Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет

УДК 930.1(09).(477)

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

"Український історичний журнал" у контексті дослідження історії України XIV- середини XVII ст.

Капітан Лариса Іванівна

Дніпропетровськ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії України середніх віків Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник Гуржій Олександр Іванович, Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії України середніх віків.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Данилюк Дмитро Дмитрович, Ужгородський державний університет, професор кафедри історії України;

- кандидат історичних наук, доцент Стрельський Геннадій В'ячеславович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, доцент кафедри історії слов'ян і народознавства.

Провідна установа: Інститут української археографії і джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, відділ духовної культури, м. Київ.

Захист відбудеться " 1 " листопада 2000 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 при Дніпропетровському державному університеті. (49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, ауд.307).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету. (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий " 26" вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Кривий І.О.

Анотації

Капітан Л.І. "Український історичний журнал" у контексті дослідження історії України XIV- середини XVII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Дніпропетровський державний університет. - Дніпропетровськ, 2000.

У дисертації проаналізовано стан розробки проблем історії України XIV- середини XVII ст. на сторінках "Українського історичного журналу" і визначено його місце в розвитку вітчизняної історіографії пізнього середньовіччя. На основі архівних матеріалів, більшість з яких до наукового обігу вводиться вперше, висвітлено суспільні передумови, офіційні заходи щодо заснування журналу; визначено особливості його функціонування в 60-х - початку 70-х рр.; окреслено новітні проблеми часопису. З'ясовано місце "УІЖ"у у розробці проблем соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українських земель в період пізнього середньовіччя. Показано значення студій з спеціальних історичних дисциплін у висвітленні історії України литовсько-польської доби. Доведено, що їх автори помітно "доповнили" дослідження з конкретно-історичних проблем історії України XIV- середини XVII ст.; пояснили і навіть уточнили деякі явища і події.

Обґрунтовано висновок про те, що "Український історичний журнал", діяльність якого складає специфічний розділ вітчизняної історіографії, зробив вагомий внесок у розробку важливих аспектів середньовічної історії України.

Ключові слова: наукова проблема, редколегія, журнал, публікація, литовсько-польська доба.

Kapitan L.I. "Ukrainian historical journal" in the context of study of the history of Ukraine in the 14th century- middle of the 17th century. - Manuscript.

Thesis for Candidate's of History Degree on specialty 07.00.06 - Historiography, source study and special historical sciences. Dnipropetrovsk State University - Dnipropetrovsk, 2000.

Thesis deals with the elaboration of the problems of history of Ukraine in the 14th century - middle of the 17th century in "Ukrainian historical journal" and defining of its importance in the development of Ukrainian historiography of the second part of the Middle Ages. Social preconditions, official measures dealt with foundation of the journal, peculiarities of its functioning in the sixties - beginning of the seventies are analyzed on the basis of archives materials, most part of which is used for the first time.

Author defines the importance of "Ukrainian historical journal" in the elaboration of the problems of social-economic, political and cultural development of Ukrainian land in the late Middle Ages. The level of elucidation of Ukrainian history in Lithuanian- Polish period in articles from special historical sciences published in the journal is analyzed. The authors of these articles enriched the elaboration of the problems of history of Ukraine in the 14 th century - middle of the 17 th century explained and even specified some phenomena and events.

The well - grounded conclusion, that "Ukrainian historical journal" the function of which makes up a specific chapter in historical science made a great contribution into the elaboration of the history of Ukraine in Middle ages, has been made.

Key words: scientific problem, editorial board, journal, publication, Lithuanian-polish epoch (period).

Капитан Л.И. "Украинский исторический журнал" в контексте исследования истории Украины XIV- середины XVII вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Днепропетровский государственный университет Днепропетровск, 2000.

В диссертации показана степень разработки проблем истории Украины XIV- середины XVII вв. на страницах "Украинского исторического журнала" и определено его место в развитии отечественной историографии позднего средневековья. На основании архивных материалов, большая часть которых в научное обращение введена впервые, анализируются общественные предпосылки, официальные мероприятия по поводу создания журнала. В работе определены особенности его функционирования в 60-х - начале 70-х гг. и очерчены новейшие проблемы издания.

В результате проведенного автором исследования делается вывод о том, что более чем за 40 лет существования периодическое издание прошло ряд этапов, преодолело различного рода препятствия. Противоречивые процессы в той или иной мере влияли на его деятельность. Политическая конъюнктура, смена главных редакторов не могли не оставить следа на тематике, научном уровне, исторической объективности материалов, которые печатались на страницах журнала. Идеологическое давление стало главным фактором, который на три десятилетия определил специфическое (1:25) соотношение публикаций, так называемой, дооктябрьской и советской тематики. Согласно подсчетам диссертантки в период с 1957 по 1972 гг. на страницах журнала было опубликовано 600 исторических статей, авторы которых исследовали проблемы досоветского периода, а с 1973 по 1985 гг. их было уже на 200 меньше и среди них, соответственно, только 290 и 154 имели отношение к периоду феодализма.

Однако, несмотря на некоторую узость и тематическое однообразие, которые в значительной степени определяли подбор публикуемых материалов, на страницах "УИЖ"а нашли место результаты исследований истории Украины XIV- середины XVII вв.

Среди публикаций журнала, посвященных литовско-польскому периоду, в первую очередь, заслуживают внимания статьи, в которых рассматриваются различные аспекты (политические, правовые, социально-экономические) пребывания украинских земель в составе Великого княжества Литовского; генезиса государственности; социально-национальной борьбы украинцев и сопротивления турецко-татарским захватчикам; эволюции классов-сословий, ранней истории украинского казачества и Запорожской Сечи, религиозно-церковных отношений. Диссертантка определила наличие некоторой закономерности - количественное увеличение этих публикаций наблюдается именно на протяжении последнего десятилетия.

