мир між станами Римської держави, мир з політичними супротивниками, мир між провінцією і центром. Якщо на початку своєї кар'єри серпня виявляв себе найчастіше як жорстокий, безкомпромісний політик, то, зміцнивши свою владу, він вибрав іншу лінію поведінки - мудру, виважену і далекоглядну.

Принципат був особливим, раннім видом монархії в Римі. Республіканська зовнішність нового державного ладу, реставраційні тенденції в законодавстві -- все це відповідао вимогам часу.

Загалом Римська імперія за часів Августа мала великий авторитет у світі. Август двічі приймав посольства індійських царів, посольства різних народів з причорноморських територій, Кавказу та ін. З другого боку, жорстока політика римлян на новозавойованих землях неодноразово зумовлювала грізні повстання підкорених народів. Зокрема, це повстання великих племен астурів і кантабрів в Іспанії, паннонців у Східних Альпах і на півночі Балкан, постійні заворушення серед германських племен.

1.Передумови встановлення монархії (27 р. до н.е. -- 476 р. н.е.)

Після тривалих громадянських воєн, які супроводжувалися проскрипціями, конфіскаціями земель, примусовими податками, наборами в армію, втечами і бунтами рабів, пануванням військових, насильствами і розправами, римське населення прагнуло передусім миру, відновлення стабільного життя. Pax Romana ("римський мир") став гаслом, який об'єднував різні верстви й угрупування рабовласницького суспільства.

Головною причиною встановлення імперії було різке загострення суперечностей у римському суспільстві у зв'язку із занепадом дрібного землеволодіння та розвитком рабовласницького ладу. Правлячий стан, побоюючись повстання пригнобленого ним населення, санкціонував введення військових диктатур Сулли, Помпея, Цезаря, Октавія, що підривали основи республіки, створювали основу для встановлення монархії.Після ворожнечі між Октавіаном і Антонієм, що закінчилась війною,накреслився чіткий поворот до зміни форми правління -- до монархії.

Найнебезпечніші противники Октавіана загинули у громадянських війнах. Ті представники антицезарівських угрупувань, котрі залишилися живими, були політично ослаблені й деморалізовані. Заради збереження свого громадянського становища, майна, спокою вони ладні були підтримати Октавіана, піти з ним на угоду. Політичні бурі та війни породжували тугу за ідеалізованими минулими щасливими, мирними часами, простим, невибагливим життям благочестивих предків. Очевидно, зважаючи на ці настрої, Октавіан постійно наголошував, що братовбивчі війни припинилися і почалось повернення до добрих звичаїв старого Риму. Тому одним із перших заходів Октавіана була реставрація старих храмів, будова й освячення нових.

2. Період принципату Августа (27 р. до н.е. -- 284 р. н.е.)

У 36 р. до н.е. Октавіан одержав довічну владу народного трибуна. З 31 р. до н.е. він щороку обирався консулом, а в 29 р. дістав ще й цензорські повноваження, на підставі яких у 29-28 рр. до н.е. склав новий список членів сенату і провів ценз римських громадян, який не проводили вже понад 40 років. Кількість сенаторів на той час зросла до 1 тис. осіб, оскільки ще Сулла, а згодом Цезар вводили до його складу своїх прибічників. Щоправда, в січні 27 р. до н.е. Октавіан на засіданні сенату заявив, що він складає з себе всі повноваження і повертається до приватного життя у зв'язку з тим, що термін його повноважень як тріумвіра скінчився. Він оголосив про відновлення республіканських порядків. Проте вірні сенатори (а ворожих він своєчасно позбувся) "умовили" Октавіана залишитися при владі, на що він милостиво дав згоду. Того ж дня Октавіану присвоїли почесне ім'я Августа (звеличений божеством), титул голови сенату -- першого сенатора (). Звідси і пішла назва форми правління -- принципат.

Діставши владу яка поширювалась на всю державу, всі провінції, а з 19 р. до н.е. ще й звання пожиттєвого консула, Октавіан набув ім'я "Імператор Цезар Август, син божественного" (мається на увазі -- Юлія Цезаря). Отож, відновлення республіки було лише формальністю. Август став єдиновладним правителем держави.

