Розвиток монополістичних об'єднань Донбасу на початку ХХ ст. у радянській і історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток монополістичних об'єднань Донбасу на початку ХХ ст. у радянській і історіографії

Шебаніц Д.М.

Пік розвитку промисловості Донецького басейну припадає на кінець ХІХ початок XX ст. Цей період пов'язаний із затвердженням в економіці великих монополістичних об'єднань. Це питання має не тільки великий науковий інтерес, але й важливе практичне значення. Вчені починають вивчати це явище вже у післяреволюційний період, звертаються до цього питання як російські, так і українські дослідники.

Метою пропонованої статті є вивчення російської та вітчизняної історичної літератури, у якій оцінювався розвиток монополістичних об'єднань промисловості Донбасу початку XX ст.

Одним з перших звернув увагу на роль монополій у розвитку промисловості Півдня Росії Л. Ліберман. За його словами, причини їх виникнення зміна підйому кризою, яка мала світовий характер, тим самим викликавши серед промисловців потяг до з'єднання. Також причинами виникнення монополій є посилений приток іноземного акціонерного капіталу в промисловість Росії, неврожаї 1897 1900 рр., які знизили споживчу здатність, внаслідок яких промисловці скорочували виробництво. Таким чином, за словами дослідника, сукупність усіх цих причин і призвела підприємців до об'єднання в союзи у гірничій заводській промисловості [1,33-34].

Р. Арський з цього приводу зазначав, що основною метою синдикату «Продамет», заснованого у 1902 р., була торгівля чавуном, сталлю, залізом та іншими металами. Він зауважував, що устав синдикату дуже тривалий час знаходився у таємниці. Центральне правління знаходилося в Парижі, а більшість акціонерів були бельгійські та французькі підприємці [2,23]. З приводу фінансування підприємств, то Л. Ліберман вказував, що більшість підприємств Донбасу, які входять до синдикату «Продамет»,фінансуються іноземними капіталами, серед них: «Новоросійське товариство», «Донецьке товариство», завод «Руський Провіданс», заводи «Макіївський», «Донецько Юзівський», «Нікополь Маріупольський», «Сулінський», машинобудівний завод «Гартмана». Як аналізував дослідник, всі великі заводи Донбасу входили до синдикату. Простеживши еволюцію виникнення та становлення, автор зазначав, що вся історія «Продамета» є історія безперервного підпорядкування російського споживача всемогутнім синдикатом південних металургійних заводів, з'єднаних у товариство «Продамет» [1,35-36].

Дослідник Р. Арський з приводу політики, яку проводив синдикат, вказував, що керівництво «Продамету» найбільш вигідним вважало створення в Росії металевого голоду. Весь період свого існування «Продамет» дотримувався тактики зменшення випуску металу на ринок, незважаючи на значні багатства Донецького басейну [2,28].

Досліджуючи промисловість Донбасу Л.Ліберман зауважував, що у 1906 р. було засновано ще один синдикат «Продвугілля», який отримав в свої руки всю вугільну справу Донецького басейну і впродовж восьми років стояв у главі торгівлі донецьким кам'яним вугіллям. Розглядаючи діяльність двох зазначених синдикатів, науковець стверджував, що «Продвугілля» значно слабше ніж «Продамет». Як зазначав автор, політика «Продвугілля» була такою ж, як і інших синдикатів усього світу. Видобуток вугілля систематично гальмувався, країна безперервно знаходилася в стані «голоду» [1,37-39]. Вивчаючи дану ситуацію, дослідник акцентує увагу на тому, що збільшені ціни на вугілля не задовольняли акціонерів «Продамета», які зацікавлені були у дешевому паливі для свого виробництва. Внаслідок, щоб не бути зв'язаними з «Продвугіллям», металургійні підприємства починають скуповувати вугільні та залізорудні підприємства, звільняючись таким чином від тиску з боку «Продвугілля». Також, зазначав дослідник, сильну боротьбу з «Продвугіллям» почали і залізничні дороги [1,40-41].

