Українська зарубіжна історіографія про діяльність УВО-ОУН (1920-1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська зарубіжна історіографія про діяльність УВО-ОУН (1920-1941 рр.)

Надурак Н.М.

Сучасні умови існування української історичної науки дозволяють об'єктивно та всесторонньо дослідити діяльність Української військової організації та Організації українських націоналістів у 1920-1941 роках. Та все ж, велику увагу привертають особливості висвітлення цієї проблеми діаспорними істориками, які були її першодослідниками та формували образ українського націоналістичного руху для світової громадськості. Саме політичні реалії української історії XX ст. спричинили те, що до початку 90-х років центром вивчення історії УВО-ОУН була українська зарубіжна історіографія. Започаткували ці дослідження безпосередні учасники руху українських націоналістів. Хоча їх роботи ґрунтувались на досить вузькій джерельній базі, здебільшого виконані на підставі спогадів, а на їх загальній спрямованості позначилися партійні й особисті позиції авторів, однак, у цих дослідженнях вперше піднімались важливі питання історії українського націоналістичного руху.

Питання характеристики особливостей та цінності діаспорної історіографії з історії руху українських націоналістів піднімали у своїх розвідках дослідники В. Косик, О. Вовк, Н. Варварцев, Д. Вєдєнєєв, Г. Биструхін та ін. [3;12;9;10]. Однак, не зважаючи на інтерес до зазначеної проблеми досі відсутнє комплексне дослідження, яке б відобразило цілісну картину розвитку та особливості української зарубіжної історіографії діяльності УВО-ОУН 1920-1941 років чим і зумовлена актуальність теми. Отож, необхідність історіографічного осмислення наукового доробку діаспорних авторів, що є метою даного дослідження, назріла вже давно.

В той час, коли Україна була в складі СРСР, а в історичній науці панувала офіційна марксистсько-ленінська ідеологія, лише діаспорні дослідники могли відкрито без жодних ідеологічних штампів вивчати діяльність УВО-ОУН (1920-1941 pp.), що й дозволило сьогодні мати чисельні видання з даної проблеми. Водночас, потрібно зауважити, що значна частина цих досліджень мають певні недоліки. Щодо обставин дослідження проблеми, то слід відзначити, що на повноті й об'єктивності праць діаспорних авторів позначились обмеженість джерельної бази, що була в їх розпорядженні та брак доступу до документальних пам'яток національно-визвольної боротьби в Україні. Однак, при цьому дослідниками інтенсивно залучались до наукового обігу підпільні видання, мемуарна література, матеріали урядових органів іноземних держав. На зміст діаспорних досліджень з проблеми також вплинув поділ членства організації на непримиримі табори: "бандерівців", "мельниківців" та "двійкарів", чому присвячена чимала кількість праць [45; 24; 2]. Гострі проблеми історії українського націоналістичного руху часто ставали у дослідженнях засобом ідейно-політичного протистояння і цілеспрямованої компрометації опонентів з націоналістичного табору. Характерною рисою значної частини публікацій діаспорних авторів було свідоме замовчування невигідних для себе проблем, приховування фактів і матеріалів, що здатні завдати шкоди іміджеві закордонних центрів в очах українців діаспори та світової громадськості. У першу чергу, це стосувалося таких специфічних проблем, як терористична діяльність, методи індивідуального терору та жорстокість проти цивільних противників і колишніх соратників, співробітництво з іноземними спецслужбами, неоднозначне ставлення населення Західної України до методів дій підпілля УВО-ОУН, які не вкладалися у концептуальні схеми науковців політичної еміграції [11,23]. Категорично негативно й демонізовано зображувались противники націоналістів - колишня польська влада та радянський режим, гостро сприймались й критикувались всі їх кроки і кожен представник чи прихильник.

Найґрунтовніші дослідження діяльності УВО-ОУН 1920-1941 років репрезентують історики П. Мірчук, представник бандерівської та З. Книш, мельниківської течій. В їх працях зібраний і узагальнений значний фактичний матеріал з проблеми. Однак, вони не позбавлені суб'єктивізму, є досить політизованими та спираються на обмежену джерельну базу. В монографії П. Мірчука "Нарис історії ОУН" зроблено першу спробу узагальнення й систематизації історії УВО-ОУН, автором проведено кропіткий збір інформації від учасників подій, реконструйовано та детально висвітлено фактологічну історію УВО-ОУН від створення і до кінця 1939 року, охарактеризовано ідеологічні принципи, політику та стратегію націоналістичної організації, найбільші протестаційні акції та політичні процеси над її членами [47]. Значним досягненням дослідження стала спроба автора показати діяльність УВО-ОУН на широкому тлі політичних подій даного періоду. Однак, у праці присутні елементи пропагандизму, а її головним джерелом була міжвоєнна преса, що й стало причиною певних помилок і неточностей у роботі. Автор, не заглиблюючись, досить побіжно розглянув ідейно-політичну платформу УВО-ОУН та її зовнішньополітичну стратегію. Та все ж, монографія є першою і єдиною спробою комплексного дослідження діяльності УВО-ОУН міжвоєнного періоду українськими діаспорними істориками. Чималим є науковий доробок П. Мірчука, присвячений висвітленню діяльності таких провідних постатей націоналістичного руху як Є. Коновалець, С. Бандера та Р. Шухевич [46;48;49]. оун історик діаспорний націоналіст

