Актуальність дослідження. Зростання зацікавлення історією української еліти різних періодів і регіонів безпосередньо пов'язане з утвердженням української державності в наш час. Потреба осмислити історичний досвід державотворення, його позитивні і негативні сторони порушує проблематику історичного розвитку козацької державності на території України у XVII-XVIII ст. У зв'язку з цим важливим є вивчення історії козацької еліти Слобідської України - прикордонного регіону, де інтенсивно відбувається діалог культур і традицій, засвоєння чужого і, водночас, усвідомлення власної ідентичності. Вивчення історії місцевих еліт сприяє більш глибокому і комплексному вивченню ролі і місця всіх суспільних груп в історичному розвитку України.

Дослідження історії формування слобідсько-української козацької еліти допоможе не лише осмислити ту суспільну роль, яку відігравав місцевий елітний прошарок в історії України другої половини XVII - початку XVIII ст., але і висвітлити процес перетворення демократичної за походженням старшини на суспільний спадковий стан, згуртовану земельну аристократію, сприятиме розумінню проблеми поступової втрати цією старшиною політичних прав, початку її кооптації до загальноросійського дворянства. Особливого значення ці наукові проблеми набувають зараз у зв'язку з дискусіями про особливості історичного розвитку України, її окремих регіонів, козацької державності другої половини XVII-XVIII ст.

Історія козацької старшини слобідських полків як прошарку, що став основним складником для утворення місцевого загальноросійського дворянства наприкінці XVIII ст., так чи інакше цікавила низку дослідників. Та поруч з цим, її роль в історії регіону змальовували переважно з негативного боку, представляючи козацьку старшину як визискувачів і гнобителів селянства, союзників царського уряду у справі перетворення автономії слобідських полків на російську провінцію, пасивний до потреб народу прошарок. Роль козацької еліти у захисті "вольностей і обикностей", економічному і культурному розвитку регіону знаходила лише побіжне висвітлення у працях з історії Слобідської України.

Відсутність системних і детальних сучасних досліджень з історії Слобідської України другої половини XVII - початку XVIII ст., необхідність переосмислення історичного розвитку українського народу, створення сучасної концепції історії України і визначили актуальність дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота пов'язана з науковими планами кафедри українознавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з'ясувати процес формування місцевої козацької еліти, місце і роль її в суспільному і економічному розвитку регіону, показати вплив суспільних і економічних чинників на процес трансформації козацької старшини другої половини XVII ст. - першої третини XVIII ст. У зв'язку з поставленою метою у дисертації вирішуються такі дослідницькі завдання:

визначити передумови виникнення слобідських полків і формування старшинського прошарку;

встановити особливості походження перших козацьких старшин слобідських полків, роль виборів у набутті старшинських звань;

з'ясувати причини виникнення спадкового старшинства, дослідити його генезис;

проаналізувати процес засвоєння українською козацькою старшиною російських звичаїв і законів;

дослідити соціально-економічні чинники еволюції старшинського прошарку;

дослідити рівень усвідомлення старшиною свого соціального статусу, місця і ролі в тогочасній Росії.

Хронологічні рамки. Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від утворення слобідських полків як військово-помісних підрозділів російського війська у 50-60-х рр. XVII ст. до початку реформ князя О. Шаховського, командуючого слобідськими полками у 1733-1734 рр. Реформи О. Шаховського обрані кінцевою датою, тому що саме вони починають реальну ліквідацію автономних засад слобідських полків, так званої "черкаської обикності", і є початком наступного етапу історії Слобідської України, що завершився ліквідацією слобідсько-української автономії 1765 р. і кооптацією місцевої знаті до загальноросійського дворянства. Отже, основним критерієм, що дозволяє встановити хронологічні рамки, є існування автономії - панування в слобідських полках українських козацьких звичаїв управління, суду, військового устрою, землеволодіння у слобідських полках.

Об'єктом дослідження є козацька старшина слобідських полків, яка складала основу еліти регіону протягом XVII-XVIII ст.

Предметом дослідження є процес формування старшинського прошарку слобідських полків, трансформація цього прошарку в окремий стан землевласників.

Новизна наукового дослідження полягає в тому, що:

дане дослідження є першою спробою всебічного, комплексного вивчення історії слобідсько-української козацької еліти з середини XVII ст. по 1733 р.;

вперше в історіографії слобідські полки другої половини XVII ст. розглядаються не як територіальні, а перш за все як військово-помісні одиниці, що перебували у стадії формування;

запроваджено в науковий обіг нові, до цього не проаналізовані джерела з історії слобідських полків;

досліджено вплив на формування старшинського прошарку російського уряду, російських звичаїв;

з'ясовано роль козацьких, демократичних традицій у справі формування старшинського прошарку;

козацька старшина слобідський полк

проаналізовано участь слобідської старшини в подіях в Україні часу Руїни і кінця XVII - початку XVIII ст.;

досліджено вияви соціальної психології, усвідомлення козацькими старшинами своєї винятковості, ототожнення зі шляхтою Речі Посполитої.

визначено причини політичної пасивності слобідської старшини у першій третині XVIII ст.

проаналізовано процес початку перетворення слобідських старшин на спадкову згуртовану соціальну групу - "нову шляхту".

