Структура та організаційна будова українських профспілок (1997-2002 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Структура та організаційна будова українських профспілок

(1997-2002 рр.)

Добровольна Г. О.

Професійні спілки - найбільш масові громадські організації. Загальна кількість членів профспілок в Україні за даними, що вони представили під час формування спільного представницького органу для введення колективних переговорів на національному рівні з Генеральної угоди на 2001 2002 роки, становила 17,3 млн. чол., а рівень охоплення профспілками дуже високий 94%, що лише на 2,9% менше, ніж у 1990 р. [1,20]. Отже, це свідчить про суспільну необхідність таких організацій для працівників, головною метою діяльності яких є захист трудових прав та соціально-економічних інтересів працівників, які зайняті в економіці України. Тому, на наш погляд, назріла необхідність проаналізувати основні проблеми структурної та організаційної будови профспілок, їх кількісний склад та питання мотивації членства.

Вищезазначені проблеми в тій чи іншій мірі висвітлені в роботах таких науковців, як Г.Осовий [2;3;4], М.Дубровський, В.Жуков [5], М.Зима [6;7].

У них вперше здійснена спроба у систематизованій формі сформулювати принципи організаційної побудови профспілок, проаналізувати їх структуру, форми профспілкової роботи.

Одній з найбільш актуальних проблем сучасного профспілкового руху профспілковому членству та підвищенню його мотивації присвячені збірники статей профспілкових керівників та вчених, таких, як: В.Антонов, В.Шевченко, М.Дубровський, Л.Чернявський, В.Жуков, Л. Сачков та ін. [8;9;10;11]. У них йдеться про мотиви, що спонукають людей праці пов'язувати свою долю з профспілками, про шляхи вдосконалення роботи щодо залучення трудящих у члени профспілок. Головним здобутком їх є те, що в примітках розміщені практичні поради профспілковим діячам щодо підвищення мотивації членства в профспілках, які можуть бути корисними в їхній повсякденній роботі.

Мета даної статті проаналізувати ефективність структурної та організаційної будови українських профспілок, їх кількісний склад та питання мотивації членства у профспілках.

Станом на 1 січня 2002 року до складу Федерації професійних спілок України входило 39 всеукраїнських галузевих профспілок, одна із статусом регіональної, які об'єднували 119 824 первинні профспілкові організації загальною чисельністю 13,5 млн. членів профспілок і 26 регіональних профоб'єднань [12,177]. Найчисельнішими галузевими профспілками були: працівників агропромислового комплексу (3,2 млн. осіб), працівників освіти і науки (1,9 млн.), працівників охорони здоров'я (1,3 млн. осіб), трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості (772 тис. осіб), працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення (753 тис. осіб), працівників державних установ (633 тис. осіб), працівників вугільної промисловості (525 тис. осіб) [12].

Аналіз статистичних звітів членських організацій свідчить, що в період з 1990 до 2002 року кількість членів профспілок зменшилася на млн. В основному зменшення кількості членів профспілок відбулося у таких галузях як: агропромисловий комплекс, вугільна промисловість, текстильна та легка промисловість, споживча кооперація, хімічна та нафтохімічна галузь.

Однак, спостерігалися й інші тенденції. Деякі профспілки змогли не тільки зберегти профспілкове членство, а й збільшити його. Серед них були: профспілки працівників інноваційних і малих підприємств України, освіти і науки, працівників металургійної та гірничодобувної промисловості України, виробничників і підприємців, газових господарств, зв'язку, робітників морського транспорту та Промінвестбанку. Тільки за 2001 рік на 9,2 тис. підвищилась чисельність членів профспілки серед студентів, що свідчить про покращення роботи студентських профкомів з молоддю [12].

Хоча, все ж таки для більшості профспілкових організацій характерною була тенденція скорочення кількості членів. Зазначимо, що падіння членства відбулося в усіх регіонах. Зокрема, у 2001 році у Донецькій області втрачено 79,4 тис. членів, Луганській 64 тис., Автономній Республіці Крим 47, 5 тис., Хмельницькій 46,4 тис., Полтавській 45,3 тис, Харківській 45, 3 тис., Львівській 43,2 тис. членів профспілок [12,178].

