З історії трипільської культури на Миколаївщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії трипільської культури на Миколаївщині

Требух О.О.

Серед кола землеробських культур Трипільська (перша половина VI -- початку III тис. до н.е.) залишила найяскравіший слід у давній історії України. Вона є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Була складовою частиною великої трипільсько-кукутенської спільноти, що займала переважно територію лісоостепової смуги Правобережної України та Молдови.

Для трипільської культури в Україні дослідники використовують періодизацію, згідно якої виділяються три періоди в існуванні Трипільської культури: ранній (А), середній (В) та пізній (С). Всередині періодів виділено етапи: період В розділено на етапи ВІ, ВІ/ВІІ, ВІІ, період С -- на етапи CI та СІІ.

Дослідженням та вивченням пам'яток трипілля регіону відомі такі дослідники, як В.П. Харлампович, Ф.А. Козубовський, О.Ф. Лагодовська, В.М. Даниленко, Т.Г. Сискова, В.І. Нікітін, В.І. Неприна, В.Г. Збенович, О.Г. Шапошникова, В.Н. Фоменко, Ю.С. Гребенников, Н.Д. Довженко, В.М. Клюшинцев, В.Ф. Єлисеєв, О.М. Балушкін, М.О. Чмихов, О.М. Загребельний, М.Т. Товкайло та ін.

Пам'ятки трипільської культури розміщені в північних районах Миколаївщини: Кривоозерському, Первомайському, Доманівському, Арбузинському та Братському, окремі пам'ятки відомі в Вознесенському, Новоодеському та Новобугському районах.

Заселення трипільськими племенами Південного Побужжя відбувалося своєрідними хвилями, котрі на різних етапах існування культури виплескувались в різних напрямках з районів первинного проживання.Одну з перших хвиль проникнення трипільських племен у Степове Побужжя фіксують матеріали поселень Пугач, Гард, Гард ІІІ та JV. Вони знаходилися на обох берегів р. Південний Буг в урочищі Гард поблизу м.Південноукраїнська і становили компактну групу. Відстань між ними 300 -- 350 м [6,191]. Ці стоянки невеликі за розмірами. Відкрито сліди численних вогнищ, навколо яких відмічається концентрація кам'яних знарядь, відходів від їх виготовлення, кісток тварин, кераміки. Список фауни культурних шарів з різних стоянок дуже близький.

Матеріали поселень Степового Побужжя дають можливість простежити становлення і розвиток взаємин Трипілля А та буго-дністровської культур. Проникнувши в басейн Південного Бугу, ранньотрипільські громади увійшли в зону, заселену і якоюсь мірою контрольовану пізньонеолітичним буго-дністровським населенням і заселили невелику ділянку середньої течії Південного Бугу. Міжетнічні зв'язки ґрунтувались на взаємовигідному обміні матеріальними цінностями, який вівся можливо, на засадах партнерства [5,38 ].

Наступний етап заселення трипільськими племенами фіксують археологічні матеріали рубежу VI -- ІІІ тис. до н.е. та особливо в першу чверть ІІІ тис. до н.е., коли окремі групи томашівського населення (група пам'яток трипільської історико-культурної області) стали поступово освоювати прилеглу зону степу, яка за природними умовами була близькою. Вони просувалися, ймовірно шляхами, прокладеними, в Південному Побужжі від гирла Синюхи до м. Вознесенська ще на ранньому етапі Трипілля, задовго до формування в Буго-Дніпровському межиріччі етносоціального томашівського організму.

На зазначеній території зв'язки набувають характеру міграцій. Тут фіксуються декілька хвиль неодноразового просунення томашівського населення в степове Побужжя. Одне з них відкрито в Новорозанівці на р. Інгул, де окрім трипільських матеріалів томашівської культури в тому ж культурному шарі, виявлено середньостогівську і нижньомихайлівську кераміку характерну для Дніпровського Надпоріжжя. Інші томашівські поселення в степу, а їх більше десяти, зосереджені вздовж Південного Бугу і в глибині балок: Гард, Гард ІІІ, Гард ІУ, Виноградний Сад, Семенівка, Нестеренкова балка, крім того, Ташлик ІІ на лівій притоці Південного Бугу.

Головні транзитні шляхи розселення населення трипільської культури проходили по Південному Бузі, його лівим притокам -- Гірському Тикічу, Ятрані, Синюсі та Інгулу. Характерно, що пам'ятки розташовані біля перевозів та бродів, добре відомих в давнину. На Південному Бузі відомо 9 бродів та перевозів: Витовтів брід нижче гирла Синюхи; Мигійський та Піщаний перевози (вище Гарду); Гардовий перевіз біля самого Гарду; Кременецький брід; Безіменний перевіз; Чартайський та Овечій броди; Соколанський перевіз та Синюхин брід вище гирла Синюхи [2,42].