Практичне значення дисертації полягає в тому, що: основні положення, фактичний матеріал, результати даного дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення проблематики історії еліти, зокрема, проблеми трансформації українського шляхетства у російське дворянство, генеалогічних, просопографічних досліджень з історії старшинських родів Слобідської України, написанні курсових та дипломних робіт з історії України, для викладів музейним працівникам. Зроблені висновки можуть бути використані при підготовці загального курсу історії України, вони сприятимуть більш ґрунтовному осмисленню суспільних і соціально-економічних процесів, що відбувались в Україні у другій половині XVII - першій третині XVIII ст.

Апробація роботи проводилась у вигляді публікацій і доповідей на конференціях: міжнародній конференції "На честь заслуженого діяча наук України А.П. Ковалівського", присвяченої 100-річчю від дня народження, Харків, 1995; XVII-ій науковій історико-краєзнавчій конференції молодих вчених "Харків на межі тисячоліть", 10 грудня 1999; науково-практичній конференції "Витоки і становлення партійно-політичної системи в Україні", Харків, 6-7 квітня 2000 р.; 53-ій науковій конференції "Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії", Харків, 27-28 квітня 2000 р.; регіональній науково-теоретичній конференції "Історична пам'ять і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть", Харків, 23-24 травня 2000; XVIII-ій науково-краєзнавчій конференції молодих вчених "Слобожанщина на межі культур", Харків, 15 грудня 2000 р.; в трьох статтях, надрукованих у фахових виданнях, в науково-популярній монографії "Козацька старшина Харківського слобідського полку 1654-1706 рр. " - Харків, 1999. - 122 с.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

Зміст роботи

У вступі обґрунтовуються актуальність і вказується тема дослідження, хронологічні межі, формулюються мета і завдання дослідження, його предмет і об'єкт, визначаються наукова новизна і практичне значення дисертації.

У першому розділі - "Історіографія та джерела" - розглядаються науковий стан розробки проблеми формування слобідсько-українського шляхетства та джерельна база дослідження.

Перші історики Слобідської України кінця XVIII - першій половині XVIII ст. (І.І. Квітка, І.І. Срезневський, В.Н. Каразін) підкреслювали, що слобідсько-українські козацькі старшини походили від православних шляхтичів Речі Посполитої, себто мали знатне походження Описи Харківського намісництва XVIII cт. - К., 1990. - С. 24; (Квитка И. И.) Записки о слободских полках с начала их поселения до 1766 г. - Харьков, 1812. - С. 5; Срезневский И.И. Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины со времени ея заселения до преобразования в Харьковскую губернию. - Харьков, 1883. - С. 5; Каразин В.Н. Взгляд на украинскую старину // Молодык, 1844. - С. 36. . Навіть в художніх творах нащадок слобідських козацьких старшин Г.Ф. Квітка-Основ'яненко наголошував на знатності, благородстві козацьких "урядників", старшинських заслугах у освоєнні "Дикого поля", захисті краю від татар, формуванні культурного ландшафту реґіону Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Основание Харькова // Зібрання творів у семи томах. - К., 1981. - Т. 6; Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Татарские набеги // Зібрання творів у семи томах. - К., 1981. - Т. 6. - С. 521-522. .

В 60-80-х рр. ХІХ ст. починається критичне вивчення історії Слобідської України, ідеалізація окремих сторін діяльності старшин змінюється критикою негативних рис старшинського управління, більш прискіпливим дослідженням історії формування козацької еліти. На цьому тлі слід виділити твори П. Головинського, А. Шиманова, О. Твердохлібова Головинский П. Слободские козачьи полки. - СПб., 1864; Шиманов А.Л. Главнейшие моменты в истории землевладения Харьковской губернии // Киевская старина - 1882. - №11-12; Твердохлебов А.О. Наследственное полковничество // Киевская старина. - 1887. - №5. .

Подальша розробка історії Слобідської України, а отже і історії козацької старшини пов'язана з іменами Д.І. Багалія, його колег, учнів Багалей Д.И. Очерки истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. - М., 1887; Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования. - Х., 1905. - Т. 1.; Барвинский В. Исторический очерк Харьковской губернии. - Х., 1918; Теличенко И. Протест слободской старшины против реформы 1765 г. // Киевская старина. - 1882. - №2; Овчаренко Є. Земельна власність у Слобідській Україні XVII-XVIII в. Її походження і форми // Записки історико-філологічного відділу Всеукраїнської Академії Наук. - К., 1928. - Т. XVIII. . Д.І. Багалій піддає сумніву низку тверджень попередніх істориків. Зокрема, учений наголошував на демократичному походженні місцевої козацької старшини Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Х., 1995. - С. 109. , перевазі станових і економічних інтересів слобідських старшин над політичними. На думку дослідника і його учнів, соціальне виділення старшини слобідських полків пов'язане з майновим розшаруванням козацтва, зосередженням старшинами в своїх руках основної маси земельних угідь, юридичним закріпленням спадковості старшинського звання.

