Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 94(477):711.43:342.71(477.83)"14- 17"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

МІСЬКЕ ГРОМАДЯНСТВО ЛЬВОВА XV-XVIII СТ. (ЗА РЕЄСТРАМИ ПРИЙНЯТТЯ ДО МІСЬКОГО ПРАВА)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

ЗАЯЦЬ ОРЕСТ АНДРІЙОВИЧ

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Шуст Роман Мар'янович, кандидат історичних наук, доцент, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри давньої історії України та архівознавства.

Офіційні опоненти:

Крикун Микола Григорович, доктор історичних наук, професор, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри історії слов'янських країн;

Собчук Володимир Дмитрович, кандидат історичних наук, Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Тараса Шевченка, старший викладач кафедри суспільних дисциплін.

Провідна установа:

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, м. Львів.

Захист відбудеться 20 грудня 2005 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 16 листопада 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Міста завжди були осередками бурхливого людського життя, а суспільні, економічні, політичні чи культурні процеси у них відбувалися швидше та яскравіше, ніж на позаміській території. Великі міста ставали осередками прогресивних ідей, притягуючи до себе видатні уми сучасності, а серед міщан завжди було чимало непересічних особистостей. З огляду на це міста мали б привернути до себе пильну увагу українських істориків. Однак у вітчизняній історіографії тривалий час міста досліджувалися недостатньо, а яскравим уособленням цього є висловлювання визначного українського історика Михайла Грушевського стосовно українських міст під іноземним пануванням, що їхня історія "стає одною історією заникання й упадку", а міщанство "з нашого національного становища має інтерес більше негативний". Такі твердження були результатом тогочасного стану розвитку української наукової та суспільно-політичної думки, а недостатня зацікавленість містами пояснювалася домінуванням у них іноземного елементу. У радянський час міська тематика теж не стала об'єктом більшої уваги дослідників, які загалом надавали перевагу вивченню історії селянства.

Львів був одним із найзначніших міст Польського Королівства, а згодом і Речі Посполитої. Його історія, порівняно з іншими середньовічними та ранньомодерними українськими містами, є найкраще задокументованою - збереглися численні архівні матеріали. Львів був етнічно строкатим містом, з населенням дуже неоднорідним за своїм географічним та становим походженням, майновим становищем та професійною структурою.

Проведення повноцінного дослідження історії Львова є неможливим без вивчення інституту львівського громадянства та аналізу громадян як суспільної групи. З огляду на те, що "справжніми", повноправними львів'янами у давні часи вважалися лише міщани, які були наділені львівським громадянством, постає потреба встановити, як саме надавалося міське громадянство, які професійні та етнічні групи вливалися до міської громади Львова і якою була географія їхнього походження. Важливість подібних досліджень зумовлена також і тим, що саме міщани-громадяни найчастіше виступають у міських актах. Окрім того, міське громадянство було тим чинником, який об'єднував етнічні та релігійні громади, за винятком єврейської, в одне ціле - львівське міщанство.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках кафедральної наукової теми "Соціально-економічна, політична та культурна історія західноукраїнських земель середньовіччя та ранньомодерної доби".

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з'ясуванні значення інституту львівського міського громадянства, механізму його надання, а також всебічній характеристиці населення, що отримувало громадянство Львова. Відповідно до мети автор поставив перед собою завдання дослідити:

· суть міського громадянства у його львівській модифікації;

· права та обов'язки львівських громадян;

· види міського громадянства Львова;

· станове походження львівських громадян;

· процес отримання львівського громадянства, його зречення чи позбавлення;

· динаміку прийняття львівського громадянства;

· етнічний та конфесійний склад новоприйнятих громадян Львова;

· професійну структуру осіб, що приймали львівське громадянство.

Об'єктом дисертаційного дослідження є інститут міського громадянства Львова впродовж усього часу його існування; предметом - функціонування інституту міського громадянства, а саме: механізм його надання; вигоди, які воно давало; склад (етнічний, професійний) новоприйнятих громадян.

Хронологічні межі дослідження. Нижньою хронологічною межею є 1405 р., відколи збережені, з певними прогалинами, базові джерела - реєстри львівських громадян. Верхня хронологічна межа не має чіткого завершення. Датовані реєстри львівських громадян велися до 1783 р., однак існує ще так званий "Список присяглих міщан [починаючи] з 1781 р." (далі - "Список") без дати завершення. Вивчення інтенсивності прийняття до міського громадянства та збережена присяга нових громадян з часів цісаря Леопольда ІІ дають підстави припустити, що інститут міського громадянства існував щонайменше до початку 90-х рр. XVIII ст., які й вважаємо верхньою межею дослідження. львівське міське громадянство конфесійна

Методологія дослідження, використана у дисертації, відповідає принципам історизму, наукової об'єктивності та логіки. У процесі роботи використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні історичні методи. Так, для аналізу соціального, етнічного, професійного складу новоприйнятих громадян застосовано системно-структурний метод; для встановлення етнічної приналежності, ми використовували, із певними застереженнями, антропономастичний метод, а при прослідковуванні родинних зв'язків між ремісниками-громадянами - елементи просопографічного методу. Окрім того, були застосовані історично-генетичний, порівняльний та типологічний методи. Огляд наукової літератури був здійснений за хронологічним і структурно-тематичним принципами історіографії.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській історіографії комплексно досліджено питання міського громадянства як правового інституту протягом усього часу його існування у поєднанні зі статистичним аналізом новоприйнятих громадян. Автором докладно проаналізовано суть та види львівського міського громадянства, станове походження новоприйнятих громадян, відтворено механізм отримання та втрати львівського громадянства. При дослідженні динаміки поповнення львівської міської громади, географії походження прибулих, етнічного, конфесійного та професійного складу новоприйнятого міщанства, удосконалено та деталізовано статистичні підрахунки. Переглянуто та спростовано окремі застарілі та помилкові твердження попередніх дослідників.

