Реформа 1830 року у поштовій справі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реформа 1830 року у поштовій справі

поштовий морський реформа міністерство

Друковані матеріали з історії пошти XVIII -- XIX ст. нечисленні. Питанням розвитку та діяльності поштового зв'язку в Україні присвятили свої праці В.Бізіна, В.Мухін,

В.Мороз, П.Дюков, В.Кофман, Р.Калін [1]. У своїх працях вони виклали основні віхи виникнення, становлення й розвитку поштового зв'язку на території України. Проте питання реформи 1830 р. було розглянуто недостатньо. Саме цю прогалину намагається заповнити автор статті.

Заклади зв'язку Сходу і Півдня України весь час знаходилися під впливом Росії. У XVIII ст. центральне управління поштовими справами було зосереджено в Колегії іноземних справ і в Ямській канцелярії. Функції між ними були розподілені нечітко, що і дало основи для проведення ряду реформ в поштових справах. У 1781 р. при Колегії іноземних справ був організований Поштовий департамент, який підпорядковувався царю і отримав адміністративну і фінансову самостійність. Вище управління зосереджувалося в руках головного пошт-директора, при якому була канцелярія, і у головного поштового правління, яке було створено за зразком державних колегій, характерних для того часу.

На початку XIX ст., а саме у 1802 році, були створені міністерства і поштове відомство було віднесено до складу міністерства внутрішніх справ. Але організація самої справи від цього не змінилася і, як і раніше, визначалася приблизним штатом 1799 р. і додатковим 1801 р. [2, 249-250].

Взагалі, залучення поштового відомства до міністерства внутрішніх справ носило риси формального характеру: головний пошт-директор отримував іменні накази по поштовому управлінню і звітував царю про стан поштовоговідомства. Таким чином, на початку XIX століття загальне поштове влаштування знаходилося на тій самій стадії розвитку, на якій воно перебувало у XVII -- XVIII ст., тобто було архаїчним в плані організації.

Між тим, розвиток промисловості, який співпав з першими десятиліттями XIX століття і який ознаменувався ростом фабрик і заводів, розквітом торгівлі, який привів до утворення мережі залізних доріг, -- словом, весь уклад господарсько-державного життя країни, який змінився, втягував у сферу своєї дії і пошту як необхідний фактор торгівельнопромислової еволюції, він вимагав від неї більш широкого територіального охоплення, більшого руху і точності в мережах відносин і повідомлень, більш досконалого і складного апарату.

З іншого боку, поступове збільшення числа поштових установ, розширення їхніх функцій, настійливо диктувало необхідність у перетворенні органів місцевого поштового управління, у створенні більш стрункої системи. Поділ країни на сім дирекцій (поштамтів) вже не відповідав своєму призначенню. Отже, потрібні були реформи, і першим етапом на цьому шляху була поштова реформа 1830 року.

Указом від 22 жовтня 1830 р. ліквідувалися всі губернські поштамти, крім Московського і Петербурзького. Для нагляду за роботою поштових установ створювалися поштові округи, всього 11, чотири з яких: IV, V, VI і VII охоплювали українські губернії [3, Арк.26-27]. Поштові установи губерній України розподілялися таким чином:

4 округ -- Слобідсько-українська губернія з центром у Xаркові та повітовими конторами в Охтирці, Ьюмі, Валках, Старобільську, Куп'янську, Змієві, Богодухові, Лебедині, Волчанську, Сумах, Чугуєві [3, Арк. 32].

5 округ -- Волинська губернія (центр -- Житомир), прикордонна контора у Радзивілові, повітові -- у Бердичеві, Острозі, Дубно, Володимирі, Старокостянтинові, Луцьку, Ковелі, Новоград-Волинському, Овручі, Ьяславі, Кременці, Рівному, Волочиську.

Подільська губернія (центр -- Кам'янець-Подільський). Повітові контори у Могильові, Брацлаві, Балті, Тульчині, Проскурові, Ольгополі, Летичеві, Вінниці, Літині, Ямполі, Гайсині, Xмільнику, Летипових (Ушицька), Барі [3,Арк. 34].