На нашу думку, причини цього явища можна поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні. До об'єктивних чинників слід віднести:

зміну форм власності, перепрофілювання підприємств;

скорочення робочих місць за рахунок структурної перебудови підприємств та організацій;

перехід кваліфікованих працівників у приватні структури, де заробітна плата була значно вищою, ніж в державних установах;

протидію роботодавців створенню та діяльності профспілок, залежність найманих працівників від волі керівництва;

зростання безробіття і як наслідок цього працівники або зовсім залишали профспілкові ряди, або ж їх зв'язки з організацією втрачалися природним шляхом.

Крім цих об'єктивних факторів, які зумовили зниження юніонізації в досліджуваний період, виявився цілий ряд причин суто суб'єктивного характеру, пов'язаних з недоліками і помилками в діяльності самих профспілок, а саме:

недостатня робота профспілок у своїх низових ланках, організаціях;

недостатня увага профспілок до роботи серед неорганізованих працівників;

слабка пропагандистсько-інформаційна робота.

Безперечно, однією з головних причин зменшення чисельності профспілок було скорочення кількості робочих місць внаслідок ринкових і структурних перетворень кількість зайнятих у галузях економіки скоротилася за період з 1990 року з 25 до 18,4 млн. чоловік. Однак чисельність осіб, зайнятих економічною діяльністю становила у 2000 році 20,4 млн., тобто відбулося перетікання робочої сили в підприємницький сектор, на малі, приватні підприємства, у фермерські господарства [13]. Частина з них становила потенційний резерв для залучення у профспілки. Так, наприклад, найбільший відплив членів у Профспілці працівників агропромислового комплексу України був пов'язаний з реформуванням галузі.

Інша важлива причина зниження профспілкового членства вихід працівників з профспілок за власними мотивами. Вони були різними, але переважно це пов'язано з розчаруванням у спроможності профспілки захистити людину, яка опинилася в складних життєвих умовах. Як показав аналіз статистичних звітів в організаціях, що входили до складу ФПУ, у 2000 році за власним бажанням вийшло з профспілок 194, 4 тис. чол. (у 1999 р. 73,1 тис.). Крім того, 2314 осіб було виключено з профспілок самими профорганізаціями (у 1999 р. 486 чол.) [12,178].

На думку деяких членських організацій, однією з причин зменшення кількості первинних організацій і, відповідно, членів профспілок була зміна системи управління коштами соціального страхування України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Так, було ліквідовано 472 профспілкові організації Української Федерації профспілкових організацій профспілки працівників спільних підприємств, 238 профспілкових організацій профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг.

Слід зазначити, що у досліджуваний період зменшилась також кількість первинних профспілкових організацій. Так, наприклад, у 2001 році на 2592 одиниці [12,178]. Через складний фінансовий стан з кожним роком зменшувалася кількість платних працівників профспілкових органів. У порівнянні з 2001 роком зменшилось на 1001 особу, на 595 звільнених голів профкомів. Зменшилася кількість штатних працівників обласних, міських галузевих комітетів, рад профспілок (на 750 осіб) [12,178]. На нашу думку, це пояснювалося скороченням працівників, які утримувалися за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Безперечно, зниження масовості профруху вело до зменшення ефективності виконання профспілками своїх захисних функцій. У 2001 році Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова провів соціологічне опитування [14,46]. Його результати свідчать про критичне ставлення населення до діяльності профспілок. Більшість опитаних вважали, що на головних, на 'їх думку, напрямах підвищення заробітної плати, боротьба з затримками виплати зарплат, з безробіттям, захист прав людей, які підлягали звільненню, українські профспілки діяли незадовільно. Більше половини (57,7%) працюючих вважали, що на їх підприємстві профспілковий комітет помітної роботи не проводив або функції профкому виконував лише його голова. При цьому членство в профспілці для майже половини опитаних (43,7%) мало формальний характер як «звичка» з радянських часів [14,68]. Переважна більшість (79,3%) населення країни були впевненні, що стан профспілкового руху в Україні кризовий, і лише 16,7% респондентів вважали його перехідним процесом становлення. Більше того, українське суспільство досить скептично ставилося й до майбутнього профспілок. Майже половина дорослого населення України (47,9%) прогнозували, що найближчими роками роль профспілок у суспільстві буде незначною. Попри критичні оцінки стану профспілкового руху в Україні та його перспектив, абсолютна більшість опитаних (81,7%) була переконана в необхідності існування профспілок. Таким чином, можна констатувати, що соціальний запит на профспілки, які б ефективно захищали права та інтереси працівників, в Україні існував.

