До історії нової економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До історії нової економічної політики

Соколов В.М., Величко Т.Г.

Жовтнева революція, що перемогла в 1917 році, в Росії позначила нові контури політичного розвитку країни. Пролетарська, по своєму характеру, революція, природно, не могла вирішити відразу безліч проблем по перевлаштуванню існуючого суспільства, зокрема з проблем економічної властивості. Тим паче, що Перша світова війна, а потім громадянська не тільки зруйнували саму систему господарювання, але і відкинули країну на багато років тому. Політика військового комунізму утримувала державу від повного краху, проте соціальні і політичні потрясіння 1917-1920 років переросли в глибоку економічну кризу. Крім того, складну внутрішню ситуацію доповнювали відверто агресивні дії ряду капіталістичних держав, готових до військового вторгнення до радянської Росії.

У цих умовах потрібно було негайно здійснити кроки, що кардинально міняють ситуацію і перш за все у сфері економічних відносин. Проголошення і подальше здійснення політики, яка отримала назву «Нова економічна» стало черговим історичним етапом в житті радянської держави.

Формально перехід до інших, ніж раніше економічним відносини проголосив Х з'їзд РКП(б). Його рішення стали об'єктом жорстких дискусій, і перш за все в самій партії. Відміна продрозкладки продподатком стала лише частиною загальної економічної політики, що вводилася. Різні оцінки Непу зводилися до наступного. По-перше, як пізніше підкреслювалося (і признавалося в історії ВКП(б) (короткий курс)) «військовий комунізм» був спробою узяти фортецю капіталістичних елементів в місті і селі штурмом, лобовою атакою. У цьому напрямі партія забігла далеко уперед, ризикуючи відірватися від своєї бази» [1, 245]. Така оцінка в такому значущому по тому часу виданні означала, що можна визнати минулі помилки на тлі тих досягнень, які вже були в Радянському Союзі до кінця 1930-х років.

По-друге, пропонувалося провести заміну продрозкладки продподатком лише частково. Зокрема, пропозиція Л.Д. Троцького про те, щоб «замінити вилучення надлишків відомим процентним відрахуванням свого роду прибутковий-прогресивний податок» [5, 196]. у такої позиції були прихильники, зокрема серед членів партії. На Х з'їзді РКП(б) Троцький спробував взагалі приписати собі пріоритеті перетворень непу, але підтримки не отримав. До речі, перший декрет СНК, підписаний В.І. Леніним, про введення продподатку в селі з'явився ще осінню 1918 року, але громадянська війна, що вибухнула, примусила цей декрет «забути», діяла лише жорстка продрозкладка. економічний політика радянський куркульство

Зрозуміло, НЕП це не тільки введення податку на селянина. Все набагато глибше. Революція, що відбулася, намітила значні зрушення в соціальній структурі суспільства, на зміну одних відносин (зокрема у сфері економіки) приходили інші. Проведена націоналізація в промисловості поміняла власника (таким стала держава), який був у той час не в змозі здійснювати ефективне управління. Загострення конфліктної ситуації між виробничими силами і виробничими відносинами в масштабі країни загрожували безумовною катастрофою.

В той же час різке падіння трудової активності широких мас помножене на слабку організацію виробництва знижували не тільки загальний рівень економіки. Відбувалися перебудова безпосередніх відносин людини до праці, до результатів своєї праці. Незадоволеність тих, що працюють виявлялося в страйках, локаутах в промисловості, на транспорті (що ховалося довгий час в радянській історіографії); на селі виникали бунти, повстання, причому в значних масштабах.

Ключовим питанням Непу стало питання про форми власності. Це мало безумовно політичне значення, що і повинне було знайти віддзеркалення в політичних документах. Такими перш за все сталі рішення Х з'їзду РКП(б). Слід зазначити, що ухваленню з'їздівських резолюцій передував процес обговорення головних положень, що стосуються нової економічної політики. До початку партійного форуму в газеті «Правда» (1921 рік, 17 і 26 лютого) були опубліковані рішення комісії, створеної Політбюро ЦК РКП(б). вони грунтувалися на тексті накидань, які зробив В.І. Ленін на засіданні Політбюро 8 лютого 1921 року. Зокрема, в записці, переданій в комісію, створену для розробки проекту ухвали про поліпшення положення селян, мовилося про принципи «нової економічної основи союзу робочого класу і селянства і конкретний перехід, що намітився, від «військового комунізму» до нової економічної політики» [2, 87]. Саме ці замітки лягли в основу рішення Х з'їзду партії 15 березня 1921 року про заміну розверстування натуральним податком. 20 березня на основі резолюції з'їзду ВЦИК офіційно прийняв декрет з даного питання в тій формі, в якій той був затверджений Політбюро. Тим самим проблема з політичної переходила в площину організаційну, націлену на її здійснення.

