Військова організація та воєнне мистецтво скіфів

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ВОЄННЕ МИСТЕЦТВО СКІФІВ

20.02.22 - військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ГРИЦЮК Валерій Миколайович

Київ - 2004

АНОТАЦІЯ

Грицюк В.М. Військова організація та воєнне мистецтво скіфів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національна академія оборони України. - Київ, 2004.

В дисертації узагальнені погляди науковців на комплекс озброєння та спорядження скіфського війська, запропонований авторський підхід щодо його класифікації. Основну увагу приділено аналізу організації скіфського війська, встановленню його складу, функціональної структури, досліджено зародження і розвиток родів військ, наявність спеціальних частин і підрозділів, виділення у скіфському війську професійного компонента. Запропонована періодизація виникнення і розвитку скіфської військової організації. Здійснена систематизація наукових знань про війни, в яких брали участь скіфи, і на основі їх аналізу виявлені особливості скіфського воєнного мистецтва. Вперше зроблена спроба дослідити систему забезпечення воєнних дій скіфського війська. Оцінивши кардинальні зміни в комплексі озброєння, військовій організації, способах і прийомах ведення бойових дій, є певні підстави вважати, що в скіфський час відбулась революція у воєнній справі на теренах Південно-Східної Європи.

Ключові слова: скіфи, військо скіфів, озброєння, війни скіфів, воєнне мистецтво скіфів.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Скіфи, у суспільно-політичному житті яких провідну роль відігравала воєнна справа, були одним із перших, відомих за писемними джерелами, народів на теренах України. Всебічне вивчення і аналіз їх військової організації та воєнного мистецтва викликані сучасними потребами розвитку вітчизняної воєнно-історичної науки, необхідністю поглиблення знань про героїчне минуле нашої Батьківщини для удосконалення військово-патріотичного виховання. Хоча саме скіфи були кочовим іраномовним народом, проте створене ними державне утворення було багатоетнічним і включало значну частку землеробського населення давніх українських земель. У стародавньому світі скіфське військо здобуло славу непереможного. Ця слава, пройшовши століття, закріпилась за нашими предками - давніми слов'янами. Ще в роки Нестора-літописця Київську державу іноді називали Велика Скуфь. Бойові традиції українського війська мають тисячолітні коріння. Ми повинні шанувати і вивчати свою давню історію так, як, наприклад, сьогоднішні італійці шанують історію Римської імперії, а греки - історію Еллади. Саме з цих позицій важливо осмислити значення та встановити роль і місце скіфської доби в українській та загальносвітовій воєнній історії.

Крім того, аналіз професійних, технічних та організаційних засад воєнного мистецтва скіфів, а також форм і способів збройної боротьби, що модифікувалися упродовж століть, прокладає своєрідний духовний місток між минулим і сучасним Збройних Сил. Наукове відтворення подій, що мали місце багато віків тому, дозволяє усвідомити сутність історичних явищ, процесів і закономірностей, виявити те оригінальне, що з'явилось у воєнній справі за скіфського періоду і може отримати розвиток у сучасних умовах. Сьогодні, коли змінюються організаційні структури, активніше використовуються малі тактичні групи, відбувається стирання різниці між оборонними і наступальними діями, ближній бій витісняється “дальнім дистанційним (безконтактним) боєм”, важливо дослідити, як відбувались аналогічні зміни в минулому. Ці та інші питання знаходили практичне вирішення в скіфському війську відповідно до умов свого часу.

Отже, сутність наукового завдання дослідження полягає у проведенні всебічної історичної реконструкції організації війська скіфів, виявленні його організаційної структури і функціональних компонентів, а також в узагальненні поглядів вчених на характер скіфського озброєння та спорядження, систематизації знань про війни за участю скіфів, встановлення принципів і особливостей їх воєнного мистецтва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах планів наукової і науково-технічної діяльності Генерального штабу ЗС України, Головного управління виховної роботи МО України, Національної академії оборони України, Українського інституту воєнної історії. Результати й основні положення дисертаційної роботи використані при підготовці заключного звіту за темою науково-дослідної роботи (НДР), яка виконувалася на замовлення Головного управління виховної роботи МО України: “Методика військово-патріотичного виховання особового складу ЗС України в період переходу до комплектування військовослужбовцями за контрактом” (шифр “Патріот”); у першому розділі “Досвід морально-психологічного впливу у військових формуваннях (історичний аспект)” НДР на замовлення Головного управління виховної роботи МО України: “Науково-методичні основи морально-психологічного забезпечення діяльності Збройних Сил України” (шифр “Концепція”); та участі в НДР, яка виконується на замовлення начальника Генерального штабу ЗСУ по підготовці Українського воєнно-енциклопедичного словника (шифр “Словник”).

