Політичні репресії проти болгар на Миколаївщині в 30-40 роки XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні репресії проти болгар на Миколаївщині в 30-40 роки XX століття

Гамза В.І., Ліньов А.А.

Політичні репресії проти окремих груп населення в СРСР були складовим елементом політики ВКП(б) в 30-40-х роках XX ст. Жертвами сталінського режиму ставали робітники, селяни, службовці, інтелігенція, військові, духовенство, партійні і державні функціонери. Злочинні дії влади спрямовувались проти громадян всіх національностей, хоча за каральними заходами проглядались і національні аспекти.

Репресивна система вишукувала серед представників різних національностей шпигунів іноземних розвідок, ворогів, які приносили шкоду радянській державі і з якими необхідно було розправлятися[1, 331].

По так званих “національних лініях”, що становили окремий розділ статистичного звіту, облікові підрозділи обласних управлінь народного комісаріату внутрішніх справ (УНКВС) повинні були умовно віднести заарештованих до відповідних груп. Звіти передбачали: польські, німецькі, харбінські, латиські, естонські, грецькі і болгарські лінії [2, 312]. Болгарське населення, що проживало переважно на півдні України і, зокрема, Миколаївщини, як і інші національні меншини зазнало організованих ударів каральної машини.

На території сучасної Миколаївської області болгари розселялися компактно і дисперсно починаючи з 70-х років 18 століття (сс. Димово, Щербані).

Найбільш багаточисельним було селище Тернівка (зараз мікрорайон м.Миколаєва), засноване в 1791 році і заселена вихідцями із східної Фракії в 1802 році. Окремі міграції болгар на територію краю відбувались наприкінці XK -- на початку XX століття із інших місць компактного проживання, а також із Болгарії. Після більшовицького перевороту 1917 року переїзди болгар до України і на Миколаївщину стали поодинокими і згодом майже припинились.

За офіційними даними в 1929 році Тернівська сільрада за своїм складом була національною, із переважною кількістю болгар, а все її населення складало 5125 осіб [3, 216].

Одними з перших наступ тоталітарної системи відчули селяни. Відомо, що жителі Тернівки традиційно займалися сільським господарством, в тому числі овочівництвом. В дорадянські часи тут сформувався подвірний принцип землекористування, який передбачав закріплення за родинами ділянок, що передавались у спадщину. В 20-х роках XX століття внаслідок процесів укрупнення на території селищної громади виникли декілька колективних господарств. В 1929 році діяли комуни ім. Ф. Дзержинського, ім. Леніна, артілі “Іскра”, ім. Свердлова, “Червоний Схід”, “Вільний орач Жовтня” [3,216].

Водночас, більшість селян (56% дворів) не бажали вступати до нових утворень, вважаючи, що сімейні форми господарювання є більш зручними і ефективними. Подібні настрої суперечили партійній політиці, націленій на усуспільнення землі, реманенту та худоби. На листопадовому 1929 року пленумі ЦК ВКП(б) були жорстко засуджені будьякі спроби відхилення від генеральної лінії партії на суцільну колективізацію, а в грудні того ж року Й. Сталін визначив нове стратегічне завдання -- перехід до політики ліквідації куркульства як класу. Виконуючи партійні директиви, президія Тернівської сільської ради вже 19 січня 1930 року розпочала репресивні заходи проти одноосібників, в першу чергу заможних. У 16 родин за невиконання планів хлібозаготівлі конфіскували будинки і майно.

Постраждали: Г.І. Ганчо, Д.Д. Дмитрієв, Ф.І. Сербін, П.М. Скарлат та інші, [4, арк.8, 14; 5, 151] а через тиждень ще у 11 сімейств відібрали майно. Особливої жорстокості зазнала сім'я Г.І. Ганчо, в якій було шестеро дітей віком від одного до шести років та батько господаря 83 років. В люті морози їх виселили із власного будинку і поселили в землянці; все майно і худобу відібрали [6, 81].

