Питання Босфору та Дарданелл у діяльності міжнародних союзів в період російсько-японської війни 1904–1905 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання Босфору та Дарданелл у діяльності міжнародних союзів в період російсько-японської війни 1904-1905 років

Дослідження витоків Першої світової війни, яка докорінно змінила історію людства, ще тривалий час буде актуальною темою для дослідників. Зважаючи на це, необхідно детально вивчати формування міжнародних союзів напередодні згаданої події. Хоча, на початку ХХ ст., Європа була поділена на потужні військово-політичні блоки, система міжнародних відносин була ще досить гнучкою та схильною до трансформації. Тому, кожен важливий чинник, особливо у період чергової міжнародної кризи, міг мати вирішальне значення для перебігу цього процесу. До таких визначальних факторів належить боротьба великих держав за контроль над Чорноморськими протоками, зокрема, в роки російсько-японської війни, яка, незважаючи на те, що розгорнулась на далекосхідних теренах, суттєво впливала, як на європейську, так і близькосхідну політику.

В західній, радянській та сучасній російській історіографії піднімалися важливі аспекти проблеми впливу чинника Проток на міжнародні відносини у згаданий період. Н. Дасковісі та К.Філліпсон звернули увагу, переважно, на незаконні дії російських чорноморських пароплавів «Петербурга» та «Смоленська», які, пройшовши під торгівельним прапором Босфор, Дарданелли та Суецький канал, згодом, оголосили себе військовими кораблями [23,262-263; 30,170-172]. А. Макфі, досить слушно, наголосив у своїй монографії, що антиросійські дії Лондона, у питанні Проток, були зумовлені, багато в чому, бажанням підтримати свого союзника Японію [27,27].

Сучасний російський дослідник А. Болдирєв, також, зосередився переважно на тому, що заперечення Порти щодо пропуску російського чорноморського флоту через Протоки, з метою перебазування його на Далекий Схід, було зумовлено тиском Великої Британії на султана [2,74 - 93; 3,23-26]. Радянський вчений А. Гальперін, досліджуючи формування та функціонування британсько-японського союзу, в тому числі, в період російсько-японської війни, у цьому контексті, торкнувся і проблеми Чорноморських проток [7,217-237].

Проаналізувавши історіографію питання, можна дійти висновку, що, хоча дослідники піднімали важливі його аспекти, однак, ще комплексно не аналізувався вплив проблеми Проток на діяльність міжнародних союзів та міжсоюзницькі відносини у 1904-1905 роках. Тому, автор ставить своїм завданням вивчення згаданої проблематики у запропонованій статті.

Проблема Босфору та Дарданелл була привернула увагу великих держав ще напередодні російсько-японської війни. У вересні 1902 року Росія, шляхом безпрецедентного тиску, змусила Османську імперію, в порушення всіх міжнародних угод, дозволити прохід з Середземного до Чорного моря, чотирьох міноносців, придбаних царським урядом у Франції. Проходження цих російських кораблів до Чорного моря й, навіть, в перспективі, захоплення Росією Босфору та Дарданелл, згідно висновків британських військово-морських експертів, враховуючи посилення позицій Великої Британії в Єгипті й, в першу чергу, навколо Суецького каналу, вже не могло кардинально змінити стратегічну ситуацію у Східному Середземномор'ї [28,59]. Інша справа, що Форін Офіс був зобов'язаний, згідно з союзною японсько-британською угодою 1902 року, яка мала виразно антиросійську спрямованість, гарантувати непорушність міжнародних договорів й, в першу чергу, тих, у яких були зацікавлені обидві держави [7,109-116]. Токіо, звичайно, турбувалося про те, щоб, у випадку його збройного конфлікту з Петербургом, російський чорноморський флот не мав змоги пройти через Босфор і Дарданелли й, здійснивши перехід на Далекий Схід, посилити тихоокеанську ескадру [26,241-242]. У цьому контексті можна розглядати, зважаючи на загострення російсько-японських відносин, попередження Порті, яке зробив статс-секретар із закордонних справ Великої Британії Ленсдаун в кінці квітня 1903 року. Згідно з повідомленням російського посла І. Зінов'єва, британський дипломат, у розмові з послом Османської імперії в Лондоні Муссурус-пашою 28 квітня 1903 року, наголосив на необхідності того, щоб султан «вжив заходів для запобігання будь-яких порушень принципу закриття Проток, оскільки, інакше, Англія буде вимушена, зі свого боку, вдатися до відповідних заходів» [16,81].