В сфере социально-экономических отношений внимание исследователей концентрировалось, преимущественно, на вопросах развития торговли и денежного рынка, функционирования экономики и самоуправления городов Украины.

400-летний юбилей Берестейской церковной унии привлек внимание ученых к различным аспектам этой проблемы. Религиозно- церковная тематика представлена в журнале статьями, в которых освещены предпосылки, процесс внедрения и следствия унии, реформационные процессы в Украине XV - XVII вв.

С самого начала своего существования "УИЖ" большое внимание уделял проблеме Освободительной войны украинского народа середины XVII в. Редакционная коллегия выступила инициатором дискуссий, предметом которых были различные проблемы указанной тематики. Эксклюзивные теоретические статьи, опубликованные на страницах периодического издания, способствовали развитию исторической науки, в целом, и исследованию революционных событий середины XVII в., в частности. Автор, используя проблемно-хронологический метод, в историографии этой проблемы выделил три этапа: 1-й - 1957-1972 гг.; 2-й - 1973-1989 гг.; 3-й - 1990-2000 гг.

Анализ публикаций, посвященных вопросам развития культуры украинского народа периода позднего средневековья, дает основания говорить о их фрагментарности, идеологической заангажированности, по крайней мере, до конца 80-х гг.

На страницах журнала на протяжении всего периода его существования было опубликовано менее 70 статей посвященных вопросам специальных дисциплин, но они во многом дополнили исследования специалистов в сфере конкретно-исторических проблем Украины XIV- середины XVII вв., даже уточнили отдельные события.

В диссертации аргументирован вывод о том, что "Украинский исторический журнал", деятельность которого представляет собой специфический раздел исторической науки, в частности медиевистики, сделал значительный вклад в разработку и освещение проблем позднего средневековья Украины.

Ключевые слова: научная проблема, редколлегия, журнал, публикация, литовско-польский период.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В складному процесі переосмислення багатовікової української історії важливу роль покликані відігравати фахові періодичні видання. Серед них вирізняється "Український історичний журнал", який донедавна був єдиним в республіці науковим часописом, на сторінках якого висвітлювалась історія України від найдавніших часів до новітніх подій.

Не так давно минуло 40 років з часу заснування журналу. Ці десятиліття були дуже непростими як для країни в цілому, так і для гуманітарних наук, зокрема. Суперечливі процеси, які відбувалися у всіх сферах суспільно-політичного життя, не могли не позначитися на діяльності "УІЖ"у. Проте, завдячуючи роботі редакційного колективу, в першу чергу відомих фахівців, які в різні роки входили до його складу, журнал утвердив себе як флагман вітчизняної історіографії. На сторінках журналу з'являлися студії, автори яких акцентували увагу на різноманітних проблемах історії України, зокрема такого важливого і, водночас, складного періоду як ХІV- перша половина ХVІІ ст. Значна частина опублікованих матеріалів, апробованих в часописі, ставала не лише основою для майбутніх монографічних видань, а й нерідко визначала цілі напрями досліджень.

Незважаючи на вагомий внесок періодичного видання в розбудову суспільних наук і, насамперед, медієвістики, за час його існування навіть в узагальнюючих працях з історії історичної думки про нього, за винятком декількох рядків, не згадується. У 1967 р. з'явилася стаття Ф.П. Шевченко, який протягом тривалого часу (1957-1972 рр.) займав посаду головного редактора часопису. У ній проаналізовано роботу, успіхи і прорахунки, колективу за перше десятиріччя, визначено перспективи діяльності журналу. До середини 90-х рр. в рубриці "Хроніка та інформація" були надруковані ще дві замітки, які, по суті, лише констатували факт існування "УІЖ"у. В 1995 р. в №5 вміщено принципове інтерв'ю головного редактора - академіка НАН України В.А. Смолія, який у зв'язку з реорганізацією редакційної колегії окреслив завдання, які висунув час перед колективом і шляхи їх реалізації. З приводу 40-річного ювілею на сторінках часопису були опубліковані студії, автори яких спробували в загальних рисах оцінити пройдений ним шлях. М.Коваль, як безпосередній і активний учасник процесу становлення журналу, охарактеризував суспільно-політичні умови його функціонування. В. Матях проаналізувала публікації присвячені середньовічній тематиці і зазначила, що "УІЖ" як багатопроблемне видання всі сорок років був своєрідним барометром стану науки. У статті Л. Сакади висвітлено проблеми співіснування та взаємовідносин - від конфронтації до співпраці - добре знаного "УІЖ"у з менше відомим у нашій країні зарубіжним часописом "Українським істориком" Сакада Л.Д. Два журнали українських істориків: "Український історичний журнал" та "Український історик" // Там само. - С.58-66..

Таким чином, проблема висвітлення історії України XIV- середини XVII ст. на сторінках "Українського історичного журналу" і, власне, сам процес його становлення та функціонування, ще не були предметом спеціального наукового дослідження. Проте співставлення поглядів істориків на різних етапах історіографічного процесу, виявлення тенденцій у поглибленні розробки окремих аспектів проблеми дасть можливість оцінити стан вивчення українськими медієвістами литовсько-польської доби, накреслити перспективи подальших наукових пошуків, що і визначає актуальність теми дисертації.

Хронологічні рамки дослідження. В роботі розглядається діяльність журналу з часу його заснування до сьогодення (1957-2000 рр.). Тематично аналізуються публікації присвячені XIV- середині XVII ст., що вкладається в загальну систему періодизації, яка розроблена в історичній науці, і більшістю дослідників визначається як пізнє середньовіччя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок є складовою частиною наукової теми відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України - "Політична культура та проблема ментальності українського суспільства XIV- XVIII ст." (№ 01984000866) - і вкладається в наукові програми вузів, в яких викладається курс вітчизняної історіографії.

Метою дисертації є характеристика ступеня розробки проблем історії України XIV- середини XVII ст. на сторінках "Українського історичного журналу" і визначення його місця в розвитку історіографії пізнього середньовіччя.

