Середнє Подніпров'я за доби пізньої бронзи

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 903 (477.4)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

СЕРЕДНЄ ПОДНІПРОВ'Я ЗА ДОБИ ПІЗНЬОЇ БРОНЗИ

Історичні науки - 07.00.04 - археологія

ЛИСЕНКО Сергій Дмитрович

Київ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі археології доби міді-бронзи Інституту археології НАН України.

Науковий керівник:кандидат історичних наук КЛОЧКО Віктор Іванович, Інститут пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури і мистецтв України, зав. відділом охоронних археологічних досліджень.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор БАЛАГУРІ Едуард Альбертович, Ужгородський державний університет, зав. кафедрою історії давнього світу та середніх віків.

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ЧЕРНЯКОВ Іван Тихонович, Інститут пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури і мистецтв України, старший науковий співробітник.

Провідна установа:Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства, Міністерство освіти та науки України.

Захист відбудеться 05.03.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 по захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України (м.Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12).

Автореферат розісланий 03.02.2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук В.О.Петрашенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи. Винятково вигідне географічне розташування Середнього Подніпров'я на перехресті головної водної артерії Північного Причорномор'я (Дніпра) та її найбільших притоків (Десни та Прип'яті), обумовлює значення вивчення регіону для з'ясування багатьох питань давньої історії України та Східної Європи в цілому. В цьому плані вивчення пам'яток доби пізньої бронзи (18-10 ст. до н.е.) набуває особливого значення, як доби перехідної від первісності до ранньокласових суспільств.

Старожитності доби пізньої бронзи Середнього Подніпров'я в тій або іншій мірі (безпосередньо або генетично) пов'язують з тшинецькою культурою (областю, спільністю, культурним колом), культурами багатоваликової кераміки та зрубною. За минулу чверть сторіччя у Середньому Подніпров'ї було виявлено та досліджено цілий ряд нових археологічних пам'яток. Значна частина нових матеріалів не вписується в загально визнані культурно-хронологічні схеми, що робить необхідним створення принципово нової моделі утворення і функціонування Тшинецького культурного кола (далі ТКК) та його зв'язків зі "зрубним" світом.

Зв'язок з державними програмами. Робота виконана в рамках планової теми “Історія вивчення археологічних культур неоліту - енеоліту - бронзового віку на території України. Упорядкування джерельної бази.” відділу археології енеоліту - бронзового віку Інституту археології НАН України, державний реєстраційний №0101U000592, і є однією з її частин.

Об'єктом дослідження є історія населення Середнього Подніпров'я доби пізньої бронзи.

Предметом дослідження є археологічні пам'ятки доби пізньої бронзи Середнього Подніпров'я. В порівняльному плані задіяні старожитності доби пізньої бронзи інших регіонів Східної Європи.

Мета роботи полягає у введені в науковий обіг та систематизації матеріалів з пам'яток доби пізньої бронзи Середнього Подніпров'я; висвітленні залежності культурних проявів від екологічного оточення (ландшафтів, гідросистеми, ґрунтів, рослинності, клімату); виділенні у регіоні в межах ТКК культурних груп, що займають різні екологічні ніші.

Завданням роботи є: 1) визначення ареалів культурних груп ТКК у Середньому Подніпров'ї при співставленні всього комплексу артефактів з географічними характеристиками регіону; 2) характеристика побутових пам'яток регіону; 3) характеристика поховального ритуалу та виявлення його особливостей у різних культурних групах; 4) характеристика речового комплексу; 5) створення хронологічної колонки розвитку культурних груп ТКК у Середньому Подніпров'ї; 6) визначення напрямків зв'язків населення Середнього Подніпров'я доби пізньої бронзи з населенням інших регіонів Східної Європи.

Види джерел: археологічні (монографії, публікації, зводи, звіти, фондові зібрання), географічні (різномасштабні топографічні, ландшафтні карти, довідкова література), прикладні природничі (антропологічні та археозоологічні матеріали; результати датувань за методом С-14), література з етнографії та філософії.

Наукова новизна роботи полягає у новому погляді на структуру ТКК. Відповідно відмінностям у матеріальному комплексі та різній екологічній основі, намічені дві лінії розвитку ТКК: Тшинецька (Лісова) та Комарівська (Прикарпатсько-Лісостепова). На місці Київської групи ТКК (за І.К.Свєшніковим) у Середньому Подніпров'ї виділені дві культурні групи: Києво-Черкаська (Лісостепова) та Києво-Житомирська (Поліська), що відносяться до різних ліній розвитку; перша - до Комарівської, друга - до Тшинецької. Матеріали білогрудівської та лебедівської культур (за С.С.Березанською) розглядаються не як окремі культури, а як заключні етапи відповідних регіональних груп ТКК. У лісостеповому Правобережжі Дніпра виділена група пам'яток з керамікою малополовецького типу, що є з'єднуючою ланкою у регіоні між багатоваликовими та білогрудівськими пам'ятками. Пам'ятки “культури багатоваликової кераміки” Середнього Подніпров'я залучені до характеристики початкового етапу Києво-Черкаської групи ТКК.

У роботі використано значну кількість неопублікованих архівних матеріалів з досліджень попередніх років; вводяться матеріали розкопаного автором на широкій площі могильника Малополовецьке-3 (далі МП-3), а також ряду інших пам'яток, що досліджені за участю автора (Кощіївка-1 та 4, Малополовецьке-2, Недра-3, Нові Петрівці-1, Тарасівка-2, Фарбоване-3, Вел.Бугаївка-2). Складено каталог пам'яток регіону з урахуванням доробку багатьох археологічних експедицій, що працювали у регіоні впродовж 1945-2000 рр.

Методи дослідження визначалися метою роботи. При характеристиці культури регіону були застосовані наступні методи: картографування пам'яток, отримання комплексної фізико-географічної характеристики території, складання банку даних пам'яток регіону, кореляція різних видів джерел, типологічний та типокомплексний методи, статистичний метод обробки даних, метод суцільного обстеження території на рівні мікрорегіону тощо. На ряді пам'яток регіону були проведені стаціонарні дослідження. Для роботи складено комп'ютерний банк даних пам'яток доби пізньої бронзи регіону.

Практичне значення роботи полягає у відтворенні на археологічному матеріалі історії населення одного з ключових регіонів України, частина якого може бути пов'язана з протослов'янським масивом. Викладені у дисертації матеріали можуть бути використані при написанні узагальнюючих робіт з історії та археології Східної Європи доби бронзи; Каталог пам'яток доби пізньої бронзи Середнього Подніпров'я - при створенні Карти археологічних пам'яток України; періодизація пам'яток регіону - при створенні хронологічної шкали суміжних до Середнього Подніпров'я регіонів. Комплексний аналіз території з урахуванням екологічних особливостей та розміщення стародавніх суходольних шляхів дає змогу прогнозувати відкриття нових пам'яток з певними типами артефактів у малодосліджених частинах регіону.

