Національний фактор у суспільно-політичному розвитку Чехії та Словаччини (1989-середина 1990-х рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.02 - Всесвітня історія

Національний фактор у суспільно-політичному розвитку Чехії та Словаччини (1989 - середина 1990-х рр.)

Юрійчук Юрій Андрійович

Чернівці - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми

Останнє десятиліття ХХ ст. стало революційним періодом в історії країн Центральної та Східної Європи. Саме в цей час у їх суспільно-політичному розвитку значну роль почав відігравати національний фактор, що призвело як до позитивних, так і до негативних політичних, соціальних та культурних наслідків. Яскравим прикладом цього процесу може слугувати історичний розвиток Чехословаччини та її держав-наступниць періоду кінця 1980-х - середини 1990-х рр.

Вивчення ролі національного фактора в суспільно-політичному житті Чеської та Словацької республік дозволяє глибше зрозуміти основні тенденції розвитку цих країн в новітній період.

З самого моменту свого виникнення у 1918 р. Чехословаччина постала як багатонаціональне державне утворення. Протягом усієї історії існування цієї держави проблема співжиття різних національностей та етнічних груп посідала чільне місце як на політичному, так і на культурному та побутовому рівнях.

Великі перетворення, що відбулися в Чехословаччині та в інших країнах Центральної та Східної Європи наприкінці 1980-х рр., значною мірою зумовлені зростанням ролі національного фактора в суспільно-політичному житті, знову висунули на політичну арену це своєрідне та суперечливе явище - націоналізм. Падіння системи державного соціалізму та розпад Чехословацької федерації продемонстрували силу національного чинника у політичному житті країни. Слід підкреслити, що національний фактор у даному випадку виступив одночасно руйнівником усталених політичних утворень та творцем нових національних держав.

Відповідно, національні суперечності та конфлікти, що мають місце в новоутворених Чеській та, особливо, Словацькій республіках, можуть відіграти важливу роль для цих країн, негативно впливаючи на їхній внутрішній розвиток, або навіть скласти загрозу їхній територіальній цілісності (наприклад, прагнення угорської меншини у Словаччині до автономії).

Розвиток внутрішньополітичних процесів у двох колишніх республіках Чехословацької федерації в період формування громадянського суспільства, нової демократичної політичної культури відбувається складно і неоднозначно та має свої національні особливості в кожній з них. Внутрішньополітичний розвиток Чехії та Словаччини після 1992 р. включає в себе тип та характер функціонування державних інститутів, проведення радикальних суспільно-економічних реформ, формування нових традицій політичної діяльності та утвердження у масовій свідомості цінностей демократії та поваги до прав людини.

У цьому контексті вивчення ролі національного фактора, його місця та значення в процесах, що відбуваються в Чеській республіці та Словаччині, є життєво важливим для розуміння суті цих перетворень. Крім аспектів реформування економічної та політичної системи, обидвом державам доводиться розв'язувати ще й складний комплекс міжнаціональних проблем, значна частина яких дісталася їм у спадок від минулого. Процеси національного відродження, що охопили Чехію та Словаччину після “оксамитових революцій” 1989 р., з усією очевидністю доводять актуальність дослідження національної проблематики та її впливу на розвиток суспільств (в тому числі і українського), що входили до колишньої соціалістичної співдружності.

Об'єктом даного дослідження є суспільно-політичний розвиток Чехії та Словаччини у новітній період.

Предметом дослідження виступає роль та значення національного фактора в суспільно-політичному житті Чехії та Словаччини.

Метою даного дисертаційного дослідження є повномасштабне висвітлення ролі національного фактора у суспільно-політичному розвитку Чехії та Словаччині.