Загальною метою обумовлено такі основні завдання, які автор намагався вирішити у процесі вивчення теми:

· з'ясувати суспільні передумови та офіційні заходи щодо заснування "УІЖ"у; визначити особливості його функціонування в 60-х - початку 70-х рр., окреслити новітні проблеми часопису;

· дослідити основні етапи висвітлення питань історії України XIV- середини XVII ст. на сторінках журналу;

· схарактеризувати значущість "УІЖ"у в розробці проблем соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українських земель в зазначений період;

· проаналізувати ступінь висвітлення історії України литовсько-польської доби в студіях з спеціальних історичних дисциплін, опублікованих на сторінках часопису.

Об'єктом дослідження є опубліковані статті, спеціально присвячені соціально-економічній, духовній та політичній історії пізнього середньовіччя в Україні. Дисертантка обмежилася характеристикою лише концептуально найбільш важливих публікацій з цієї тематики, або таких, поява яких рельєфно відобразила вплив суспільно-політичних процесів на діяльність журналу.

Предметом є відображення історії України XIV- середини XVII ст. на сторінках часопису, визначення його місця в розвитку вітчизняної історичної науки.

Предмет і завдання дисертації визначили вибір проблемно-тематичного методу вивчення обраної теми.

Дослідження базується перш за все на ґрунтовному вивченні повного комплекту "Українського історичного журналу" за 1957-2000 рр. Джерельною базою дисертації є також комплекс опублікованих документів та архівних матеріалів (фонди Наукового архіву Інституту історії України НАН України та Центрального державного архіву громадських об'єднань України), більша частина яких вводиться до наукового обігу вперше. Використані також й фонди особистих архівів учених, інтерв'ю з членами редколегії.

В процесі роботи над темою були додатково опрацьовані монографії, присвячені питанням розвитку вітчизняної науки, дослідження, що стосуються безпосередньо періоду, обмеженого рамками дисертації. Залучено також літературу критико-бібліографічного характеру, зокрема, рецензії.

Наукова новизна. У дисертації вперше в історіографії з'ясовано значення студій часопису в контексті розробки конкретних проблем вітчизняної історії доби пізнього середньовіччя, а також широко висвітлено передумови заснування і особливості функціонування "Українського історичного журналу", вплив подій суспільно-політичного характеру на його діяльність, визначено місце і роль цього періодичного видання в розвитку історичної думки в нашій країні.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її фактичний матеріал, основні положення та висновки можуть бути використані при написанні фундаментальних історіографічних праць з історії української наукової періодики, науково-популярних і навчальних посібниках, в практичній викладацькій роботі, а також при розробці широкого кола загальних проблем з історії України XIV- середини XVII ст.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри суспільних дисциплін Мукачівського технологічного інституту, відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України. Окремі положення і висновки дисертації доповідались на наукових конференціях: "Дослідження історії соціально-економічного розвитку країн Центральної та Південно-Східної Європи: сучасний стан, проблеми, перспективи" (Ужгород, 1997), "Україна і світ на межі тисячоліть: міжнародні відносини, право, історія, культура у зв'язках із християнською традицією" (Хмельницький, 1999).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 2 статтях фахових журналів, 1 збірнику наукових праць, 1 матеріалах наукової конференції.

Структура дисертації обумовлена завданнями та характером дослідження. Її загальний обсяг становить 190 сторінок. Вона складається із вступу, двох розділів, в яких виділено, відповідно, три і чотири параграфи, висновків, списку використаних джерел і літератури (34 сторінки, 426 назв).

основний зміст дисертації

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені об'єкт, предмет, наукова новизна, практичне значення, сформульовані мета і завдання роботи.

У першому розділі - "Виникнення, організаційні засади та напрями роботи часопису"- висвітлено суспільні передумови та офіційні заходи щодо заснування журналу, визначено особливості його функціонування в 60-х - кінці 90-х рр.

У першому параграфі обґрунтовується думка про те, що на виникненні, організаційних засадах і напрямах роботи журналу в 1957-1964 рр. позначалася та складна суспільно-політична ситуація, яка виникла, зокрема, через подолання культу Й.Сталіна, диктату компартійних чиновників в доборі тематики публікацій та нав'язуванні суб'єктивних оцінок історичних подій і явищ, а також труднощів, пов'язаних із застарілою видавничою базою АН УРСР, відсутністю належних коштів. Діяльність редколегії журналу проходила в умовах неоднозначних і суперечливих процесів. Природне прагнення вчених до історичної правди натикалося на необхідність виконання тенденційних настанов владних структур. Ідеологічний тиск змушував редакцію не менше третини загального обсягу кожного номеру віддавати під історико-партійні матеріали. Зокрема, протягом перших трьох років в 15-ти номерах було опубліковано 405 матеріалів 409 авторів (58 статей, 28 оглядів, 105 рецензій,10 листів до редакції і т.д.); основна увага приділялась висвітленню історії радянського періоду (38 матеріалів про громадянську війну, 10 - відбудовний період, 19 - Велику вітчизняну війну 1941-1945 рр.); з історії партії вийшло 34 студії, або 20% загальної кількості; серед авторів публікацій кияни становили близько 67%.

Завдяки наполегливій праці вчених на початку 60-х рр. українська історична наука збагатилася численними монографічними дослідженнями з історії селянства, соціальної та національно-визвольної боротьби народних мас, взаємовідносин між українцями, росіянами, білорусами і т.д. І хоча в більшості з них під впливом відповідних суспільно-політичних обставин (чи то у вступі, чи то загалом по тексту) "традиційно" критикувалась буржуазна і буржуазно-націоналістична історіографія, їх авторами було опрацьовано величезний фактичний матеріал. Велика увага приділялася проблемі виникнення козацтва як суспільного феномена та його ролі в долі українського народу. На цю тему вийшло кілька фундаментальних праць, автори яких були частими дописувачами "УІЖ"у і, можна сказати, апробували свої статті (частини майбутніх монографій) на його сторінках. Це свідчило про те, що часопис став важливим фактором формування історичної думки і від самого початку заснування, коли особливої ваги набрали завдання згуртування, мобілізації сил дослідників, сприяв виробленню нових засад у гуманітарній сфері.