2.1 Державний лад

2.1.1 Влада принцепса-імператора та його повноваження

Титул імператора тоді ще не набув значення необмеженого правителя, владики всього народу, всієї держави. Однак таку владу давала йому сукупність усіх титулів і посад, які він одержав. Зрештою, сам титул "імператор" хоч і був почесним, але тимчасовим. Він надавався військом полководцеві за певну видатну перемогу і зберігався за полководцем лише до "тріумфу". Але вже Сулла залишив його за собою довічно. Август приєднав цей титул до свого імені -- він почав означати верховну пожиттєву військову владу. Влада Августа дістала і релігійну санкцію. Це символівували титул "Август" і означення "син божественного" Юлія. Крім того, у 12 р. до н.е. у надзвичайно урочистій обстановці, при напливі народу з усієї Італії Августа обрали великим понтифіком (ропіігех тахітш). Він став верховним жерцем, главою римської релігії. Найтісніший зв'язок Августа з усім римським народом засвідчував ще й титул батько вітчизни (рагег раїгіае), наданий йому 2 р. до н.е.

Основною опорою Октавіана, джерелом його могутності та авторитету було військо. Він також мав величезну моральну підтримку римського народу, котрий був переконаний, що зосередження великої влади однією сильною і достойною особистістю є неодмінною умовою досягнути миру й спокою.

Юридично принцепс-імператор вважався найвищим республіканським магістратом, який (як і його урядовці) лише приєднувався до старого республіканського апарату державної влади. Фактично ж його влада майже нічого спільного не мала з республіканською магістратурою, оскільки вона була пожиттєвою, надзвичайною і зосереджувала повноваження декількох магістратів. Його влада ґрунтувалася на вищому імперіумі, ніж у будь-якого іншого магістрату. Не обмежений ні місцем, ні часом, цей вищий імперіум давав Августові такі повноваження:

1) командувати усіма збройними силами і мати особисту військову охорону -- три (потім дев'ять) преторіанські когорти;

2) укладати міжнародні угоди, приймати і посилати послів;

3) розв'язувати питання війни і миру;

4) безпосередньо управляти імператорськими провінціями (їх було три);

5) видавати загальнообов'язкові рішення і тлумачити закони;

6) чинити вище цивільне і кримінальне судочинство;

7) голосувати в сенаті й рекомендувати кандидатів на посади магістратів;

8) верховні релігійні та жрецькі права;

9) звільнення з-під дії деяких законів і звичаїв;

10) на нього не поширювалось вето жодних магістратів.

Влада народного трибуна і верховного понтифіка робила Августа особою недоторканою, давала право накладати вето на рішення сенату чи будь-якого магістрату.

Влада принцепса-імператора спочатку, зокрема за Августа, не була спадковою. На випадок його смерті обрання нового принцепса здійснювалось сенатом, причому принцепс міг сам призначити кандидата на обрання у випадку своєї смерті. За звичаєм принцепс міг призначити своїм помічником брата чи сина, які потім найперші претендували на цю посаду. Отже, обрання принцепса сенатом часто перетворювалось у просту формальність. До того ж великий, іноді вирішальний вплив на цю процедуру мала армія -- преторіанці чи провінціальні легіони. Нерідко, зокрема в III ст., коли розгорнулася нова соціально-політична криза, принцепсів часто усували і призначали нових -- за вказівкою правлячої верхівки і війська, які влаштовували "палацові перевороти". Влада принцепса при наступниках Октавіана Августа щораз зміцнювалась. Під час їх обрання сенат уже видавав закон Іех сіє ітрегіо, згідно з яким принцепс наділявся всією повнотою влади, йому присвоювали титули імператора й Августа. Титул імператора мав уже не тільки військовий характер, а й набував всеохоплюючого значення -- правителя держави. Здебільшого принцепсами ставали сильні особистості, але іноді ними були безвольні креатури, маріонетки правлячих верхів.

2.1.2 Старі римські державні установи

а) Сенат

Старі римські державні установи продовжували існувати і формально не зазнали істотних змін. Сенат і за часів перших принцепсів вважався найвищим органом управління державою. Крім цього, до сенату переходять деякі функції Народних зборів, у нього з'являється законодавча і судова влада. Август проводить певні реформи сенату щодо процедури скликання і порядку його роботи, кількісного складу (600 чол). Постанови сенату одразу набувають силу закону.