Об'єкт, предмет та мета дисертації визначили такі завдання:

- розглянути розвиток національного питання в історії Чехословаччини;

- визначити роль та місце національного фактора в суспільно-політичному житті Чехословаччини напередодні 1989 р.;

- розкрити роль і значення національного фактора та націоналізму у листопадових подіях 1989 р.;

- висвітлити динаміку та характер політичного розвитку чехословацького суспільства в 1989-1992 рр. та значення зростання національної свідомості у процесі розпаду Чехословацької федерації;

- показати специфіку переходу чехословацького суспільства від тоталітаризму до демократії, зокрема, в національно-політичній сфері;

- провести порівняльний аналіз між національною політикою Чехії та Словаччини та становищем національних меншин в обох країнах після 1992 р.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від 1989 р. до середини 1990-х рр. Нижня хронологічна межа зумовлена початком радикальних суспільно-політичних змін у чехословацькому суспільстві. В якості верхньої межі прийнятий період 1996-1998 рр. Це пояснюється фактом проведення загальних виборів у 1996 р. в Чеській республіці, а у 1998 р. - в Словацькій, що призвело до зміни правлячої коаліції та урядів в обох країнах. Останній факт став своєрідним завершенням першого етапу існування незалежних Чехії та Словаччини і визначив нові тенденції їхнього суспільно-політичного розвитку.

Географічні рамки досліджуваного регіону включають сучасну територію Чеської та Словацької республік.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму та об'єктивності.

Визначення ролі та місця національного фактора в суспільно-політичному розвитку Чехії та Словаччини проводилося за допомогою методів ретроспекції, аналізу і синтезу.

Для більш глибокого розуміння національної політики Чехії і Словаччини та становища національних меншин в цих країнах автором був використаний метод компаративізму.

Наукова новизна дослідження полягає в концептуальному підході до проблеми націоналізму як до явища, пов'язаного з філософсько-психологічною мотивацією людської поведінки, з характером колективної самоідентифікації та ментальними засадами суспільного життя у Чехії та Словаччині. Більше того, автор підходить до аналізу причин розпаду Чехословацької федерації не лише як наслідку певних соціально-економічних та політичних передумов, але й прослідковує роль національного фактора та зростання націоналістичних почуттів, зокрема, в словацькому суспільстві, під час цієї події.

Автор дисертаційного дослідження також звертає свою увагу на роль національної політики Чехії та Словаччини не лише у внутрішньополітичному житті цих країн, але й у контексті перспективи їхнього входження до Євроатлантичних структур.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її результатів для написання узагальнюючих праць з новітньої історії, розробки нормативних та узагальнюючих курсів з політології, міжнародних відносин, новітньої історії.

Матеріали даного дослідження також можуть бути використані державними структурами для ознайомлення з практикою Чехії та Словаччини у вирішенні національного питання, врахування досвіду цих країн при розробці конкретних планів реалізації національної політики України на сучасному етапі, зокрема, у сфері забезпечення становища національних меншин.

Апробація дослідження. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин та ряді міжнародних наукових конференцій і симпозіумів, а найважливіші її результати знайшли своє відображення у п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях.

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Завдання, характер та мета дослідження визначили наступну структуру дисертації: список умовних скорочень, вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел, додатки.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні та географічні рамки, визначено мету та завдання роботи, предмет, об'єкт та методологію дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення даного дослідження.

У першому розділі - “Історіографія проблеми та джерельна база” - дається характеристика наукової розробки даного питання та джерельної бази.

Протягом усього ХХ ст. проблема нації та націоналізму посідала важливе місце в дослідженнях представників різних історичних шкіл, в тому числі і марксистської. Слід зазначити, що саме в останній панував тенденційний підхід до вивчення даної теми, який проявлявся у політичній заангажованості та використанні національного елемента політичної культури в якості засобу боротьби з політичними та науковими опонентами.

Однобічне трактування проявів націоналізму,зокрема, словацького, як елемента буржуазної культури в чехословацькій історіографії у післявоєнний період було зумовлено негласним захистом чехословацької концепції Т.Г.Масарика в умовах тоталітарного режиму. Таке трактування національного аспекту політичної культури слугувало обґрунтуванню провідної ролі чеського етносу в складі єдиної федерації.

