Проблеми налагодження міжнародних контактів організованого студентства України в умовах становлення тоталітаризму (20-і роки ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми налагодження міжнародних контактів організованого студентства України в умовах становлення тоталітаризму (20-і роки ХХ ст.)

Крамар О.С.

Проблеми, що постають у процесі становлення громадянського суспільства в нашій державі вимагають глибокого та різнобічного аналізу історичного досвіду функціонування громадських об'єднань. Особливо актуальним є з'ясування тих деформацій громадської ініціативи, які були закладені у радянський період історії України, і стали наслідком переважання утилітарного підходу тоталітарного режиму до громадських об'єднань, як інструменту реалізації внутрішньо та зовнішньополітичного курсу правлячої партії. Адже наслідки тих деформацій і сьогодні позначаються на громадянській свідомості українців. З огляду на традиційну політизацію широких кіл студентства, його схильність до радикальних ідей на кшталт комунізму, більшовицьке керівництво впродовж 20-х років ХХ ст. надавало завоюванню впливу у зарубіжному студентському русі особливого значення. Окрім цієї універсальної мотивації організації студентства української еміграції та західних земель становили об'єкт підвищеної уваги ще й з огляду на геополітичні реалії того часу. З одного боку, необхідно було нейтралізувати антибільшовицькі настрої, які поширились після окупації території України (та могли бути використані в антирадянських цілях). З іншого боку здобуття контролю над найбільш політично активною частиною зарубіжного українства, і насамперед населення Західної України було важливою передумовою та складовою агітації за входження усіх українських земель до складу СРСР.

Попри актуальність означеної проблеми, доводиться констатувати, що вона й досі не стала предметом спеціального дослідження в сучасній українській історіографії. На відміну від інших аспектів вона ігнорувалась і в комплексних працях з історії громадських об'єднань України міжвоєнної доби [20]. Окремі її аспекти висвітлювались лише в працях присвячених історії студентського руху на еміграції та Західній Україні [7-9; 11].

У дослідженнях радянської доби проблема хоч і розглядалась, проте фрагментарно та тенденційно, замовчувались або деформувались реальні обставини та зміст політики комуністів у міжнародному студентському русі загалом та українських організаціях західних земель та еміграції зокрема [1]. З огляду на це метою цієї статті визначено аналіз проблем налагодження міжнародних контактів організованого студентства України у 20-х роках ХХ ст. міжнародний студентський вплив комуніст

Відзначимо, що курс комуністів щодо зарубіжного українського організованого студентства хоч і мав специфічні риси, проте вписувався у загальне річище їх політики у європейському студентському русі загалом. Вона мала на меті його класове розшарування та згуртування довкола контрольованих Комінтерном структур. Сепаровані від решти організованого студентства своїх країн прокомуністичні спілки не приховували власної підрядності стосовно організаційних структур світового комунізму. Наприклад під час конгресу прокомуністичних студентських груп Німеччини - країни із найбільшим у Західній Європі впливом комуністів, - що відбувся у Берліні 15-18 листопада 1925 року було відверто продекларовано необхідність "підпорядкування студентської спілки Комінтернові", "роботи студентів у партії" а також міжнародної ("інтернаціональної") співпраці виключно із "революційним" (читай - прокомуністичним) студентством інших країн [21, 13]. Важливою складовою поширення комуністичного впливу у середовищі зарубіжного студентства було згуртування у окремі спілки тих громадян СРСР, що навчались в європейських університетах. Останні часто робили це за державний кошт, а відтак були залежні від режиму ще й фінансово. Уже до середини 1920-х років такі спілки радянських студентів існували у Чехословаччині, Німеччині, Франції й Австрії [15, 25]. Наприклад, одне з найбільших об'єднань "Спілка студентських організацій громадян СРСР в Німеччині", що включала і українських студентів, налічувала у 1926 році близько 600 осіб у 31 спілці [27, арк.13; 21, 13].