Мета і завдання дослідження. На основі вивчення та аналізу писемних джерел, даних археології, спеціальних робіт з максимально можливою достовірністю реконструювати структуру скіфського війська, його організаційні засади, характер і види озброєння, виявити особливості прийомів і способів ведення воєнних дій та їх забезпечення для наукового узагальнення і використання раціональних елементів з багатовікової історії скіфського війська в сучасній практиці військового будівництва: навчанні військових кадрів, військово-патріотичному вихованні.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань:

1) здійснити історіографічний огляд наукових праць і аналіз джерел з питань воєнної справи скіфів;

2) узагальнити погляди вчених на озброєння та спорядження скіфів, дати його класифікацію, виявити основні тенденції розвитку;

3) дослідити кількісний і якісний склад війська, його організаційні структури та функціональні компоненти, систему комплектування та управління, розробити періодизацію становлення та розвитку війська скіфів;

4) здійснити аналіз природних умов території компактного проживання скіфських племен та встановити їх вплив на розвиток воєнної справи;

5) об'єктивно описати воєнно-політичні події, в яких брали участь скіфські воїни;

6) встановити основні принципи тактики та особливості стратегії скіфського війська, дослідити питання здійснення забезпечення підготовки та ведення воєнних дій.

Об'єктом наукового пошуку стала воєнна справа скіфів.

Предметом дослідження є військова організація та воєнне мистецтво скіфів.

Методи дослідження. Завдяки застосуванню історичного методу дослідження вдалося визначити етапи функціонування військової організації скіфів. У результаті використання логічного методу узагальнено досвід їх бойових дій. У дисертації використовувалися також такі методи, як аналіз і синтез, класифікація, систематизація. Через відносну обмеженість джерельної бази дисертант часто вдавався до методів порівняння та аналогій. Методом вимірювання було визначено об'єми деяких скіфських котлів і на основі цих даних та можливих норм індивідуального харчування встановлено імовірну чисельність підрозділів скіфського війська. Серед специфічних форм дослідницької роботи була застосована воєнно-історична польова поїздка до найбільшого у Євразії городища скіфського часу - Більського.

Територіально тема охоплює межі сучасних українських Степу, Лісостепу (на заході обмеженого по лінії: р. Прип'ять - включно південно-східна частина сучасної Житомирської обл. - верхів'я р. Південного Бугу; на сході - включно р. Сейм - верхів'я р. Оскол - включно район розташування сучасного м. Луганська) та Криму, які перебували під скіфським впливом. В окремих випадках, для аналізу воєнно-політичних подій за участю скіфських воїнів на Північному Кавказі, в Закавказзі, у Передній Азії, на Балканському півострові, в Центральній Європі, дисертантові доводилось розширяти географічні рамки.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються VII - початком III ст. до н.е., що пов'язано з появою скіфів у Південно-Східній Європі і з часом руйнації та зникнення з історичної арени їх державного утворення відомого під назвою Великої Скіфії.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній історіографії комплексно реконструйовані організаційні та функціональні компоненти скіфського війська, запропонована періодизація виникнення та розвитку військової організації скіфів. Проаналізовані природні умови скіфського часу та їх вплив на розвиток воєнної справи. Систематизовані знання про війни за участю скіфів, уточнена та обґрунтована хронологія їх походів до Передньої Азії в VII ст. до н.е.

Виявлені принципові підходи до підготовки та ведення збройної боротьби, особливі прийоми і способи воєнних дій: застосування асиметричних відповідей на воєнні загрози; завчасна підготовка і довготривале утримання стратегічно важливих районів для перегруповання і організації подальших дій війська; широке застосування безконтактного дистанційного бою; завдання удару загонами важкоозброєної кінноти в центр ворожого бойового порядку та ін.

