Шлюбні обшуки Волинської єпархії кінця XVIII-початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Шлюбні обшуки Волинської єпархії кінця XVIII-початку ХХ ст.

Кондратюк Ю.С.

Серед значного різноманіття церковнопарафіяльних джерел, що дійшли до нас, важливе місце належить шлюбним обшукам документам, що складалися перед реєстрацією кожного шлюбу і засвідчували його законність.

В дореволюційний період практика церковного діловодства, зміни законодавства у цій сфері вимагали роз'яснень, коментарів чим і спричинили появу ряду видань, присвячених як загальним правилам ведення документів, так і конкретним її видам, зокрема і шлюбним обшукам. Серед них варто виділити роботи Т. Барсова[17], О. Парвова[20], І. Чижевського[24], в яких йдеться про порядок і форми їх ведення, умови видачі та зберігання тощо. В праці О. Успенського[23] йдеться про терміни та умови здачі єпархіальним органам влади цих документів.

З поваленням самодержавного режиму в Російській імперії церква втратила своє колишнє значення. Відповідно, відпала потреба у виданнях, які надавали раніше практичні рекомендації стосовно ведення діловодства. Разом з тим, науковці продовжували дослідження історії цих джерел. Однією з найбільш ґрунтовних праць в даному напрямку є робота А. Єлпатєвського[18], в якій детально розглядається історія документування актів громадянського стану, в тому числі певна увага надана і шлюбним обшукам.

Зі здобуттям Україною незалежності починається новий етап дослідження церковного діловодства. Ряд сучасних істориків займаються вивченням церковнопарафіяльних документів, але нажаль в їх працях шлюбним обшукам не надається належної уваги.

Хоча й існує ряд праць загального характеру, але шлюбні обшуки кожного регіону мали свої особливості. Вони слугують важливим джерелом для генеалогічних досліджень, біографістики тощо. Загалом комплексним дослідженням шлюбних обшуків Волинської єпархії кінця ХVШ-початку ХХ ст. практично ніхто не займався, що й визначає актуальність цієї роботи.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу архівних матеріалів та наукової літератури розкрити питання ведення шлюбних обшуків на Волині, відкрити маловідомі або й зовсім невідомі аспекти цього питання.

Наукова новизна роботи визначається тим, що вперше комплексно розглядається питання ведення шлюбних обшуків Волинської єпархії кінця XVШ початку ХХ ст. При цьому автор спирається на попередні історичні дослідження різних аспектів проблеми, з одного боку, і намагається відійти в їх аналізі від створених до цього часу праць з другого.

Ведення шлюбних обшуків запроваджено в 1765 р. До окремої книги вносилася інформація про звання, соціальний стан, віросповідання, місце проживання, вік, дієздатність, відсутність близьких ступенів родинного зв'язку, що було б перешкодою для вінчання, рахунок шлюбів, волевиявлення сторін, наявність згоди батьків, відомості про відвідування сповіді і причастя. Обшук підписувався самими нареченими, двома-трьома свідками та причтом церкви. До нього долучали оригінали документів, з яких одні (приміром дозвіл керівництва на вступ у шлюб) підшивали до книги, з інших виписували відомості (атестат про службу, формулярні списки тощо) та поверталися з підписом священика й відміткою на них про здійснення шлюбу. Якщо наречена належала до іншої парафії, то вимагали від її так званого «духовного батька» довідку про наявність та кількість попередніх шлюбів і відвідування сповіді[19,с.275].

Оскільки обшуки були важливим доказом підтвердження шлюбу, а значна кількість священиків вела їх на особливих листах, а не в спеціальних книгах, то Синод указом від 16 травня 1802р. зобов'язав, «дабы все обыски ведены были исправно, в том за ними, священно и церковнослужителями, иметь равно смотрение благочинным»[1,арк.1-3]. Примірники цих книг, подібно до метричних, видавалися священикам безпосередньо з духовних правлінь або з консисторії. Конкретний термін їх ведення не встановлювався, тому ними користувалися рівно стільки, на скільки записів їх вистачало, що залежало від чисельності парафіян і відповідно кількості шлюбів. Аналіз цих документів по Волинській єпархії свідчить, що в першій половині ХІХ століття термін використання таких книг коливається від 10 до 38 років. Приміром, у церкві села Іршики Староконстянтинівського повіту її вели протягом 28 років (1803-1831рр.)[7], села Киселі цього ж повіту 34 роки (1870-1873 рр.) [8], села Тригір'я 38 років(1827-1865 рр.)[6] та ін. Друга половина XlX та початок ХХ століть відзначалися зростанням кількості населення, тому книг вистачало в середньому на 3-6 років. Приміром, у парафії села Іршики їх вели протягом 1883-1887рр.[10], села Киселі 1894-1901рр. [11]. Така ж тенденція спостерігається і в парафіях інших населених пунктів Волинської єпархії.

