Історія військової справи даків І ст. до н.е. – початку ІІ ст. н.е

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ужгородський національний університет

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Історія військової справи даків І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е.

Прохненко Ігор Анатолійович

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

УДК 9 (398)

Ужгород - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, провідний науковий співробітник

КОТИГОРОШКО В'ячеслав Григорович

історичний факультет Ужгородського національного університету,

професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

НІКУЛІЦЕ Іон Тимофійович

історичний факультет Молдавського державного університету,

завідувач кафедри археології та історії античності.

кандидат історичних наук, доцент

БАНДРОВСЬКИЙ Олександр Генріхович

історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка,

доцент кафедри археології, античності та середньовіччя.

Провідна установа:

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича.

Захист відбудеться “20” червня 2002 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 61.051.04. Ужгородського національного університету за адресою м. Ужгород, вул. Університетська, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці

Ужгородського національного університету за адресою:

м. Ужгород, вул. Капітульна, 6.

Автореферат розісланий “15” травня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук,

І.М. Ліхтей

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Карпато-Дунайський ареал здавна був місцем, де переплітались інтереси та долі багатьох племен і народів стародавнього світу. Площа ареалу становить приблизно 300 тисяч км². Його південний і західний кордони визначені р. Дунаєм, північний і східний - Карпатськими горами. Карпати - гігантська гірська система протяжністю біля 1500 км, висотою 1500 - 2500 м. Вона починається на сході від Альп і проходить масивною сильно вигнутою дугою, звертаючи на півдні до заходу. Гори охоплюють з різних боків підвищене Трансильванське плато. Схили Південних Карпат межують із Нижньодунайською, а Західні гори - із Середньодунайською низовинами. Щільною сіткою пронизують територію річки, найбільші з яких: Тиса, Олт та Муреш відмічені ще античними авторами як важливі комунікаційні шляхи.

Згідно сучасним дослідженням, Карпато-Дунайський ареал був місцем формування північної гілки фракійців. У результаті переміщення в ІІ ст. до н.е. їх культурно - політичного центру з нижніх течій р. Істру і р. Тірасу у Трансильванські Альпи, де існували різноманітні екологічні ніші, відбулось стимулювання процесу розвитку населення. На початку І ст. до н.е. внаслідок поступового соціально - економічного піднесення у місцевих племен утворилась перша на цій території держава. Очолили процес державотворення даки, які розповсюдили свою племінну назву на весь етнічний масив. За час найбільшого політичного розквіту (І ст. до н.е. - початок ІІ ст. н.е.), який співпадає з існуванням державності і визначає хронологічні межі нашої дисертації, даки воювали з кельтами, греками, сарматами й римлянами. Ведення агресивної зовнішньої політики вимагало від військової справи належного рівня розвитку. Даки звели значну кількість городищ і фортець, що стало безпрецедентним випадком в історії військового зодчества варварського світу Європи. Зброярство мало ґрунтовну основу для свого генезису і розвивалось з урахуванням найновіших досягнень, що дозволило сформувати боєздатне військо. Вивчення процесу розвитку дакійської військової справи є актуальним завданням історичної науки, зокрема, при дослідженні воєнної історії Європи. У зв'язку з цим, виникла необхідність комплексного аналізу військової справи даків, співставлення рівня її розвитку з римською, германською та сарматською, які задавали тон у ті часи. Обов'язковим є розгляд зовнішньої політики даків, яка утворює фон для вивчення їх військових формувань.

Для вирішення поставлених питань ми оперуємо свідченнями античних авторів, епіграфікою, зображеннями римської скульптури, нумізматичними, речовими матеріалами та військово-архітектурними пам'ятками. Розгляд античних джерел та конкретних матеріальних комплексів з городищ, фортець і могильників даків дозволяє провести аналіз історії розвитку військової справи. Це в цілісному викладенні до цього часу не зроблено ні у вітчизняній, ні в зарубіжній історіографії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з науково - дослідною роботою Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету. Дослідження дакійської проблематики координується спільною комісією Інституту археології НАН України, Інституту історії НАН України, Інституту карпатознавства УжНУ, Інституту фракології АН Румунії, Інституту археології АН Словаччини та Технологічного інституту м. Кошиці. Розробкою проблемних питань займаються провідні вчені історичних закладів України, Молдови, Словаччини та Румунії.

Мета та завдання дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є вивчення рівня розвитку військової справи даків. Для досягнення вказаної мети автор намагається вирішити наступні завдання:

- розглянути основні види наступального та захисного озброєння; визначити склад і структуру війська;

- провести аналіз укріплених пунктів і виділити основні типи військового зодчества в залежності від їх функціонального призначення (городища, дави, фортеці);

- визначити рівень розвитку військової справи даків і зробити його співставлення з військово-тактичними й стратегічними даними по відношенню до римлян, германців і сарматів;

- установити напрямки і хронологічну послідовність воєнних кампаній.

Об'єктом дисертаційного дослідження є військова справа даків І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е.

