Населення ямної культурно-історичної спільноти Північно-Західного Причорномор’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут археології

УДК 902/904(477)

Спеціальність: 07.00.04 - археологія

Автореферат

Населення ямної культурно-історичної спільноти Північно-Західного Причорномор'я (дослід соціальної інтерпретації поховальних пам'яток)

Іванова Світлана Володимирівна

Київ -2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті археології НАН України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Отрощенко Віталій Васильович, Інститут археології НАН України, зав. відділом археології енеоліту - бронзового віку

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Ковальова Ірина Федорівна, Дніпропетровський державний університет, зав. кафедрою історіографії та джерелознавства

- кандидат історичних наук, доцент Тощев Геннадій Миколайович, Запорізький державний університет, кафедра історії України, доцент

Провідна установа: Національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства, кафедра етнографії та краєзнавства, Міністерство освіти та науки України, м. Київ

Захист відбудеться "18" квітня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 по захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної Академії Наук України за адресою: 04210, Україна, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Інституту археології НАН України, м. Київ, проспект Героїв Сталінграду,12.

Автореферат розісланий "16" березня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Петрашенко В.О.

Анотації

Іванова С.В. Населення ямної культурно-історичної спільноти Північно-Західного Причорномор'я (дослід соціологічної інтерпретації поховальних пам'яток). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія. - Інститут археології НАН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена реконструкції соціального устрою племен ямної культури на базі вивчення поховальних пам'яток Північно-Західного Причорномор'я. Встановлюється функціонування декількох взаємозв'язаних структур, відбитих у поховальному ритуалі: статевовікової, потестарної, функціональної, етносоціальної, а також двускладовість суспільства. Відсутність спеціалізованої групи воїнів визначила аристократичний шлях політогенезу.

Різна позиція демосоціальних організмів, що мешкали в регіоні, припускає формування потестарної спільноти, можливо, на рівні співплемінністі.

Ключові слова: ямна культурно-історична спільнота, соціальна структура, статус.

Ivanova S.V. Yamnaya Cultural and Historical Community's Population of Northwest Pontic (experience of social reconstruction over the materials by the mortuary rite). - Manuscript

Thesis for a candidate degree by speciality 07.00.04 - archaeology. - The Institute of Archaeology of National Academy of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to reconstruction of a social organisation of tribes of Yamnaya culture, basing researching of the cemeteries on the Northwest Pontic.

It has been established the functioning of a few interactive structures, which were reflected in a mortuary rite: sex-aged, potentate, functional, ethnosocial. The two parts (byfunctional) system of society and the lack of social group of warriors have defined the aristocratic way of genesis of polity.

The different position of demosocial organisms who were inhabited in the region supposes a formation of potentate community, may be on a level of tribal confederation.

Key words: yamnaya cultural and historical community, social structure, status.

Иванова С.В. Население ямной культурно-исторической общности Северо-Западного Причерноморья (опыт социологической интерпретации погребальных памятников). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. Институт археологии НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена реконструкции социального строя племен ямной культуры в Северо-Западном Причерноморье на основе изучения погребальных памятников. Погребальный обряд носителей ямной культуры Северо-Западного Причерноморья отражает определённые аспекты социального устройства общества, что проявляется как в особенностях погребального ритуала, инвентаря, так и в уровне трудовых затрат на совершение захоронения. Погребальный инвентарь при этом выступает как индикатор социальной роли умершего в обществе либо социальной позиции общественных групп. Уровень трудовых затрат, в свою очередь, указывает на соотносительное социальное положение погребённого, его социальный статус. Характерно, что одни элементы ритуала отражали статус предписанный (наследуемый), другие - достигаемый.

Представляется возможным реконструировать несколько социальных структур, проявившихся в погребальном обряде ямного общества региона: половозрастную, потестарную, функциональную, этносоциальную.

Почти полное отсутствие оружия в погребениях правителей и представителей знати (наряду с практикой наследования социального статуса) позволяет предположить, что в ямном обществе региона имел место аристократический путь политогенеза.

Для социума, который мы рассматриваем, выделяется двухчастная (бифункциональная) структура, которая состояла из двух социальных групп: служителей культа и лиц, связанных с хозяйственно-производственной деятельностью. Особенностью является отсутствие социальной группы воинов, а также военной знати. Носителями военной функции были все боеспособные лица мужского пола, что, как свидетельствуют данные этнографии, характерно для мобильных скотоводов и кочевников.

Потестарная структура представлена социальными группами правителей, знати и рядового населения. При этом имеется две категории правителей (маркированных повозками и каменными проушными топорами). Они связаны, в целом, с различными обрядовыми группами и занимают разные социальные позиции в контексте ямного общества региона. Обрядовые группы фиксируются как на основании позы погребённого, так и особенностях инвентаря, чертах обряда. По мнению исследователей, их существование отражает различные этнические корни ямного населения региона. С этим положением соотносится и тот факт, что социальная позиция этих групп не была одинаковой. Взаимосвязь этнической дифференциации с социальной стратификацией характерна для традиционных обществ. Половозрастная структура общества отразилась в особенностях погребального инвентаря, уровне трудовых затрат, связанных с погребением лиц определенного пола и возраста.

Можно констатировать, что социальная дифференциация ямного общества в Северо-Западном Причерноморье проявлялось на разных уровнях и в разных структурах. Она отразилась как в существовании определённых категорий населения с различной социальной позицией, так и в иерархии социальных групп. Этногенетическая основа носителей ямной культуры была различной. Тем не менее, формирующаяся потестарная общность оказалась относительно устойчивой по своей внутренней структуре и социальной организации. Выделяемые обрядовые группы, вероятно, соотносятся с различными демосоциальными организмами, обитавшими в регионе. Их различная социальная позиция может отражать существование неравноправного союза, возможно, на уровне соплеменности.