Практичне застосування роботи полягає у тому, що її результати можуть бути використані для підготовки науково-методичних посібників, розробки курсів з історії України чи спецкурсів з історії міст та міщанства, краєзнавства, а також для написання узагальнюючих або спеціальних досліджень з історії Львова чи інших міст України тощо.

Апробація результатів дослідження проводилася на засіданнях кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, а також на виступах автора на І Днях Науки Європейського Колегіуму Польських і Українських Університетів (Люблін, 2002 - нагороджений дипломом за найкращий виступ), на міжнародній науково-практичній конференції "Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції" (Львів, 2004).

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Список використаних джерел і літератури налічує 176 позицій. Загальний обсяг становить 291 сторінки, з них 199 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено дослідницьку мету й завдання, що виносяться на захист, сформульовано об'єкт і предмет дослідження, вказано хронологічні рамки роботи, методологічні принципи, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Історіографія та джерела" висвітлено стан наукової розробки теми та визначено коло джерел, що були покладені в основу дослідження.

Історіографія. Першим на реєстри новоприйнятих міщан звернув увагу Денис Зубрицький, який у "Хроніці міста Львова" подав короткі повідомлення про дату прийняття міського громадянства певними особами, а також навів перелік шляхти-громадян за 1526-1574 рр. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - Львів, 2002. - С. 228-229.. Процедурі отримання львівського громадянства оглядово присвятив увагу Олександр Чоловський Czoіowski A. Pogl№d na organizacyк i dziaіalnoњж dawnych wіadz miejskich do 1848 r. // Miasto Lwуw w okresie samorz№du (1870-1895). - Lwуw, 1896. - S. XXIII - LXXXIV., а питанню сплати внесків - Роман Зубик Zubyk F. Gospodarka finansowa miasta Lwowa w latach 1624-1635. - Lwуw, 1930. - 496 s.. На початок 30-х років ХХ ст. припало написання ґрунтовної статті про прийняття до міського права у 1405-1604 рр. Алексієм Ґілєвичем Gilewicz A. Przyjкcia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604 // Studia z historii spoіecznej i gospodarczej poњwiкcone prof. dr Franciszkowi Bujakowi, Lwуw. - 1931. - S.375-414.. Цей дослідник більше зосередився на статистичних підрахунках географії походження та професійного складу новоприйнятих міщан, менше - на механізмі отримання громадянства та етно-конфесійному складі міщанства, його становому походженню. На жаль, частина інформації, поданої А. Ґілєвичем, є суперечливою або хибною (наприклад, рахування двічі однієї особи, зачислення до новоприйнятих міщан осіб, призначених на міські уряди, плутанина із термінологією назв професій тощо). Деякі огріхи, зрештою, були майже неминучими з огляду на ручний підрахунок даних. Зберігся також неопублікований рукопис праці А. Ґілєвича про прийняття до міського права у 1405-1426 рр. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові). - Ф. 52, оп. 1, спр. 955., який, ймовірно, був передвісником вищезгаданої статті.

Проблемі міського громадянства у контексті джерел поповнення львівського міщанства та його правового становища приділив увагу Ярослав Кісь Кісь Я. Промисловість Львова у період феодалізму (ХІІІ-ХІХ ст.). - Львів,1968. - 223 с.. Дослідник самостійно опрацював дані з 1627-1783 рр., а щодо попередніх часів скористався доробком А. Ґілєвича. Я. Кісь прослідковує, кому і як надавалося міське громадянство, подає деякі дані про інтенсивність поповнення львівської громади, кількість представників окремих професій, а також про географію прибульців. Праця містить ряд цікавих спостережень, але не позбавлена вад у статистичних підрахунках. У 1973 р. вийшла праця польського історика Станіслава Ґєршевського, у якій синтезовано попередні досягнення з вивчення міського громадянства різних міст Речі Посполитої, у тому числі і Львова (базуючись на даних А. Ґілєвича) Gierszewski S. Obywatele miast Polski przedrozbiorowej. - Waszawa, 1973. - 179 s.. Оглядово характеризується інституція міського громадянства Тетяною Гошко Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (ХІV - початок ХVІІ ст.) - Львів, 2000. - 225 с. . Мирон Капраль при дослідженні міської демографії значну увагу приділив співвідношенню прибулого та місцевого елементу серед новоприйнятих міщан, а також частки українського та вірменського населення відносно до загалу громадян Капраль М. Національні громади Львова ХVІ-ХVІІІ ст. (соціально-правові взаємини). - Львів, 2003. - С. 364-365..

Отже, проблема львівського міського громадянства досі була темою досліджень небагатьох істориків. Безпосередньо цьому питанню присвячена тільки розвідка А. Ґілєвича, проте вона охоплює лише ХV - початок ХVІI ст. У інших дослідників тема львівського громадянства розглядалася побіжно або як частина значно ширшої теми. Більшість авторів приділяють основну увагу якомусь одному з питань - або статистичним підрахункам, або вивченню умов та процесу отримання громадянства.

