Попередні результати дослідження лінії захисту східної частини ур. Оленин Парк на території Пліснеського археологічного комплексу в 2010 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОПЕРЕДНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІНІЇ ЗАХИСТУ СХІДНОЇ ЧАСТИНИ УР. ОЛЕНИН ПАРК НА ТЕРИТОРІЇ ПЛІСНЕСЬКОГО АРХЕОЛОГІЧНОГО КОМПЛЕКСУ В 2010 р.

М.А. Филипчук, А.М. Филипчук

Пліснеське городище - одна з найбільш збережених та інформативних пам'яток слов'яно-руського часу. Відносна збереженість його складових частин зумовлена низкою факторів, серед яких особливе місце займає відсутність значного антропогенного впливу, а також характер ґрунтів і рослинного покриву. Такий стан справ найбільш яскраво простежується на збереженості оборонних споруд, особливо тих, які сьогодні є під залісненими масивами. Не є винятком у цьому плані і лінія захисту (№7) в східній частині ур. Оленин Парк, яка протягом слов'янського часу відгороджувала культове місце від решти складових Пліснеського полісу [9]. Загалом, у цій частині городища візуально простежуються рештки двох різних за характером оборонних ліній, перша з яких обмежує північно-західну та східну, а друга - західну та південну частини мисоподібної площадки урочища. Між ними видно два “розриви”, які швидше за все, неприродні і є свідченням певної планувальної структури цього об'єкта. Окрім того, перша з ліній захисту також має “розрив” у північній частині урочища, спричинений людською діяльністю, очевидно пізнішого часу. А це свідчить про неоднаковий характер оборонної лінії та, ймовірно, різні періоди функціонування тієї частини городища, яку вона обмежує. Тому, будь-які попередні висновки щодо розвитку забудови в ур. Оленин Парк неможливі без ґрунтовного аналізу захисних споруд і з'ясування їхнього відношення до укріпленої території. Джерельна база, сформована нашими попередниками, не давала вагомих підстав висвітлювати функцію цієї частини пам'ятки, оскільки, ще до недавнього часу вивченню оборонних ліній не приділялося належної уваги. Перші наукові пошуки на пам'ятці, в тому числі, й на лініях захисту ур. Оленин Парк, проведені І. Старчуком лише у 1946-1949 рр. (чотири розкопи, два з яких закладені упівнічно-західній і південній частинах урочища). Наступні дослідники пам'ятки не ставили собі за мету вивчення оборонних споруд, хоча саме вони виступають свідченням укріпленості поселення протягом певного відрізку часу.

Зважаючи на це, з початку 90-х років минулого століття, дослідження оборонних укріплень пам'ятки проводить М. Филипчук. Окрім вивчення зовнішніх та деяких внутрішніх ліній захисту, свою увагу він зосередив на дослідженні оборонних конструкцій в Олениному Парку, у північно-західній частині урочища, на місці розкопок І. Старчука [5. С. 13-14]. Крім цього, під час досліджень культового місця у 2007 та 2009 рр., дослідник ознайомився з характером захисних споруд у південній частині урочища.

Під час дослідження укріплень у східній частині ур. Оленин Парк в 2010 р. основною метою робіт було з'ясування їхніх конструкції, визначення часу та можливих етапів функціонування. Для цього, в північно-східній частині урочища, в тому місці, де оборонна лінія (земляний вал) повертає в бік південного сходу закладено розкоп ІІ. Його площа сягала 44 м2. Нумерація квадратів проходила з півдня на північ, тобто від підніжжя до вершини насипу. В межах усього розкопу, після зняття лісової підстилки, здійснювалися постійні зачищення досліджуваної ділянки. Фіксація культурних нашарувань і залишків об'єктів проводилася відносно рівня сучасної поверхні та абсолютного рівня, прокладеного через найвищу відмітку на вершині валу. Культурні нашарування представлені чорними, темно-сірими, сірими суглинками і світло-палевими перевідкладеними лесами. Аналогічна ситуація спостеріггалася в розкопі 1993 р., закладеному в західній частині цього укріплення [5. С. 13-15].