Також важливе місце в діаспорній історіографії посідає творчість одного з провідних публіцистів українського націоналістичного руху З. Книша. Його творча спадщина різноманітна та включає популярну літературу, публіцистичні твори, праці в збірниках і періодичних виданнях [23;30], спогади, мемуари [22] та монографії, присвячені окремим аспектам історії УВО-ОУН [24;27;28;29]. Питанню створення ОУН присвячена праця З. Книша "При джерелах українського організованого націоналізму", де автор ґрунтовно розкрив передумови становлення ОУН, участь у цьому процесі молодіжних націоналістичних організацій, ідеологію майбутнього утворення [31]. Однак, скупо висвітлено участь УВО у цьому процесі. Виклад матеріалу надто емоційний та політизований, а основним джерелом дослідження є преса, спогади та праці довоєнних авторів, що стало причиною наявних фактологічних помилок. Важливим внеском у висвітлення окремих епізодів терористично-бойових дій ОУН і Варшавського та Львівського процесів над членами КЕ ОУН стало двотомне дослідження "Варшавський процес ОУН" [25; 26]. Передвоєнному становищу в русі українських націоналістів, проблемі розколу в ОУН присвячена книга "Розбрат" [32]. Проте, жодна з праць

З. Книша не є комплексним дослідженням і не охоплює усіх аспектів діяльності УВО-ОУН міжвоєнного періоду. Також у роботах помітна тенденційність щодо інтерпретації діяльності КЕ ОУН, особливо у ставленні до С. Бандери й "молодшого покоління" організації, через належність автора до ОУНм.

Важливим доробком діаспорної історіографії є твори одного з керівників ОУН Л. Ребета. У працях "Світло і тіні ОУН", "Теорія нації", він дав критичний аналіз розвитку українського націоналістичного руху [53;54]. Автор досить об'єктивно вказав на недоліки і промахи в діяльності ОУН на Західній Україні, засудив політичну і стратегічну лінію свого попередника на посаді Крайового провідника С. Бандери, розкрив передумови та причини кризової ситуації, в якій опинилася ОУН у 1934 році. Однак джерельна база дослідження є досить обмеженою.

З поміж праць керівників націоналістичного руху також слід згадати ґрунтовну працю одного із засновників та ідеологів ОУН В. Мартинця "Українське підпілля. Від У.В.О. до О.У. Н.", де автор показав передумови та обставини створення ОУН [41]. Головною ідеєю іншого аналітичного дослідження історика "Ідеологія організованого й т.зв. волевого націоналізму" є протиставлення ідейно-політичної платформи ОУН націоналістичній ідеології Д. Донцова [40]. Однак, його праці попри значний фактичний матеріал, навряд чи можуть дати об'єктивний виклад минулого.

Чимало науково-популярних, публіцистичних та мемуарних праць з історії УВО-ОУН належить перу С. Мудрика (С. Мечника) [42;43;44]. Разом з тим у своїх працях автор ретельно обминає політично невигідні питання співробітництва українського націоналістичного руху з іноземними спецслужбами, романтизує керівників УВО-ОУН, які насправді були продуктом того жорстокого часу, а джерельна база досліджень є дуже бідною.

Помітними подіями ставали видання збірок статей, що містили значну частину праць з окремих аспектів діяльності УВО-ОУН міжвоєнного часу [16;50]. Зокрема, це розвідки провідних діячів організації Д. Андрієвського та Є. Ляховича про діяльність ПУН на міжнародній арені, у Лізі Націй та відносини ОУН із Великобританією [1;39], С. Ленкавського, О. Бойдуника, З. Пеленського про обставини створення та утвердження ОУН на Західній Україні [37;5;51], М. Капустянського про військовий вишкіл в ОУН [20], які містять цінну інформацію з проблем, якими опікувалися автори в організації. Міжнародну діяльність УВО-ОУН також досліджували І. Каменецький, А. Бедрій, К. Зеленко, В. Косик [19;3;18;34]. Поширення українського націоналізму на територію УСРР висвітлили Ю. Бойко та Д. Карамзин [6;7;20]. Вагомим внеском в наукове опрацювання ідеології українського націоналізму стали праці Р. Єндика, Ю. Бойка, М. Сосновського [17;8;57]. Вирізняються аналітичні дослідження І. Лисяка-Рудницького [38]. Його концепції про місце і роль УВО-ОУН в українському та міжнародному історичному процесі здійснили серйозний вплив на сучасну українську історіографію.

