Ю. Тютюнник в Першому Зимовому поході Армії УНР

Размещено на http://www.allbest.ru/

тютюнник отаманщина петлюрівщина похід

Ю. Тютюнник в Першому Зимовому поході Армії УНР

Котляр Ю.В., Макарчук С.С.

Важливими поняттями історіографічних концепцій українського повстанства є «петлюрівщина» і «отаманщина». В радянській історіографії термін «петлюрівщина» розумівся як форма «українського бонапартизму», символ зради соціалістичного ідеалу заради національного, зрадницького союзу з поляками тощо. У закордонній українській історіографії «петлюрівщина», навпаки, розумілася як символ незламної, найбільш послідовної національно-визвольної боротьби. Проте, на нашу думку, цей термін, як і відповідне явище, набагато ширше, особливо зважаючи на те, що поняття «петлюрівщина», як і колись «мазепинство», стало частиною національного міфу, а отже, почало відриватись від конкретно-історичної основи.

Heменш складне і поняття «отаманщина». Перш за все, треба відзначити певну його невизначеність, розпливчастість, бо з самого початку воно мало кілька пластів змісту, а сама отаманщина не була явищем статичним, вона змінювалася, набувала нових рис. В. Винниченко, використовував термін «отаманщина» у кількох значеннях:

диктатуру С. Петлюри (тут «отаманщина» - синонім «петлюрівщини»);

суперництво, боротьба за владу;

самовладдя отаманів;

військових, що ставали самостійною політичною силою і ставили національно-державні питання вище соціальних.

Взагалі, у загальноприйнятому розумінні отаманщини робився наголос на особистісному моменті. Проте, на нашу думку, отаманщина відображала не стільки боротьбу особистостей, скільки складність, суперечливість ситуації та особистих пошуків виходу з неї. В цьому контексті існував конфлікт між Ю. Тютюнником і С. Петлюрою.

На нашу думку, повстанство і отаманщина, як історичні явища, можуть слугувати ілюстрацією до основних положень історіософії М. Грушевського: пріоритету народних мас, «національної самооборони» та виростання політично-державного устрою на народному ґрунті [14].

В контексті дослідження селянського повстанського руху значну увагу слід приділяти його діячам, які або загинули в боротьбі з переважаючими військовими силами білогвардійців чи більшовиків, або були в подальшому репресовані. Значення особистості в історичному процесі завжди буде об'єктом досліджень вчених, особливо коли це стосується періоду української національної революції, іноземної інтервенції та громадянської війни. Імена повстанських отаманів того часу овіяні легендами, які «народилися» в бурхливі роки. Чимало стереотипів збереглися й донині, оскільки більшість документів тривалий час лишалися поза увагою дослідників.

Однією із найлегендарніших особистостей українського національно-визвольного та повстанського руху була діяльність генерал-хорунжого Юрка Йосиповича Тютюнника. Його біографії присвячено ряд публікацій Я. Тинченка [15], О. Божка [2], О. Шатайла [19]. Вказану історичну постать можна розглядати в різних ракурсах. Ми ж зупинімося лише на участі Ю. Тютюнника в Першому Зимовому поході Армії УНР, в контексті селянського повстанського руху Півдня України, використовуючи невідомі раніше матеріали Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки У країни.

Поява Ю. Тютюнника на Півдні України стосується подій Першого Зимового походу Армії УНР (6 грудня 1919 р. - 6 травня 1920 р. (за іншими даними 5 травня 1920 p.). В грудні 1919 Червона армія захопила значну частину Правобережної України. Добровольча армія генерала А. Денікіна зайняла Південь України, а польські підрозділи окупували Волинь і Західне Поділля. Армія УНР контролювала незначну територію в районі Чорториї над річкою Случ на Волині, оточена з усіх боків більшовицькими, польськими і денікінськими військами. В таких складних умовах продовжувати боротьбу регулярними військовими силами було неможливо. 4 грудня 1919 р. на нараді членів уряду Української Народної Республіки і командуючих частин Дієвої Армії у Чорториї було вирішено ліквідувати регулярний фронт і воєнні сили зосередити на веденні партизанської боротьби в тилу ворога. 6 грудня 1919 р. з'єднання Армії УНР під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка вирушили в Перший Зимовий похід. Участь у поході взяв і голова Ради Міністрів УНР І. Мазепа. Бойова група була сформована з трьох дивізій: Запорізька (командуючий генерал А. Гулий-Гуленко), Київська (командуючий генерал Ю. Тютюнник), Волинська (командуючий генерал О. Загродський). Начальником штабу було призначено А. Долуда [11].