Десята конференція РКП(б) ухвалює рішення про те, що нова економічна політика стає пріоритетній в діяльності партії. «Ми поступаємося селянству підкреслював В.І. Ленін, для забезпечення від реставрації капіталізму і забезпечення шляхів до комунізму». На питання «на який термін вводиться неп?» Ленін відповідає: «Серйозно і надовго»; указує, що основна увага партії і народу повинно бути зосереджено на завданнях господарського будівництва» [2,470].

Таким чином, відступ від революційних форм і методів в господарському будівництві розглядався як політична доцільність. Проте НЕП представлявся багатьом як заміна соціалістичних принципів державного управління капіталістичними. Такий поворот через чотири роки після революції, після закінчення (в основному) важкої громадянської війни розглядався (зокрема в партійних лавах) не просто, як відступ, а як пряма зрада ідеалів соціалізму і революції.

Слід підкреслити, що тут фігурували не тільки емоційний настрій і абсолютний більшовизм певної частини суспільства. Зміни, що відбуваються, зв'язувалися, як вже нами наголошувалося, до володінь власністю, що забезпечувало існування влади. В даному випадку радянській владі, що припускала існування суспільної власності. Тому НЕП сприймали з обережністю і ті, хто вже скуштував революційну владу, інакше кажучи, ті, хто починав входити в правлячу номенклатуру. В цілому в країні соціалістичні порядки і законність ще не закріпилися, тоді як все, що існувало до революції або знищувалося або, принаймні, не сприймалося. Повною мірою це стосувалося і господарський-економічної сфери.

Перспектива соціалістичного будівництва припускала суспільну власність, що існує на могутній індустріально-промисловій основі. Для Росії друга обставина представлялася як стан майбутнього. Проте індустріальна база повинна була не тільки бути створена, але і одночасно виконувати декілька вельми значущих положень. Сюди потрібно віднести і ту обставину, що для переходу до соціалізму матеріально-технічна основа суспільства сприяє подоланню протистояння колективного інтересу інтересам індивідів. А НЕП, на думку його супротивників, сприяє приватновласницьким формуванням в структурі суспільства, а це дає можливість появи експлуатації і власне експлуататорів.

Одночасно з настанням непу в радянській країні стала формуватися планова система: у лютому 1921 року був створений плановий центр країни Державна загальний планова комісія (Держплан). Він був утворений у зв'язку з реорганізацією Ради Праці і Оборони (СТО), зосередивши ведення всіх питань господарського будівництва. Плановість стала носити директивний характер єдиний загальнодержавний план ставав обов'язковим завданням (у подальшому - законом). Створення Держплану і його структур співпало з початком здійснення політики непу, що, безумовно, не випадково: держава як і раніше не випускала з своїх руці монополію в економіці. Разом з тим, допускаючи економічне змагання між соціалізмом, що будується, і прагнучому до відродження капіталізмом, НЕП вів до посилення боротьби між ними в господарській діяльності. У доповіді на ХІ з'їзді РКП(б) голова СНК В.І. Ленін підкреслював, що це не просто змагання, «це є відчайдушна, бешена, якщо не остання, то близька до того, боротьба не на живіт, а на смерть між капіталізмом і комунізмом» [3, 95].

Вже на засіданні Держплану 15 июля1921 року в доповіді його голови Г.М. Крижановського прозвучали такі слова. Він вказав на зміну в економічній політиці, пославшись на відомі тези ВСНХ. І далі: « Для крупних третируваних галузей промисловості в даний час намагаються встановити відому свободу дій і в той же час встановити для них зобов'язання працювати по вказівках і завданнях державній владі» [4, 53].

Одночасне введення Непу вимагало введення нових управлінських структур як в центрі, так і на місцях. Вводилися різного роду заохочувальні заходи, що підштовхують селян до підвищення товарного виробництва, а підприємців (кустарів, кооператорів і ін.) до активізації виробництва. Так, декретом СНК від 28 березня 1921 року був встановлений хлібний податок у розмірі 240 млн. пудів («при середньому урожаї») замість 423 млн. пудів, які слід було зібрати по розверстуванню, визначеному в грудні 1920 року. [6, 622]. Але засуха літа 1921 року і голод, що послідував, порушили всі плани.

Надалі саме аграрна політика ставала для радянської влади ключовим моментом в здійсненні Непу. Якщо в промисловому секторі політика непу складалася достатньо благополучно, то в сільському господарстві виникали проблеми різної властивості. Розширення виробництва на селі вимагало, особливо в перші роки Непу абсолютної державної підтримки: механізмами, добривами, елітним насінням, кадрами і ін. По-друге, заборона законом здачі і узяття землі в оренду (після її повної націоналізації, тобто переходу у власність держави), заборону на найману працю заважали одноосібному селянинові працювати в нових умовах. Існувало ще і побоювання появи нових продрозкладок. Контроль за землекористуванням з боку властей також стримував ініціативу селянина.