Особистий внесок здобувача. Впродовж 1993-2001 рр. на території Середнього Подніпров'я автором виявлено та досліджено біля 50 пам'яток доби пізньої бронзи. Розкопано більше 0,7 га площі могильника МП-3; проведено розкопки на ряді інших пам'яток регіону. Практично всі результати польових досліджень опубліковані. В статті у співавторстві з Р.Г.Шишкіним, присвяченнiй відкриттю Малополовецького могильника, автору належить опис та культурна атрибутація наведених артефактів. В статті у співавторстві з М.М.Ковалюхом, В.В.Скрипкіним, В.І.Клочком, присвяченiй радіовуглецевому датуванню поховань МП-3, автору належить опис поховань та речових знахiдок.

Апробація результатів дослідження здійснена у формі доповідей на наукових конференціях в Бресті (2000), Дніпропетровську (1995, 1999), Донецьку (1996, 2000), Житомирі (1995), Замості (1998), Києві (1993, 1994, 1996, 1997, 1998, 1999, 2001), Львові (1999), Познані (1997), Полтаві (2000), Переяславі-Хмельницькому (1994, 1996), Ростові-на-Дону (1998), Самарі (1998), Санкт-Петербурзі (2001), Саратові (1997), Харкові (1999, 2001), Чернівцях (1998).

Публікації. Основнi результати дисертацii викладено у 7 публiкацiях, в тому числi у 3 статтях фахових видань, 4 - в iнших журналах та матерiалах конференцiй.

Структура та обсяг. Дисертація складається зі вступу, чотирьох роздiлiв, висновків (загалом 196 стор.), списку літератури (582 найменування), архівних матеріалів (244 найменування), 9 додатків (каталоги пам'яток, таблиці радіовуглецевих дат, археозоологічні та палеоботанічні визначення), 133 таблиць ілюстрацій. Загальний обсяг роботи - 633 сторінки.

ЗМІСТ РОБОТИ

подніпров'я бронза культурний поховальний

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, мету, основні завдання та практичне значення роботи.

Розділ 1. Історія досліджень та географічні характеристики регіону. Проблеми методології та методів досліджень

Історіографія. Археологічні дослідження у Середньому Подніпров'ї розпочалися з другої чверті 19 ст. В повоєнні роки польові дослідження Середнього Подніпров'я були значно розширені. За період з 1945 по 1995 рр. у регіоні проводили розкопки та розвідки близько 280 дослідників та фахівців різних галузей археології. Планомірні польові дослідження пам'яток доби пізньої бронзи у регіоні здійснювали О.І.Тереножкін, І.І.Артеменко, С.С.Березанська.

Матеріали Середнього Подніпров'я доби пізньої бронзи розглядаються різними авторами в контексті тшинецької, східнотшинецької, комарівської, сосницької, білогрудівської, лебедівської, ранньої мілоградської, а також багатоваликової кераміки та зрубної археологічних культур (далі АК). В науковій літературі точаться суперечки, щодо віднесення пам'яток до певних АК, ареалів розповсюдження та назв останніх (Даниленко, 1953; Рыбалова, 1953; 1961; Березанская, 1956; 1960; 1964; 1967; 1972; 1976; 1982; 1985; 1986; 1990; 1998; Тереножкин, 1961; Мельниковская, 1967; Лесков, 1967; Артеменко, 1987; Свешников, 1990; Клочко, 1992; 1994; 1998; Klochko, 1998; Крывальцэвiч, 1995; Куріленко, Отрощенко, 1998; Гершкович, 1998; Лысенко, 1998; 1999). Так за концепціями С.С.Березанської (східнотшинецька та лебедівська АК), І.І.Артеменка (сосницька АК), І.К.Свєшнікова (комарівська АК) стоять не тільки різні ареали, але й різні схеми та центри культурогенезу.

Для об'єктивізації моделей, що створюються, постає питання необхідності “екологізації” археологічних досліджень. В радянській етнографії та археології зв'язок між географічними умовами, палеоекономікою та особливостями культури знайшов відображення у концепції господарсько-культурних типів (ГКТ) (Левин, Чебоксаров, 1955). В останні роки багатьма дослідниками висловлювалася думка, що однією з причин трансформації АК є зміна засобів та напрямків господарювання з метою припинення еколого-демографічної кризи (Черняков, 1985; Ромашко, 1986; Шишкин, 1996). Однією з важливих причин кризи господарства є зміна кліматичної ситуації. Питання зв'язку змін АК з кліматичними змінами за доби пізньої бронзи та глобальний (загальнопланетарний) характер цих змін були розглянуті Я.П.Гершковичем (Гершкович, 1998, с.81). В різних ландшафтних зонах “культурна” реакція на зміну клімату могла відбуватися з різною швидкістю.

Системний зв'язок між культурою та ландшафтом дозволяє вирізняти у рамках ТКК дві лінії розвитку, що відповідають двом різним ГКТ: Тшинецьку (Лісову) та Комарівську (Прикарпатсько-Лісостепову). В запропонованій роботі розглянуті лише дві групи ТКК: Києво-Житомирська (Поліська) та Києво-Черкаська (Лісостепова), які більш чітко відповідають екологічній та культурній ситуації у регіоні Середнього Дніпра, ніж київський варіант східнотишинецької культури, за С.С.Березанською, або київська група, за І.К.Свешніковим.

Географічні характеристики регіону. Під Середнім Подніпров'ям розуміється відрізок течії Дніпра від пониззя Прип'яті на півночі до Кременчука на півдні та гідросистема цієї ділянки Дніпра без урахування басейнів Прип'яті, Десни та Сули. З півночі регіон обмежено болотами басейну Прип'яті; з заходу та південного заходу - вододільним гребенем Придніпровської височини. Східна межа регіону проходить по лівому берегу долини Дніпра та вододілу малих лівих притоків Дніпра та правих притоків Сули, займаючи північно-східний схил Українського кристалічного щита. Регіон розташовано в двох природно-кліматичних зонах: лісостеповій та мішаних лісів, що ділить його у широтному напрямку на дві практично рівновеликі частини. Особливістю регіону є покрученість кордону між Поліссям та Лісостепом - по язиках льдовикових відкладів дерново-підзолисті ґрунти глибоко вдаються у Лісостеп, а лісостепові ґрунти по лесових островах проникають у Полісся.