У другому параграфі першого розділу розкрито особливості функціонування "УІЖ"у в 60-х - на початку 70-х років, коли змінився час: пішли у минуле масові репресії та фізичні знищення людей, але диктат компартійних чиновників поступово опановував історичну галузь науки, тиск номенклатури на розвиток суспільної думки неабияк зріс, набув нових вульгарних форм і проявів. Добір статей в часописі проходив через редакторське "сито" по кілька разів. Навіть ті з них, які писались у "відповідному дусі", лише через згадки "небажаних" осіб викликали у чиновників від науки категоричні заперечення. Розгром опозиційної течії шестидесятників, представники якої мали безпосереднє відношення до публікацій на сторінках часопису (О .Компан, М. Брайчевський, О. Апанович, Я. Дзира та ін.), кадрові зміни в складі самої редколегії (смерть І. Крип'якевича, І. Гуржія, усунення Ф. Шевченка з посади відповідального редактора, вихід з редколегії І. Бутича), спрямованість дирекції Інституту історії АН УРСР на сучасну тематику означали швидкий відхід від раніше завойованих позицій - проголошувалася "прерогатива" багато в чому сфальсифікованих студій про соціалістичне та комуністичне будівництва.

Проте, незважаючи на однобокість і нерідко тематичну одноманітність, які переважали при доборі матеріалів, на сторінках часопису все ж знаходили своє місце результати досліджень минулого України XIV- першої половини XVII ст. На той час публікувалися статті, які хоч і мали вузько тематичну спрямованість, але їх автори намагалися вирішити проблеми з історії козацтва, як то: час і місце виникнення Запорозької Січі, військове спорядження, героїчна боротьба українців з турецько-татарськими загарбниками, культурно-освітня діяльність, витоки і генезис національної державності.

У третьому параграфі проаналізовано діяльність журналу з середини 70-х рр. до наших днів. Розгортання чергової хвилі боротьби проти "українського буржуазного націоналізму", всілякого інакомислення, будь-якого відхилення від марксистсько-ленінської методології призвело до зменшення (ледь не вдвоє) в порівнянні з попереднім періодом (1957-1973) кількості публікацій, присвячених литовсько-польській добі. За нашими підрахунками з 1957 р. по 1972 р. з'явилося близько 600 статей з історії України дорадянського періоду, а протягом 1973-1985 рр. майже на 200 менше. Причому з них, відповідно, 290 і 154 стосувалися феодальної доби.

Компартійний режим все більше уваги приділяв засобам масової інформації як великим резервам для корінного "посилення" аргументації на користь радянського способу життя. Директиви відповідного змісту вимагали від часопису бути "на передових позиціях ідеологічного фронту", пріоритетними визначалися статті історико-партійної тематики. Редакція журналу змушена була переважну частину "площі" віддавати під матеріали суто пропагандистського характеру.

Проте, навіть тоді, незважаючи на несприятливу для творчого пошуку атмосферу, "УІЖ" продовжував залишатися центром наукового життя вітчизняних істориків. Наприклад, на його сторінках, правда крізь призму теорії "єдності походження трьох братніх народів", висвітлювались питання передісторії Київської Русі, формування її державних кордонів і адміністративно-територіального устрою (з цього приводу широко обговорювалася нова концепція, запропонована академіком Б.Рибаковим); дещо по-новому, загострено прозвучала тема про взаємовідносини українського козацтва і царського уряду Московії в 80-ті - 90-ті роки XVI ст.; нетрадиційно, чи не вперше в радянській історіографії, дописувачі журналу акцентували увагу на формуванні світогляду та соціальної свідомості українців за середньовіччя та нового часу.

Проголошена з "гори" "Перебудова" (1985 р.), незважаючи на всі сьогодні відомі прорахунки, стала якісною межею в усіх сферах життя, відкрила перспективи кардинальних змін у суспільних галузях науки. Маючи перед собою важливі завдання, громадськість дедалі частіше зверталася до минулого, щоб краще зрозуміти помилки сучасного, з'ясувати від якої спадщини треба відмовитись, а що використати з найбільшою користю. Це обумовило активізацію творчих пошуків українських істориків.

Часопис намагався не відставати від вимог часу, але завоювання нових позицій йшло в постійній боротьбі зі старим, консервативним. "Традиційно" найменш висвітленою в журналі залишалася литовсько-польська доба. Зберігався колишній "доробок" і в плані критичного аналізу праць, що виходили. З 278 опублікованих протягом 1985-1988 рр. рецензій тільки трохи більше 12% матеріалів не стосувалися історико-партійної тематики та проблем країн соціалістичної співдружності. Невизначеність майбутнього інколи породжувала непевність, якщо і не відверту боязнь, при публікації "нетипових" студій "незвичних" авторів.

Проте час реформувань все-таки брав своє. В кінці 80-х - на початку 90-х років відбулося започаткування і становлення нової медієвістичної школи в Україні, власне як академічної. В цей час на сторінках часопису з'явилися розвідки, які вже яскраво свідчили про початок якісних зрушень у дослідженні історії України XIV- середини XVII ст. При цьому розширилася тематика студій, посилилось джерельне підґрунтя викладу та теоретична аргументованість авторських висновків. За ініціативи редколегії відбулося кілька так званих "круглих столів", де розглядалися актуальні питання вітчизняної історіографії. Зокрема, в 1990 р. були запрошені провідні вчені республіки з пропозицією поділитися своїми думками стосовно сучасного етапу та перспектив дослідження козацтва, з яким нерозривно пов'язані не тільки основні віхи минулого українців, а й деякі політичні аспекти нашого сьогодення. Виступаючи прихильником об'єктивного і неупередженого висвітлення історичних подій та явищ, редакція "УІЖ"у в 1991 р. запросила дослідників до всебічного обговорення на сторінках часопису проблем міфотворення. В центрі уваги учасників "круглого столу" були різноманітні аспекти передісторії українського етносу, характеру та особливостей формування української народності, міфологем середньовічної історії і, як підсумок, було сформульовано висновок, що протиставити спробам спотворити історію України можна лише шляхом активізації фундаментального, об'єктивного, глибоко наукового дослідження минулого в усій його неоднозначності й суперечливості.

