Українське національне відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в працях польського історика Леона Василевського

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ ст. В ПРАЦЯХ ПОЛЬСЬКОГО ІСТОРИКА ЛЕОНА ВАСИЛЕВСЬКОГО

ГРАНЧАК Тетяна Юріївна

Київ -2000

Загальна характеристика роботи

Однією з найбільш дискусійних проблем в українській історії є процес становлення української нації. В зв'язку з цим закономірний інтерес дослідників викликає українське національне відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. З метою створення інтегральних багатофакторних досліджень з проблеми українського національного будівництва доцільне активне залучення широкого кола різноманітних джерел і літератури, в тому числі - творчої спадщини істориків різних наукових напрямків та шкіл, як сучасних, так і тих, які працювали в той час і мали можливість впливати на хід суспільно-політичних процесів. Всебічне урахування зробленого як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями аналізу розвитку українського національно-політичного руху ХІХ - початку ХХ ст., їх висновків щодо його динаміки, рушійних сил, протиріч і помилок дозволить створити узагальнюючі праці з історії українського національного відродження. На жаль, значна кількість матеріалів цієї групи досі залишаються в тіні. До числа останніх відносяться і праці польського історика, дипломата, публіциста Леона Василевського, чия багаторічна діяльність і наукова спадщина не знайшли належного висвітлення у вітчизняній історіографії.

Актуальність теми

Леон Василевський (1870 - 1936) - один з найвидатніших польських істориків - знавців національних проблем та суспільних рухів кінця ХІХ - першої третини ХХ століття в Україні. Основну увагу в своїх дослідженнях вчений зосереджував на проблемі, що залишається однією з найбільш складних і делікатних для сучасного суспільства взагалі і має особливе значення для України зокрема - проблемі становлення і розвитку націй, в тому числі і української.

Присвячені історії еволюції національного руху в Україні, праці Л.Василевського викликають інтерес саме тому, що вони написані поляком, більш того - польським патріотом, який мав достатньо внутрішньої сили і гідності, аби переступити через межі вузького націоналізму, визнати (в той час, як в польському суспільстві переважала націоналістична теорія Р.Дмовського) історичне право українського народу на незалежне самостійне національне існування.

Творча спадщина Л.Василевського має велику наукову цінність. Його праці - це підсумок багаторічних досліджень історика-фахівця, який уникнув спокуси розглядати історичні події під кутом зору сучасної для нього національної і суспільно-політичної боротьби.

Як поляк за національністю, Василевський стояв осторонь внутрішніх суперечок в українському національному русі. Його погляд на проблему українського національного відродження був “поглядом збоку” і, як такий, був позбавлений тієї упередженості , яка була часом властива українським науковим працям того часу. Крім того, в своїх дослідженнях вчений використовував новий на той час метод інтегрального аналізу, що дозволяє його працям і зараз залишатися певним досвідом комплексного розгляду багатьох проблем.

Саме тому творча спадщина Василевського допомагає сучасним вітчизняним дослідникам краще зрозуміти причини і наслідки багатьох подій того складного і неоднозначного періоду. Періоду, який великою мірою визначив сучасне нашого суспільства.

Виходячи з цього, автор поставила перед собою метою дисертаційного дослідження: розкрити і проаналізувати процес українського національного відродження 60-х - 70-х рр. ХІХ - початку ХХ ст. та висвітлити роль і місце в ньому творчої спадщини Л.Василевського в системі суспільно-політичних та культурно-національних тенденцій тогочасного суспільства.

Реалізація поставленої мети викликала необхідність вирішення таких основних завдань:

- проаналізувати суспільно-політичні і національно-історичні чинники, на тлі яких відбувався розвиток українських національних тенденцій другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

- всебічно висвітлити специфіку поглядів Л.Василевського на проблеми українського національного відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст.;

- розкрити методологічну, ідеологічну та національно-політичну сутність історико-теоретичних поглядів Л.Василевського;

- вивчити витоки історичних, національних і соціально-політичних поглядів Л.Василевського стосовно українського національного відродження у загальноєвропейському контексті;

- довести необхідність вивчення творчості Л.Василевського для створення об'єктивного, більш повного, всебічного погляду на розвиток українських національних тенденцій в контексті розвитку європейських національних рухів.