В 90-х рр. ХІХ ст. - на початку ХХ ст. питання соціального виділення старшин слобідських полків торкалися І.М. Миклашевський і Є.О. Альбовський Миклашевский И.Н. К истории хозяйственного быта Московского государства. - Б. м., 1894; Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка 1650-1765 гг - Х., 1895; Альбовский Е. Харьковские казаки вторая половина XVII в. - СПб., 1914. . Збагачення старшин, на думку дослідників, відбувалося завдяки особливостям розподілу земель під час заселення Слобідської України і через постійне безконтрольне зловживання владою.

Слушні думки про взаємодію старшинського управління слобідських полків і російської помісної системи, вплив царського уряду на формування старшинського прошарку висловлював на поч. ХХ ст. В.Ю. Данилевич у своїй, на жаль, ненадрукованій монографії Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім.В. Вернадського (ІРНБУВ). - Ф. ХХІХ. - Спр.. 149, 150. .

У своїх дослідженнях на початку ХХ ст. торкався проблематики окремих сторін історії Слобідської України відомий історик М.С. Грушевський. Він відзначив, що територія Слобідської України в 50-х рр. XVII ст. стала притулком для діяльності опозиційних гетьманській владі козацьких старшин. Грушевський применшував роль Слобожанщини в українських державотворчих процесах XVII-ХVIII ст. Грушевський М.С. Історія України Руси: в 11 томах, 12 книгах. - К.: Наукова думка, 1995. - Т. 8. - С. 78; Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 389.

Після революції 1917 р. історію формування козацької старшини намагались зобразити історик-марксист М.І. Яворський та А.П. Ковалівський Яворский М. Гр.С. Сковорода и его общество // Багалей Д.И. Украинский странствующий философ Г.С. Сковорода. - Х., 1923; Ковалівський А.П. Харків (культурно-історичний нарис). - Х., 1930. . Козацька старшина, на їх думку, формується разом з капіталістичним устроєм під час боротьби на Слобожанщині двох економічних впливів - європейського і московського.

В 20-ті рр. ХХ ст. свої думки з історії місцевої козацької еліти висловлюють Г. Хоткевич та С. Таранущенко Хоткевич Г. До історії Слобожанщини (Процес салтівців з Пассеками) // Наукові записки науково-дослідчої кафедри історії української культури ім. Д.І. Багалія. - Х., 1927. - Т. 6. - С. 77; Таранущенко С. Покровський собор у Харкові. - Х., 1923. - С. 18. . Якщо Г. Хоткевич у низці негараздів, що сталися на Слобожанщині у XVIIІ ст., звинувачує російських чиновників, то С. Таранущенко наголошує на соціальному антагонізмі між вірними царському уряду старшинами і козацькою масою.

Учень М. Грушевського, В. Юркевич наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. ретельно дослідив систему виборності старшинства, старшинський прошарок переселенських громад під час української еміґрації за Московський кордон в 50-х рр. XVII ст. Юркевич В. Еміґрація на схід і залюднення Слобожанщини в часи Богдана Хмельницького. - К., 1932.

Історики, що досліджували українську історію в 30-х - 60-х рр. ХХ ст. поза межами Радянської України, вважали Слобожанщину реґіоном без політичної історії Крип'якевич І.П. Історія України. - Львів: Світ, 1992. - С. 248; Крупницький Б. Слобідська Україна // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. - К., 1995. - Т. 1. - С. 464; Дорошенко Д. Нарис історії України. - Мюнхен, 1966. - Т. 2. - С. 223. , а отже заперечували політичну діяльність козацької старшини слобідських полків.

В 50-х - 80-х рр. ХХ ст. проблем історії Слобідської України торкалися у своїх роботах українські радянські історики К. Стецюк, Ф. Шевченко, О. Гуржій Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. - К., 1959; Стецюк К. Вплив повстання Степана Разіна на Україну. - К., 1947; Стецюк К.І. З історії спільної боротьби російського і українського народів проти феодально-кріпосницького гніту (Іван Дзиковський) // Наукові записки інституту історії АН УРСР. - 1952. - № 4; Стецюк К.І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50-х - 70-х рр. XVII ст. - К., 1960; Стецюк К.І. Соціально-економічні відносини і загострення класових суперечностей на Слобожанщині // Історія селянства Української РСР. - К., 1967. - Т. 1; История Украинской ССР. - К., 1983. - Т. 3; Гуржій О.І. Підсусідництво - як соціальне явище на Україні доби феодалізму // Феодалізм на Україні: Збірник наукових праць. - К..: Наук. думка, 1990. . Звертаючи увагу на соціальні суперечності в слобідських полках др. пол. XVII-XVIII ст., радянські історики намагались пов'язати їх лише з класової точки зору з антифеодальною боротьбою, утвердженням феодальних відносин.

Серед радянських істориків варто згадати А.Г. Слюсарського, що досліджував історію Слобожанщини в 50-х - 60-х рр. ХХ ст. Слюсарський А.Г. Слобідська Україна. - Х., 1954; Слюсарский А.Г. Социально-экономическое положение Слобожанщины в XVII-XVIII веках. - Х., 1963. Історик намагався синтезувати увесь накопичений матеріал з історії соціально-економічного розвитку Слобідської України, хоча його роботам бракує послідовності, критикуючи попередніх істориків, він за кілька сторінок повторює їх думки як свої.