Постійною стала практика видання ювілейних номерів з приводу дійсно визначних історичних подій. Повідомлення про наукові та науково-практичні конференції перестали бути схожі на просту констатацію факту проведення форумів, а відображали змагальність ідей, багатоваріантність підходів при вирішенні складних проблем. На початку 90-х рр. на сторінках "Українського історичного журналу" з'явилися статті та виступи, автори яких намагалися під новим кутом зору розглянути замовчувані аспекти історії нашої країни, поволі зняти проблему так званих "білих плям". В центрі дослідницьких інтересів опинилися питання формування і утвердження тоталітарного режиму в Україні, його негативних наслідків у різних сферах суспільно-політичного життя, події української національної революції і т.д. Помітно активізувалась діяльність журналу у справі пропаганди історіографічної спадщини та публікації джерел. Оновлення "УІЖ"у зумовило появу нових рубрик: 1989 р. - "Історія в особах", 1990 р. - "Новий погляд на проблему", "Маловідомі сторінки історії", "По сторінках дожовтневої періодики", "Портрети істориків минулого", 1991 р. - "Питання вітчизняної історії у зарубіжних дослідженнях".

Чільне місце серед публікацій останніх років зайняли студії з релігійної тематики, які вміщуються в спеціально створеній 1995 р. рубриці. Результати досліджень з проблем середньовіччя висвітлюються в окремому (з 1996 р.) розділі "Проблеми української медієвістики".

Таким чином, слід констатувати: творчий доробок часопису, заснування якого стало вимогою часу, з кінця 50-х до середини 80-х рр. не був однозначним, і оцінку громадськості він одержав неоднозначну. Ідеологічний тиск, який не припинявся навіть в умовах "відлиги", був саме тим фактором, який майже на три десятиріччя визначив специфічне співвідношення (1:25) публікацій з так званої дожовтневої тематики і радянського періоду.

Однак факт залишається фактом: процес накопичення та осмислення історичних знань, хоч і деколи загальмований, але відбувався. Навіть політична заангажованість не змогла тоді стримати поступове і неухильне розширення джерельної бази досліджень, нагромадження потенціалу для майбутнього об'єктивного висвітлення фактів і подій минулого. На сторінках часопису знаходили своє місце результати досліджень історії України XIV - першої половини XVII ст. Із загальної кількості публікацій середньовічної проблематики, які були вміщені в "УІЖ"і з 1957 по 1966 р., творчий доробок, в якому висвітлювались події, явища, процеси литовсько-польської доби складав 20% (18 з 88), 1967-1976 рр. - 11% (23 з 216), 1977-1987 рр. - 11% (20 з 174). За проблемним поділом матеріали підпорядкувались тематиці суспільно-політичної історії України.

З кінця 80-х рр. "УІЖ" виконує роль своєрідного орієнтиру в формуванні нової вітчизняної історіографії. На шпальтах часопису висвітлюються найважливіші аспекти історії України, які довгий час фальсифікувались або відверто замовчувалися. Журнал відкрив невідомі, забуті і напівзабуті імена, утаємничені факти та події, засвідчив якісно вищий рівень української історіографічної школи.

У другому розділі - "Соціально-економічні та політичні питання історії України пізнього середньовіччя на сторінках журналу" - з'ясовано місце "УІЖ"у в розробці проблем соціально-економічного, політичного та культурного розвитку українських земель в період пізнього середньовіччя; визначено ступінь висвітлення минулого України литовсько-польської доби в студіях з спеціальних історичних дисциплін, опублікованих в журналі. середньовіччя україна історія журнал

В загальному контексті розвитку історичних досліджень висвітлення широкого спектру проблем історії України ХІV - першої половини ХVІІ ст. має першочергове значення. Це, перш за все, обумовлено важливістю процесів та подій, які відбувалися в цей період, і без розуміння яких стає неможливим відтворення цілісної картини історичного процесу в Україні. А також загалом незадовільним станом розробки цілого комплексу наукових проблем литовсько-польської доби, що пояснюється, як недостатнім забезпеченням історичних досліджень відповідною джерельною базою (особливо для ХІV-ХV ст.), так і відсутністю необхідної кількості підготовлених фахівців. Приміром, нині в галузі української литуаністики працюють лічені дослідники, і це в далеко не найкритичніший період історіографії. Точним віддзеркаленням вказаного становища є досить бідна репрезентативність в "УІЖ"і публікацій згаданої проблематики. Проте діяльність останнього цілком справедливо можна виділити в окремий аспект вивчення історичної думки, зокрема медієвістики.

У першому параграфі другого розділу проаналізовані статті, в яких висвітлюються політичні, правові, соціально-економічні аспекти розвитку українських земель за литовсько-польської доби.

Помітне місце серед публікацій часопису займають студії з литуаністики. Їх автори головну увагу зосередили на аналізі загального процесу входження українських земель до складу Великого князівства Литовського, характеристиці динаміки включення до цієї держави окремих регіонів України, їх місця у московській зовнішній та внутрішній політиці (Ф. Шабульдо, О. Русіна). Були розглянуті правове та соціально-економічне становище українських земель у складі Литви через призму функціонування копних судів та особливості проведення волочної поміри (А. Гурбик).