6 округ охоплював три губернії: Чернігівську з губернською конторою у Чернігові та повітовими: у Ніжині, Стародубі, Глухові, Козельці, Новгород-Сіверському, Городні, Кролевці, Малині, Борзні, Батурині, Новозибкові, Суржі, Острі, Сосниці, Конотопі. В Середній Буді Ратуші надавалося право відправляти просту кореспонденцію.

У Полтавській губернії (центр -- Полтава) повітові контори у Кременчуку, Ромнах, Прилуках, Пирятині, Xоролі, Лубнах, Переяславі, Зенькові, Костянтинограді, Кобеляках, Лохвиці, Миргороді, Золотоноші, Гадячі, Градизьку.

Київська губернія з центром у Києві мала повітові контори у таких населених пунктах: Звенигородка, Васильків, Богуслав, Махівка, Сквира, Липовець, Радомишль, Тараща, Черкаси, Умань, Чигирин. У Шполі контору утримувала бригадирша Лопухіна [3, Арк. 35].

7 округ також охоплював три губернії. Порівняно молода Катеринославська губернія з губернською конторою у Катеринославі була представлена повітовими установами у Таганрозі, Бахмуті, Ростовській фортеці, Павлограді, Новомосковську, Олександрівську, Луганському заводі, Маріуполі, Верхньодніпровську, Слов'яносербську.

Таврійська губернія з центром у Сімферополі, повітовими конторами: у Перекопі, Феодосії, Севастополі, Мелітополі, Орєхові, Євпаторії, Керчі, Карсубазарі, Дніпровську (Олешках), Бахчисараї, Алушті.

У Xерсонській губернії (центр -- Xерсон) прикордонні контори значилися в Одесі та Дубосарах, повітові -- у Миколаєві, Єлісаветграді, Тирасполі, Новомиргороді, Ольвіополі, Бериславі, Вознесенську, Олександрії, Овідіополі, Крилові, Очакові та Бобринці. Сюди ж входила Бессарабська область з центром у Кишиневі та повітовими конторами в !змаїлі, Xотині, Новоселиці, Рені та Кілії, а також єдина в українській землі повітова контора у Путивлі, що входив до тодішньої Курської губернії [3, Арк. 36].

Губернські поштові контори поділялися на 3 класи. Прикордонні -- на 2, вони підпорядковувалися Поштовому департаменту. Повітові поштові контори були 4-х класів і знаходилися у підлеглості губернських контор [4, 18].

Оскільки більшість контор відносилися до 2-го класу, варто сказати, що штат такої контори у губернському центрі нараховував 23 особи (поштмейстер, його помічник, бухгалтер, листовод, три старші сортувальники та три молодші, унтер-офіцер, десятеро листонош та два охоронця), у повітовому лише шість працівників, тобто, крім поштмейстера та його помічника, було чотири листоноші та жодного сортувальника.

У переліку штатних посад, як ми бачили, зустрічається службова особа «унтер-офіцер». Військові чини у поштовій службі явище не рідкісне. Навіть з переходом до суто цивільних структур за своїм характером і значимістю для держави, дисципліною та регламентом обов'язків пошта недалеко відійшла від запроваджених у ній армійських порядків. До того ж усі поштовики були військовозобов'язаними. Унтер-офіцер відав особовим складом листонош, які супроводили пошту, та охороною. Він контролював їхню роботу з доставки кореспонденції, виїмці її з поштових скриньок, був присутнім під час пакування і розпакування шкіряних речей (мішків з поштою) при відправці пошти. Він видавав листоношам нагрудні сумки, зброю, забезпечував господарським, пакувальним та канцелярським приладдям, стежив за справністю майна, у тому числі вагів, штемпелів тощо. На нього покладалися й інші господарські обов'язки [5, 49-53].

Згідно Положення про влаштування поштової частини, яке було прийнято 22 жовтня 1830 року, окружними поштінспекторами призначалися: в IV окрузі -- колезький радник !ван Юр'єв, в V -- колезький радник !мберх [6, Арк. 10], в -- статський радник ^ан Мельников, в VII -- статський радник Прохор Крупеников [6, Арк. 3].