Частина селян змушена була покинути Тернівку, в якій майже 130 років проживали їхні предки. Місцева влада примусово розкуркулила з подальшим виселенням О.Г. Брятко, Д.Ф. Бузніка, І.В. Волчо, О.О. Деордієва, Я.М. Коча, М.Д. Черно та інших [4, арк.73]. Згідно із інструкцією ЦВК та РНК СРСР найбільш заможних куркулів виселяли у віддалені місцевості СРСР, інших -- в межах району. У селян конфісковували житлові і господарські побудови, реманент, худобу, продовольчі і кормові запаси, насіння, домашнє майно а також готівку.

Звичайно, така політика викликала гостре обурення з боку громадян. Деякі із них відкрито виступали проти насильницької колективізації та розкуркулення. Житель с. Бармашовки болгарин Ф.С. Васильєв на зборах членів місцевого товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ) висловився: “ТСОЗ -- це панщина, і селяни, які увійдуть туди залишаться голими...” [7, арк.19-20; 8, 16].

Примусове укрупнення господарств супроводжувалось жорсткими кампаніями державної хлібозаготівлі. Тих селян, які виступали проти цих заходів, звинувачували в антирадянській агітації та пропаганді і засуджували за статтею 54-10 КК УСРР до виселення в північні регіони. За таким визначенням відправили до міста Котлас (Архангельська область) мешканця с. Кантакузівка Вознесенського району Г.М. Семчова (народився в м. Дряново, Болгарія) [9, 321; 10, 66].

На півночі опинився і тернівчанин Ф.І. Сербін разом із дружиною, сином і донькою. В 1935 році він самовільно повернувся до рідного села, де працював сторожем в місцевій кооперації. Пізніше, в 1937 році його звинуватили в антирадянській агітації і за вироком трійки при УНКВС розстріляли [5, 151; 11, арк.17].

Наступ на одноосібні господарства, депортація селян у віддалені райони країни, а також силове проведення хлібозаготівельних кампаній призвели до голодомору, який торкнувся і Тернівки. Члени місцевої комуни ім. Леніна в листі до редакції газети “Шлях індустріалізації” від 7 березня 1932 року писали: “Повідомляємо ..., що члени комуни дуже голодують, вже чотири дні як не бачать навіть крихти хліба. Просимо Миколаївські організації звернути на це увагу та надати негайну допомогу” [9, 38]. Політичне керівництво країни намагалось приховувати інформацію щодо голоду. Саме це слово заборонялось вживати в документах партійних і державних органів, а також в засобах масової інформації. Порушників заборони карали навіть ув'язненням. Так, мешканку Тернівки Г.Д. Стоєву засудили умовно до ув'язнення в концтабір за “розповсюдження чуток про голод” [9, 336].

Деякі заможні селяни ще до початку масових кампаній по розкуркулюванню ліквідовували власні господарства, продавали майно і виїжджали до міста. Але й тут вони підпадали під репресивні дії влади. Нові городяни не знали, що згідно із директивою органів державного політичного управління (ДПУ) агентурним шляхом збиралась інформація щодо їх адрес, місць роботи, складу сім'ї, майнового стану до переїзду в Миколаїв. В період масових репресій 1937 --1938 років всі ці дані органи НКВС з особливою ретельністю використовували при “розкручуванні” політичних справ. Так, у звинуваченні проти Г.І. Деордієва, працівника заводу “Дормашина” зазначалось, що в “1929 році він побоюючись бути розкуркуленим і висланим ліквідував в с. Тернівка своє господарство і виїхав до м. Миколаєва.” Влада не “вибачила йому куркульського минулого”: в подальшому його було страчено із конфіскацією майна. [12, арк.33]. В квітні 1935 року заарештували уродженця Тернівки І.М. Іванова, який працював робітником на металпромкомбінаті міського промсоюзу. В матеріалах справи записано, що той “проводив на заводі А. Марті контрреволюційну агітацію і розпалював національну ворожнечу серед робітників (антисемітизм)”. Слідство також “врахувало” факти про військову службу Іванова в кубанському полку в період до 1917 року, участь в денікінській армії, подальшу еміграцію до Польщі і повернення до СРСР (1923 р.). Постановою особливої наради при народному комісарі внутрішніх справ СРСР від 20 липня 1935 року за антирадянську агітацію його вислали до Красноярського краю [13, 30-31].

