Вихідці із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки ХХ століття

Знайомство з особливостями формування політичної, господарської і культурно-мистецької еліти Радянської України у 20-30 роки. Загальна характеристика основних напрямків еволюції поглядів вихідців із інших політичних партій після їх переходу до КП(б)У.

Рубрика История и исторические личности
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 16.09.2013
Размер файла 34,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вихідці із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки ХХ століття

політичний партія еліта радянський

Розбудова в Україні незалежної і демократичної держави, формування в ній багатопартійної політичної системи вимагає переосмислення історичного досвіду, в тому числі й тієї його сторінки, яка пов`язана з радянським минулим. Центральне місце у радянській системі займала Комуністична партія, яка формувала політичну еліту УРСР. Певне місце в цій еліті займали вихідці із інших політичних партій. Вони були одним із важливих джерел формування КП(б)У та її керівного ядра. Вивчення цієї групи людей відкриває можливість не лише виявити напрямки її еволюції після переходу до КП(б)У, а й простежити еволюцію радянської політичної системи в 20-30-ті роки.

Наукова актуальність проблеми обумовлюється і тим фактом, що в історичній літературі відсутні узагальнюючі та спеціальні дослідження щодо прошарку вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки. Тому об`єктивний аналіз умов їх існування і діяльності, впливу на політичну еліту Радянської України, дозволить повніше і об`єктивніше відновити реальні процеси політичної історії України у зазначений період.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась у відповідності з планами науково-дослідної роботи кафедри новітньої історії України Запорізького державного університету згідно з темою «Українське націотворення в контексті європейського національного відродження ХІХ - на початку ХХ століть» (номер державної реєстрації №0100У001734).

Об`єктом історичного дослідження виступає політична система Радянської України 20-30-тих років ХХ століття та її основа - більшовицька партія. При цьому враховувалось, що вихідці із інших політичних партій у великій кількості існували не тільки у КП(б)У, а й у РКП(б) - ВКП(б) вцілому, яка була монопольно правлячою політичною партією у Радянському Союзі. Тому умови і особливості переходу колишніх членів українських, загальноросійських та іноземних політичних партій та їх діяльності у КП(б)У, репресії проти них у 20-30-ті роки треба розглядати у порівнянні із загальними процесами у РКП(б) - ВКП(б), складовою частиною якої була більшовицька організація Радянської України.

Предметом дисертаційного дослідження стали вихідці із інших політичних партій у КП(б)У, які у великій кількості були в її лавах у 20-30-ті роки, еволюція їх поглядів, діяльність і життєва доля після переходу до більшовицької партії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період існування у КП(б)У вихідців із інших політичних партій в 1918-1938 рр., тобто від моменту створення в липні 1918 року КП(б)У і включно з періодом репресій по відношенню до вихідців-комуністів у 1937-1938 рр.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію УСРР (з 1937 р. - УРСР) періоду 1920-1930-тих років у відповідності до тодішнього адміністративно-територіального розподілу. Використання в роботі назви «Україна» стосується лише території Радянської України у складі СРСР до 1939 року.

Теоретико-методологічну базу дисертації становлять принципи об`єктивності, історизму, гуманізму і світоглядного плюралізму, які в комплексі допомагають найповніше і всебічно розкрити процеси формування та функціонування масового прошарку вихідців із інших політичних партій у КП(б)У. Об`єктивність передбачає правдивий і неупереджений аналіз усієї різноманітності фактів у їх діалектичному зв`язку. Принцип історизму вимагає розглядати всі явища і події в русі та на підставі закономірних причинно-наслідкових зв`язків - від їх виникнення, через усі періоди розвитку, до зникнення. Принцип гуманізму вимагає пояснення й оцінки історичних подій з точки зору високих моральних критеріїв. Він означає пріоритет загальнолюдської моралі над усіма державними, національними, класовими, груповими та іншими інтересами. Світоглядний плюралізм утверджує існування багатьох незалежних одна від одної теорій, концепцій пізнання, методів. Він означає відмову від монополії на істину з боку однієї концепції, що забезпечує повну свободу творчості ученого, пошуковий характер досліджень минулого. Саме заперечення цих принципів радянською історичною наукою не дало можливості дослідити масовий прошарок вихідців із українських, загальноросійських та іноземних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки ХХ століття.

Методи дослідження. Основним методом вивчення вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки є метод емпіричного аналізу і порівняння конкретних фактів, узятих з широкого кола різноманітних джерел, у тому числі статистичних. Для пошуку відмінних і спільних рис появи, існування і еволюції вихідців із інших політичних партій у КП(б)У і в РКП(б)-ВКП(б) використовувався також порівняльно-історичний метод або метод аналогій, суть якого полягає в пошуках схожості чи відмінності між подіями (явищами, процесами) і пояснення цього. Застосовується і метод актуалізації, який дає можливість розглядати системно таке явище, як існування і діяльність у КП(б)У в 20-30-ті роки вихідців із інших політичних партій у широкому соціальному контексті. Саме ці методи дослідження, що розглядаються в комплексі, дали змогу авторові дисертації досягти поставленої мети і розв`язати основні завдання.

Мета та завдання дослідження. Мета полягає в комплексному дослідженні питання утворення, існування та діяльності прошарку вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки ХХ століття, визначенні особливостей змін їх кількісного складу, еволюції поглядів після переходу до КП(б)У, впливу на формування і діяльність політичної еліти Радянської України в цей період. Виникає також необхідність дослідити причини, які викликали масові репресії по відношенню до них.

Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні поставлені такі дослідницькі завдання:

- визначити причини переходу вихідців із інших політичних партій до КП(б)У, з`ясувати особливості цього явища і його політичні наслідки;

- проаналізувати зміни кількісного складу вихідців із інших політичних партій у КП(б)У, з`ясувати чинники, які впливали на ці зміни;

- розглянути основні напрямки еволюції поглядів вихідців із інших політичних партій після їх переходу до КП(б)У, виявити особливості впливу цієї еволюції на діяльність вихідців у КП(б)У і наслідки цієї діяльності;

- з`ясувати зміни у ставленні керівництва РКП(б) - КП(б)У до вихідців із інших політичних партій, дослідити причини цих змін а також застосування до них репресивної політики;

- визначити роль і місце вихідців із інших політичних партій у КП(б)У у формуванні та діяльності політичної, господарської і культурно-мистецької еліти Радянської України у 20-30-ті роки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в історичній літературі на основі широкого кола документів, у тому числі архівних, здійснено комплексне вивчення вихідців із інших політичних партій у КП(б)У як масового прошарку, що існував у 20-30-ті роки. Це дало змогу здійснити цілісне дослідження формування, діяльності, еволюції та зникнення у КП(б)У цього прошарку в порівнянні з аналогічними процесами, які відбувались у цей період у РКП(б) - ВКП(б) взагалі.

Практичне значення дисертації. Основні результати дисертації можуть бути використані під час створення узагальнюючих праць з історії України, для підготовки відповідних лекційних курсів у вищих та середніх навчальних закладах, в ході спеціальних і біографічних досліджень. Висновки дисертаційної роботи стануть у нагоді представникам різних політичних партій, центральних органів державної влади і управління, працівникам засобів масової інформації під час розробки організаційно-правових, партійних і громадських засад розвитку політичної системи незалежної України.

Достовірність результатів дослідження забезпечена методологічною та теоретичною обґрунтованістю його положень; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, які відповідають меті, предмету та завданням роботи; використанням архівних і опублікованих джерел та літератури. Особливо ретельно перевірялись статистичні й біографічні дані, адже саме вони мають найбільш суперечливий зміст.

Апробація основних положень дисертації проводилась у формі доповідей і виступів на науковій конференції Міжнародної асоціації істориків держави і права (м. Сімфереполь, 2000 р.), науковій конференції «Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука» (м. Запоріжжя, 2001 р.),звітних річних наукових конференціях Запорізького державного університету (м. Запоріжжя, 2000-2001 рр.). Основні результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри новітньої історії України Запорізького державного університету та кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, а також були надруковані в 6 авторських публікаціях (у тому числі 5 - у фахових виданнях).

Структура дисертації зумовлена логікою проблеми і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (дев`ять підрозділів), висновків. Обсяг дисертації становить 191 сторінку.

У вступі розкрито актуальність дослідження, його наукову новизну, практичне значення, визначено предмет, об`єкт і мету дослідження, його хронологічні й територіальні рамки, сформульовані методологія і методи дослідження, інформація щодо апробації результатів і структуру дисертаційної роботи.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» аналізується стан наукової розробки та джерельна основа дисертації.

У вітчизняній і світовій історичній літературі відсутні як узагальнюючі так і спеціальні дослідження, присвячені вивченню проблеми вихідців із інших політичних партій у КП(б)У, так і в інших організаціях РКП(б)У - ВКП(б) у 20-30-ті роки ХХ століття. Тому в дисертаційному дослідженні проаналізовані історичні праці радянських істориків 20-80-тих років, істориків незалежної України 90-тих років та істориків української діаспори, в яких зверталась увага на існування в 20-30-ті роки ХХ століття у правлячій більшовицькій партії масового прошарку вихідців із інших політичних партій, або надавалась будь-яка інформація за темою дисертаційного дослідження.

Факт існування прошарку вихідців із інших політичних партій у КП(б)У визнавався у перших роботах істориків Радянської України М.Ю.Равич-Черкаського, І.Ю.Кулика, М.І.Яворського, М.М.Попова, В.М.Михайлова ще у першій половині 20-х років, коли закладались основи історії КПРС, яка повинна була, опираючись на марксистсько-ленінську методологію, довести закономірність перемоги більшовиків у боротьбі за владу як у Росії, так і в Україні, сприяти процесам зміцнення її ідеології та опанування нею масової свідомості.

Перші дослідники історії КП(б)У, серед яких виділялись М.Ю.Равич-Черкаський і М.І.Яворський стояли на позиціях двох джерел («двох коренів») формування КП(б)У. Вони розглядали вихідців із лівих українських політичних партій важливою складовою частиною українського «кореня» (джерела) формування КП(б)У, не виділяючи їх в окреме джерело формування кількісного і керівного складу КП(б)У. У цих роботах був відсутній погляд на вихідців-комуністів як на потенційну загрозу зради і опортунізму, який став домінуючим у історичній радянській літературі пізніше.