Німеччина міжвоєнного періоду взагалі виступала осередком концентрації впливу комуністів у студентському русі. Виявом цього стало проведення саме в Берліні Всеєвропейської конференції пролетарського студентства у 1926 році. Її метою мало стати налагодження найтіснішого зв'язку закордонних прокомуністичних гуртків із студентством СРСР. З цією метою на неї було делеговано й делегації контрольованих більшовиками об'єднань українського студентства: Центрального бюро пролетарського студентства (ЦБ "Пролетстуду") при Всеукраїнській раді профспілок (ВУРПС) УСРР та "Ділового об'єднання поступового студентства" (ДОПС) - залежної від Комінтерну організації, що претендувала на репрезентацію українського студентства західних земель і європейської еміграції та виникла внаслідок спровокованого комуністами розколу у спілці ЦЕСУС [15, 25].

Річ у тім, що після завершення Першої світової війни у середовищі української студентської молоді, що проживала за межами тоталітарного СРСР виникла ідея створення об'єднаного центру, який би консолідував усі студентські спілки Західної України та еміграції. 22 червня - 7 липня 1922 року у столиці Чехословаччини Празі відбувся Установчий конгрес на якому й було створено Центральну спілку українського студентства західних земель та еміграції (так званий ЦЕСУС) [28, арк.1-2]. Її першим президентом було обрано І. Федіва [30, арк.4-5]. На конгресі постало питання про взаємини із комуністичними студентськими організаціями Галичини, які відмовились від участі у ньому. Ідеологічні розбіжності виявились у центрі уваги делегатів [28, арк.8]. В умовах жорсткої критики комуністичного імперіалізму помірковані соціалісти намагались дистанціюватись від зв'язку з ними. Так представники Спілки соціалістичної молоді Галичини В.Коссак та С. Сисович на запитання про зміст взаємин їхньої спілки із комуністичними студентськими організаціями не дали відповіді [28, арк.8-8зв]. В решті-решт підсумкова резолюція конгресу мала антикомуністичне спрямування. Попри її компромісність, головним завданням українського студентства було визначено боротьбу за повне політичне, соціальне, культурне та економічне визволення українського народу і об'єднання його у власній державі. Резолюція чітко наголошувала на необхідності боротьби із усіма окупантами (а не лише західними - Польщею, Чехословаччиною та Румунією). Окремою позицією було засуджено "окупацію, диктатуру КП(б)У та русифікацію на території підрадянської України" [28, арк.21зв, 22зв.]. У подальшому спостерігалось швидке зростання чисельності членів організації, що супроводжувалось набуттям нею рис консолідованого центру усього українського студентства за межами СРСР.

Мовна та культурна єдність об'єктивно зумовлювала відведення пріоритетності у зв'язках із студентськими об'єднаннями Західної України та еміграції саме псевдо громадському центру студентів УСРР - Центральному бюро пролетарського студентства при ВУРПС. Для проведення комуністичного впливу в студентському середовищі формувались комуністичні осередки, які в серпні 1921 року постановою ЦК КП(б)У були поставлені під контроль спеціально створеного в структурі організаційно-інструкторського відділу і Секретаріату Центрального комітету КП(б)У Центрального бюро комуністичного студентства [2, 94]. Водночас більшовики змушені були констатувати відстороненість української вищої школи від революційної боротьби. Аналізуючи досвід взаємодії нового режиму та академічних кіл, офіційний орган ЦК Пролетстуду констатував: "Який спадок отримали ми після остаточного утвердження радянської влади на Україні? Спадок був (м'яко кажучи) не із багатих: багато професорів кинули університети, виїхавши з білими арміями за кордон, студентство у своїй величезній більшості також розпорошилось по білих арміях (в червону пішов дуже незначний контингент). Залишилось лише студентство, що вміло "всіляко лавірувати", і професура, що знала "як вести себе" і при білих, і при червоних" [17, 5].

Варто відзначити, що навіть наприкінці 20-х років студентство УСРР залишалося у значній мірі далеким від визначення "українського". Зокрема, під час ІІІ Всеукраїнського з'їзду Пролетстуду (березень 1929) його керівництву доводилось констатувати, що справа "опанування елементів (!) української національної культури є найслабше місце у роботі студпрофорганізацій. Справу опанування широкими масами студентства української національної культури майже зовсім не зрушено з мертвої точки. Часто деякі групи студентства зривають роботу щодо українізації навчання, підтримуючи кадри реакційно налаштованої професури". Звичайно, таке обличчя широких кіл студентства УСРР (як ми бачимо, називати його "українським" можна дуже умовно) об'єктивно позначалося на можливості налагодження міжнародних контактів із зарубіжним українським студентським рухом [18, 83]. З іншого боку ЦБ Пролетстуду від моменту свого створення взяло за основу в своїй міжнародній активності конфронтацію із еміграційним студентським рухом. Так, на проведення з'їзду російського студентства в Празі офіційний орган "Студент революції" відреагував наступною заміткою: "Студентство України шле замість вітання свою зневагу з'їзду, як збіговиську зрадників і катів російських робітників і селян" [22, 98].