Масовий політичний терор торкнувся і представників національної інтелігенції. Ще за декілька років до початку тотальних репресій було заарештовано болгарина Прокопенка Василя Георгійовича, завідуючого трудовою школою № 25. Цей педагог з 1912 по 1918 роки вчителював в Тернівці, а потім в с. Варварівка (зараз мікрорайон м. Миколаєва). У звинуваченні зазначалось, що “він здійснював виховну роботу серед учнів в антирадянському дусі, в результаті чого деякі із них в 1928 році в період перевиборів до сільрад виготовили рукописні антирадянські листівки і розповсюджували їх в селі Варварівка. В них було написано: “За радянську владу, але без комуністів!” [14, арк.58; 5, 138]. Органи засудили вчителя до п'яти років ВТТ (виправно-трудових таборів). Подальша доля цієї людини невідома.

В 1937--38 роках каральні дії влади проти педагогів, як і інших категорій населення значно посилились. Вихідцю із Тернівки П.О. Черно, завідуючому кабінетом хімії при інституті підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників, поставили у вину посібництво антирадянській націоналістичній організації. Під час інсценованої очної ставки між свідком М.Ф. Лєщенко і П.О. Черно йшлося проте, нібито останній дав згоду дістати хімічні реактиви для виготовлення вибухівки. Xоча Черно категорично заперечував ці вигадки, сталінське правосуддя винесло йому суворий вирок - розстріл. Каральні органи виявили особливу жорстокість і підступництво до родичів страченого: їм повідомили, ніби то П.О. Черно засуджено до 10 років без права листування і вислано в північні табори, де він помер від раку печінки [15, арк.2, 34, 36].

До стану ворогів народу включили земляка Черно, О.С. Васильєва -- викладача математики на курсах майстрів соціалістичної праці при Миколаївському трамвайному парку. В 1938 році його позбавили волі за звинуваченням в участі у контрреволюційній підпільній повстанській організації. Заарештований в своїй заяві спробував “щиро зізнатися і відверто розповісти про свою контрреволюційну діяльність” під час панування гетьмана Скоропадського, наступу армій генералів Денікіна і Врангеля. Васильєв сподівався, що керівництво облуправління НКВС врахує його відвертість і надасть можливість “чесно, по-стаханівськи працювати”.

Але органи оцінили “білогвардійське минуле” Васильєва у відповідності із службовими директивами: підсудного стратили, а його майно конфіскували [16, арк.6, 16, 17; 19] Жертвами свавілля влади стали вчителі -- болгари: Г.Д. Бєлік, А.А. Діордієв, К.В. Пєтков та інші. Репресії застосовувались і щодо студентів. В 1938 році ув'язнили К.В. Пєткова, студента 4 курсу Миколаївського педінституту, але за недостатністю доказів його справу було припинено [17, 32] .

Серед репресованих опинився І.К. Бузнік, інженер Миколаївського будівельного тресту, який народився і виріс в Тернівці. В матеріалах слідства наголошувалось на його службі офіцером старої і білої армії, підкреслювалось, що він, навіть, був “з 1925 року шпигуном болгарської розвідки”. Рішенням трійки при УНКВС цю людину засудили до вищої міри покарання із конфіскацією особистого майна [18].

Каральні заходи проти інтелігенції продовжувались і в післявоєнний період. В червні 1946 року військовий трибунал розглядав справу вчителя Миколаївської середньої школи №7 -- тернівчанина С.І. Цвєтко. В дорадянський час він закінчив з медаллю гімназію, навчався в Одеському університеті, викладав історію, географію, українську мову в школах міст Первомайська, Миколаєва і Одеси, активно працював в складі етнографо-лінгвістичної секції при Одеській комісії краєзнавства, був автором наукових статей з питань культури та побуту болгар півдня України [19, 36]. 62-річного науковця звинуватили у співробітництві з німецькими окупантами [20] і засудили до 10 років ВТТ з конфіскацією майна. Подальша його доля невідома, реабілітований в 1991 році [5, 173].