Наступна робота, яка висвітлювала питання розвитку монополістичних об'єднань, «Металлургические заводы Юга России». В ній вказувалося, що основний пункт договору «Товариство з продажу виробів російських металургійних заводів» («Продамету») наступний товариству надається право продажу по всій території Росії усієї кількості вироблених товарів [3,5]. На початку XX ст. у Донецькому басейні були два великі синдикати: «Продамет» та «Продвугілля», як зазначається у вказаній праці, ринок продажу «Продамета» був значно ширше ніж у «Продвугілля», який виник під впливом тієї ж самої причини криза збуту переверобництва. «Продамет» являв собою потужну організацію, яка з'єднувала значну частину виробництва, мала можливість керувати продажом та ринковими цінами.

Як зазначав П.Фомін, період, який почався кризою на початку XX ст. та відмічений виникненням і розвитком монополістичних організацій в промисловості, був значно коротшим попереднього періоду і обірвався з початком Світової війни [4,20]. Вчений чітко вказував на різницю між синдикатами «Продамет» та «Продвугілля». Перше з них включало не тільки південні, а також польські, прибалтійські, центральні, приволжські та уральські заводи, яких об'єднувала торгівля сортовим, листовим, універсальним залізом, балками, швелерами, бандажами, чавунними трубами тощо. А «Продвугілля» об'єднувало торгівлю лише кам'яновугільних підприємств Донбасу [4,45]. Підприємства які входили до складу «Продвугілля» за період з 1911 по 1913 рр., видобули кам'яного вугілля по відношенню до всього Донецького басейну 55,2 %. Однак, як вказував П.Фомін, фактичне значення синдикату більш значиме.

Вагоме значення двох вказаних синдикатів зазначається в роботі «История заводов Украины» під редакцією Н. Потапчука. В роботі зазначено, що синдикати «Продамет» та «Продвугілля» зіграли колосальну роль у розвитку промисловості Донбасу. Як зауважувалося у «Продаметі», у 1909 р. зосередилося майже все виробництво заліза в Росії. Автор наводить статистичні дані у відсотковому відношенню до всієї Росії. Тим самим дослідник доводив, що від 75 до 95 % заліза, яке надходило до ринку, знаходилося у руках «Продамету» [5,103].

З приводу приналежності синдикату «Продамет», то в роботі зазначалося, що значна частина належала франко бельгійському капіталу, шоста частина німецькому і дванадцята російському. Щодо політики синдикатів, то вона стала причиною металургійного та вугільного голоду в країні. Росія, з її колосальними можливостями, знаходилася останньою в списку Європейських країн у промисловому розвитку, а акціонери ставили за мету не розвиток країни, а високі прибутки. Проти політики «Продвугілля» виступали металургійні заводи, приватні споживачі, на що відреагував уряд країни, але, опинившись на межі фінансового краху, вони відступили та припинили розслідування [5,106].

Період 30-х 40-х років XX ст. був своєрідним застоєм у розвитку історіографії. З посиленням репресивної політики в країні та початком війни увага до вивчення історичних аспектів розвитку промисловості послабилася й активізувалася лише з 50-х р., вже за часів повоєнної відбудови.

Відомий знавець промисловості О. Нестеренко у сер. 50-х років зосереджував свою увагу і на виникненні та становленні монополій в промисловості. Це питання він розглядав у двох своїх фундаментальних працях [6,]. Науковець зазначав, що у 1902 р. був заснований найбільший на той час синдикат «Продамет», до складу якого входили 12 найбільших підприємств, він зосередив на початку 1908 р. у своїх руках 2/3 південноросійського виробництва заліза і сталі. Синдикат відав продажем листового заліза та сталі, а також інших різновидів заліза по всій Росії. А на початку 1912 р. «Продамет» зосередив продаж виробів металургійних заводів країни вже на 80-100%. Синдикат на цей час об'єднував до 30 найбільших металургійних підприємств [6,90-91].