За цих умов налагодження професійних контактів між студентськими організаціями УСРР та зарубіжжя ставало малоймовірним. Наприкінці жовтня 1923 року на виконання постанови липневого конгресу організації Відділ культурно-освітніх справ ЦЕСУС звернувся до студентства радянської України з листом, в якому зазначалося прагнення до встановлення інформаційних контактів, взаємодії у професійній царині. Все це пояснювалось зорієнтованістю еміграції рано чи пізно повернутись на Україну: "Ми витворюємо тенденцію повороту нашої еміграції на рідну землю; і там для праці серед свого народу потрібно ознайомитись з біжучими вимогами і системою культурно-суспільних обов'язків" [32, 26]. Втім подібні спроби налагодження професійних контактів були вороже сприйняті контрольованими ЦБ комстудентства організаціями. Прикладом неадекватної, проте притаманної реакції стала ухвала загальних зборів студентів м. Полтави, що відбулися у грудні 1923 року: "заслухавши доповідь про становище української студентської еміграції за кордоном, констатує відірваність студентської еміграції від працюючих верств українського суспільства і все більшу диференціацію студентської еміграції, яка висловлює бажання повернутись. Це підтверджує міць радянської влади і правдивість розв'язання національного питання на Україні комуністичною партією. Тому студентство м. Полтави гадає, що Радянська влада простить цих ворогів, що зараз каються, коли вони щиро визнають свої провини перед працюючим людом України та його радянського владою" [3, 27]. Подібна неадекватна реакція, як і довільна інтерпретація реального стану справ у зарубіжному студентському русі, не сприяла налагодженню ефективних зв'язків між різними гілками національного студентства.

Завершилось безрезультатно й прагнення ЦЕСУС залучити до свого складу "Спілку студентів-громадян УСРР в Чехословаччині" [10, 59]. Перетворене на зарубіжну філію Пролетстуду (на правах окрбюро) об'єднання студентів-громадян СРСР в Чехословаччині виконувало насамперед функцію ретрансляції радянської офіційної пропаганди у середовищі українських студентів. Традиційними питаннями, довкола яких концентрувалася увага на ініційованих нею заходах були "успіхи" у вирішенні національного питання в СРСР, радянському будівництва та справі емансипації жінок. З допомогою "зарубіжного окрбюро" в середовищі українських студентів мали привноситись радянські побутові традиції, зокрема святкування річниць жовтневого перевороту, дня Червоної армії, 1 травня тощо. Після розколу в ЦЕСУС (про це нижче - автор) на його місцеві осередки покладалися функції "внутрішнього розкладання" українських студентських організацій [33, 59-60].

Поширення зміновіхівських настроїв, що спостерігалась у середовищі значної частини емігрантів із підкорених більшовиками земель отримало свій резонанс і в студентському русі. Уже 1922 року стався розкол найбільшої російської студентської організації "Спілки російських студентів у Німеччині" [4, 54]. Напередодні чергового з'їзду Об'єднання російських еміграційних студентських організацій (ОРЕСО) в Празі (листопад 1922 року) про перехід на радянофільські позиції та визнання більшовицького режиму заявив заступник голови організації, а під час самого форуму її голова. Зі складу організації вийшла група так званого "ділового студентства", а 133 члена Спілки російських студентів Белградського університету подали в президію конгресу заяву про те, що вони "не вважають обраних від Спілки делегатів виразниками їх позиції" [12, 128-129].