Після використання всіх чистих листів у книзі священик повідомляв про це духовне правління чи консисторію з вимогою видачі йому нової книги. Стара ж повинна була зберігатися при церкві разом із копіями метричних книг.

Траплялося, що в результаті неправдивих свідчень в обшуці, порушувалися закони, зокрема стосовно питання двоєженства. Результатом одного з таких випадків, коли Провіантського штату комісіонеру 12 класу Олександру Єлчанінову при живій дружині Варварі Павлівні вдалося одружитися з вдовою Надією Давиденко через неправдиві свідчення при обшуці, стало видання указу Синоду від 25 квітня 1807р., згідно з яким «для постановления преграды подобных злоупотреблений, чтобы Гражданские Правительства с подписавшимися под обысками светского состояния людьми поступали на будущее время в суждении и оштрафовании их без всякого послабления...»[21,с.1180-1181]. На основі цього указу Волинська духовна консисторія відразу ж зробила припис підвідомчим установам про обов'язкове його виконання під загрозою значних стягнень за його порушення[3,арк.1-2].

Підтвердження про належне ведення шлюбних обшуків мало місце в указі Синоду від 22 лютого 1812р., з поясненням, що він може слугувати важливим джерелом підтвердження шлюбу за відсутності метричних книг: «Согласно предложению Г. Правящаго должность ОберПрокурора и Кавалера графа Дмитриева-Мамонова, сделать от Сената всем присутственным местам указами подтверждения, чтоб они, в случае справок о браках, принимали между прочим в уважение и чинимые при совершении тех браков в церквах вписываемые в книги обыски, которые могут также служить документами в тех случаях, где не окажется метрических книг»[22,с.197]. Указ поширили й серед духовенства Волинської єпархії, які рапортували про обов'язкове його дотримання[2,арк.1-2].

У 1837 р. встановлено нову форму шлюбних обшуків[19,275]. Основна відмінність полягала в тому, що за старими формами обшук писався від імені парафіян, які підтверджували зазначені вище факти про наречених. Нові ж складалися від імені священослужителя, котрий записував ті ж відомості, які в кінці підтверджувалися свідками двома від кожного з наречених. Оскільки такі книги видавали на необмежений термін, то деякі священики продовжували вести їх за старими зразками ще тривалий час. Як приклад, наведемо обшукову книгу Тригірсько-Преображенської парафії Житомирського повіту за 1827-1865рр.[10].

На першій сторінці писали від руки зразок, дотримування якого було обов'язковим. У 1838р. Московська синодальна друкарня почала виготовляти такі форми й запропонувала їх, серед інших, і Волинській консисторії. З цього приводу в журналі цієї установи з'явився запис від 11 березня 1838р. Зміст його зводився до того, що підвідомчі церкви вже забезпечені формами шлюбних обшуків, а в майбутньому, за потреби, вони скористаються цією пропозицією[4,арк.1-2]. Зрозуміло, що це була лише формальна відписка і ніхто найближчим часом замовляти таких зразків не збирався.