Низку досліджень, присвячених слобідсько-українському минулому, здійснено російськими вченими. У змістовній розвідці З.К. Звєздіна досліджуються методи нагромадження козацькою старшиною матеріальних цінностей, питання про початок експлуатації підданого населення Звездин З.К. К вопросу о социальных отношениях на Слободской Украине в конце XVII - начале XVIII в. // Исторические записки. - М., 1952. - Т. 39. . Участь козацьких старшин в освоєнні південно-західного прикордоння Московської держави в XVII ст., в будівництві захисних ліній і їх обороні досліджується в краєзнавчих роботах В.П. Загоровського Загоровский В.П. Белгородская черта. - Воронеж, 1969; Загоровский В.П. Историческая топонимика Воронежского края. - Воронеж, 1973; Загоровский В.П. Изюмская черта. - Воронеж, 1980. .

Інший російський дослідник, В. Важинський Важинский В.М. Землевладение и складывание общины однодворцев в XVII в. На материалах южных уездов России. - Воронеж, 1974. , звертає увагу на розмаїття форм землекористування старшин слобідських полків, втягнення старшинського землеволодіння в загальноросійський процес переведення помість у вотчини.

Останнім дослідженням з історії козацької старшини є стаття С. Черкасової Черкасова С. З історії дворянського стану Слобідської України (на матеріалах ономастики 17-18 ст.) // Наукова збірка. Історичні віхи Слобідської України. - Х., 1997. - С. 21-33. . Дотримуючись думок Д.І. Багалія, дослідниця вважає старшину слобідських полків "нешляхетською", а її докази на дворянство безпідставними.

Незважаючи на таку кількість робіт, в історіографії Слобідської України можна виявити певні прогалини порівняно з розробкою Гетьманщини. Насамперед, це брак генеалогічних і просопографічних досліджень, праць про перехід місцевої козацької старшини у загальноросійське дворянство, студій над історією груп козацької еліти. Впадає в око відсутність безпосередніх праць з історії козацької старшини, що не сприяє не лише розумінню історії регіону, а і подальшим студіям з історії українських еліт. Тому дослідження історії старшинського прошарку слобідських полків є нагальною потребою для сучасного історика України XVII-XVIII ст.

Джерельна база дисертації досить широка. Значну кількість джерел з даної тематики містять видання законів, протоколів, розпоряджень російських центральних установ XVII-XVIII ст. Доклады и приговоры, состоявшиеся в правительствующем сенате в царствование Петра Великого, изданные императорской Академиею наук. - СПб., 1880-1901. - Т. 1-6; Протоколы и журналы Верховного тайного совета (1726-1730) // Сборник Русского исторического общества. - Т. 84, 101, 104; Бумаги кабинета министров императрицы Анны Иоановны // Сборник Русского исторического общества. - Т. 106, 108, 114.

Низку документів з архівів російських центральних установ було видано Д.І. Багалієм, М. Новомберзьким, С.І. Шидловським Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI-XVIII столетии. - Х., 1886. - Т. 1, Х., 1890. - Т. 2; Його ж. Материалы для истории города Харькова в XVII в. - Х., 1905; Новомбергский Н. Материалы по истории медицины в России. - СПб., 1905. - Т. 1-2; Новомбергский Н. Очерки внутреннего управления в Московской Руси XVII столетия. Продовольственное строение. Материалы // Записки императорского Московского археологического института им. имп. Николая ІІ. - Т. ХХ. - М., 1915; Материалы для очерка служебной деятельности Шидловских в Слободской Украине 1696-1727 гг. Собранные и изданные С.И. Шидловским. - СПб., 1896. . Значну частину документів з архівів місцевих установ опублікували Д.І. Багалій, Д.П. Міллер Багалей Д.И. Новые материалы по истории Слободской Украины // Сборник Харьковского историко-филологического общества. - Х., 1893. - Т. 5; Миллер Д.П. Архивы Харьковской губернии // Сборник ХИФО. - Х., 1902. - Т. 16. , воронезькі дослідники Александров-Дольников, Второв, де Пуле, Вейнберг, Загоровський Древние грамоты и другие письменные памятники, касающиеся Воронежской губернии и частью Азова, собранные и изданные Н. Второвым и К. Александровым-Дольником. - Воронеж, 1851. - Кн. 1; Исторические материалы // Воронежская беседа на 1861 г. - С. 1-37; Материалы по истории Воронежской и соседних губерний, Орловские акты, собранные и изданные Н. де Пуле. - Воронеж, 1863; Материалы по истории Воронежской и соседних губерний. - Вып. VII. - Акты XVI, XVII и XVIII ст., собранные и изданные Л.Б. Вейнбергом. - Воронеж, 1886; Материалы для истории Воронежской и соседних губерний. Воронежские Акты. - Воронеж, 1887. - Т. 1; Воронежский край с древнейших времен до конца XVII века: Документы и материалы по истории края. Сост. и авт. поясн. текста проф.В.П. Загоровский. - Воронеж, 1976. .