У сучасній вітчизняній та зарубіжній історіографії чимало авторів продовжують дослідження ролі національного фактора в суспільно-політичному розвитку окремих країн, розробляють типології націоналізму, дають нові визначення понять “нація” та “націоналізм”.

Класичним дослідженням з тематики, присвяченої вивченню проблеми типології націоналізму, стала фундаментальна праця “Нації та націоналізм” Е.Геллнера Gellner E. Nations and Nationalism. - New York: Kornell University Pres, Ithaca, 1991. - 150 p.. Дана робота детально розкриває основні етапи процесу формування національної спільноти та можливі шляхи її розвитку. На основі багатого фактичного матеріалу автор дослідив конкретні приклади виникнення різних типів національної ідентичності та дав власне визначення понять “нація” та “націоналізм”.

Найбільш повно теоретичні питання ролі національного фактора в суспільно-політичному житті висвітлені у західній історіографії, зокрема, такими дослідниками, як М.Грох та Б.Ріхова, Ю.Пілон та ін.

Проблеми нації та націоналізму входять також до сфери наукових інтересів українських дослідників. Прикладом найбільш поширеного у вітчизняній історіографії підходу до вивчення ролі та значення національного фактора в історії може слугувати робота “Феномен нації”, написана групою авторів Феномен нації: Основи життєдіяльності. - К.: Товариство “Знання”, 1998. - 264 с..

Широке коло досліджень безпосередньо присвячено аналізу ролі національного фактора в історії країн Центральної та Східної Європи, зокрема, Чехословаччини. К.Лефф у своїй роботі “Національні конфлікти у Чехословаччині: Утворення та відновлення держави, 1918-1987” розкрив суперечливу роль національного фактора в історичному та суспільно-політичному розвитку Чехословаччини на прикладі аналізу взаємозв'язку політичної структури країни та національних конфліктів, тенденцій політичного розвитку та національного фактора Leff C. National Conflict in Czechoslovakia: The Making and Remaking of the State, 1918-1987. - Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1988. - 304 p..

В 1990 р. у Великобританії відбувся міжнародний конгрес на тему “Радянські та Східноєвропейські студії”, одним з результатів якого стало видання збірника “Чеський та словацький досвід: Вибрані матеріали четвертого світового конгресу з радянських та східноєвропейських студій” The Czech and Slovak Experience: Selected Papers from the Fourth World Congress for Soviet and East European Syudies, Harrogate, 1990 / Ed. By Morrison J. - New York: St Matin's Press, 1992. - 235 p.. У збірник увійшли матеріали, в яких аналізується роль відомих “декретів Бенеша” у формуванні політики чехословацького уряду щодо національних меншин після закінчення Другої світової війни, висвітлюється проблема становища німецької та єврейської національних меншин у Чехословаччині, роль національного фактора в суспільному житті країни.

До проблем взаємозв'язку націоналізму з існуючим у країнах Центральної та Східної Європи політичним ладом - комунізмом - зверталися у своїх роботах такі західні дослідники, як А.Геррітц та Г.Шопфлін Gerrits A. Nationalism and Political Changes in Post-Communist Europe. - Netherlands Institute of International Relations “Clingedal”, 1992. - 43 p.; Schpflin G. The Communist Experience and Nationahood // Vampires Unstaked: National Images, Stereotypes and Myths in East Central Europe / Ed. by Gerrits A. and Adler N. - Amsterdam: Royal Netherlands Academy od Arts and Sciences, 1995. - P.200-205..