В процесі дослідження, у чорному та темно-сірому гумусному нашаруваннях, що знаходилися у верхній частині розкопу, виявлено об'єкти ІІ періоду давньоруського , а нижче - у сірих суглинках - слов'янського часу. У верхньому шарі, представленому чорними гумусованими суглинками, віднайдено обмаль рухомого матеріалу. Передусім, це уламки кружальних кухонних горщиків та дрібне каміння. Керамічні знахідки представлені вінцями та боковинами. Вінця характеризуються заокругленими, косозрізаними та каркоподібними завершеннями верхньої губи. Найбільше розширення тулуба припадає на 4/5 висоти горщиків. Вироби виготовлені з легкосуглинкового керамічного тіста. Їм притаманний редукований спосіб випалу, який, поза

Дослідження проводив М. Филипчук. Лаборантом на посаді керівника розкопу ІІ працював А. Филипчук. Камеральне опрацювання виявленого матеріалу проводилося за участю Г. Соловій та А. Филипчука. Написання частини наукового звіту за матеріалами з розкопу ІІ здійснене М. Филипчуком та А. Филипчуком.

Згідно з хронологією, розробленою М. Филипчуком, другий період давньоруського часу на Пліснеському городищі припадає на середину ХІІ середину ХІІІ ст. всякими сумнівами, проходив у гончарних печах. На деяких посудинах в межах вінець, шийки, плічок видно рифлений лінійний орнамент, а окремі з них вкриті ангобом. Відмінність між цими фрагментами полягає лише в модифікації вінець. За попередніми судженнями цей комплекс знахідок можна віднести до середини ХІІ - першої половини ХІІІ ст. Охарактеризований матеріал знаходився відразу після лісової підстилки і потрапив у верх заповнення внаслідок змивних процесів та антропогенної діяльності.

Об' єкт № 1. Його залишки простежено на вершині та на найближчому схилі валу в квадратах 7-8А, на межі переходу чорних гумусних суглинків у темно-сірі. На вершині насипу вони представлені поруйнованою кам'яною кладкою. Глибина її залягання сягає 0,3-0,35 м від рівня сучасної поверхні. Складається враження, що кладка поширюється вздовж гребеня валу. До речі, аналогічні рештки кам'яних деструкцій виявлено у південній частині ур. Оленин Парк в 2009-2010 роках (розкоп ІІІ 2009 р., розкоп І - 2010 р.) на місці невисокого валу. В межах квадрату 7А залишки згаданого об'єкта репрезентовані ровоподібним заглибленням (ширириною близько 1 м і глибиною 0,5 м від рівня виявлення). Його заповнення сформоване з перемішаних темно- сірих та чорних гумусних суглинків із вкрапленнями вугілля. Тут подекуди траплялося поодиноке, хаотично розкидане каміння.

Рухомі знахідки були нечисленними. Передусім, це уламки і фрагменти вінець та боковин кружальних кухонних горщиків. Вінцям притаманні заокруглені, косозрізані та каркоподібні завершення верхньої губи. Найбільше розширення тулуба припадає на 4/5 висоти цих посудин. Вироби виготовлені з легкосуглинкового керамічного тіста, редукованим способом випалу. В межах вінець, шийки та плічок на окремих фрагментах горщиків простежується рифлений лінійний орнамент, а окремі з них вкриті ангобом. За аналогіями з добре стратифікованих комплексів, в т. ч. й Пліснеська, цей матеріал треба віднести до середини ХІІ-першої половини ХІІІ ст. Стратиграфічно об'єкт № 1 є чи не найпізнішим, за винятком хіба що наступного об'єкта № 1а. Наведені характеристики дають підстави віднести залишки об'єкта № 1 до споруди оборонного призначення передмонгольського часу.

До речі, як свідчать стратиграфічні та планіграфічні дані, а також рухомий матеріал, складовою цієї споруди є об'єкт № 2, рештки якого віднайдено в квадраті 6А на глибині 0,65 м від рівня сучасної поверхні. Його нижні абриси мають чітку геометричну форму - віднівельовану врізку, спрямовану проти експозиції земляного насипу. Викінчення об'єкта в північній частині характеризується вертикальною стінкою, вздовж якої, в місці долівки, збереглися згорілі плахи. Можливо, це залишки поруйнованої стіни, оскільки їхній вектор співпадає з віссю гребеня валу. Приблизна ширина споруди сягає 2,2-2,5 м. Точні параметри встановити важко, позаяк південна частина об'єкта поруйнована змивними процесами. В заповненні та ближче до долівки виявлено уламки і фрагменти керамічного посуду (кружальних горщиків), аналогічного до віднайденого в об'єкті № 1. Таким чином, обидва об'єкти є залишками споруди оборонного призначення середини ХІІ-середини ХІІІ ст.