Джерела. Основним джерелом для дисертаційного дослідження є реєстри прийняття до міського громадянства. У Львові ці реєстри збереглися за 1405-1783 рр., однак через наявність значних хронологічних прогалин, дані стосуються сумарно лише 280 із 379 років. Реєстри з 1405-1514 рр. велися у трьох рахункових міських книгах ЦДІА України у Львові. - Ф.52, оп.2, спр. 695, 696, 698., з яких перші дві (за 1404-1414 та 1414-1426 рр.) були опубліковані А. Чоловським Ksiкga przychodуw i rozchodуw (1404- 1414) / Wyd. A. Czoіowski. - Lwуw, 1896. - 183 s.; Ksiкgaprzychodуw i rozchodуw (1414- 1426) / Wyd. A. Czoіowski. - Lwуw, 1905. - 186 s.. Реєстри новоприйнятих громадян далі велися у так званих "Книгах чиншових доходів, результатів виборів та надання міського права з 1522-1577 рр." ЦДІА України у Львові. - Ф. 52, оп. 2, спр. 704-705., потім - у "Книгах виборів та прийняття до міського права" з 1572-1732 рр. Там само. - Спр.648- 651. та в спеціально виокремленому "Альбомі громадян" за 1750-1783 рр. Там само. - Спр.652.. Вже після написання нашого дослідження вийшло у світ цілісне джерельне видання реєстрів новоприйнятих львівських громадян, підготоване на високому фаховому рівні варшавським дослідником Анджеєм Янечеком Album civium Leopoliensium. Rejestry przyjкж do prawa miejskiego we Lwowie (1388- 1783) / wyd. A. Janeczek. - Poznaс; Warszawa, 2005. - T.1. - 452 s.; T.2. - 295 s..

Формуляр записів про надання міського громадянства Львова пройшов значну еволюцію. Якщо у XV ст. більшість цих записів легко вміщалася в одному рядку, то наприкінці XVI ст. вони інколи займають більше половини сторінки і насичені цінними деталями. У XVII - на початку XVIII ст. популярними були "групові" вписи до числа міських громадян, а в 1750-1783 рр. - реєстри мали вигляд таблиці. Інформативність реєстрів була найвищою наприкінці XVI - на початку XVII ст., а також на початку XVIII ст. Окрім факту отримання львівського громадянства певною особою, у записі могли бути вказані професія та місце походження новоприйнятого міщанина, його етнічна чи конфесійна приналежність, а також відомості про подання документів, виконання різного роду зобов'язань, згадки про поручителів, прохачів, записи про складання присяги, внесення зброї до арсеналу тощо. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що не всі повноправні жителі міста, особливо представники патриціату, вписувалися до реєстрів. Можна припустити, що їхня частка не була значною. Однак загалом джерельна вартість реєстрів, безсумнівно є високою, хоча б з огляду на унікальність збереженого джерельного комплексу для українських земель, адже поза Львовом відомі тільки реєстри громадян Кам'янця-Подільського і то лише за кілька років з першої половини XVIII ст. Kiryk F. Ksiкga przyjкж do prawa miejskiego w Kamieсcu Podolskim z lat 1723-1736 oraz 1740- 742 // Krakуw-Maіoposka w Europie Њrodka. Studia ku czci profesora Jana M. Maіeckiego w siedemdziesi№t№ rocznicк urodzin. - Krakуw, 1996. - S. 127-136..

Окрім реєстрів новоприйнятих міщан, у дослідженні додатково використано також інші джерела - як опубліковані у джерельних збірках фрагментарні відомості про функціонування інституції міського громадянства, так і неопубліковані матеріали: оригінал та копії посвідчень львівських громадян, повідомлення про позбавлення громадянства, ухвали та королівські декрети, які торкаються питань сплати внесків за отримання громадянства чи купівлі новоприйнятими міщанами нерухомостей у місті тощо.

У другому розділі "Громадяни як суспільна група" досліджено суть львівського міського громадянства, питання термінології, його суспільно-правовий зміст, еволюцію поділів міського громадянства на види, а також простежено станове походження новоприйнятих міських громадян.

Міське громадянство виокремлювало привілейованих (повноправних) міщан Львова із загалу міських мешканців, а також у правовому сенсі відрізняло їх від жителів інших міст. Для позначення цієї інституції частина дослідників використовували термін "міське право" (А. Ґілевич, Я. Кісь). Однак з огляду на багатозначність виразу "міське право" (вживаного, наприклад, ще у значенні магдебурзького права, міської юрисдикції, міського законодавства тощо), синонімічний вираз "міське громадянство", який має лише одне значення, видається придатнішим для позначення приналежності до громади певного міста (хоча задля уникання тавтології вважаємо допустимим вживання обох термінів).

У місті існувало три християнські громади, кожна з яких теоретично користувалася громадянськими правами у відведених їй законодавством межах. Якщо загальноміські привілеї стосувалися польської громади у повному обсязі, то громадянські права української та вірменської громад були суттєво обмеженими (передусім, у роздрібній торгівлі, проблеми зі вступом до ряду цехів та заборона доступу до влади в місті). Тому можна стверджувати про існування підвидів громадянства - українського і вірменського. Окрім того, львівське міське право ділилося ще на низку видів - вже на початку XVI ст. спостерігається розрізнення громадянства купців та ремісників. З часом виділилося також громадянство дрібних торгівців. Відповідно до такого поділу складалися різні присяги. Вдалося встановити, що міщанин при бажанні змінити рід занять був змушений приносити нову присягу, приймати фактично новий тип громадянства і знову вписуватися до реєстрів львівських громадян. Також існував поділ львівського громадянства на міське та передміське, теж відображений у відмінних присягах. З огляду на існування цього поділу, термін "міське громадянство" має два значення: ширше (як партикулярне громадянство конкретного міста для відрізнення від громадянства інших міст - тоді воно включає усі види громадянства окремого міста) і вужче (лише як громадянство повноправних жителів середмістя). Отже, кардинально різними були права католицького купця у середмісті і передміського православного ремісника, хоча в реєстрах громадян вони могли бути занотованими поруч - у Львові не існувало окремих списків для різних видів громадян.