Досліджуючи інші синдикати, О. Нестеренко вказував на особливо велику роль у розвитку промисловості вугільного синдикату «Продвугілля», який остаточно сформувався у 1906 р., об'єднавши 18 найбільших вугільних підприємств Донбасу і охопивши приблизно 75% усього видобутку вугілля. За словами автора, майже одночасно з «Продвугіллям» були створені інші вугільні синдикати у Сибірі та Домбровському районі. Таким чином, увесь внутрішній ринок вугілля опинився в руках синдикатів на чолі з «Продвугіллям». Досить негативне ставлення до «Продвугілля» простежується у роботі дослідника, він зазначав, що створення синдикату призвело до загнивання вугільної промисловості. Разом із зниженням видобутку підвищувалися ціни на вугілля. У 1913 р. ціни на вугілля, яке реалізував «Продвугілля», було підвищено до 12 коп. за пуд, а у 1914 р. до 17 коп. В країні вибухнув «вугільний голод». Деякі великі металургійні підприємства на Півдні Росії, внаслідок «вугільного голоду», змушені були скоротити, а інші зовсім припинити виробництво. Також, одним із вагомих наслідків пагубної діяльності синдикату «Продвугілля», за думкою О.Нестеренко, був застій у розвитку механізації видобутку вугілля у Донбасі, і в зв'язку з цим надзвичайно повільне і переривчасте зростання продуктивності праці в кам'яновугільній промисловості [6,94-96].

Розглядаючи питання розвитку монополій у промисловості Донецького басейну, ми звертаємось до праці «Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР» [7], в якій розглядається вплив на становлення монополій промисловості. В роботі зазначалося, що за рівнем концентрації промисловості дореволюційна Росія обігнала передові країни Європи, а також США. А швидкий ріст промисловості в Україні в кінці XIX початку ХХ ст. виштовхнув її на одне з перших місць в Росії.

З приводу технічного оснащення підприємств, зауважується, що більше половини технічного обладнання та 69,2% всього видобутого вугілля в Донбасі знаходилося в руках найбільших підприємств, кожне з яких видобувало більше ніж 10 млн. пуд. Великі підприємства використовували технічно більш нове обладнання. Це обумовлювало більш високе виробництво праці. Все це призвело, як зазначається в роботі, до виникнення монополій [7,81-82].

Вивчаючи цю працю, можна побачити всі недоліки синдикатів. Як вказувалося, з виникненням «Продамету» ціни на металеві вироби одразу збільшилися, особливо у Донбасі. Синдикат являвся одним з гальмівних факторів у розвитку техніки. В роботі акцентується увага на тому, що весь час існування «Продамету» не виникло жодного металургійного підприємства. Навпаки, навіть скоротилася кількість діючих заводів. Більш того, з метою отримання високих цін, синдикат часто скорочував виробництво, тим самим гальмуючи розвиток залізничного транспорту та інших галузей, які використовували метал. З приводу другого великого синдикату «Продвугілля», в даній праці зазначалося, що на момент його заснування в нього входило 14 великих підприємств, в яких приймав участь майже виключно іноземний капітал. З метою підвищення цін на вугілля синдикат не раз штучно створював дефіцит мінерального палива на ринку. Цей «вугільний голод» сильно виявився у передвоєнні часи (1912 1913 рр.). Таким чином, з даної роботи бачимо, що головні монополії Півдня, «Продамет» та «Продвугілля», були напередодні Першої світової війни фактично всеросійськими монополіями, вплив яких відчувало все господарство країни [7,82].

Низку узагальнюючих праць з історії промисловості Донецького басейну та чорної металургії підготував Г. Бакулев [8]. В своїх роботах він детально характеризував концентрацію виробництва, появу та розвиток монополій, а також її вплив на розвиток вугільної та металургійної промисловості Донецького басейну. Науковець зазначав, що великий вплив на ріст цін кам'яного вугілля та коксу напередодні Першої світової війни мала монополістична організація «Продвугілля», створена, як вказував автор, на кошти франко бельгійських підприємців. Ця організація застосовувала всі методи для підтримки на внутрішньому ринку ціни на вугілля, що забезпечувало їй отримання максимального прибутку [8,139].

Про великий вплив «Продвугілля» на вугільний ринок Г.Бакулев наводив наступні дані у відсотковому відношенню до всього видобутку Донбасу: у 1906 р. 44,8%, у 1907 р. 47,6%, 1908 р. 52%, у 1909 р. 64,3%, у 1910 р. 64,9%, у 1911 р. 58,6% та у 1912 р. 58,8%. Таким чином, автор доводить, що напередодні Першої світової війни «Продвугілля» реалізовував до 60% видобутого у Донбасі вугілля. Щодо діяльності синдикату «Продамет», то вчений зазначав, що вже через декілька місяців після організації синдикату ціни на металеві вироби збільшилися на 20% [8,170-171].