Предметом дослідження є військо, зброя і фортифікаційні споруди. Їх вивчення дозволяє скласти цілісну уяву про рівень розвитку військової справи даків.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є принцип історизму в пізнанні об'єктивних закономірностей розвитку суспільств в античний час. Методика дослідження базується на типологічному аналізі матеріалів із поєднанням методів порівняння, критики джерел і проведення природничо-наукових зрізів.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна й теоретичне значення дисертації полягають у тому, що вперше у вітчизняній і зарубіжній історичній науці в монографічному плані подається військова справа даків. Розглянуті в цілісному викладенні озброєння, фортифікаційне будівництво та військові кампанії. До наукового обігу вводиться нова інформація про військо даків, залучаються й інтерпретуються в дусі об'єктивної реальності матеріали з ключових пам'яток у горах Орештіє - центрі дакійської культури (Гредіштя Мунчелулуй, Пятра Роше, Костешть та інші), у Верхньому Потиссі (Земплін, Мала Копаня, Солотвино), а також з цілого ряду інших пунктів.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Значення роботи полягає в тому, що вона вносить нові відомості в галузь античної історії Карпато-Дунайського ареалу. Фактичний матеріал може використовуватись для підготовки навчальних курсів з історії стародавнього Риму, археології Центральної Європи, написанні монографічного дослідження з історії Карпато-Дунайського ареалу, курсових і дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою, яка викладена в публікаціях у періодичних фахових виданнях без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані на міжнародних, республіканських і міжвузівських наукових конференціях, зокрема: V - VII Міжнародних археологічних конференціях студентів та молодих вчених (Київ, 1997; Чернівці, 1998; Львів, 1999), Міжнародній конференції “Румунсько-українські відносини: історія й сучасність” (Сату Маре (Румунія), 1999), Науково-теоретичній конференції, присвяченій 55 річниці Ужгородського державного університету “Науково-педагогічна діяльність та літературна творчість Федора Потушняка (до 90-річчя з дня народження)” (Ужгород, 2000), Міжнародній науковій конференції “Давнє населення заходу України: екологія, історія, культура”, присвяченій 100-річчю від дня народження Маркіяна Смішка та 60-річчю відділу археології (Львів, 2000), науковій конференції викладачів історичного факультету (Ужгород, 2000), Міжнародному науковому симпозіумі, присвяченому 70-річчю від дня народження професора Е.А.Балагурі, 55-56-тій підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу (Ужгород, 2001 - 2002), Міжнародному конгресові “Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у XXI століття” (Одеса, 2002), засіданнях кафедри історії стародавнього світу і середніх віків УжНУ.

Результати дисертаційного дослідження висвітлені в 15 публікаціях, у тому числі 8 зареєстрованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків (152 стор.), списку використаних джерел і літератури (20 стор., 225 назв) та додатку (39 ілюстрацій). Загальний обсяг роботи 208 стор.

1. Основний зміст дисертації

військо дакія озброєння

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність. Вказані хронологічні рамки і територіальні межі, визначено об'єкт, предмет і методологію, мету, завдання дослідження. Показано зв'язок роботи з науковими програмами, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ - “Джерела та стан вивчення проблеми” присвячений розгляду джерельної бази та історії вивчення питання військової справи даків.

З даної проблематики накопичена значна кількість джерел, які за характером інформації , що в них зберігається, виділяються в шість груп:

1) свідчення античних авторів;

2) епіграфіка;

3) пам'ятки римської скульптури;

4) нумізматичні дані;

5) речові матеріали;

6) військово-архітектурні пам'ятки.

Античними авторами описані історичні події за участю даків, племінна локалізація, а також подані відомості про соціальні та культурні процеси в доримській Дакії. Ці свідчення ми знаходимо у творах Гая Юлія Цезаря, Публія Овідія Насона, Квінта Горація Флака, Октавіана Августа, Марка Віпсанія Агрипи, Страбона, Сенеки, Діоскорида, Марка Аннея Лукана, Гая Плінія Секунда, Ювенала, Публія Папінія Стація, Тіберія Катія Сілія Італіка, Фронтіна, Марка Валерія Марціала, Плінія Молодшого, Крітона, Аполлодора Дамаського, Траяна, Діона Хрізостома, Плутарха, Корнелія Тацита, Флора, Луція Ампелія, Діонісія, Гая Светонія Транквіла, Аріана, Апіана, Клавдія Птолемея, Помпея Трога, Діо Касія, Вегеція, Секста Аврелія Віктора, Євтропія, Петра Патриція, Йордана. Епіграфіка представлена присвячувальними надписами І ст. до н.е. з грецьких міст - полісів Західного Понту (Месембрія, Томи, Діонісополіс та інші). Пам'ятки римської скульптури, на яких відображені епізоди війн імператора Траяна з даками відносяться до початку ІІ ст. н.е. Серед них виділяються два тріумфальних монументи: колона Траяна в Римі та трофей Траяна в Адамклісі. Скульптурні сцени дають унікальну можливість встановити послідовність подій дако-римських війн, формування дакійського війська, тактику дій, комплект озброєння, зовнішній вигляд укріплень. Вищезгадані джерела є ключовими при аналізі військової справи даків. Для встановлення послідовності історичних подій І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е. залучаються і нумізматичні матеріали. Особливе зацікавлення викликають монети, що відображають події політичного життя доримської Дакії (тезаврація Козона (Котісона) і римські денарії, випущені на шану перемог Доміціана та Траяна над даками).

Речові матеріали.

Представлені знахідками речей екіпірування воїнів на дакійських місцезнаходженнях (мечі, бойові ножі, кинджали, сокири, списи, дротики, стріли, рештки щитів, катафракт, кольчуги, воїнські пряжки, астрагалові пояси, піхви мечів й інше). Артефакти дозволяють встановити ступінь достовірності зображених на колоні і трофеї Траяна комплектів озброєння. Матеріальні рештки входять у речові комплекси воїнських поховань і пунктів, які були місцем перебування військових контингентів, або аренами воєнних дій. Серед останніх значне місце посідають укріплені поселення.

Військово-архітектурні пам'ятки.