Такий погляд на значну частину вихідців із інших політичних партій у ВКП(б) - РКП(б) був сформований у радянській історіографії у відповідності з висловленою позицією по відношенню до них Й.В.Сталіним на пленумі ЦК ВКП(б) у листопаді 1928 року та в деяких його виступах у 30-ті роки. Велика роль у цьому належала провідному партійному історику того часу, секретарю ЦК КП(б)У з ідеології і члену Політбюро ЦК КП(б)У в 30-х роках М.М.Попову. Його «Нарис історії ВКП(б)» витримав 16 видань і був для партійного загалу Радянської України у 20-30-тих роках керівним посібником. Поділяли погляди М.М.Попова на більшу частину вихідців із інших політичних партій у ВКП(б) - КП(б)У як на потенційних зрадників і опортуністів такі історики більшовицької партії України, як С.Поссе, Б.Прокоф`єв, С.Штейн.

У період від середини 30-х до 50-х років не було створено і видано жодної узагальнюючої роботи з історії КП(б)У. У цей час вихідці із інших політичних партій у ВКП(б) - КП(б)У були знищені як масовий прошарок. Більша частина колишніх членів українських, загальноросійських та іноземних партій, які перейшли до правлячої партії, були фактично репресовані у 30-ті роки, публічно скомпроментовані як «вороги народу» і «терористи». Більшовицька ідеологія таврувала вихідців із інших політичних партій у КП(б)У як зрадників і опортуністів. У радянській історіографії сталінський стереотип по відношенню до них існував до кінця 80-тих років.

У 60-80-ті роки в СРСР на основі компартійних підходів велись дослідження так званих непролетарських політичних партій як загальноросійських так і національних, що діяли на території колишньої Російської імперії в 1917 - 1925 рр. Дослідники, які вивчали різні питання і проблеми історії цих партій, зробили висновок про масовий перехід вихідців із загальноросійських і національних партій до РКП(б) - КП(б)У. Вони намагались визначити кількісний склад цих вихідців у 20-ті роки та їх відсоток до загальної кількості членів більшовицької партії. До цієї групи радянських істориків належали А.М.Малашко, Ю.Г.Турищев, П.А.Подболотов, К.В.Гусєв, В.А.Полушкіна, С.М.Канєв та інші. Але наслідки їх роботи дуже незначні. У результаті, в історичній літературі відсутня будь-яка інформація про кількісний склад вихідців-комуністів у 30-ті роки як у лавах ВКП(б) вцілому, так і в лавах КП(б)У зокрема.

У другій половині 80-х років у зв`язку із політичними і громадськими процесами, які відбувались у СРСР, вперше в роботі Р.О.Медведєва було визнано, що масовий прошарок вихідців із інших політичних партій у ВКП(б) був знищений під час репресій у 30-ті роки. Тоді ж О.Лацис звернув увагу на особливий характер відносин між Й.В.Сталіним і деякими вихідцями із партії меншовиків (А.Я.Вишинський, І.М.Майський, Д.І.Заславський та інші), які стали виконавцями його найбрудніших завдань і доручень.

У радянській українській історіографії вихідці із інших політичних партій у КП(б)У в 60-80 роки вивчались у роботах Ю.Ф.Клінтуха, Р.І.Вєтрова, А.В.Санцевича, Р.Я.Пирога та в деяких інших.

Найбільшу увагу вихідцям із інших політичних партій у КП(б)У приділив М.О.Климко. Він, як це було прийнято у радянській історіографії, розглядав вихідців-комуністів як основу для подальшого опортунізму і різних ухилів у РКП(б) - КП(б)У.

Великий за обсягом фактичний матеріал для з`ясування причин зникнення з політичної арени України УКП-боротьбистів, УПЛСР-борьбистів, Української комуністичної партії в 1920-1925 рр. і особливостей переходу частини членів цих партій до КП(б)У, використали у своїх роботах І.Ф.Курас і В.А.Полушкіна. Вони підкреслювали, що частина вихідців із цих партій не тільки перейшла в 1920-1925 рр. до КП(б)У, але й зайняла у ній у 20-30-ті роки керівні посади (О.Я.Шумський, Г.Ф.Гринько, П.П.Любченко, Ю.О.Войцеховсь-кий, Є.П.Терлецький, В.М.Качинський, С.Д.Мстиславський, А.А.Річиць-кий-Пісоцький, Ю.А.Мазуренко).

Істориками української діаспори вихідці із інших політичних партій у РКП(б) - КП(б)У, як масовий прошарок, не досліджувались, хоча вони визнавали його існування у правлячій партії Радянської України не тільки у 20-ті, але й у 30-ті роки. Деякі з них, такі як Г.Костюк, І.Майстренко, О.Субтельний, В.Наддніпрянець звертали увагу на те, що вихідці із інших політичних партій, особливо колишні боротьбисти і борьбисти, були одним із джерел формування політичної еліти Радянської України у 20-30-ті роки. Вони також вважали, що вихідці із українських лівих політичних партій надавали у 20-ті роки українського забарвлення КП(б)У і були основними прибічниками політики українізації. Особливу увагу істориків діаспори привертали ті вихідці-боротьбисти, які зайняли високі посади у партійно-державному апараті УРСР і СРСР (О.Я.Шумський, Г.Ф.Гринько, П.П.Любченко).

За останні десять років не з`явились узагальнюючі праці й навіть спеціальні статті, присвячені дослідженню теми вихідців із інших політичних партій у КП(б)У. Разом з тим українські історики зрозуміли і визнали необхідність всебічного розгляду цієї теми. Про це свідчить коментар С.В.Кульчицького до аналізу керівного складу Радянської України в 1923 році в одній з його останніх робіт «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.)».