Важлива роль націоналізму як суспільно-політичної сили в історичному та політичному житті Чехословаччини була відображена у ряді праць чеських та словацьких науковців. Так, проблемам витоків чеського та словацького націоналізмів та вивченню деяких його аспектів (настроїв антисемітизму, формування традиційного образу ворога у масовій свідомості, ін.) присвятили свої роботи Д.Чанек, Х.Крейчова, Б.Долежал, Ф.Каутман ank D. Nrod, nrodnost, meniny a rasismus. - Praha: Institut pro stedoevropskou kulturu a politiku, 1996. - 96 s.; Krejova H. esk a slovensk antisemitismus 1945-1948 // Strnkam soudobch djin: Sbornik stati k ptaedestinm historika Katla Kaplana / pipravil a uspoadal Karel Jech. - Praha: stav pro soudob djiny AV R, 1993. - S. 158-171; Doleal B. Obraz neptele v esk nrodn ideologii // Stedn Evropa. - 1998. - S.16-23; Kautman F. Dadje a skal eskho nationalismu. Victor Dyk v eskm politickm ivot. - Praha: esk expedice, 1992. - 101 s..

Активно розробляється сучасними чеськими, словацькими та західними дослідниками новітня історія Чехословаччини (після 1989 року). Серед них - Б.Уітон та Дж.Бредлі, праці яких ґрунтуються на широкому фактичному матеріалі та значній джерельній базі WheatonB. The Velvet Revolution: Czechoslovakia, 1988-1991. - Boulder-Colo: Westview Press, 1992. - 122 p.; Bradley J. Czechoslovakia's Velvet Revolution: A Political Analysis. - Boulder-Colo: East European Monographs, 1992. - 140 p..

В сучасній українській історіографії проблеми “оксамитової революції” 1989 р. в чехословацькій історії, її наслідків, утворення окремих національних держав - Чехії та Словаччини, та їхнього суспільно-політичного і національного розвитку розроблені недостатньо. Спроба проаналізувати роль “оксамитових революцій” в країнах Центрально-Східної Європи, зокрема, в Чехословаччині, була зроблена деякими російськими авторами в збірнику “Східна Європа на новому шляху: хроніка подій. документи, коментарі” Восточная Европа на новом пути: хроника собтий, документ, комментарии. - М.: ИНИОН РАН, 1994. - .

Вивчення подій “оксамитової революції” в історії Чехословаччини неможливе без використання документів та широкої джерельної бази. В дисертації використані офіційні документи, інтерв'ю, щоденники, листи, спогади провідних громадських та політичних діячів того часу.

Протягом останнього десятиліття в Чехії, Словаччині, а також за межами цих країн було опубліковано чимало документальних свідчень, офіційних документів та заяв, інтерв'ю з багатьма учасниками подій 1989 р. Так, в 1993 р. у Празі було видано мемуари О.Дубчека - лідера Комуністичної партії Чехословаччини та глави Чехословацької держави у 1968 р. Після “оксамитової революції” 1989 р. він очолив Федеральний парламент країни. У своїх мемуарах А.Дубчек робить власні оцінки історичних подій, свідком та учасником яких йому довелося стати Dubek A. Nadje umr posledn: Vlastn ivotopis Alexandra Dubeka. - Praha: Svoboda-Libertas, 1993. - 293 s..

Ще одним важливим джерелом для визначення ролі та місця “оксамитової революції” в історії чеського та словацького суспільств і ролі національного фактора в цих подіях стали спогади колишнього міністра закордонних справ в уряді Чехо-Словаччини, відомого дисидента І.Дінстбіра, в яких яскраво відчувається зацікавлення автора зовнішньополітичним становищем країни Dienstbier J. Od snn k relit (vzpomnky z let 1989-1999). - Praha. - Lidove noviny, 1999. - 443 s..

Цінні історичні джерела для вивчення теми дисертації представлені у ряді збірників документів, серед яких надзвичайно цікавим є збірник “Після оксамитової революції”, в якому представлені інтерв'ю та роздуми окремих політичних і громадських діячів післялистопадової Чехословаччини, в тому числі, В.Гавела, Я.Чарногурського, М.Кусі та інших After Velvet Revolution: Vclav Havel and the New Leaders of Czechoslovakia Speak Out / Ed. By Whippe T. - London: Freedom House, 1991. - 328 p..