Відомо більше 80-ти укріплених пунктів. Аналіз їх захисних ліній дозволяє встановити рівень військового зодчества даків. Необхідно комплексно розглянути вищеназвані джерела в аспекті вивчення історії військової справи даків І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е. Зауважимо, що окремі групи джерел постійно поповнюються, насамперед завдяки новим знахідкам епіграфічних, нумізматичних, військово-архітектурних пам'яток і зброї. У вивченні питань історії військової справи даків виділяються румунський, український, російський і молдавський напрямки дослідження. Історики румунської школи приділили найбільше уваги розробці цієї проблематики, що зумовлюється співпадінням більшої частини земель до римської Дакії з територією Румунії. Дослідження питань військової справи даків представниками румунської школи мають переважно джерельно-описовий характер. Лише в незначній кількості випадків виводяться конкретні історичні узагальнення. Це, однак, не зменшує фундаментальності внеску румунських учених у розв'язання проблематики. Серед них відзначимо В. Пирвана, К. Дайковіча, М. Макрю, М. Русу, Ф. Флореску, І.Г. Крішана, Д. Антонеску, І. Глодаріу, Є. Ярославського, І. Міклю, Р. Флореску, К. Опреану, В. Могу, М. Чіцеску, В. Ліку, Є. Москалу, Д. Берчу, В. Кепітану, Н. Лупу, К. Белдімана, В. Бирку, Г. Біхіра, Г. Флорю та Л. Сучіу. У працях українських істориків (В.Г. Котигорошко, Е.А. Балагурі, О.Г. Бандровського, В.М. Зубаря) розглядаються політичні й економічні процеси в Дакії, аналізуються античні літературні джерела і матеріальні знахідки. Більшість робіт стосується історії даків Верхнього Потисся. Російські вчені (Т.Д. Златковська, Ю.К. Колосовська, І.Т. Круглікова) у своїх публікаціях розглянули питання політичної історії Дакії. Особливу увагу вони звернули на процеси зародження дакійської державності при Буребісті. Роботи молдавських істориків найбільш повно представлені дослідженнями І.Т. Нікуліце, який акцентує увагу на аналізі матеріальної культури і військового зодчества даків. Окремі питання, пов'язані з даками Східної Словаччини розглядались у роботах словацьких науковців. Студії присвячені аналізу речових матеріалів земплінського могильника (В. Будінскі- Кричка, М. Ламієва-Шмієдлова) та святилища (Е. Мірошшаєва, Д. Чапловіч). Цінні дані отримані завдяки проведеним археометалургічним аналізам речей озброєння Земпліна (М. Лонгаєрова та С. Лонгаєр). У розв'язання проблематики військової справи даків включились вчені всього Карпатського ареалу, що свідчить про глобальність освітлюваних питань. Дослідники розглянули значну кількість джерел, завдяки чому ми отримали солідну інформаційну базу для вивчення зовнішньої політики, військового екіпірування й зодчества даків.

У другому розділі - “Зовнішньополітичні відносини даків” розглянуті військові кампанії І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е. Можливість проведення даками успішної агресивної зовнішньої політики склалась на початку І ст. до н.е. Воєнні дії розпочались експедиціями проти північно-фракійських племен з метою об'єднання. Після консолідації, даки змінили напрямок військових походів, що ознаменувалось їх експансією у Середнє Подунав'я і на північ Карпат. У ході кампанії були захоплені середньодунайські оппідуми кельтських племен еравісків, бойїв і таврисків. Вирішальна битва з кельтами відбулась біля 60 р. до н.е.

Після походів проти іллірійців і кельтів на правобережжя р. Дунаю, північні фракійці захопили грецькі міста - поліси від Ольвії до Аполлонії. Військові дії проти греків розпочалися з розгрому Ольвії приблизно в 55 р. до н.е. У результаті зовнішньо і внутрішньополітичної діяльності Буребісти було вперше утворене велике об'єднання північнофракійців. Під їх владою опинились території від Середнього Дунаю до Карпат та Західного Понту.

За часи правління Буребісти даки здійснили ряд військових походів на землі Македонії. Це викликало адекватну реакцію з боку Римської держави. Перше зіткнення між римлянами та даками відбулось ще у першій половині I ст. до н.е. Тоді проконсул Македонії Гай Скрібоній Куріон, переслідуючи даків, дійшов до Південних Карпат. Агресія даків і наявність на їх територіях значних сировинних запасів (насамперед срібла і золота) змусили Гая Юлія Цезаря думати про військове втручання у їх дії. Смерть Цезаря (44 р. до н.е.) залишила ці плани не здійсненими. У той самий рік жертвою заколоту вождів став і Буребіста. Загибель Буребісти привела до розпаду дакійських територій на чотири, а згодом на п'ять частин, звуження сфери впливу і територіальних втрат.