Проаналізовано види забезпечення бойових дій: розвідка, охорона, маскування, “хімічне та бактеріологічне”, матеріальне. Досліджено здійснення морально-психологічного впливу на скіфських воїнів. Переглянуто деякі сталі в науці погляди щодо воєнно-інженерної справи скіфів. Здійснено розрахунки працезатрат на проведення фортифікаційних робіт по спорудженню оборонних ліній скіфських городищ.

Автор запропонував класифікацію скіфського озброєння, в основу якої поклав функціональне призначення того чи іншого його виду.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути впроваджені у навчально-виховний процес курсантів та слухачів ВВНЗ України шляхом їх використання при проведенні занять з воєнно-історичних дисциплін. Їх вивчення військовими фахівцями сприятиме розширенню кругозору, розвитку творчого мислення. Матеріали про скіфські походи VII ст. до н.е. до Передньої Азії використані при складанні довідково-інформаційних довідок органам військового управління та для інформування військовослужбовців підрозділів ЗС України, що входять до складу коаліційних об'єднаних оперативних сил в Іраку. Положення дисертації стосовно ролі, місця і значення воєнної історії скіфів можуть бути впроваджені в системи гуманітарної підготовки в ЗС України та військово-патріотичного виховання допризовної молоді.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження та їх публікації у наукових виданнях виконані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені автором у виступах на міжнародних наукових конференціях VI-х (2002 р.), VII-х (2003 р.) та VIII-х (2004 р.) сходознавчих читаннях, проведених Інститутом сходознавства НАН України ім. А.Ю. Кримського; міжнародній науковій конференції “Від Кіммерії до Сарматії” (2004 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Патріотичне і гуманістичне виховання військової інтелігенції: сутність, взаємозв'язок, стан і проблеми” (2002 р.); всеукраїнській науковій конференції Музею історичних коштовностей України (2003 р.); науково-практичній конференції зі слухачами Національної академії оборони України “Стан та тенденції удосконалення системи морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) в умовах реалізації Концепції соціального та гуманітарного розвитку Збройних Сил України” (2004 р.). Проблематика дисертаційного дослідження обговорювалась на засіданні Відділу скіфо-сарматської археології Інституту археології НАН України та науково-методичних семінарах кафедр Національної академії оборони України.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені в 15 опублікованих працях: 3-х публікаціях автора у наукових фахових журналах, 3-х статтях у фахових збірниках наукових праць, 7-ми матеріалах і тезах конференцій та 2-х брошурах.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, його хронологічні та територіальні рамки, методологічну основу, з'ясовано новизну та практичне значення дисертації, наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі - “Історіографічний огляд літератури та характеристика джерельної бази” відзначено, що на сьогоднішній день в науці сформована достатньо цілісна концепція скіфського періоду в давній історії України. Цьому сприяють багаті археологічні знахідки. Здійснено вибір напрямів дослідження, викладено загальну методику та основні методи, які були використані в роботі.

Важливу інформацію стосовно воєнної справи скіфів містять писемні джерела Давнього Сходу (Ассирії, Урарту, Вавилону, Персії); давньоєврейські тексти; тексти Святого Письма та біблейських пророків; праці істориків, географів, філософів, державних діячів, поетів та письменників античного світу, епіграфічні пам'ятки. Особливе місце займають археологічні матеріали, серед яких зброя - найяскравіша сторінка і вершина “скіфської тріади” (зброя, кінське спорядження, звіринний стиль). Інформативним джерелом є зображення скіфських воїнів, сцен військового побуту, бойових епізодів на речах з дорогоцінних металів, монетах. Корисний для дослідження аналіз кам'яних статуй скіфів-воїнів. Застосування методів порівняння і аналогій дозволяє використати етнографічні джерела. Зі скіфських часів доносять певну історичну інформацію лінгвістичні джерела: гідроніми, топоніми, етноніми, аноніми.

Аспекти, що висвітлюються в дисертації, мають значну історіографію. Аналіз наукових праць, що так чи інакше залучені до дисертаційного дослідження, здійснювався за проблемним принципом.