Зимовий похід по тилах більшовиків і денікінців став безпрецедентним в історії воєн за своїм характером і героїчністю. В поході взяло участь близько 10000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 75% загальної кількості складали штаби частин, немуштрові частини, обози і транспорті хворих [13,с.247].

Лінією прориву, відповідно до плану командарма Омеляновича-Павленка, мав стати район розташування Галицької армії в смузі Козятин-Вінниця-Хмільник, що й було успішно здійснено 7 грудня 1919 р. о 12 годині ночі [8,с. 18]. Прорвавши фронт ворога між Козятином і Калинівкою, українська армія швидким маршем вирушила на південний схід [12,с.228]. Дієва армія УНР попрямувала на Липовець, Жашків, Умань, Тальне, Звенигородку. Наприкінці 1919 р. українська армія розташувалася таким чином: Київська група Тютюнника, пройшовши через місто Жашків та села Ризине, Багву, Заліське, Кобринове, Гуляйку, Гусакове, попрямувала на Звенигородку; Волинська група Загродського, прогнавши 42-й денікінський полк із Романівки, рушила на Тальне; Запорозька, на чолі з Омеляновичем-Павленком, зосередилась на Уманщині. 31 грудня командарм перебував у Доброводах, штаб армії - в Оксаниному. Жителі села добровільно зголосилися охороняти штаб армії [19,с.44]. 26 грудня 1919 р. українська армія втратила 3-ю стрілецьку дивізію, яка була знищена дощенту Київською «Сводною» дивізією князя Голіцина, що змусило командарма прийняти рішення про формування 3-го кінного полку з решток Залізної дивізії. Реорганізацію доручено було провести полковнику Г. Чижевському [8,с.22]. Розпочаті переговори у Вінниці між делегацією від Уряду УНР і Начальною Командою Української Галицької армії ще з 23 грудня не призвели до об'єднання армій. Сталося зовсім небажане - незабаром Галицька армія перейшла на бік більшовиків, підписавши 1 січня 1920 р. з Подільським Губревкомом угоду і перетворилася на Червону армію Української Совєтської Республіки.

Місцеве населення симпатизувало армії УНР. В одному з найважчих боїв Зимового походу рідній армії допомагали селяни Білашок та Майданецького, під час звільнення від денікінців Волинською групою містечка Тального. Одночасно з подіями в Тальному 1 січня 1920 р. запорожці звільнили від денікінців Умань. Це місто стало центром боротьби за державність України [19,с.44]. Після звільнення Умані, у місті розпочалася активна просвітницька, видавнича і агітаційна робота. Редакція газети «Україна» видала 5 номерів газети загальною кількістю до 20000 примірників, було видруковано до 200000 відозв - «До інтелігенції України» [3, арк.193-194], «Офіцерам, козакам і солдатам Добровольчеськоїармії» [3,арк.195] і «Селяне» [3,арк. 196,228], укладених і підписаних отаманом Ю. Тютюнником [8,с.26].

Вказані відозви роздавалися кожному старшині та досвідченим козакам як конспекти при бесідах з місцевим населенням [3,арк.234].