Ключевые слова: ямная культурно-историческая общность, социальная структура, статус.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Ямна культурно-історична спільнота, що займала великий простір степів від Уралу до Дунаю, загалом вивчена досить повно. Разом з тим, попри низку дисертацій та публікацій, присвячених пам'яткам ямної культури Північно-Західного Причорномор'я, питанням соціологічної інтерпретації приділялося надто мало уваги. У той же час уявлення багатьох дослідників щодо рівня соціального розвитку ямного суспільства, його соціальної структури та можливостей її адекватного відбиття у поховальному ритуалі досить розпливчасті. Отже, розгляд ямних пам'яток регіону, здійснений на тлі загальної культурно-історичної проблематики з метою реконструкції суспільної структури та соціальних відносин, робить їх вивчення на дисертаційному рівні актуальним.

Сучасний стан дослідження. У Північно-Західному Причорномор'ї ямну культуру репрезентують тисячі поховальних комплексів, для яких більшістю дослідників відзначається культурна своєрідність. Північно-Західне Причорномор'я є сполучною ланкою між східноєвропейськими степами та Балкано-Дунайським регіоном, які у сукупності на певному етапі утворювали єдину історико-культурну систему. При вивченні ямних пам'яток регіону дослідники приділяють найбільшу увагу питанням етнічної атрибуції, хронології, культурних зв'язків, інколи - ідеологічних уявлень. Проте поховальний обряд є значно більш інформативним. Він являє собою не тільки утилітарну, але й символічну дію, елементи котрої відбивають соціальні відносини та ідеологічні уявлення.

Сучасний стан вивчення ямних старожитностей дозволяє здійснити спробу реконструкції соціального устрою і соціальних структур, що відображені в поховальному ритуалі. Значною мірою розв'язанню цієї задачі сприяє те, що в українській та російській науці соціоархеологічний напрямок має багаторічну традицію й накопичено чималий досвід в аналізі археологічних матеріалів під цим кутом зору, розроблено прийоми соціологічної інтерпретації речових джерел, запропоновано методики соціального структурування на матеріалах різних археологічних культур.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась як складова частина комплексної планової наукової теми відділів археології Північно-Західного Причорномор'я та археології енеоліту - бронзового віку Інституту археології НАНУ. Тема є складовою загальної програми по збиранню, узагальненню та збереженню культурної спадщини України, яка спрямована на підготовку зводу історико-археологічних пам'яток регіону як джерельної основи їх подальшого конкретного дослідження.

Об'єктом дослідження є доступна авторові сукупність поховань ямної спільноти, досліджених на південному заході України III- початку II тис. до н.е.

Предметом дослідження є поховальний обряд ямної культурно-історичної спільноти Півнично-Західного Причорноморя.

Метою роботи є реконструкція соціальних структур ямного суспільства. Поставленій меті підпорядковано головні завдання роботи:

1. Виділення та аналіз певних соціальних груп у ямному суспільстві на підставі притаманних їм типологічних ознак (інвентар, особливості поховального ритуалу);

2. З'ясування соціальної позиції зазначених груп як головних структуротворчих елементів ямного суспільства (з урахуванням рівня трудових витрат на виконання поховання);

3. Аналіз соціальних структур різного рівня (статевовікової, потестарної, функціональної, етносоціальної);

4. Розгляд особливостей та характеру політогенезу у середовищі носіїв ямної культур регіону.

Джерельну базу дисертації складають дані археології, етнографії, антропології, палеозоології, палінології, трасології. До кола досліджень залучено матеріали 2126 поховань ямної культури регіону, з яких 322 антропологічно визначені (стать, вік).

Методологічною основою дослідження є принцип системності у вивченні соціальних явищ в їх історичній обумовленості.

Методика роботи полягає у моделюванні соціальної структури ямного суспільства з залученням порівняльно-історичного, типологічного, стратиграфічного та ретроспективно-реконструктивного методів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше соціологічна інтерпретація ямних пам'яток стає темою дисертаційного дослідження. З цих позицій розглянуто не поодинокі неординарні поховання, а сукупний масив комплексів, що дозволило отримати більш надійні та об'єктивні висновки. Уперше саме з позицій соціального структурування розглянуто культурно-атрибутивні компоненти поховального обряду.

Проведене дослідження дозволило виявити закономірності та взаємозв'язки археологічних явищ культури, дати нову трактовку деяким компонентам поховального обряду. На підставі системного розгляду поховальних комплексів виділено сукупність їх типологічних характеристик, що дозволило вийти на рівень соціологічної інтерпретації пам'яток.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні результати та запропонована методика можуть застосовуватися для аналізу ямних матеріалів інших територій. Це дозволить розширити і поглибити наші уявлення щодо історії давнього населення України. Практичне значення дисертації полягає у використанні її результатів при підготовці узагальнюючих монографічних робіт з археології та історії давнього населення України, при підготовці лекційних курсів та в краєзнавчій роботі.

Особистий внесок здобувача. Здобувач протягом майже двох десятиріч займався польовими дослідженнями, збиранням, узагальненням, обробкою та публікацією історико-археологічних матеріалів, зв'язаних з ямними пам'ятками Північно-Західного Причорномор'я. На цьому шляху були самостійно оброблені архівні та археологічні матеріали і зроблена вичерпна збірка джерел за темою. Вперше робиться спроба системного вивчення соціального устрою носіїв ямної культури Північно-Західного Причорномор'я. Головні положення дисертації розкриті у наукових працях, як самостійних, так і в співавторстві. Частина з останніх пов'язана з публікацією польових досліджень автора (Иванова, Ветчинникова, 1991; 1992; 1992а; 1993). Розглянуто семантику деяких артефактів в поховальному ритуалі (Иванова, Ветчинникова, 1989; Иванова, Росохацкий, 1990; Иванова, Цимиданов, 1998). Придивляється увага питанням соціальної інтерпретації поховальних пам'яток, виділена модель середньостатистичного поховання регіону (Иванова, Цимиданов, 1993). Інсігнії влади співведнесені з різними категоріями правителів (Иванова, Цимиданов, 1998). Також систематизовані щоденники археолога-аматора В.І. Красковського та зроблена збірка відкритих їм поселень бронзової доби в Одеській області (Іванова, Ветчинникова, 1989).