Проблематика озброєння скіфів висвітлена в науковій літературі найбільше. Роботи археологів з описом окремих зразків скіфського озброєння з'явилися в кінці XIX ст. Перші узагальнюючі роботи, що побачили світ на початку XX ст., належать М.І. Ростовцеву. Скіфські мечі вивчали М.Я. Мерперт та С.В. Махортих. Спеціальні роботи по походженню та техніці виготовлення наконечників скіфських стріл належать П.Д. Рау, Б.М. Гракову, В.І. Клочко. В.А. Ільїнська охарактеризувала скіфські бойові сокири, спорядження коней. Б.3. Рабінович аналізував шоломи скіфського періоду. Скіфським металевим поясам присвячена стаття А.П. Манцевич. Їй же належить спеціальна робота по скіфських щитах та бронзових котлах. Предметом спеціальних досліджень Л.К. Галаніної стали поножі, шоломи, кінська вузда. Комплекс скіфського озброєння, окремі періоди воєнно-політичної історії скіфських племен розглядали в своїх роботах Б.М. Граков, О.І. Тереножкін, Г.Т. Ковпаненко, С.А. Скорий.

З урахуванням дії об'єктивного закону залежності ходу і результатів воєн від економічних можливостей, становлять інтерес роботи з економіки Скіфії, головним чином питання розвитку металургії та металообробки скіфського часу, виробництва зброї та військового спорядження. Найбільш повно ці теми висвітлені в працях Н.А. Гаврилюк, Б.А. Шрамко, Л.О. Солнцева, Л.Д. Фоміна, В.І. Бидзилі, І.Б. Шрамко, Г.О. Вознесенської, Д.П. Недопако, С.В. Панькова.

Для проведення реконструкції військової організації автор використав публікації, в яких розглядаються питання соціального устрою скіфського суспільства та скіфської державності - роботи М.І. Артамонова, К.П. Бунятян, З.О. Джіоєвої, О.І. Тереножкіна та ін. Ґрунтовно питання соціальної історії скіфів викладені в монографії А.М. Хазанова. В студіях з історії української державності В.П. Шевчука та М.Г. Тараненка Велика Скіфія розглядається як могутнє воєнно-політичне об'єднання. Важливе значення мають книги А.Ю. Алєксєєва з вивчення хронографії Скіфії.

Скіфська доба побіжно охарактеризована в деяких синтетичних працях з історії України. Воєнно-політична історія скіфів висвітлюється в більшості видань з всесвітньої історії, історії Азії та Європи. Проте в них приділено недостатньо уваги воєнному мистецтву скіфів. Представники воєнно-історичної науки у своїх роботах звертались до питань скіфської історії частіш за все поверхово, без належної оцінки ролі скіфів у розвитку воєнного мистецтва Давньої України і Давнього Світу в цілому. В їх студіях переважно аналізуються події скіфо-персидської війни кінця VI ст. до н.е.

Особливе значення мають напрацювання, в яких комплексно досліджувалась воєнна справа скіфів. Завдання по можливості повного зведення усього відомого на 60-ті рр. археологічного матеріалу зі скіфського озброєння виконала А.І. Мелюкова. Чільне місце в дослідженні воєнної справи скіфів належить Є.В. Черненко. Результатом його наполегливої праці став ряд блискучих археологічних відкриттів, близько двох сотень наукових книг, статей.

Тим не менше, поза увагою науковців залишилось багато аспектів військової організації та воєнного мистецтва скіфів. Ними недостатньо висвітлені питання забезпечення воєнних дій, не враховувались суттєві відмінності природних умов скіфського періоду, не брався до уваги весь комплекс скіфської воєнно-політичної історії, недостатньо розглядались питання використання морального, ідеологічного, релігійного факторів у воєнній справі скіфів. Не здійснена єдина класифікація скіфського озброєння. Військова організація скіфів ще не стала окремим предметом дослідження, не проаналізовані в достатній мірі організаційні та функціональні компоненти скіфського війська, його кількісний та якісний склад. Поза належною увагою науковців залишились питання обладнання фортифікаційних споруд скіфських городищ.