Зміцнюючи тоталітарний режим владні органи використовували різноманітний арсенал засобів, націлених на те, щоб залякати населення і зламати його опір. Але і в умовах зростаючого ідеологічного тиску не всі громадяни піддавались ідеологічній обробці. Деякі з них відверто критикували політику ВКП(б). Працівник тернівського колгоспу ім.Коларова М.О. Серебрич під час бесіди з односельцями відверто називав Сталіна контрреволюціонером, який знищив багато чесних людей, заявляв, що страта Тухачевського, Уборевича, Якіра та інших воєноначальників є злочином. Виступ М.О. Серебрича був обговорений на загальних зборах членів колгоспу і кваліфікований як “терористичний випад”. До того ж, його звинуватили в агітації, націленій на зрив продажу державі надлишків хліба. В серпні 1937 року М.О. Серебрича розстріляли [21, арк.5, 28]. За вислови в “захист ворога народу Тухачевського і похабні образи товариша Сталіна” в 1938 році стратили члена однієї із місцевих артілей О.К. Волчана [5, 46].

Управління НКВС в областях свідомо фабрикувало групові справи, щоб продемонструвати наявність організованої антирадянської опозиції. Нерідко використовувався “національний підхід”. Так, в 1938 році було “сфабриковано” справу групи болгар -- колишніх куркулів із Первомайського району Миколаївської області. До неї входили уродженці старого болгарського поселення Ольшанка -- брати Михайло, Петро та Семен Владови [22,35], які на той час проживали в с. Грушівка, а також мешканці міста Первомайська В.П. Добров, Д.І. Опря, Г.І. Бужан, К.С. Кіров, Д.Я. Тодоров. В офіційному звинуваченні зазначалось, що учасники організації проводили “антирадянську агітацію серед робітників і службовців, розповсюджували провокаційні чутки про війну... вихваляли фашистський лад Болгарії, прагнучи довести, що там добре життя.” Всіх болгар, що проходили по цій справі було страчено [23, арк.15-148; 22, 45, 74, 91, 132, 163].

В 1937 році в м.Очакові проводилося слідство по справі церковників, очолюваних священиком X.Г. Господіновим (народився в 1872 році в с. Кара-Піліт Старозагорського повіту у Болгарії). На момент арешту священнослужитель проживав в с. Куцуруб Очаківського району. До групи також входили церковний староста Ф.Г. Данілов та активіст громади І.І. Дубіна. В матеріалах справи підкреслювалось, що церковники “агітують відсталу частину селян із колгоспу “Червоний Партизан” не виходити на роботу у недільні дні..., під видом релігії здійснюють антирадянську агітацію..., а Дубіна взагалі заявляв, що влада представляє собою купу аферистів, які знущаються над народом.” Церковників спонукала така ж доля як і болгар із Первомайщини [24, арк.65-68; 25, 24]

Під оберти репресивної машини попадали цілі сім'ї. її жертвами стали М.П. Тумберкакі і його донька Є.М. Тумберкакі -- вихідці із греко-болгарського села Малий Аджалик (с.Свердлове Благоєвського району Одеської області). Главу сімейства в 1930 році за виступ проти колективізації відправили до Сибіру (м. Томськ) строком на 5 років. Разом із односельцем К. Граматікою та іншими він двічі тікав із заслання, а потім самовільно повернувся до Тернівки, де на той час проживала його сім'я. Тут він влаштувався чорноробочим в радгосп ім. Коларова. Вислів Тумберкакі про те, що “раніше били і садили куркулів, а зараз вже нікого садити” став для нього роковим. До того ж в матеріалах справи зазначалось, що “він не забезпечував належний догляд за кіньми”. Вирок трійки був безжалісним -- розстріл. [26, арк.1, 8, 20; 5, 166]. Донька Тумберкакі -- Євгенія “серед молоді і дівчат Тернівки висловлювала невдоволення заходами радянської влади”. У звинувачувальній постанові було вказано також про те, що вона в присутності групи працівників місцевого радгоспу критично оцінила проведення підписки на державні позики. Все це їй коштувало 8 років трудових таборів в м.Магадан. Знедолена мати в червні 1937 року звернулась із заявою до прокурора СРСР з проханням переглянути справу, але протест прокуратури на рішення трійки відхилили [26, арк.1, 15, 30; 5, 165].