Міська громада Львова поповнювалася представниками міщанства, селянства та шляхти. Авторові вдалося з'ясувати, що у XV-XVI ст. львівське громадянство приймали здебільшого вихідці з середніх та малих міст. Колишніх селян серед новоприйнятого міщанства спочатку було небагато, але вже в другій половині XV- XVI ст. їхня частка суттєво зросла. Найбільше колишніх селян на сторінках реєстрів зустрічається у середині XVI ст., коли вони становить понад 18 % від загалу прийнятих громадян. Різкий спад напливу селян до міста спостерігається у XVIІ ст., однак це, радше, результат уникання писарем вказівок на місце походження новоприйнятих міщан.

Міське громадянство приймала також шляхта, незважаючи на заборону займатися міськими заняттями. За увесь час міщанами стали 44 шляхтичі, з яких 17 були вихідцями з міст і 13 - із сіл, місце походження решти - невідоме. У час найбільшого поширення практики прийняття шляхтою міського громадянства (1591-1601 рр.) її частка становила 5 % від загалу новоприйнятих громадян. Міського громадянства не приймало духовенство.

Можна констатувати, що міське громадянство було далеко неоднозначним поняттям. Протягом неповних чотирьох століть свого існування воно пройшло певну еволюцію і з часом розділилося на декілька видів. Цей поділ досяг свого апогею наприкінці XVI - і в першій половині XVIІ ст., після чого різниця між його видами дещо пом'якшилася, але не зникла. Участь у формуванні львівської громади брали усі три світські стани, але переважали безумовно міщани.

У третьому розділі "Умови та процес надання львівського громадянства" охарактеризовано вимоги, які ставилися особам, що прагнули увійти до міської громади Львова, процедуру отримання громадянства, а також випадки його зречення та позбавлення.

Однією з основних вимог для набуття львівського громадянства було повноліття, хоча в XVI ст. траплялися і винятки, коли міське громадянство отримували неповнолітні (з відтермінуванням присяги). До міського громадянства у XV-XVI ст. приймали і жінок (незаміжніх або вдів), які хотіли утримувати себе самостійно. Це сприймалося радше як виняток, а в пізніші часи про прийнятих до громадянства жінок немає згадок. Новоприйнятий міщанин мав бути християнином: католиком, православним або вірним вірменської церкви. Дві інші базові вимоги до кандидата на міське громадянство - це шлюбне походження та добра слава. Засвідчення відповідності цим умовам вимагалося передусім від прибулого населення. Вдалося встановити, що у XV ст. місцеві мешканці не так приймають львівське громадянство, скільки "підтверджуються" у ньому. Прибулі ж повинні були приносити документи з попереднього місця проживання на підтвердження порядності та шлюбного походження. Інколи вимагалися документи про зречення громадянства у попередньому місті або просто попередньої юрисдикції. Вдалося з'ясувати, що необхідні документи могли видавати не лише власті поселення, а й цехи. Документи можна було принести пізніше і для цього з числа міщан визначалися поручителі, які б гарантували виконання зобов'язань і порядну поведінку новоприйнятого. Однак міщани неодноразово приносили документи із значним запізненням, інколи - на 6-7 років.

Додатково від новоприйнятих міщан могли вимагати переселення до Львова із сім'єю або одруження у місті, а також набуття міської нерухомості. На це відводився, як правило, річний термін. Метою таких вимог було прагнення магістрату "прив'язати" до міста новоприйнятих міщан, а набуття нерухомості зобов'язувало до сплати податку з неї. Щоб купці, приймаючи міське громадянство (і придбавши при цьому дуже дешеве помешкання), не використовували цього інституту лише з метою збагачення і подальшого виїзду з міста, у другій половині XVIІ ст. встановили вимогу набуття нерухомості відповідної до майнового статусу та виду занять міщан.

При отриманні міського громадянства потрібно було сплачувати певні внески. Їхня початкова величина (у XV ст.) невідома. У 1503 р. постановлено, що райці за акт прийому мають брати по 15 грошів, з яких 3 гроші йшло писареві. У подальшому новоприйняті міщани сплачували до раєцької каси так звані "винагороди" і такої ж суми внесок (або зброю) до королівської каси. Уже на початку XVIІ ст. сума була різною для різних громадян - вищою і диференційованою для купців, нижчою і фіксованою для ремісників (5 злотих). Щодо принесення зброї, то давали в основному вогнепальну (мушкет або гаківницю), рідше - холодну зброю або інші предмети, часто пов'язані із фахом міщанина (обладунок, ножі, спис, сокиру, шапку, шкіряне відро тощо).

Як правило, по завершенні усіх формальностей новоприйнятий міщанин складав присягу на вірність королю, магістратові та інтересам міста. Відповідно до видів громадянства різними були і присяги. Присяга могла відтерміновуватися до часу принесення документів, до закінчення безкоролів'я або у зв'язку із зайнятістю уряду ради чи з інших поважних причин. Імовірно, українці не завжди присягали (з огляду на проблеми із визнанням української присяги), але замість цього могли урочисто обіцяти вірність і послух магістратові. Особа вважалася міщанином-громадянином від часу формального рішення Ради, а отже, від дати, поданої у реєстрі. Після цього міщанинові видавалося посвідчення громадянина, у якому були викладені основні прерогативи, що виникали з міського громадянства. Сам акт прийняття громадянства проходив у ратуші перед райцями. Найчастіше це відбувалося у понеділок, середу та суботу, що були днями засідання Ради у поточних справах.