Наприкінці січня, виявивши райони зосередження Північної групи, Червона армія вирішила її знищити, кинувши проти неї цілу 60-ту дивізію та кінноту. Завдання було нелегке, бо на боці частин армії УНР було все населення. Про вказані події повідомляє наказ Волинської військової групи від 31 січня 1920 p.: «На станції Фастів багато російських більшовицьких військ, на станцію Ольшання прибув ешелон комуністів з гарматами» [3,арк.184]. Знищити групу Тютюнника не вдалося [8,с.54]. Захоплення Канева (Волинська дивізія) 2-7 лютого і наступ в бік Переяслава та Києва занепокоїла росіян. Українці, що жили в Києві, чекали приходу українських військ. Після зайняття Черкас далеко по Лівобережжю піднялися чутки, що «українське військо вже до Дніпра дійшло». Від Полтави, Чернігова, Харкова, Мелітополя, Луганська приходили посланці [16,с.60]. 11 лютого 1920 р. Північна група військ у складі Київської і Волинської дивізій об'єдналась зі штабом армії УНР біля Медведівки на Чернігівщині. Командиром Запорозької дивізії призначили отамана Гулого-Гуленка. 17 лютого звільнили Золотоношу. Ane армія змушена була повернути на правий берег Дніпра. Переправившись, військо отаборилось у Холодному Яру [19,с.48]. Почалося пересування Дієвої армії у західному напрямку - одночасно різними дивізіями. Армія захопила міста: Гайсин, Умань та Ольвіопіль і залізничний вузол Христинівку, знищуючи окупаційну владу, оперуючи в степах Миколаївщини та Херсонщині.

У березні біля Тального відбувся бій Київської дивізії з більшовиками. Червоноармійці відступили в Майданецьке, але наступного дня, отримавши підкріплення, витіснили тютюнниківців. Незабаром, 7 квітня, отаман Заболотний звільнив Ананьїв. На допомогу йому Tютюнник послав 400 бійців з двома гарматами. Тоді ж на бік тютюнниківців перейшов 3-й кавалерійський полк 3-ї Червоної Галицької бригади кількістю в 650 шабель. Після важких боїв козаки Київської дивізії захопили Вапнярку і Тульчин. Бій за Вапнярку продовжувався 15 годин. Більшовики використали всі наявні резерви, включаючи 2 бронепотяги. У Тульчині потрапили в полон штаби 41-ї, 45-ї та 46-ї дивізій 14-ї більшовицької армії.

16 квітня 1920 року у Вознесенську, завдавши поразки частинам 14-ї більшовицької армії, війська Дієвої армії УНР захопили 28 гармат, 32000 гарматних набоїв, 48 кулеметів і 5000 рушниць та 2000000 набоїв, 4000 возів з одягом, взуттям та іншим майном, та ще й 10000000 рублів [13,с.248]. Виконуючи наказ Головного Отамана, армія УНР Зимового походу 5 травня 1920 р. була передислокована у напрямку Ямполя для прориву і негайного об'єднання з фронтом Головного Отамана військ УНР. Вислані кінні відділи зустрілися з частинами полковника Удовиченка. Учасники Зимового походу 6 травня 1920 року об'єдналися з іншими українськими частинами, які у союзі з поляками прямували на Київ [8,с.117]. Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 р. налічував 2100 багнетів та 580 шабель. Керівництво в ній складали 2 генерали, 21 начальник окремих частин, 44 сотники, 121 молодших старшин та 20 урядовців [4,арк.478].

За оцінками воєнних істориків перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду Української національної революції в 1917-1921 pp., під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. За весь рейд було пройдено 2500 км., проведено більше 50-ти успішних боїв.

В. Шкварець вважає, що «Зимовий рейд армії УНР захопив територію 9-ти з 19 районів сучасної Миколаївської області. Армія УНР здолала шлях з боями її територією по тилах червоних і денікінців, близько 300 кілометрів, від Казанки, Нового Бугу, Баштанки, через Вознесенськ, Веселинове, Врадіївку і Криве Озеро та далі на Одещину і Вінниччину. Частина цієї Армії УНР одночасно рейдувала з-під Умані на тепер кіровоградську Тишківку, потім - Первомайщина і Братський район, затим - вихід на Вознесенськ, згодом відхід через північно-західні райони Миколаївщини, Одещину і Кіровоградщину та об'єднання на Вінниччині (Тульчин - Крижопіль - Томашпіль - Ямпіль) з основними силами Республіканської армії Головного отамана С. Петлюри в його поході разом із польським військом Ю. Пілсудського на Київ» [20,с.74-75].