Досить показовою, для характеристики діяльності японсько-британського союзу, була розмова міністра закордонних справ Японії віконта Хаяші з британським статс-секретарем з іноземних справ Ленсдауном 11 січня 1904 року, тобто, за кілька тижнів до нападу на Росію. Японський дипломат звернув увагу на стурбованості Токіо інформацією, що після початку війни «російський чорноморський флот, вірогідно, пройде через Протоки, щоб посилити військово-морські сили Росії на Далекому Сході. Японський уряд, - продовжував віконт Хаяші, - сподівається, що, якщо виникне це питання, британський кабінет буде вживати всіх необхідних заходів задля запобігання згаданій загрозі». Маркіз Ленсдаун заспокоїв свого схвильованого візаві й запевнив його, що Лондон, «безумовно, буде сприймати це як дуже серйозне порушення міжнародних зобов'язань з боку Росії» [24,232-233].

27 січня 1904 року британський кабінет розглянув звернення Японії з вищезгаданого питання. Щоправда, сподіваючись на те, що Росія не наважиться на таке грубе порушення міжнародних угод по Протокам, він так і не виробив конкретної протидії цій можливій акції. Проте, 30 січня 1904 року Форін Офіс доручив британському представнику у Петербурзі К. Скотту повідомити міністру закордонних справ Росії графу Ламздорфу про згадані переговори Лондона та Токіо, які стосувалися питання Чорноморських проток. Вищезгаданий дипломат повинен був наголосити на тому, що Велика Британія «сподівається, що Росія буде поважати діючі угоди і, якщо вона наважиться порушити свої зобов'язання перед Європою, то матиме найнеприємніші міжнародні ускладнення» [26,241-242].

Якщо в 90-х роках ХІХ ст. російсько-французький альянс мав, поряд із завданням протидії Троїстому союзу, чітко окреслену антибританську спрямованість, то укладання британсько-французької угоди 1904 року унеможливило цей напрямок співпраці Парижа з Петербургом. Навпаки, Париж намагався дипломатичним шляхом запобігти конфлікту між своїм старим союзником та новим партнером. 29 квітня 1904 року французький посол у Лондоні, у розмові зі статс-секретарем з іноземних справ маркізом Ленсдауном, висловив стурбованість загостренням відносин між двома країнами й звернув увагу на зацікавленість Парижа у їх врегулюванні. Маркіз Ленсдаун відповів, що його непокоїть можливість надсилання російського чорноморського флоту через Босфор та Дарданелли на Далекий Схід. Він наголосив, що Велика Британія, у такому випадку, «змушена буде вдатися до адекватних заходів, що матиме наслідком невідворотню сутичку, оскільки вона не дозволить щоб, в порушення міжнародних угод, російська ескадра пройшла через Протоки й напала на нашого (британського - від авт.) союзника на Далекому Сході» [25,401].

В ніч з 8 на 9 лютого 1904 року японський флот здійснив напад на російські військово-морські сили. З початком цих бойових дій російське Морське міністерство висловило думку про «потребу надсилання з Чорного моря двох броненосців» на Далекий Схід й, навіть, заручилося підтримкою цих своїх планів у Миколи ІІ, який «визнав цей захід досить бажаним». Зважаючи на вищезгадану потребу, МЗС доручило послу у Константинополі І. Зінов'єву «розпочати конфіденційні переговори з цього питання з султаном й докласти всіх зусиль задля отримання позитивних результатів у можливо стислі терміни» стосовно дозволу на прохід російських кораблів через Босфор та Дарданелли [13, арк. 3-3 зв].