Громадянства можна було зректися добровільно, наприклад для переселення до іншого міста. Після повернення можна було прийняти його повторно. При зреченні практикувалося залишати місту "подяку", а також необхідно було повернути посвідчення громадянина, сплатити податкові заборгованості, а також продати свою нерухомість комусь із місцевих міщан чи передміщан. У разі порушень торговельних чи ремісничих правил, неповаги до магістрату тощо, Рада могла застосувати акт позбавлення громадянських прав.

У четвертому розділі "Динаміка поповнення та географія походження львівської громади" проаналізовані інтенсивність прийняття львівського громадянства у XV-XVIII ст., активність вписування до реєстрів громадян протягом року, співвідношення між місцевим та прибулим елементом, географія походження новоприйнятих громадян.

Від 1405 до 90_х рр. XVIІІ ст. збереглися записи про отримання громадянства Львова 6952 особами. У середньому за рік до міської громади приймали 23,65 чол. Цей показник був досить високим, однак поступався таким містам як Ґданськ, Краків та Варшава. Загалом інтенсивність надання львівського громадянства зростала протягом XV - першої чверті XVIІІ ст. і несуттєво понизилася у другій половині XVIІІ ст. Для кінця XVI і усього XVII ст. притаманні значні коливання кількості прийнятого населення - наприклад, у 1674 р. міське громадянство прийняла лише одна особа, а вже наступного, 1675 р., - 107 чол. Щодо активності протягом року, то переважали прийняття громадянства навесні, особливо у березні, а непопулярними були грудень та липень.

У середньовічних реєстрах занотовано небагато місцевих жителів (до 1420 р. про них взагалі немає згадок). У першій половині XVI ст. прибулий елемент також перевищує місцевий, але із далеко меншим відривом, ніж у першому періоді, а від 1570-х рр. домінування прибулих над місцевими стає щораз менш разючим. До середини 70-х рр. XVII ст. важко стверджувати чиюсь перевагу з огляду на рідкість згадок про місце походження міщан. У 1675-1727 рр. кількість місцевих і прибулих різниться мінімально, з незначною перевагою останніх.

Визначальну роль у поповненні львівського міщанства (окрім, звичайно, місцевого населення міста) відігравало Руське воєводство і Малопольща (особливо південна), а в середньовіччі ще й Сілезія. Серед земель Руського воєводства найбільшу роль відігравала Перемишльська, що було пов'язано із домінуванням міграційних потоків із заходу, особливо вздовж торговельних шляхів (у середньовіччі наплив вихідців з цієї землі є найбільш виразним - за кількістю прибулих вона переважає, наприклад, цілу Малопольщу або навіть Львівську землю разом із Львовом узяту). Нечисленними були вихідці з решти українських, а також литовсько-білоруських земель. Як виняток, з Волині переселилося три десятки осіб, натомість з Підляшшя, Київщини та Брацлавщини у реєстрах згадуються лише поодинокі прибульці. Малопольща найактивніше брала участь у поповненні львівської громади у 1522-1604 рр. Для цього регіону характерним було існування своєрідних "острівків", з яких населення прибувало найінтенсивніше (околиці Кракова, відтинок між Ряшовом і Ропчицями, околиці Бєча тощо). З Сілезії прибували в основному з населених пунктів біля торговельних шляхів. Слабо відображені Великопольща та Мазовія, ще менше - Прусія та Куявія. У 1522-1604 рр. більше іноземців прибувало з Європи (Німеччина, Італія та південна Швейцарія, Угорщина), тоді як у 1627-1727 рр. - з земель, що перебували під владою Османської та Перської імперій. Щодо окремих міст, то найбільшу роль у поповненні львівського міщанства відіграли Краків, Перемишль і Переворськ, менше - Городок і Самбір. Поза тим, звичайно ж, найбільше міську громаду (особливо у 1522-1727 рр.) поповнювали місцеві.

У п'ятому розділі "Конфесійні та етнічні групи у складі львівського міщанства" з'ясовано етнічний та конфесійний склад новоприйнятих міщан, зокрема частку українських та вірменських громадян у XV- XVIII ст., а також співвідношення між найбільшими католицькими групами - поляками та німцями - у середньовіччі (коли ще можливе їхнє відносно чітке розрізнення).