Історіографічний огляд літератури та джерельної бази дослідження дає підстави твердити, що незважаючи на наявність значної кількості речових та писемних джерел, чисельних наукових праць, присвячених воєнній справі скіфів, всебічне вивчення їх воєнної історії ще не набуло відповідного йому значення. Все це зумовило вибір дисертантом основних напрямків дослідження, а саме: виявити тенденції розвитку озброєння скіфів, здійснити наукову реконструкцію військової організації, об'єктивно описати воєнно-політичні події історії, в яких брали участь скіфські воїни, проаналізувати воєнне мистецтво.

У другому розділі “Озброєння та організація війська скіфів” узагальнено і систематизовано наукові знання про озброєння скіфського війська та відтворено в історичному плані військову організацію скіфської держави.

В основу запропонованої автором класифікації покладено функціональне призначення того чи іншого виду озброєння або спорядження. Озброєння скіфського війська визначено як сукупність різних видів зброї (рукопашної та метальної), захисного озброєння та кінного складу. Вид зброї визначається певними, подібними за рядом якостей та ознак, зразками. Види зброї умовно можна об'єднати за призначенням, за принципом дії і за конструктивними особливостями. На думку автора скіфську зброю за принципом дії доцільно звести в групи: рукопашної зброї - колюча (списи); ударна (кистені, булави, бойові молотки); ударно-рубляча (бойові сокири, клевці, чекани); колюче-рубляча (мечі, кинджали) та метальної зброї (лук і стріли, метальні списи, дротики, праща). Зброя скіфського війська призначалась для бою на дальній дистанції (лук і стріли, праща), на середній дистанції (дротики, метальні списи), на ближній дистанції (довгий спис-піка) і для контактного бою (мечі, кинджали, списи, бойові сокири, клевці, чекани, ударна зброя). В окрему групу доцільно виділити парадну зброю скіфів (парадні мечі, кинджали, сокири, булави, шестопери, клевці, горити). За конструктивними особливостями скіфську зброю можна поділити на клинкову (мечі та кинджали) та древкову (з ратищем - списи, дротики; з рукояткою - бойові сокири, клевці, чекани, булави, кистені).

Автор вважає припустимим відносити один і той же вид зброї до різних груп. Наприклад, спис можна одночасно вважати колючою, метальною, древковою зброєю. Різновиди зброї (захисного озброєння), що належать до одного виду систематизуються за типами. Так, у скіфів щити були різноманітних типів: круглі, овальні, схожі на місяць з невеликою виїмкою, бобовоподібні, квадратні та прямокутні, з прямими або округлими краями.

Захисним озброєнням скіфів, на думку дисертанта, слід називати комплекс засобів захисту воїнів і кінного складу від дії зброї противника. Скіфи першими в Східній Європі стали масово застосовувати засоби особистого захисту воїнів: щити, шоломи, пластинчасті набірні панцирі, що доповнювалися іноді такими ж панцирними штанами, захисні пояси, поножі-кнеміди, різноманітні додаткові засоби захисту. Захищеним був і бойовий кінь, що мав масивні налобники, посилені металевим набором нагрудники, повстяні чепраки.

До спорядження слід віднести предмети, що призначались для носіння особистої зброї воїнів, кінську збрую, транспортні засоби, військову атрибутику та ін.

За скіфської доби відбувся перехід до масового використання заліза в Південно-Східній Європі. Із заліза та сталі виготовлялися основні види скіфського озброєння. Майстерність скіфських ремісників: металургів, ливарників, ковалів, зброярів забезпечила високі бойові якості зброї. Основні види озброєння, створені в скіфський час, у подальшому застосовувались протягом двох тисяч років, аж до раннього середньовіччя. Кардинальні технологічні досягнення у виготовленні озброєння стали основою для формування нових структурних компонентів скіфської військової організації, розвитку воєнного мистецтва.

Військовій організації скіфів були притаманні тричленний поділ та побудова на родоплемінній основі. Скіфське царство складалося з басилій. Одна з них включала території царських скіфів і очолювалась верховним царем всієї Скіфії. На чолі двох інших стояли представники царського роду. Кожна басилія, в разі потреби, формувала своє з'єднання. Його склад визначався кількістю загонів, що виставлялись областями-архе та номами. Загони номів могли нараховувати від кількох сотень до 2-3 тис. воїнів. Загін підрозділявся на менші структурні компоненти, основу яких складали роди. Ці підрозділи, у свою чергу, формувалися із сімейно-родинних груп, що комплектувалися воїнами із числа найближчих родичів та друзів-побратимів.

