Репресії проти священнослужителів м. Миколаєва в 30-ті роки ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕПРЕСІЇ ПРОТИ СВЯЩЕННОСЛУЖИТЕЛІВ м. МИКОЛАЄВА В 30-ті РОКИ ХХ ст.

Погорєлов А.А

Останнім часом дослідженням політичних репресій радянських часів в Україні займається все більше істориків і, як наслідок виходить значна кількість наукових публікацій, що правдиво відображають карту нищення українського народу. На численних конференціях було розглянуто окремі аспекти репресій щодо різних прошарків населення [3,92].

Однією з найскладніших і найменш досліджених проблем розглядуваного періоду є відносини між державою та церквою, зокрема політичне переслідування представників останньої священнослужителів, яке супроводжувалося їх фізичним винищенням та засланням на значні терміни до виправно-трудових таборів. Вивчення даної проблеми та розгляд відповідної літератури показали відносно невелику кількість наукових праць, які б висвітлювали повний спектр відносин держави і церкви, зокрема переслідування священнослужителів в одному з регіонів півдня України Миколаївської області. До таких можна віднести роботи М.М.Шитюка , В.М.Нікольського та О.П.Тригуба.

У своїй політиці, зорієнтованій на нищення церкви, більшовицька влада не гребувала ніякими засобами: від розстрілів представників духовенства до нацьковування однієї конфесії на іншу, зіткнення різних течій у православ'ї [2,43]. Розглядаючи діяльність репресивно-карального механізму в першій половині 30-х років відносно церкви, дослідники відзначають, що відповідальні заходи реалізовувалися нею не лише у ході спеціально спланованих операцій, але й у процесі загальних кампаній по вилученню класово-ворожих елементів [2,49]. Вчені, аналізуючи сфабриковані слідчі справи на служителів культу, дійшли висновку, що співробітники ДПУ, як правило, в своїх пошуках “істини” не пішли далі визначених у промові О.Ярославського “провин” духовенства [5,231].

В процесі проведення антирелігійної роботи миколаївським партактивом було встановлено, що священик Д.С.Матаков, “..прикриваючись релігійною діяльністю, проводить контрреволюційну, використовуючи при цьому найбільш відсталі кола села жінок, неосвічену бідноту, батраків. Спочатку, агітуючи проти закриття церкви, піп Матаков, насправді вів цілеспрямовану агітацію проти вступу в колгоспи, використовуючи релігійні настрої віруючих: залякуючи жінок активістів “ божою карою” за те, що їхні чоловіки вступають до колгоспів,...пророчив неминуче падіння Радянської влади та прихід білогвардійців...” [6,арк.33].

Під час проведення слідства органи НКВС “віднайшли” свідків, які стверджували: “... Матаков намагався перетворити церкву в центр політичної влади на селі, шляхом обговорення загальнодержавних питань... говорив серед віруючих, що комун не буде, ТСОЗи все рівно розпадуться ... твердив, що радянська влада обкладає населення великою сумою грошей і ці гроші йдуть у широкі кишені [6,арк.34].

Також, свідки по справі показали: “...закликав віруючих не вступати в КНС, ТСОЗи, кооперацію...так як, нібито, відберуть хліб і майно. ТСОЗи, за його словами це кінець для селян, а Радянська влада запроваджує колективізацію для розорення сільського господарства [6,арк.35]. Як видно зі справи Д.С.Маткова, слідчі оперували лише протоколами допитів свідків, на основі яких Судова Трійка при Колегії ДПУ УССР від 24.04.1930 року постановила Маткова заслати в концентраційний табір строком на 5 років [6,арк.37]. Хоча сам підсудний винним себе не визнав [6,арк.36], а в кінці обвинувачу вального вироку слідчих була довідка: “..Речових доказів по справі немає” [6,арк.37].

В 1930 році в Миколаєві ДПУ “викрило” військово-офіцерську контрреволюційну організацію, яку нібито очолював керівник миколаївських курсів по перепідготовці офіцерів Матвєєв [7,арк.17]. По даній справі заарештували колишнього священика Б.І.Сокольського, який був на момент затримки студентом Миколаївського Суднобудівного Технікуму [7,арк.17]. Він давно вже перебував під наглядом компетентних органів, які мали на нього особову справу, де зазначалося: “...в 1919 р. закінчив Київську духовну семінарію, служив в армії Денікіна, приймав активну участь в боях проти ЧА, до якої потрапив у полон. З 1920 по 1922 рр. служив в ЧА на штабних посадах... Брат його інженер Сокольський пройшов як учасник однієї з шкідницьких організацій, за що й засуджений [7,арк.17].

На розгляд Судової Трійки при Колегії ДПУ слідчі представили справу Сокольського, якого звинуватили в тому, що він з 1930 року був учасником військово-офіцерської організації, яка прагла усунення Радянської влади шляхом збройного повстання [8, арк. 19]. Як не дивно, але читаємо виписку з протоколу № 97283 Судової Трійки при колегії ДПУ УССР: “Б.І.Сокольському3 роки концтабору “Умовно”. З-під варти звільнити [7, арк. 20]. Небагатьом, кому “шили” ст.54-11 КК УССР пощастило отримати такий невеликий термін та ще й “Умовно”.