В Південному Побужжі Миколаївською археологічною експедицією Інституту археології досліджено ряд поховань трипільців (Константинівка ІІ к.1, п.23; Виноградний Сад к.2, п.7; Прибужани к.4.п.19 та ін.), основних із супровідним інвентарем, навколо яких робився кромлех і споруджувався курган, так і впускні, без інвентарні. Трипільці орієнтували небіжчиків на східний сектор горизонту, що пояснюється зв'язком поховальної обрядовості пізніх трипільців та ідеї ”відродження” померлих родичів з культом народження (воскресіння) небесних світил. Тому пізньотрипільське населення хоронило небіжчиків переважно в напрямі сходу Сонця та Місяця.

Досліджено також і кургани-святилища (Нова-Одеса ІІІ к.2; урочище Кременчуг к.4 і к.2). Можна вважати, що біля курганів-храмів час від часу збиралася община, аби вшанувати, пращурів, принести жертви богам, відзначити печальні й радісні події. Не виключено, що кургани слугували й своєрідними обсерваторіями.

Критеріями вірогідного розселення трипільців на південь були схожі географічні умови та помірна вологість клімату, які забезпечують добрі врожаї зернових культур.

Сільське господарство трипільців регіону носило, як правило комплексний характер, де землеробство завжди виступало разом з тваринництвом у певному поєднанні.

Для обробки землі трипільці широко використовували різні знаряддя -- мотики, робоча частина яких виготовлювалася з кременю або рогу. Збір врожаю здійснювався за допомогою серпів з кремінними вкладками.

їжу вживали переважно рослинну -- каті з плівчастих пшениць, проса, гороху, ячменю, який також використовували для виробництва пива.

Під час існування трипільської культури третього етапу (С), клімат стає посушливим, що унеможливлює ведення землеробства в степу, на схід від центру трипільської культури.

За великого впливу збиральництва та мисливства, рибальство трипільських племен мало свій, специфічний склад культурних рослин, добре пристосований до примітивного способу господарювання. Погіршення кліматичних умов призвело до змін у господарській діяльності. Землеробство набуло меншого значення, поступаючись скотарству [4, 197].

Важливою складовою частиною комплексного землеробсько-скотарського господарства було тваринництво.

Вирощувалися всі основні види домашніх тварин, проте їх співвідношення у стаді було тісно пов'язане з локальними умовами та характером пам'яток. Видовий склад та співвідношення між дикою та домашньою фауною було в залежності від конкретної ситуації.

Наприклад, у період міграції трипільського населення зростала питома вага полювання, скорочувалося поголів'я свиней, але зростало число дрібної рогатої худоби. В Південному Побужжі переважав молочний напрямок в трипільському тваринництві.

На окраїнах трипільського світу полювання відігравало значнішу роль, люди не відмовлялися від використання всіх доступних ресурсів для харчування.

М'ясо отримували від домашніх тварин (велика рогата худоба, свиня, вівці), які давали також молоко, шкіри, бавовну, та від полювання (олені, косулі, кабани та ін.). Копитні тварини здобувалися насамперед заради м'яса хоча, звичайно, використовувалися і шкіра, і жили, і кістки, і роги. Серед тих тварин яких можна вважати хутряними (борсук, бобер, вовк, куниця, заєць, бабак, лисиця, видра, кіт лісовий) [1, 208].

Знайдено багато слідів рибальства на численних рибальських стоянках трипільців на Південному Бузі, особливо в районі порогів.

Переважну більшість речей, необхідних у побуті -- частину знарядь праці, взуття, одяг виробляли в кожному господарстві. У виготовленні знарядь праці найперше місце займав кремінь (скребачки, ножі, проколки, леза серпів, наконечники стріл, дротиків), обробка якого досягла досконалості.

Значний асортимент виробів домашнього призначення виготовлявся з дерева. Це насамперед руків'я для різноманітних знарядь -- мотик, сокир, ножів та скребачок, оправи для серпів з крем'яними вкладками.

Трипільцями вироблявся кухонний, так і різноманітний орнаментований столовий посуд. Його використовували не тільки для приготування їжі, але і зберігання припасів, води, молока. Окремо існував посуд для культових церемоній зооморфні та антропоморфні посудини.