Разом з тим, слід зазначити, що у скіфів військо ще не набуло чіткої і уніфікованої структури. А згадки давніх авторів про наявність на всіх етапах їх історії “несанкціонованих збройних формувань”, незалежних від царської влади, свідчать про воєнно-політичну нестабільність і несталість всередині скіфського об'єднання.

Максимальні “мобілізаційні ресурси” Великої Скіфії в період її найбільшої могутності, з урахуванням військових контингентів підвладних племен, могли сягати 160-270 тис. воїнів. Проте такі сили навряд чи коли збирались. Дії скіфського війська більшого ніж 30 тис. у письмових джерелах не згадуються.

У скіфів отримали розвиток два роди війська: кіннота і піхота. Кіннота поділялась на важку та легку і була основним родом війська. Вона могла самостійно виконувати стратегічні завдання. Хоча в науці існує думка, що важка кіннота з'явилася лише в часи сарматів і парфян, сучасні археологічні данні дозволяють стверджувати, що цей рід війська використовувався вже у скіфський період.

Скіфське військо складалось з професійної частини (дружини) і ополчення. При незначних конфліктах перша діяла без участі ополчення. В разі серйозної потреби мобілізувалося все доросле чоловіче (частково жіноче) населення. За цих умов дружина ставала ядром війська. Залежно від завдань і необхідності формувалися спеціальні підрозділи: особистої охорони військових ватажків, розвідки, управління та зв'язку, тилового забезпечення тощо. Певні військові контингенти скіфів виступали в ролі союзників та найманців грецьких і азіатських держав. Крім виконання звичайних бойових завдань, на них могли покладатись також специфічні: боротьба з морськими десантами, створення загороджувальних загонів, поліцейські функції та ін.

Аналіз виникнення і розвитку військової організації дозволяє запропонувати її періодизацію. I період (VII - VI ст. до н.е.) - зародження та становлення скіфського війська. Основні воєнно-політичні події, які тоді відбувалися: “здобуття Батьківщини” в Північному Причорномор'ї, переможні походи до Передньої Азії, Центральної Європи, відбиття персидської агресії. II період (V ст. до н.е.) - стабільності і розвитку. Завершується оформлення комплексу скіфського озброєння. Формується професійний компонент війська, виникають підрозділи важкої кінноти. Скіфська могутність забезпечує сталу воєнно-політичну обстановку в Південно-Східній Європі. III період (IV ст. до н.е.) - найвищого підйому. Тоді завершеного вигляду набула військова організація скіфів, установилася система прийомів і способів ведення бойових дій. На початку III ст. до н.е. Велика Скіфія, а разом з нею і її військова організація припиняє своє існування.

Підсумовуючи розглянуті в розділі питання слід зазначити, що саме в скіфський час на теренах Південно-Східної Європи відбуваються кардинальні зміни в озброєнні. На основі масового використання заліза створюється досконала зброя та захисні засоби. Це було передумовою виникнення та функціонування могутньої воєнної організації скіфів, яка стала стрижнем соціального устрою суспільства упродовж кількох століть. Виник професійний компонент війська, формувались загони важкоозброєної кінноти. Вищеперераховані чинники стали запорукою воєнних успіхів скіфів та основою для розвитку їх воєнного мистецтва.

У третьому розділі - “Війни та воєнне мистецтво скіфів” з'ясовано, які природні умови існували на теренах України VII-III ст. до н.е., показано їх суттєві відмінності від сучасних. Проведення воєнно-географічного аналізу території Північного Причорномор'я сприяло підвищенню достовірності при відтворенні воєнно-історичних подій, явищ та процесів скіфської історії.

Всі відомі війни за участю скіфів систематизовані в хронологічному порядку за регіонами їх розгортання і перебігу.