Хронологічні межі дослідження, крім формально-типологічних чинників, обумовлені перш за все кліматичними особливостями. Дослідники палеоклімату (Иванов, 1985; Гумилев, 1993; Демкин, 1996; Герасименко, 1997) відносять до 2 тис. до н.е. (друга чверть та друга половина) кліматичний оптимум. На нашу думку, саме встановлення кліматичного оптимуму є тією епохальною подією, яка вирізняє пізню бронзу в окрему епоху. Фінал бронзової доби та початок раннього залізного віку співпадають зі зміною теплого та сухого суббореалу на прохолодний субатлантичний період. Оптимізація клімату призвела до зміни середньої бронзи пізньою, погіршення ж його лягло в основу процесів, які спричинили встановлення нової археологічної та історичної епохи - раннього залізного віку.

Головними методологічними засадами автор вважає: 1. Діалектичний та історичний матеріалізм є загальною методологією наукового пізнання. 2. Суспільство (зокрема давнє) є цілістною ієрархічною функціональною системою, що знаходиться в ряду інших органічних функціональних систем. 3. Археологічне пізнання у структурному відношенні ділиться на два рівня пізнання - емпіричний та теоретичний. Об'єктом археології на теоретичному рівні пізнання є суспільство минулого, яке вивчається не безпосередньо, а через різноманітні залишки предметного світу життєдіяльності цих суспільств. Внаслідок процесу адаптації суспільства до різних ландшафтів виникають різні форми господарювання, які обумовлюють особливості всього спектру проявів матеріальної та духовної культури. 4. Джерелом та об'єктом археологічного пізнання на емпірічному рівні є артефакти. 5. Причиною зміни археологічної культури є еколого-демографічна криза.

Розділ 2. Києво-Житомирська (Поліська) група ТКК

Екологічним фоном Києво-Житомирської групи ТКК є дерново-підзолисті грунти Київського Полісся та язиків льодовикових відкладів, що вдаються у Лісостеп майже до м.Черкаси. Матеріальна культура цієї групи досить бідна і невиразна. В значній мірі це пов'язано з економічним відставанням груп Тшинецької (Лісової) лінії розвитку ТКК, що розташовані серед мішано-лісових ландшафтів у “ведмежому” куті Європи.

В роботі залучені матеріали біля 300 поселень Києво-Житомирської групи. Кераміка тшинецького типу походить зі 163 пунктів, лебедівського типу - з 77 пунктів. Цілеспрямовані розкопки проводилися лише на 9 поселеннях (Здвижівка, Ходосівка, Зазим'є, Мошни, Піонерське, Підгірці, Хотянівка, Козинці, Гостомель).

Для поселень Києво-Житомирської групи характерна "низька" топографія; переважання заплавних ландшафтів; терасово-дюнний, заплавний та терасово-заплавний типи сполучень форм рельєфу. При виборі місця поселення давнє населення регіону керувалося не лише господарськими, але й побутовими потребами; по можливості враховувався мікроклімат урочища. Розміри поселень не перевищують 2 га. Характерним є вуличне планування. Відносно водоймищ житла розташовувалися як довгою, так і короткою стінами. Серед досліджених на поселеннях об'єктів: житла (напівземлянки) та господарчі ями. Спостерігається збільшення розмірів жител від більш ранніх горизонтів до пізніх. Житла Подесення та Верхнього Подніпров'я майже в два рази перевищують синхронні їм житла Київського Полісся, що є однією з важливих відмінностей Києво-Житомирської групи від пам'яток цих регіонів. Головним будівельним матеріалом були дерево та глина, з яких зводили каркасно-стовпові конструкції. Вогнища в житлах Києво-Житомирської групи були відкриті; купольні печі, на відміну від Сосницької групи, не виявлені.

У роботі враховано 108 поховань різних хронологічних горизонтів, що походять з 45 могильників; зруйновані могильники з кремацією розглядаються як 1 умовне поховання (30 пунктів). Для Києво-Житомирської групи на птоматологічній (підготовчій) стадії некрологічного циклу характерна кремація, що призводила до деструкції (повної руйнації) трупа. Кремації на дерново-підзолистих грунтах однотипні впродовж всієї доби. Поступово трансформується лише керамічний комплекс, що супроводжує ці поховання. Впродовж доби обряд кремації “просувається” на південь вздовж долини Дніпра. На Черкащині всі відомі зараз поховання за цим обрядом відносяться до білогрудівського часу. "Вихід" кремацій за межі дерново-підзолистих ґрунтів відбувається вже у чорноліський час і, на нашу думку, є одним з головних реперів початку наступної доби - раннього залізного віку.

Найбільш масовою категорією артефактів Києво-Житомирської групи є глиняний посуд. Намічається наступна генеральна лінія розвитку керамічного комплексу: пізня шнурова кераміка (ПШК) - кераміка тшинецького типу (КТТ) - кераміка лебедівського типу (КЛТ). Простежуються впливи з півдня керамічних традицій бабинського, малополовецького та білогрудівського типів, а з півночі та заходу - місцевих проявів тшинецької кераміки та раннього Мілограду.

Металеві вироби на пам'ятках Києво-Житомирської групи зустрічаються дуже рідко і представлені переважно дрібними знаряддями праці та прикрасами пізніх типів. Всі пам'ятки, де виявлені металеві вироби, розташовані на кордоні з лісостеповими пам'ятками Києво-Черкаської групи. Наявні металеві вироби на Києво-Житомирських пам'ятках можна вважати наслідком контактів з населенням Києво-Черкаської групи. Слід підкреслити, що на пам'ятках Києво-Житомирської групи практично відсутні прикраси зi спiральними щитками, представлені на пам'ятках Комарівської лінії розвитку. Знаряддя праці та зброю, як і в попередні часи, населення Києво-Житомирської групи продовжувало виготовляти з кременю та каменю. Дрібні вироби з кістки виявлені лише на поселенні Мошни. Чисто спекулятивно можна припустити, що велике значення для виготовлення знарядь праці та частини посуду у населення лісової зони повинна була мати деревина.

Розділ 3. Києво-Черкаська (Лісостепова) група ТКК

Екологічним фоном Києво-Черкаської групи є лісостепові ландшафти лісостепової зони та лесові острови у Поліссі. Специфіка Києво-Черкаської групи ТКК полягає в розташуванні на межі двох великих історико-культурних областей, що відбилося у її різноманітному матеріальному комплексі.