Нащадки Буребісти продовжували напади на Македонію. Одне з найбільших пограбувань цієї провінції відбулось у 29 р. до н.е. У цей час внутрішньополітичні конфлікти не дозволяли римлянам проводити активну зовнішню політику в Карпато - Дунайському басейні. Лише після політичної стабілізації, яка почалась з принципату Августа (27 р. до н.е. - 14 р. н.е.), Рим перейшов від ведення превентивних дій проти даків, до зведення Дунайського лімесу.Військові дії даків у першій половині I ст. н.е. представлені епізодичними походами на римські провінції. Помітно зменшується зовнішньополітична активність, що зумовлювалось не стільки слабкістю даків, скільки проникненням у регіон нової сили (сарматських племен язигів). Вони витіснили даків із Середньодунайської низовини у гори до р. Патаіса (р. Тиса). Слідом за язигами до Карпат проникли сарматські племена роксоланів, які стали союзниками даків у їх набігах на римські володіння у Мезії і Македонії. Відродження могутності даків відбулось в епоху Флавіїв (69 - 96 рр. н.е.), проявом якої стала кампанія осені 69 р. у Мезії. Відносини даків із Римом особливо загострились наприкінці І ст. н.е. Для Риму захоплення сировинної бази Дакії на цей час було одним із найреальніших шляхів отримати кошти для утримання військ і захисту кордону. Завоювання Дакії вирішувало і завдання римської геополітики. Воно дозволяло перенести кордон до Карпат, що утворювало б у комплексі з Дунайським лімесом міцну захисну систему. Для цього необхідно було лише перекрити Дунайський коридор. Так можна було вирішити і сарматське питання (язиги опинялись затиснутими із заходу, півдня та сходу).

Даки спровокували війну, коли взимку 85 / 86 рр. н.е. разом із сарматами перейшли р. Дунай і почали військові дії в провінціях Риму. Імператор Доміціан доручив ведення війни префектові преторії Корнелію Фуску, війська якого витіснили даків із Мезії, перейшли Дунай і продвинулись вглиб дакійських володінь. Даки оточили римлян у гірському районі і повністю знищили легіон V Alauda (Жайворонок). Ця операція даків нагадує подібні дії гетів наприкінці VI ст. до н.е. у тому самому гірському проході Тап проти війська Дарія І. Після цих подій, даки домовились з сарматами й германцями про ведення спільних дій проти Риму. В 88 р. н.е. війська царя даків Децебала завдали прикордонним римським загонам поразки. У Дакію був направлений полководець Теттій Юліан. Римська армія переправилась через Дунай у Вімінакія (сучасний Костолац), просунулась вглиб дакійської території. У даків не було сил протистояти римським легіонам, а Рим не мав змоги продовжувати війну. Це стало приводом до заключення в 89 р. н.е. мирного договору. Коли на чолі Римської держави опинився Марк Ульпій Траян (98 - 117 рр. н.е.), дако-римські зіткнення вступають у свою завершальну фазу. У ході двох війн (101 - 102, 105 - 106 рр.) було покладено кінець існуванню держави даків, яка на протязі значного часу визначала політичний розвиток Карпато-Дунайських земель. Таким чином, у розглянутий нами період даки провели військові операції проти кельтських племен бойїв і таврисків, міст - полісів Північно-Західного та Західного Понту, сарматів і Римської імперії. Практично безпрограшні зовнішньополітичні дії даків до початку II ст. н.е. багато в чому зумовлені внутрішніми негараздами в Римі. До кампанії Траяна дакійська проблема знаходилась на другорядних позиціях. Велике значення мало і розташування володінь даків у горах, що забезпечило їм надійний природний захист. Цим пояснюється переважно наступальний характер зовнішньої політики даків. До епохи Доміціана - Траяна ми можемо навести лише один приклад ведення даками захисної військової кампанії (зіткнення із сарматами - язигами в Тисо - Дунайському межиріччі). Особлива зовнішньополітична активність даків припадала на часи правління Буребісти (82 - 44 рр. до н.е.), Діурпанея (біля 60-го - 87 рр. н.е.) і Децебала (87 - 106 рр. н.е.). Хронологічний інтервал між правліннями Буребісти та Діурпанея визначався політичним занепадом. Він проявився в розпаді держави даків на декілька частин. У зовнішньополітичній діяльності цього періоду не відбулось жодних глобальних кампаній, а дії даків носили характер тимчасових військових походів на провінції Римської імперії (Македонія, Мезія).

Третій розділ - “Військове екіпірування даків” присвячений розгляду основних видів озброєння даків І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е. на основі зображень колони (368 екз.), трофея Траяна (68 екз.) та речових матеріалів (298 екз.). Зброя виділяється у дві великі групи: наступальна та захисна. До наступальної відносяться мечі, палаші, кинджали, бойові ножі, списи, дротики, сокири, луки зі стрілами та дубини. Мечі були основним видом наступального озброєння даків. На колоні Траяна зображено 23 екземпляра, на трофеї Траяна - 18. Зафіксовано 16 речових знахідок. Мечі даків виділяються у дві групи: екземпляри з кривим і прямим клинком. За формою криві мечі подібні до грецьких махайр. Зображення подібних мечів з Адамкліського монументу відрізняються від інших довгими рукоятками, які воїни тримали двома руками. Довжина рукояток у більшості екземплярів дорівнює або перебільшує довжину клинків, що дозволяє класифікувати їх як ратищне озброєння. Інші мечі відносяться до клинкової зброї. Форма дакійських мечів не дозволяла ефективно нанести колючий удар і зумовлювала використання виключно рубки. Підтверджують нашу думку вищезгадані зображення, на яких даки завдають мечами тільки рублячі удари. Приблизна довжина клинків дакійських мечів, встановлена за пропорціями зображених екземплярів до зросту воїнів становить від 0,6-0,7 (сцена XCVI) до 0,9-1,0 м (метопи XXXIV-XXXV). Озброєні цими мечами воїни представляють піхотинців. Всі без головного вбрання, крім даків з метоп XVIII-XX, XXXIV. За свідченням Йордана (40, 71-72), верхній прошарок дакійського суспільства, з якого обирались царі й жрецтво, називався “піллеатами” (укриті шкіряними капелюхами), а все інше населення - “каппілатами” (простоволосі), що дозволяє даків у капелюхах розглядати як військову аристократію, а інших - як рядових воїнів. Це свідчить, що криві мечі, як правило, входили до комплекту озброєння рядових даків, але іноді використовувались і знаттю. Мечі з прямим клинком, навпаки, були зброєю знатних даків, але іноді застосовувались рядовими воїнами (метопа XXXI). Речові знахідки вказують на використання переважно привізних (римських, кельтських, сарматських) прямосічних мечів й коротких палашів. Кожен дак мав ніж, довжина якого становила 23,0 - 26,0 см. Характеризуються ножі кривою формою леза і загостреним його внутрішнім боком.