Окремо слід відзначити вагомі біографічні розвідки українських зарубіжних авторів (П. Мірчука, Б. Кравціва, П. Дужого та ін.), присвячені провідним постатям та учасникам українського націоналістичного руху. [46;48;49;36;13;14;15;4;35]. Ці праці є цінними у фактологічному плані, оскільки в них описується діяльність УВО-ОУН у міжвоєнний період, однак зміст робіт є популярно-пропагандистським, а їхні висновки не позбавлені суб'єктивності та гіперболізації, учасники боротьби, в якій порушувались норми людської моралі, постають ідеалізованими фігурами. У цілому, якщо вести мову про персоналії націоналістичного руху, то лише за українською зарубіжною літературою практично неможливо скласти об'єктивної думки. Варто зазначити, що для вивчення особливостей біографій керівників та окремих діячів УВО-ОУН становлять інтерес біографічні довідники, упорядковані П. Содолем [55;56]. Проте брак в упорядника достатньої кількості архівних матеріалів, намагання глорифікувати учасників боротьби знижує інформативно-пізнавальну та наукову цінність цього унікального на сьогоднішній день довідкового видання.

Окрему не чисельну групу українських зарубіжних авторів склали прихильники лівої, прорадянської орієнтації. Їхні праці мали гострокритичний, політизований характер, стимулювалися спецслужбами СРСР з метою компрометації ватажків закордонних націоналістичних центрів і минулого націоналістичного руху. Зокрема, широке коло проблем діяльності УВО-ОУН міжвоєнного часу, співробітництво зі спецслужбами Веймарської республіки висвітлює С. Шевчук [58]. На терористичних проявах у діяльності націоналістичного руху наголошує в своїх працях

В. Поліщук [52]. Однак, автор не аналізує глибинних причин драматичних явищ та не згадує про репресивну політику пануючих режимів проти українського народу.

Таким чином, до здобутків української зарубіжної історіографії даної проблеми можна віднести введення до наукового обігу великого масиву документальних матеріалів, підпільних видань, мемуарної літератури, перше поглиблене вивчення різних аспектів діяльності українського націоналістичного руху, створення наукового доробку та узагальнюючих праць з проблеми, що стали базою для сучасної української історіографії, викриття на міжнародному рівні антиукраїнської політики польського та радянського режимів, інформування світової спільноти про прагнення української нації до створення власної держави. Ці праці містять багатий матеріал про внутрішньо-організаційні відносини в УВО-ОУН, що важливо для відтворення цілісної картини боротьби.

Разом з тим, при аналізі цієї групи праць потрібно враховувати притаманні їм ідейно-політичну заангажованість, відчутне пропагандистське забарвлення, емоційно-описовий характер, вплив політичної диференціації, брак серйозного аналізу історичних обставин, у яких функціонував український націоналістичний рух, та виважених узагальнень історичного матеріалу. На науковій цінності цих робіт позначилися вузька джерельна база, намагання гіперболізувати місце і роль українського націоналізму в українському національно-визвольному русі XX ст. Та попри низький науковий рівень багатьох робіт, внесок української зарубіжної історіографії у вивчення діяльності УВО-ОУН 1920-1941 років має неперехідне значення. Діаспорні історики окреслили головні напрями дослідження проблеми, адже в радянській Україні вивчення діяльності руху українських націоналістів слугувало виключно цілям комуністичної влади, а дослідження українських зарубіжних авторів стали базою всіх сучасних вітчизняних розробок даної теми. Ці твори стали вагомим внеском для вивчення націоналістичного руху в Україні у кінці 80-х - на початку 90-х років в XX ст. У той же час, у сучасній українській історіографії піднятої нами проблеми спостерігається позитивний процес активного критичного переосмислення концепцій діаспорних авторів.

Література

1. АндрієвськийД. Міжнародня акція ОУН // Організація Українських Націоналістів. 1929-1954. Збірник статей у 25-ліття ОУН. - Б.м.: На чужині, 1955. - С. 141-165.

2. Балей П. Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 року. - Б. м., б. р. - 118 с.

3. Бедрій А. Ґданськ-Данціґ - колишній важний осередок українського національно-визвольного руху // Визвольний шлях. - 1982. - Кн. 4. - С. 489-493.

4. Білас і Данилишин / За ред. Д. Чайковського. - Нью-Йорк: В-во Організації оборони чотирьох свобід України, 1969. - 280 с.

5. Бойдуник О. Як дійшло до створення Організації Українських Націоналістів // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. - С. 359-379.