Хронологічні межі дослідження практично збігаються з періодом, що виокремлюється в історії українського національного руху, як організаційний, протягом якого відбувалось поширення українських національних ідей серед народу, тобто український національний рух ставав масовим і поступово набував політичної основи. Його логічним завершенням було заснування перших політичних партій, які кінцевою метою своєї діяльності бачили незалежність України.

За початковий рубіж дослідження взято 1861р., а за кінцевий - 1905 рік.

Період, обмежений зазначеними вище хронологічними рамками, суттєво відрізняється від попереднього - періоду наукового зацікавлення українськими справами, - та наступного, що мав яскраво виражене політичне забарвлення і характеризувався загостренням партійної боротьби. Саме протягом цього періоду відбувається усвідомлення українським народом себе як нації. Події цього часу великою мірою вплинули на весь наступний розвиток українського національного руху, мали визначальний характер для майбутнього українського народу. Все це спричинило вибір дослідження саме такого історичного періоду - другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Предметом дослідження роботи, що пропонується, є історико-теоретичні погляди Л.Василевського на процес українського національного відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в загальноєвропейському національно-політичному і культурному контексті.

Об'єкт дослідження - історико-публіцистичні праці, мемуарна та епістолярна спадщина Л.Василевського.

Наукова новизна дисертаційного дослідження

На основі можливого на сьогоднішній день урахування відомих праць і біографічних даних Л.Василевського, застосування систематизації, узагальнення та аналізу фактичного матеріалу, вперше в Україні зроблена спроба визначити та проаналізувати специфіку історичних, національних і політичних поглядів вченого на процес українського національного відродження. Намагаючись дати всебічний аналіз та об'єктивний виклад вузлових проблем названої теми, автор аналізує їх на тлі загальних суспільно-політичних і культурно-національних подій у житті українського народу другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Основні ідеї та висновки, що становлять наукову новизну полягають:

- у комплексному вивченні і розкритті маловідомої історико-літературної спадщини Л.Василевського;

- у виявленні і коментуванні особливостей розвитку українського національного організму, відображених у творах Л.Василевського;

- у вивченні витоків історичних, національних і політичних поглядів Л.Василевського на процес українського національного відродження у загальноєвропейському контексті ХІХ - початку ХХ ст.;

- в узагальненні творчої спадщини Л.Василевського, присвяченої історичному шляху українського народу, що дає можливість зробити висновки щодо створення вченим власної теорії розвитку українських національних тенденцій;

- у доведенні необхідності вивчення творчості Л.Василевського для створення об'єктивного, неупередженого погляду як на процес українського національного відродження, так і на національні процеси і міжнаціональні стосунки в загальносвітовому масштабі.

Робота значною мірою вводить особистість вченого у контекст суспільно-політичної і національної боротьби того часу, досліджує його творчий внесок в історію українського національного відродження в контексті складної загальноєвропейської національно-історичної ситуації кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Теоретико-методологічною основою дисертації є загальні принципи наукового пізнання - об'єктивність, єдність історичного та логічного в застосуванні до еволюції історичних поглядів Л.Василевського, комплексний діалектичний підхід.

Розуміння історичних поглядів і оцінок Л.Василевського виявляється можливим лише з урахуванням еволюції суспільно-політичних, національних, і культурних процесів, які відбувалися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Аналізуючи конкретний період , автор виходить з уявлень про поступовість як головну характеристику історико-національного процесу. Методологічний підхід роботи базується також на розумінні взаємного зв'язку і впливу історико-політичних і культурно-національних умов формування “національного організму”, а також його основних політико-культурних характеристик. Це певною мірою спричинило звернення до оригінального доробку епохи і обумовило вибір джерельної бази дослідження: літературно-публіцистичних творів, творів суспільно-політичного характеру, мемуарної та автобіографічної літератури. Методика дослідження полягає також у системному підході до вивчення історико-літературної спадщини Л.Василевського, розкритої в його працях еволюції українського національного руху другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Саме такий підхід дозволяє досить повно виявити творчі принципи, які визначали специфіку історичного мислення Л.Василевського, проаналізувати застосовані ним методи і підходи до створення власного погляду на процес українського національного відродження.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її матеріали, основні висновки та положення можуть бути використані при розробці широкого кола проблем з історії України. Насамперед це стосується дослідження еволюції українських національних тенденцій, українсько-російських та українсько-польських відносин, висвітлення історичних постатей суспільних діячів українського національного відродження, при підготовці узагальнюючих наукових праць, підручників і популярних нарисів, у лекційній діяльності, в курсах викладання історії України, Польщі й Росії. Вони можуть також бути використані громадськими та політичними організаціями для розвитку сучасних форм діяльності на користь плідного державно-національного розвитку українського суспільства.