Це є важливим моментом в контексті нашого дослідження, щодо перебування Ю. Тютюнника на Миколаївщині. Він використав знання місцевості при проведенні бойових операцій в березні-квітні 1920 р. при зайнятті Ольвіополя [5,арк.61-62] і Вознесенська, операцій в районі Кривого Озера [5,арк.66], переправ через річки Південний Буг і Синюху, які сильно розлились [5,арк.69]. Зайняття Вознесенська відбувалося з боку Булгарки [5,арк.92] 16 квітня 1920 р. після впертих боїв [5,арк.94].

В подальшому військові операції проводилися на Одещині. 21 квітня генерал М. Омелянович-Павленко віддав наказ одночасно захопити Балту і Бірзулу. Виконання цього завдання було покладене на Київську дивізію Ю. Тютюнника та повстанське з'єднання С. Заболотного. Частини Ю. Тютюнника та С. Заболотного 23 квітня оволоділи Бірзулою і Балтою. В Балті до них долучилась технічна галицька сотня (170 чоловік), яку червоні безуспішно намагались роззброїти. Під час бою в місті виникла пожежа. Воїни Армії УНР під керівництвом коменданта Балти підполковника Добротворського локалізували пожежу і рятували майно місцевого єврейського населення Також українські військовослужбовці провели в Балті розстріли мародерів [16,с.69]. Отаман С. Заболотний активно діяв на території Миколаївщини в районі Ольвіополя та Полтавки-Баштанки [6,арк.266].

У квітні 1920 року червоні війська повели контрнаступ на Балту. Дивізія Ю. Тютюнника відійшла у район сіл Сінна, Козацьке і Кринички. Захищати Балту залишились повстанці С. Заболотного чисельністю до 1000 бійців, які зав'язали бої з червоними військами. 5-й піхотний, 3-й кінний полки і повстанці перейшли у контрнаступ і червоні відійшли у бік станції Борщі. Повстанці та петлюрівці захопили 2 гармати, З кулемети та велику кількість набоїв. Тим часом кінний полк Чорних Запорожців і Чорноморський полк (у складі військового з'єднання Армії УНР М. Омеляновича-Павленка його стали називати «Чорноморський партизанський полк») завдали ударів по відступаючих червоних частинах [8,с.20]. Червоні війська різними напрямами відійшли до станції Бірзула і Слобідка. Ініціатива знову перейшла до рук Армії УНР та повстанців.

Запеклі бої в районі Ананьева, Бірзули і Балти позбавили 14-у червону армію, що діяла на вінницькому напрямі можливості використати найважливіші магістралі Жмеринка-Одеса та Бірзула-3нам'янка [9,с.51].

У квітні у селі Познанка (20 км. на схід від Балти) відбулась нарада командирів військових частин Армії УНР і повстанських отаманів для обговорення плану подальших дій. Ю. Тютюнник згадував: «Одеса, Миколаїв, Херсон тягли нас на південь.

Опанування узбережжям Чорного моря розкривало перед нами широкі політичні перспективи і давало великі економічні вигоди. Всі дані промовляли за те, що захопити Південь не буде важко для нас. Правда був ризик, що росіяни намагатимуться скинути нас у море, але де не було ризика?» [16,с.65].

Учасники Першого Зимового походу були нагороджені Залізним Хрестом і називалися «Лицарями Ордену Залізного Хреста».

Нагороду було затверджено наказом Головної команди Війська і Флоту УНР від 19 жовтня 1920 р. за підписом С. Петлюри. Знак ордена під №1 одержав генерал М. Омелянович-Павленко, №2 - начальник штабу походу генерал Ю. Тютюнник, №3 - командир 2-ї Волинської дивізії генерал О. Загродський. Всього нагороджених було близько 3-4 тисяч бійців Армії УНР.