В козакознавстві превалювали праці про ранню історію військового стану та джерела його формування (В. Щербак), виникнення Запорозької Січі (М. Киценко, Г. Сергієнко, А. Гурбик), з'ясування ролі останньої в процесі консолідації козацтва, антифеодальної боротьби в Україні (І. Шекера, В. Грабовецький, В. Смолій), історичної ролі народних поводирів і гетьманів: І. Підкови, К. Косинського, С. Наливайка, Т. Федоровича, П. Бута, Я. Острянина (Н. Рашба, В. Грабовецький, С. Леп'явко, В. Щербак, В. Смолій). Ще однією важливою проблемою, яка порушувалася дописувачами журналу, була боротьба українського народу проти турецько-татарської агресії та з'ясування ролі козацтва в ній (Д. Наливайко, В. Панашенко, В. Крот, Н. Рашба). Значну роль у виробленні концептуальних бачень перспектив дослідження названої тематики відіграв "круглий стіл", проведений з ініціативи редакції журналу. Учасники зустрічі констатували факт істотної загальмованості розробки проблеми і окреслили коло питань, які потребували серйозного вивчення.

Незважаючи на значні досягнення у вивченні минулого козацтва, залишається ще чимало дискусійних (щодо етапів його становлення, часу заснування Запорозької Січі, тощо) і недосліджених проблем (стосовно менталітету козацтва, ролі іноетнічних впливів на процес виникнення і розвитку військового стану і т.д.).

До найменш вивчених і нині слід вважати питання про ґенезу середньовічної етнічної держави українців. У зв'язку з цим, варто відзначити, що саме на сторінках часопису в середині 60-х років було започатковано (О. Апанович, І. Бойко, І. Крип'якевич), а на початку 90-х продовжено (В. Смолій, О. Гуржій, В. Степанков та ін.) наукову дискусію з цієї теми. Публікація матеріалів значною мірою зняла гостроту проблеми термінологічної плутанини, невизначеності понятійного апарату та недостатньої розробки принципових питань щодо джерел та етапів формування національної державності.

В галузі соціально-економічних досліджень увага науковців зосереджувалася переважно на питаннях розвитку торгівлі та грошового ринку (М. Котляр, О. Подградська), функціонування економіки та самоврядування міст України (Б. Тимощук, О. Компан, П. Михайлина, І. Бойко, Д. Мишко, П. Сас), історіографії та етапів становлення української територіальної громади (П. Лаптін, Н. Герасименко, А. Гурбик), становища селянства (І. Кіку).

Відзначення 400-річчя укладення Берестейської церковної унії позитивно позначилося на дослідженні різних аспектів релігійної проблематики. В "УІЖ"і результати історичних пошуків представлені переважно студіями, в яких йдеться про передісторію, впровадження та наслідки унії (Л. Тимошенко, М. Харишин, Н. Кочан, Б. Флоря), реформаційні процеси в Україні XV- XVII ст. (В. Любащенко).

Таким чином, можна зробити висновок: студії про литовсько-польську добу серед публікацій "УІЖ"у присвячених історії України ІХ-ХVІІ ст. хоч і складають найменший відсоток, але відіграють помітну роль у загальному контексті розвитку української історіографії. Насамперед, треба назвати публікації присвячені різноманітним аспектам входження та перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського; зародженню та еволюції державності; активізації національно-визвольного та соціального рухів, зокрема боротьбі проти турецько-кримських завойовників; еволюції класів-станів, насамперед, ранній історії українського козацтва та Запорозької Січі; релігійно-церковним процесам. Варто зазначити, що кількісне зростання публікацій з цієї тематики на сторінках "УІЖ"у спостерігається саме в останнє десятиліття. Багато концептуальних положень розглянутих статей в подальшому знайшли розвиток у монографіях.

У наступному параграфі другого розділу увагу приділено особливо дискусійним питанням Визвольної війни українського народу середини XVII ст., які тією чи іншою мірою знайшли відображення на шпальтах часопису. Використання проблемно-хронологічного методу дослідження дало можливість автору в історіографії цієї проблематики виділити три етапи. Перший, з 1957 по 1972 р., характеризувався тим, що, незважаючи на існування "Тез до 300-річчя возз'єднання України з Росією", в періодичному виданні з'являлися гострі й проблемні статті, в яких було показано, хоча й на ґрунті постулатів марксистсько-ленінської ідеології, становлення української державності, хід війни та її рушійні сили, співвідношення участі станів тощо. Саме на сторінках журналу була розгорнута творча наукова дискусія з питань Визвольної війни (О. Апанович, І. Крип'якевич, І. Бойко).

З 1972 р., зважаючи на зміну внутрішньополітичного курсу керівництва республікою щодо окремих аспектів функціонування національної культури, науки та освіти, редакція "Українського історичного журналу" почала менше уваги приділяти проблематиці середньовічної історії, взагалі, та визвольної війни, зокрема, і тому другий період, з 1973 по 1989 р., відзначився зменшенням кількості опублікованих статей з цієї тематики (з 1972 по 1978 рр. на сторінках часопису побачили світ лише шість публікацій, що так чи інакше були дотичними досліджуваній нами проблемі), появою суто пропагандистських опусів. Перевага, як і в попередні роки, віддавалася соціально-економічним сюжетам. Одночасно з'явилися студії, що висвітлювали нові напрями творчих пошуків - свідомість селянства та козацтва, внутрішню політику гетьманської адміністрації, військово-територіальний устрій козацької України, участь у війні представників різних народностей (Ф. Шевченко, В. Голобуцький, П. Натикач, В. Степанков, В. Смолій, В. Сергійчук). В історіографічних працях робилися підсумки вивчення цієї проблеми (Ю. Пінчук), аналізувалися літописна спадщина С. Величка, Г. Граб'янки, Самовидця (С. Заремба), хроніка Ф. Сафоновича (Ю. Мицик), документи Б. Хмельницького (С. Плохій) та висвітлення ними подій Визвольної війни