В роботі залучені матеріали біля 200 поселень Києво-Черкаської групи. Кераміка бабинського типу походить з 70 пунктів, кераміка малополовецького типу більш ніж з 50 пунктів, білогрудівського типу - з 94 пунктів. Цілеспрямовані розкопки проводилися лише на 9 поселеннях (Яблунівка, Фарбоване-3, Ворошилівка-ур.Опириця, Малополовецьке-2А, Вел.Андрусівка, Красне-1, Обухів-ур.Підгородище, Ротмистрівка-хут.Вовківка, Суботів).

Топографія поселень Києво-Черкаської групи різноманітніша та, в цілому, більш підвищена по відношенню до поселень Києво-Житомирської групи. Вони переважно розташовані на чорноземах, сформованих на лесах. Тут переважає терасово схиловий та рівнинно-балковий типи сполучень форм рельєфу. Іноді поселення займають лесові останці або край схилу плато.

Розміри поселень обумовлені особливостями рельєфу. Характерним є вуличне планування. Відносно водоймищ житла розташовувалися як довгою, так і короткою стінами. За наявними на сьогодні матеріалами, розташування жител паралельно берегу наприкінці доби пізньої бронзи становиться більш поширеним.

Так само, як і в Києво-Житомирській групі, спостерігається збільшення розмірів жител від більш ранніх горизонтів до пізніх. Однак поряд з великими на білогрудівському етапі продовжують функціонувати маленькі житла, співвідношення параметрів яких співпадає з параметрами житлових споруд ранніх хронологічних горизонтів. Головним будівельним матеріалом були дерево та глина. Характерні каркасно-стовпові конструкції; у білогрудівський час на ряді пам'яток зафіксовані зруби та обшивання стін деревом. В ряді випадків на поселеннях культурний шар між об'єктами слабко насичений. Можливо, це пов'язано з існуванням спеціальних смітників (частина ям, зольники).

У роботі враховано 359 поховань доби пізньої бронзи лісостепової частини Середнього Подніпров'я, здійснені на 87 могильниках та на 5 поселеннях (294 - трупопокладення; 49 - розчленування; 11 - кенотафи; 5 - кремації). Три кремації (Троянів; Мот.Слобідка; Старокиївська гора) відносяться до заключного, білогрудівського горизонту та розташовані безпосередньо на межі з Поліссям. Лише в 1 випадку виявлено кремацію, впущену до вододільного кургану (Любарці; к.1/п.3). Неповна кремація з МП-3 (п.83) поєднує ознаки кремації та розчленування. Трупопокладення диференційовано за 5 ступенями скорченостi (сильно (Ск.I), середньо (Ск.II), слабо (Ск.III) та дуже слабо (Ск.IV) скорчені; випростані), боком (лівий; правий; на спині), позицією рук (8 позицій для кожної руки за схемою права/ліва), орієнтацією за 16 секторами.

Для поховальних пам'яток Києво-Черкаської групи спостерігається відносно сталий поховальний обряд. Найбільш поширені трупопокладення за типом: Ск.I, рідше Ск.II, на лівому, рідше правому, боці, з кистями рук перед обличчям, орієнтовані на схід з відхиленням до півдня, здійснені в підпрямокутних (рідше підовальних) ямах, що впущені в південну (рідше - східну) полу кургана, безінвентарні. Орієнтація більшості поховань відбувалася за сходом сонця. Такі поховання з'являються ще в шнуровий час і існують впродовж всієї доби пізньої бронзи. Майже сьому частину поховань Києво-Черкаської групи становлять демембрації (розчленування). На етапі становлення Києво-Черкаської групи відомо 6 поховань в позі Ск.IV, орієнтованих переважно у західному секторі, два з яких - у ямі з підбоєм.

У Пороссі значна частина поховань орієнтована на захід з відхиленням до півдня; багато небіжчиків тут покладено випростано на спині. Для випростаних поховань характерне розташування рук вздовж корпуса. Переважання зазначеної вище орієнтації дозволяє припустити, що принаймні частина поховань Поросся було орієнтовано не за сходом, а за заходом сонця, або за іншими чинниками, одним з яких могла бути орієнтація за елементами ландшафту (течія річки). Залежність орієнтації скелетів від напрямку течії річки простежено у МП-3, Козаровичах, Росаві (Лисенко, 1999, с.74-75). Відмінності у стереотипі поведінки частини населення Поросся на тафологічній (завершальній) стадії некрологічного циклу, дають змогу припустити належність населення підрегіону до принаймні двох етносистем (без уточнення рівня). На найбільшому з досліджених могильників Поросся (МП-3), для етапу МП-III зафіксована планіграфічна диференціація двох зазначених груп поховань (слабо скорчені головою на схід та випростані головою на південний захід), що підтверджує висунуту гіпотезу.

Спеціфічним для ранніх горизонтів Києво-Черкаської групи є використання довбаних колод та повна вітсутність зрубів та кам'яних скринь. Зафіксовано лише одну зрубну конструкцію. Інвентарні поховання становлять у регіоні незначний процент, що значно знижує можливості типологічного методу при їх хронологічній диференціації. Враховуючи стабільність пози та орієнтації основного масиву трупопокладень впродовж всієї доби, така диференціація в більшості випадків неможлива без застосування природничих методів датування.

При розгляді речового комплексу Києво-Черкаської групи одразу кидається у вічі його строкатість. В значній мірі така ситуація пов'язана з географічним розташуванням регіону на стику тшинецько-комарівського та зрубного світів, на перетині давніх шляхів обміну та міграцій.

Намічається наступна генеральна лінія розвитку керамічного комплексу: кераміка бабинського типу (КБТ) - кераміка малополовецького типу (КМТ) - кераміка білогрудівського типу (КБгТ). В незначній кількості зустрічається кераміка власно тшинецького типу.

З Києво-Черкаською групою пов'язана переважна більшість металевих виробів з регіону Середнього Дніпра (серпи, ножі-кинджали, вістря списів, кельти, певні категорії прикрас); практично всі вони походять з лісостепових ландшафтів. Серед металургійних традицій у регіоні певний час співіснують лобойківська, кардашинська та красномаяцька традиції. Першу з них, на підставі концентрації ливарних майстерень під Києвом, можна вважати автохтонною. Не виключено, що у створенні лобойківської металургії брали участь носії бережнівсько-маївської зрубної культури (БМЗК), що постачали у Середнє Подніпров'є - регіон багатий на необхідний при металургійному виробництві листвений ліс - тальковий сланець для ливарних форм; можливо, з середовища БМЗК походили й майстри-ливарники. Характерними для БМЗК є серпи кабаківського, бритви лобойківського, вістря списів златопольського типів. З середовища БМЗК постачалися і ножі зрубних типів. Залишається відкритим питання щодо списів головурівського типу, які на сьогодня у степовій зоні не відомі. Зацікавленість носіїв БМЗК у використанні лісових масивів, а людності Києво-Черкаської групи КТТ в металевих виробах та тальковому сланці, дає можливість припустити, що принаймні певний час відносини між носіями цих культур були переважно мирними.