Натомість настрої в середовищі зарубіжної української студентської молоді свідчили про їх категоричне несприйняття компартійної тоталітарної диктатури в цілому та поневолення українського та інших народів колишньої Російської імперії новою формою останньої - СРСР. Функціонери українського Пролетстуду фіксували значно меншу популярність "зміновіхівства" в середовищі української студентської еміграції [23, 99], проте робили ставку на зміцнення впливу комуністів у середовищі зарубіжного українського студентського центру за рахунок радикально налаштованих представників Західної України. За цих умов більшовицький режим активізував зусилля щодо розколу зарубіжного українського студентського руху. На липневий (1924 року) конгрес ЦЕСУС вперше були делеговані комуністи (5 осіб з правом голосу). З перших кроків останні продемонстрували провокаційну мету власної присутності на форумі, зокрема спробували привласнити право виступати від імені "соціалістичного блоку". У відповідь обидві справді соціалістичні групи, що брали участь у з'їзді, висловили протест [30, арк.5]Наступним кроком стала вимога виключення із організації емігрантів із України (так званої "петлюрівської" студентської громади) та декларування ЦЕСУС "чіткої позиції орієнтації на радянську Україну" [24, арк.20-21].

Проте подібні спроби інспіровані з СРСР наштовхнулись на різку позицію національно свідомої більшості, яка продемонструвала консолідовану позицію неприйняття політичної нетерпимості у професійному та аполітичному студентському об'єднанні. Більше того конгрес засудив контрольоване комуністами Українське студентське товариство "Громада" у Празі за прецеденти виключення членів та відмови їм у прийнятті з ідеологічних мотивів та зобов'язав скасувати відповідні рішення [30, арк.10]. Після цього прокомуністично налаштовані делегати покинули з'їзд та провели альтернативний, на якому було ухвалено рішення про створення нового товариства. 8 липня 1924 року після провокацій на конгресі ЦЕСУС 5 комуністів від імені самопроголошеного так званого "соціалістичного блоку" провела нараду, на якій було розкритиковано ЦЕСУС та оголошено, що "з метою згуртування українського студентства під проводом соціалістично-радянських елементів" ухвалене рішення про створення окремої студентської організації - "Ділового об'єднання поступового українського студентства Західної України та еміграції" (ДОПС). Першорядним завданням цієї структури було продекларовано об'єднання із студентськими організаціями радянської України [25, арк.2].

Демарш комуністів на ІІ З'їзді ЦЕСУС наразився на рішучу протидію з боку більшості делегатів. Спеціально ухвалена з цього приводу заява ("комунікат") не лише відкидала безпідставні звинувачення, але й закидала комуністичній меншості обслуговування окупаційної більшовицької влади [31,арк.63-64]. Спроби виправдати окупацію України більшовиками сприяли дискредитації комуністичної групи. Зокрема було відзначено, що виступом проти чергового засудження російської окупації підрадянської України "комуністичні делегати скваліфікували себе як елемент, що ставиться вороже до української визвольної ідеї" [31, арк.67-68]. Були викриті й відверто надумані звинувачення комуністів. Насамперед на рішучий протест наразилося звинувачення комуністів у тому, що ЦЕСУС перестав бути аполітичною організацією. Спеціально ухвалений у відповідь на демарш комуністів "Комунікат" влучно констатував: "із заяви комуністів виходить недвозначно, що вони щойно тоді б вважали ЦЕСУС аполітичною організацією, коли б він був виключно знаряддям у їх руках для ведення активної політики у напрямі повної лояльності супроти сучасної влади на Великій Україні" [31, арк.70].

На підставі вичерпних фактів провокацій комуністичної групи, конгрес ЦЕСУС констатував, що "комуністичні делегати прийшли на цей З'їзд з метою розбити З'їзд і ЦЕСУС, керувались не лише своїм власним переконанням, але й директивами ззовні" [31, арк.72]. Означені справжні мотиви діяльності комуністичної групи розкривалися й у інформаційному листі ДОПС до Пролетстуду УСРР. Його зміст загалом підтверджував звинувачення на адресу комуністів-розкольників, що пролунали з боку правління ЦЕСУС: "По двох роках діяльності прийшлось соціалістичній частині студентства розбити його. В дійсності ніхто не хотів затримуватися в дотеперішньому складі Цесуса. Йшлося лише про те, як він розіб'ється, які саме частини з нього вийдуть. Перед галицькими комуністами стояло завдання сепарувати петлюрівську монархічну студентську еміграцію перед тою частиною, яка симпатизує радянським республікам" [26, арк.6].