До 1875р. консисторія видавала книги для складання обшуків на біловому папері. На кожному окремому аркуші священик дублював загальний текст обшуку та вписував необхідні дані про кожну пару наречених. Такий спосіб був дуже незручним, адже постійно доводилося повторювати один і той же загальний текст. Зважаючи на це, Синод 17 травня 1875р. видав указ про початок виготовлення обшукових книг на друкованій основі[24,с.75]. Це дійсно значно полегшило роботу духовенству, адже тепер вони в готові друковані формуляри вносили лише необхідні відомості: дату, назву церкви, імена, місце проживання, вік та соціальний стан наречених, згоду батьків, коли оголошено в церкві про шлюб та коли він мав відбутися. Внизу підписувалися наречені, свідки та духовна особа, котра здійснювала обшук. Вивчення ряду шлюбних обшуків за цей період по різних парафіях Волинської єпархії дає підстави стверджувати, що в такому вигляді ці документи велися впродовж подальшого їх існування. Єдиною і незначною зміною стало те, що з середини 90-х років ХіХ ст. в бланках з'явилася нова графа про те, де до шлюбу мешкала наречена. Якщо, приміром, в обшуках церкви Святої Богородиці села Жемелинці Острозького повіту за 18871896рр.[15] таку інформацію священик не вносив, то за 1897-1904рр.[16] він це вже робив. За винятком цієї незначної деталі, обшуки загалом вели однаково у всіх церквах Волинської єпархії. Приміром, за 1875-1885рр. у Троїцькій церкві містечка Красилів Старокостянтинівського повіту [9], за 1889-1895[12] та 1896-1908 рр.[13] Дмитрівській церкві села Мислятина Заславського повіту, за 1903р. Покровській церкві села Немильня Новоград-Волинського повіту[14] та в ряді інших.

Волинське духовенство, попри значний контроль з боку єпархіальних органів влади, досить часто не дотримувалося правил належного ведення документів. Шлюбні обшуки в цьому відношенні не стали винятком. В результаті перевірок виявлялися різні недоліки та при можливості примушували священиків їх виправляти. Через це часто виникало листування між консисторією та благочиніями, котрі мали безпосередньо контролювати цей процес. Листування з цього приводу між зазначеними установами відкладалося у справах «Об оконченных записью обыскных книгах церквей Волынской епархии представленных в консисторию для ревизии». Їх аналіз дає змогу встановити найбільш типові види порушень, допущених священиками Волинської єпархії у веденні шлюбних обшуків. Найпоширенішим з них є підписання священиками та псаломщиками документу замість наречених та свідків. Згідно з правилами, в разі неписьменності вказаних осіб, це мали робити сторонні особи. Священота церковнослужителям виконувати цю функцію категорично заборонялося. Так, приміром, у зданих в 1894р. книгах шлюбних обшуків таке порушення виявлено по шістьох церквах: Преображенській містечка Базалія Старокостянтинівського повіту, Успенській с. Личовки того ж повіту, Георгіївській с. Сурмичі Дубенського повіту, Покровській с. Цепцевичі Луцького повіту, Успенській містечка Любар Новоград-Волинського повіту та Троїцькій с. Коритниці Володимир-Волинського повіту[5,арк.6-25]. Досить часто траплялися випадки, коли священики не записували вік наречених. Таке порушення зафіксоване, приміром, у зданих цього ж року книгах церков: Троїцької с. Коростів Острозького повіту, Хрестовоздвиженської с. Бутівці Заславського повіту та Покровської с. Кульчинок Старокостянтинівського повіту. Інколи духовенство не вказувало часу оголошення про шлюб. Такі випадки виявлено в зданих у тому ж році документах по церквах: Іоанна Богослова с. Улашанівка Заславського повіту, Різдва Богородиці с. Чорна Новоград-Волинського повіту, Михайлівській с. Бережниці, Покровської с. Денисівка та одноіменної містечка Ляхівці Острозького повіту[5,арк.31-4].

По закінченню терміну використання книги шлюбних обшуків подавали до консисторії на ревізію. Так само, як і більшість документів, спочатку вони проходили через благочинія та духовні правління. Після належної перевірки цей вид документів повертали назад у церкви для зберігання у ризниці. Інформація про виявлені недоліки надсилалися благочинним, які, в свою чергу, повинні були сприяти їх виправленню та не допускати в майбутньому.

Досить актуальним є питання репрезентативності шлюбних обшуків, адже ця інформація дозволить дослідникам вільно орієнтуватися де і які книги збереглися і можуть використовуватися.