Вироби красномаяцьких типів поширюються з Північно-Західного Причорномор'я, з ареалу сабатинівської культури. Не виключено, що поява вістер списів та інших виробів красномаяцького типу у Середньому Подніпров'ї є наслідком тих самих процесів, що призвели до участі сабатинівських племен у навалі “Народів Моря” на Східне Середземномор'я, в комплексах якого знайдено зброю північнопричорноморських типів (Клочко, 1990, с.10-17). Локалізація первинного осередку кардашинської металургії поки що не вирішена.

Зі знаряддями праці та зброєю зазначених металургійних традицій (що поширені на півдні та сході України), спів'існують бронзові прикраси (браслети, гривни, шпильки), які типологічно тяжіють до центральноєвропейських культур. Центральноєвропейські впливи поширювались у регіоні не з Польщі (на дерново-підзолистих грунтах басейнів Західного Бугу та Прип'яті такі прикраси практично невідомі), а з Подністров'я, через лісостепові Волинь та Побужжя. На відміну від масивних литих центральноєвропейських та власно тшинецьких прикрас з Польщі (Gardawski, Wesolowski, 1956), "тшинецькі" прикраси з північної України, зокрема з Середнього Подніпров'я тонкі, сильно проковані. Тому такі прикраси на Україні слід розглядати не як тшинецькі, а як комарівські (місцеві репліки тшинецьких).

Значна кількість прикрас комарівських типів у регіоні пов'язана з демембраціями (розчленуваннями) (на МП-3 - всі). У Волинській групі навпаки, прикраси комарівського типу переважають у трупопокладеннях. Комарівські прикраси зi спiральними щитками повнiсттю вiдсутнi на Лiвобережжi. Не характерний спіральний мотив й для степової зони України (в ареалі зрубної культури). Серед груп Тшинецької (Лісової) лінії розвитку на Україні відомі лише поодинокі знахiдки прикрас комарівського типу у південній частині Волинського Полiсся, неподалiк вiд межi з Лiсостепом. На пізньому етапі доби пізньої бронзи відбувається певна нівеляція моди на деякі категорії прикрас, які зустрічаються як в лісостеповій, так і в лісовій частинах регіону (однак слід відмітити, що у Києво-Житомирській групі останні відомі лише на кордоні з лісостепом, що можна пов'язати з впливами Києво-Черкаського населення). Дрібні прикраси (підвіски білогрудівського типу, кільця), а також дрібні знаряддя праці цього часу (проколки, ножі) зустрічаються як на могильниках так і на поселеннях.

Для виробів з каменю та кременю Києво-Черкаської групи характерною є значна кількість розтиральників, гладильників, абразивів, молотків. Знаряддя з кременю (за винятком серпів) зустрічаються значно рідше, ніж на пам'ятках Києво-Житомирської групи. Лише з пам'яток Києво-Черкаської групи (за винятком Мошнів) у регіоні відомі знаряддя з кістки. Кістяні знаряддя для вичинки шкіри знаходять аналоги як у степовому Побужжі так і в Нижньому Подніпров'ї, Приазов'ї та більш східних регіонах.

Деякі типи артефактів притаманні лише Києво-Черкаській групі ТКК (кераміка малополовецького типу, серпи старобиківського типу, кельти з незімкненою втулкою) і відображають специфіку саме цієї групи. Показово, що ареали багатьох типів артефактів, які співіснують у Середньому Подніпров'ї, загалом не співпадають і традиційно відносяться до різних культурних традицій.

Таке спів'існування артефактів різнокультурного походження не є проявами кількох археологічних культур у регіоні, а всебічно характеризує матеріальний комплекс Києво-Черкаської групи ТКК, відбиваючи її динаміку, економічний та соціальний розвиток. На нашу думку, специфіка Києво-Черкаської групи полягає не в протиставленні різних металургійних, керамічних та інших традицій (незалежно від вирішення питань первинного осередку цих традицій), а в доповненні ними одна одної на базі відповідного природного оточення.

Розділ 4. Культурно-історична ситуація у Середньому Подніпров'ї за доби пізньої бронзи

Внаслідок використання “пакету” зі 101 каліброваної радіовуглецевої дати у Середньому Подніпров'ї виділено 5 хронологічних горизонтів: багатоваликовий (перехідний від середньої до пізньої бронзи; 1800-1600 cal. BC), малополовецький (1600-1500 cal. BC), теклінський (1500-1400 cal. BC), мошнянський (1400-1200 cal. BC), білогрудівський (1200-1000 cal. BC).

Багатоваликовий горизонт (1800-1600 cal. BC; далі ГБВ). Києво-Черкаська група. Кераміка бабинського типу певний час співіснує з керамікою типу Ісківщина (змішаний керамічний комплекс канівських поселень), а пізніше зустрічається в "чистому" вигляді на низці пам'яток Черкаського Подніпров'я, у Пороссі (Яблунівка). Класична кераміка бабинського типу тричастного профілю у регіоні виявлена в дуже незначній кількості. Серед цілих форм, що реконструюються, вагомо переважають більш або менш слабопрофільовані посудини. Спостереження над масовим матеріалом з розмивів Кременчуцького водосховища (збори Д.Я.Телегіна, В.О.Круца, Д.П.Куштана) дають змогу прослідкувати трансформацію класичної бабинської кераміки в ранні прояви кераміки Києво-Черкаської групи. Горщики тричастного профілю замінюються менш різко профільованими, а на основі останніх виникають тюльпаноподібні посудини, форма яких аналогічна тюльпаноподібним горщикам тшинецького типу, однак склад тіста залишається бабинським, як і багатоваликова система орнаментації; валик поступово деградує від трикутного до майже плаского, наліпленого дуже недбало; в ряді випадків спостерігається потовщення вінець. До ГБВ можна віднести появу кельтів з незімкненою кованою втулкою; продовжують функціонувати вислообушні сокири, які в наступні періоди остаточно витискаються кельтами; доживає "індустрія вербового листа", поширена на епішнурових пам'ятках Карпатського регіону. Серед поховань до ГБВ безумовно відносимо ті, що містять кераміку бабинського типу, кістяні круглі однодирчасті пряжки, а також поховання в позі Ск.IV орієнтовані в західному секторі, перш за все ті, що здійснені в ямах з підбоєм. Чи пов'язані ці поховання з класичною керамікою бабинського типу, чи вже відносяться до початкового етапу формування керамічного комплексу Києво-Черкаської групи, сказати важко.