3 (16) лютого 1904 року І. Зінов'єв, прозондувавши можливе сприйняття цієї вимоги у Константинополі повідомив МЗС, що, «якби султан був вільним у своїх діях, то він би охоче пропустив наші (російські - від авт.) броненосці через Протоки, але, враховуючи становище справ у Туреччині, він позбавлений можливості на це погодитись. Англійський уряд наполегливо вимагає від Туреччини дотримання нейтралітету й Порта вважає небезпечним не підкоритися цій вимозі, оскільки, крім іншого, англійці, користуючись серйозними хвилюваннями в Іємені та Хеджасі, мають можливості жорстоко покарати султана за будь-яке послаблення режиму Проток». Російський посол вважав, також, що, «у випадку коли, навіть, вдасться отримати у султана неофіційного дозволу на прохід наших (російських - від авт.) броненосців, то, у такому випадку, більш ніж вірогідно, що англійці введуть свій флот до Дарданелл, що матиме наслідком жорстокий удар по нашому (російському - від авт.) впливу на Сході й зумовить інші, досить сумні, наслідки» [17, арк. 11-11 зв].

Зважаючи на вищезгадані міркування цього авторитетного російського дипломата, 4 лютого 1904 року міністр закордонних справ граф Ламздорф подав доповідну записку Миколі ІІ в якій наголосив, що, у випадку висловлення вимоги щодо проходу російських кораблів через Протоки, якщо «султан її відхилить, то це негативно позначиться на російському впливі на Сході». Крім того, граф Ламздорф висловлював побоювання, що, незалежно від того буде ця вимога прийнята чи відхилена, Росію, у будь-якому випадку, за такого розвитку подій, очікує загострення відносин з Великою Британією та Австро-Угорщиною. В результаті, Микола ІІ наклав на поданні про можливість проходу російських броненосців через Протоки резолюцію: «від цієї думки краще відмовитись взагалі» [6, арк. 5-5 зв]. Про це російське МЗС 5 лютого 1904 року повідомило І. Зінов'єва, який, після того, на певний час, припинив зондування щодо цього питання у османській столиці [12, арк. 12].

Враховуючи досить гарні відносини між Портою та царським урядом, у дипломатичних колах й, в першу чергу, Форін Офісі циркулювали чутки, що Петербург та Константинополь вже домовились про прохід російського чорноморського флоту через Протоки. Тому, османському послу в Лондоні довелося в середині червня 1904 року публічно спростовувати ці твердження [32,18].

Щоправда, росіянам, таки, вдалося на початку липня 1904 року провести під торгівельним прапором через Босфор і Дарданелли й, навіть, Суецький канал, контрольований британцями, два озброєні пароплави «Петербург» та «Смоленськ», приховавши знаходження на їх борту зброї, боєприпасів та військових команд. Це викликало скандал на «туманному Альбіоні» тому, що вони пройшовши до Червоного моря почали зупиняти та обшукувати торгівельні судна, підозрюючи їх у постачанні військових матеріалів до Японії й, в тому числі, затримали британський поштовий пароплав «Малакка» [14,81-82].

Дії «Смоленська» та «Петербурга» загрожували викликати серйозну міжнародну кризу, оскільки вони затримали ще й німецький пароплав «Скандія», після чого Вільгельм ІІ, особисто, висловив своє обурення Миколі ІІ [33,232]. Як доповідав до Берліна німецький посол у Лондоні граф Меттерніх, потенційного зближення позицій берлінського та лондонського кабінетів, у питанні порушення росіянами міжнародних угод, викликала значне занепокоєння в Парижі, який був зацікавлений у поступовому злитті британсько-французької Антанти та російсько-французького союзу, а не виступі свого партнера по угоді 1904 року Великої Британії, разом із своїм спадковим ворогом Німеччиною, проти найближчого союзника - Росії. Посол Франції у Лондоні Камбон «задіяв всі можливі важелі щоб завадити спільній англо-німецькій акції проти Санкт-Петербурга». Характерно, що британська преса, висловлюючи думки впливових політиків, які були переважно негативно налаштовані до Німеччини та закликаючи до порозуміння з Росією, «висловлювала безмежне почуття вдячності французькому другу, який в час небезпеки все привів до ладу й це посилювало надію, що з французькою допомогою пізніше відбудеться англо-російське примирення» [29,233-234].