Велику кількість джерел для дослідження історії переселення українців на "слободи" в 40-х - 50-х рр. XVII ст., вивчення питань виборності козацьких старшин у др. пол. XVII ст., взаємовідносин управлінців з російським урядом залучено завдяки копіям з московських архівів В. Данилевича (Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім.В. Вернадського (ф. ХХІХ, спр.2, 3, 148, 151, 158)), неопублікованим копіям документів з Наукового архіву Інституту історії НАН України (Опис 3), численним описам московських та петербурзьких архівних зібрань Описание документов и бумаг, хранящихся в московском отделении архива министерства юстиции. - М., 1899-1914. - Т. 10-18; Описание дел архива морского министерства за время с половины XVII до начала ХІХ столетия. - СПб., 1877. - Т. 1; Архив правительствующего сената. - Т. 1. Опись именным, высочайшим указам и повелениям царствования императора Петра Великого 1704-1725. Сост. Баранов. - СПб., 1872. .

Основна маса документів, використаних для дослідження, знаходяться у фондах Центрального державного історичного архіву в м. Києві (ЦДІА), зокрема, ф.1791 (Чугуевская приказная изба), фондах полкових канцелярій слобідських полків (ф.1721, 1722, 1723, 1725), ф.1638 (Воронежская губернская канцелярия), ф. 2009 (Бєлгородська духовна консисторія) тощо. В Державному архіві Харківської області у ф.284, ф.292 містяться документи щодо старшинського землеволодіння початку XVIII ст.

Для дослідження використані документи з фамільних фондів, записки, спогади, родовідні книги. З фамільних фондів слобідських старшин слід відзначити ф.1717 (Кондратьєвих), ф. 2025 (Донець-Захаржевських) і ф.1814 (Ковалевських) в ЦДІА. Родовідні книги містяться у ф.14 Державного архіву Харківської області. З щоденникових записів збереглися лише уривки щоденника Квіток Извлечение преосв. Филарета харьковского из фамильных записок Квиток // Харьковский сборник. - 1888. - Т. 2. , проте чимало даних про слобідських старшин знаходяться в щоденниках старшин Гетьманщини Я. Марковича і П. Апостола Дневник П.Д. Апостола // Киевская старина. - 1895. - №7; Дневник генерального подскарбия Я. Марковича. - К., 1893-1897. - Т. 1-3. .

Отже, тема історії формування козацької еліти достатньо добре представлена джерелами, які дозволяють досить повно висвітлити проблематику дисертації.

В другому розділі - "Утворення і еволюція старшинського прошарку слобідських полків (друга половина XVII - початок XVIII ст.) " - розглядаються проблеми, пов'язані зі з'ясуванням передумов утворення слобідських полків; джерела формування старшинського прошарку; роль козацьких звичаїв виборів старшин і призначень царського уряду в процесі виокремлення козацької еліти у другій половині XVII - початку XVIII ст. Також йдеться про генезис полкових структур, особливості управління слобідськими полками, формування кадрів управління, проблему спадкового старшинства; розв'язується питання про політичну діяльність старшини у другій половні XVII ст., розглядається проблема засвоєння окремих елементів російської вотчинно-помісної системи слобідськими старшинами. Крім того, заторкуються питання про первісне нагромадження матеріальних цінностей старшинами, місце козацької еліти в тогочасній соціальній ієрархії, усвідомлення старшиною своєї соціальної винятковості і регіональних особливостей Слобідської України.

Показано, що слобідські полки у другій половині XVII ст. були порівняно нестійкими військово-помісними одиницями російського прикордоння, без юридично визначеної території. Під слобідськими полками в даний проміжок часу слід розуміти категорію населення - "черкас полковой службы", що підпорядковувались слобідському козацькому полковнику. Кількість цих полків змінювалось протягом другої половини XVII ст., а назва "слобідські полки" ще не набула поширення. Таким чином, утворення старшинського прошарку слобідських полків відбувалось за нестабільних умов доби української Руїни (1657-1687 рр.), певної невизначеності соціально-правового статусу цих формувань.

Слобідські полки утворились на базі українських переселенців, що перебували на службі Московської держави. Методи управління і підпорядкування цих переселенців були не в усьому визначеними, суперечливими, особливо у стосунках українських козаків з російськими місцевими управлінцями. Всі ці суперечності пізніше зберігалися і у слобідських полках. Основним контингентом, з якого формувалось служиле українське населення слобідських полків, був покозачений в часи Хмельниччини люд. За реформою російського помісного війська 1658 р., на основі переселенських громад, що осіли на Бєлгородській укріпленій лінії і поза нею, було сформовано кілька українських козацьких полків з власним керівництвом.

Основну частину старшин новоутворених козацьких полків становили: старшини з Гетьманщини, нерідко опозиційно налаштовані проти гетьманської влади, виборні осадчі, чільні діячі переселенських громад. Наявність низки джерел для поповнення кадрів старшинської адміністрації свідчить про переважно демократичне походження слобідських старшин.

Слобідсько-українська козацька еліта формувалась на демократичних принципах і тому, що в слобідських полках існували вибори старшини козацтвом, а то і усунення з посад полковників і сотників. Але демократизм цих виборів був обмеженим, контрольованим царським урядом. Практика призначення російськими урядовцями полковників суперечила козацьким звичаям і викликала низку заворушень у слобідських полках 70-х - 90-х рр. XVII ст.