Апробація результатів дослідження. Апробація результатів дослідження проводилась у формі доповідей на засіданнях відділу археології Північно-Західного Причорномор'я та відділу археології енеоліту - бронзового віку ІА НАН України, на археологічних та історико-краєзнавчих конференціях (Київ, 1987; Одеса, 1989; Запоріжжя, 1989; Рені, 1989, 1991; Дніпропетровськ, 1994; Донецьк, 1996; Капітанове, 1998; Ростов-на-Дону, 1998; Харків, 1999).

Публікації. Принципові ідеї, висновки, теоретичні положення, що містяться у дисертаційному дослідженні, викладено у 25-х публікаціях автора загальним обсягом 5,3 друкованих аркуша, зокрема в 6-ти узагальнюючих статтях.

Структура дисертації. Загальний текст складається із вступу, чотирьох розділів, висновків - загалом 152 сторінок машинопису, списку літературних та архівних джерел (502 найменування), а також додатків, 42 статистичних таблиць, 67 ілюстрацій.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, вказані її мета та завдання, охарактеризовано об'єкт дослідження, джерелознавчу базу, висвітлено наукову новизну та практичну цінність дослідження. Наводяться основні положення, які виносяться на захист.

Розділ 1. Вивчення проблеми соціологічної інтерпретації пам'яток доби ранньої бронзи. Розгляд загальних принципів соціологічного структурування, які розробляються різними дослідниками на підставі аналізу археологічних джерел, демонструє перспективність цього напрямку сучасної археології. Відмітимо два вузлових моменту соціоархеологічних досліджень. По-перше - формалізовано-типологічний метод (Генинг, Борзунов, 1975; Бунятян, 1982, 1985; Рычков, 1982, 1990; Пустовалов, 1992; Колесников А.Г., 1993 та ін.). По-друге - принцип аналізу трудових витрат на проведення поховального ритуалу (Binford, 1971; Массон, 1976; Лебедев, 1977; Добролюбский, 1982 та ін.).

Щодо ямної культури, спеціальні праці, які б висвітлювали питання соціальної структури та суспільних відносин її носіїв, є нечисленними. Найчастіше розглядались окремі її аспекти. Автори вважають, що у ямних племен була суспільна організація патріархального типу (Мерперт, 1974; Даниленко, 1974; Хлобыстина, 1976; Марина, 1981; Ковалева, 1989). При цьому відмічається слабка майнова диференціація (Мерперт, 1968; Кузьмина, 1973; Алексеева, 1992 та ін.). Дослідники виділяють трифункційну структуру ямного суспільства (Смирнов, Кузьмина, 1977; Довженко, Рычков, 1988; Моргунова, Кравцов, 1994; Васильев, 1995). Традиційним став розгляд окремих рис поховального обряду чи категорій інвентарю як позначень конкретних груп населення (знаті, жерців тощо).

Джерелознавча база та сукупність різноманітних наукових методик соціологічного аналізу дозволяють вийти на реконструктивний рівень інтерпретації поховальних пам'яток носіїв ямної культури в Північно-Західному Причорномор'ї.

Розділ 2. Поховальні пам'ятки ямної культурно-історичної спільноти Північно-Західного Причорномор'я та методика їх соціологічної інтерпретації. Звертаючись до питань соціологічної реконструкції суспільства, дослідники здебільшого оперують поняттям соціального статусу, під яким вони розуміють відносне положення індивіда або групи у соціальній системі, яке визначається їх роллю у житті колективу (див. про це: Генинг, Бунятян, Пустовалов, Рычков, 1990). Пропонується розрізняти статус, який приписано (успадковано), та статус, якого було досягнуто, тобто який залежав від можливостей індивіда досягнути його власними силами (Куббель,1988).

Загальновизнаним є те, що у поховальному ритуалі саме трудові витрати, які виражені у характері поховального обряду та розмірах могильних споруд, позначають різний соціальний стан небіжчиків. Розгляд поховальних комплексів з урахуванням цих моментів може бути підставою для реконструкцій соціальних ролей та суспільної позиції індивідів і суспільних груп. У контексті поховального обряду ямної культури регіону, відмінності у кількості витраченої праці проявляються як відхилення від середньостатистичної моделі поховання (Иванова, Цимиданов, 1993). Неоднозначність поховального ритуалу, належність його до семіотичного рівня не дозволяє трактувати його виключно як відбиток суми трудових витрат, які вкладені у поховання. Елементи поховального ритуалу у даному аспекті постають як знаки, а ритуал в цілому - як "текст" (у семіотичному розумінні). Конкретним знаком постає, таким чином, не сукупність трудових витрат, як зазвичай вважають дослідники, а окремі прояви та елементи ритуалу, які відбивають різні аспекти соціального стану небіжчика. Саме тому усі види трудових витрат не слід розглядати як механічну сукупність елементів. Структура такого "тексту" зазнає змін залежно від соціального стану індивіда.

Суттєвим є те, що частина знаків відбиває статус, який успадковувався, а інші - статус, який досягається. Розгляд рівня трудових витрат не сукупно, а за окремими компонентами (наявність курганного насипу; наявність виступу; параметри могильної ями тощо) дозволяє нам припускати, що кожен з них є пов'язаний із різними рівнями соціального статусу.

Категорії інвентарю та особливості ритуалу, які фіксуються одночасно у похованнях чоловіків, жінок та дітей, певно, відбивають деякі аспекти статусу, який успадковувався. Перш за все це стосується металевих прикрас, возів, антропоморфних стел, кам'яних ящиків, ровів, які оточують поховання. Із статусом, який досягається, пов'язані зброя, знаряддя праці. При цьому висока питома вага поховань дітей та підлітків з ритуальним інвентарем може вказувати на особливу роль дитини у сакральному житті суспільства (Алекшин, 1986).