У підніжжі схилу в квадратах 3А-5А на глибині 0,4-1,35 м від рівня сучасної поверхні (4,65 м від абсолютного рівня) збереглися залишки об'єкта № 1а. Його заповнення виражене темними, перевідкладеними суглинками з домішками вугілля, дрібного вапняку та пісковику, а подекуди й вимазки. Північна (зовнішня) стінка так званого земляного котловану нахилена до внутрішньої частини об'єкта, в той час як південна лише ледь простежується, бо поруйнована змивними процесами. Максимальна ширина споруди сягає близько 4 м. В межах відкритої площі долівка об'єкта № 1а виражена нівельованою межею, поверх якої збереглися ледь помітні рештки тоненького прошарку інтенсивної гумусності з включенням в окремих місцях дрібного вугілля. Рухомий матеріал, віднайдений в заповненні об'єкта на різних глибинах, представлений нечисленними уламками та фрагментами кружальних керамічних горщиків. Це - вінця, боковини, придонні частини і денця. Текстура керамічного тіста легкосуглинкова, із значними домішками середньозернистого піску. Випал редукований. Уцілілі частини форм та пропорції посудин, а також характер профілювання вінець, однозначно вказують на те, що час їхнього функціонування припадає на середину ХІІІ ст. Стратиграфічні дані не протирічать такому датуванню.

В південній частині розкопу, біля підніжжя валу (квадрати 1А', 1А, 1Б, 1В) на глибині 0,35-0,4 м від рівня сучасної поверхні виявлено залишки кам'яної кладки - об'єкт № 3. Від нього збереглася кам'яна площадка, викладена з дрібного і середнього вапнякового та пісковикового каміння, в нижній частині - чорних гумусних суглинків, а на межі - чорних і темно-сірих. Чимало каміння зазнало дії вогню. Довжина відкритої частини споруди по осі схід-захід сягала близько 6 м, а ширина 2,4-2,5 м.

В чорному гумусному заповненні над кладкою, на глибині 0,3 м від рівня сучасної поверхні, віднайдено керамічний посуд ХІІ-ХІІІ ст., вістря стріл, пряжку, вістря сулиці та інший рухомий матеріал ІІ періоду давньоруського часу. Уламки кухонних кружальних горщиків характеризуються косозрізаними, рідше заокругленими завершеннями верхньої губи. Найбільше розширення тулуба припадає на 3/4 та 4/5 висоти горщиків. Вироби виготовлені з легкосуглинкового керамічного тіста. Їм притаманний редукований спосіб випалу, що проходив у гончарних печах. На окремих посудинах в межах вінець, шийки і плічок видно рифлений лінійний орнамент. За попередніми даними ці знахідки, а разом з ними і об'єкт № 3 можна віднести до середини ХІІ-першої половини ХІІІ ст.

В межах розкопаної ділянки, під шаром темно-сірих гумусних суглинків виявлено деструкції об'єктів №№ 4-8. На вершині валу в квадраті 8А на глибині 1,3 м від рівня сучасної поверхні, під заповненням темно-сірих гумусних суглинків виявлено рештки об'єкта. Він представлений кам'яною кладкою та південною частиною “руштової” кліті, забутованої перевідкладеним глеєм, яка проходить вздовж осі валу. Кам'яна кладка щільно прилягає до кліті із внутрішньої сторони лінії захисту. Саме ці конструктивні деталі простежені нами у західній частині валу під час рекультиваційних робіт на місці розкопу І. Старчука у 1993 р. [5. С. 9-14]. Важливо зазначити, що велике масивне вапнякове та пісковикове каміння досить щільно прилягало одне до другого. Незначні проміжки між ними забутовані середніми та дрібними камінцями, а ближче до кліті - й глеєм. Ширина виявленого в межах розкопу об'єкта № 4 сягає від 1-1,2 м. Верхня частина стіни і кладки поруйновані в пізніші часи антропогенним чинником, оскільки ця межа є добре нівельованою. Стратиграфічні та планіграфічні дані дають підстави віднести залишки цього об'єкта до оборонної споруди, куди входять й деструкції об'єкта № 5, рештки якого віднайдено в квадратах 5А 8А на глибині 1,1-2,1 м від рівня сучасної поверхні. Його нижні абриси мають чітку геометричну форму - віднівельовану двоярусну врізку, спрямовану проти експозиції земляного насипу. Верхній ярус прилягає до об'єкта № 4. Його викінчення в цій частині розкопу характеризується вертикальною стінкою зі слідами горілих плах. Ширина споруди сягає 1,8-1,9 м. Позаяк південна частина об'єкта дещо поруйнована змивними процесами, то точні параметри встановити важко. За стратиграфічними даними їх можна прослідкувати в межах 2,4 м. Долівка нижнього ярусу була на 0,9 м нижче за попередню. Вона також представлена вугільно-зольним прошарком товщиною 0,05 м. Збережена ширина цієї частини споруди сягала 2,6-2,7 м. Заповнення верхнього та нижнього ярусів об'єкта суцільне і до того ж абсолютно однакове - почергово розташовані нашарування чорних гумусних прошарків із включенням вугілля, попелу та суцільного румовища у вигляді перепалених до червоного кольору деструкцій стін і перекриттів. Сліди такого перекриття (товщиною до 0,15-0,2 м) у вигляді глиняної вимазки з відбитками плах, колод та палок, які були складовими якоїсь конструкції, виявлено в квадраті 7А.