Використання найманої праці підштовхнули процес формування «міцного селянського класу» «класу» куркульства. З економічного це питання швидко переросло в політичне, маючи стійку ідеологічну основу. Мінялася соціальна структура сільського населення країни. Зростання куркульства в селі, так званий «неп» в місті викликали все більш серйозні побоювання, і перш за все в партії, про переродження радянської влади, втрату завоювань революції.

Рівність, проголошена в жовтні 1917 року, в процесі перетворень непу замінювалося соціальною нерівністю. В умовах тотальної бідності, характерної для радянської Росії початку 1920 х років, цей процес сприймався неоднозначно. Поява заможного селянина в селі - своєрідна плата за впровадження Непу. Хоча термін «куркуль», тобто селянин, що мав коня, дві корови, подвір'я і ін., укорінявся і згодом отримав політичне забарвлення. До кінця 1920 х років, коли політика непу себе вичерпала, почалася колективізація, що розвернулася по всій країні, і найважливішою політичною її складовою стала боротьба з куркульством, з «класовим ворогом».

Проте, НЕП дав свої позитивні результати досить швидко. Вже осінню 1922 року голод повсюдно був ліквідований, розвивався товарний обмін між містом і селом. Держава стала мати можливість фінансового маневру, що давало можливість планувати зростання промисловості, транспорту, інших галузей господарства країни. Нова економічна політика створила умови для формування ринкових відносин.

Разом з тим в країні гальмувалися процеси господарських відносин через нерозвиненість економічних стимулів, що створювало переважно ситуацію екстенсивного розвитку. В значній мірі впливали ідеологічні упередженості, державна командна система, її абсолютна централізація і т.д. Хоч і існували різні форми власності, але пріоритет залишався за суспільною (державною) її формою, яка послабляла змагання в процесі трудової діяльності і зводила до мінімуму переваги найбільш активної і заповзятливої частини населення. В умовах подолання дефіциту, коли попит і пропозиція зрівнюються, саме заповзятливість і активність виходять на перший план. На жаль, в такому напрямі політика непу розвиватися в СРСР не стала. Не пішла на основі Непу і соціалістична індустріалізація.

Історичний відрізок часу, названий Непом, проходив в три етапи: початковий 1921-1923 роки, коли тільки стали з'являтися ринкові інститути, поява яких визначалася політичною доцільністю, а не довготривалою державною стратегією. Другий етап це 1924-1926 роки, коли були вирішені ряд найважливіших економічних проблем, держава окріпнула, закінчилася грошова реформа, рубель став конвертованою валютою. Розвивалася і торгова політика, що підкріплюється новими законодавчими актами і ін. Створювалися умови для ухвалення певних «правил гри», що стимулювало загальний економічний розвиток.

Але третій етап 1927-1928 роки вже характеризувався різким поворотом державної політики убік від ринкової економіки. Тим самим поступово скорочувалися ринкові методи господарювання, що замінюються командними. Централізоване планування охоплювало всі сектори економіки, аж до незначних по масштабах виробництв. Тим самим радянська економіка йшла убік від «традицій Непу» і на багато подальші роки приймала інші форми.

Безумовно, нова економічна політика дала можливість радянській державі в дуже складний період вирішити головну задачу свого існування не допустити господарського розвалу, загальнонаціональної катастрофи. Досвід, накопичений в роки Непу безцінний для сучасної України. Здійснення реформ ринкового характеру це достатньо тривалий процес, на кожному його етапі можуть виникати труднощі, які необхідно анулювати, вивчати причини їх появи, а потім долати, прагнучи не припускатися помилок. Феномен Непу один з небагатьох економічних експериментів в світовій практиці, який був здійснений в масштабі такої величезної країни, як Радянський Союз. У складних, драматичних обставинах політика непу розвивалася, створивши основу для подальшого зміцнення країни в нових умовах.

Література

1. История Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков). Краткий курс. М.: ОГИЗ, 1945. 351 с.

2. Владимир Ильич. Ленин. Биографическая хроника. 1870 1924. Т.10. Январь июль 1921. М.: Политиздат, 1979. 743 с.

3. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. 5 е издание. Т.45.

4. Протоколы Президиума Госплана за 1921-1922 годы. Т.1. 1921 г. М.: Экономика, 1979. 240 с.

5. Троцкий Л.Д. К истории русской революции. М.: Политиздат, 1990. 447 с.

6. Карр Э. История Советской России. Кн.1. Т.1 и 2. Большевистская революция. 1917 1923. Пер. с англ./предисловие. Ненарокова А.П. - М.: Прогресс, 1990. 768 с.

Размещено на Allbest.ru