За Августа було зроблено розподіл провінцій на дві категорії: імператорські (Сирія, три галльські, північна Іспанія та інші -- вони вважалися прикордонними) і сенатські, "замирені" (Африка, Нарбоннсь-ка Галлія, Македонія, Азія). Перші управлялися намісниками, яких призначав Август, а другі -- проконсулами чи пропреторами, призначеними сенатом.

Була поділена і державна скрабниця та фінанси загалом. Поряд зі старою скарбницею -- аерарієм, яким розпоряджався сенат, створюється окрема імператорська скарбниця -- фіск. В аерарій надходили кошти з сенатських провінцій, у фіск -- з імператорських. Сенатська скарбниця карбувала мідну монету, імператорська -- срібну та золоту.

Зі складу сенату при принцепсі створено дорадчий орган -- раду,що обиралася жеребкуванням. Сенат, на засіданнях якого головували принцепси, здебільшого слухняно приймав їх пропозиції, хоча інколи справа доходила до гострих суперечок і конфронтацій.

б) Народні збори

Народні збори (коміції) продовжували скликатися. На них приймалися закони, запропоновані Августом,а згодом іншими принцепсами. Обиралися і магістрати, проте ці вибори вже не були вільними, бо громадяни голосували за тих, кого називав Август за так званим правом рекомендації. Коміції при Августі стали слухняним знаряддям принцепса, тому своє попереднє політичне значення вони втратили. Після смерті Августа, з 14 р. н.е., виборчі коміції зовсім не скликались. Законодавчі коміції іноді ще скликались, але щораз рідше. Адже зібрати громадян з усієї величезної держави ставало справою надто складною. Збори були позбавлені судових функцій. Вони втратили будь-яке реальне політичне значення. Востаннє Народні збори були скликані при принцепсі-імператорі Нерві 98 р. н.е.

в)магістратури

Щодо магістратури, то при Августі зберігалися ще майже усі посади магістратів, але і їх політичне значення втрачається. Обрання магістратів переходить з І ст. н.е. до повноважень сенату. Кандидатів на ці посади рекомендував принцепс.

Консулат, як і раніше, був тим званням, до якого прагнули особи сенаторського стану. Щоб задовольнити честолюбство багатьох з них, за розпорядженням Августа на рік стали обирати не два, а декілька консулів. Двоє з них займали посади 1 січня і називали рік своїм ім'ям Після них за чергою в управління (по два -- три місяці) ставали інші пари (сопзиіез зигГесті). Консули втратили, однак,право командувати військом та адміністративні функції (це все перейшло до принцепса). Вони стали виконавцями розпоряджень принцеп-са і сенату, їх функції безперервно звужувались.

Магістратури цензорів ліквідовано взагалі. Розподіл громадян за цензами, розрядами та визначення складу сенату перейшло, як зазначалось, до принцепса та його урядовців.

Народні трибуни ще обирались трибунними зборами, але оскільки їх влада обмежувалась тільки роком, а збори скликались значно рідше, то дедалі більшими були проміжки часу, коли трибунів не було. Зрештою, їх вето не поширювалося на рішення принцепса і сенату.

Магістратура преторів зберігалась. Август збільшив їх до 18, але щораз більше судових функцій переходило до нього і до призначених ним урядовців. Найперше це стосується кримінальних справ. У галузі цивільної юрисдикції повноваження преторів утримувалось, вони розглядали основну масу цивільних справ, яких ставало все більше. Але вони не були вже колишніми повновладними магістратами в сфері судочинства. Розвиток приватного права шляхом преторського едикту поступово послаблювався, оскільки Август особисто розглядав важливі кримінальні та цивільні справи, виносив вироки, у тому числі й смертні. А претори стали відповідати за влаштування різних видовищ, урочистостей. Карні злочини розглядали ще й постійні судові комісії ^иезііопез регреШае). Звертатися з апеляцією щодо їх рішень (як і преторів) можна було до принцепса.

Функції едилів обмежувались наглядом за громадським порядком і юрисдикцією в галузі торговельних справ.

Квестори втратили повноваження в галузі фінансів, перейшовши в розпорядження принцепса, консулів, преторів і намісників сенатських провінцій. Вони відповідали також за охорону і зберігання архівів.

Отже, загалом інститут магістратури хоч і зберігся, але втратив попереднє державно-політичне значення. Магістрати поступово перетворились у помічників принцепса, виконавців його розпоряджень. Згодом їх ліквідовано зовсім.