Списи.

Були одним із найбільш розповсюджених видів дакійського озброєння. Зображення відомі на метопах, частинах A-B, G-I фризу трофею, портику і сценах колони Траяна (22 екз.). Подані на метопах списи приблизно дорівнюють висоті воїнів, а, зображені на фризі й портику, трохи довші за висоту щитів. На основі цього можна стверджувати, що у даків довжина списів становила 1,6 - 2,0 м. Вони складалися, як правило, із двох (ратище, навершя), іноді - трьох елементів (ратище, навершя, підток). Речові матеріали представлені виключно металевими частинами списів. У переважній більшості це навершя (106 екз.).

Дротики.

Про застосування їх даками писав Тіберій Катій Сілій Італік (25 - 101 рр. н.е.). Цей вид зброї у даків відомий за знахідками черешкових і втульчатих навершь. Необхідно також зауважити, що як метальні могли використовуватись списи з невеликими ратищами і наконечниками.

Бойові сокири.

Зображені на портику з трофеями та сцені LXXVIII колони Траяна (4 екз.). Знахідки сокир відомі на фортеці Гредіштя Мунчелулуй і Малокопанському городищі. Довжина 0,14 - 0,45 м. Екземпляри з Гредіштя Мунчелулуй оспатковані гаками, які використовувались для стягування вершника з коня.

Луки.

Використовувались як універсальна (військова й мисливська) зброя. Виключну можливість отримати уявлення про форму лука даків надають зображення (3 екз.), які свідчать про застосування луків “скіфського” типу. Розміри цих луків невеликі. Як правило, вони складають 0,6 - 0,8 м у розігнутому стані. Форма визначалась гнучкими, круто зігнутими плечиками і не гнучкими кінцями й рукояткою. Ця зброя використовувалась виключно для стріл із легкими навершями. Довжина дакійських стріл за зображеннями становить 0,6-0,8 м. Вони мали невеликі наконечники з трикутною формою пера з крильцями. Речові знахідки навершь (115 екз.) за характером кріплення виділяються у дві групи: втульчаті і черешкові. Втульчаті екземпляри на основі форми пера виділені у чотири, черешкові - у три типи.

Дубини.

Про застосування їх даками свідчать сцени XXIV, XXXVIII колони Траяна. Цей вид озброєння використовувався найбіднішими воїнами, ймовірно, пастухами - горцями. Дубини приваблювали дешевизною, швидкістю і простотою виготовлення.

Захисне озброєння даків представлене щитами, шоломами, кольчугами і катафрактами. На сценах колони Траяна, метопах й частинах фризу трофею Траяна зображено 320 дакійських щитів. На основі барельєфів можемо говорити, що щитами озброювались аристократія і рядові воїни. Щит застосовувався дакійськими піхотинцями й вершниками. На зображеннях воїни озброєні овальними щитами кельто-галатського типу. Вони відомі під грецькою назвою “тюреос”, з умбонами в середній частині й валиком на торцях. Всі зображені щити забезпечені залізними умбонами. Відомо 19 речових знахідок умбонів.

Відсутні конкретні дані про використання даками шоломів. З зображень колони й трофею Траяна видно, що вони не отримали розповсюдження. У фрагментарному стані три шолома знайдені на давах Попешть, Зімнича й Куджір.

Кольчуги.

Відомі три екземпляри кольчуг, які входили в поховання знатних даків (поховання 78 Земплінського могильника, ур.Середній Грунок біля Малокопанського городища, курган 4 біля дави Попешть).

Катафракти.

Відносяться до захисного озброєння важкої кавалерії. Представляли із себе металеві рубахи і покриття коня, виготовлені з бронзових і залізних пластинок (сегментів катафракт). Сегменти катафракт відомі в речових комплексах місцезнаходжень Сінсіміон, Рекетеу й Дівічі (10 екз.). Довжина екземплярів 2,5 - 3,5 см, ширина 1,0 - 1,5 см. За морфологічними особливостями сегменти класифікуються в три типи.

На основі аналізу дакійського озброєння можна говорити, що військо даків складалось з піхотинців і вершників. Наступальне озброєння кінноти представлене довгими мечами, пристосованими для рубки, захисне - шоломами, щитами типу “тюреос”, кольчугами і катафрактами. Воїни з дорогими видами захисного озброєння представляли дружину царя й утворювали прошарок військової аристократії - піллеатів.

Наступальне озброєння дакійських піхотинців складала переважно зброя ближнього бою. Вона представлена мечами з кривим лезом, які були типово фракійським видом озброєння, короткими прямими мечами, палашами, кинджалами, списами, сокирами й дубинами. Для ведення дальнього бою даки використовували лук “скіфського” типу та дротики. Захисне озброєння піших даків представлене виключно щитами “кельто - галатського” типу. У дакійських піхотинців також простежуються певні прошарки. Свідченням цього є зображення даків на колоні і трофеї Траяна. Вищу соціальну страту представляють даки, чоло яких укривав шкіряний капелюх. Їх озброєння складали мечі та щити. Представники найнижчого прошарку дакійського війська (народне ополчення), були озброєні бойовими ножами, луками та дубинами. До рідковживаного дакійського озброєння відносяться палаші і бойові сокири.