Поряд з необхідністю реагувати на обурення британської громадської думки та турботою про підтримання престижу країни, значне занепокоєння Форін Офісу діями «Смоленська» та «Петербурга» пояснюється нагадуванням Японією необхідністю дотримання Лондоном союзницьких зобов'язань. Токійський уряд апелював до свого партнера, що мовчазна згода Великої Британії на прохід, у порушення усіх міжнародних договорів, російських кораблів через Дарданелли, «несумісна з мінімальним дотриманням дружнього нейтралітету» [19,238].

19 липня 1904 року уряд Великої Британії висловив Росії гострий протест проти затримання «Малакки» та, загалом, дій цих російських суден. Крім того, британський посол у Константинополі попередив османський кабінет, «що, якщо ще раз Порта дозволить прохід російським кораблям через Протоки, британський флот блокує Дарданелли» [17, арк. 231-232]. Морський аташе Великої Британії у Петербурзі повідомив царській уряд, що, якщо російські озброєні пароплави, в подальшому, зачеплять британські судна, Лондон буде розглядати їх дії, як піратські й, тому, дасть наказ їх знищити, а також, заблокує Дарданелли [19,236]. Потужна ескадра сконцентрована володаркою морів поблизу виходу з Дарданелл була цілком готовою виконати це завдання.

Характерно, що російський посол у Німеччині граф Остен-Сакен, зважаючи на вищезгадані британські приготування, в жовтні 1904 року, у розмові з німецьким канцлером графом Бюловим, наголосив, що «постійне перебування британського середземноморського флоту поблизу Проток, впродовж тривалого періоду, посилює підозру, що стосовно цього між Токіо та Лондоном існує особлива угода». Зважаючи на це, граф Остен-Сакен зробив висновок, що росіянам абсолютно недоцільно здійснювати ризиковану акцію проходу їхнього флоту через Протоки, тим паче, що «на Чорному морі є лише два російських кораблі нового типу» [22,343].

В той час, як Лондон, виконуючи союзницьку угоду з Японією, проводив відверто антиросійську політику, в тому числі, в питанні Проток, Вільгельм ІІ після того, як, за його словами, «він особисто дав урок царю» розгніваний затриманням російськими пароплавами німецького судна, щоб той більше не зачіпав німецькі інтереси, [21,234], знову повернувся до загравання з царським урядом й давав йому «дружні поради», сподіваючись, таким чином, спонукати Росію до зближення з Німеччиною та послаблення її зв'язку з Францією. Кайзер, також, залюбки задоволенням грав на російсько-британських суперечностях з метою унеможливити зближення цих держав. Не дивно, що, коли після загострення відносин між Лондоном та Петербургом, викликаного діями «Смоленська» та «Петербурга», дві країни «були на межі війни» німецький посол у Лондоні писав до Берліна, що «це для нас неоцінима вигода» [19,238].

Зовнішньополітичне відомство Німеччини відкинуло намагання Форін Офісу залучити Німеччину до своїх дій задля гарантування закриття Босфору та Дарданелл. У серпні 1904 року берлінський кабінет повідомив британський уряд, що не має, стосовно Чорноморських проток, такої зацікавленості та зобов'язань, як Лондон й тому, «стриманість Німеччини в питанні Проток не буде суперечити її нейтралітету у цій (російсько-японській - від авт.) війні» [20,242-243]. В цьому контексті є характерним лист Вільгельма ІІ до Миколи ІІ від 10 жовтня 1904 року в якому він радив російському імператору зробити необхідні приготування на чорноморському флоті й «гордо плисти Дарданеллами», оскільки, на думку німецького кайзера, з боку султана росіяни «не зустрінуть й тіні опору», а «Англія, також, з цим змириться, хоча її преса й буде шаленіти з піною в роті, а її ескадри трошки покрейсерують, як вони це часто роблять, в Середземному морі, однак, вони не будуть вживати нічого серйозного, якщо побачать, що інші держави зберігають спокій» [5,67-68]. 13 жовтня Микола ІІ сердечно подякував Вільгельму ІІ за підтримку [20,242].