Істотною є типологічна своєрідність синхронних поховань. Зазначимо, що стало традиційним виділяти серед ямних поховань обрядові групи. Визначальним фактором у таких класифікаціях постає поза похованого. На думку одних, вона є хронологічною ознакою (Кривцова-Гракова, 1955; Яровой, 1985; Дергачев, 1986; Николова, 1992). При цьому є точка зору, що поза мерця віддзеркалює різні етнічні корені ямної культури (Рычков, 1998). Фіксуються п'ять основних варіантів пози небіжчика, у межах яких можна простежити більш дрібну градацію. Небіжчика може бути покладено: 1) зібгано на спині з руками, випростаними вздовж тулуба (795 поховань - 56,3%); 2) з нахилом праворуч, при цьому права рука випростана вздовж, а кисть лівої знаходиться у ділянці тазу (238 поховань - 16,8%); 3) з нахилом ліворуч та дзеркальним до попереднього розташуванням рук (189 поховань - 13,4%); 4) на правому боці (86 поховань - 6,1%); 5) на лівому боці (104 поховань - 7,4%), залишок не встановлюється.

Існує тенденція розглядати бінарні опозиції у рамках єдиної обрядової групи (Яровой,1985; Дергачев, 1986). У той же час суттєвим вважаються правобічне та лівобічне розташування (Рычков,1990; Николова,1992). Погоджуючись з тим, відмітимо, що кожна з п'яти виділених на основі пози мерця обрядових груп більш чи менш чітко співвідносяться з певними категоріями інвентарю та особливостями ритуалу. До того ж суттєвою є різниця в антропологічному типі небіжчиків, похованих зібгане на спині, та небіжчиків, яких було покладено на боці (Зиневич, 1970; Круц С.И., 1985). Наведені дані знаходяться у відповідності з висновками дослідників про етнічне забарвлення такої ознаки, як поза похованого (Рычков, 1990, 1998). Спільні риси, які поєднують обрядові групи у рамках ямної культури регіону, свідчать, скоріш, про різні корені, ніж про існування етнічної відокремленості.

Виникає враження, що бінарні опозиції у значній мірі є пов'язаними між собою через 1-у обрядову групу. Можна говорити про її певну консолідуючу роль. При цьому, якщо поховання з лівобічним розташуванням похованих (3-тя та 5-та групи) мають деякі відмінні риси, які майже не зустрічаються у інших групах, то поховання з правобічним розташуванням небіжчика (2-га та 4-та групи) цього не демонструють - вони явно тяжіють до 1-ої групи. Типологічна близькість 3-ої та 5-ої груп, а також 2-ої та 4-ої груп дозволяє їх при подальшому аналізі розглядати сумісно.

Відмітимо, що питання хронології ямних поховань заслуговують окремого дослідження (Николова, 1992; Тесленко, 1999). Саме тому, в рамках дисертації ми не ставили своїм завданням розгляд динаміки соціального устрою ямного суспільства в регіоні. Автор вважає свою роботу лише початковим етапом реконструкції соціальних структур. В подальшому ми бачимо перспективу співвідношення наших висновків з стратиграфічними та хронологічними розробками. Це буде сприяти уточненню наших уявлень про соціальний розвиток ямного суспільства.

Розділ 3. Обряд та інвентар у контексті поховального ритуалу. Ми виходимо з того, що поховальний інвентар постає як індикатор соціальної позиції суспільних груп (Чиндина,1981), або соціальної ролі померлого у суспільстві (Ковалева, 1989). Неоднозначно вирішується питання щодо того, яким чином та на якому рівні прижиттєвий статус відбивається у ритуалі та інвентарі. У багатьох випадках ми можемо лише констатувати соціальну відокремленість осіб, позначених тією чи іншою ознакою. А проте, незалежно від семантики кожного конкретного знаку (категорії поховального інвентарю чи особливостей поховального ритуалу), його присутність у контексті обряду позначає певний стан небіжчика. Рівень же трудових витрат більшою мірою вказує на співвідносну позицію похованого у порівнянні з тими, хто його оточував.

Для реконструкції соціальної структури ямного суспільства першим кроком є виявлення тих соціальних груп, які можуть поставати як структуротворчі, визначення їх позицій у системі суспільних відносин. Ці групи виділяються при розгляді компактних серій поховань, об'єднаних певними типологічними ознаками. Зокрема, ми розглянули поховання з інсігніями влади, зброєю, виробничим, ритуально-виробничим, ритуальним інвентарем, прикрасами, а також відмінними рисами у поховальному обряді.

До інсігній влади ми віднесли вози і кам'яні шліфовані сокири. Зброю репрезентують вістря стріл з кременю та кістки, крем'яні дротики, сокири з кременю, залишки луку. Деякі артефакти, на нашу думку, використовувались як у виробничій, так і у ритуальній сферах (металеві ножі, шила, кістяні рурки, частина кам'яних розтирачів, кремневі ножі-кинджали). До ритуальної сфери віднесено молоточкоподібні шпильки, підвіски із зубів тварин, астрагали, прикраси із кісток та черепашок, набір з металевих ножа та шила, розтирачи з фрагментів сокир, деякі поодинокі артефакти (палички для ворожіння, сопілка з людської кістки тощо). Серед прикрас наявні золоті, срібні, мідні спіралевидні скроневі підвіски, мідні скроневі підвіски у вигляді пронизок та обоймочок, набірні браслети з них же, суцільні браслети, персні, намистини.