На противагу доводам Г. Бакулева, академік А. Терпігорев зауважував, що на весні 1906 р. потреба у донецькому вугіллі різко збільшилася, і зросли ціни на вугілля, тому і виникло товариство для торгівлі мінеральним паливом Донецького басейну. Вчений акцентував, що при виникненні «Продвугілля» була висунута задача: врегулювати ціни на вугілля, щоб не наносити великих втрат промисловцям [9,132-133].

Р. Лівшиц з приводу становлення монополістичних об'єднань зазначав, що ще в кінці XIX ст. створювалися монополії, а після кризи та депресії 1900-х років монополістичні тенденції у Донецькій вугільній промисловості ще більш посилилися, що призвело до виникнення у 1906 р. синдикату «Продвугілля». Вчений зауважував, що основні методи у роботі зі своїми конкурентами «Продвугілля» направляв на зниження залізничнодорожних тарифів і на провезення донецького вугілля, щоб розширити таким чином радіус його збуту [10,238-239].

Першим проявом діяльності монополій, як зазначалося у наступній праці [11,34], було скорочення кількості діючих заводів, припинення введення нової техніки на виробництві, монопольне підвищення цін на метал і вугілля, металеві вироби та іншу продукцію. В роботі вказувалося, що історія розвитку монополістичних об'єднань у металургійній, вугільній та інших галузях промисловості Росії сповнена найгостріших форм конкурентної боротьби. Конкурентна боротьба в цей період ще більш прискорила процеси концентрації виробництва і централізації капіталу [11,34].

60-ті роки ознаменувалися великим проривом у розвитку як української так і російської історіографії. У цей період виходить велика кількість робіт присвячених розвиткові промисловості, а також створенню монополістичних об'єднань в Україні. У другий період дослідження розвитку промисловості Донецького басейну початку XX ст. розширилися рамки досліджень, виокремилися і сформувалися основні напрямки.

На початку 60-х років виходить ґрунтовна праця «Монополии в металлургической промышленности России 1900-1917», вона складена з документів, які висвітлюють виникнення та діяльність монополій чорної та кольорової металургії дореволюційної Росії. Як зазначається в роботі, найбільш великою та провідною монополією являвся синдикат «Продамет», він був зразком, за яким виникали та діяли монополії в інших галузях промисловості [12,7]. При підготовці даного збірника використані дослідження А. Цукерника, П.Лященко, В. Зіва та багатьох інших. Документи, які використані в роботі, висвітлюють наступні питання: (док. №2-5) доповнюють та надають відомості конкурентної боротьби між «Продаметом» та його аутсайдерами, а також заволодінням нових ринків збуту. Як зазначається в дослідженні, сила монополій в даній галузі промисловості обумовлювалася міцною підтримкою російських та іноземних банківських структур[12,8].

Звернув увагу на вказане питання і Б. Поклонський, який зауважував, що економічною основою переходу до монополізму виявився високий рівень концентрації виробництва та капіталу, що призвело до заміни «вільної конкуренції» пануванням монополій. Як зазначав дослідник, першим вагомим та залишившим помітний слід в історії російської металургії було об'єднання «Продамет». Це підприємство, котре отримало від своїх засновників виключне право на продаж металевих виробів [13,92]. Б. Поклонський ретельно досліджував роль підприємств, які брали участь у тих чи інших синдикатах. Так він зазначав учасників «Продамету» на 1912 р., серед яких: Петровський, Юзівський, Дружковський, «Руський Провіданс», Макіївський, Краматорський, Костянтинівський заводи. Перший з вказаних заводів також брав участь і у «Продвугіллі». Автор ще детально розглядав асортимент продукції, який вони постачали до синдикату.

Вивчаючи історію «Продвугілля», дослідник акцентував, що прискорила його появу криза 1900-1903 рр. Провідне місце у синдикаті зайняли великі фірми з річним видобутком у 1913 р. від 25 до 60 млн. пудів. До складу «Продвугілля» ввійшли наступні товариства, які розміщувалися на сучасній території Донецького басейну: Рутченковське гірничопромислове товариство, Катеринівське товариство для розробки кам'яної солі та вугілля у Південній Росії, Російсько Донецьке товариство кам'яної та заводської промисловості, Товариство Південноросійської кам'яновугільної промисловості, Франко російське товариство, Російсько бельгійське металургійне товариство. Б. Поклонський зауважував, що Донецький регіон у період монополістичного капіталізму закріпив за собою положення провідного вугледобувного району не тільки у Донбасі, але і у всій Росії [13,93-94].