Варто наголосити, що, для вищезгаданих заяв, кайзер обрав досить сприятливий момент, оскільки, після значних збитків завданих російській ескадрі на Далекому Сході та спорядження туди кораблів з балтійського флоту, знову гостро поставила на порядку денному російської та й світової політики проблема Чорноморських проток. Російське Морське міністерство зробило висновок, що «через визнання неможливості довести склад нашої (російської - від авт.) другої Тихоокеанської ескадри до норми, яка перевищувала б морські сили Японії (лише за допомогою кораблів балтійського флоту - від авт.), єдиним засобом досягнути цієї мети є поповнення її трьома-чотирма великими одиницями із числа суден нашого чорноморського флоту» [15, арк. 41]. Щоправда, посол у Константинополі Зінов'єв, проаналізувавши всі обставини, зробив висновок, що, навіть, у випадку, якщо російські чорноморські кораблі отримають дозвіл султана й пройдуть Босфор, «англійська ескадра з'явиться, в свою чергу, біля Дарданелл й зустріне наші (російські - від авт.) судна або в цій протоці, або, навіть, в Мармуровому морі». Як доповідав І. Зінов'єв, турецькі міністри не сумнівались «про існування між Англією та Японією союзного договору» й тому вважали за необхідне сприймати всі майбутні події через призму цих реалій [15, арк. 43-44]. Зважаючи на несприятливу міжнародну ситуацію царський уряд, знову, не наважився на вищезгадану акцію [11, арк. 48а-50].

Заяви кайзера щодо прихильності до можливої акції Росії, стосовно Проток, створювали сприятливе підґрунтя для російсько-німецького зближення й зміцнення, й так, досить сильної симпатії двох імператорів. Німецька дипломатія намагалась скористатися цим для отримання реального зближення двох країн. Вже 30 жовтня 1904 року, у своєму черговому листі до «Нікі» (Миколи ІІ), «Віллі» (Вільгельм ІІ) запропонував укласти оборонний союз між двома державами й, навіть, надіслав проект цієї угоди [4,72-75]. Проте, російський імператор тоді не наважився прийняти цю пропозицію. Проте, вже, менш ніж через рік, під час зустрічі двох можновладців 23-24 липня 1905 року у Бьорці Вільгельм ІІ, таки, умовив свого візаві підписати цей документ [10,575-576]. Щоправда, згодом, царський уряд, побоюючись ускладнень у відносинах з Францією, змушений був, все ж, відмовитись від згаданої угоди.

Досить цікаву думку щодо можливості домовленості між Лондоном та Петербургом, стосовно проходу Чорноморського флоту через Протоки, висловив німецький військовий атташе в Петербурзі капітан Хінце у приватній розмові з австро-угорським радником тамтешнього посольства графом Берхтольдом ще напередодні російсько-японської війни. Німецький дипломат зауважив, що, вірогідно, Велика Британія буде вимагати «виключно високої компенсації за поступку в цьому питанні й тому, зважаючи на відносно незначну цінність, яку мав би чорноморський флот на Далекому Сході, це не виправдало б тієї великої ціни». Щоправда, у листопаді 1904 року капітан Хінце дійшов думки, що «виключено, щоб Англія змінила точку зору у цьому питанні під час війни, оскільки Японія буде вбачати у цьому виключно ворожу дію» з боку британського кабінету [31,243-244]. Однак, як покаже подальший розвиток дипломатичних відносин, серед політичних кіл «туманного Альбіону» все більше вкорінювалась думка про можливість домовленості з Росією щодо обміну підтримки Форін Офісу в питанні Проток на преференції стосовно інших важливих проблем. Ця тенденція яскраво виявиться протягом російсько-британських переговорів та вплине на укладання угоди між двома державами у 1907 році.