Особливе місце займають знахідки обробленого каміння, яке траплялося в квадраті 6А. На окремих каменях добре видно сліди опрацювання з метою надання йому правильних геометричних форм: оконтурення, рівчики, скоси тощо. Складається враження, що це залишки кам'яних бійниць.

В заповненні, ближче до долівки та безпосередньо на ній, виявлено уламки і фрагменти кружальних горщиків. Текстура керамічного тіста складається з суглинкової основи і домішок середньозернистого піску. Випал виробів проводився в спеціальних печах, оскільки фрагменти горщиків мають однотонне, цеглясте та світло-коричневе забарвлення. На окремі з них нанесено рифлений лінійний та хвилястий орнамент. У профілюванні верхніх частин горщиків спостерігається плавний перехід від шийки до косозрізаних та ледь помітних манжетоподібних вінець. За наведеними ознаками посуд, а разом з ним і об'єкт № 5 треба віднести до середини-кінця X ст. Разом з об'єктом № 4 вони становлять залишки наземної прибудови до валу, зруйнованої в кінці Х ст.

Дещо ранішими в часі є рештки об'єкта. Їх виявлено у підоснові попередньої споруди - насипі валу, сформованому з перевідкладених лесових суглинків (квадрат 5А), на глибині 1-1,3 м від рівня сучасної поверхні (3,5 3,8 від абсолютного рівня). Вони представлені завалом нішоподібної печі овальної в плані форми. Устя опалювального пристрою повернуто до півдня, тобто в напрямку експозиції схилу валу. Збережені параметри сягали 0,9*0,45 м. В нижній частині об'єкта зі сходу, по зовнішньому абрису, простежено рештки добре випалених стінок товщиною до 0,07 м. Товщина череня та його забарвлення вказують на нетривале використання печі. Більше того, складається враження, що після припинення функціонування її забутували (законсервували) камінням та тогочасним культурним шаром, куди потрапив один фрагмент верхньої частини кружального горщика. Текстура керамічного тіста складається з суглинкової основи та таких домішок як велико- та середньозернистий пісок, який добре проступає на поверхні стінок. Випал цеглястого забарвлення. Профілювання верхньої частини характеризується плавним переходом від шийки ледь помітних манжетоподібних вінець. Наведені ознаки та стратиграфічні дані дають підстави віднести цей уламок посудини, а разом з ним і об'єкт № 6 до другої третини Х ст. До речі, аналогічні печі на схилах тимчасово не функціонуючих валів свого часу виявлені і на інших слов'янських городищах, зокрема в Ревному. Дослідник Б. О. Тимощук вважав, що вони призначалися для випікання коржів (паляниць).

Об' єкт № 7 виявлено в квадратах 2А-4А на глибині 1,4-1,75 м від рівня сучасної поверхні. Стратиграфічно він є найранішим з виявлених у розкопі ІІ. З північної (напільної) сторони до нього прилягав земляний насип валу, сформований з перевідкладених лесових і опідзолених ґрунтів, а також поодинокого каміння, яке часто зістрічається в основі, але не складає якихось конструкцій. Встановити його параметри в межах нашого розкопу було не під силу, оскільки після припинення функціонування на цьому насипі збудована нова лінія захисту. Сам об'єкт № 7 представлений залишками наземної прибудови до валу шириною близько 4 м. Верхня частина заповнення перекрита шаром глею, який потратив сюди шляхом змиву з об'єкта № 4. Під ним у північній частині споруди залягав прошарок темно-сірих гумусних суглинків (товщиною до 0,25 м), насичених вугіллям, глиняною вимазкою та попелом. Долівка добре утрамбована і вкрита вугликами та попелом. Тут виявлено декілька фрагментів ранньокружальних кухонних горщиків. Текстура керамічного тіста складається з суглинкової основи і домішок велико- та середньозернистого піску. Випал виробів проводився в спеціальних печах, оскільки фрагменти горщиків мають однотонне, цеглясте та світло-коричневе забарвлення. На окремих з них є рифлений лінійний та хвилястий орнамент. У профілюванні верхніх частин горщиків спостерігається плавний перехід від шийки до косозрізаних і ледь помітних манжетоподібних вінець. За наведеними ознаками посуд, а разом з ним і наземну прибудову до валу треба віднести до кінця ІХ - першої половини Х ст.