Наплив до міста населення з віддалених місцевостей як Європи, так і Азії, перетворював Львів на етнічно та конфесійно строкате місто. Найбільшими етнічними групами серед новоприйнятих громадян у середньовіччі були німці та поляки, які у подальшому, в міру асиміляції перших, ставали відносно монолітною громадою, католицькою за віровизнанням і польською за характером. Поляки, спочатку нечисленні у місті, зростають кількісно у другій половині XV ст., а переломним моментом були 1470-1480-і рр., після чого частка німців постійно зменшується (а від 1520-х рр. розрізняти німців і поляків, опираючись лише на антропономастичний метод, ризиковано). Друга половина XV ст. була також часом активнішого вписування до реєстрів українців та вірмен, однак останні були ще дуже нечисленні. Якщо, порівняно із середньовіччям, у 1522- 1604 рр. частка українців зросла майже вдвічі (з 7 до 13 %), то частка вірмен збільшилася дуже несуттєво (з 1,88 до 2 %). У 1627-1727 рр. спостерігаються протилежні тенденції - частка вірмен зростає учетверо (з 2 до 8 %), тоді як частка українців навіть трохи зменшилася (з 13,21 до 12,87 %). Останнє є лише позірним результатом з огляду на уніфіковане написання прізвищ. Частка українців, на нашу думку, мала б бути наближеною до тієї, яку ми отримали з 1719-1727 рр., коли писар почав нотувати конфесійну приналежність (греко-католики становили тоді майже 20 %). У другій половині XVIІІ ст. отримані дані є безперечно заниженими як для українців (понад 5 %), так і для вірмен (неповні 4 %), оскільки встановити етнічну приналежність у той час стало ще важче. Сумарно, частка українців відносно до загалу новоприйнятих громадян у XV- XVIІІ ст. становила 10,5 %, а вірмен - 4 %. Серед менших етнічних груп найчисленнішими у реєстрах були італійці та греки.

У шостому розділі "Професійний склад новоприйнятих львівських громадян" розглянуто професійну структуру львівських громадян, їхню чисельність як у певні періоди, так і загалом, вивчено тенденції походження представників окремих професій з певних регіонів, простежено родинні зв'язки у межах ремісничих груп (наскільки це дозволяють досліджувані джерела).

Одним із базових поділів міського суспільства був професійний. Серед ремісників найбільшою популярністю користувалися шкірообробна та одягова галузі. Найчисельнішими в реєстрах були шевці (624), кравці (486) та ткачі-полотенники (381). У добре представленій серед новоприйнятих громадян металообробній галузі лідерами за кількістю були золотарі (126) та слюсарі (126), а в харчовій - різники (252), пекарі (188) та броварники (150). Середніми за чисельністю були ремісники деревообробної галузі (найбільше у ній було бондарів - 116 та столярів - 98) та будівельно-керамічної (переважали гончарі - 109, мулярі - 82, теслі - 75). Небагато нових громадян бралося до побутових ремесел (переважали поворозники - 35, миловари - 25 та гребінники - 24). Серед працівників сфери охорони здоров'я чисельними були цирульники (77) та аптекарі (44), а у сфері послуг найпопулярнішим було шинкарство (67) та перевізництво (25). У торгівлі ж було задіяно значно більше новоприйнятих громадян, ніж це нам повідомляють реєстри. Одинокими були згадки про вчених та митців, міських урядників та службу. Чисельність представників тієї чи іншої професії часто залежала від росту чи спаду кількості населення, стихійних лих чи воєн, економічної конкуренції, заснування цехів, рівня культури міщан та їхніх уявлень про базові потреби.

У частині ремесел досить чітко прослідковується тенденція домінування вихідців з певних регіонів (наприклад, бондарі, стельмахи та колодії походили, в основному з Малопольщі та Руського воєводства, дубильники - з Перемишльської землі тощо). В одних ремеслах (золотарі, пекарі, кравці, шевці) добре представлене місцеве населення, в інших (аптекарі, броварники), навпаки, дуже слабо. Деякі ремесла мають досить виразний етнічний характер - серед гребінників, гаптувальників та дубильників було багато українців, поляки завжди були впливовими в деревообробній галузі, вірмени ж, які традиційно віддавали перевагу торгівлі, у 1627-1727 рр. активно беруться за золотарство та лучництво. Щодо родинних зв'язків у ремісничих середовищах, то вони загалом добре прослідковуються у ткачів, пекарів, шевців, дубильників, стрільників і бондарів, середньо - у кушнірів, котлярів, столярів, токарів і гончарів, і значно гірше - у кравців, слюсарів, мечників, стельмахів, колодіїв, мулярів, тесль тощо.

ВИСНОВКИ

Міське громадянство було правовою приналежністю особи до міської громади, з чого випливали певні права та обов'язки, встановлені королівськими привілеями, міським законодавством та усталеною у місті практикою. Воно вирізняло привілейованих міщан із загалу міських мешканців, а також, з огляду на партикулярний характер, відрізняло львівських громадян від міщан інших міст.

Міське право приймали і некатолики, але в обмеженому обсязі, утворюючи своєрідні національні модифікації міського громадянства. Окрім того, залежно від виду занять, існував поділ на громадянство купців та ремісників, а відповідно до місця постійного проживання - на громадянство міщан та передміщан. З часом виділяється також громадянство дрібних торгівців. Для кожного виду була передбачена спеціальна присяга, однак реєстри були спільними для всіх громадян.

Львівська громада поповнювалася в основному представниками міщанського стану, але незначною мірою і колишніми селянами та шляхтою. Селяни найактивніше поповнюють лави міщанства у XVI ст., а в XVII ст. - спостерігається значний спад. Вихідці з шляхетського стану були найменше представлені серед львівських громадян. Міське право не приймало духовенство.

Загальними вимогами для отримання львівського громадянства були: християнське (але не протестантське) віросповідання, повноліття, законне народження та відсутність ганьби, а спеціальними (процесуальними): подання документів рекомендаційного характеру, сплата певних фінансових чи матеріальних внесків на користь міста та Ради, складення присяги, а інколи також купівля у Львові нерухомості та постійне проживання у місті з сім'єю. У XV-XVI ст. міське громадянство надавалося жінкам. Львівського громадянства можна було при бажанні зректися з правом поновлення. Як різновид покарання за економічні та моральні порушення магістратом практикувалося позбавлення громадянських прав.