Оскільки, в період російсько-японської війни, гостро постала проблема Проток, то з укладанням портсмутської мирної угоди в російському МЗС відбулася дискусія, на рівні вищих осіб міністерства, щодо можливості перегляду режиму Босфору та Дарданелл на користь Росії. В результаті, було зроблено висновок про недоцільність ініціювання постановки цієї проблеми. Зокрема, голова Ради державної оборони великий князь Микола Миколайович, у рескрипті на ім'я міністра закордонних справ

В. Ламздорфа, наголошував, що «вважав би несвоєчасним ініціювати нині дипломатичним шляхом перегляд існуючих міжнародних угод стосовно Босфору та Дарданелл до моменту доки загальна політична і стратегічна обстановка буде з'ясована більш конкретно» [2,98]. Справжню паніку в російських та військових колах викликали повідомлення російського посла в Константинополі І.Зінов'єва про британсько-японсько-османські переговори щодо укладання трьохсторонньої союзної угоди, яка б передбачала відкриття Проток для кораблів цих держав [1,61-62; 7,246-248; 8,52]. Хоча ця інформація й не підтвердилась, однак вищезгадані події чітко виявили слабке місце російської зовнішньої політики, що, крім іншого, створювало передумови для обговорення проблеми Проток під час російсько-британських переговорів 1906-1907 років.

В результаті проведеного дослідження можна зробити висновок, що, в період російсько-японської війни 1904-1905 років, чинник Босфору та Дарданелл продовжував суттєво впливати на формування, діяльність та трансформацію міжнародних союзів.

Велика Британія найбільш рішуче протестувала проти порушеннь Росією режиму Проток ще напередодні російсько-японської війни. Одним з головних чинників такої непоступливості, крім її власних інтересів у Східному Середземномор'ї, були зобов'язання Лондона по союзному договору 1902 року з Японією, яка, в свою чергу, була занепокоєна тим, що Росія, у випадку, досить вірогідного, конфлікту з нею, може, провівши свій чорноморський флот через Босфор та Дарданелли, перебазувати його на Далекий Схід. В період російсько-японської війни Форін Офіс, виконуючи вищезгадані союзницькі зобов'язання по договору з Японією, застосував всі можливі заходи силової дипломатії задля того, щоб завадити цим вищезгаданим діям царського уряду.

Німеччина намагалась стимулювати російсько-британський конфлікт навколо Проток та демонструвати підтримку Петербургу у цьому питанні. Метою такої політики було, зрештою, унеможливлення перетворення російсько-французького союзу та британсько-французької Антанти у альянс Петербурга, Лондона та Парижа, спрямований проти Берліна та його союзників. Франція, навпаки, будучи зацікавленою у цьому, й вважаючи своїм головним потенційним супротивником Німеччину, доклала зусиль, щоб зменшити гостроту суперечностей між Великою Британією та Росією щодо Проток. Французький кабінет побоювався, як можливості російсько-німецького зближення на цьому грунті, що продемонструвала зустріч двох імператорів у Бьорці, так і німецько-британської співпраці, перспективи якої, досить чітко, окреслювались після дій російських озброєних пароплавів, які, пройшовши через Босфор та Дарданелли, затримували британські та німецькі судна, підозрюючи їх у постачання військових вантажів до Японії. Тому, Париж вживав заходів, щоб врегулювати цю міжнародну кризу й забезпечити виключно профранцузьку орієнтацію царського уряду.

Перспективним напрямком дослідження впливу проблеми Проток на діяльність міжнародних союзів на початку ХХ ст. є вивчення значення чинника Босфору та Дарданелл для російсько-британських переговорів 1906-1907 років.

міжнародний чорноморський союз війна

Джерела та література

міжнародний чорноморський союз війна

1. Астафьев И.И. Русско-германские дипломатические отношения. - М., 1972.

2. Болдырев А.В. Черноморские проливы во внешней политике России на рубеже XIX-ХХ вв. Дис. на соиск. научн. степ. канд. ист. наук. - М., 2003.

3. БолдыревА.В. Черноморские проливы во внешней политике России в 1904-1905 гг. // Вестник Московского университета. - Серия 8. История. - 2003. - №2.

4. Вильгельм ІІ - Николай ІІ. Новый дворец, 30/Х. 1904. // Переписка Вильгельма ІІ с Николаем ІІ. - М., 1923.