Для нашого дослідження суттєвою є оцінка та співставлення рівня трудових витрат у виділених групах поховань. Вони проводилися за трьома ознаками, які найповніше характеризують кількість праці, вкладеної у поховальний ритуал: 1) насип або досипка над похованням; 2) наявність виступу; 3) параметри могильної споруди, які перевищують середньостатистичні. Об'єктивним критерієм, який дозволяє порівняти ці показники у групах, що різняться між собою як за якісними ознаками, так і за обсягом, може служити тенденція сукупностей. Її застосовують дослідники при статистичній обробці матеріалу. У змістовному плані вона демонструє, якою мірою та чи інша ознака є характерною для даної збірки. Так, підвищену тенденцію за ознакою "основні поховання" мають групи комплексів, які містять кам'яні шліфовані сокири, фрагменти сокир, підвіски із зубів тварин. За ознакою "наявність виступу" виділяються поховання з фрагментами сокир, наборами "ніж-шило", із срібними та золотими прикрасами, з ямками на дні, возами та ровами. Розміри, які перевищують середньостатистичні, домінують у групах поховань з металевими ножами, сполученням "ніж-шило", з срібними та золотими прикрасами, з ямками на дні, возами та оточені ровами.

Знахідки однотипних речей у одному кургані або курганній групі зафіксовано неодноразово. Картографування курганів та могильників із підвищеною концентрацією комплексів, неординарних за інвентарем чи особливими рисами ритуалу, продемонструвало наявність трьох територіальних груп. Ймовірно, це відбиває існування певних територіальних центрів у ареалі ямних пам'яток Північно-Західного Причорномор'я. Північний центр локалізується по правому та лівому берегах Дністра від гирла р. Реут (на півночі) до гирла р. Турунчук (на півдні). Східний центр міститься у пониззі Дністра, по р. Турунчук та берегах Дністровського лиману. Південний розміщується у приморській частині Буджаку між р. Алкалія (на сході) та оз. Китай (на заході). Сподіватися, що усі знахідки артефактів будуть походити виключно з територій центрів, є надто прямолінійним: пам'ятки ямної культури, як і інвентарні поховання, розповсюджені на усій території. А втім "престижні" кургани концентруються досить чітко. До них тяжіють поховання з різноманітним інвентарем, який і обумовлює своєрідність кожного центру. При цьому в кожному центрі спостерігаються поховання всіх обрядових груп.

Розділ 4. Соціальний устрій ямного суспільства Північно-Західного Причорномор'я. Переплетіння різних типів та рівнів стосунків у ямному суспільстві (статевовікових, соціальних, етнокультурних) відбилося у поховальному обряді. Соціальний устрій ямного суспільства ми уявляємо собі як сукупність кількох взаємопов'язаних структур, основними з яких є: 1) статевовікова, 2) функціональна (воїни - служителі культу - безпосередні виробники), 3) потестарна (правителі - знать - рядове населення), 4) етносоціальна, існування якої відбивають у поховальному ритуалі різні обрядові групи. Ми маємо 322 антропологічних визначення, які віддзеркалюють усі основні вікові категорії, прийняті у сучасній антропології (Сегеда, 1995). При цьому 131 з цих поховань містило різного роду артефакти, а 102 демонстрували різноманітні особливості поховального ритуалу. Ці дані на тлі типологічних (а подекуди й трасологічних) визначень знарядь, які ми маємо, можуть стати підгрунтям для реконструкції статевовікової структури ямного суспільства.

Зазначимо, що І.Ф. Ковальова (1998) виділяє ранній ступінь у соціальному розвитку дитини (2-2,5 року), який характеризується "виходом з колиски". Ми схильні відокремити ще один етап у віковій градації ямного суспільства, який відбиває наступний віковий ступінь у житті дитини. Співставлення поховальних камер за розмірами показує такий факт. Лише у групі дитячих поховань є ями з параметрами, нижчими за середні; вони пов'язані з похованнями дітей від немовляти до 5-7 років. Привертає увагу й те, що практично усі завершені знаряддя праці є пов'язаними з похованнями дорослих, а у могили дітей потрапляли виключно відходи виробництва та напівфабрикати. Відсутня у них і зброя. Поодинокі знахідки знарядь праці містилися лише у похованнях дітей старшого віку та підлітків. Отже, вік 5-7 років був певним ступенем у статевовіковій структурі ямного суспільства, що віддзеркалив поховальний обряд (перехід його до дорослих стандартів). А проте, прикраси, ритуальний інвентар, соціально-престижні артефакти є відомими й у дитячих похованнях найранішого віку (металаві підвіски, браслети, астрагали, підвіски з іклів хижаків, антропоморфні стели, вози). Це дозволяє зробити висновок, що у господарсько-виробничій сфері позиція дитини змінювалась з перебігом часу при проходженні певних ступенів. У соціальній сфері статус дитини обумовлювався статусом тієї групи, до якої вона належала за народженням. Високий відсоток дитячих поховань у групі комплексів з ритуальним інвентарем (43,7%), ймовірно, демонструє особливу роль дітей у сакральному житті соціуму.

Поховання чоловіків та жінок, відбивають той факт, що розподіл праці проходив не лише по лінії "дорослі-діти", а й між індивідами різної статі, а також відповідно до вікових груп дорослих. Слід зазначити, що найбільш різноманітний інвентар містився у похованнях чоловіків. При цьому й питома вага знахідок у масивах поховань різної статі не є однаковою. Майже усі категорії інвентарю (якщо не приймати до уваги прикраси та кам'яні відщепи) найчастіше походять з могил чоловіків. Натомість поховання жінок майже не містять знарядь праці. Ймовірно, їх участь у господарському житті слабко віддзеркалювалася у археологічних реаліях.

Концентрація артефактів у чоловічих похованнях примушує з обережністю використовувати при реконструкціях соціальної структури ямного суспільства показник кількості інвентарних поховань. У певних ситуаціях цей показник може відбивати не ступінь соціальної чи майнової диференціації, а лише співвідношення чоловічих та жіночих поховань у вибірці.