Цей вид документації по Волинській єпархії відзначається незначною збереженістю. Її особливістю є те, що вони велися в одному екземплярі та завжди зберігалися лише при церкві. Якщо, деякі види могли осісти в благочинних, духовних правліннях, в консисторії, то обшуки такої перспективи не мали. Попри все, на сьогоднішній день вони знаходяться не лише в церковних фондах, а й консисторському. Але зрозуміло, що всі вони є парафіяльними екземплярами, оскільки інших просто не існувало. Це визначає те, що більшість з них згруповані по певних церквах за кілька років.

В Державному архіві Житомирської області у фонді Волинської духовної консисторії (ф. №1) вони знаходяться в загальній кількості 37 одиниць зберігання по чотирьох повітах Волинської єпархії: НовоградВолинського 11, Житомирського 10, Старокостянтинівського 9 та Заславського 7. Найдавніша з них датується 1803 р. та велася при церкві с. Немильня Новоград-Волинського повіту[14]. Переважна більшість їх концентрується в описі №91 12 справ, всі інші по кілька справ містяться в описах 74, 76, 84, 86, 88.

В Державному архіві Волинської області в одноіменному фонді їх зберігається всього 21 одиниця по трьох повітах: Луцькому 12, Володимир-Волинському 5 та Ковельському 4. В ДАРО зберігається 8 таких справ в такому ж фонді, в основному по Свято-Богородицькій церкві с. Жемелинці Острозького повіту.

У фондах парафій, що знаходяться в Державному архіві Житомирської області, їх 38 одиниць. З них 8 по церквах Новоград-Волинського повіту, а решта Житомирського.

Підсумовуючи вищесказане варто зазначити, що порядок ведення шлюбних обшуків у Волинській єпархії, так само як і інших документів, підпорядковувався Синоду. Єпархіальні органи влади здійснювали контроль на місцях за належним і своєчасним їх складанням. Попри це, все одно траплялися випадки порушень як синодських, так і єпархіальних указів, щодо правил їх ведення.

Нажаль, оскільки цей вид документу складався в одному екземплярі і зберігався в церковних ризницях, багато з них з різних причин були втрачені. Попри це, ті, що дійшли до нас містять досить цінну інформацію і сьогодні використовуються для різних видів історичних досліджень.

Список використаних джерел

церковний шлюбний обшук

1. Державний архів Житомирської області. ф. 1. оп. 2. спр. 376.

2. Там само. оп. 3. спр. 97.

3. Там само. спр. 213.

4. Там само. оп. 8. спр. 272.

5. Там само. оп. 25. спр. 57.

6. Там само. оп. 84. спр. 50.

7. Там само. оп. 91. спр. 5.

8. Там само. спр. 7.

9. Там само. спр. 84.

10. Там само. спр. 112.

11. Там само. спр. 171.

12. Там само. спр. 142.

13. Там само. спр. 176 а.

14. Там само. спр. 216.

15. Державний архів Рівненської області. ф. 485, оп. 2 спр. 24.

16. Там само. спр. 33.

17. Барсов Г. Сборник действующих и руководственных церковных и церковно-гражданских постановлений по ведомству православного исповедания. Спб., 1885. Т. 1. 663 с.

18. Елпатевский А.В. К истории документирования актов гражданского состояния в России и СССР (с XVIII в. По настоящее время) // Актовое источниковедение. под ред. Каштанова С.М. М., 1979. 272с.

19. Обыск церковный // Энциклопедический словарь «Блокгауз и Ефрон». Т. XXI а. Спб.: Типо-Литография И.А.Ефрона., 1897. С.275.

20. Парвов А. Практическое изложение церковно-гражданских постановлений в руководство священнику на случаи совершения важнейших треб церковных. Спб., 1840. 4-е изд. 194с.

21. ПСЗ. Т. XXIX. Собр. 1-е. Спб., 1830. №22524.

22. Там само. Т. XXXII. №25004.

23. Успенский А.И. Настольная книга для каждого священника, благочинного следователя, опекуна, цензора и председателя собраний по духовному ведомству о срочных и несрочных представлениях и донесениях начальству, с правилами из законов и практики по службе. Тула, 1882. изд. 2-е. 190с.

24. Чижевский И. Церковное письмоводство. Харьков, 1893. 3-е изд. 409с.

Размещено на Allbest.ru