2.1.3 Органи принципату

Управління величезною державою вимагало розвиненого і розгалуженого апарату управління, кваліфікованих урядовців -- адміністраторів. Цей апарат складався уже не з виборних службовців, а з вірних слуг принцепса, котрих він призначав і звільняв на свій розсуд, які беззаперечно виконували його волю і яких він особисто винагороджував за самовіддану працю.

Створюючи цей апарат, Август використовував насамперед особисті зв'язки, сміливо висував на ці посади навіть осіб низького походження, вільновідпущеників та ін.

Імператорські чиновники, які спочатку залежали особисто тільки від принцепса, поступово набували загальнодержавного значення.

На найвищі посади Август в основному призначав осіб, що належали до вищих станів; платня залежала від посади.

З'явилась посада префекта м. Рима який насамперед забезпечував охорону порядку, відповідав за забезпечення міста продуктами харчування та ін.

Великого значення набула й посада префекта Преторію (начальника преторіанців -- імператорської гвардії). Він незабаром став найближчим помічником, заступником принцепса-імператора, здійснюючи командування не тільки преторіанцями, а й військами в Італії. Він дістав обширну юрисдикцію з кримінальних і цивільних справ, згодом здійснював ще й нагляд за діяльністю всіх інших органів й окремих службових осіб принцепса, міг приймати загальнообов'язкові рішення.

Організовано імператорську канцелярію з різними відділами: відділ, який готував розпорядження імператора; фінансовий відділ; відділ, що проводив розслідування різних справ тощо. їх очолювали -- прокуратори (ргосигаїогез) або магістри,яким підпорядковувався численний штат нижчих чиновників. їх усіх призначав імператор з числа своїх вільновідпущеників, навіть з рабів. Прокураторам доручався контроль за збиранням податків, управління невеликими провінціями. їх призначали й для виконання різних господарських функцій.

Спеціальні органи створювались для управління громадськими будівлями, виконання суспільних робіт, видачі хлібних пайків, регулювання цін на ринках тощо.

До створеної окремої імператорської скарбниці,як зазначалось, надходили прибутки з особистих маєтків імператора, з державного майна в імператорських провінціях, данина і податки з підкорених народів та ін. У ній зосереджувались величезні багатства, які давали принцепсу-імператору змогу здійснювати свою політику, бути незалежним від загальнодержавної скарбниці (аегагіит), якою відав сенат.

а)Прибічна рада

З цих чиновників при принцепсі утворилася прибічна рада до неї ввійшли і юристи. На засіданнях (у присутності принцепса) обговорювались важливі питання внутрішньої і зовнішньої політики держави. Вона поступово замінила і витіснила сенат, з яким у принцепса час від часу виникали різні колізії -- сенат намагався зберегти свій вплив у державі, а принцепс -- обмежити його на свою користь. Згодом принцепси стали відкрито демонструвати свою нехіть, зневагу до сенату.

Зокрема, принцепс-імператор Гай Цезар Калігула (12-41 рр.) змушував деяких сенаторів бігти поруч зі своєю колісницею, під час трапези ставив їх за спинкою свого ложа у полотняних фартухах як прислужників, призначив до складу сенату свого коня.

Спочатку консиліум не був офіційним державним органом, але вже при принцепсі-імператорі Адріані (117-138 рр.) став державною установою.

2.2 Управління Італією

Італія, як і у попередній період, поділялася на муніципії (такі колонії засновувались й раніше, головно через роздавання земель сол-датам-ветеранам). У вирішенні своїх внутрішніх справ муніципії і далі користувалися певною автономією. В них функціонували свої Народні збори, сенат, муніципальні магістрати. Але компетенцію цих органів значно обмежили. Муніципії перебували під наглядом принцепса і його урядовців. Прокуратори з часу імператора Траяна (98-117 рр.) постійно перебували на місцях і здійснювали урядовий нагляд за діяльністю місцевих органів управління.

Август поділив Італію на 11 адміністративних одиниць. Італія втратила привілейоване становище, різка відмінність у правовому відношенні між Італією і провінціями поступово згладжувалася. Вся територія Римської держави отримувала однорідний устрій. Провінції стали невід'ємними частинами Римської держави.