6. Бойко Ю. Євген Коновалець і Осередньо-Східні Землі. - Б.м., 1947. - 62 с.

7. Бойко Ю. Націоналізм на Східноукраїнських землях у добі Коновальця // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. - С. 577-617.

8. Бойко Ю. Основи українського націоналізму. - Б.м., 1951. - 128 с.

9. ВарварцевН.Н. Национализм в обличье советологии: (Критика современной буржуазной историографии Украины). - К.: Наук. думка, 1984. - 262 с.

10. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА. 1920-1945. - К.: Генеза, 2006. - С. 22-94.

11. Вєдєнєєв Д.В., Биструхін Г.С. Меч і тризуб. - С. 23.

12. Вовк О. Висвітлення тематики ОУН і УПА в журналі "Український історик" // Укр. історик. - 1994. - № 1-4. - С. 90-95.

13. Дужий П. Роман Шухевич - політик, воїн, громадянин. - Львів: Галицька видавнича спілка, 1998. - 256 с.

14. Дужий П. Степан Бандера - символ нації. Ескізний нарис про життя і діяльність Провідника ОУН: У 2-х т. - Львів: Галицька Видавнича Спілка, 1996 - Т.1. - 190 с.

15. Дужий П. Степан Бандера - символ нації. Ескізний нарис про життя і діяльність Провідника ОУН: У 2-х т. - Львів: Галицька Видавнича Спілка, 1997. - Т. 2. - 384 с.

16. Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974.

17. Єндик Р. Дмитро Донцов ідеолог українського націоналізму. - Мюнхен: Українське Видавництво, 1955. - 176 с.

18. Зеленко К. Великобританія і Україна // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. - С. 883-906.

19. Каменецький І. Українське питання в німецькій зовнішній політиці між двома світовими війнами // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. - С. 851-882.

20. Капустянський М. Військова підготовка ОУН // Організація Українських Націоналістів. 1929-1954. Збірник статей у 25-ліття ОУН. - Париж: На чужині, 1955. - С. 115-139.

21. Кармазин Д. Український націоналізм в УССР // Організація Українських Націоналістів. 1929-1954. Збірник статей у 25-ліття ОУН. - Париж: На чужині, 1955. - С. 103-114.

22. Книш З. Б'є Дванадцята. - Торонто: Срібна Сурма, 1993. - 384 с.

23. Книш З. Бойові дії в початках ОУН // Книш З. Так перо пише... Вибранні статті. - Торонто: Срібна сурма, 1985. - С. 5-26.

24. Книш З. В сутінках зради. - Торонто: Срібна сурма, 1975. - 659 с.

25. Книш З. Варшавський процес ОУН: У 2-х т. - Торонто: Срібна сурма, 1986. - Т. 1. - 674 с.

26. Книш З. Варшавський процес ОУН: У 2-х т. - Торонто: Срібна сурма, 1986. - Т.2. - 535 с.

27. Книш З. Городок. - Торонто: Срібна Сурма, 1973. - 552 с.

28. Книш З. Дух, що тіло рве до бою... (Юліян Головінський, Крайовий Командант У.В. О.). - Вінніпег: Накладом 4 Відділу ОДВУ ім. Ю. Головінського, 1951. - 199 с.

29. Книш З. На життя і смерть. - Торонто: Срібна сурма, 1980. - 256 с.

30. Книш З. ОУН до світової війни // Календар-Альманах "Нового Шляху", 1979 p. - Торонто: Новий Шлях, 1979. - С. 39-51.

31. Книш З. При джерелах українського організованого націоналізму. - Торонто: Срібна сурма, 1970. - 186 с.

32. Книш З. Розбрат: Спогади й матеріяли до розколу ОУН у 1940-1941 роках. - Торонто: Срібна сурма, 1993. - 431 с.

33. КосикВ. "Український історик" про ОУН-УПА // Укр. історик. - 1994. - № 1-4. - С. 82-89.

34. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / Пер. з фр. Р. Осадчука. - Париж; Нью-Йорк; Львів: Атлас, 1993. - 659 с.

35. Коссак. Охрімович. Тураш. - Торонто: Ліга Визволення України, 1968. - 190 с.

36. Кравців Б. Людина і вояк. В другу річницю смерти сл. п. Романа Шухевича-Чупринки. - Нью-Йорк, 1952. - 30 с.

37. Ленкавський Є. Націоналістичний рух на ЗУЗ та 1-ий Конгрес Українських Націоналістів // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: Видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974. - С. 395-425.

38. Лисяк-Рудницький І. Націоналізм // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе / Пер. з англ. У. Гавришків, Я. Грицака: У 2-х т. - К.: Основи, 1994. - Т.2. - С. 248259.

Размещено на Allbest.ru