Положення складалося із дев'яти розділів. Розділ I присвячувався прийому, відправці, отриманню і роздачі кореспонденції. За Положенням, гроші приймалися тільки в поштових місцях. При видачі грошей не можна було перераховувати їх повторно, а потрібно було надавати їх самим одержувачам в поштових місцях і при наявності чиновника. Людина, яка прийняла гроші без перерахування, в подальшому не мала права скаржитися на неповне їх отримання. Щоб не зменшувати поштові прибутки, пакети з документами при прийомі потрібно було засвідчувати, тому що в них заборонялося вкладати гроші. У випадку підозри про таємне вкладання в прості або страхові листи грошей або речей, від відправника вимагали відкрити його і, якщо підозра підтверджувалася, то гроші і речі конфісковували, забираючи із них четверту частину на користь того, хто відкривав листа, а три частини у казну. Вкладання документів в грошові пакети дозволялося за наявності сплати за все, що відправлялося або за двійні вагові гроші.

В посилках заборонялося пересилати гроші, листи, рідину, порох або інші горючі речовини. Якщо при огляді посилки були знайдені гроші, то вони конфісковувалися, якщо були знайдені листи, то за них стягувалося по одному рублю з золотника, або по три рубля з лота на користь казни. На всіх грошових, страхових пакетах, на пакетах простих листів і на посилках, приймальник мав означати точну вагу і число вагових і страхових грошей. Для зручної перевірки, на грошових пакетах з документами він мав означати своє прізвище.

На всі пакети і посилки, які відправлялися, потрібно було ставити штемпель, а при отриманні їх ставити інший, який означав час отримання. Вся грошова, страхова і посилкова кореспонденція записувалася до спеціальної книги. Завдяки цим записам відправник впевнювався, що відправлення його поступило на пошту.

При відправленні простих листів потрібно було складати для кожного міста один реєстр, який повинен був вміщувати в собі: а) ім'я і прізвище того, кому надіслано листа; б) число лотів, яке заключалося в кожному листі; в) сума вагових, взятих з кожного листа; г) загальне число листів, лотів і вагових [3, Арк. 1-4].

Положення присвячений обов'язкам губернських і обласних поштових контор. В ньому йшла мова про надання дозволу губернським і обласним поштовим конторам вирішувати всі встановлені Положенням правила і справи. Конторам надавалося право розглядати скарги на підлеглих місцях. Губернські і обласні поштові контори зобов'язані були розглядати справи про помилки, які могли статися в їхній конторі, про непристойне поводження з клієнтами і взагалі про все те, що суперечило порядку, а тим більше, що вело до збитків казни.

Губернські і обласні поштові контори повинні були розсилати в підлеглі місця циркулярні розпорядження і постанови, які вони отримували від керівництва. Циркулярні розпорядження були двох видів: перші належали до свідоцтва і виконання тільки губернських і обласних контор; другі для всіх загальних поштових місць виконання і нагляду. Кожен з цих циркулярів мав бути відправлений у всі підвідомчі місця під одним і тим самим номером.

Губернські і обласні поштові контори мали право звільняти у відпустку до чотирьох місяців не тільки нижчих службовців, але й чиновників, у відомстві яких вони працювали. Поштмейстерським помічникам, контролерам губернських контор і повітовим поштмейстерам відпустка надавалася на 28 днів з дозволу Поштового департаменту і з поясненням, хто заступає на місце звільненого. Самі ж губернські і обласні поштмейстери не могли йти у відпустку без дозволу Поштового департаменту. Чиновники, за винятком сортувальників і листонош, розбірників, станційних наглядачів, канцелярських службовців, визначалися і звільнялися Поштовим департаментом [3, Арк. 6-7зв].

Положення стосувався заохочень і стягнень, які надавалися губернським і обласним конторам. Так, за цим Положенням, чиновникам, які проявили себе доброю діяльністю на службі, відрізнилися поведінкою і доброю працею, надавалися нагороди або при відкритих вакансіях, вони могли отримувати вищі посади. Право переведення сортувальників і розбірників нижчого окладу на вищі посади поштарів, унтер-офіцерів або станційних доглядачів, надавалося самим конторам.