Історія технічного розвитку промислових галузей стала знову знаходити відображення як в історичних дослідженнях, так і в науково популярних. Особливості економічного розвитку Донбасу знайшли грунтовне висвітлення у монографії Л.Г. Мельника «Технічний переворот на Україні в XIX ст.» [14,84-86]. У цьому зв'язку, логічним узагальненням у зазначеному напрямі досліджень стала поява двотомного видання «Історія технічного розвитку вугільної промисловості Донбасу» [15]. В роботі зазначається, що у травні 1904 р. значна частина великих вугільних підприємств Донбасу які, в основному, належали іноземним підприємствам об'єдналися у «Продвугілля». Правління синдикату номінально знаходилося у Петербурзі, а фактично в Парижі. Керували синдикатом французькі банкіри та вуглепромисловці. Учасники синдикату не мали права продажу своєї продукції. Якщо вони отримували замовлення на продаж вугілля та коксу, вони повинні були направляти їх до синдикату, котрий регулював умови продажу та платежу, расподіл вугілля, встановлював ціни, знижки, премії тощо. Щодо політики, яка проводилася синдикатом, то вона призводила до зниження виробничих можливостей шахт. Інтереси «Продвугілля» відстоював З'їзд гірничопромисловців Півдня Росії. Досліджуючи встановлення цін на промислові вироби, то в роботі вказується, що висунуті ціни «Продвугілля» були значно вище, ніж у підприємств, які не входили до синдикату. Вважаючи ці підприємства головними конкурентами, керівництво синдикату почало приймати усі заходи для підриву виробництва синдикату, також почало приймати усі міри для підриву виробництва цих фірм та послаблення їх позицій на ринку [15,69-70].

Причинами виникнення синдикату «Продвугілля» Е. Крузе вказує кризу 1900 1903 рр. Головне положення в вугільній промисловості займали 5 великих підприємств Донбасу, які були власністю капіталу. Як зазначав Е. Крузе, для учасників синдикату були встановленні квоти видобутку вугілля. Так Південноросійське мало можливості видобувати 81 млн. пуд., а добувало лише 61 млн. пуд. В тім ціни на донецьке вугілля зростали дуже швидко: у 1913 р. «Продвугілля» збував кам'яне вугілля по 12 коп. за пуд, а у 1914 р. вже по 17 коп. Металургійні підприємства Півдня, які користувалися донецьким паливом, у роки промислового підйому, були вимушені або скорочувати виробництво, або обзаводитися власними шахтами [16,84-86].

Домінантою всіх праць, присвячених економічному розвитку Донбасу був поступальний розвиток. У двотомній праці «История рабочих Донбасса» поштовхом створення синдикатів «Продамет» та «Продвугілля» була криза промисловості 1900 1903 рр. Як вказується в колективній роботі особливо енергійними з цих двох синдикатів були дії «Продамета». За кілька років він зумів зробити своїми контрагентами не тільки металургійні заводи Півдня, але і більшість підприємств Центра та Уралу. Як зазначено, напередодні Світової війни «Продамет» реалізував від 76 до 95% усієї продукції металургії промисловості Росії. На відміну від інших монополій країни, які концентрували виробництво чи видобуток одного товару, «Продамет» з моменту свого виникнення курирував не тільки виробництво металу, але і видобуток вугілля у Донбасі та залізної руди у Криворіжжі. У роботі зазначається, що монополії швидко добилися підйому цін на метал та вугілля. У 1913 р. «Продвугілля» підняв ціни на паливо на 25 80 % в залежності від сорту та розмірів. Гостра нехватка металу та вугілля напередодні Світової війни отримала назву «голоду» паливного та металевого. За висновками дослідників, «Продвугілля» доклав не мало зусиль, щоб затримати будівництво нових шахт у Донбасі, все це робилося для того, щоб посилити «паливний голод» та підняти ціни на вугілля [17,73-74].