За межі місця проживання (с. Радіонівка Вознесенського району) виселили С.Є. Єнчева, який народився в с.Констянтинів (Болгарія) і його сина А.С. Єнчева [27].

Особливо прискіпливо органи розглядали справи болгар, які прибули порівняно недавно із-за кордону і підтримували зв'язки із батьківщиною. Як відомо в Болгарії в 1935 році було встановлено монархічну диктатуру царя Бориса ІІІ. В зовнішній політиці монарх орієнтувався на фашистську Німеччину, що згодом призвело до погіршення стосунків з СРСР. Це в певній мірі відчували болгари, що проживали в радянській країні.

Xарактерна доля Г.П. Чернєва, який народився в Разградскій околїі (Болгарія). Під час Першої світової війни він попав у полон, після чого в 1916 році залишився в Росії. В 30-х роках Чернєв займався овочівництвом в с.Ново-Андріївка Варварівського району Миколаївської області. В документах слідчої справи підкреслювалось, що за матеріальним станом він був заможним, “двічі розкуркулювався...., мав постійну найману силу до 25 осіб, декілька коней, тощо.” Окремо зазначалось про його листування із батьками, сестрою, сином та іншими родичами в Болгарії. У звинуваченні було записано, що Чернєв вихваляв фашистський режим в Болгарії. В жовтні 1938 року трійка УНКВС ухвалила вирок щодо нього -- розстріл з конфіскацією майна. На прохання сина потерпілого в 1956 році постановою Миколаївського обласного суду справу припинили за недостатністю звинувачень [28, арк.2, 8, 11, 27, 29] Така ж доля очікувала М.С. Вачкова, що народився у 1898 році у с. Темніску (Болгарія). Болгар К.М. Бонєва (1884 р.н. с. Катаржина), Г.І. Дойч (1893 р.н. с. Врагеш), М.Г. Попова (1889 р.н. с. Береству), які працювали в сільськогосподарській галузі на території Миколаївщини у різні часи засудили до ВТТ [29, 16].

Репресій зазнав тернівчанин Д.О. Богданов, (народився в 1886 в м.Тирново, в документах не уточнюється у Великочи Малко Тирново). Напередодні жовтневого перевороту 1917 року він прибув до Тернівки, де налагодив вирощування овочів. За даними свідків в його господарстві працювали близько 40 найманих працівників. Заможного господаря під час колективізації розкуркулили, після чого він вимушений був працювати городником у приміському господарстві міліції, а в 1935 році заарештували. В матеріалах слідства наводились факти про бажання Богданова повернутися до Болгарії, оскільки там “добре живеться”. Особлива нарада при НКВС СРСР звинуватила його у вербуванні охочих нелегально переїхати до Румунії і Болгарії і засудила до п'яти років виправно-трудових таборів. У висновках наради зазначалось, що Богданов не виїхав до Болгарії з причини небажання залишити свою сім'ю, що проживала в СРСР [30, арк.10, 16, 20; 5, 35].

В 1938 році було розстріляно болгарина М.К. Попова завідуючого артілі “Червоний Трудовик”. Крім типових звинувачень у нелояльності до радянської влади, Попову “зарахували до гріхів” листування із братом, який емігрував до Болгарії під час громадянської війни [31, арк.8, 21, 25].

Болгарська тема використовувалась навіть в тих процесах, де учасниками проходили українці і росіяни. В 1937 році розглядалось справа архієпископа О.В. Нагорського, уродженця міста Батурина. На час арешту він проживав в м.Миколаєві.

Архієпископа звинуватили у дискредитації нової радянської конституції і підбурюванні віруючих до виступів за повернення церков. Причому наголошувалось, що О.В. Нагорський підтримував зв'язки із донькою у Болгарії: “надсилав їй антирадянську інформацію і отримував від неї кошти” [32, арк.92; 13, 38].

Таким чином болгарське населення Миколаївщини в 30-40-х роках XX століття зазнало типових репресій з боку сталінського режиму: від позбавлення виборчих прав до вищої міри покарання.

