Запровадження колгоспної системи в західних областях України (1944—1953 рр.)

В роки масової колективізації швидко збільшувалось число колгоспів з надзвичайно низьким рівнем агротехніки, кваліфікації працівників, поганою організацією праці. Загострилася проблема колгоспних кадрів, особливо керівної ланки. Дещо успішніше вирішувались питання технічного забезпечення сільського господарства, хоч позитивні наслідки в цьому мали головним чином тільки МТС. При рості формальних показників механізації польових робіт їх якість залишалась дуже низькою. Перед багатьма колгоспами стояло елементарне завдання простого налагодження виробництва, усуспільнення майна, обліку результатів праці і продукції. Появилось суттєве розходження між темпами колективізації та реалізацією комплексу завдань, спрямованих на організаційно-господарське зміцнення артілей.

В час завершення колективізації у квітні 1950 р. на республіканському рівні було прийнято рішення про організаційну та технічну реконструкцію колгоспів західних областей. Ставилось завдання застосовувати такі методи організаційно-господарського зміцнення господарств, які були сформульовані у попередніх рішеннях загальносоюзного і загальнореспубліканського значення. Виняток робився лише для економічно слабких колгоспів гірських і передгірських, а також поліських районів, для яких визначалися дещо відмінні засоби. З початком 50-х років відбувалось незначне кількісне нарощування організаційно-господарських засобів колгоспів. Однак нездоланні перешкоди на шляху ефективного господарювання в селах регіону, зумовлені самою ж авторитарно-бюрократичною системою, усунуті не були.

У п'ятому розділі “Запровадження системи визиску селянства” висвітлюються питання формування і поглиблення комплексної системи експлуатації праці селянства західних областей України, що здійснювалась тоталітарною системою в цілому і колгоспною зокрема.

Система визиску діяла централізовано. Її безпосереднім організатором на місцях було колгоспне керівництво, яке відпрацьовувало надані йому владою прямі та непрямі пільги. Відсутність ефективних економічних стимулів до праці компенсувалася системою засобів примусу.

Структурні підрозділи колгоспів -- бригади, ланки, ферми, виробничі дільниці -- були жорсткими утвореннями, в яких формувався постійний склад працюючих і не допускалась його плинність. Згадані низові структури несли повну відповідальність за доручену і виконану роботу, розподіляли прибутки, які залежали від зібраного ними врожаю і продуктивності тваринництва.

Важливим складовим елементом системи визиску була цінова політика. Обов'язкові поставки державі здійснювались за твердими в багатократ нижчими від собівартості цінами, встановленими державою. Недовиконання тягнуло за собою штрафні санкції у розмірі недовиконаних часток зобов'язань. Сільське господарство відігравало роль сировинного придатку промисловості. Нерівноправними були також відносини між колгоспами і МТС. Роботи МТС обходилися колгоспам дорого, а відповідальності за кінцевий результат робіт МТС не несли.

Визиск здійснювався також з допомогою встановленого порядку розрахунків по зобов'язаннях. Колгоспи спочатку повинні були виконувати усі державні поставки, потім -- здійснювати платежі за роботи МТС, пізніше -- повертати державні позики та кредити і лише після цього могли приступати до формування власних посівних, фуражних, страхових фондів. Сільський трудівник стояв у кінці цього ланцюга розрахунків.

Часто траплялося так, що основним джерелом забезпечення матеріальних потреб колгоспників залишалися господарства на присадибних ділянках. Але і стосовно підсобних господарств владні органи застосовували різні засоби визиску. Суворо регламентувались їх господарські можливості. Вироблена продукція обкладалась значними податками, які сплачувалися з кожної голови худоби, площі посівів, з кількості фруктових дерев і навіть ягідних кущів.

Винагорода за працю в колгоспному виробництві визначалась у трудоднях і здійснювалася в кінці господарського року. Вона залежала від тієї частини надходжень господарства, яка залишалася після здійснення усіх розрахунків з державними структурами. Розмір оплати праці навіть у кращих колгоспах був мізерним, як правило, ніколи не був достатнім для забезпечення потреб сім'ї. Не раз завищеними були норми виробітку, оплата ж як планових, так і понадпланових робіт низькою.

Особливе місце у системі інтенсифікації праці в колгоспах відводилось так званому соціалістичному змаганню. Особлива увага зверталась на його масовість. З метою активізації участі у соцзмаганні владні органи задіювали і моральні стимули -- нагородження передовиків орденами і медалями СРСР. Колгоспні передовики, в основному, були сумлінними, часто дуже вправними працівниками, майстрами своєї справи. Радянська система, однак, користувалася не тільки їх високопродуктивною працею, але і на прикладі “передовиків” прагнула забезпечити вищий ступінь експлуатації всіх селян.

У висновках підведено основні підсумки дисертаційного дослідження, зроблено узагальнення.

Для радянського тоталітаризму повоєнного часу найважливішим завданням в західних областях України стало запровадження колгоспної системи. Її утвердження в селі означало остаточну перемогу радянського режиму у регіоні. Основою авторитарно-бюрократичної системи, монопольним керівником та провідником її політики стала комуністична партія, а будівничими -- тисячі комуністів, що у повоєнні десятиліття мобілізовувались зі східних областей республіки.

Створення колгоспів означало запровадження жорсткої системи визиску західноукраїнського селянства. Визиск здійснювався на двох рівнях -- загальнодержавному і колгоспному. Загальнодержавний рівень включав податкову, цінову політику, нормування трудової участі у колгоспному виробництві, фінансові санкції, штрафи, конфіскації, засудження, виселення тощо. Колгоспний -- жорстку внутрішню структуру господарств (до підрозділів яких прикріплювались селяни), визначення розмірів оплати за трудодні і деяких видів додаткової оплати, штрафи, громадські вироки тощо. Особливою формою визиску стало соціалістичне змагання.

Дослідження процесу запровадження колгоспної системи в західних областях України особливо важливе сьогодні, коли відбувається її остаточний демонтаж та проводиться деколективізація, а сільське господарство стає на ринковий шлях розвитку.