З чиновниками і служителями, які виявилися недобросовісними, непристойно поводилися з клієнтами, контори поступали наступним чином: спочатку робили їм зауваження, а потім виносили догану; тих, хто не виправився лишали жалування у розмірі одного окладу, який вони отримували: в перший раз за тиждень, другий -- за два тижні, в третій за місяць; тих, хто і після цього не виправився, звільняли з посади. До цих стягнень належали: неточність у виконанні правил; несвоєчасний прийом і відправка кореспонденції; прийом і видача кореспонденції поза поштового місця; несвоєчасне відправлення, або затримка пошти; повільне задоволення кореспондентів в їх законних вимогах, або ухилення від них; несвоєчасна висилка різного роду книг, документів і відомостей і непристойна поведінка з клієнтами і між собою.

Навмисні поступки, такі як зменшення ваги і зборів, самостійне збільшення суми, підвергали звинувачених звільненням з посад і передавалися суду. З них стягувалися штрафні гроші, які складали особливу статтю прибутку під назвою «штрафного збору». Цей збір призначався в нагороду тим чиновникам і службовцям, які відрізнялися достойною службою, діяльністю, поведінкою і старанністю. Якщо стороння людина надавала послугу, знайшовши втрачені листоношею листи, сумки або чемодани з кореспонденцією, то за листи вираховували із жалування листоноші по 10 копійок за кожний лист і віддавали ці гроші тій людині, яка їх знайшла. За знахідку сумок або чемоданів, які були відправлені з поштами і естафетами, призначалося віддавати з загальної суми по 10 копійок з кожного рубля. Винний підлягав відповідальності за законом [3, Арк. 8-8зв].

Присвячувався контролю губернських і обласних поштових контор. За Положенням, в цих конторах встановлювалися посади контролерів. До їхніх обов'язків відносилося наступне: 1) слідкувати за відправкою пошт і естафет; 2) під час прийому кореспонденції, для відправлення з поштами, перевіряти вагу і число, яке стояло на вагових і страхових пакетах і посилках, а при відправленні естафет перевіряти число прогонних, поверстових грошей, які слідували у поштовий прибуток; 3) проставляти на кожний пакет або посилку поштовий штемпель. Штемпель завжди мав зберігатися у контролера і нікому іншому передаватися не міг.

Перевірка пошти, яка приходила, здійснювалася не контролером, а поштмейстером і його помічником. Поштмейстер перевіряв вагу і збори, які виставлялися на грошових і страхових пакетах, помічник перевіряв просту кореспонденцію, але обидва дотримувалися порядку, встановленого для контролерів при відправленні пошт і ставили на засвідчені їм пакети штемпель, який означав день отримання. Якщо при огляді все було вірним, то губернський поштмейстер свідчив про це на відомостях про грошову і посилкову кореспонденцію, а помічник свідчив про реєстр простої кореспонденції. В обов'язки контролера входило отримання книг і документів із підвідомчих місць. При перевірці зборів і всякого роду сум, які поступали, контролер спостерігав за тим, щоб все було записано в книги, щоб правильно велися витрати, за доставкою поштових зборів в губернську контору, за отримання квитанцій за послуги та ін. Всі книги, відомості і звіти контролер підписував разом з губернським поштмейстером [3, Арк. 9-10зв].

Положення був присвячений діяльності столичних поштамтів. Всі правила, які були вказані в попередніх розділах, належали також до виконання столичних поштамтів, але так як діловодство в них було набагато ширшим, ніж в губернських і обласних конторах, то для них постановлялися деякі зміни і доповнення. Так, поштова справа в столичних поштамтах розподілялася між різними експедиціями, які призначалися в штат. Для перевірки зборів кореспонденції, яка відправлялася і отримувалася, при контролі поштамтів призначалися посади ревізорів. Вони повинні були в своїх діях керуватися правилами, встановленими для контролю губернських і обласних поштових контор, з тією різницею, що кожний з них відповідав лише за ту частину, яка йому була доручена.