Відзначимо, що зброя даків розвивалась на основі місцевих традицій зброярства з використанням досягнень їх противників і союзників. Простежуються елементи вдосконалення дакійського озброєння під впливом сарматських “катафрактаріїв”. До нововведень можна віднести важко озброєну кінноту, пристосування видів захисного й наступального озброєння до нових умов ведення бою. Це знайшло відображення у підсиленні всіх щитів умбонами, а також у залученні в комплект озброєння великих луків “сарматського” типу, важкі стріли яких пробивали панцир важко озброєного противника.

Додаткову інформацію може принести уточнення датування певних типів зброї даків. На даний момент вирішення цього питання неможливе тому, що більшість екземплярів знайдені поза комплексами й час їх застосування визначається періодом існування городищ.

У четвертому розділі дисертації “Військове зодчество даків” розглянута система захисту Дакії. Серед різноманітних питань акцент робиться на факторах, які враховувались при зведенні дакійських городищ і фортець, характері й структурі захисних ліній.

Дакійські дави вперше картографовані в “Географії” Клавдія Птоломея (близько 100 р. н. е. - близько 167 р. н. е.). На основі його карт, використовуючи методику визначення показників градусів і хвилин у кілометрах, встановлюються приблизні відстані між населеними пунктами на дорогах у західній частині Карпатського ареалу, зокрема, в межах Дакії.

Вдалося співставити згадані античним географом пункти з певними дакійськими городищами. Так, Чернат ототожнюється з Кумідавою, Окніца - з Бурідавою, Гредіштя Мунчелулуй - з Сармігезетузою, Брад - з Заргідавою, Тиргу Окна - з Утідавою, Печіка - з Зірідавою, Пятра Шимулуі - з Петродавою, Попешть - з Аргедавою, Пояна - з Піробурідавою, Рекетеу - з Тимисідавою, Мала Копаня - з Сетідавою.

87 городищ і фортець даків розподілені нами в залежності від територіального розміщення на групи, кожна з яких носила функції захисту певних територій, гірських проходів і торгівельних шляхів у системі загального захисту дакійської держави.

При розгляді пам'яток виділені п'ять зон їх розміщення:

1) північна зона,

2) західна зона,

3) центральна область,

4) східна зона,

5) південна зона.

Особливо відзначається сильно фортифікована зона гір Орештіє, де розміщувалась столиця Сармізегетуза і східний район Дакії, де переважна більшість пам'яток були торгівельними центрами.

Близькі за своїм топографічним положенням і головними конструкціями захисних споруд, пункти різняться функціональним призначенням, що дозволяє виділити їх у три групи (городища, сховища, дави, фортеці).

Укріплені місцезнаходження даків за своїми розмірами виділяються в три групи, а саме: 1. Крупні (Теля - 20 га, Брад - 10 га); 2. Середніх розмірів (3 - 6 га: Блідару, Гредіштя Мунчелулуй, Мала Копаня, Одорхеул, Рішнов); 3. Невеликі (0,1 - 2 га: Кепилна, Кимпурь, Киндешть і інші). Городища зводились на високих мисах або виступаючих над місцевістю плато (абсолютна висота 400 - 1200 м над рівнем моря, відносна 40 - 150 м).

При зведенні фортифікацій максимально використовувався рельєф місцевості, який сам по собі утворював міцний захист. При виборі місця для городищ враховувались фактори наявності джерела питної води, фортифікацій попередніх періодів і прив'язка місцезнаходжень до комунікаційних шляхів.

Міцний природний захист пунктів у значній мірі доповнюється зведеням штучних фортифікацій. Укріплення дакійських городищ представлені валами (підсиленими ескарпами, палісадами, глинобитними стінками), ровами, кам'яними стінами та баштами різноманітних конструкцій. У кам'яній архітектурі середини І ст. до н.е. помітний елліністичний вплив, що пояснюється залученням до будівництва грецьких майстрів. Крім грецького, простежується кельтський вплив на військову архітектуру даків, який знайшов відображення в терасовому плануванні пам'яток. Різномаїття елементів укріплень свідчить про високий рівень розвитку військового зодчества у даків. Саме це дозволило їм значний проміжок часу стримувати експансію Рима в Карпато - Дунайському ареалі.

П'ятий розділ - “Військова справа римлян і племінного світу Європи зламу нашої ери (порівняльний аспект)” присвячений аналізу військ римлян, германців і сарматів, завдяки чому можна визначити місце дакійського війська серед бойових сил варварського світу й античності.

Військові формування на зламі нашої ери переживали процес професіоналізації (державне забезпечення римської армії, у германців і сарматів - створення інститутів “ дружинництва”). Пройшла уніфікація комплектів озброєння, склад яких визначався тактикою ведення битв. Серед зброї переважають види, які використовувались в умовах ближнього зіткнення. Зброя дальнього радіусу дії представлена дротиками. Практично не використовувались луки. Це пов'язано із запровадженням важкоозброєних римських легіонерів і сарматських катафрактаріїв, проти яких ця зброя була малоефективною. Легкоозброєними залишились германські воїни. У римлян, на відміну від варварських формувань, існували чіткі правила шикування та взаємодії військ під час битв, з'явились інженерні бригади, а також загони ремісників і зброярів.