Апробація роботи: головні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у 3-х наукових статтях автора, були викладені на міжнародній науковій конференції “Український, польський і єврейський національні рухи у Східній Галичині в ХІХ ст.: порівняльний аналіз” (Львів, 1994р.), на науковому семінарі, присвяченому 150-річчю Слов'янського з'їзду в Празі (Ужгород, 1998р.), обговорювались на засіданні “Відділу вивчення і публікації зарубіжних джерел з історії України” Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження і складається з вступу, чотирьох розділів (восьми параграфів), висновків, переліку посилань, списку джерел і літератури та додатку. У додатку вміщено листи Л.Василевського до М.Драгоманова і М.Павлика та їхні листи до нього. Текст дисертації займає 182 сторінок, перелік посилань з 425 позицій - 18 сторінок, список використаних джерел і літератури з 173 позицій - 9 сторінок.

Основний зміст дисертації

український національний відродження василевський

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається предмет, мета, завдання, хронологічні межі праці, її наукова новизна та практична значимість.

У першому розділі - “Історіографія і джерела”, характеризується стан наукової розробки теми і джерельна база дослідження. Завдяки надзвичайній складності та водночас значущості подій, що відбувалися, українська історія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. викликає закономірне зацікавлення дослідників. Однак, незважаючи на це, стан наукової розробки даної проблеми не можна вважати задовільним. Хоча в історіографії існує певна кількість праць, які в тій чи іншій мірі стосуються проблеми українського національного відродження ХІХ ст., однак відсутні дослідження, в яких містилося б її комплексне висвітлення.

У працях вітчизняних і зарубіжних науковців розглядалися лише окремі аспекти проблеми. Одним з найбільш вагомих доробків такого кшталту є видана у Львові збірка “Україна і Польща між минулим і майбутнім”, де українські і польські автори аналізують конкретні історичні події, причини виникнення українсько-польського протистояння, еволюцію польсько-українських стосунків. Незважаючи на те, що статті цієї збірки мають більш публіцистичний характер, вони допомагають визначити головні тенденції українсько-польських відносин в їх історичному розвитку, причому враховуються позиції обох сторін.

Аналізу проблематики українсько-польських стосунків присвячена збірка статей “Poland and Ukraine. Past and Present”, що була видана Канадським інститутом українських студій. Автори цієї збірки прослідковують історію польсько-українських взаємин, аналізують чинники, що ускладнювали українсько-польське порозуміння, вказують на можливі шляхи подолання перешкод.

Одним з найкращих на сьогодні залишається дослідження українсько-польських взаємин, зроблене М.Демковичем-Добрянським в його монографії “Українсько-польські стосунки у ХІХ сторіччі”. Ця праця подає також ретельний аналіз загального національно-політичного розвитку українського суспільства в Галичині в зазначений період. Розгляду проблем національно-політичного існування українців в Галичині присвячено також грунтовні дослідження Ів.Лисяка-Рудницького, Я.Дашкевича і значна праця Т.Дамбковського. Різні аспекти цієї проблеми аналізуються в монографіях Дж.П.Химки та П.Р.Магочія.

До наступної групи публікацій можна віднести праці, що безпосередньо вивчають розвиток українського національного руху ХІХ - початку ХХ ст. на українських землях, які входили до складу Російської імперії. Дослідження цієї проблеми у вітчизняній і зарубіжній історіографії мало певні особливості. До найбільш комплексних праць в цьому плані можна віднести монографічне дослідження вже згадуваного Ів.Лисяка-Рудницького “Нариси з історії нової України”.

Вітчизняні історики першочергове значення надавали дослідженню більш вузьких питань зазначеної проблеми і розглядали лише окремі її прояви. Подібною працею є монографія Ф.Савченка “Заборона українства 1876 р. До історії громадських рухів на Україні 1860-1870 рр.”, в якій аналізуються причини, що викликали репресії царського уряду щодо українського національного руху, а також наслідки заборони для подальшого розвитку українських громадських рухів. Вагомим внеском у дослідження культурно-просвітніх і суспільних проявів українського національного життя другої половини ХІХ - початку ХХ ст. стала праця О.Ф.Коновця “Просвітницький рух в Україні (ХІХ - перш. третина ХХ ст.), в якій простежується становлення і розвиток української публіцистики в загальному контексті зростання українських національно-політичних тенденцій.