Для запису реєстрових листів, експедиція вела Алфавітну книгу, яка складалася з трьох граф, в першій з яких записувалося ім'я одержувача, а в другій -- причини недоставки листа. Таким чином, при занесенні в Алфавітну книгу, реєстрові листи розкладалися в ящики, які були розміщені також за алфавітним порядком, для того, щоб їх було легше розшукувати. Листи залишалися в експедиції один місяць. Після цього, якщо листи залишалися без запиту, вони відкривалися самим експедитором, або іншим довіреним чиновником за призначенням голови Поштового департаменту для того, щоб дізнатися адресу відправника. Кожний розкритий лист вкладався з колишнім конвертом в новий конверт, на якому підписувалася адреса відправника. Якщо ж всередині конверта адреси не було, то лист читався і із нього видобувалася вся інформація, яка могла б допомогти відправити листа назад. Такі листи запечатувалися і на кожний з них проставлявся штемпель. Надалі, експедиція робила в третій графі Алфавітної книги відмітку проти кожного листа про те, кому, куди і коли він був повернутий. Після цього листи сортувалися по губерніям і передавалися для відправки з пошти.

Якщо клієнт бажав отримувати листи з пошти через свою довірену особу, то він повинен був написати заяву в поштамт. За цією заявою клієнт сплачував на користь поштамту п'ять рублів і йому видавався річний білет, без якого довірена особа не могла отримувати листи [3, Арк. 11зв-13].

Положення йшла мова про висилання поштових зборів повітових поштових місць в вищестоящі над ними поштамти і губернські поштові контори. Поштові збори повинні були висилатися кожного місяця, без стягнення страхових грошей [3, Арк. 13зв].

Положення встановлювався порядок застосування витрачених сум по всім поштовим місцям, ведення книг і рахунків по Департаменту і поштамтам [3, Арк. 14зв].

Одними з перших за часом виникнення були морські поштові перевезення і тому розділ VIII Положення стосувався листів, які приходили на кораблях. Листи могли привозитися на звичайних кораблях шкіперами, матросами і пасажирами у всі порти. Шкіпери повинні були їх збирати і віддавати корабельним доглядачам, а ті повинні були їх відсилати у поштове місце, яке знаходилося при порту. Такі листи обкладалися збором портових і вагових грошей. На листи проставлявся поштовий штемпель. Шкіперу, який доставляв листи корабельному доглядачу видавалося по 20 копійок за лист.

Листи, які йшли до самого порту, роздавалися через листонош. Якщо хтось із корабельників або пасажирів бажав сам доставляти листи за адресою, то він повинен був внести гроші за них в поштове місце. Коли листи були прийняті і на них поставлені штемпелі, то гроші поверталися.

Якщо на привезених листах було зазначено, звідки вони відправлені, то збір брався з того місця, а якщо цих зазначень не було, то гроші бралися звідти, звідки прийшов корабель. Шкіпери, матроси і пасажири, які мали при собі листи, не звільнялися також від оплати за них. Корабельні доглядачі стежили за тим, щоб без поштового штемпеля не було ні в кого листів при від'їзді. Якщо хтось на кораблях ховав листи, і це було виявлено корабельним наглядачем або митним служителем, то з них стягувався штраф у розмірі 25 рублів за кожний лист, із яких п'ята частина відходила на користь того, хто відкривав листа, а чотири йшли в поштовий прибуток [3, Арк. 15зв-1б].

Положення присвячувався окружним поштовим інспекторам. В ньому йшла мова про посаду, обов'язки, права, владу та відповідальність окружного поштового інспектора та його помічників. Так, окружний пошт-інспектор був головною посадовою особою по поштовій частині в губерніях, які складали його округ. Ь числа чиновників призначалися помічники пошт-інспектора. В завідуванні окружного пошт-інспектора були казенні будинки та готелі відомства Поштового департаменту, які знаходилися на станціях.