Великий за обсягом матеріал щодо відомих вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки містять статті та історичні праці, які з`явились у 90-ті роки. Вони присвячені життю і діяльності Х.Г.Раковського, П.П.Любченка, О.Я.Шумського, Ф.Я.Кона, А.А.Хвилі, Г.Ф.Гринька, М.І.Яворського, М.М.Кіллерога, Я.З.Камінського, Л.Б.Коваліва та інших. Однак ці праці не розглядали вихідців із інших політичних партій у КП(б)У як масовий прошарок, який вплинув у 20-30-ті роки ХХ століття на всі аспекти діяльності партії.

Отже, недослідженість процесу формування, діяльності, еволюції та репресій щодо прошарку вихідців із інших політичних партій у КП(б)У не дає змогу об`єктивно і вичерпно оцінити політичні процеси у Радянській Україні у 20-30-ті роки, визначити їх чинники і наслідки. Відсутність доступу до архівних джерел істориків діаспори та ідеологічна заґанжованість радянських істориків не дозволили в 20-80-ті роки всебічно вивчити та визначитись щодо їх ролі та місця у політичному житті України у 20-30-ті роки ХХ століття.

Джерельну базу дослідження складають партійні документи, більшість з яких опублікована, а частина знаходиться в архівах. Вивчені опубліковані матеріали і протоколи VІІ-ХVІІІ з`їздів ВКП(б) І-ХІV з`їздів КП(б)У дають змогу зрозуміти роль і місце вихідців із інших політичних партій у ВКП(б) і КП(б)У в 20-30-ті роки. Особливу цінність представляють матеріали мандатних комісій з`їздів, які містять інформацію щодо кількості вихідців із інших політичних партій серед делегатів з`їздів. Ці матеріали доповнює довідник «Комуністична партія України: з`їзди і конференції», який дає змогу проаналізувати всі склади керівних органів КП(б)У в 1918-1939 рр.

Зміни у вищих керівних органах КП(б)У (Політбюро, Оргбюро, Секретаріат) повністю опубліковані у інформаційно-довідковому матеріалі «Керівні партійні і державні органи УРСР», що дає змогу простежити посадовий ріст вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки.

Різноманітний за змістом матеріал щодо вихідців із інших політичних партій у РКП(б) - КП(б)У міститься у виступах, статтях, листуванні перших керівників більшовицької партії: В.І.Леніна, Л.Д.Троцького, Й.В.Сталіна, В.М.Молотова, Г.О.Зінов`єва, Х.Г.Раковського, Е.Й.Квірінга, М.М.Попова. Цей матеріал дає змогу простежити зміни у ставленні до вихідців-комуністів керівництва РКП(б) - КП(б)У. Він також допомагає зрозуміти напрямки еволюції їх поглядів щодо вихідців із інших політичних партій і з`ясувати причини цієї еволюції.

Велике значення для з`ясування кількісного складу вихідців із інших політичних партій у РКП(б) - ВКП(б) і КП(б)У в 20-ті роки мають статистичні збірники, які систематично випускались ЦК РКП(б) - ВКП(б) і ЦК КП(б)У. Вони дають можливість простежити зміни у кількісному складі вихідців-комуністів у 20-ті роки, містять інформацію про їх соціальний стан, рівень освіти, колишню партійну належність. Ці збірники мало використовувались істориками, що дає можливість говорити про необхідність введення їх до активного використання.

Спогади, свідчення, щоденники, автобіографічні праці, мемуари дали можливість значно доповнити як змістовну частину дисертаційного дослідження так і її оціночний бік. Особливу цінність мали спогади і мемуари відомих і авторитетних у своїх колишніх партіях вихідців-комуністів, які перейшли до більшовиків з різних причин і своїм переходом зміцнили позиції РКП(б)-КП(б)У: М.Г.Рафеса, О.А.Єрманського, І.М.Майського, П.А.Аршинова, П.І.Буценка, А.М.Аникста, Д.І.Фурманова а також сучасників подій - Г.О.Костюка, Н.Д.Полонської-Василенко, Ю.К.Смолича, В.М.Сосюри, В.М.Молотова, І.І.Майстренка.

Найбільш цінним матеріалом, який був використаний як джерело для дисертаційного дослідження, є неопубліковані архівні документи колишнього Центрального партійного архіву ЦК КПРС - Російського центру зберігання і вивчення документів новітньої історії та Центрального державного архіву громадських об`єднань України.

З першого архіву були опрацьовані матеріали фонду ЦК КПРС (ф.17), зокрема поточні й узагальнюючі довідки та інформації статистичного відділу ЦК КПРС, що дало змогу отримати раніше невідомі дані про кількісний склад вихідців із інших політичних партій у ВКП(б) і КП(б)У в 1936 році, їх соціальний стан, займані посади у партійно-державному апараті, рівень освіти, розподіл за належністю до колишніх партій, участь в опозиціях і фракціях. Це дозволило простежити динаміку прийому до ВКП(б) - КП(б)У вихідців із різних політичних партій протягом 20-30-х років, до 1937 року включно. Важливими для розуміння особливостей формування і розвитку партійно-державного апарату Радянської України є дані щодо участі вихідців у 1932 і 1933 роках у роботі партійних комітетів міст і сільських районів.