На жаль, питання, пов'язані з розвитком українського національного руху, в радянській історіографії розглядалися дещо тенденційно і часто не об'єктивно. Зрозуміло, що за умов, які склалися в суспільстві протягом ХІХ - ХХ ст., у вітчизняній історіографії не було досліджено цю проблему в контексті становлення української державності, оскільки така постановка питання була табуйована пануючою ідеологією. Дослідження, що проводилися, переважно були спрямовані на підкреслення соціалістично-демократичного забарвлення українського руху ХІХ - початку ХХ ст. До праць на цю тему можна віднести дослідження А.К.Волощенко “Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х - на початку 80-х років ХІХ ст.”, В.Й.Борисенка “Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60-х - 90-х рр. ХІХ ст.”, О.Ф.Скакун “Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917)”.

Прагнення відтворити об'єктивну історичну реальність процесів українського національного відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. спричинило останнім часом появу ряду дисертаційних робіт, серед яких - Жданової І.А. “Художня інтелігенція Наддніпрянської України в останній чверті ХІХ - на початку ХХ ст.” Геращенко Т.С. “Місце і роль самостійників в українському національному русі (кінець ХІХ - початок 1918р.)”, Н.О.Дорощук “Український культурно-національний рух у російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)” та ін., а також ґрунтовних історико-теоретичних досліджень, серед яких в першу чергу слід відзначити присвячені проблемам становлення української нації ХІХ - ХХ ст. праці Я.Грицака.

Проводячи аналіз окремих аспектів проблеми українського національного відродження ХІХ ст., історики приділяли значно менше уваги вивченню поглядів і позицій щодо національного розвитку українців другої половини ХІХ - початку ХХ ст. зарубіжних діячів того часу. Недостатньо дослідженими є і праці польського історика і суспільного діяча Леона Василевського. Власне, найбільш значною в цьому плані є стаття Л.Зашкільняка “Українське питання в працях та діяльності Леона Василевського” , в якій підкреслювалась обізнаність Л.Василевського і його високий науковий рівень в галузі розробки проблеми українського національного відродження і взагалі у національному питанні.

Бажання заповнити якоюсь мірою прогалину у вивченні поглядів зарубіжних знавців українських національних процесів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. підштовхнуло автора до вибору саме цієї теми, оскільки творча спадщина такої непересічної особистості, як Л.Василевський - це те дзеркало, яке відображує загальні державотворчі національні процеси в українському суспільстві другої половини ХІХ - початку ХХ ст., висвітлюючи найбільш важливі вузлові моменти. Таким чином, виникає можливість і комплексного вивчення історичного контексту, і безпосереднього дослідження постаті і поглядів вченого.

Для вирішення поставлених завдань, а також відповідно предмету і об'єкту дослідження, були використані різноманітні за змістом література і джерела. Перш за все - це творча спадщина Л.Василевського, яка за своїм характером поділяється на монографічні дослідження з історії українського відродження, публіцистичні праці, присвячені детальному аналізу окремих проявів українського національного руху і національним тенденціям сусідніх народів, його мемуари і епістолярна спадщина, зокрема - листування з М.Драгомановим і М.Павликом. Досліджено такі його праці, як “Современная Галиция” (1900), “Современная Польша и ее политические стремления” (1906), “Ukraina i sprawa ukrainska” (1911), “Polityka narodowosciowa Rosyi” (1916), “Rosya wobec polakow w dobie “konstytucyjnej” (1916), “Kresy Wschodnie. Litwa i Bialorus.- Podlasie i Chelmszczyzna.- Galicya Wshodnia-Ukraina” (1917), “Ukrainska sprawa narodowa w jej rozwoju historycznym” (1925), “Sprawa narodowosciowe w teorii i w zyciu” (1929), “Kwestia ukrainska jako zagadnienie miedzynarodowe” (1934), а також його спогади, присвячені культурно-національним процесам, які відбувалися в українському суспільстві в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.. Серед досліджених публіцистичних праць вченого - серія статей, які він протягом кількох років вміщував в щомісячному журналі “Русское богатство”, початок яким було покладено статтею “Новые течения среди галицких русин” - у 8 числі за 1893р..