Для більш глибокого аналізу становища національних меншин в країні автором дисертаційного дослідження були використані статистичні збірники, видані в Чехії та Словаччині.

Таким чином, широка джерельна база та наукові розробки сучасних західних та вітчизняних вчених надають можливість комплексного дослідження ролі національного фактора в суспільно-політичному розвитку Чехії та Словаччини у зазначений період.

В другому розділі - “Національний фактор в історії Чехословаччини: витоки та суть”, який складається з трьох параграфів, висвітлюється роль національного питання у суспільно-політичному розвитку Чехословаччини, характеризується чехословацьке суспільство напередодні та під час “оксамитової революції” 1989 р., визначаються основні соціально-політичні наслідки цієї події. В розділі також йдеться про виникнення Першої Чехословацької республіки, оформлення та утвердження ідеології “чехословакізму” у міжвоєнний період.

Розвиток Чехословацької держави після 1948 р. був позначений диктатом комуністичної ідеології та значним політичним тиском СРСР у питаннях визначення внутрішньої політики. Це призвело до значних перекосів як в ідейно-культурній сфері, так і в суспільно-політичній та економічній системі країни. Наслідком цього стали прояви громадського невдоволення, які вилилися у події “празької весни” 1968 р.

Незважаючи на придушення “празької весни” та переслідування її учасників і активістів, утвердити абсолютне панування комуністичної ідеології так і не вдалося.

Особливе місце в урядовій політиці Чехословацької федерації посідало національне питання, одним з аспектів якого були взаємовідносини між чехами і словаками, можливості всестороннього культурного розвитку цих народів, а також формування єдиної чехословацької нації.

Уряд країни проводив активну політику щодо національних меншин, які проживали на території федерації, основним напрямком якої були спроби асиміляції. Проявом цього стала недостатність законодавчої бази щодо можливості отримання представниками національних меншин освіти рідною мовою, вільного розвитку їхніх національних культур тощо.

Прояви націоналізму з боку панівних націй щодо інших етносів призвели до загострення протиріч між ними, до критики національної політики уряду прогресивними колами чехословацького суспільства (зокрема, “Хартією 77”).

Погіршення економічної ситуації в країні і вичерпаність можливостей комуністичного розвитку призвели до зростання невдоволення серед широких верств населення. Початок перебудови в СРСР виявив прагнення до змін у чехословацькому суспільстві, що відобразилося у хвилі страйків і акцій протесту проти існуючого ладу, які мали місце в різних містах країни.

Падіння життєвого рівня, засилля комуністичної ідеології в усіх сферах життя, прагнення до звільнення від залежного становища щодо СРСР призвели до “оксамитової революції”, що відбулася у листопаді 1989 р. у Чехословаччині, рушійними силами якої виступили широків кола громадськості, що прагнули змін на краще. Моральними лідерами у суспільстві фактично стали дисиденти, правозахисники, інтелектуали-нонконформісти, серед яких виділялася харизматична фігура Вацлава Гавела.

Листопадові події 1989 р. сприяли психологічному й організаційному єднанню усіх опозиційних сил. На чолі масового руху за демократичні перетворення, що охопив усю країну, став сформований 19 листопада Громадянський Форум (ГФ), який об'єднав розрізнені опозиційні групи. Досить швидко виник аналог цієї масової організації - “Громадськість проти насильства” (ГПН) - у Словаччині.

“Оксамитова революція” у Чехословаччині спричинила кардинальні зміни у соціально-економічному становищі, партійно-політичній структурі та міжнародному становищі країни і була зумовлена рядом об'єктивних умов, серед яких важливе місце посідав національний фактор. Події 1989 р. сприяли утвердженню Чехословацької держави як незалежного суб'єкта міжнародної політики та радикально вплинули на напрямок подальшого політичного та економічного розвитку країни.