Впродовж другої половини XVII ст. еволюціонувала структуризація управління слобідським полком, збільшилась кількість старшинських кадрів. Ці процеси збіглися з посиленням авторитету і без того могутньої полковницької влади. Таким чином, формування старшинського прошарку проходило під значним впливом інституту слобідських козацьких полковників з використанням звичаєвих норм козацького устрою.

Разом з тим, у слобідських полках починався процес успадкування старшинських посад, що мав перші вияви у заміщенні полковницьких і сотницьких посад синами полковників і сотників. Вже на початку XVIII ст. більшість старшинських посад передавалась у спадок.

Старшина слобідських полків була втягнута в політичну боротьбу в Гетьманщині доби Руїни. Декларуючи вірність російському уряду, козацька еліта вкрай неохоче відправлялась в походи за цей уряд. Друга половина XVII ст. позначена боротьбою старшин слобідських полків за розширення компетенції полкової адміністрації проти місцевих російських воєвод. Старшину слобідських полків не можна назвати політично бездіяльною, але впадає в око відсутність єдності поглядів, програми дій, чіткості політичних вимог козацьких старшин. Все це пояснюється несформованістю козацької еліти, слабким ідеологічним підґрунтям для доказу прав на власне панування.

Старшинський прошарок слобідських полків формувався під значним російським впливом. Це виявилось: у своєрідному прикордонному пільговому режимі російського уряду для козаків і старшини слобідських полків; сприянні уряду відокремленню старшинського прошарку від козацької маси і збільшенню старшинської компетенції; у вертикалі підпорядкування, коли слобідські старшини підпорядковувались російським воєначальникам, російським установам, у зв'язку з чим часто їздили до Бєлгорода, Курська, Москви; у наданні російських боярських чинів слобідським полковникам; спробах запровадити в слобідських полках російське судочинство; у втягнені старшинських маєтностей у загальноросійський процес переведення помість у вотчини; розширенні родинних і приятельських зв'язків між українськими козацькими старшинами і російськими дворянами. Але представники української козацької старшини вважали себе іноземцями стосовно росіян, виразно дистанціювалися від представників тогочасної російської еліти.

Першим засобом нагромадження старшиною земельних володінь було використання старшинського права розподіляти і межувати землі переселенцям, наділяти їх займанщинами. Завдяки цьому праву старшини самі займали вільні землі, привласнювали надлишки земель під час межування. Крім того, старшини купували або захоплювали землі в російських служилих, козаків, міщан, інших старшин. Земельне право в слобідських полках не було регламентованим, що сприяло безвідповідальному зловживанню владою старшинами, відторгненню володінь слобідських козаків, приєднанню цих земель до старшинських маєтностей. Зловживання владою, численні фінансові пільги царського уряду, торговельні операції, вигідна промислова діяльність приносили значні прибутки місцевим старшинам. Таким чином, вже на кінець XVII ст. старшини слобідських полків стають найзаможнішим прошарком у слобідських полках.

Впродовж другої половини XVII ст. козацька старшина слобідських полків зайняла верхній щабель в місцевій соціальній ієрархії, але за наявності слабкого соціального поділу існували сильні взаємозв'язки між усіма соціальними групами, доступ до козацької еліти був досить відкритим. Поступово починала оформлюватись залежна від старшин група - "підданих" - осіб, що осідали на старшинських землях, козаків, переведених старшиною у свої маєтності. Однак невизначеність соціальних і правових норм, особиста свобода підданих призводили до невизначеності обов'язків цієї групи.

Поступово, протягом становлення особливого прошарку, старшини слобідських полків почали виявляти усвідомлення своєї соціальної винятковості, ототожнюючи себе з похідним від шляхти Речі Посполитої прошарком. Поруч з цим, мало місце наголошення козацькою елітою слобідських полків на особливостях Слобідської України як прикордонного регіону, підкреслення своєї особливої ролі в освоєнні цього краю.

У третьому розділі - "Перетворення козацької старшини слобідських полків на прошарок згуртованої земельної аристократії, "нової шляхти" у першій третині XVIII ст. " - досліджуються проблеми оформлення слобідських полків як територіальних одиниць, змін у системі виборів старшин, управління слобідським полком групою старшин, особливостей цього управління в кожному слобідському полку, виникнення інституту "підпрапорних" як забезпечення спадковості старшинського уряду. Поруч з цим, досліджуються питання політичної пасивності слобідських старшин, посилення впливу російських урядовців на старшинську верхівку, відносини представників молдавської політичної еміграції 1711 р. з козацькою елітою слобідських полків, питання про спроби реформувати старшинське правління російським урядом у 20-ті рр. XVIII ст. Також розглядаються зміни в соціально-економічній сфері формування старшинського прошарку. Йдеться про зміни в процесах нагромадження старшиною землеволодінь, втягнення старшинського господарства у державну систему господарювання Росії, стабілізація соціальної структури слобідських полків, проблема взаємостосунків старшин і підданих, питання соціальної психології (ототожнення козацької старшини себе з шляхтою, зміни в усвідомленні значення прикордоння для доказів винятковості місцевої козацької старшини).