Ознайомлення з фондами документів Л.З.Мехліса (ф.386) дало змогу не тільки охарактеризувати особистості одного із найвідоміших вихідців-комуністів 20-50-х років, але і більш детально вивчити механізм їх використання Й.В.Сталіним для зміцнення режиму своєї диктаторської влади в партії та країні.

Із архівних матеріалів Центрального державного архіву громадських об`єднань України в дисертаційному дослідженні використані різноманітні документи із справ фонду ЦК КП(б)У (ф.1, оп.20). Це дало змогу краще дослідити питання, пов`язані з подіями переходу до більшовиків частини колишніх членів УКП-боротьбистів і УПЛСР-борьбистів, початком їх діяльності у КП(б)У в 1920 році, матеріалами партійного перепису в Україні 1922 року, кількістю і відсотком вихідців із інших політичних партій у партійно-державному керівництві Радянської України в 20-ті роки. Особливий інтерес має лист одного з лідерів боротьбистів В.М.Еллана-Блакитного до ЦК КП(б)У, написаний і відправлений у серпні 1920 року, який дає уяву про настрої тієї частини боротьбистів, які в березні того ж року перейшли до більшовиків.

Отже, джерельна база є достатньою для різнобічного розкриття запропонованої теми дисертації.

Підводячи підсумки історіографічного огляду літератури та аналізу джерельної бази дослідження, можна зробити висновок, що з різних причин, перш за все ідеологічного характеру, в українській історичній науці ще не створене комплексне дослідження формування та діяльності прошарку вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки ХХ століття.

У другому розділі «Роль вихідців із інших політичних партій у формуванні та становленні КП(б)У» аналізуються причини і умови переходу до більшовицької організації України в 1918-1925 рр. вихідців з 16 українських, загальноросійських та іноземних політичних партій. У розділі наголошується, що на активний перехід до КП(б)У вихідців із інших політичних партій вплинули як конкретні події революції та громадянської війни в Україні, так і внутрішня еволюція цих партій. Це привело до того, що на початку осені 1920 року, після переходу до КП(б)У близько 5,0 тисяч колишніх членів УКП-боротьбистів і УПЛСР-борьбистів, кількість вихідців із інших політичних партій становила близько 30,0% від загальної кількості членів більшовицької організації України.

Це дозволяє розглядати вихідців із інших політичних партій у КП(б)У як масовий прошарок, який став джерелом формування кількісного і керівного складу КП(б)У в 20-30-ті роки. Різноманітність партій, з яких переходили вихідці до КП(б)У, особиста і політична доля кожного вихідця, його особисті риси визначали причини і мету переходу вихідців із інших політичних партій до більшовиків. Вивчення різноманітних джерел дозволяє виділити вісім основних причин переходу, беручи до уваги, що вони поділяються на чотири основні групи: 1) внутріпартійні причини тієї партії, з якої переходили вихідці до КП(б)У; 2) особисті причини, як наслідок еволюції поглядів членів відповідних політичних партій; 3) причини, пов'язані з політикою РКП(б) - КП(б)У по відношенню до певних партій в Україні; 4) причини, пов'язані з розвитком політичних і соціально-економічних подій в Україні (денікінська навала, вторгнення Червоної армії Росії, введення непу, українізація, лівоесерівський заколот у Росії і його поразка та деякі інші).

Політика ЦК РКП(б) - ВКП(б) щодо вихідців із інших політичних партій визначалась такими принциповими положенням: з одного боку, керівництво більшовиків намагалось у 20-30-ті роки залучити до своєї партії багатьох популярних і відомих членів інших партій, використати їх політичний, фаховий і особистий досвід, здібності й таланти. З іншого боку, ЦК більшовицької партії стримувало різними засобами зростання кількості вихідців-комуністів у своїх лавах, їх кар`єрне просування у партійно-державній ієрархії. Й.В.Сталін активно співпрацював з частиною вихідців-комуністів для встановлення своєї влади в країні. У керівництві КП(б)У теж були вихідці із інших політичних партій, які надавали йому і його угрупуванню всебічну допомогу в цій боротьбі.

Великий інтерес викликають встановленні факти використання Сталіним і керівництвом РКП(б) - ВКП(б) великої кількості вихідців-комуністів для проведення таємних і спеціальних операцій проти противників сталінського режиму як за кордоном так і в середині СРСР у 20-30-ті роки. Участь деяких вихідців із інших політичних партій в більшовицькій партії у брудних, злочинних і ганебних справах сталінського керівництва багато у чому пояснюється їх колишнім політичним минулим і бажанням довести свою відданість сталінському режиму.

Вивчення документів і перебігу біографій вихідців із інших політичних партій у КП(б)У свідчить, що еволюції їх поглядів, після переходу до більшовицької партії, були властиві три напрямки. Певна частина вихідців зразу або поступово зовсім відмовилась від свої колишніх ідеологічних засад і ідеалів колишньої партійності. Вони стали старанними провідниками політики більшовиків у 20-30-ті роки в Україні. Все своє життя представники цієї групи вихідців із інших політичних партій у КП(б)У намагались довести свою відданість партії, що перемогла у боротьбі за владу в Росії та Україні. Серед представників цієї групи вихідців-комуністів було чимало діячів, які досягли високих щаблів партійної влади у КП(б)У (М.М.Попов, М.М.Кіллерог, М.Х.Орлов (Каган) і в органах держбезпеки (Ю.Г.Євдокимов, І.В.Запорожець, В.М.Горожанин, Я.З.Камінсь-кий та інші).