У третьому розділі - “Розпад Чехословаччини та утворення нових незалежних держав”, що складається з двох параграфів, - простежується суспільно-політичний розвиток Чехословаччини в 1990-1992 рр. і аналізуються причини та наслідки розпаду Чехословаччини в 1992 р.

1990-1992 рр. стали одними з найважливіших для визначення напрямку внутрішнього політичного та економічного розвитку країни та її держав-наступниць.

Дискредитація комуністичного образу світу у свідомості людей покликала до життя і нові орієнтири, цінності та ідеали, найсильнішими і найприроднішими з яких були національні. Не обминули Чехословаччину й негативні наслідки стрімкого зростання націоналістичних почуттів серед широких верств населення. Посилення ксенофобії, зокрема, щодо іноземців (особливо, вихідців з СРСР), побутового антисемітизму та антициганських настроїв стали безпосередніми проявами цього.

Наслідком стрімкого зростання національної свідомості серед населення багатоетнічної федерації стала надзвичайна привабливість використання національної ідеї різноманітними силами та діячами як засобу поширення своєї популярності та політичного впливу.

Міжнаціональна ситуація в Чехословаччині ускладнювалася внаслідок суперечностей, що існували між основними національними групами, що проживали в країні. Особливо яскравим прикладом національної нетерпимості і ворожнечі стали взаємовідносини між чехами і словаками, з одного боку, та ромами, з іншого. Спроби уряду покращити становище ромів у суспільстві наштовхнулися на опір серед значної частини населення країни та з боку деяких місцевих органів влади.

Демократичні перетворення 1989 р. призвели і до зміни у становищі національних меншин країни. Останні отримали гарантії вільного національно-культурного розвитку, захисту громадянських прав та свобод. Як наслідок, на суспільно-політичній арені країни з'являються нові громадські організації та політичні партії та рухи, в тому числі, Союз німців, Угорська громадянська ініціатива, Угорський християнсько-демократичний рух, ін.

Проведення в 1990 р. перших вільних виборів у Чехословаччині підтвердило прагнення чехів і словаків жити у демократичному суспільстві, призвело до зміни закону про вибори. Останній передбачав можливість перемоги будь-якої політичної партії чи руху, якщо вони набирали 5% голосів у одній з республік федерації, прикладом чого може стати перемога двох ідейно подібних сил на виборах 1992 р. - Громадянського Форуму у Чехії та “Громадськості проти насильства” у Словаччині. Даний законодавчий акт згодом став іще одним фактором, який об'єктивно сприяв процесові розпаду Чехословаччини.

Перемога демократичних сил на виборах 1990 р. призвела до радикальних змін у внутрішній політиці, зокрема, було оголошено амністію усім політичним в'язням, почато процес приватизації, ринкових реформ, створення нових демократичних інститутів влади тощо.

Після проведення виборів 1992 р. два найвагоміші демократичні рухи - ГФ у Чехії та ГПН у Словаччині - розкололися на декілька дрібніших партій та організацій. Внаслідок цього розколу з ГПН виокремився Рух за Демократичну Словаччину, що вивів на політичну арену нового словацького лідера - В. Мечіяра, який в подальшому став одним з ініціаторів мирного роз'єднання Чехії та Словаччини.

Другі і останні спільні вибори у Чехословаччині, що відбулися у 1992 р., підтвердили різницю у політичних інтересах населення обох республік: у Словаччині перемогли ліво зорієнтовані сили та націоналістичні партії, а в Чехії - прибічники радикальних економічних реформ, які виступали за збереження єдиної Чехословаччини.

Спалах націоналізму серед словацької політичної еліти та небажання чеської сторони піти на поступки (погодитися на конфедерацію) фактично призвели до розпаду Чехословаччини, який був юридично оформлений і відбувся без будь-яких політичних ексцесів.

Реакція населення обох країн на розпад Федерації була неоднозначною, однак і чеське, і словацьке суспільства проявили політичну терпимість.