У першій третині XVIII ст. слобідські полки оформлювались як територіальні одиниці. Слобідському полковнику підлягало практично все населення на певній полковій території, виникло поняття для означення вільних земель полкового фонду - "полкових земель". Але межі слобідських полків не були чітко визначені, це викликало низку межових і територіальних сварок, сприяло згуртуванню старшин для відстоювання власних прав. Вибори полковника перетворились на функцію старшинської верхівки, вибори сотника замінились призначенням полковником сотницьких чинів. Загальнокозацьке управління у першій третині XVIII ст. перетворилось на управління полком групою старшин, так звану "старшинську демократію", що відзначалась відстоюванням старшинами своїх пріоритетів в управлінні, широким втручанням управлінців у справи землекористування, наявністю органу правління - полкової старшинської ради. Слобідсько-українське полкове управління, базоване на козацьких традиціях, вступало в суперечність з модерним реформуванням Російської держави, що розпочав Петро І.

Формування певного старшинського кола, старшинських корпорацій проходило в кожному слобідському полку по-різному. У Острогозькому полку старшинський прошарок був доволі слабким через нестабільність існування полкової території. У Ізюмському полку старшинська корпорація лише починала формуватись у зв'язку з утворенням цього полку тільки у 90-х рр. XVII ст. У Харківському, Сумському, Охтирському полках старшинський прошарок корпоратизувався, доступ до нього обмежувався, спадкове старшинство ставало частиною особливостей управління цих полків.

У першій третині XVIII ст. відбулося забезпечення спадковості панівного становища слобідсько-української старшини завдяки запровадженню інституту "підпрапорних" - проміжної ланки між козацтвом і старшиною. Спочатку "підпрапорні" - малочисельна група, почесна варта полковника, очолювана ротмістром, частина більш широкої групи "знатного козацтва". Однак впродовж 1714-1732 рр. інституція знайшла своє місце на управлінській драбині, збільшилась чисельно, закріпила свій соціальний статус.

Слобідсько-українська козацька старшина не брала участі у бурхливих політичних подіях початку XVIII ст. в сусідніх автономіях Гетьманщини, на Запоріжжі, на Дону, підтримувала царський уряд у придушенні цих заворушень, однак активних дій проти повстанців не проводила. У першій третині XVIII ст. старшини слобідських полків надавали перевагу господарській діяльності і конкретизації соціальних гарантій над військовими походами і обороною політичних прав. Це сприяло посиленню втручання царського уряду у сферу управління слобідських полків.

В цей час збільшився вплив російських урядовців на козацьку старшину, що виявлявся: від приятельських чи господарських відносин російських урядовців з слобідськими старшинами до жорстких повинностей утримувати слобожанам у своїх полках російське військо та жити за російськими законами. Старшини втратили монополію на землерозподіл, у слобідських полках з'явились російські поміщики, збільшилось втручання уряду в кадрову політику. Всі ці явища свідчили про поступову втрату старшиною повноти влади.

Представники молдавської політичної еміграції 1711 р., що отримали маєтності від царського уряду в слобідських полках, тривалий час не знаходили спільної мови з козацькою старшиною. Безчинства еміґрантів, нехтування ними місцевих звичаїв змушували старшин згуртовуватись для опору чужинцям, що намагались обмежити старшинські повноваження. Поступово дехто з емігрантів залучився до старшинського прошарку, але більшість з молдаван служби в слобідських полках не відбували. Поява поміщиків, що володіли селами, не відбуваючи служби, була однією з ознак перетворення місцевої еліти зі службового керівництва на знать, коли більше за службові обов'язки значило походження. Взагалі, оселення емігрантів з широкими правами було ще одним свідченням обмеження старшинської влади.

В 20-х рр. XVIII ст. внаслідок реформ царського уряду владні прерогативи старшинської адміністрації обмежуються. В цей час зростає вплив Бєлгородської губернської канцелярії і Військової колегії - установ, яким підпорядкували слобідські полки, обмежується право старшинського суду, скасовується низка господарських пільг. Але реформи царського уряду 20-х рр. XVIII ст., що намагався проводити командуючий військами на Україні князь М. Ґоліцин, не були завершеними через непевну політичну ситуацію в Росії у другій половині 20-х рр. XVIII ст.

У першій третині XVIII ст. продовжувались процеси накопичення старшиною земель, але відзначались и нові тенденції: зменшення ролі займанщини, зростання кількості операцій купівлі-продажу земель, роздроблення великих полковницьких латифундій, "поступка" землі громадою старшині, захоплення козацької землі старшинами "без купчих и крепостей". Крім того, визначальними для першої третини XVIII ст. були наявність полкового фонду земель, яким розпоряджалась старшинська рада та процес соціалізації старшинського землеволодіння, виникнення великої кількості сіл і слобід на старшинській землі. Отже, старшини слобідських полків поєднували службу з господарською діяльністю, зосереджували у своїх руках не лише управління, а і основу тогочасного матеріального буття - земельні ресурси.