У 1405-1790-х рр. громадянами Львова стали 6952 особи. У середньому щороку до міської громади приймали 23,65 чол. Загалом інтенсивність прийняття львівського громадянства зростала протягом XV - першої чверті XVIІІ ст. і несуттєво понизилася у другій половині XVIІІ ст. Найактивніше приймали міське громадянство навесні. Львівська громада поповнювалася здебільшого місцевим елементом і вихідцями з Руського воєводства та Малопольщі. З решти українських земель населення прибувало до Львова дуже мляво.

На початку XV ст. у місті абсолютно домінували німці, але вже з другої половини цього століття зростає чисельність поляків, українців та вірмен. Кількість українців суттєво збільшилася у XVI ст., а вірмен - у XVII ст. Загалом джерела створюють значні труднощі для підрахунку українців у XVII ст., а для обох некатолицьких націй - у другій половині XVIII ст. і відповідно занижують дані про них. Серед дрібних етнічних груп помітне місце займають греки та італійці.

У професійній структурі новоприйнятого міщанства перші місця за кількістю належать шкірообробній, одяговій та харчовій галузям. Найбільш чисельною групою були шевці. У деревообробному ремеслі домінують вихідці з Малопольщі та Руського воєводства, а дубильники в основному походили з Перемишльської землі. Українці були чисельними у гребінництві, чинбарстві та гаптуванні, вірмени - у торгівлі, а поляки виразно переважали в деревообробних галузях. У ткачів, пекарів та шевців добре прослідковуються родинні внутрішньо-професійні зв'язки.

Отже, міське громадянство було своєрідним фільтром, який мав допускати до міської громади "кращих" людей - із доброю славою та законним походженням, забезпечених фінансово (адже для цього потрібно було не лише сплатити внески, але й набути досить дорогу нерухомість у місті), і таким чином сформувати своєрідний привілейований прошарок міських жителів. До цього прошарку, окрім владної та фінансової еліти, входили ще й широкі ремісничі кола, а також дещо менш привілейоване некатолицьке населення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Заяць О.А. Умови та процес прийняття до міського права у Львові у 1501-1571 рр. // Rocznik Europejskiego Kolegium Polskich i Ukrainskich Uniwersytetуw. - Lublin, 2003. - T.1. - S. 124-134.

2. Заяць О.А. Формули присяг на отримання міського громадянства у Львові XVIІ ст. // Пам'ятки: археографічний щорічник. - К., 2003. - T. 4. - С. 238-244.

3. Заяць О.А. Громадяни міста Львова як соціальна група у XV-XVI ст. // Ефективність державного управління: Зб. наук. праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Львів, 2003. - Вип. 4. - С. 113-124.

4. Заяць О.А. Надання міського громадянства некатолицькому населенню Львова у 1501-1571 рр. // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка: Зб. наук. праць. - Львів, 2003. - №5/6. - С. 42-48.

5. Заяць О.А. Соціально-економічне становище жінки у великих містах на українських землях у XVI-XVIІ ст. // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 23 січня 2004 р. - У 2 ч. - Львів, 2004. - Ч. 2. - С. 175-178.

6. Заяць О.А. "Славетні і шляхетні" у Львові у другій половині ХV - першій половині ХVІІ ст. (шляхта у реєстрах новоприйнятих львівських громадян) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Київ, 2005. - Т.11. - С. 5-17.

АНОТАЦІЯ

Заяць О.А. Міське громадянство Львова XV-XVIII ст. (за реєстрами прийняття до міського права). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2005.

У дисертації досліджено функціонування інституту львівського міського громадянства у XV-XVIII ст. Використання реєстрів новоприйнятих громадян у комплексі з іншими джерелами дозволило встановити, що львівське міське громадянство поділялося на ремісниче та купецьке, міське та передміське. Існували також етно-конфесійні (некатолицькі) модифікації львівського громадянства - українське та вірменське. Механізм отримання громадянства у Львові був простіший для корінних львів'ян та складніший для прибулого населення.

Вивчення інтенсивності прийняття міського громадянства показало, що поповнення львівської громади відбувалося високими темпами. Встановлено перевагу прибулого населення над місцевим, однак спостерігалася тенденція до поступового зменшення між ними різниці у кількості. Серед прибулих домінували вихідці з південної частини Речі Посполитої. Українці та вірмени становили незначну частку новоприйнятих громадян. Професійний склад львівських міщан був досить розмаїтим - міське громадянство приймали як купці, так і широкі ремісничі кола.

Ключові слова: Львів, міське громадянство, міська громада, етно-конфесійні громади, реєстри новоприйнятих міщан, професійний склад.

АННОТАЦИЯ

Заяць О.А. Городское гражданство Львова XV-XVIII вв. (по данным реестров приема в городское право). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко.

В диссертации исследовано функционирование института львовского городского гражданства в XV-XVIII вв. Использование реестров новопринятых горожан в комплексе с другими источниками позволило установить, что львовское городское гражданство делилось на ремесленническое и купеческое, городское и предмещанское. Существовали также этно-конфессиональные (некатолические) модификации львовского гражданства - украинское и армянское. Механизм получения гражданства во Львове был более простым для коренных львовян и сложнее для прибывшего населения.

Изучение интенсивности принятия городского гражданства показало, что пополнение львовской общины происходило высокими темпами. Установлено превосходство прибывшего населения над местным, однако наблюдалась тенденция к постепенному уменьшению разницы в количестве между ними. Среди прибывших доминировали выходцы из южной части Речи Посполитой. Украинцы и армяне составляли незначительную часть новопринятых граждан. Профессиональный состав львовских горожан был достаточно разнообразный - городское гражданство принимали как купцы, так и широкие ремесленнические круги.