Ряд істориків відмічають невеликий спад переслідування священнослужителів у 19321934 роках порівняно з кінцем 20-х років [5, 239]. Вважають цей відносний період затишшя своєрідним етапом перегрупування сил, удосконалення репресивного механізму, політичного та юридичного обґрунтування подальших репресій [2, 49].

Дійсно КК УССР з початком 30-х років зазнав значних змін [1,48]. Вже на середину 30-х років репресивний апарат являв собою розгалужений і злагоджений механізм, зорієнтований на масовий характер каральних заходів. Нехтування юридичними нормами, спрощення процедурних питань перетворювали його на грізну і в той же час безконтрольну силу політичної системи. Розправи з колишніми політичними противниками, опозицією, будь-яким інакомисленням і класовими ворогами стали в цей період простим і буденним явищем, навіть, якщо під час слідства не було встановлено складу злочину [2,49].

В 1935 році по звинуваченню за ст.20-54-8 КК УССР було затримано регента старокупецького собору м. Миколаєва Л.Л.Чорного. Після перегляду справи Військовий Прокурор Українського Військового Округу Перфільєв знайшов: “ Матеріалами слідства встановлено, що Чорний підтримував зв'язок з Болгарськими контрреволюціонерами з РОВСу ...Матеріали слідства є недостатніми для передання Л.Л.Чорного суду за ст.20-54-8 КК УССР, але Чорний “является лицом социально чуждим и опасным...” Справу Чорного відправити на розгляд Особливої Наради НКВС СРСР на предмет висилки останнього, на основі рішення якої Чорного засудили до 5 років ВТТ [8, арк. 36].

Відносне зменшення репресій проти священнослужителів у 193234 роках різко змінюється ситуацією, що виникла в 1937-38 роках. Наказ НКВС від 5 жовтня орієнтував працівників відповідних органів на проведення у найкоротші терміни широкої операції з метою рішучого розгрому церковно-сектанських контрреволюційних кадрів [5,239].

Серед численних жертв сталінського беззаконня було чимало духовенства і здебільшого колишнього, оскільки переважна кількість церков на кінець 30-х років вже була закрита і священики працювали в різних галузях народного господарства або були безробітними. Проте і це не врятувало їх від пильного ока НКВС [5,239]. Єдиним приводом для їх арешту у більшості випадків служила приналежність до церковників, а по безпідставним звинуваченням слідчих судові вироки виносилися дуже серйозні вищої міри покарання.

За такими мотивами у 1938 році була сфабрикована справа проти колишнього священика В.С.Чайковського, який до арешту працював завідуючим статистичним відділом на сільськогосподарській базі “Микторгу” [9, арк. 6]. Слідством було “встановлено”, що Чайковський В.С. з 1927 року був активним учасником контрреволюційної української націоналістичної організації, що ставила собі за мету відторгнення України і встановлення самостійної буржуазної держави. По завданню організації проводив контрреволюційну роботу [9, арк. 17]. Постановою Трійки при НКВС по Миколаївській області був засуджений до вищої міри покарання розстріл [9, арк. 38].

Абсурдність цих звинувачень було виявлено набагато пізніше, у 1957 році, в процесі проведення прокурорського нагляду за діяльністю органів НКВС. На засіданні Президії Миколаївського обласного суду 9 січня 1957 року, де відбувся розгляд даної справи, встановлено:

1.Чайковський по пред'явленому обвинуваченню був допитаний один раз, а в справі відсутні звинувачувальний вирок і протокол пред'явлення слідчих матеріалів Чайковському...

2. В справі є копії свідчень П.К.Грози, в яких Чайковський не згадується. Таким чином, Чайковський засуджений на основі особистих пояснень без їх перевірки слідчими органами, а по справі допущені серйозні порушення закону... За таких умов постанова Трійки не може залишатися в силі... [9, арк. 63].

У 1937 році Миколаєві органами була викрита організація “ Істинно-православна церква”. Рішенням Трійки НКВС від 10.08.1937 р. всі її 16 учасників отримали тривалі строки ВТТ [5, 241].

Дослідники відзначають, що чимало жителів Миколаївщини, проходили по сфабрикованих слідчими справах за приналежністю до різноманітних іноземних розвідок грецької, румунської, болгарської і ін. [4, 13]. В цих же гріхах перед Батьківщиною часто звинувачували і святих отців

Так, у 3-му відділі УДБ НКВС по Миколаївській області на початку 1938 року з'явилися відомості про те, що священик однієї з Миколаївських церков Д.Х.Оксамитний підтримує ділові зв'язки з агентами розвідки однієї з держав (Греція) Барбариго, Ікономіді, бере участь на контрреволюційних зборах у квартирі останнього, проводить націоналістичну агітацію серед прихожан [10, арк. 20].

Дуже часто в кінці звинувачувальних вироків додавалися довідки: “Речових доказів по справі немає” [10, арк. 20], а самі матеріали слідства базувалися на “Особистому зізнанні підсудного” та “показах свідків” [10, арк. 20]. Але ж широко відома практика вибивання працівниками НКВС таких “зізнань”, тим більше, що органам НКВС з 1937 року було офіційно дозволено використовувати методи фізичного впливу на підозрюваного під час слідства [4,13].