Об' єкт № 8 виявлено в квадратах 1'А, 1А, 2А на глибині 0,6-0,65 м від рівня сучасної поверхні. Від нього збереглася кам'яна площадка, викладена з дрібного та середнього вапнякового й пісковикового каміння, в нижній частині - темно-сірих гумусованих суглинків, тобто, практично над сірими опідзолами. Чимало каміння зазнало дії вогню. Ширина відкритої частини споруди по осі південний схід-північний захід сягала близько 5 м. В заповненні, поряд із камінням, віднайдено уламки кухонних ранньокружальних горщиків, фрагменти окремих кальцинованих і обгорілих людських кісток. Текстура керамічного тіста підправлених на крузі і ранньокружальних горщиків складається з суглинкової основи та домішок шамоту, жорстви, а також велико- та середньозернистого піску, який добре проступає на поверхні стінок. Випал цеглястого та світло-коричневого забарвлення. На окремих фрагментах видно рифлений лінійний та хвилястий орнамент. Профілювання верхніх частин характеризується плавним переходом від шийки ледь помітних манжетоподібних вінець. Наведені ознаки та стратиграфічні дані дають підстави віднести ці уламки посуду, а разом з ним об'єкт № 8 до рубежу ІХ/Х-першої половини Х ст. Подібний посуд віднайдено в добре стратифікованих комплексах Буківни, Стільська, Пліснеська.

Відомості, отримані в результаті дослідження лінії захисту у східній частині ур. Оленин Парк розширюють наші уявлення про конструкцію, час функціонування та динаміку розвитку цих оборонних споруд протягом слов'янського та давньоруського періодів. В слов'янський час (ІХ-Х ст.) тут функціонували дві різночасові лінії захисту (об'єкт № 7 - кінця ІХ-першої половини X ст. та об'єкти №№ 4-5 - другої половини X ст.), а в давньоруський (середина ХІІ-середина ХІІІ ст.) - на насипаній поверх об'єктів №№ 4, 5, 6, 7 ґрунтовій платформі, зведено дерев'яні укріплення (об'єкти №№ 1, 2). Протягом другої третини Х ст. на середині внутрішнього схилу валу, коли лінія захисту тимчасово не функціонувала, споруджено піч побутового призначення. Крім того, у підніжжі земляного насипу на межі слов'янського і давньоруського (об'єкт № 3) та суто у слов'янському (об'єкт № 8) горизонтах виявлено кам'яні площадки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Старчук І. Щоденник роботи Пліснеської археологічної експедиції за 1946 // Наук. архів ІУ НАН України. - Оп. 5. Од. зб. № 15.

2. Старчук І. Розкопи на городищі Пліснесько (Польові рисунки) в 1947-1948 рр.

3. Наук. архів. ІУ НАН України. - Оп. 5. Од. зб. № 364.

4. Старчук І. Розкопки на городищі Пліснесько // АП УРСР. - 1949. - Т. І. - С. 76-85.

5. Старчук І. Розкопки городища Пліснесько в 1949 р. АП УРСР. - 1955. - Т. V. - С. 32-35.

6. ФилипчукМ. А. Звіт про археологічні дослідження госпдоговірної археологічної експедиції Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України у 1993 р. на території Пліснеського городища // Наук архів ІУ НАН України. - Львів, 1994.

7. ФилипчукМ. А. Слов'янські поселення VIH-X ст. в українському Прикарпатті / Дис. ... канд. іст. наук. - К., 1996.

8. ФилипчукМ. Пліснеський археологічний комплекс (стан та перспективи

9. дослідження) // Волино-Подільські археологічні студії. - Львів, 1998. - С. 279-285.

10. Филипчук М. А. Дослідження Пліснеського археологічного комплексу у 2007 році // Вісник Інституту археології. - 2009. - Вип. 4. - С. 130-176.

11. ФилипчукМ. Попередні результати дослідження культового місця слов'янського часу на території Пліснеського археологічного комплексу в 2009 р. // Вісник Інституту археології. - 2010. - Вип. 5. - С. 135-169.

Размещено на Allbest.ru