До об'єднання ДОПС увійшли 11 студентських організацій в Чехословаччині, Німеччині, Австрії та Західній Україні. Доповідна записка представника в Чехословаччині від 10 липня 1924 року уповноваженому НКЗС СРСР в Україні досить чітко фіксувала можливі напрямки подальшого використання потенціалу цієї організації у контексті зовнішньополітичного курсу більшовицького режиму та необхідність долучення до справи псевдогромадських структур в УСРР: "Нами вживаються заходи, аби в українській пресі закордоном широко використовувались матеріали про цей з'їзд. Значення нового об'єднання могло бути дуже великим, якщо далі допомогти йому морально і організаційно. Багато буде залежати також від того впливу, який буде справляти на це об'єднання організація пролетарського студентства в УСРР" [24, арк.20-21].

Парадигму діяльності ДОПС упродовж усього його існування зумовлювали деструктивні пріоритети ідей класової нетерпимості та "інтернаціонального" комуністичного імперіалізму. Цинічним у цьому контексті можна вважати визначення аполітичному об'єднанню європейського студентства (СІЕ) в офіційному органі ДОПС часописі "Новий шлях": "міжнародна організація молодшої генерації європейських хижаків-імперіалістів" [13,14]. Показово, що уже на установчому з'їзді ДОПС його метою було визначено не конструктивні студентські професійні завдання, а деструктивну мету - боротьбу із ЦЕСУС та "Профурусом" (професійним об'єднанням українського студентства Галичини). Внутрішні принципи діяльності організації були позначені гіпертрофованою політичною нетерпимістю, що різко дисонувала із засадами політичної толерантності ЦЕСУС. Так згідно статуту до складу ДОПС допускались лише ті студентські об'єднання, що стояли на прокомуністичній платформі [26, арк.6].

Як уже зазначалось від моменту свого створення ДОПС орієнтувався насамперед на налагодження "найтісніших зв'язків" із радянськими студентськими організаціями УСРР. При ЦБ "Пролетстуду" в Харкові ДОПС з січня 1925 року репрезентував М.Романюк [26, арк.47зв.]. Не останню роль у цьому контексті відігравала значна фінансова залежність ДОПС. Уже в червні 1925 року ЦБ "Пролетстуду" виділило на його фінансування 1500 доларів США. У подальшому фінансові "підживлення" відігравали у взаємодії двох організацій не останню роль [26, арк.48-48зв]. У 1925 році було підготовлено навіть проект перетворення ДОПС на філію ЦБ "Пролетстуду" при ВУРПС УССР. Проектом передбачалось, що усі з'їзди ДОПС мали відбуватися за участі представників ЦБ "Пролетстуду", у самій організації "забезпечена стала компартійна більшість", а натомість до складу ЦБ "Пролетстуду" входив би обраний нею один постійний представник ДОПС [26, арк.25]. Втім як неадекватна тогочасним реаліям ідея була відкину на пленумі Централі ДОПС у жовтні 1925 року [26, арк.36-37]. Під час Першого Всеукраїнського з'їзду пролетарського студентства України ("Пролетстуд") у січні 1926 року були присутні два представника ДОПС М. Чехович та С. Веретка [15, 25; 26, арк.47зв.]. Показово, що на подібних внутрішньо радянських форумах справжня роль ДОПС не приховувалась. Так один із його делегатів прямо назвав усіх членів організації яку він представляв "тільки середовищем для роботи студентських комуністичних гуртків за вказівками компартії" [6, 36].

Активним був обмін матеріалами друку. Переважно він набрав форми використання організаційної мережі ДОПС для розповсюдження у студентському середовищі Західної України та еміграції видрукованої в УСРР пропагандистської періодики, зокрема й журналу "Студенти Революції" [26, арк.48-48зв.]. Все це зайвий раз свідчило про намагання компартійного режиму використовувати ДОПС у ідеологічній боротьбі у середовищі західноукраїнського студентства, а не розвивати професійні зв'язки. Втім навіть контакти ДОПС та ЦБ "Пролетстуду" перебували під прискіпливим контролем з боку партійно-державних структур та Комінтерну. Неопосередковані зв'язки були мінімізовані. Це фіксувалось наприклад у звіті постійного представника ДОПС при ЦБ "Пролетстуду", згаданого вище М. Романюка. Зокрема він жалівся, що обмін кореспонденцією зазвичай оминав його і відбувався "напряму" [26, арк.47зв.]. Насправді ж саме такі "прямі" контакти піддавалися значно простішому контролю з боку сторонніх стосовно студентського руху структур.