На третьому етапі, з 1990 по 2000 р., публікації з проблем Визвольної війни зазнали як кількісної, так і якісної зміни. Вже в 1990 р. редакція часопису помістила на його сторінках матеріали "круглого столу" провідних істориків України "Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження проблеми", у яких була "реабілітована" проблематика української медієвістики, в тому числі й об'єктивне і неупереджене дослідження Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Історики поступово відмовились від "єдиновірної" марксистсько-ленінської методики. Інакше зазвучала сама концепція Національної революції. В.Смолієм було обґрунтовано думку про те, що Визвольна війна не завершилася ні у 1654 р., ні у 1657 р., зі смертю гетьмана, а лише у 1676р. - у зв'язку з втратою Правобережної Гетьманщини. Дослідник визначив специфіку подій середини XVII ст., яка полягала в тому, що паралельно з визвольною війною відбувалася справжня селянська війна. В.Степанков, який одним із перших у новітній українській історіографії дослідив проблему становлення монархічної форми правління Б.Хмельницького у формі спадкового гетьманства, ввів до наукового обігу поняття "національна революція", що стосувалося боротьби українського народу 1648- 1676 рр. Згідно тверджень історика, на початку 1648 р. спалахнуло козацьке повстання, яке через півроку переросло в Національну революцію, що тривала до 1676 р. Її зміст полягав у розв'язанні двох вкрай важливих завдань - створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й утвердження у ній нової моделі соціально-економічних відносин, в основі якої лежала б дрібна(фермерського типу) козацька власність на землю. Вчений також зробив спробу порівняльного аналізу Української революції з подіями європейського революційного руху XVI- XVIII ст. і на основі глибокого дослідження і порівняння проблематики цих подій, прийшов до висновку, що революція 1648-1676 рр. типологічно належить до одного ряду з європейськими, хоча, на відміну від Англійської і Нідерландської, вона зазнала поразки (як, власне, і Німецька).

З початком 90-х р. редакція журналу надала змогу висловитись щодо згаданої проблеми зарубіжним вченим, які, високо оцінюючи Національну революцію, за історичним значенням порівняли її з хрещенням 988 р. та національним відродженням початку ХХ ст., адже саме ці події дали могутній поштовх для творення сучасної української нації (Ф. Сисин).

Найважливішим питанням (поряд з термінологічним та хронологічним визначенням подій середини XVII ст.), яке ініціювалося дописувачами "УІЖ"у, стала оцінка українсько-російського зближення у 1654 р. Дослідники розвіяли своєрідний історіографічний міф щодо характеристики того, що відбувалося у січні 1654 р. Вони довели, що на Раді не було підписано жодного спільного документу, а українсько-російський договір був укладений в результаті довготривалих переговорів, що проходили у січні-березні того ж року (В. Смолій, О. Гуржій, О. Струкевич, В. Горобець). Завдяки принциповій позиції українських вчених, які відстояли свої погляди на Міжнародній науковій конференції (1995), російська історіографія, слідом за українською, відмовилася від вживання терміну "возз'єднання" щодо означення домовленостей 1654 р.

Публікації часопису останніх років засвідчили: активізувалися ґрунтовні дослідження історії церкви під час визвольних змагань (М. Харишинн, О. Шевченко), досягнень військового мистецтва козацької армії (О. Апанович, І. Стороженко); багатогранніше виступили постаті Б. Хмельницького та його найближчих соратників (В. Смолій, В. Степанков, В. Горобець, Ю. Мицик, Т. Яковлєва, О. Гуржій, Т. Чухліб, А. Гурбик); з'явилися історіографічні праці про доробок зарубіжних вчених (В. Батюк, В. Цибульський); серед багатьох аспектів революції, що потребують подальшого дослідження продовжує залишатися питання організації влади Української держави. Вдалою знахідкою редакції часопису стало започаткування серії "З історіографічної спадщини". Наукова громадськість України дістала змогу ознайомитися із забороненими впродовж десятиріч працями українських та зарубіжних вчених, серед яких і роботи, що стосуються проблематики Визвольної війни.

Отже, провідний історичний журнал України від часу свого заснування надавав значну увагу публікації матеріалів з історії Визвольної війни українського народу. Редакційна колегія "УІЖ"у ініціювала дискусії з різних проблем, вміщувала на сторінках часопису ексклюзивні теоретичні й фактологічні статті, які сприяли розвитку української історичної науки, загалом, та дослідженню революційних подій середини XVII ст., зокрема.

У третьому параграфі проаналізовано "УІЖ" у контексті висвітлення історії української культури XIV- першої половини XVII ст. Перші студії цієї тематики з'явилися на сторінках часопису не відразу, а лише на початку 60-х років. З середини 70-х вони майже зникли й знову з'явилися вже у другій половині 80-х років. Мова, зрозуміло, йде не лише про дослідження, яких, на жаль, було небагато, а й про відзначення подій минулого в такій рубриці журналу як "Наш календар", де надруковано чи не найбільше "заміток" і невеликих розвідок. Вони, як правило, замовлялися редакцією з нагоди знаменних дат. Автори досить часто в цих невеликих за обсягом інформаціях вводили у науковий обіг раніше невідомі документи, або ж прагнули дати нові оцінки та трактування подій культурного життя. Досить вагомою була рубрика "Рецензії", що свідчить про певною мірою швидке реагування журналу на нові видання з історії української культури. Здебільшого рецензії писалися позитивні, але їх автори часто зазначали цілий ряд недосліджених аспектів, що допомагало активізувати творчий пошук. Проте, найбільш доступною для дописувачів журналу, які досліджували проблеми української культури, була рубрика "Повідомлення".

Чи не найбільше було надруковано матеріалів, пов'язаних з книгодрукуванням, певним поштовхом для дослідження якого стало святкування 400-річчя виходу "Апостола" в Україні (М. Гамрецький, Я Запаско, С. Заремба). Проте, як не дивно, лише одна ювілейна публікація була присвячена безпосередньо аналізу видань Івана Федорова (С. Пасинецький).