4- м відділом НКВС УДБ по Миколаївській області в 1937 році була “викрита” і ліквідована ще одна контрреволюційно-монархічна організація церковників “Союз Освобождения Нации”, що переслідувала мету повалення Радянської влади шляхом збройного повстання за допомогою інтервенції і відновлення в Росії монархічного строю [11, арк. 87].

По даній справі проходив священик І.М.Успенський Звинувачувався, що перебуваючи секретарем єпархіального управління, яке очолював єпископ Прозоровський Р.(керівник організації) [11, арк. 87], одночасно культивував повстанські настрої, виступав перед місцевими органами влади на захист духовенства і церкви, займався вербовкою в організацію контрреволюційно настроєних прихожан” [11, арк. 89]. За таку роботу Успенського засудили до вищої міри покарання.

Аналіз архівних справ показав, що наряду з активною контрреволюційною діяльністю (шпигунство на користь іноземних держав, участь у різних націоналістичних, монархічних, військово-офіцерських організаціях) священикам Миколаєва інкримінувалися і інші контрреволюційні злочини, за які отримували також ВМП: ”извращения прямого смысла Новой Сталинской Конституции”, “описание в клеветнеческой форме положения в СССР”, “ проведение работы, направленную на сохранение сушествующих и открытие новых церквей”, “проведение различных религионых обрядов, в том числе крещение взрослых детей на дому у колхзников”.

Священик В.М.Тіморевський, заарештований в 1937 році, на допиті показав: “...Перепис населення, що проводився у січні, був широко використаний мною і духовенством моєї єпархії для посилення своїх позицій. Ми всіляко агітували значну частину населення записатися віруючими і вели в цьому напрямку антирадянську агітацію прямо з церковної кафедри. Ми намагалися показати владі, що в селі і в місті є ще багато віруючого населення, з яким потрібно рахуватися... По Миколаєву таку роботу проводив Б.Котович [12, арк.4].

В справі В.І.Кузьміна вказано: “ .Будучи безприходним священи-ком “тихонівської орієнтації” на протязі багатьох років здійснював підпільні релігійні культи на дому в колгоспників, проводив активну антирадянську діяльність...Похабно висміював і дискредитував Нову Конституцію...” [13, арк. 27].

Одним з основних доказів, що пред'явлені К.Л.Брижицькому арештованому в 1938 році, була знайдена при обшуку його оселі переписка, яку він проводив зі своїми синами, що проживали в Болгарії і були в минулому офіцерами царської армії [14, арк. 14]. В листуванні Брижицький правдиво описував “... наслідки встановлення більшовицької влади в Росії, проведення колективізації сільського господарства, створення колгоспної системи та наслідки голоду 1931-33 рр.” [14, арк. 14]. За всі ці “злочини” проти Соціалістичної Батьківщини всі зазначені “інакомислячі” отримали вищу міру покарання розстріл.

Таким чином, слід зазначити, що більшовики, намагаючись розширити свій вплив серед населення, зіштовхнулися з проблемою, зміст якої полягав у тому, що на велику кількість громадян в СРСР неабиякий вплив мала церква, яка проводила активну антирадянську пропаганду. Ця позиція церкви заважала Радянському керівництву встановити повний контроль над населенням країни, тому метою переслідування духовенства в 30 ті роки було нанесення останнього удару, направленого на повне винищення його “як класу”. В повній міри така політика застосовувалася і на Миколаївщині.

політичний репресія церковнослужитель переслідування

Джерела та література

1. Вашкевич В.М., Фіров П.Т. Політико-правові засади масових політичних репресій в Україні в 20-50 -х років. //Реабілітовані історією: Масові репресії на Миколаївщині 1920-50 х років. Збірник. Миколаїв, 2000.

2. Войналович В.А. Репресивно-каральні заходи радянської влади як засіб утвердження політики державного атеїзму в 1920-30-х роках. //Реабілітовані історією: Масові репресії на Миколаївщині 1920-50 х років. Збірник. Миколаїв, 2000.

3. Нікольський В.М. Масові репресії 1937 року на Миколаївщині: порівняльний аналіз звітності НКВС.// Наукові праці, Миколаїв, 2000,-Т.5.

4. Шитюк М.М. З власним народом війна,-К.,1995.

5. Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-х роках ХХ ст.-К.,2000.

6. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО). Ф. 5859, оп. 2, спр. 3191.

7. ДАМО. Ф. 5859, оп. 2, спр. 4496.

8. ДАМО. Ф. 5859, оп. 2, спр. 5213.

9. ДАМО. Ф. 5859, оп. 2, спр. 5143.

10. 50ДАМО. Ф. 5859, оп. 2, спр. 3588.

11. ДАМО. Ф. 5859, оп. 2, спр. 4853.

12. ДАМО. Ф. 5859, оп. 2, спр. 2596.

13. ДАМО. Ф. 5859, оп. 2, спр. 2736.

Размещено на Allbest.ru