Деструктивну позицію спрямовану на ізоляцію неконтрольованого комуністами українського студентського руху ДОПС також здійснював у тісній взаємодії із псевдогромадським ЦБ "Пролетстуду" радянської України. Саме на використання можливостей цієї організації робився розрахунок у протистоянні з ЦЕСУС щодо входження до європейського студентського об'єднання СІЕ. Зокрема у листі до ЦБ "Пролетстуду" УСРР представники ДОПС повідомляли, що СІЕ прийняла ЦЕСУС до свого складу на правах вільного члена та закликали "Пролетстуд" взяти участь у вересневому конгресі СІЕ у Варшаві (1924 р.) з метою перешкодити набуттю ЦЕСУСом постійного членства в міжнародній студентській організації. Подібну схему дій ДОПС мотивував прикладом російського ЦБ "Пролетстуду", який на той час уже зайняв гостро негативну позицію щодо емігрантської студентської організації росіян ОРЕСО [26, арк.8]. Втім зорієнтоване на безкомпромісне протистояння із емігрантськими студентськими організаціями ЦБ Пролетстуду зайняло ультимативну позицію щодо СІЕ, бойкотуючи цю авторитетну міжнародну студентську організацію. "Ми одержали відомості, що на майбутньому з'їзді СІЕ, так званий ЦЕСУС, збирається підняти питання про прийом його членом СІЕ, як представника українського студентства. Не дивлячись на те, що ми не входимо у зв'язок з СІЕ до того часу, доки там залишаються членами контрреволюційні студентські організації з емігрантських недобитків, але ми вважаємо за потрібне заявити наш протест перед СІЕ з приводу того, що купка емігрантського сміття, викинутого робітниками та селянами з України і об'єднана ЦЕСУСОМ, намагається виступити від імені українського студентства. Ми передоручаємо Вам заявити СІЕ, що єдиним представником українського студентства є ЦБ Пролетстуду на Україні" [5, 59].

Коли навесні 1925 року редакція офіційного органу ЦЕСУС "Студентський вісник" звернулася до редакції офіційного органу ЦБ Пролетстуду "Студент революції" із пропозицією встановити хоча б якийсь зв'язок, то отримала відмову у класичному стилі. "Українське студентство висловило свій погляд на ЦЕСУС, як на організацію, керівництво якої захопили емігрантські недобитки. Представником українського студентства за кордоном ми вважаємо ДОПС. Потреби в зв'язку з ЦЕСУС, хоч би через редакцію його центрального органа, ми не бачимо, а тому від подальшого з Вами листування відмовляємося" [6, 58]. У черговому номері "Студента революції" було розміщено брутальну статтю П. Подільського "На еміграційному смітникові". Показово, що підсумок цієї статті, що пророкував сумну долю ЦЕСУС насправді виявився передбаченням для маріонеткового ДОПС: "Не поможуть ЦЕСУСу й інші заходи. Час од часу тихою безславетною смертю вмирає ЦЕСУС, хоч довго ще буде димувати паскудна емігрантська курилка. Сумна доля генералів без армії чекає ЦЕСУСовських проводирів в найближчому часі" [16, 58].

Як бачимо, в умовах залежності студентського руху радянської України від партійних структур можливості налагодження міжнародних зв'язків узгоджувалися із політичними пріоритетами комуністичного режиму. Поширення "зміновіхівських" настроїв серед еміграції та "успіхи" у справі розколу російського студентського руху об'єднаного в організації ОРЕСО зумовила неадекватну оцінку впливу комуністичної ідеї у середовищі українського студентства еміграції та Західної України. Політика його розколу із наступним згуртуванням лояльної до більшовицького режиму частини довкола контрольованої Комінтерном та залежної від Центрального бюро Пролетарського студентства при ВУРПС Ділового об'єднання поступового студентства (ДОПС) не дала бажаного результату. Абсолютна більшість українських студентських організацій за межами СРСР залишилась у складі демократичної та політично толерантної Центральної спілки українського студентства (ЦЕСУС). Проте можливість налагодження будь-яких професійних контактів з цією аполітичною організацією і надалі відкидалась керівництвом українського Пролетстуду. Натомість ДОПС в умовах наростання невдоволення політикою більшовиків серед громадськості Західної України та еміграції перестало існувати. Чимало активних учасників цієї маріонеткової організації у 30-х роках стали жертвами репресій.