У внутрішних справах деякі общини ще зберігали залишки колишньої самостійності і правові відносини між громадянами врегульовували місцевим правом. Але ця самостійність обмежувалась, місцеві провінціальні державні установи все більше зазнавали утисків у своїй компетенції, втрачали своє значення, держава поступово централізувалась.

2.3 Управління провінціями

У провінціях утримувались постійні римські гарнізони, римська поліція, римські чиновники набували дедалі більшого значення. Вони здійснювали функції управління, судочинства, збирали податки тощо. Місцеве право витіснялось правом римським.

Водночас певний час зберігався поділ провінцій на дві категорії -- імператорські і сенатські. Імператорські перебували безпосередньо під управлінням принцепса-імператора внаслідок його проконсульської влади. До них належали ті провінції, де боротьба місцевого населення проти римлян ще не була остаточно придушена і тому там знаходились римські армії (Сирія, Північна Іспанія та ін.).

Управляли ними призначені принцепсом легати, наділені владою пропреторів, які поєднували найвище цивільне управління з військовим командуванням. У легатів були помічники -- легат, котрий командував військом, і пропретори, що відали справами цивільного управління, фінансами, збором податків, судочинством та ін.

Сенатські провінції формально підпорядковувались сенатові. Це були спокійніші, "замирені" провінції, де римляни не тримали значних збройних сил (Африка, Сицилія, Сардинія та ін.). Очолювали їх проконсули, призначені сенатом. Помічниками проконсулів були легати (командували військами і відали судовими справами), квестори (відали фінансами).

Такий поділ провінцій не означав цілковитої відмови імператора від втручання у справи сенатських провінцій. Маючи вищу владу -- ітрегіит, принцепс-імператор здійснював нагляд і за сенатськими провінціями. Він скеровував розпорядження місцевим магістратам, виряджав туди урядовців, зокрема представників фіска, для контролю над надходженням податків для утримання війська, при потребі посилав у ці провінції війська, своєю владою запроваджував новий порядок судочинства (наприклад, у Кіренаїці). Август вершив суд над римськими громадянами в сенатських провінціях, звинуваченими у скоєнні тяжків злочинів. До нього надходили апеляції на рішення місцевих судів навіть у тих випадках, коли їх ухвалювали суди вільних міст і общин.

У всіх провінціях Августа вшановували як найвищу особу в державі, віддавали релігійні почесті, будували присвячені йому храми. У головному храмі кожної провінції щороку збиралися жерці для урочистого моління і подяки Августові. Август теж не залишався в боргу: старі провінції діставали пільги, упорядковувалась податкова система. Відкупи остаточно не були скасовані, але втратили колишнє значення, оскільки багато податків збирали безпосередньо прокуратори. Припинився колишній безконтрольний грабунок провінцій окремими намісниками і відкупниками.

У деяких провінціях привілейовані групи місцевого населення поряд з римлянами дістали право обиратися до складу судів, де розглядалися кримінальні справи, за які загрожувала смертна кара. Тільки з провінціалів формувалися суди з розгляду цивільних справ. Спеціальною постановою було запроваджено спрощений порядок розгляду справ про здирство у провінціях. У Римі приймали й уважно вислуховували делегації міст і общин, які нерідко скаржились на правителів провінцій. У всіх провінціях виникли так звані провінціальні збори, які складалися з представників усіх верств населення. Влаштовуючи торжества на честь імператора, посилаючи йому з різних нагод поздоровлення, вони водночас висловлювали різні прохання з місцевих проблем, скарги на правителів, -- до цього Август ставився дуже уважно. Всі ці заходи були спрямовані на те, щоб привернути симпатії населення провінцій до римської влади, римського панування. Верхівці місцевого населення надавалось усе більших прав і привілеїв, вона допускалась до місцевого управління справами. Тим самим Август створював надійну опору своїй владі. Звичайно таку політику проводили не у всіх провінціях. На новозавойованих землях римляни рішуче і жорстоко експлуатували на правах завойовників місцеве населення. Поділ провінцій на імператорські і сенатські незабаром втратив значення. У зв'язку з падінням ролі сенату до III ст. усі провінції стають імператорськими. В них утворюють спеціальні округи, які,не підпорядковувались загальному провінціальному управлінню. Це були обширні особисті володіння імператорів -- рудники, великі маєтки тощо.