Для більш детального дослідження українсько-польських та російсько-українських стосунків, розвитку української науки і освіти автор використовувала періодичні видання зазначеного періоду, серед яких комплекти газети “Kurijer Lwowski”, журналу “Украинская Жизнь”, “Записки Наукового товариства імені Шевченка”,журнали "Krytyka", "Swiat Slowianski".

Відомо, що друга половина ХІХ - початок ХХ ст. відзначалися гостротою протиріч, що виникли всередині українського національного руху, а також в польсько-українських відносинах. З метою об'єктивного висвітлення процесів, що відбувалися, а також проведення аналізу їхнього зображення Л.Василевським, під час дослідження автор вивчала позиції конфліктуючих сторін. Погляди українофілів найбільш яскраво представлені працями М.Лозинського, К. Левицького, який висвітлював політичні і культурні події в українському суспільстві в Галичині з 1848 по 1914 рр., О.Барвинського. З'ясування позицій і прагнень москвофілів базувалось на вивченні праць Т.Флоринського, О.Мончаловського, Д.Маркова, С.Щоголева.

З метою більш ретельного спостереження за еволюцією польсько-українського конфлікту автором враховувались не тільки праці українських, але й польських істориків, публіцистів та політичних діячів того часу, серед яких - ґрунтовне дослідження політичної структури галицького суспільства В.Фельдмана, праці Б.Лімановського Р.Дмовського, Й.Грабеця. Розумінню процесів українського національного відродження сприяло вивчення епістолярної, мемуарної, полемічної, біографічної літератури та автобіографій політичних та культурних діячів, які жили й працювали в той час. Серед джерел цієї групи - відкриті листи Б.Грінченка і М.Драгоманова, присвячені полеміці навколо української національної справи, листування Ів.Франка і М.Драгоманова, автобіографія М.Костомарова, автобіографія М.Грушевського, щоденники М.Грушевського за 1888-1894 роки, спогади Б.Лімановського, В.Василевської, епістолярна спадщина І.Франка.

Досліджуючи формування і розвиток соціально-політичної структури українського суспільства, дисертант опрацювала і використала програмові і довідкові матеріали українських політичних партій кінця ХІХ - початку ХХ ст..

Під час підготовки даної роботи автор насамперед керувалася принципом історичної об'єктивності, прагнучи уникнути соціологічних спрощень, оцінювати конкретні факти в їх діалектичному розвитку, визначити й осмислити тенденції, притаманні досліджуваній проблематиці.

У другому розділі - “Історичні умови формування світогляду і наукових принципів Л.Василевського як дослідника” - проводиться аналіз творчої діяльності Л.Василевського в освітленні проблеми українського національного відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст., застосованої ним методології, розкриваються характерні ідейно-теоретичні, суспільно-політичні та національні умови формування наукових поглядів та дослідницьких принципів вченого.

Головну вісь, навколо якої розгорталися історичні події в цілому ХІХ сторіччі, складала боротьба народів за своє визволення з під панування великих абсолютистських монархій, а також за гідне життя пригноблених верств. Національне відродження України в цьому контексті представляло собою особливий приклад. На кінець ХІХ ст. український національний рух ставав значною силою, яку доводилося враховувати в складних зовнішньополітичних розрахунках і з якою потрібно було рахуватися у вирішенні внутрідержавних проблем.

Для Л.Василевського як поляка, проблема українського національного руху мала особливе значення і привертала до себе увагу ще й через загострення польсько-українських стосунків в Галичині, а також через те, що як для польського, так і для українського народів ключовим елементом державних інтересів, справою їх політичного існування було відношення до східного сусіда - Росії.

Крім того, вивчення української історії і культури мало певні традиції в польській літературі у вигляді “Української школи”, яка розвивалася в контексті польського романтизму.

Дослідження вченим українського питання базувалось як на вивченні літературно-публіцистичного матеріалу, так і на особистих стосунках з діячами українського національного відродження - Ів.Франком, М.Павликом, В.Будзиновським, Ю.Бачинським та ін.