Як свідчить аналіз статутів Федерації профспілок України, політика професійних спілок як організацій ґрунтувалася на наступному:

визнанні того, що люди найманої праці є основною соціальною базою профспілок; українська профспілка організаційна мотивація

демократизації профспілкового життя на базі повного опанування профспілками принципів федералізму;

праві розмежування функціональних повноважень у профспілкових структурах усіх рівнів;

усвідомленні невіддільності їх від загальноукраїнського профспілкового руху, а також визнанні профспілкового плюралізму у відстоюванні прав та інтересів людей найманої праці;

пошуках спільних з іншими профспілками сфер докладання зусиль для консолідації і подальшого розвитку профспілкового руху України.

Стратегія профспілкових дій полягала у тому, що важливою проблемою було профспілкове членство. У зв'язку з цим, Федерація профспілок України визнавала необхідність активізації зусиль, спрямованих на поповнення лав профспілок. Слід відзначити, що профспілки розглядали членство у спілках, перехід з однієї спілки до іншої, виходячи з демократичних засад.

Тактика профспілок щодо організаційної побудови визначалася статутами Федерації профспілок України та її членських організацій і полягала у визнанні структур, які народжувалися профспілковим життям, соціально-економічними та іншими обставинами. На практиці це означало:

галузеві профспілки мали право на утворення в регіонах своїх організацій;

фахові профспілки могли створювати необхідні їм центри та об'єднання, залишаючись у складі галузевих чи інших профоб'єднань;

на обласному й національному рівнях могли створюватися галузеві об'єднання споріднених профспілок;

міжспілкові профоргани могли утворювати регіональні профцентри.

Важливим напрямом діяльності профспілок у досліджуваний період був пошук удосконалення профспілкових структур. Такі фактори, як зниження життєвого рівня населення, зростання безробіття, масове порушення роботодавцями трудових прав працівників, утиск прав самих профспілок, об'єктивно вимагали від останніх єдності дій та значного посилення захисної функції, швидкого завершення свого організаційного структурування.

Зазначимо, що у багатьох країнах світу у 90-х роках ХХ ст. на початку ХХІ ст. профспілки рухались у напрямі до консолідації, об'єднання у великі та впливові національні профцентри, здатні вагомо захищати права працівників. Як в національному, так і в міжнародному масштабі, ця діяльність пов'язувалася, головним чином, з необхідністю вироблення альтернативи глобалізації та зростаючим впливом транснаціональних корпорацій. Інша, більш прозаїчна причина перед профспілками постала необхідність раціональніше використовувати свої невеликі фінансові ресурси в умовах скорочення профспілкового членства.

З огляду на це, український профспілковий рух розвивався скоріш у протилежному напрямку, хоча причини, що спонукали західні профспілки до об'єднання, були типовими і, мабуть, більш гострими для України. Наприклад, діючі в досліджуваний період профспілки працівників різних видів машинобудування, які утворювалися колись під союзні галузеві міністерства, так і залишилися в незмінних рамках виробничої діяльності, хоча в Україні не було ні відповідних міністерств, ні об'єднань роботодавців, тобто соціальних партнерів. Так, наприклад, з Державним комітетом промислової політики укладали свої власні галузеві угоди понад десяток профспілок.