Києво-Житомирська група. Виключно кремації; рання сосницька та фінальна шнурова кераміка. В поодиноких випадках, переважно вздовж Дніпра, у південне Полісся проникає незначна кількість кераміки бабинського типу. Епішнурова кераміка поступово трансформується під тшинецькими впливами з заходу (горизонт НТ-1 в Польщі відноситься до часу, коли на Україні ще відсутні жодні прояви власне тшинецького керамічного комплексу: (Czebreszuk, 1996, s.190).

Малополовецький горизонт (1600-1500 cal. BC; далі ГМП). Києво-Черкаська група. На базі трансформованої вже кераміки бабинського типу формується кераміка малополовецького типу (КМТ) (Лысенко, 1998, с.91-97). У виникненні феномену КМТ повинна була брати участь певна група населення з Південної або центральної Польщі; на МП-3 також виявлено посуд комарівського типу, характерний для Подністров'я. Частину посуду ГМП цієї пам'ятки, на підставі аналогів з керамікою Гордіївки та ряду інших білогрудівських пам'яток, можна розглядати як ранній (або прото-) білогрудівський. Крім посуду ТКК до керамічного комплексу ГМП могильника МП-3 входять посудини, що знаходять безпосередні аналоги серед кераміки БМЗК. У Середньому Подніпров'ї “зрубний” посуд міг з'явитися разом із майстрами-ливарниками БМЗК та під час транспортування талькового сланцю, про що мова піде далі. Частина “зрубної” людності осідала у регіоні, змішуючись з його населенням, що стало однією з причин строкатості матеріального комплексу Києво-Черкаської групи ТКК. Запропонована схема формування керамічного комплексу ГМП співпадає з думкою В.І.Клочка щодо формування Лобойківської металургійної традиції у Середньому Подніпров'ї внаслідок контактів з БМЗК (Klochko, 1998, s.48-73). Крім Київщини, на Україні знахідки лобойківських типів концентруються переважно на Дніпропетровщині. Саме тут, біля Дніпропетровська та Кривого Рогу, добували за доби бронзи тальковий сланець, з якого виготовлялися ливарні форми (Петрунь, 1967, с.185-194). Далекі експедиції, походи за сировиною, були досить характерні для розвинених первісних суспільств. Паралельно з Лобойківською металургійною традицією у Середньому Подніпров'ї починається формування Кардашинської металургійної традиції (Клочко, 1994, с.117-118). У лісостеповій Наддніпрянщині взовж обох берегів Дніпра поширюються бронзові серпи старобиківського типу, які можна розглядати як місцевий тип металевих виробів. Поширені також великі крем'яні серпи, виготовлені з якісного волинського кременя. Кістяні знаряддя для обробки шкіри, кам'яні "утюжки" знаходять аналоги на пам'ятках сабатинівсько культури. У поховальному ритуалі переважають поховання в позі Ск.I, рідше Ск.II, на лівому, рідше правому, боці, з кистями рук перед обличчям, орієнтовані на схід з відхиленням до півдня (рідше - на захід з відхиленням до півночі). Північна орієнтація деяких поховань, можливо, пов'язана з впливами покровської зрубної культури. До цього та наступного горизонтів можна віднести всі слабо скорчені поховання в позі Ск.III. Значний відсоток поховань становлять демембрації (розчленування), що є у регіоні не винятком, а однією з форм поховального ритуалу.

Києво-Житомирська група. Кремації та формування власне тшинецької кераміки. Типологічно синхронною КМТ у Поліссі є кераміка новопетрівського типу (КНТ). Автор вбачає в кераміці новопетрівського типу симбіоз КМТ та кераміки сосницького типу і розглядає її як репліку ранньої сосницької кераміки.

Теклінський горизонт (1500-1400 cal. BC; далі ГТк). Києво-Черкаська група. Значно поширюються демебрації, що є безпосереднім продовженням зазначеної традиції ГМП. Обряди демембрації та трупопокладення, принаймні на МП-3, в цей час рівноцінні. До ГТк доживають кістяні дводирчасті пряжки, а також застосування колод у похованнях (Росава). Власне тшинецький посуд з ранніми ознаками знайдено лише вздовж дніпровського коридору; на лісостепових ландшафтах такі знахідки поодинокі. Посилюються впливи з Побужжя: з'являються кубки теклінського типу (Текліно, МП-3), відомі в ранніх горизонтах Гордіївки; шпильки гордіївського типу. З Подністров'я, Побужжя та лісостепової Волині розповсюджуються характерні комарівські бронзові прикраси. Наявні на сьогодні такі прикраси в Середньому Подніпров'ї зустрінуті лише в лісостепу і витягнуті ланцюжком вздовж південної межі Полісся та вздовж Дніпра. Можливо, тим самим вони маркують відрізок північної лісостепової гілки давнього трансєвропейського шляху, а також шляху "з варяг до греків".

Києво-Житомирська група. В теклінський час - кремації; домінування розвиненої тшинецької керамічної традиції. Найбільш поширена система орнаментації посуду: горизонтальні прокреслені лінії по шійці та прокреслені заштриховані трикутники на плічках.

Мошнянський горизонт (1400-1200 cal. BC; далі ГМш). Києво-Черкаська група. Пізня тшинецька кераміка існує на фоні невиразної неорнаментованої кераміки, а також певної кількості кераміки білогрудівського типу. До цього часу можна віднести могильник у Великій Бугаївці. Тут крім посуду тшинецьких типів знайдена кераміка, що за морфологією знаходить певні паралелі в сабатинівському керамічному комплексі. До ГМш можна віднести появу у регіоні трилопатевих намистин, аналогічних знайденим в горизонті Hord-II Гордіївки. Саме цим періодом датується розповсюдження у лісостепове Подніпров'є, металевих виробів красномаяцького типу, пов'язаних з ареалом сабатинівської культури.