Важливим етапом виготовлення посуду була обробка поверхні та орнаментування. Крім архаїчних типів орнаментації, пов'язаних зі штампами, врізаними лініями тощо прогресує технологія виготовлення розписного посуду. Найдавніші зразки розписувалися мінеральними фарбами (вохра, тальк, оксид марганцю) після випалу. Пізніше перейшли на покриття поверхні кольоровими переважно білою або цегляного кольору, ангобами і розпису до випалу. Для надання поверхні декоративного вигляду застосовували шліфування покриття рідкою глиною, пізніше в трипільських племен так і степових використовували прийом розчісування поверхні, з'являється орнамент з відбитків переплетеної мотузки.

Слід припустити, що в культурно-економічному житті трипільців, велике значення мали і сухопутні шляхи -- торгові лісостепові і степові дороги, що пронизували всю територію поширення культури і вели далеко за її межі -- на схід, на південь.

З транспортних засобів були відомі сани, в які запрягали одного або двох биків -- знайдено численні глиняні моделі цих виробів на великих поселеннях трипільської культури. Можливо, були відомі в'ючні тварини. Факт транспортування мідної руди до трипільських поселень з родовищ у Трансільванії свідчить про наявність ефективного транспорту на суходолі.

Глиняна модель човна типу довбанки і знахідки їх в річці Південний Буг вказує на наявність річкових засобів пересування. При розкопках в Усатові (Одещина) знайдено навіть кам'яний якір [3, 96].

Склалися сприятливі умови для взаємодії трипільців з енеолітичним степовим населенням, що базувалося на взаємовигідному обміні продуктами землеробства, металом, худобою, технічними та культурними надбаннями в першу чверть ІІІ тис. до н.е.

Найперше -- сировина для виготовленя потрібних речей. А найпотрібніші речі -- інструменти, зброя. Далі йдуть речі, роблять життя красивим, підкреслюють заможність та становище в суспільстві господаря -- це одяг, прикраси, гарний посуд. Ось основний перелік товарів, які були предметами обміну в трипільський час. Потрібен був і кремінь для стріл, серпів, скребачок. Сіль.

На думку дослідників, особливо бажаним товаром були великі, необроблені пластини, які знаходять у складі скарбів. Це були престижні вироби, так само, як мідні сокири та прикраси.

Поклади кременю відомі і у Побужжі, але досить низької якості. Якщо мідь і золото, а також вироби з них можна вважати престижним товаром, то таким самим, а на додачу ще й стратегічною сировиною в енеоліті лишався кремінь. А потреба в обміні виникала знов -- таки тому, що десь був поряд кремінь, а десь його не було

Ще одним предметом обміну був мальований посуд. Ним обмінювалися трипільці між собою, а також поставляли його сусідам. На обмін йшли переважної вироби, придатні для транспортування -- невеликі кубки, миски. Мальований посуд розходився далеко за межі Трипілля. Знаходять його у степових курганах на Півдня України, в усатівських похованнях.

Внаслідок відповідних міграційних зрушень у Надчорномор'ї складається кілька перехідних, синкретичних культурних груп, на ґрунті яких незабаром формується усатівська та серезліївська культури.

Вони поєднують в собі пізньотрипільські та індоевропейські -- степові риси. Провідну роль серед її представників відігравали саме носії останіх, про що свідчать багаті підкурганні поховання представників племінної верхівки, в яких втілені саме індоєвропейські традиції. Померлих ховали за степовим звичаем в ямах у скорченому положені, посипаючи їх вохрою. Істотно відзначити також провідну роль скотарства з орієнтаціею на дрібну рогату худобу, поширення степової керамічної традиції тощо.

трипільський культура плем'я побужжя

Література

1. Журавльов О.П. Мисливство трипільських племен України // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали наук.практ. конфер.--К.: Просвіта, 2004.-- С.201-210.

2. Мовша Т.Г. Актуальные проблемы истории позднетрипольского населения Днестровско-Днепровского междуречья // Тезы. докл. І полевой семинар. Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине.--Тальянки,1990.-- С.169-174.

3. Патокова Э.Ф. Усатовское поселение и могильники.--К.: Наукова думка,1979.-- 186 с.

4. Пашкевич Г.О. Палеоботанічні дослідження трипільської культури // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали наук.-практ. конфер.--К.: Просвіта,2004.-- С.194-200.

5. Сіскова Т. Попередній звіт про розкопки в с.Грушівка, Первомайського району типу // Археологічні пам'ятки УРСР.--Т.І.-К.: АН Украінської РСР, 1949.-- С.184-188.

6. Товкайло М.Т. До питання про взаємини населення бугодністровської та ранньотрипільської культур у Степовому Побужжі // Тезы. докл. І полевой семинар. Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине.--Тальянки, 1990.-- С.191-194.

Размещено на Allbest.ru