За нашими підрахунками жертвами репресивних заходів стали близько 150 болгар -- мешканців Тернівки та інших населених пунктів області. Внаслідок примусової колективізації багато селян залишили власні господарства і переїхали до міст, що об'єктивно руйнувало їхнє традиційне соціокультурне і етнічне середовище. Погіршення відносин між СРСР та Болгарією використовувалось органами НКВС як один із аргументів у впровадженні “болгарської національної лінії”, грубо порушувались елементарні права і свободи людей. Це призводило до образи гідності болгар, які десятиріччями проживали спільно з українцями і росіянами і, фактично, стали корінним населенням.

Джерела та література

терор болгарин політика

1. Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20 -- 50-ті роки XX століття. -- К., -- 2000.

2. Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х -- 1950-ті рр.). Історикостатистичне дослідження: Монографія. -- Донецьк, 2003.

3. Вся Николаевщина.1929 год. -- Николаев. -- 1929.

4. Державний архів Миколаївської області (ДАМО). -- Ф.р162.Оп. 1. -- Спр. 613.

5. Реабілітовані Історією. Відомості про громадян, що зазнали політичних репресій. Вип.7. -- Миколаїв,1999.

6. Макарчук С., Рихальський М. Колективізація сільського господарства на Миколаївщині та її наслідки //Масові репресії на Миколаївщині 1920 -- 1950-ті роки. -- Київ -- Миколаїв. -- 2004.

7. ДАМО. --Ф. р.5859. --Оп .2. -- Спр. 952.

8. Реабілітовані Історією. Відомості про громадян, що зазнали політичних репресій. Вип.9. -- Миколаїв,1999.

9. Трагедія століття: голодомор 1932 -- 1933 років на Миколаївщині. -- Миколаїв. -- 2003.

10. Реабілітовані Історією. Відомості про громадян, що зазнали політичних репресій. Вип.10. -- Миколаїв, 1999.

11. ДАМО.-- Ф. р.5859. --Оп .2. -- Спр.4336.

12. ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 1695.

13. Бюлетень.Відомості про громадян,що зазнали політичних репресій. Вип.1. -- Миколаїв,1996.

14. ДАМО. -- Ф. р.5859. --Оп. 2. --Спр. 3977.

15. ДАМО. --Ф. р.5859. --Оп. 2. -- Спр. 3650.

16. ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 946.

17. Бюлетень.Відомості про громадян,що зазнали політичних репресій. Вип.3. -- Миколаїв,1996.

18. Бузнік І.К. Облікова картка громадянина, що зазнав політичних репресій. /Архів Миколаївської обласної редакційно видавничої групи “Реабілітовані історією”.

19. Серебрянникова Н.И. Сергей Цветко и его вклад в изучение народной медицины юга Украины.//Одеська болгаристика. Вип.2.Одесса. -- 2004.

20. Цвєтко С.І. Облікова картка громадянина, що зазнав політичних репресій. Архів Миколаївської обласної редакційно-видавничої групи “Реабілітовані історією”.

21. ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 4551.

22. Реабілітовані історією.Масові репресії на Миколаївшині 1920

— 50-і роки.Бюлетень.Вип.14. -- Миколаїв, 2001.

23. ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 6597.

24. ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 6323.

25. Реабілітовані Історією. Відомості про громадян, що зазнали політичних репресій. Вип.12. -- Миколаїв,1999. 26.ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 4803.

27. Єнчев С.Є. Облікова картка громадянина, що зазнав політичних репресій. Архів Миколаївської обласної редакційно видавничої групи “Реабілітовані історією”; Єнчев А.С.: Облікова картка громадянина, що зазнав політичних репресій. /Архів Миколаївської обласної редакційно-видавничої групи “Реабілітовані історією”.

28. ДАМО. -- ф. р. 5859. -- Оп. 2. -- Спр. 5186.

29. Реабілітовані Історією. Відомості про громадян, що зазнали політичних репресій. Вип.12. -- Миколаїв,1999.

30. ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 684.

31. ДАМО. -- Ф. р.5859. -- Оп. 2. -- Спр. 3901.

Размещено на Allbest.ru