Крім відмінностей у розподілі інвентарю між дорослими і дітьми, чоловіками та жінками є деякі особливості у розподілі артефактів залежно від віку особи. Цей факт, на наш погляд, демонструє ситуаційну зміну соціального статусу індивіда у ямному суспільстві. Успадкований при народженні або набутий проходження рубежу у дитячому віці, він зберігався не до кінця життя, а до певного ступеню. Надалі він змінювався, про що свідчить поява іншого інвентарю та нових рис ритуалу відповідно до змін віку похованих.

Так, з молодими чоловіками, дітьми та підлітками корелюються знахідки ритуального інвентарю, ритуальних прикрас. Ймовірно, ці вікові категорії були пов'язаними з ритуальним життям. У змужнілому віці (20-35 років) чоловіки мали оптимальні можливості для підвищення свого статусу. Саме у цій групі спостерігається найвищий відсоток поховань з підвищеним рівнем трудових витрат, присутні прикраси із срібла та міді, але відсутній виробничий інвентар. Зброя майже відсутня і знайдена переважно у вигляді стріл у кістках небіжчиків, а тому не може розглядатися як інвентар. Виникає враження, що особливості інвентарю та ритуалу визначають вік чоловіків від 20 до 35-45 років як найбільш оптимальний для активної участі у соціальному і господарському житті. Відсутність знарядь праці пояснюється, мабуть, тим фактом, що найбільш значущі для суспільства соціальні ролі були повязаними у тій чи іншій мірі з догляданням худоби, а саме ця галузь при скотарському господарстві не потребує спеціальних знарядь праці.

Після означеного віку, вірогідно, змінюється "професійна орієнтація" людини, її соціальна роль, соціальний статус. Тепер у похованнях присутні артефакти з блоку виробничого інвентарю, тобто чоловіки зрілого віку переходять від безпосередніх занять, повязаних із догляданням худоби, до інших видів господарської діяльності. Зброя у ямних похованнях зустрічається зрідка (у 24 комплексах - 1,1%). Знахідки її найчастіше у похованнях чоловіків старечого та зрілого віку (після 45 років) можуть вказувати не тільки на власне воїнів, а взагалі на чоловіків з військовим досвідом.

У жінок, ймовірно, перехід від змужнілого до зрілого віку (30-40 років) був певною межею, за якою також змінювався статус. Майже усі знахідки концентрує група змужнілих, і лише зрідка, молодих. Ускладнення ритуалу (наявність воза, стел, деяких трудомістких елементів обряду) було пов'язано з похованнями жінок більш старшого, зрілого віку.

Поховання чоловіків та жінок похилого віку, загалом, відмінні від рядових.

Наведені дані свідчать про існування у ямному суспільстві певних статевовікових груп, а також про те, що поховальний обряд віддзеркалював статевовікову градацію.

Аналіз віку похованих показує, що найбільш високим є відсоток померлих у групі до 6-7 років. Надалі, до 12-16 років, простежується зниження рівня смертності. І, якщо у чоловіків ця тенденція продовжує зберігатися (про це свідчить невелика кількість поховань молодих чоловіків), то смертність серед жінок зростає. Це пояснюється заміжжям та ранніми пологами (Кислый, 1989). У жінок найбільша кількість поховань припадає на період до 25 років, у чоловіків - на більш пізній час (30-35 років). Тривалість життя жінок була коротшою: не зафіксовано жіночих поховань з віком, старших 50-60 років, натомість серед чоловіків пороговий показник дорівнює 60-70 рокам. При цьому й до старості доживало більше чоловіків, ніж жінок. В цілому, співвідношення чоловічих та жіночих поховань дорівнює 2,2 : 1, відсоток дитячих поховань у регіоні складає 19,7%. Ці спостереження цілком узгоджуються з висновками, зробленими за матеріалами ямних поховань Степової Наддніпрянщини (Круц С.І.,1984).

Дослідники зазвичай вважають, що ямне суспільство мало трифункціональну структуру й складалось з трьох станів: жерців, воїнів та рядового населення (Кузьмина, 1977; Васильев, 1980; Довженко, Рычков, 1988). Проте аналіз поховального інвентарю та особливостей ритуалу ямних поховань Північно-Західного Причорномор'я дозволив дійти до висновку про майже повну відсутність зброї у похованнях з соціально-престижними знахідками, неординарним ритуалом, високим рівнем трудових витрат. Зазначені спостереження мабуть свідчать про те, що у ямному суспільстві, вірогідно, була відсутня військова знать й не відбувалося становлення військового стану. Факт, що зі зброєю ховали чоловіків до 60 років, вказує ймовірно на те, що носіями військової функції були усі боєздатні особи, а не тільки молодь, як це є притаманним суспільствам з системою вікових класів. У степових суспільствах, де головною галуззю економіки було скотарство (а саме таким було й ямне суспільство), на характер воїнства накладає відбиток те, що худоба була продуктом, який легко відчужувався. У такій ситуації наявність нечисленного прошарку вояків-професіоналів не була ефективною. Вояком повинен бути кожен чоловік, що спостерігається (при зверненні до етнографічних паралелей) практично в усіх суспільствах мобільних скотарів.

Водночас є підстави вважати, що у ямному суспільстві була інша спеціалізована група - служителі культу. Традиційно до поховань носіїв цієї функції відносять комплекси, які містили у складі інвентарю металеві ніж та шило (у наборі), ритуальні прикраси (молоточкоподібні шпильки, підвіски із зубів та кісток тварин, птахів), астрагали, кістяні рурки. Деякі поодинокі знахідки також можна, ймовірно, пов'язувати з ритуалами (розмальовані палички для ворожіння, сопілка з людської кістки). Вважається, що служителями культу були й особи, яких поховано зі стелами та у кам'яних скринях (Генинг В.В., 1987; Новицкий, 1990). Є точка зору, що в Північно-Західному Причорноморї останні не можуть розглядатися окремо від ямних старожитностей (Петренко, Тощев, 1990; Субботин, 1995). Схиляючись до цих гіпотез, ми вважаємо за доцільне дещо розширити коло критеріїв розпізнавання поховань служителів культу. Зокрема, такими критеріями, на нашу думку, є наявність у могилі кістяної чи рогової мотики, а також розтирача із фрагменту сокири. Частина перерахованих артефактів, звісно, функціювала як у культовій, так і у виробничій сферах. Решта ж (наприклад - половинки сокир, які використовувалися як розтирачи, шпильки, палички для ворожіння тощо) не має пояснення за межами ритуалу.