Велика кількість вихідців із інших політичних партій у КП(б)У намагалась продовжувати реалізацію своїх поглядів і переконань періоду колишньої партійності щодо національно-культурного розвитку України, її самостійності і суверенітету в союзі соціалістичних республік, незалежності КП(б)У як правлячої партії самостійної комуністичної держави. Як правило, це були вихідці із лівих українських партій: О.Я.Шумський, В.М.Еллан-Блакитний, М.М.Полоз, А.А.Річицький, П.І.Буценко та багато інших. Вони вважали себе більшовиками, але не могли погодитись з політикою керівництва ЦК РКП(б) - ВКП(б) по відношенню до України і українського народу. Майже всі вихідці-комуністи цієї групи загинули у 30-ті роки, адже їх погляди, переконання, світогляд і діяльність прийшли в повне протиріччя зі сталінізмом в Україні.

Представники третьої групи вихідців із інших політичних партій у КП(б)У намагались сумлінно і послідовно працювати у новій партії. Вони робили у 20-ті роки кар`єру в партійно-державному апараті, підтримуючи Й.В.Сталіна і його угрупування у їх боротьбі за владу. Їх висування на високі керівні посади (П.П.Любченко, А.А.Хвиля, В.І.Порайко, Г.Ф.Гринько, О.Л.Триліський, Ю.О.Войцеховський, Ю.С.Бачинський та інші) відбулось у період проведення політики коренізації й українізації в Україні за підтримки Сталіна і Кагановича. Досягнувши найвищих посад у партійно-державному апараті Радянської України у 30-ті роки, вони поділяють відповідальність за злочини сталінської ВКП(б): колективізацію, депортації, погроми і репресії проти представників національно-визвольного руху і націонал-комунізму в 20-30-ті роки, розгортання у республіці політики масових репресій і переслідувань, голодомор 1932-1933 рр. і трагедію української інтелігенції.

Але своїм народженням і вихованням вони були зобов`язані Україні. Українська мова, культура, історія, традиції були органічною часткою їх світогляду. Тому вони поділяли ідеї українізації, намагались її продовжувати після самогубства М.О.Скрипника так, як вони її розуміли, виходячи із свого комуністичного світогляду. Вони підтримували певну частину української творчої інтелігенції та науковців, намагаючись розвивати українську радянську культуру, освіту і науку, на відміну від компартійних керівників-русифікаторів. Це викликало недовіру особисто Й.В.Сталіна, В.М.Молотова, Л.М.Кагановича та їх ставлеників в Україні до цього угрупування, основу якого складали колишні боротьбисти з їх авторитетом - П.П.Любченком. Майже всі представники цієї умовної групи загинули у 1937-1938 рр., а їх прізвища до кінця 80-х років ХХ століття були викреслені з офіційної радянської історії.

Окрему умовну групу вихідців у КП(б)У складали колишні члени іноземних політичних партій, в першу чергу європейських. Як правило, вихідці із іноземних партій у КП(б)У не знали України, її народу, його культури, історії, традицій, мови. Вони були далекі від ідеалів національно-визвольного руху і розглядали його лідерів як представників української буржуазії, які були супротивниками і ворогами у справі розповсюдження комуністичної революції. Їх ідеалізм і політика РКП(б) в Україні у 1918-1922 рр. сприяли висуванню багатьох з них, наприклад, Х.Г.Раковського, Ф.Я.Кона, В.В.Скрабека на високі й відповідальні посади у партійно-державному апараті УСРР. Це дозволило їм краще зрозуміти небезпечність для українського народу сталінізму як державної політики. Антисталінізм Х.Г.Раковського сформувався саме в Україні.

Здійснене в дисертації дослідження дає право стверджувати, що еволюція політичних поглядів вихідців із інших політичних партій у КП(б)У продовжувалась і після переходу до більшовицької партії й мала різні напрямки, що вплинуло на їх особисту і політичну долю.

У третьому розділі «Вихідці із інших політичних партій у КП(б)У в політичній, культурній і науковій еліті Радянської України в 20-30-ті роки» досліджується роль і місце вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в 20-30-ті роки в керівництві Радянської України, проаналізовані зміни в їх кількісному складі протягом 20-30-тих років і ті причини, які на це впливали.

Встановлено, що, якщо на початку осені 1920 року в КП(б)У було близько 8,0 тисяч вихідців із інших політичних партій, то далі їх кількість і відсоток від загальної кількості більшовицької організації України в 20-30-ті роки тільки зменшувались. Навесні 1921 року їх нараховувалось 7560 осіб (18%) від загальної кількості членів КП(б)У; після партійної чистки 1921 року їх залишилось 4805 осіб (8,9%) від загальної кількості більшовиків України; в 1926 році - 4911 осіб (3,2%), а на початок 1937 року - всього 2769 осіб (менше 1%). Це дає можливість стверджувати, що вихідці-комуністи в період з 1918 по 1922 рік були одним із трьох джерел формування чисельного складу КП(б)У, її партійно-державного керівництва, творчої і наукової еліти Радянської України.

У результаті дискримінаційної політики з 1923 року вони перестають бути джерелом формування чисельного складу правлячої субпартії. Проте в умовах політики коренізації і українізації виростає їх роль, особливо колишніх членів українських лівих національних партій, у формуванні керівного партійно-державного апарату Радянської України, її творчої і наукової еліти. Вони відіграли значну роль у політичній і культурній еліті України того часу. Особливо це стосується колишніх боротьбистів.