В дану добу продовжувалось зростання господарства старшини. Старшинське господарювання ставало пов'язаним з постачанням до російського війська, співробітничало з новоутвореними напівдержавними російськими мануфактурами, залежало від продажу селітри зі старшинських кампаній до російської казни. Таким чином, старшинське господарство втягувалось у систему російської державної економіки, що збільшувало старшинську залежність від центральних установ, змушувало старшину поступатись політичними принципами задля економічних пільг.

Соціальна структура слобідських полків стабілізувалась, хоча станові межі були досить слабкими. Збереглися і дещо розширились зв'язки старшини з кліром. В результаті реформ царського уряду на початку XVIII ст. козацький загал розділився на дві соціальні групи: компанійців і підпомічників. Заможніша компанійська частина була досить щільно пов'язана зі старшиною в розумінні можливості стратифікацій між обома цими соціальними групами. В той же час старшина службово експлуатувала нижчі козацькі групи: підпомічників, "курінчиків". Разом з тим, еволюціонували відносини старшин і їх підданих. Підданство вважалось видом служби. Збільшення кількості підданих пов'язане з переходом у цю категорію зі служилого козацтва у зв'язку з погіршенням матеріального стану козаків і збільшення навантажень на козацтво царським урядом у першій третині XVIII ст.

Стосунки між паном і підданим цього часу не можна розглядати з позицій існування кріпосного права, бо не було прикріплення до землі, залишилось право вільних переходів. Більший за російське кріпосне право вплив на форми підданства у слобідських полках мали соціальні процеси на Гетьманщині.

Зменшення кількості служилих козаків через їх перехід у піддані не задовольняв російський уряд, що потребував козацькі формування для боротьби за вихід до Чорного моря. На початку 30-х рр. перед російським урядом постала проблема реформування соціальної структури слобідських полків.

У першій третині XVIII ст. старшина все виразніше ототожнювала себе з "політичним народом", шляхтою, що виявилось у політичній риториці з наголосом на "правах і вольностях", відокремленні себе від "поспільства", виводі свого права на панування від шляхти Речі Посполитої, а з цього - зміна прізвищ на шляхетніші, утвердження гербів у полковницьких родинах, мода на "польські звичаї". Щоб відокремити себе від загалу, старшина велику увагу звертала на освіту, вивчення іноземних мов, розкоші в побуті. На побутовому рівні старшини гуртувались своїм колом в родинні і приятельські корпорації. Отже, у першій третині XVIII ст. формувалась окрема станова свідомість старшин. В цей же час старшина усвідомлювала поступову втрату Слобідською Україною прикордонного значення - основного гаранта пільг і привілеїв. Це змушувало старшин згуртовуватись для захисту соціальних і економічних гарантій, поєднувало слобідських старшин з гетьманськими.

У висновках: формування старшинського прошарку слобідських полків пов'язане зі змінами козацьких звичаїв, "черкаської обикності", значним впливом російської помісної системи на українських старшин. Старшини слобідських полків - демократичні за походженням, але впродовж другої половини XVII - поч. XVIII ст. процедура виборів полковників і сотників поступово стає формальністю, а впродовж першої третини XVIII ст. взагалі нівелюється. Прошарок старшин поступово перетворюється у корпорацію, соціальну групу, пов'язану родинними і становими інтересами. Репрезентативність, політична боротьба за розширення повноважень змінюються на поч. XVIII ст. політичною байдужістю, пріоритетом соціально-економічних пільг над політичними привілеями.

Формування старшинського прошарку є складовою частиною процесу змін в соціальній структурі слобідських полків, поступового станового виокремлення, початків соціального антагонізму. Безпосередньо у зв'язку з діяльністю старшин утворюється соціально-залежний прошарок підданих, однак за наявності дозволу вільного переходу, відносини між паном і підданими у слобідських полках далекі від кріпосницьких.

Разом з тим, формується психологія соціальної винятковості старшинського прошарку, що базувалась на ототожненні старшиною себе з правонаступницею руської православної шляхти Речі Посполитої з численними правами і "вольностями", побутовому відокремленні старшин від козацького загалу, усвідомленні старшиною корпоративної єдності у зв'язку з поступовою втратою регіоном прикордонного значення.

Література

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1. Козацько-старшинський рід Ковалівських з Слобожанщини // На честь заслуженого діяча науки України Андрія Петровича Ковалівського 1895-1969. Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження. - Харків, 1995. - С.13-14.

2. З приводу деяких нюансів формування слобідсько-української козацької старшини // Історичні віхи Слобідської України XVII - поч. XХ ст. Наукова збірка праць учасників наукової конференції Визвольна боротьба українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького за українську державність. - Харків, 1997. - С.33-38.

3. Про шляхетність козацької старшини слобідських полків // Збірник наукових праць історичного факультету Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Харків: Основа, 1998. - Вип.1. - С.61-66.

4. Козацька старшина Харківського слобідського полку 1654-1706. - Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1999. - 122 с.

5. Стан старшинського прошарку слобідських полків 1711-1731 рр. // Збірник наукових праць історичного факультету Харківського державного педагогічного університету. - Харків: Основа, 1999. - Вип.2. - С.45-51.

6. Чисельність козацької старшини в слобідських полках в другій половині XVII ст. // Вісник Харківського університету. - №442. Історія України. - Харків, 1999. - Вип.3. - С.3-8.

Анотації