2.4 Римське суспільство

Установлені за Августа політичні порядки завершували кризу, яку впродовж десятиліть переживала Римська держава. Вони означали торжество військової диктатури і зростаючого бюрократизму. Посилення одноособової влади, створення постійної армії та бюрократичного апарату -- неодмінний наслідок перетворення Риму з міста-держави в імперію, до якої ввійшли майже всі країни Середземномор'я. Правління Августа характерне економічним піднесенням держави, яка поступово приходить до рівноваги від спустошень, завданих їй безперервними громадянськими війнами. З часів встановлення принципату ці війни припиняються, упорядковується система управління. У провінціях відособлені раніше римські поселення зливаються з місцевою верхівкою, яка засвоїла латинську мову і римську культуру. У новозавойовані землі ввозять італійські товари, а звідти поступає сировина. Утворюється єдиний політико-економічний організм, єдине ціле. Саме Август заклав основи цієї нової провін-ціальної політики, яку розвинули далі його наступники. Це був рішучий поворот у розвитку політичного, господарського і культурного життя всієї держави.

а) Сенаторський стан

Характерна й розважлива політика Августа лавірування між різними соціальними верствами населення в період встановлення його одноособової влади. Він всіляко намагався наголосити на своєму консерватизмові, показати, що в римському житті не відбувається жодних небажаних нововведень, а відновлюються лише старі, "батьківські" порядки й звичаї. Передусім це стосувалось взаємовідносин його з сенаторським станом, в якому в роки громадянських воєн загинуло або зійшло з політичної арени багато представників старих римських родів.

У сенаті з'явилося чимало "нових людей", прибічників тріумвірів з багатих італіків, заслужених військових та ін. Август остаточно затвердив для сенаторів майновий ценз в 1 млн сестерціїв.

Він особисто тричі складав нові списки сенаторів, що було заходом, мало популярним серед сенаторів. Невипадково Август робив це у панцирі, з захованим під одягом мечем, а сенаторів перед входом у приміщення обшукували. І все-таки представники старих родів зайняли в сенаті почесні місця, принцепс виявляв до них увагу, призначав і на інші високі посади. За прикладом Цезаря Август збільшив кількість патриціанських родів і завжди наголошував, що привілейоване становище старої аристократії залежить від милості принцепса. Він надавав матеріальну допомогу збіднілим аристократам, визначні сенатори виконували його доручення як його друзі (атісі), супроводжували його як супутники (сошпез). Без дозволу принцепса ніхто з сенаторів не міг покидати Італію.

Водночас Август щедро надавав сенаторські звання "новим людям", переважно з італійських колоній і муніципій. Зате серед старих сенаторів, ідеали котрих були повернуті в минуле, незважаючи на "благодіяння" Августа, було немало його противників, організовувались змови, проте їх викривали, а винних нещадно карали.

б) Вершники

Другий привілейованиий стан після сенаторського і далі займали вершники. Август встановив для них ценз у 400 тис. сестерціїв. Вершництво розглядалось як стан (огсіо), складались його списки, які систематично переглядав Август, виключаючи недостойних. Щороку влаштовували паради вершників, в яких повинні були брати участь усі, віком до 35 років, вершники. У складі вершництва можна виділити дві частини: стару, "спадкову", пов'язану з римською аристократією, і нову, що склалась з вислужених легіонерів, найвидатніших представників італійської муніципальної знаті, розбагатілих вільновідпущеників.

Якщо в кінці періоду республіки вершники не виконували особливої ролі у політичному житті, надаючи перевагу розв'язанню економічних проблем, наприклад, збагаченню, то за часів Августа і в подальшому нові елементи вершництва набули у політичному житті вагомого значення. Саме цей прошарок був переважно серед населення основою принципату. Вершництво керувало різними торговельними і лихварськими операціями, тому Август (та інші принцепси) широко використовував їх діловий досвід. їм доручали різні господарські справи, в провінціях призначали прокураторами. Поступово вершництво набувало значення служилого стану.Ставлення Августа та інших принцепсів до римського плебсу характерне тим, що він довів до логічного завершення систему хлібних й інших роздач, початок якої поклали Гракхи.