Поділ Чехословацької Федерації на дві незалежні держави підтвердив різницю у політичних та економічних прагненнях громадян Чехії та Словаччини, певну культурно-ментальну різницю між народами.

Таким чином, суспільно-політичний розвиток Чехословаччини та спалах націоналізму серед населення та політичних еліт обох країн в 1989-1992 рр. зумовили розпад федерації та появу двох незалежних держав - Чехії та Словаччини.

У четвертому розділі - “Національна політика та становище етнічних меншин у Чехії та Словаччині”, що складається з двох параграфів, - прослідковується суспільно-політичний розвиток Чеської та Словацької республік після 1992 р., аналізується політика урядів цих країн щодо національних меншин.

Незважаючи на тривалий період існування спільної Чехословацької держави, внутрішня політика Чехії та Словаччини після 1992 р. значно відрізнялася, що особливо яскраво проявилося в економічній, політичній (взаємовідносини між гілками влади) та національно-культурній сфері.

Успішне проведення соціально-економічних реформ перетворило Чеську республіку до середини 1990-х рр. на найбільш стабільну та економічно розвинену країну колишнього “соціалістичного табору”. Позитивні результати економічних перетворень та політичної демократизації в Чехії пояснюються, з одного боку, професіоналізмом та високою ефективністю діяльності уряду і парламенту країни, наявністю політичної волі та спільного погляду на ситуацію в суспільстві з боку впливових політичних сил. Однак, з іншого боку, успіх реформ був би неможливим без наявності у середовищі чеського суспільства глибоких демократичних традицій, високого рівня політичної культури, суспільної самоорганізації та сприятливих стартових позицій в економіці. Ці та інші фактори сприяли успіхові економічних реформ, що дозволили протягом декількох років здійснити успішну структурну перебудову народного господарства.

У зовнішній політиці уряд країни, очолюваний В.Клаусом, взяв курс на прискорену інтеграцію з Європейським Союзом та НАТО.

Партійно-політична структура Чеської республіки відповідала класичній схемі поділу політичних сил на лівих, правих та сильний центр і базувалася на приматі економічних програм. В 1996 році в Чехії відбулися парламентські вибори, результатом яких стало існування правоцентристського уряду, що представляв фактичну меншість, та сильної лівоцентристської коаліції, зосередженої довкола Соціал-Демократичної партії. Внаслідок цього при формуванні економічної політики та вирішенні питань, пов'язаних з соціальною сферою, уряд був змушений зважати на думку соціал-демократів.

Для Словацької республіки 1992-1998 рр. стали роками становлення незалежної держави. Словаччина зіштовхнулася з рядом адміністративних та політичних проблем.

Підсумки перших років існування незалежної Словацької держави були доволі суперечливими. З одного боку, до кінця 1995 р. стало зрозуміло, що Словаччина цілком успішно пройшла процес економічної трансформації і зуміла продемонструвати високі результати розвитку економіки. З іншого боку, бурхливий розвиток національної самосвідомості у представників титульної нації та етнічних меншин, становлення нової національно-державної ідентичності призвели до крайньої поляризації населення, радикалізації суспільних настроїв.

Яскравим прикладом різних тенденцій суспільно-політичного розвитку обох країн стала національна політика урядів Чехії та Словаччини і становище національних меншин в обох країнах. Слід зазначити, що чеський уряд розробив нову законодавчу базу для вирішення національних проблем та забезпечення вільного розвитку всіх національних меншин, що проживають на території країни, забезпечив умови їхньої реалізації.

В той же час у Словаччині вирішення національного питання зіштовхнулося з рядом труднощів, зокрема, з прагненням словацької більшості до створення єдиної політичної словацької нації, що часто суперечило можливості вільного розвитку для представників інших національностей. Проживання на території Словаччини значної угорської меншини, що прагне культурної та подекуди і територіальної автономії, а також труднощі у справі пошуку взаємоприйнятного компромісу створюють додаткові проблеми щодо позитивного вирішення національних проблем в країні.