Звернемо увагу на те, що група, яку ми розглядаємо, є неоднорідною. Очевидно, до неї входили особи, які займалися різними ритуальними операціями. За рівнем трудових витрат виділяються поховання, інвентар яких складають ніж та шило, мотика, фрагмент сокири, підвіски із зубів тварин. Загалом до поховань служителів культу ми залучили 148 комплексів, тобто 6,7%. Ймовірно, можуть існувати поховання учнів, які не відмічені ритуальним інвентарем, а також можливі знаки, які ми досі не змогли розпізнати. Безперечно, існували особи, причетні до сакрального служіння, які не спеціалізувалися виключно на цьому.

Люди, які займалися господарсько-виробничою діяльністю, були основною соціальною верствою ямного суспільства. Соціальні ролі індивідів обумовлював господарсько-економічний устрій суспільства. Реконструкція цих ролей досить проблематична, адже у частини суспільств інвентар та обряди віддзеркалювали ту спеціалізацію, яку померлі мали за життя, у інших же суспільствах це не мало місця (Бочкарев, 1978; Черних, 1998). Крім основного заняття - скотарства, ямне населення знало й землеробство, а також різноманітні види спеціалізованої діяльності. Трасологічний аналіз знарядь дозволив виявити артефакти, пов'язані з деревообробкою, металургією, обробкою шкіри, кістки, кременю, утилізацією туш тварин. Існувало також гончарство, плетіння, ткацтво (Субботин, 1993). В цілому, більшість видів господарської діяльності нехарчової сфери була пов'язаною з головним напрямком харчової - скотарством. Деякі дослідники припускають навіть існування осіб, пов'язаних з медициною (Марина, 1995) та лікуванням тварин (Новицкий, 1990).

Таким чином, розгляд функціональної структури дійти висновку, що до її складу входили дві основні соціальні групи: служителі культу та безпосередні виробники. Така структура може бути названа двочастинною (біфункціональною).

Розгляд потестарної структури (правителі - знать - рядове населення) показує, що група носіїв влади не була однорідною. Серед поховань можна виділити дві групи комплексів з інсігніями влади. У першу чергу до правителів ми віднесли осіб, поховання яких містили вози або їх частини. Приналежність цих індивідів до соціальної верхівки не викликає сумнівів серед дослідників. Поховання з цілими провушними сокирами ми також схильні трактувати як могили людей, які виконували владну функцію. Зазначені категорії знахідок розповсюджені у регіоні досить рівномірно. Характерно, що немає жодного комплексу, де водночас були присутні віз та сокира. При цьому є розбіжності в інвентарі двох груп: у похованнях з возами знайдено здебільшого срібні прикраси, наявні металеві ножі. Натомість комплекси з сокирами містять, головним чином, прикраси з міді, а знайдені у них ножі-кинджали виготовлено з кременю. Відсутні поховання дітей з сокирами. Істотними є розбіжності у позах небіжчиків. Серед поховань з возами домінують комплекси 1-ої обрядові групи. На відміну від цього, для поховань з сокирами здебільшого є притаманним покладення мерця з нахилом вліво або на лівий бік. Зв'язок двох груп правителів з різними обрядовими групами вказує, скоріш за все, на приналежність різних категорій правителів до різних етносоціальних утворень, що представлені в регіоні похованнями різних обрядових груп. Ми, як і інші дослідники, схильні їх вважати демосоціальними організмами (Семенов, 1966; Рычков, 1990). Додамо, що поховання з возами демонструють більш високий рівень трудових витрат, більшу різноманітність рис ритуалу, ніж поховання з сокирами. суспільство плем'я причорномор'я поховальний

До групи знаті ми залучили, насамперед, поховання з металевими артефактами (як знаряддями, так і прикрасами), враховуючи престижність металу у стародавніх суспільствах (Шнирельман, 1988). До цієї ж групи треба відносити поховання з антропоморфними стелами, кам'яними ящиками, ямками від жердин, а можливо - й основні поховання у курганах. Категорія знаті в цілому не є однорідною. Деякі групи, які віднесено до неї, демонструють збільшення кількості вкладеної праці при похороні значної кількості осіб. Звернемо увагу на те, що має місце підвищена тенденція сукупності однієї з ознак блоку трудових витрат у групі поховань, які містять срібні скроневі підвіски. За двома ознаками (наявність виступу та перевищення середніх розмірів) виділяються правителі, яких позначає віз. Поховання з ямками від жердин на дні поховальної камери демонструють підвищення тенденції по усім трьом ознакам (основні поховання, наявність виступу, перевищення середніх розмірів). Причини змальованої неоднорідності слід, певно, шукати у тому, що окремі соціальні верстви мали більше можливостей для підвищення особистого статусу (статусу, який досягався). При цьому поховання, які містили срібні підвіски та мали ямки від жердин, демонструють певний взаємозв'язок з похованнями правителів, де знайдено вози, а також між собою. Загалом поховання знаті у регіоні складають, за нашими підрахунками, 18,7% (397 поховань). Відносно висока вага даних комплексів може бути наслідком того, що у курганах, ймовірно, ховали не усіх представників суспільства, а лише певну їх частину, яка відзначалась своїм соціальним станом.

Решту поховань, з інвентарем та без нього, ми віднесли до рядового населення. Ця група також не є однорідною: при домінуванні у ній комплексів середньостатистичного рівня деякі з поховань містять інвентар, інші виділяються рівнем трудових витрат. Поки що немає підстав казати про існування залежного населення. Можливо, такий прошарок існував, але його представників у курганах не ховали. Майже повна відсутність зброї у могилах правителів та представників знаті, а водночас наявність практики успадкування соціального статусу дозволяє нам припускати, що у даному суспільстві мав місце аристократичний шлях політогенезу.