Джерела та література

1. Безродный Є.Ф. Участь Радянської України у міжнародних зв'язках у галузі освіти // Український історичний журнал. - 1977 - № 3. - С. 85-93.

2. В Центральном бюро коммунистического студенчества // Студент революции. - 1922. - № 1. - С. 94-95.

3. Відповідь радянського студентства // Студент революции. - 1923. - № 9-10.

4. Г.В. Русское студенчество в Германии // Студент революции. - 1925. - № 2- С. 53-56.

5. До Ділового об'єднання поступового студентства Західної України та еміграції // Студент революции. - 1925. - № 4.

6. До редакції "Студентський Вісник" // Студент революции. - 1925. - № 5.

7. Дуднік О.Я. Ідеологія та ідеологічні табори в середовищі українського еміграційного студентства на початку 20-х років // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. - 2002. - № 11. - С. 178-186.

8. Дуднік О.Я. Розкол українського студентського руху в еміграції у міжвоєнний період: причини та наслідки // Наук. записки. Іст. науки: Зб. наук. статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - 2002. - Вип. 45. - С. 22-29.

9. Дуднік О.Я. Український студентський рух в еміграції (Центрально- Східна Європа, 20-ті роки XX ст.): автореф. дис. канд. іст. наук. - К., 2003 - 20 с.

10. З життя українського студентства за кордоном. ЦЕСУС // Студент революции. - 1925. - № 3. - С. 58-61.

11. Ковалюк Р.Т. Український студентський рух на західних землях ХІХ-ХХ ст. - Л.: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2001. - 420 с.

12. М.Л. Разложение среди эмигрантского студенчества // Студент революции. - 1923. - № 2-3. - С. 128-129.

13. Націонал-фашистське студентство. Об'єднання поступового студентства в Румунії // Новий шлях. - Число 5-6. - Рік ІІІ. - Львів-Відень, падолист 1925-1926.

14. От редакции // Студент революции.- 1922. - № 1. - С. 3-4.

15. Перший Всеукраїнський з'їзд пролетарського студентства // Новий шлях. - Число 5-6. - Рік ІІІ. - Львів-Відень, падолист 1925-1926.

16. Подільський П. На еміграційному смітникові // Студент революции. - 1925. - № 6. - С. 55-58.

17. Пройденный путь // Студент революции. - 1922. - № 1. - С. 5-8.

18. Пропозиції до ІІІ Всеукраїнського з'їзду Пролетстуду// Студент революції. - 1929. - № 1-2. - С. 77-78.

19. Р-ський. Обличчя класового ворога // Студент революції. - 1929. - №3.

20. Свистович С.М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20-30-і роки ХХ століття). - К.: Варта, 2007.

21. Союз студентських організацій СРСР у Німеччині // Новий шлях. - Число 5-6. - Рік ІІІ. - Львів-Відень, падолист 1925-1926.

22. Съезд белоподкладочного студенчества // Студент революции. - 1922. - №1.

23. Наше эмигрантское студенчество в Чехословакии // Студент революции. - 1922. - №1.

24. Центральний державний архів громадських організацій України. - Ф.1. - Оп.20. - Спр.1824.

25. Там само. - Ф.6. - Оп.6-1. - Спр.84.

26. Там само. - Ф.6. - Оп.6-1. - Спр.86.

27. Там само. - Ф.6. - Оп.6-1. - Спр.207.

28. Там само. - Ф.269. - Оп.1. - Спр.512.

29. Там само. - Ф.269. - Оп.1. - Спр.523.

30. Там само. - Ф.269. - Оп.1. - Спр.531.

31. Там само. - Ф.269. - Оп.1. - Спр.638.

32. Центральний союз українського студентства в Празі. Всім вищим школам на Радянській Україні, 31 жовтня 1923 року // Студент революции. - 1923. - № 9-10. - С. 26-27.

33. Черноцький. Серед радянського студентства в Чехословаччині // Студент революції. - 1929. - № 3. - С. 59-60.

Размещено на Allbest.ru