Ключевые слова: Львов, городское гражданство, городская община, этно-конфессиональные общины, реестры новопринятых горожан, профессиональный состав.

SUMMARY

Zayats O.A. Municipal Citizenship of Lviv in the 15th-18th centuries. - Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in History: Specialty 07.00.01- History of Ukraine. - Ivan Franko Lviv National University. - Lviv, 2005.

Individuals with municipal citizenship were solely considered full-fledged citizens and members of municipal community in Lviv in the 15th-18th centuries. This social and legal institute singled out a privileged group of Lviv citizens from the rest of townsmen and differentiated them from other towns' people. A dissertation explores the varieties of this institute since the notion of municipal citizenship covered multiple groups and was divided into merchants', craftsmen', around-the-city's and city's citizenship. Sometimes the citizenship of petty traders was also set aside. According to a citizenship division, there were a respective number of oaths. When a citizen changed his occupation he was required to take a new oath followed by a new inclusion into Lviv citizens' registers. There were also "national" modifications of municipal citizenship for Ukrainians and Armenians whose rights were somewhat limited compared with those of Catholics. A research of class origin of Lviv citizens revealed that Lviv community was formed with those of municipal descent; although peasants and gentry were also granted citizenship the latter group presented only a minority.

Requirements to candidates aspiring for Lviv municipal citizenship and a mechanism of the renouncement and disenfranchisement of citizenship rights in Lviv are closely examined. In order to receive Lviv citizenship one was expected to possess positive personal qualities and to complete a number of legal formalities - submit all necessary documents, take an oath, pay fees, etc. Citizenship renouncement was a voluntary rejection of citizenship with the right of its repeated acquisition. Disenfranchisement was a type of severe punishment for violation of moral norms and corporate rules.

A study of Lviv citizenship acquisition dynamics allowed us to determine the intensity of Lviv community expansion in the 15th-18th centuries. The resulting figure turned out to be relatively high and on the average was estimated to be 23.65 persons annually. As for the intensity of the enlargement during the year, spring, especially March, proved to be the most active period in terms of new citizens' admission while December and July were the least attractive months.

As an examination of the newly-admitted citizens' place of origin showed, a considerable role in the enlargement of Lviv citizenship was played by local people, those coming from the Ruska province and Lesser Poland (especially its southern part) and in the Middle Ages also from the Silesia. There were special territories in the Lesser Poland from which the inflow of people was the most intensive (Krakow suburbs, the area between Ryashiv and Ropczyce, Biecz suburbs, etc.). Among the lands of the Ruska province the most significant role was played by the Peremyshl Land. Migration links with other Ukrainian territories were weak. Among the population arriving from abroad the majority came from German territories. As for individual towns the most significant role in the enlargement of Lviv citizens' community was played by Krakow, Peremyshl, and Pereworsk, and a lesser role by Horodok and Sambir.

The thesis investigate the ethnic and confessional composition of newly-admitted citizens, in particular a portion of Ukrainians and Armenians in the city in the 15th-18th centuries, as well as the correlations between the largest Catholic groups of Germans and Poles in the Middle Ages. A German community that was numerous at the beginning of the 15th century was exceeded by Poles and during the 16th century was being gradually assimilated. Among the newly-admitted citizens a portion of Ukrainians is estimated to be the highest in 1562-1571 and in 1719-1727 (and made 20 % in both cases) and a portion of Armenians - in 1665-1675 (over 12 %). Among smaller ethnic groups Italians and Greeks are mentioned in registers most frequently.

The research studies in detail the occupational background of individuals admitted into the Lviv community. Statistics regarding individual occupations demonstrated that leather and textile branches were among the most popular and shoemakers, tailors and weavers were the most numerous groups in the registers. As for crafts one can see a clear tendency towards the dominance of representatives of a certain territory (for example, coopers, cartwrights and wheelers came mainly from the Lesser Poland and the Ruska province, while tanners were predominantly from the Peremyshl land and so on). Certain crafts have an obvious ethnic character: Ukrainians dominated among comb makers, embroiderers, and tanners, while Poles were always involved in timber industry. Armenians who traditionally favored trading, in 1627-1727 became actively involved in goldsmithing and archery. As for family connections in the craftsmen environment they can be traced well among weavers, bakers, shoemakers, tanners, arrow-makers and coopers, to a lesser extent among furriers, boiler smiths, joiners, turners, and potters, and to the least extent among tailors, locksmiths, sword makers, cartwrights, wheelers, masons, carpenters, soap-makers, surgeons, etc.

Thus, the municipal citizenship functioned as a filer intended to admit into the municipal community "the best" people - those with good reputation and of legal descent, well-to-do financially - and in this way to create a privileged class of townsmen. Besides representatives of governing and financial elite, this class included large groups of craftsmen and a less privileged non-catholic population.

Key words: municipal citizenship of Lviv, municipal community, ethnic and confessional communities, registers of newly-admitted citizens, class membership, place of origin, professional composition.

Підписано до друку 14.11.2005 р.

Формат 60х90/16. Папір офсетний. Гарнітура "Times New Roman"

Друк: різографія. Ум. друк. арк. 0,9.

Тираж 100 примірників.

Віддруковано в навчально-виробничій майстерні Української академії друкарства 79004, м. Львів, вул. Личаківська, 3.

Размещено на Allbest.ru