Упродовж досліджуваного періоду лише одна профспілка працівників автомобільного і сільськогосподарського машинобудування обговорювала на своєму з'їзді проблему об'єднання профспілок машинобудування в єдину структуру, але практичних кроків назустріч від інших профспілок не було.

На нашу думку, структура профспілкового руху в Україні не зовсім відповідала реаліям сучасності. У більшості профспілок, які входили до складу ФПУ діяла трьохланкова структура: первинна організація територіальна організація профспілки, організаційна структура всеукраїнської профспілки. Найслабкішою і найуразливішою була середня ланка (райком, обком, міськом). Багато з них не в змозі були успішно вирішувати поставлені перед ними задачі. В силу тих чи інших причин більшість обкомів, райкомів практично позбулися свого штатного апарату. В їх апаратах налічувалося 2-3 особи і часто це були вже люди похилого віку. Коштів на нормальну роботу обкому не вистачало. Працівники цих структур були практично невиїзними, втратили живий зв'язок з первинними профспілковими організаціями.

Мали місце факти, коли галузеві територіальні профспілкові органи перетворювалися в свого роду «блокуючу» ланку між первинними профорганізаціями і центральними органами галузевих профспілок, в яких осідала взаємна інформація і фінансові відрахування. Але ж ці структури були повноважними представниками всього профспілкового руху в трудових колективах, за ними первинні організації, в першу чергу, судили про профспілковий центр. Безумовно такий стан середньої ланки, як однієї з складових профспілкової структури не міг не викликати занепокоєння.

Отже, упродовж досліджуваного періоду, у структурній побудові профспілок ніяких змін не сталося, хоча з прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування» багато функцій було передано на місця.

У обласних і районних організацій профспілок був відсутній єдиний соціальний партнер у масштабі регіону.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу структурної та організаційної будови профспілок у 1997-2002 роках, можна стверджувати, що профспілковий рух в Україні постійно перебував у динаміці змін і пошуку організаційних форм. Кількісний та якісний аналіз статистичних даних членських організацій Федерації профспілок України, протягом досліджуваного періоду, свідчить про тенденції щодо скорочення профспілкового членства та пониження його мотивації. Децентралізація профспілок в Україні демонструвала лише відцентрові тенденції і не супроводжувалася становленням потужного солідарного руху профспілкових організацій. У результаті зменшувалась впливовість профспілок як соціального інституту в цілому.

Література

Осовий Г.В. Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, стан та перспективи розвитку. К.: АПСВ, 2001. 43 с.

Осовий Г.В. Майбутнє профспілок залежить не тільки від їх волевиявлення // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ. 2006. №1. С. 5-17.

Осовий Г.В. Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, стан та перспективи розвитку. К.: АПСВ, 2001. 43 с.

Осовий Г.В. Тенденції розвитку профспілкового руху в Україні на сучасному етапі // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ. 2002. №5. С. 8-18.

Дубровський М.Л., Жуков В.І. Самоврядування в низових профспілкових структурах (міжнародний досвід). К., 1994. 72 с.

Зима М.П. Профспілки України: минуле і сучасність. К., 1996. 43 с.

Зима М.П. Відродження ролі і завдань профспілок України як організації захисту інтересів людини праці // Профспілки України. 1999. №5-6.

Актуальні питання, мотивації профспілкового членства / Бібліотечка голови профспілкового комітету. К., 1998. №3. 72 с.

Мотивационные основы, улучшения, профсоюзной работы.. Сб. статей. Харьков, 2001. 76 с.

Сачков Л. Мотивація перебування в членах профспілки // Вісник Академії праці і соціальних відносин. 2002. №1. С. 25-29.

Сачков Л Трудівник і профспілка: мотивація членства // Освіта України.

25 січ.

Федерація, професійних спілок України. Документи і матеріали (1997 2002).

Ч.1. - К., 2002. - 283 с.

www.ukrstat.gov.ua офіційний сайт Державного Комітету статистики України.

Національна безпека і оборона. - 2001. - №8. - 80 с.

Размещено на Allbest.ru