Понад 200 тис. найбідніших громадян щомісяця безкоштовно одержували зерно. Август, крім того, досить часто роздавав їм гроші, причому кожен діставав по 400 сестерціїв. З метою відвернути плебс від політики велику увагу приділяли організації розкішних видовищ. Проте коли одного разу юрба почала вимагати вина, то Август відповів, що у Римі є добрий водопровід і вистачає води. Загалом плебс був задоволений політикою принцепса. Втрата політичної активності майже нікого не хвилювала. Адже заходи принцепса щодо забезпечення їх основної вимоги -- хліба і видовищ повністю плебс задовольняли. Втім від можливих заворушень чи бунтів юрби Рим охоронявся преторіанською гвардією, міськими когортами, загонами нічної поліції.

Підтримувала Августа і італійська муніципальна знать, оскільки в часи принципату вона зберегла привілейоване становище. А те, що Август встановив громадянський мир і в Італії настав спокій, сприяло розвитку виробництва, торгівлі, припливу багатства. Італійські купці вели торгівлю у найвіддаленіших куточках Римської держави і далеко за її межами, отже, ринок збуту товарів був великий. Видатні представники італійських міст досягли вершницького й сенаторського станів. У виборах місцевих магістратів брали активну участь усі верстви населення.

в)Розвиток колонату

У сільській місцевості з'явились колони - вільні, чужаки і навіть раби, що одержували від рабовласників ділянки землі для обробку, частину зібраного врожаю вони могли залишити собі. Та незабаром їх прикріпили до землі, вони потрапили в кабалу до господаря, який міг продати їх разом з ділянкою. Розвиток колонату - ознака розорення збіднілих верств населення. Частина колонів поповнювала ряди пролетарів, інші наймались в армію.

Проводячи політику умиротворення, консолідації (хоч би й тимчасової) різних верств населення, повернення до старих добрих римських звичаїв,традиційної вірності , благочестя, Август видав низку законів (18 р. до н.е.). Мета їх зводилась до зміцнення сім'ї, збільшення кількості римських громадян. Для осіб сенаторського і вершницького станів встановлювалося обов'язкове одруження; спеціальними законами проти розпусти встановлено суворі покарання за порушення подружньої вірності. Закон 9 р. н.е. (Іех Раріа Рорреа) розмежовував неодружених і бездітних та сімейних громадян з дітьми у майновому плані. Майнові права перших двох категорій громадян були обмежені, зокрема, щодо розпорядження своїм майном, можливості спадкування та ін.Одним з головних завдань у політиці принципата було забезпечити покірність рабів. Август провів чимало заходів, які й надалі повинні були засвідчувати принципову відмінність між вільними і рабами. Це було дуже важливо, тому що в часи громадянських воєн похитнулася влада рабовласників над рабами, багато рабів утекло від господарів, воювало в різних арміях.

Август розшукав і повернув господарям близько ЗО тис. рабів-утікачів; провів ревізію кількості державних рабів; обмежив відпуск рабів на волю. Зокрема, закон Сентія (4 р.н.е.) передбачав вік звільняючого і звільнюваного; закон Канінія (2 р.) обмежував кількість рабів, котрих відпускали на волю за заповітом; у 9 р. підтверджено старий закон, згідно з яким за вбитого господаря до страти засуджували всіх рабів, які перебували у домі.

Висновки

Так виглядала Римська держава в період принципату, зокрема, у ранній його період. Республіканська зовнішність нового державного ладу, реставраційні тенденції в законодавстві -- все це відповідао вимогам часу. Принципат був особливим, раннім видом монархії в Римі.

Загалом Римська імперія за часів Августа мала великий авторитет у світі. Август двічі приймав посольства індійських царів, посольства різних народів з причорноморських територій, Кавказу та ін. З другого боку, жорстока політика римлян на новозавойованих землях неодноразово зумовлювала грізні повстання підкорених народів. Зокрема, це повстання великих племен астурів і кантабрів в Іспанії, паннонців у Східних Альпах і на півночі Балкан, постійні заворушення серед германських племен.

Використана література

1.Винничук О. «Люди, вдачі і звичаї Давньої Греції та Риму».-М.:Вища школа.1988

2.Іван Крип'якевич,Всесвітня історія: СТАРОДАВНІЙ СВІТ

3.С.О Голованов, С. В. Костирко Історія стародавнього світу

4.Тищик Б.Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу

Размещено на Allbest.ru