Другою проблемою, яка до певної міри висвітлювалася на сторінках журналу, була історія освіти на українських землях. Увагу дослідників привертала, переважно, Києво-Могилянська академія, її передісторія, статус, вплив на розвиток українсько-російських культурних зв'язків (К. Стецюк, З. Хижняк, В. Литвинов). Лише на початку 80-х років з'явилися публікації, пов'язані з існуванням братських шкіл (О. Дзюба).

Незначна кількість студій в часописі була присвячена питанням всесвітньої історії культури, а також визначним діячам української та європейської культури (Я. Ісаєвич, М. Брайченко, Петко Атанасов, Христо Христов, Г. Коляда та ін.)

Отже, аналіз публікацій, автори яких розглядали питання культури українських земель литовсько-польської доби, дозволив зробити висновок про їх, принаймні до кінця 80-х рр., фрагментарність, ідеологічну заангажованість, яка проявилася у намаганні осмислювати культурно-історичний процес лише на основі марксистсько-ленінської ідеології. Проте, навіть за умов жорсткого ідеологічного контролю на сторінках часопису було поставлено і вирішено ряд проблем. Це, зокрема, питання гуманізму, типологічної єдності культурних процесів у країнах Центрально-Східної Європи, вплив української культури на поширення книгодрукування в інших країнах, наприклад, в Румунії, Молдові. Нині, коли перед дослідниками стоїть надзвичайно велика кількість важливих і невідкладних завдань, наприклад, пов'язаних з синтезом історичних процесів, минуле слід вивчати з урахуванням досягнень, скажімо, нумізматики, сфрагістики, метрології, палеографії, не кажучи вже про історичну географію, генеалогію, геральдику та ін. Тому тема нашого дисертаційного дослідження, вважаємо, залишилася б розкритою не до кінця без аналізу публікацій з спеціальних історичних дисциплін, у яких тією чи іншою мірою знайшли відображення і деякі аспекти розвитку України за литовсько-польської доби. Саме в них містяться особливо принципові уточнення подій і явищ середньовіччя, походження та достовірність джерел, пояснюється тогочасна термінологія тощо.

Поява на сторінках часопису матеріалів зі сфрагістики та геральдики була започаткована "повідомленнями" І.Крип'якевича (1939), але понад 10 років знадобилося на те, щоб повернутися до дослідження окремих аспектів цього напряму (М. Петренко, В. Румянцева, О. Овсієнко). Лише в 90-х роках, із здобуттям Україною незалежності, проблема національної символіки по значущості виходить ледь не на перше місце. Тому цілком природною виглядає поява великих за обсягом (часом розмірів брошур) студій, присвячених цим питанням (К. Гломозда, Д. Яневський, А. Гречило).

Слід визнати, що, коли розвиток геральдики хоча і спорадично, але висвітлювався на сторінках журналу, і студії (11) цієї тематики охоплювали досить широке коло аспектів, то про хронологію (5) цього сказати не можна. Їй увага приділялася епізодично і майже не був залучений документальний матеріал стосовно періоду, обмеженого рамкам дисертаційного дослідження.

Належне місце в "УІЖ"і зайняла історична географія - 13 публікацій (О. Компан, В. Яцунський, Я. Ісаєвич, Я. Жупанський, Б. Сидор та ін.). Дотичними до матеріалів з історичної картографії та географії слід вважати ономастичні відомості, які допомагають розібратися у вирі історичної інформації, більш критично ставитися до фактів і коментарів (М. Пономаренко).

Цьому значною мірою сприяла публікація першоджерел. До середини 80-х рр. справа гальмувалася переважно з ідеологічних міркувань. Тому сьогодні, коли все визначають комерційний та матеріальний фактори, чи не єдиним виходом із скрутного становища є порівняно швидкий видрук малих за обсягом джерел на сторінках періодичних видань, серед яких провідне місце займає "УІЖ".

Однією з важливих спеціальних історичних дисциплін є генеалогія. Однак, мабуть, через те, що вона вважалася класовою, бо досліджувала переважно дворянські родоводи, за радянських часів перебувала в занедбаному стані. На кінець 80-х років вчені нашої країни ще не створили окремих генеалогічних розробок з феодального періоду, хоча деякі з них вже давно і успішно застосовували родовідні дані, наприклад, давньоруських і литовських князів, польської шляхти, гетьманів, козацької старшини. Це виявився важливий допоміжний матеріал для висвітлення соціально-економічних, політичних і культурних аспектів життя українського суспільства, що засвідчила Перша всесоюзна конференція з генеалогії (1989р.). На сторінках "Українського історичного журналу" час від часу з'являлися статті, автори яких порушували питання походження народних ватажків, але наводилися, в основному, загальновідомі біографічні дані. В 90-х роках побачили світ широкомасштабні студії про козацьких гетьманів, кошових отаманів, старшин і шляхтичів (В. Горобець, А. Гурбик, О. Гуржій, Ю. Мицик, Т. Чухліб та ін.)

Всього кілька (3) "повідомлень" присвячено вексиології та маргіналістиці.

Серед публікацій періодичного видання, які завжди цікавили широкий загал читачів, належне місце зайняли питання зброєзнавства та нумізматики (Є. Чернов, М. Котляр, В. Сидоренко В. Фоменко, М. Савка та ін.).

Таким чином, за майже 45 років на сторінках "УІЖ"у побачила світ невелика кількість (близько 70) студій з спеціальних історичних дисциплін, які багато в чому доповнили дослідження фахівців з конкретно-історичних проблем України XIV- середини XVII ст. Безпосередньо в часописі були вперше чітко визначені предмети і об'єкти вивчення деяких з них, розроблені цілі напрями творчих пошуків (наприклад, маргіналістики). Неодноразово ставилися питання як саме спеціальні історичні дисципліни допомагають у процесі вивчення середньовічної історії.