Військова справа даків опановувала досягнення військ своїх противників у відношенні організаційних моментів, озброєння і фортифікацій. Згадаємо свідчення Діона Кассія Кокцеяна про мирну угоду 89 р. н.е. між імператором Доміціаном і царем даків Децебалом. За нею даки отримали військових інструкторів і техніку для захисту своїх фортець. Також визначається наявність у даків перебіжчиків з римських легіонів. Отже, даки використовували обучених римлянами воїнів, які діяли з урахуванням тактичних уроків римлян. Проблема втрати кадрів, і особливо у такому своєму прояві, коли вони підсилювали військо одних з найзапекліших ворогів, змусила імператора Траяна серед основних вимог до даків поставити видачу втікачів, військової техніки і її конструкторів.

У І ст. н.е. даки опинились в оточенні таких загрозливих сусідів, як римляни, сармати, германці. Це спонукало дакійську військову справу до швидкої реакції на зміни в тактиці дій і озброєнні противників. Протяжність і запеклість боротьби з противниками вказує на те, що дакійське військо було на рівні, а в деяких моментах і переважало кельтське, сарматське і германське.

Висновки

Військова справа даків І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е. розвивалась на основі традицій зброярства, військового зодчества північних фракійців під впливом досвіду і запозичень від народів, з якими даки вступали в контакти (кельти, греки, сармати, римляни).

Для розвитку зброярської справи сприятливими моментами стали значні металургійні сировинні бази, розвиток економіки, виділення ремесел, зокрема належний рівень чорної й кольорової металообробки. Основні види дакійського озброєння представляють мечі, списи, луки, дротики та щити. Рідше в комплектах озброєння були присутні палаші, сокири, дубини, кинджали, шоломи та кольчуги.

Безпрецедентним випадком для історії військової справи в Європі стало надання дакам від Риму (89 р. н.е.) військової техніки з інструкторами й інженерами, які навчили даків використовувати цю зброю в діях проти самих римлян. У переважній більшості техніку представляли бойові машини, які застосовувались для захисту дакійських місцезнаходжень.

Військове зодчество даків визначається максимальним використанням природних умов місцевості (зведення укріплень на високих мисах і в горах). Додатково будувались штучні споруди, які представлені кам'яними стінами, вежами, ровами, валами, ескарпами, палісадами і терасами. За функціональним призначенням захисні пам'ятки даків діляться на городища - сховища; політичні, економічні, релігійні центри - “дави” та фортеці, які були місцем перебування військ.

Високий рівень зброярської справи і військового зодчества були обов'язковими умовами для захоплення нових земель і захисту своїх. Головне коріння формування боєздатного війська закладено реформами Буребісти у першій половині І ст. до н.е., які вели до професіоналізації. Дакійське військо не можна порівняти з професійною римською армією після реформ Марія, але у них формувались загони дружинників, не зайнятих в інших галузях, крім військової, які під час бойових дій керували більш чисельним народним ополченням. Саме кількісне співвідношення дружини і народного ополчення не дозволяє класифікувати дакійські військові формування як армію. Вони представляли доволі організоване військо, озброєне з урахуванням усіх вимог свого часу.

Розглянуті вище фактори історії розвитку військової справи даків дозволяють говорити про не випадкове їх домінування у Карпато-Дунайському ареалі в досліджуваний період. Це підтверджується розгромом кельтів Середнього Подунав'я, міст - полісів Північно-Західного Причорномор'я, протистоянням сарматам і війнами з Римом. Після проведеного нами аналізу можна включити дакійське військо до складу найбільш боєздатних формувань племінного світу Європи.

Список основних опублікованих праць за темою дисертації

1. Військове зодчество гальштатських городищ Закарпаття // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія історія. - Ужгород: Видавництво Ужгородського державного університету, 1999. - Вип.3. - С.72-76.

2. Військова справа даків I ст. до н.е. - I ст. н.е. // Ювілейний збірник на честь 70-річчя від дня народження професора Петра Лизанця. - Ужгород: Центр гунгарології, 2000. - С.432-437.

3. Зброя з дакійського городища Мала Копаня // Науковий вісник Ужгородського державного університету. Серія історія. - Ужгород: Видавництво В.Падяка, 2000. - Вип.5. - С.76-80.

4. Дослідження давньої історії Закарпаття вченими УжНУ // Carpatica - Карпатика. Актуальні проблеми вітчизняної і зарубіжної історії та культури. - Ужгород: Два кольори, 2001. - Вип.8. - С.7-13.

5. Шпори даків у Верхньому Потиссі // Carpatica - Карпатика. Науково - педагогічна діяльність та літературна творчість Федора Потушняка (до 90-річчя від дня народження). - Ужгород: Ліра, 2001. - Вип.9. - С.91-95.

6. Зовнішня політика даків (І ст. до н.е. - поч. ІІ ст. н.е.) // Carpatica - Карпатика. Актуальні проблеми політичного та етнокультурного розвитку Карпатського регіону в XIX - XX століттях. - Ужгород: Два Кольори, 2001. - Вип.10. - С.6-20.

7. Дакийское войско I в. до н. э. - начала II в. н.э. // Carpatica - Карпатика. Давня історія України і суміжних регіонів. Ювілейний збірник на честь 70-річчя від дня народження професора Едуарда Альбертовича Балагурі. - Ужгород: Видавництво Ужгородського національного університету, 2001. - Вип. 13. - С.124-128.

8. Мечі даків І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е. // Carpatica - Карпатика. Проблеми історії та етнографії України. - Ужгород: Два Кольори, 2001. - Вип. 11. - С.4-10.

9. Зброя даків Верхнього Потисся // Carpatica - Карпатика. Проблеми вітчизняної та зарубіжної історії. - Ужгород: Два Кольори, 2001. - Вип. 12. - С.4-10.