Посадовий, фаховий ріст вихідців із інших політичних партій у КП(б)У в партійно-державному апараті Радянської України був пов`язаний з їх відносно високим рівнем освіти і фаховим досвідом, енергією і бажанням діяти і підтвердити свою корисність більшовицькій партії. Так членами і кандидатами у члени Політбюро ЦК КП(б)У в різний час були вихідці-комуністи Х.Г.Раковський, О.Я.Шумський, Ф.Я.Кон, П.П.Любченко, М.М.Попов, членами Оргбюро і Секретаріату ЦК КП(б)У ті ж П.П.Любченко, М.М.Попов, Ф.Я.Кон, О.Я.Шумський, А.А.Хвиля, В.І.Порайко, І.А.Мусульбас. Велика кількість вихідців із інших політичних партій, починаючи з І з`їзду КП(б)У, входила до ЦК КП(б)У та інших керівних органів більшовицької організації Радянської України.

Колишній член соціал-демократичних партій Болгарії і Румунії, член РКП(б) з січня 1918 року Х.Г.Раковський і колишній боротьбист, більшовик з березня 1920 року П.П.Любченко очолювали в 1919-1923 рр. і в 1934-1937 рр., відповідно, уряд Радянської України. Їх заступниками також були вихідці із інших політичних партій - О.І.Хмельницький і В.І.Порайко. Велика кількість наркомів (міністрів) більшовицького уряду і місцевих керівників належала до жовтня 1917 року до українських, загальноросійських та іноземних політичних партій.

Серед науковців Радянської України добре відомими були історики-комуністи, колишні члени різних партій М.І.Яворський, М.М.Попов, М.Ю.Равич-Черкаський, філософ С.Ю.Семковський, математик Х.С.Орлов (Каган) та деякі інші. Не менш відомими були письменники, поети, журналісти: колишні боротьбисти В.М.Еллан-Блакитний, М.О.Яловий, С.В.Пилипенко, Т.Ф.Таран-Гончаренко, О.П.Довженко, колишній меншовик Н.М.Миколенко - директор Державної бібліотеки у Києві та багато інших.

У тридцяті роки вихідці-комуністи у КП(б)У, як і в РКП(б) вцілому, стають одним із першочергових об'єктів партійних чисток і репресій, що приводить до повного їх знищення як особливого і масового прошарку в КП(б)У.

Основні результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні висновки:

-у 20-30-тих роках ХХ століття в більшовицькій організації Радянської України, яка була частиною правлячої в СРСР партії, існував масовий прошарок вихідців із інших політичних партій. Він почав формуватись ще до І з`їзду КП(б)У в зв`язку із виникненням лівого крила (Є.Неронович, Є.Касьяненко, П.Буценко, П.Слинько, О.Врублевський та інші) у лавах Української соціал-демократичної робітничої партії. Вони відіграли велику роль у створенні КП(б)У і першими серед вихідців із інших політичних партій увійшли до її керівних органів. Ще на І з`їзді П.Буценко став членом ЦК КП(б)У а П.Слинько - кандидатом у члени ЦК;

-у період з 1918 по 1922 рр. вихідці із інших політичних партій, особливо колишні члени партій УКП-боротьбистів і УПЛСР-борьбистів, були одним із трьох джерел формування кількісного складу КП(б)У. Після 1923 року, в зв`язку зі зміною політики ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У, вихідці із інших політичних партій перестали були джерелом формування КП(б)У, але залишались джерелом формування політичної, культурної та наукової еліти Радянської України;

-велика кількість вихідців із загальноросійських партій, що діяли в Україні в 1917-1922 рр., перейшла до КП(б)У під впливом різних подій революції та громадянської війни (більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 року, лівоесерівський заколот у липні 1918 року, перемога Червоної Армії Радянської Росії в Україні восени 1920 року та інші). Серйозно вплинула на прискорення процесів переходу частини членів загальноросійських партій до КП(б)У політика репресій по відношенню до них, що проводилась з боку РКП(б) - КП(б)У в Радянській Україні з 1920 року. Всього до РКП(б) у 20-ті роки вступили вихідці із 25 політичних партій, а до обласної організації цієї партії - до КП(б)У - вихідці із 16 українських, загальноросійських та іноземних політичних партій;

-після переходу до більшовицької партії, колишні члени інших політичних партій в Україні продовжували свою політичну і особисту еволюцію. Частина з них залишилась на позиціях націонал-комунізму і відстоювала ідеї незалежності КП(б)У і Радянської України, опікувалась розвитком її культури, освіти, науки, підкреслювала особливості розвитку українського народу, його традицій, мови та історію, а інші повністю перейшли на позиції сталінізму. Певна частина колишніх членів лівих українських партій у лавах КП(б)У як у 20-ті так і в 30-ті роки ініціювала і активізувала процеси українізації і коренізації партійно-державного і культурно-освітнього життя Радянської України. Це викликало недовіру і підозру з боку керівництва ЦК РКП(б)У - ВКП(б) до тих вихідців-комуністів, які займали керівні посади у партійно-державному апараті Радянської України. Особливу недовіру викликали колишні лідери УКП-боротьбистів, які мали неабиякий авторитет і вплив у КП(б)У;

-масовий прошарок вихідців із інших політичних партій у КП(б)У був знищений в 1937-1938 рр. під час політичних репресій в Україні згідно директив ЦК ВКП(б). Вихідці із інших політичних партій були використані керівництвом більшовицької партії для встановлення і зміцнення своєї влади в Україні. Після цього Й.В.Сталін і його Політбюро ЦК ВКП(б) вбачали у вихідцях-комуністах потенційну загрозу в для їх безмежній владі в Радянській Україні.