Час присутності скіфів у Передній Азії визначається в межах від початку 70-х років VII ст. до середини 80-х років VI ст. до н.е. Фіксуються щонайменш як три великих вторгнення скіфського війська через Кавказ до регіону давньосхідних цивілізацій. Для забезпечення його перегрупувань і організації дій утримувались стратегічно важливі райони в межиріччі Кури та Араксу і в землях країни Мана, південніше озера Урмія, де десятиліттями перебували значні скіфські військові контингенти. Найзначніші успіхи скіфів: перемога над мідійцями, вдалі походи на Сирію, Палестину та вихід на кордони Єгипту близько 626 р. до н.е., врятування столиці Ассирії м. Ніневії в 614 р. до н.е. Згадане Геродотом 28-річне панування скіфів у Передній Азії, автор запропонував датувати 633/626-605/598 рр. до н.е. За час азіатських походів скіфи збагатилися знаннями стратегії й тактики великих східних культур, навчилися воювати з різним противником, отримали безцінний військовий досвід, поповнили склад свого озброєння зразками, що стояли на рівні кращих досягнень епохи. Через скіфів у Передній Азії познайомилися з далекобійними складними луками й наконечниками стріл особливої форми. Нова для Передньоазіатського театру воєнних дій загінно-групова кінно-стрілецька тактика скіфів підірвала старі канони й догми ведення позиційної війни, коли успіх залежав від міцного утримання фортець, або їх вдалого штурму та осад. Саме завдяки поєднанню передових досягнень воєнної техніки і скіфської маневрової тактики мідійці досягли своїх рішучих перемог. Все це призвело до загибелі наймогутніших азіатських держав Ассирії та Урарту.

Становлення Великої Скіфії було результатом повернення основних сил скіфів у Північне Причорномор'я, їх воєнних і дипломатичних заходів щодо підкорення в тій чи іншій мірі,племен, що проживали на цій території. У скіфський час на території Північного Причорномор'я завершилося формування єдиного, певною мірою, воєнно-політичного й економічного простору, в межах якого забезпечувалось життя великих регіонів.

Скіфське військо здійснило декілька вдалих воєнних походів на азіатську сторону Боспору Кіммерійського в землі меотів та синдів, а також - в Подунав'я, де закріпилося в районі Добруджі. В VI ст. до н.е. відбуваються походи до Центральної Європи. Для їх успішного проведення створили довготривалий стратегічний базовий район у межиріччі Тиси та Дунаю. Звідсіля скіфські загони здійснювали напади на лужицькі землі, вийшли на рубіж Вісли - Одеру - Ельби.

Важливою подією для Південно-Східної Європи стала скіфо-персидська війна 512 р. до н.е. У кінці VI ст. до н.е. Давній Світ стояв на порозі зіткнення західної і східної цивілізацій, які на той час були представлені грецькими державами та Ахаменідською імперією персів. Приєднання воєнного потенціалу Скіфії, залучення на своєму боці її з'єднань, бачилось персидському керівництву як одна з умов перемоги над Заходом. Це і стало однією із головних причин здійснення Дарієм I (522-486 рр. до н.е.) воєнного походу до Північного Причорномор'я. Персидське військо мало кількаразову чисельну перевагу. Проте скіфи здійснили ряд асиметричних відповідей, які забезпечили поразку агресора. Блискуча перемога скіфів над військом Дарія I принесла їм славу непереможних у Давньому Світі. Скіфо-персидська війна мала величезне значення з точки зору розвитку воєнного мистецтва, вона здійснила значний вплив на подальший розвиток подій в тодішньому світі і по сьогоднішній день є зразком боротьби народу за свою незалежність. Продовженням подій скіфо-персидської війни став похід скіфського війська до Херсонеса Фракійського в 496-495 рр. до н.е., та спроба створення воєнного союзу скіфів зі Спартою для спільних дій проти персів.

Контакти з античними центрами Північного Причорномор'я мали переважно мирний характер і розвивалися на взаємовигідній основі. Інакше було б неможливе саме існування античних полісів, нормальне функціонування їхніх сільськогосподарських округ (хор). Своїх сил для того, щоб захистити від кочовиків поля, надійно провести сільськогосподарський цикл, у полісів не було. Їх у кращому разі могло вистачити лише для захисту міст. Кочовикам було достатньо перед самим збором врожаю прийти і знищити його - витоптати кіньми або спалити. Лише взаємовигідне співіснування для обох сторін - греків-колоністів та скіфів, могло забезпечити життя поліса. Проте мирні роки часом змінювались на воєнне протистояння. Такі процеси типові в кінці VI - першій третині V ст. до н.е. В цей час археологією фіксуються сліди скіфських нападів на грецькі поселення, пожежі та руйнування, скорочення сільськогосподарської хори полісів. Ситуація нормалізувалась після встановлення скіфського протекторату над рядом грецьких міст Північного Причорномор'я. Відомо про сплату Боспорським царством данини скіфам. Проте воєнні конфлікти мали місце і пізніше. Так, із промови Демосфена, що відноситься до 328 р. до н.е., говориться, що на Боспорі склалося погане положення справ внаслідок війни Перісада зі скіфським царем.