Анотація

Прохненко І.А. Історія військової справи даків І ст. до н.е. - початку ІІ ст. н.е. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Ужгородський національний університет, Ужгород, 2002.

У роботі досліджується історія військової справи даків. Джерельною основою служать свідчення античних авторів, епіграфіка, зображення римської скульптури (колона та трофей Траяна), нумізматичні та речові матеріали, а також військово-захисні пам'ятки.

Розглянута історична ситуація в Карпато-Дунайському ареалі та викладені у хронологічній послідовності події протистояння даків із римлянами, кельтськими племенами бойїв і таврисків, населенням міст - полісів Західного та Північно - Західного Понту, сарматськими племінними об'єднаннями язигів і роксолан.

Аналіз речей озброєння дозволив установити екіпірування й склад дакійського війська. Дослідження системи захисту Дакії (87 городищ і фортець) стало основою для реконструкції військового зодчества. Одним із ключових моментів дисертаційного дослідження є розгляд місцевих традицій зброярства, військового будівництва й виділення елементів, запозичених у ході контактів із кельтами, греками, римлянами та сарматами. Для з'ясування місця дакійського війська серед озброєних формувань варварського й античного світу, проведений короткий аналіз військової справи римлян, сарматів і германців.

Зроблений аргументований висновок, що військова справа даків відповідала рівню своєї епохи, а дакійське військо може бути віднесеним до найбільш боєздатних формувань варварського світу.

Ключові слова: Дакія, Римська імперія, військова справа, північні фракійці, сармати, кельти, греки.

Аннотация

Прохненко И.А. История военного дела даков І в. до н. э. - начала ІІ в. н. э. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Ужгородский национальный университет, Ужгород, 2002.

В работе исследуется история военного дела даков. Источниковедческой базой послужили свидетельства античных авторов, данные эпиграфики, изображения римской скульптуры (колона и трофей Траяна), нумизматические и вещественные материалы, а также военно-ооборонительные памятники. Среди этих разнообразных источников особенно важны данные римской скульптуры. На основе их материалов можно говорить о комплектах вооружения и установить социальную стратификацию дакийского войска. Данные колоны и трофея Траяна предоставляют уникальные сведения о форме и размерах органических частей оружия. В первую очередь это касается луков, стрел, копий и дротиков. Свидетельства памятников римской скульптуры дополняют находки предметов вооружения на дакийских местонахождениях. Для анализа военного зодчества ключевая роль принадлежит военно-оборонительным памятникам, а для восстановления цепи исторических событий в Дакии - античным источникам.

Рассмотрена политическая ситуация в Карпато-Дунайском ареале и изложены в хронологической последовательности события противостояния даков с римлянами, кельтскими племенами бойев и таврисков, населением городов - полисов Западного и Северо - Западного Понта, сарматскими племенными объединениями языгов и роксолан. Изложение многовекторной внешнеполитической деятельности позволяет смотреть на дака - воина не в статическом состоянии, а как на участника конкретных боевых действий в динамике его борьбы с противниками.

Анализ античных источников, скульптуры и предметов вооружения позволил установить приблизительное количество войска, его состав и экипировку. Исследование системы защиты Дакии (87 городищ и крепостей) послужило основой для реконструкции военного зодчества. Укреплённые пункты по своему функциональному назначению выделены на городища - убежища, давы и крепости.

Одним из ключевых моментов диссертационной работы стало рассмотрение местных традиций оружейного дела, военного строительства и выделение элементов, заимствованных в ходе контактов с кельтами, греками, римлянами и сарматами. Для выяснения места даков среди вооружённых формирований варварского и античного мира проведён короткий анализ войск римлян, сарматов и германцев.

Сделан аргументированый вывод, что военное дело даков соответствовало уровню своей эпохи, а дакийское войско может быть отнесено к наиболее боеспособным формированиям варварского мира.

Ключевые слова: Дакия, Римская империя, военное дело, северные фракийцы, сарматы, кельты, греки.

Summary

Prohnenko I.A. A History of the Martial Craft of Dacian I Century B.C. - beginning of the II Century A.D. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree on specialty 07.00.02 - world history. - Uzhgorod National University, Uzhgorod, 2002.

The history of Dacian soldiering has being investigated in the research. The witnesses of the ancient authors, epigraphy, the representations of Rome sculpture (The column and the trophy of Trajan), the numismatic and substantial materials, as well as the remains of the military fortification are the sources of the scientific investigation.

The historical situation in the Carpathian-Danubian area was concerned in the chronological consequences of the events: Dacian confrontation with Rome, Celtic tribes of Boji and Tavrysks, inhabitants of the cities of the Western and Northern-Western Pont and with the Sarmat's tribe unions of Yazygs and Roksolans.

An analysis of the armament permits to define equipment and a composition of the Dacian army. An Investigation of the Dacian defense system (87 settlements and fortresses) has become a base for reconstruction of the military architecture. An overview of the local traditions of arms manufacturing, military constructing, definition of the elements borrowed from the contacts with Celtics, Rome, Greeks and Sarmats are the key element of the scientific research. A brief analyses of the role of Dacian troops among the military units of the barbaric and ancient worlds, as well as an analyses of the military craft of Rome, Sarmats and Germans is provided.

It is proved that that the military craft of the Dacians corresponded to the level of its time and the Dacian army could be treated as one of the most fighting efficient military formation of the barbaric world.

Key words: Dacia, Rome Empire, martial craft, Northern Thracian, Sarmat, Celtic, and Greek.

Размещено на Allbest.ru