Ряд важливих аспектів дисертаційної роботи можуть стати предметом самостійного наукового дослідження. В їх числі такі науково і практично актуальні проблеми: джерела формування кількісного і керівного складу КП(б)У в 20-30-ті роки; націонал-комунізм і націонал-комуністи у КП(б)У; вивчення політичного і особистого життя В.М.Еллана-Блакитного, О.І.Лісовика, М.М.Попова, П.І.Буценка, Ю.О.Войцеховського та інших.

Література

1.Фролов М.О. Участь вихідців із інших політичних партій в КП(б)У у процесах державотворення в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття // Культурологічний Вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. -Запоріжжя: Просвіта, 2001. -С.54-61.

2.Фролов М.О. Про джерела формування КП(б)У в 20-30-ті роки. Продовження незакінченої дискусії // Вісник Запорізького юридичного інституту. -2001. -№3. -С.267-280.

3.Фролов М.О. Василь Михайлович Еллан-Блакитний: революціонер і поет. Штрихи до біографічного нарису // Вісник Запорізького юридичного інституту. -2001. -№4. -С.295-304.

4.Фролов М.О. Й.В.Сталін і вихідці із інших політичних партій в РКП(б)-КП(б)У в 20-30-ті роки ХХ століття // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. -Дніпропетровськ. -2001р. -№5-6 (19-20). -С.83-89.

5.Фролов М.О. Боротьбисти у КП(б)У в 20-30-ті роки ХХ століття // Наукові праці факультету Запорізького державного університету. -Випуск.13. -Запоріжжя: ЗДУ, 2001. -С.165-175.

6.Фролов М.О. Особливості формування політичної еліти України в 20-30-ті роки ХХ століття. (Вихідці із інших політичних партій в КП(б)У і їх діяльність) // Тези доповідей на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України. 31 травня 2001 року. «Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука». -Запоріжжя: Просвіта, 2001. -С.179-187.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Вивчення позицій провідних партій, колоніальних товариств імперської Німеччини до формування колоніальної політики упродовж 1870-80-х рр. Аналіз витоків колоніальної ідеології, її основних складових, спільних і відмінних рис в підходах політичних партій.

    статья [62,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Осмислення місця і ролі ОУН в українському рухові опору тоталітарним режимам в роки Другої світової війни. Висвітлення процесу трансформації поглядів провідників ОУН на основі досвіду діяльності похідних груп на окупованій німцями території України.

    реферат [28,5 K], добавлен 12.06.2010

  • Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст. Створення і діяльність українських політичних партій на початку XX ст. Україна в роки революції 1905-1907 рр. Громадсько-політичний рух в роки революції 1905 -1907 рр. Земельна реформа П. Столипіна.

    лекция [27,3 K], добавлен 29.04.2009

  • Місце і роль політичних партій у політичній системі суспільства України на початку 90-х років ХХ сторіччя. Характеристика напрямів та ліній розміжування суспільно-політичних рухів. Особливості та шляхи формування багатопартійної системи в Україні.

    реферат [26,8 K], добавлен 08.03.2015

  • Аналіз особливостей періодизації церковно-радянських відносин. Знайомство з пропавшими безвісті храмами Приазов’я. Розгляд причин руйнації церковних споруд в роки радянської влади. Характеристика Благовіщенського жіночого монастиря на Херсонщині.

    курсовая работа [81,0 K], добавлен 12.10.2013

  • Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці". Роль греко-католицької церкви і громадсько-політичної діяльності політичних партій у відродженні Західної України. Основні етапи, особливості, передумови і рушійні сили західноукраїнського відродження.

    курсовая работа [100,2 K], добавлен 18.09.2010

  • Політичне й економічне положення України у роки кризи 1980 років, з'явлення безлічі політичних організацій. Процеси перебудови у пресі, переміни у соціально-економічній та політичній сферах життя. Релігійно-конфесійні відносини в УРСР у роки перебудови.

    реферат [38,8 K], добавлен 19.12.2010

  • Короткий опис життя українських чехів у 20-30-ті роки ХХ століття. Шляхи потрапляння чехів на територію України, етапи формування колоній та їх чисельність. Економічне, соціальне та культурне становище держави в 20–30ті роки ХХ ст., його вплив на чехів.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 10.06.2010

  • Передумови утворення перших політичних партій на Україні. Ґенеза багатопартійності на початку ХХ ст. Соціальна база політичних утворень. Аналіз програмних документів даного періоду та вирішення в них національних, економічних та державотворчих питань.

    курсовая работа [3,3 M], добавлен 15.01.2011

  • Діяльність політичних партій в перші роки відродження незалежності Польщі. Криза парламентаризму та державний переворот у травні 1926 р. Перший етап політики "санації". Внутрішньополітична ситуація в першій половині 30-х років і Конституція 1935 р.

    курсовая работа [50,7 K], добавлен 06.07.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.