5. Вильгельм ІІ - Николай ІІ. Губертусшток, 10 октября 1904 г. // Переписка Вильгельма ІІ с Николаем П. - М., 1923.

6. Всеподданнейшая записка Ламздорфа. 4 февраля 1904. // Архив внешней политики Российской империи (далі - АВПРИ.) - Ф. 151. - Оп. 482. - Спр. 2989.

7. Гальперин А. Англо-японский союз. 1902-1921. - М., 1947.

8. Игнатьев А.В. Внешняя политика России в 1905-1907 гг. - М., 1986.

9. Гришина М.И. Черноморские проливы во внешней политике России 19041907 // Исторические записки. - 1977. - Т. 99.

10. История дипломатии. - М., 1963.

11. Ламздорф - Великий князь Алексей Александрович. С.-Петербург, 23 ноября 1904. // АВПРИ. - Ф. 151. - Оп.482. - Спр.2989.

12. Ламздорф - Зиновьев. С.-Петербург, 5 февраля 1904. // АВПРИ. - Ф. 151. - Оп. 482. - Спр.2989.

13. Проект секретной телеграммы Зиновьеву в Константинополь. // АВПРИ. - Ф. 151. - Оп.482. - Спр.2989.

14. Русаков К.А. Проблема Черноморских проливов во внешней политике Великобритании, 1892-1920 р.р. Дис. на соиск. научн. степ. канд. ист наук. - Луганск, 2003.

15. Секретная депеша Зиновьева. Константинополь, 9/22 октября 1904 г. // АВПРИ. - Ф. 151. - Оп.482. - Спр.2989.

16. Секретная депеша Зиновьева. Пера, 5/18 мая 1903 г. // АВПРИ. - Ф. 151. Оп. 482. - Спр.2988.

17. Секретная телеграмма Зиновьева. Пера, 3/16 февраля 1904. // АВПРИ. - Ф. 151. - Оп.482. - Спр.2989.

18. Тейлор А.Дж.П. Борьба за господство в Европе. 1848-1918. - М., 1958.

19. Alvensleben - Bulow. St. Petersburg, den 27 Juli 1904. // Die GroBe Politik der Europaischen Kabinette 1871-1914. - Berlin, 1922-1927. (Далі - G.P.). -

B. 19 (1). - №6068.

20. Aufzeichung Klehmet. Berlin, den 1 September 1904. // G.P. - B.19 (1). - №6073.

21. Bodman - Auswartige Amt. Therapia, den 23 Juli 1904. // G.R - B.19 (1). - №6063.

22. Bulow - Wilhelm II. Berlin, 26 October 1904. // G.P. - B. 19 (1). - №6074.

23. Dascovici N. La question du Bosphore et des Dardanelles. - Geneve, 1915.

24. Lansdowne-MacDonald. Foreign Office, 11 January 1904. // British Documents on the Origins of the war, 1898-1914. - L., 1927. (далі - B.D.). - Vol.II. - №274.

25. Lansdowne - Monson. Foreign Office, 29 April, 1904. // B.D. - Vol.II. - №420.

26. Lansdowne - Scott. Foreign Office, 30 January 1904. // B.D. - Vol.II. - №285.

27. MacfieA.L. The Straits question 1908-36. - Saloniki, 1993.

28. Memorandum Hardinge. Foreign Office, 16 November, 1906. // B.D. - Vol. IV. - №56.

29. Metternich - Auswartige Amt. London, den 23 Juli 1904. // G.P. - B.18 (1). - №6066.

30. Phillipson C. The question of Bosphorus and Dardanelles. - L., 1917.

31. Romberg - Bulow. St. Petersburg, den 1 Dezember 1904. // G.P. - B.19 (1). - №6075.

32. The Westminsten gazette. - 15 june. - 1904. // АВПРИ. - Ф. 151. - Оп. 424. - Д. 2989.

33. Wilhelm II - Nikolaus II. Drontheim, 23. VII. 1904. // G.P. - B.18 (1). - №6064.

Размещено на Allbest.ru