При розгляді праць Л.Василевського привертає увагу зроблений ним комплексний аналіз питань, загальне прагнення вченого до синтезу в історії, що відобразилося в його зацікавленості психологічною стороною історичного життя, його увазі до історії мови, урахуванні етнографічних даних.

Свої роздуми Л. Василевський будує, спираючись не тільки на певний фактичний матеріал і його аналіз, але в більшій мірі на виявленні причинно-наслідкових і системних зв'язків.

Інакше кажучи, дослідження Л.Василевського в деякій мірі відображають перехід від традиційної для того часу “історії-оповідання” до “історії-проблеми”.

Третій розділ - “Л.Василевський про українське культурне відродження в Росії та Австро-Угорщині у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.” - висвітлює погляди вченого на процес відродження української національної науки, створення інтелектуально-наукової бази української нації, роль у цьому процесі українських наукових товариств, перед усім “Південно-Західного відділення Російського Географічного товариства” та “Наукового Товариства ім. Т.Шевченка”, а також на загальний розвиток української національної художньої культури. Стосовно останнього, вчений намагався дослідити в першу чергу особливості становлення української художньої літератури, публіцистики, театру як найбільш впливових і масових для суспільства проявів художньої культури.

Провідні думки Л.Василевського з цього питання зводились, в основному, до таких тез. Розвиток української культури в цілому, і зокрема науки, відбувався у виключно складних і несприятливих умовах: в межах двох ворожо налаштованих держав поряд з політично-пануючими польською і російською націями, під тиском урядової політики, за відсутності підготовленої літературно-наукової мови і т.д. Разом з тим, на думку вченого, ці умови певною мірою визначали демократичний характер української культури, що відобразилось на розвитку українського театру і художньої літератури, на спрямованості української публіцистики.

Специфічною рисою, властивою українському науково-культурному руху, Л.Василевський вважав одночасне проведення роботи на різних соціально-культурних рівнях. Дослідження динаміки розвитку української науки і культури, їх кількісних і якісних змін, проводилися вченим не задля загального збільшення знань з історії культури, а в контексті його теорії формування українського національного організму, з метою доведення великого етнічного потенціалу українського народу, що було винятковим для представника польської науково-суспільної думки того часу і свідчило на користь новизни його наукового підходу і об'єктивності громадської позиції.

Л.Василевський був переконаний, що на початку ХХ ст. український науково-культурний рух досяг критичної межі і вимагав нових умов для свого подальшого розвитку, а саме - створення незалежної держави. Значною мірою, можливість цього переходу була підготовлена попередніми досягненнями в галузі науки і художньої культури. Про це свідчив, зокрема, вплив українського театру, який, за висновками вченого, пропагував ідеї українофільства і, певною мірою, компенсував брак публіцистики в російській Україні, успіх українського слова, української друкованої продукції, постійне зростання активної культурно-просвітницької діяльності, що спостерігалося в той час у суспільстві. Польський дослідник вважав, що саме під впливом національної науки і культури в українському суспільстві відбувалось формування духовної основи для існування нації - національної самосвідомості.

Як своєрідний наслідок українського науково-культурного руху вчений розглядав появу таких структурних елементів національного організму як єдина літературна мова, наука, художня культура, національна свідомість.

Четвертий розділ - “Погляди Л.Василевського на роль соціально-політичних чинників в розвитку українського національного руху” - присвячено визначенню поглядів вченого на російсько-українські та польсько-українські стосунки в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., зокрема польсько-український конфлікт в Галичині у зазначений період і заборону 1876р. українського друкованого слова в Росії, а також на боротьбу, що точилася в той час всередині самого українського національного руху.

Проведений Л.Василевським аналіз суспільно-політичного становища в Російській імперії і Галичині дав підстави для висновків вченого щодо подібності початкового ставлення поляків і російських урядових кіл до українського національного руху: і ті, і інші відверто заперечували існування окремої української нації і прагнули обмежити розвиток українства виключно етнографічними межами. В той же час дослідник підкреслював зумовлені політико-ідеологічними причинами суттєві відмінності в проявах цього ставлення. Російський уряд вирішив українську проблему “хірургічним” шляхом, видавши у 1876р. відомий Емський указ, в той час, як поляки, в наслідок залежного становища в Австро-Угорщині, були змушені вуалювати свої наміри стосовно українців, а інколи навіть використовували їх в своїй міжпартійній боротьбі. Ретельне дослідження Л.Василевським угодової акції 1890-94 рр., наслідків заборони 1876р., вивчення широкого спектру програмних документів українських і польських політичних партій дозволили вченому дійти висновку щодо впливу польсько-українських і російсько-українських стосунків на зміни в політичній структурі українського суспільства, динаміку і особливості розвитку українського національного руху.