У 80-ті роки з'явилися ґрунтовні колективні дослідження, присвячені формуванню економічної історії України, серед яких: «Історія народного господарства УРСР», «История украинской ССР в 10-ти томах», «Історія Української РСР» [18]. В останній праці зазначено, що етапи монополізації світової промисловості були властиві й економіці Росії, в тому числі України, яка становила складову частину світової господарчої системи і розвивалася за тими самими об'єктивними законами, що й інші капіталістичні країни. Зокрема, досить швидкими темпами зростала промисловість України, а у вугільній, металургійній та деяких інших галузях промисловості їй належало провідне місце. Дослідники зазначали, що криза 1900 1903 рр. найбільш згубно позначилася насамперед на кам'яновугільній, металургійній та інших найголовніших галузях важкої промисловості. Повсюди різко скоротилася кількість промислових підприємств і зайнятих на них робітників, а також зменшився обсяг виробленої ними продукції. Так з 35 домен, що діяли у Донбасі на початку 1900 р., припинило працювати, наприкінці 1902 р., близько 2/5 їх загальної кількості. За словами авторів, у Росії найпоширенішим типом були синдикати товариства для спільного збуту товарів. Зокрема, у 1902 р. утворився синдикат «Продвугілля», який об'єднав більшість металургійних заводів Російської імперії і здійснював продаж понад 4/5 кількості виплавленого заліза в країні. Близько 60% видобутого кам'яного вугілля Донбасу контролював синдикат «Продвугілля», заснований у 1904 р. У роботі акцентується увага на тому, що на Півдні продовжували діяти з'їзди гірничопромисловців, які перебували в тісних контактах з монополіями, були їх опорою і зброєю у боротьбі за вигідні мита, залізничні тарифи та забезпечення підприємств дешевою робочою силою. Також, як зазначено розвитку монополій сприяло й проникнення в Росію іноземного капіталу, що особливо посилилося наприкінці XIX на початку XX ст. [19,109-110].

У період з 50-х до 90-х років XX ст. рамки дослідження розвитку промисловості Донецької області розширилися, виокремилися і сформувалися основні напрями. Але у дослідженнях цього періоду вчені змушені були підтримувати ідею керівної ролі партії. Характерною ознакою такого роду досліджень є відсутність серйозного критичного підходу до проблематики, яка досліджується, що спричинено політико ідеологічними чинниками.

Література

монополістичний промисловість донбас

1. Либерман Л. В каменном царстве. Петроград, 1918.

2. Арский Р. Донецкий Бассейн. М., 1919.

3. Металлургические заводы юга России. Харьков, 1923.

4. Фомин П. Каменноугольная промышленость СССР. Ч.1. Донецк, 1929.

5. История заводов Украины / Ред. Н. Потапчук. Харьков, 1931.

6. Нестеренко О.О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці XIX і на початку XX ст. К., 1952; Його ж. Очерки истории промышленности и положения пролетариата Украины в конце XIX и начале XX в. М., 1954.

7. Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. М., 1954. 554с.

8. Бакулев Г.Д. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. М., 1955.

9. Терпигорев А.М. Воспоминания горного инженера. М., 1956.

10. ЛившицР.С. Размещение промышленности в дореволюционной России. М., 1955.

11. Промисловість радянської України за 40 років. К., 1957.

12. Монополии в металлургической промышленности России 1900-1917. Документы и материалы. М.-Л., 1963.

13. Поклонский Б. История развития основных отраслей промышленности Донецкого экономического района // Ученые записки. Т. CXXXVI. Харьков, 1963.

14. Мельник Л.Г. Технічний переворот на Україні у XIX ст. К., 1972. 120с.

15. История технического развития угольной промышленности Донбасса в двух томах. Т.1.К., 1969. 654с.

16. Крузе Э.Э. Положение рабочего класса России в 1900 1914 гг. Л.: Наука, 1976.

17. История рабочих Донбасса в двух томах. Т.І. / Ред. кол. С.В. Кульчицкий, З.Г. Лихолобова, А.М. Сабина. К., 1981.

18. Історія народного господарства Української РСР: У 3-х т., 4-х кн. К., 1983; История украинской ССР в 10-ти т. Т.5 / Ред. кол. В.Г. Сарбей и др.: «Наукова думка». К., 1983; Історія української РСР короткий нарис / Авт. кол. Ю.Ю. Кондуфор, В.І. Клоков, С.В. Кульчицький. К.: «Наукова думка», 1981.

19. Історія української РСР короткий нарис / Авт. кол. Ю.Ю. Кондуфор, В.І. Клоков, С.В. Кульчицький. К.: «Наукова думка», 1981.

Размещено на Allbest.ru