Реконструкція етнічних процесів (Рычков, 1990) та побудова хронологічної моделі розвитку ямної культури України (Николова, 1992) демонструють, що в цілому спостерігається поступова зміна населення. Індикатором цього є зміна пози похованого (від зібганої на спині до зібганої на боці). У Північно-Західному Причорноморї ситуація дещо відмінна. На наш погляд, на певному етапі в регіоні простежується одночасне мешкання населення, яке залишило поховання всіх виділених груп.

Показовою є наявність двох категорій правителів, які, в цілому, співвідносяться з різними етносоціальними утвореннями. Можливо, слід казати про розподіл владних функцій правителів. Тенденція розподілу єдиної влади на кілька її гілок притаманна стародавнім суспільствам (Куббель, 1988). У той же час не можна гадати про відокремленість демосоціальних організмів один від одного: деякі соціальні ролі притаманні в тій чи іншій мірі усім організмам, домінуючи в одному з них. Наявність серед правителів, знаті, служителів культу тощо, поховань різних обрядових груп може свідчити про те, що у регіоні відбувалося формування єдиної спільноти, яка охопила носіїв усіх обрядових традицій. Не виключено, що вони розділялися за соціальним станом. Можна припустити, що на теренах Північно-Західного Причорноморя утворилося племінне обєднання, союз, до того ж - союз нерівноправний.

Існують три шляхи формування нерівноправних союзів: 1) завоювання; 2) входження у залежність до більш могутнього соціального організму внаслідок приходу останнього на чужу територію; 3) добровільне підкорення панівному соціуму. При цьому домінуючий компонент перетворюється у монопольного власника посади верховного вождя. Адміністративні, військові та жрецькі функції є спадковими, проте успадкування йде не обов'язково від батька до сина, але у межах головуючого колективу (Берзин, 1966).

Таким, ймовірно, був демосоціальний організм, який репрезентують поховання 1-ої обрядової групи. У ній здебільшого сконцентровані поховання осіб високого соціального стану (з престижним інвентарем, особливостями ритуалу). До неї ж належить значна частина основних поховань. Ми не маємо можливості визначити конкретний шлях формування об'єднання. Не можна виключати того, що дана ситуація пояснюється хронологічним пріоритетом 1-го демосоціального організму в освоєнні території (Яровой, 1985; Николова,1992). Враховуючи різні етнічні корені демосоціальних організмів, які входили до об'єднання, слід зазначити, що зв'язок етнічного поділу з соціально-потестарною стратифікацією взагалі є властивим традиційним суспільствам (Куббель, 1982). Ямне суспільство, певно, не було винятком.

Гіпотетично ми бачимо у цьому союзі групу племен, співплемінність. Проте таке археологічне джерело, як підкурганні поховання, надто слабо віддзеркалює основні риси цих соціальних утворень.

Висновки

Поховальний обряд у ямному суспільстві Північно-Західного Причорномор'я відбиває наявність взаємозв'язаних соціальних структур і дозволяє реконструювати деякі аспекти соціального устрою.

Для ямної культурно-історичної спільноти Північно-Західного Причорномор'я притаманним був аристократичний шлях політогенезу з двускладовою (біфункціональною) структурою. Вона складалась з двох соціальних груп: служителів культу та осіб, причетних до господарсько-виробничої діяльності. Носіями військової функції були усі боєздатні особи; військова знать та спеціалізована група воїнів відсутні.

Потестарна структура ямного соціуму регіону представлена соціальними групами правителів, знаті та рядового населення. Група носіїв влади не була однорідною. Виділяється дві категорії правителів, які пов'язані з різними обрядовими групами.

Розгляд різноманітних категорій артефактів та рис обрядності (із залученням антропологічних та трасологічних визначень) дозволив реконструювати елементи статевовікової стратифікації ямного населення. Вона відбилася в особливостях поховального інвентарю, кількості трудових витрат, рисах ритуалу, пов'язаних з похованнями осіб певного віку та статі.

Обрядові групи, які фіксуються у поховальному ритуалі, відбивають різноманітні етнічні корені ямного населення. Соціальна позиція цих груп не є однаковою. Ймовірно, це пов'язано з утворенням у регіоні потестарної спільноти, можливо, на рівні співплемінності.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у таких публікаціях автора

О конструктивных особенностях погребений ямной культуры // Тезисы докладов VI республиканской конференции молодых учёных. - Киев, 1987. - С.59-60

Поселення епохи бронзи та заліза в Одеській області // Археологія. - 1989.- №2. - С.56-63 (в співавторстві з Н.Є.Ветчинніковою).

О социологической интерпретации погребений с повозками ямной культурно-исторической общности //Археологический альманах. -№2. - Донецк, 1993. - С.23-34 (в співавторстві з Цимідановим В.В.).

Носители ямной культуры в Северо-Западном Причерноморье // Проблемы хронологии культур энеолита-бронзового века Украины и юга Восточной Европы. Тезисы докладов международной конференции. - Днепропетровск, 1994. - С.22-24.

Технологія та орнамент гончарства бронзової доби Північно-Західного Причорномор'я // Археологія. - №3. - 1995.- С.69-73.

Захоронения детей и проблема наследования социального статуса // Проблемы археологии Юго-Восточной Европы. Тезисы докладов VII Донской археологической конференции. - Ростов-на-Дону, 1998. - С.37-38.

Погребения с топорами ямной культуры Северо-Западного Причерноморья // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип.ІУ. - Запоріжжя: Просвіта, 1998. - С.141-162 (в співавторстві з Цимідановим В.В.).

О хронологии и периодизации памятников ямной культуры Северо-Западного Причерноморья // Краткие сообщения Одесского археологического общества. Одесса: ТЭС, 1999. - С.52-57.

Размещено на Allbest.ru