Нагороди виготовили в березні-квітні 1921 року у Варшаві, а у Львові - жовто-блакитні муарові стрічки [10].

З припиненням у листопаді 1920 р. на території України регулярних військових дій громадянська війна на цьому фактично не закінчилася, бо продовжувало боротьбу повстале селянство.

Французький дослідник А. Безансон зазначав, що «за своїм розмахом і небезпекою для більшовицької влади селянська війна була більш масовою і загальнонародною, ніж війна громадянська» [1,с. 129]. Американський історик А. Граціозі вказував на хронологічні рамки війни більшовиків проти селян.

Перша фаза: 1918-1922, друга - 1928-1933 рр.[7,с.5].

Події Першого Зимового походу Армії УНР знайшли своє відображення в творах Ю. Тютюнника. Під псевдо Г. Юртик він публікував спогади у журналі «Заграва» [17,с.84-95;18,с.92-107] та під своїм ім'ям написав книжку «Зимовий похід 1919-1920 рр.» [6,арк.52-175].

Таким чином, матеріали Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України дали змогу відкрити нові маловідомі сторінки Першого Зимового походу Армії УНР, в контексті селянського повстанського руху Півдня України під керівництвом визначного діяча українського національно-визвольного руху генерал-хорунжого, отамана Юрія Йосиповича Tютюнника.

Список використаних джерел

1. Безансон А. Війна більшовиків проти селян// Всесвіт. -1993. - № 9-10. - С. 128-132.

2. Божко О. Генерал-хорунжий Армії УНР. Невідома автобіографія Ю.Тютюнника // 3 архівів ВУЧК-ГПК-НКВД-КГБ. - 1998. - №1-2. - С,24-56.

3. Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України (далі - ГДА СЗР України). - С,11012. - Т. 17 - Арк. 1-279.

4. ГДА СЗР України. - С,11012. - Т.18. - Арк.280-551.

5. ГДА СЗР України. - С,11012. - Т.26. - Арк.1-209.

6. ГДА СЗР України. - С,11012. - Т.42. - Арк.1-497.

7. Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917-1933. - М.: РОССПЭН, 2001. - 96 с.

8. Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ. 1919 - 6. V. 1920). - К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. - 237 с.

9. Ейдеман Р. Какурін Н. Громадянська війна на Україні. - X.: Державне видавництво України, 1928. - 71 с.

10. Залізний хрест УНР //http://uk.wikipedia.org/wiki

11. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921 //http://pravopys.vlada.kiev.ua/ mova/20/Dovidn/Zymovi_pokhody_armii_UNR.htm

12. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Горань, О. . Гуржій; під ред. В.А. Смолій. - K.: Альтернатива, 1997. - 416 с.

13. Литвин C Симон Петлюра у 1917-1926 роках: Історіографія та джерела / HAH України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського; Севастопольський військово-морський ін-т ім. П.С.Нахімова. - K.: «Аквілон-Прес», 2000. - 462 с.

14. Пріцак О. Історіософія Михайла Грушевського // Грушевський М.С. Історія України-Руси. В И т., 12 кн. - K.: Наукова думка, 1991. - Т.І. - C.LXV- LXIX.

15. Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття 1917 - 1921 рр. - 4.1. - K.: Тиражувальиий центр УРП, 1995. - 258 с.

16. Тютюнник Ю. Зимовий похід 1919-1920 рр. - 2-е вид. - Нью-Йорк: Видавництво Чарторийських, 1966. - 99 с.

17. Тютюнник Ю. Революційна стихія // Дзвін. - 1991. - №7. - С.84-95.

18. Тютюнник Ю. Революційна стихія //Дзвін. - 1991. - №8. - С.92-107.

19. Шатайло О.Л. Генерал Юрко Тютюнник. - Львів: Світ, 2000. - 144 с.

20. Шкварець В.П. Українська національно-демократична революція і боротьба за незалежність на Миколаївщииі (1917-1921). - Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2007. - 120 с.

Размещено на Allbest.ru