Києво-Житомирська група. Єдиною формою поховання залишається кремація, а серед керамічного комплексу домінує тшинецька кераміка. Інтенсифікуються тшинецькі впливи з Полісся вздовж Дніпровського коридору. Про це cвідчить виявлення вздовж Дніпра значно більшої кількості кераміки тшинецького типу з пізніми ознаками, ніж з ранніми. Для поселень долини Дніпра характерним є посуд мошнянського типу, орнаментований переважно "перлинами" під вінцями. Поступово тшинецька кераміка "виплескується" і на лісостепові ландшафти, однак ніколи тут не домінує. І навпаки, на поліських “язиках” (Мошни) виявлено лощену кераміку, що пояснюється контактами з Лісостепом. На відміну від поселень долини Дніпра, пам'ятки глибинних районів Правобережжя більш консервативні. Так на Здвижівці, дата С-14 якої співпадає з датою Пустинки, на відміну від Мошнів, Пустинки, повністю відсутні горщикоподібні посудини з випуклим корпусом, орнаментовані перлинами та наколами. Таке співіснування на одному хронологічному горизонті посуду різних типологічних горизонтів спостерігаємо і в Польщі (Makarowicz, 1998, s.33-60).

Білогрудівський горизонт (1200-1000 cal. BC; далі ГБг). Києво-Черкаська група. У лісостеповій Київщині - домінування власне кераміки білогрудівського типу; на Черкащині відчуваються сильні впливи культур фракійського гальштату. Останнє призводить до формування мішаного білогрудівсько-чорноліського керамічного комплексу. Паралельно з цим на Черкащині посуд сабатинівського типу трансформується в білозерський; поширюється кераміка бондарихінського типу. Пізня кардашинська металургійна традиція в регіоні, представлена характерними кельтами. Про певне співіснування Кардашинської та Красномаяцької металургій свідчить Старосільський скарб. До ГБг відноситься поширення однолезових ножів з увігнутим лезом, характерних для культур карпатського кола, а також поява у регіоні серпів центральноєвропейських типів. У регіоні відбувається певна нівеляція моди на бронзові прикраси; підвіски білогрудівського типу, шпильки з кільцевою та петельчастою голівками, дрібні кільця та пронизки відомі як на пам'ятках Києво-Черкаської, так і Києво-Житомирської груп. У поховальному обряді продовжує домінувати поза та орієнтація скелетів, характерна для попередніх етапів; трапляються розчленування. На південь від масиву Полісся (поки що на самій межі з ним) з'являються кремації в посуді білогрудівського типу (Вел.Мотовилівка, Троянів).

Києво-Житомирська група. Зберігається обряд кремації, яка розповсюджується вздовж Дніпра далеко на південь (Бобриця, Крутьки, Мойсинці, Леплява), але поки що залишається на піщаних грунтах (за винятком названих вище випадків). На основі пізньої тшинецької кераміки формується кераміка лебедівського типу, значна частина якої орнаментована “білогрудівським” валиком (наслідок інтенсифікації впливів з Лісостепу).

Ритми соціального розвитку. Для Києво-Житомирської групи характерна повільна зміна керамічних типів при майже повній стагнації культури та незмінному поховальному обряді без виражених ознак соціальної диференціації; тут практично повністю відсутні престижні металеві вироби. У Києво-Черкаській групі, навпаки, спостерігаються постійні процеси трансформації та заміни типів різних категорій артефактів; трансформація деяких з них відбувається досить повільно, впродовж кількох століть; інші - змінюються дуже швидко. На відміну від Полісся, населення Лісостепу доби пізньої бронзи вже далеко зайшло на шляху соціальної диференціації та класобудування: центральні поховання у курганах, на противагу чисельним впускним; певна кількість поховань з престижним інвентарем; скарби зі зброєю, прикрасами та знаряддями праці тощо. Скарби є одним із засобів відчуження майна, пов'язаним з потлачевидними відносинами; ознаками “престижної економіки” можна вважати покладені у поховання престижні речі (бронзові прикраси, тальковий посуд тощо), а також виявлені на МП-3 костища, що містили тисячі кісток тварин. Престижна економіка стимулювала підвищення об'ємів виробництва у південній частині регіону, сприяла розвитку ремесла та обмінної торгівлі.

Розвиток обмінної торгівлі можна вважати однією з причин більш інтенсивного розвитку господарства та соціальної структури населення Лісостепу по відношенню до Полісся. Перетворення Київського Подніпров'я за доби пізньої бронзи на перехрестя обмінної торгівлі не лише України, а й Східної Європи загалом, відмічав В.В.Отрощенко. Для локалізації північної гілки суходольного трансєвропейського шляху доби бронзи важливу роль відіграють поховання, що містять прикраси комарівського типу (умовна лінія Дитиничі-Войцехівка-Троянів-Паволоч-Малополовецьке, розташована на південь від боліт Полісся; в більш пізні часи тут проходив відрізок "Караванного шляху"). На перехресті цього шляху та його відгалуження у напрямку середньої Росі, безпосередньо навпроти старої греблі, розміщується могильник МП-3 (саме перехрестям шляхів можна пояснити інтенсивну зміну моди на певні типи речей на пам'ятці, а також накопичення багатств, що призвело до появи контрастної диференціації поховань).

Господарство. Для відновлення реальних культурно-історичних процесів необхідне поглиблене вивчення господарства на рівні мікрорегіонів, для чого на сьогодні бракує даних (незначна розкрита площа поселень; практична відсутність визначень природничих наук); тому наведемо лише загальну характеристику господарських систем регіону. У Поліссі за доби пізньої бронзи основою господарства було скотарство. Землеробство не могло забезпечити прожиткового мінімуму населення: в Поліссі дуже небагато місць, що придатні для землеробства, грунти Полісся загалом не відзначаються плодючісттю. Значне місце у господарстві відігравали мисливство та рибальство (Березанская, 1972, с.175-186; 1982, с.115-131; Давня історія України, 1997, с.440-457).

Більше даних є для характеристики господарства населення Лісостепу. Склад стада Києво-Черкаської групи, з поправкою на культовий характер пам'ятки, відображає остеологічний комплекс МП-3. Виборку, що дозволяє робити надійні висновки дає лише горизонт МП-II (О.П.Журавльовим проаналізовано 10.994 кістки). Перше місце займає велика рогата худоба (58%), друге - дрібна рогата худоба (коза та вівця) та кінь (по 13%), за ними йшли свиня свійська (7%) та собака (2%); дикі ссавці складали всього 7% (Журавлев, Лысенко, 2000, с.81-82). На противагу Поліссю, де практикувалося землеробство на звільнених від лісу ділянках з застосуванням підсічно-вогняної системи, у Лісостепу застосовувалося землеробство на відкритих ділянках з застосуванням перелогу. Чорноземи лісостепової частини значно родючіші за підзоли Полісся, що дозволяє розглядати систему господарства Лісостепу як землеробсько-скотарську, на відміну від скотарсько-землеробської у Поліссі. Мисливство посідало у господарстві Києво-Черкаської групи незначне місце. З МП-3 походять кістки кабана, вовка, шляхетного оленя, косулі європейської; на лівому березі Дніпра (Фарбовене-3) знайдено кістки кабана, лося, черепахи. Головною мисливською здобиччю був кабан (4% від кісток тварин на МП-3).