В розділі також йдеться про становище та можливості вільного культурного розвитку ромів-циганів, що проживають на території обох країн.

Отже, суспільно-політичний розвиток Чехії та Словаччини має свої особливості, що виявляється на політичному, економічному та національному рівнях.

ВИСНОВКИ

національний чеський словацький політичний

У висновках підбито основні результати дослідження.

1) Національний фактор був одним із вирішальних у політичному житті Чехії та Словаччини, починаючи від моменту створення Першої Чехословацької республіки.

2) Однією з причин “оксамитової революції” 1989 р. було зростання національних почуттів серед населення Чехословацької федерації.

3) Листопадові події 1989 р. призвели до демократизації суспільно-політичного життя в Чехословаччині, що сприяло зростанню національної самосвідомості громадян країни. В країні починають діяти національні культурні товариства, громадські організації та політичні партії, зокрема, Союз німців, Ромська партія, Угорський християнсько-демократичний рух та ін. Національні меншини отримали можливість вільного національно-культурного розвитку та фінансову підтримку з боку нової влади.

4) Зростання національної самосвідомості, зумовлене демократичними перетвореннями в країні, спричинило загострення національно-культурних конфліктів, що найбільш яскраво проявилося у зіткненні інтересів угорської та ромської національних меншин з інтересами чехословацької більшості.

5) Розпад Чехословацької Федерації 31 січня 1992 р. був значною мірою зумовлений ростом націоналістичних почуттів серед політичних еліт обох республік (особливо - словацької).

6) Після розпаду Федерації суспільно-політичний розвиток Чехії та Словаччини відбувався в напрямку побудови демократичних суспільств, проте мав свої особливості:

- чеський уряд визначив основні напрямки політичного та економічного розвитку країни, серед яких - вступ до Європейського Союзу та НАТО. Останнє сприяло подальшим економічним перетворенням в країні та побудові демократичного суспільства, в якому громадянам гарантувалися усі права та свободи, незалежно від їхнього національного походження;

- словацький уряд провів досить успішні економічні реформи, однак в політичному і, особливо, в національному плані країна зіштовхнулася з рядом проблем. Причому національна була зумовлена й необхідністю вироблення нової національної самоідентифікації словаків та створення єдиної політичної словацької нації і проявилася у ряді конфліктів між титульним етносом та представниками національних меншин, що проживають на території країни.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Юрійчук Ю.А. Націоналізм як політична технологія у країнах Центральної Європи // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. - Випуск шостий. - Чернівці, 1999. - С.297-304.

2. Юрійчук Ю. Національні меншини у політичному розвиткові Словаччини після здобуття незалежності // Наукові записки. Серія: Історія. - Випуск ІХ. - Тернопіль, 1999. - С.171-174.

3. Юрійчук Ю. Сучасний націоналізм та етнічні меншини Словаччини // Віче. - 1999. - №12. - С.128-135.

4. Юрійчук Ю. Події 1989 року в Чехословаччині: Причини та рушійні сили // Науковий вісник Чернівецького університету. - Випуск 73-74: Історія. Збірник наукових праць. - Чернівці: Рута, 2000. - С.190-199.

5. Юрійчук Ю. Партійно-політична структуризація в Чехо-Словаччині в 1989-1992 рр. // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. - Випуск сьомий. - Чернівці: Рута, 2000. - С.318-324.

6. Юрійчук Ю. Політика Європейського Союзу щодо країн Центральної Європи // Європа: Ідеї та процеси. Матеріали наукового симпозіуму 4-5 червня 1998 р. - Чернівці: Прут, 1998. - С.162-169.

7. Юрійчук Ю. Роль національних меншин у політичному розвитку нових держав Центрально-Східної Європи (на прикладі Словаччини) // Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-Східної Європи: Матеріали наукового симпозіуму 16-17 червня 1999 р. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - С.67-71.

Размещено на Allbest.ru