Л.Василевський зазначав, що в той час як в Росії розвиток українства в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. відбувався переважно в межах художньої культури, в Галичині український національний рух одразу ставав на політичний ґрунт.

В справі українського національного відродження крім зовнішніх утисків і репресій, які чинили політично-пануючі російська, німецька та польська нації, Л.Василевський звертав увагу і на іншу проблему - відсутність внутрішньої єдності українських національних сил, його політично освічених верств, які несли на собі відповідальність за напрямок політичної боротьби і, значною мірою, за майбутнє цілої української нації.

Вчений намагався прослідкувати еволюцію подібних тенденцій в українському середовищі, визначити їх взаємодію з зовнішньополітичними та соціальними факторами та накреслити шляхи зміцнення цілісності національного організму.

Висновки

Основні результати дослідження подано у висновках.

В процесі дослідження українського національного відродження Л.Василевським було створено власну теорію формування і розвитку української нації, за якою формування національного організму відбувалось одночасно на різних рівнях і під впливом багатьох чинників. Для вченого був очевидним високий рівень синтетичності створеного національно-культурного простору і його відображення в відповідній національній свідомості людини і суспільства.

Творча спадщина Л.Василевського, що присвячена розробці українського питання, спрямована на обґрунтування історичного права українського народу на незалежне національно-політичне існування, на формування уявлення про українську націю, як таку, що має достатній потенціал для повноцінного національно-культурного розвитку.

Аналіз культурно-національного розвитку українського народу привів Л.Василевського до висновку, що національним процесам іманентні свої тенденції і закони розвитку. Соціально-політичні чинники, що впливали на процес національного становлення українського народу, визначені вченим як категорії динамічного порядку, які прискорюють, або сповільнюють розвиток національних тенденцій, але не визначають загального напрямку національного руху.

За теорією Василевського, українське національне відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. відбувалось в контексті загальноєвропейського національного піднесення, але в той же час мало певні особливі риси, які позначилися на еволюції польсько-українських та російсько-українських стосунків, процесі створення науково-освітньої бази українського національного відродження, а також - на відсутності єдності в цілому українському національно-політичному русі, що в кінцевому підсумку призвело до значного ослаблення українських національних сил.

Л. Василевський стверджував, що в наступному Україна без сумніву піде наміченим шляхом національного розвитку і вдосконалення демократичних установ.

Основний зміст і положення дисертації викладено у таких публікаціях автора

1.Польсько-українські стосунки кінця ХІХ - початку ХХ ст. Погляд сучасника//Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів/Ред. кол. Г.Боряк, К.Вислобоков, В.Даниленко і ін. - Київ, Інститут української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України, 1999. - т.3.- С.246-261.

2.Польський історик Л.Василевський про причини розколу в українському національному русі другої пол.ХІХст.//Проблеми слов'янознавства. Збірник наукових праць/Ред. кол. В.Чорній (відп. ред.), Ф.Бацевич, М.Гольберг і ін. - Львів, Львівський національний університет імені Івана Франка, 1999.- Вип.50.- С.174-184.

3. Леон Василевський: погляд на процес українського національного відродження//Науковий Вісник ВДУ. Журнал Волинського державного університету ім.Лесі Українки. Історичні науки//Ред.кол. В.П.Колесник,

П.К.Сміян, В.К.Баран і ін. - Луцьк, Волинський державний університет ім.Лесі Українки, 1999.- №5.- С.172-176.

4. Польський історик Леон Василевський і українське питання//Ідеї слов'янської єдності та суспільна думка на Закарпатті в ХІХ-ХХ ст. Доповіді наукового семінару, присвяченого 150-річчю Слов'янського з'їзду в Празі/Ред.кол. І.М.Гранчак (відп.ред.), Д.Д.Данилюк, В.Є.Задорожний і ін. - Ужгород, Ужгородський державний університет. Закарпатський регіональний центр соціально-економічних і гуманітарних досліджень НАН України, 1999.- С.78-89.

Размещено на Allbest.ru