Етно-лінгвістична ситуація. В археологічній та лінгвістичній літературі вже сталою є думка, що тшинецька культура в цілому залишена прото- (пра-) слов'янами. Однак, населення ТКК в етнічному плані навряд чи було однорідним. Для Середнього Подніпров'я актуальною є присутність у Києво-Черкаській групі ТКК певної кількості носіїв бабинської керамічної традиції (КБК за С.С.Березанською) та зрубної культури. Ці культури пов'язуються дослідниками з індоіранським масивом (остання - з праіранцями) (Давня історія України, 1997, 387-403). Найбільше слов'янських гідронімів сконцентровано у центральній частині басейну правобережної Прип'яті та на правобережжі Середнього Подніпров'я; при цьому найдавніші слов'янські гідронімічні основи виявлені лише на Прип'яті (Давня історія України, 1997, с.392). На думку багатьох фахівців, мова не є універсальною етнічною ознакою; останньою, на погляд Л.М.Гумільова, є лише стереотип поведінки. На археологічних матеріалах цей стереотип в найбільшій мірі знаходить відображення у поховальному обряді (різний стереотип поведінки під час некрологічного циклу). Давнім слов'янам був притаманний саме обряд кремації (Седов, 1990, с.170-182), який добре узгоджується з поховальним обрядом Тшинецької лінії розвитку ТКК. На відміну від населення Полісся, для культурних груп Комарівської лінії ТКК (в тому числі і для білогрудівського горизонту Побужжя та Середнього Подніпров'я) обряд кремації є винятком, що ставить під сумнів безпосереднє залучення цих культурних груп до слов'янського етногенезу. Можливо, з Комарівською лінією, або з її частиною, був пов'язаний не існуючий на сьогодні етнолінгвістичний масив, близький, враховуючи потужні впливи Карпатського регіону, до прафракійського, носії якого були пізніше асимільовані, зокрема слов'янами. Збіг ареалу поширення кремацій ТКК з ареалом найдавніших слов'янських гідронімів, а також значно менша “карпатизація” Полісся на відміну від Лісостепу, дозволяє шукати протослов'ян не в усьому масиві ТКК, а лише в групах Тшинецької (Лісової) лінії розвитку (перш за все в Прип'ятській та Києво-Житомирській).

Висновки

Представлена робота є спробою створення схеми розвитку культури населення Середнього Подніпров'я за доби пізньої бронзи з урахуванням всього комплексу археологічних знахідок цього періоду у регіоні та екологічних особливостей останього.

У роботі запропоновано новий погляд на структуру Тшинецького культурного кола (ТКК). Відповідно відмінностям у матеріальному комплексі та різній екологічній основі, намічені дві лінії розвитку ТКК: Тшинецька (Лісова) та Комарівська (Прикарпатсько-Лісостепова). У Середньому Подніпров'ї виділяються дві групи ТКК: Києво-Черкаська (Лісостепова) та Києво-Житомирська (Поліська). Перша з них входить до Комарівської, друга - до Тшинецької ліній розвитку.

Виділені культурні групи мають різні екологічні структури; різні господарські системи (скотарсько-землеробську у Поліссі та землеробсько-скотарську у Лісостепу); різні ритми соціального розвитку; різні прояви моросфери (різний стереотип поведінки на птоматологічній стадії некрологічного циклу), що дають змогу відносити населення Києво-Житомирської та Києво-Черкаської груп до різних етносистем (без уточнення рівня); обособлені лінії розвитку керамічного комплексу та металевих виробів. В основі сутності обох культурних груп, як і феномену ТКК в цілому, лежать хвилі “карпатизації”, що охопили за доби пізньої бронзи значні масиви Східної Європи на північ та схід від Карпат. При цьому специфікою Києво-Черкаської групи, що в значній мірі відрізняє її від інших груп Комарівської лінії розвитку, є розташування її безпосередньо на стиці Тшинецького та Зрубного культурних масивів.

Своєрідна ландшафтна ситуація Середнього Подніпров'я, покрученість кордону між Поліссям та Лісостепом, не могла не призвести до тісних взаємозв'язків між Києво-Черкаською та Києво-Житомирською групами ТКК. Тому культурний процес в регіоні у роботі розуміється перш за все як динамічний взаємовплив Полісся та Лісостепу впродовж послідовної зміни п'яти хронологічних горизонтів: багатоваликового (перехідного від середньої до пізньої бронзи; 1800-1600 cal. BC), малополовецького (1600-1500 cal. BC), теклінського (1500-1400 cal. BC), мошнянського (1400-1200 cal. BC), білогрудівського (1200-1000 cal. BC).

Утворення та трансформація Києво-Черкаської та Києво-Житомирської груп ТКК знаходиться у прямому зв'язку з кліматичним оптимумом суббореалу. Оптимізація клімату призвела до становлення культур доби пізньої бронзи. Його погіршення призводить до еколого-господарчої кризи і, як наслідок - переміщення значних мас населення, змін напрямків зв'язків та виникнення нових культурних масивів: Мілоградського на півночі та Чорноліського на півдні.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1) Поховання схiднотшинецької культури поблизу с.Малополовецьке// Археологiя, №1, 1996, c.146-150 (у співавторстві з Р.Г.Шишкіним).

2) Комплекс знахідок доби бронзи біля села Козинці на Київщині// Археометрія та охорона історико-культурної спадщини.- К., 1999, Вип.3, с.116-128.

3) Ареалы типов артефактов и динамика культурно-исторических процессов эпохи бронзы в Северной Украине// Етнічна історія народів Європи: Національні меншини. Етноархеологія.- К.: Стилос, 1999, с.113-118.

4) Козаровичський могильник доби пізньої бронзи// Vita Antiqua, №2.- К., 1999, с.73-79.

5) Результаты исследования могильника Малополовецкое-3 на Киевщине в 1993-1997 годах// "Trzciniec" - system kulturowy czy interkulturowy proces. - Poznan, 1998, с.95-117.

6) Absolute (radiocarbon) chronology of the Eastern Trzciniec Culture in the Dnieper bazin (the Malopolovetske burial site)// Baltic-pontic studies, vol.6.- Poznan, 1998, s.130-140 (у співавторстві з Ковалюхом М.М., Скрипкіним В.В., Клочком В.І.).

7) К вопросу о памятниках с керамикой малополовецкого типа// Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности (ККИО) и культурно-исторической общности многоваликовой керамики (КИОМК).- Запорожье, 1998, с.91-97.