Окружні пошт-інспектори повинні були двічі на рік об'їжджати визначені їм поштові установи, контролювати виконання Положення щодо устрою поштової частини, не роблячи ревізій, перевіряючи роботу та стан утримання поштових станцій і доповідати про побачене у Поштовий департамент. У випадку важливих і явних зловживань, які несли шкоду державній службі і підривали довіру до пошти, окружний пошт-інспектор мав право звільнити з посади поштмейстера або іншого чиновника, повідомити про це в Департамент і пояснити причини звільнення. Однак, за неправильне звільнення, окружний пошт-інспектор міг сам бути суворо покараний.

Для об'їздів у справах служби, на всіх станціях, поштові утримувачі повинні були давати пошт-інспектору по чотири, а помічнику по три коня безкоштовно, про що йшла мова у контрактах, які заключалися з поштовими утримувачами. За поїздки по слідчим справам, прогонні гроші бралися за загальним положенням з винних. Тому на такі випадки у розпорядження пошт-інспектора призначалася річна сума, яка повинна була вноситися у звіт Поштовому департаменту. Пошт-інспектор не повинен був використовувати поштових коней без плати для проїздів власних потреб.

При окружному пошт-інспекторі не було канцелярії. Письмові зносини він справляв сам із помічником і одним писарем-діловодом. Контори, однак, були зобов'язані, за його вимогами, надавати йому в цьому випадку допомогу, але без зупинки свого діловодства. Помічник виконував накази окружного пошт-інспектора і був його підлеглим. По всім дорученням пошт-інспектора, він надавав йому звіти.

Пакети, які надходили на ім'я окружного пошт-інспектора з надписом «у власні руки» помічник, не розкриваючи доставляв йому. Всі інші пакети він розкривав і виконував. Під час хвороби, або у випадку смерті окружного пошт-інспектора, старший помічник тимчасово заступав на його місце [3, Арк. 1б-20зв].

За реформою 1830 року вводилося положення щодо утворення так званих «вільних пошт», тобто одного з різновидів комерційного підходу до поштової справи. Суть його зводилася до того, що влаштовувати пошту могла будь-яка людина. Усі бажаючі могли утримувати поштові станції на «прогонні гроші», не одержуючи нічого від казни. Дозвіл видавався на декілька років.

Власники передусім підвищили прогонну плату. Вони ж одержали право перевозити приватних осіб за їх згодою. Власники мали дотримуватися правил, існуючих для державної пошти. Це стосувалося і кількості задіяних коней, і швидкості перевезень, і часу на обмін кореспонденції та зміни коней. На останнє, наприклад, відводилося лише 15 хвилин, обід та вечеря не могли тривати більше години, а сніданок й того менше -- 30 хвилин. У Катеринославській і Xерсонській губерніях пошта перевозилася саме у такий спосіб [7, 55].

Отже, завдяки поштовій реформі 1830 р., в Україні збільшилася кількість поштових установ, були значно розширені їхні функції, скоротилися терміни перевезень пошти та зріс її обсяг. Розвиваючись далі, поштова структура і мережа України у XIX ст. вийшли на одне з перших місць в Російській імперії за своїм значенням.

Література

1.Бизина В.Г. Из истории украинской почты. (К 225-летию Киевского почтамта). -- К.: [Б.в.], 2000. -- 91 с.; Мухін В., Мороз В., Дюков П., Іванов В., Юрій В. Від гінця до Iнтернету. Нариси з історії української пошти. -- К.: [Б.в.], 2002. -- 327 с.

2.Шедлинг М. Очерки по истории мировой почты. -- Ч.2. Русская почта с древних времён до начала XIX века. -- М.: Библиотека журнала «Жизнь и техника связи», 1926.

3.Державний архів Миколаївської області (далі -- ДАМО). Ф.87. Спр.36. Оп.1.

4.Бизина В.Г. Из истории украинской почты. (К 225-летию Киевского почтамта). -- К.: [Б.в.], 2000.

5.Мухін В., Мороз В., Дюков П., Іванов В., Юрій В. Від гінця до Iнтернету. Нариси з історії української пошти. -- К.: [Б.в.], 2002.

6.ДАМО. Ф.87. Спр.37. Оп.1.

Размещено на Allbest.ru