Активна діяльність скіфів на Балканах супроводжувалась військовими конфліктами з фракійськими племенами одрисів, гетів, трибалів. Боротьба між скіфами і фракійцями проходила з перемінним успіхом і завершилася у 80-ті роки V ст. до н.е. мирним договором, який був скріплений династичним шлюбом скіфського царя Аріапіфа (бл. 490-460 рр. до н.е.) з дочкою фракійського правителя Тереса.

Автор поділяє погляди щодо зростання внутрішньої воєнно-політичної нестабільності Скіфії та наявність міжусобних воєнних конфліктів з кінця V ст. до н.е. Каталізатором цих процесів могла стати боротьба за царську владу, сутички між представниками царської сім'ї, наявність яких відома на прикладах приходу до влади Октамасада, вбивства царевича Анахарсиса. Ілюстрацією міжусобних воєнних дій можуть служити зображення боїв між скіфами на предметах торевтики IV ст. до н.е. (Солоський гребінь та горит, золотий предмет із Передерієвої Могили, бляшки з Геремесового кургана та ін.). В похованнях IV ст. до н.е. за археологічними даними фіксуються сліди вражень скіфських воїнів зброєю своїх одноплемінників. Простежується зростання могутності окремих територіально-адміністративних одиниць Скіфії і правлячих у них номархів, що об'єктивно провокувало до міжусобиць. Певний рівень воєнного потенціалу скіфського суспільства, який впродовж VII-V ст. до н.е. гарантував стабільну воєнно-політичну обстановку в Південно-Східній Європі, а відтак сприяв поступальному розвитку регіонів, в решті-решт став вагомим фактором центробіжних тенднцій і в складних природних та екологічних умовах, що склались на кінець IV ст. до н.е., став одним із чинників загибелі Великої Скіфії. Теза про знищення скіфського царства внаслідок сарматської навали не знаходить надійних підтверджень.

Битвою царя Атея і Філіпа II Македонського в 339 р. до н.е. розпочалась скіфо-македонська війна, що затягнулась до кінця IV ст. до н.е. В цій битві скіфи зазнали поразки. Цар Атей, якому тоді було вже 90 років, загинув. У 331 р. до н.е. відбувся похід у Скіфію Зопіріона, полководця Олександра Македонського. Після невдалої облоги Ольвії його військо було знищене скіфами. Близько 313 р. до н.е. скіфи взяли участь в боротьбі проти Лісімаха - діадоха (воєноначальника) Олександра Македонського і сатрапа (управляючого) Фракії. Таким чином в другій половині IV ст. до н.е. повністю змінилися відносини між двома державами - від союзницьких стосунків до прямого збройного протистояння. Війна велась за участю військ двох наймогутніших держав Південно-Східної Європи і зачіпала інтереси переважної більшості давніх країн Балканського півострова. Скіфо-македонська війна була довготривалою і за напруженістю характеризується як середнього і низького ступіня інтенсивності. Керівництво збройною боротьбою здійснювали або перші особи воюючих держав (Атей, Філіп II, Олександр Македонський), або військові полководці найвищих рангів (Зопіріон, Лісімах).

Скіфським військовим контингентам часто доводилось діяти в якості союзників або найманців греків. Найбільше інформації дійшло до нас про участь скіфів у війнах, які вело Боспорське царство. Під час війни за Феодосію цар Боспору Левкон використав загони скіфських лучників. В 310/309 рр. до н.е. 30-ти тисячне військо скіфів стало вирішальною силою, яка визначила результати династичної боротьби після смерті боспорського царя Перісада. Військо Сатира, яке в основному складалось зі скіфів, здійснило переправу на азіатську сторону Боспору і у битві на річці Фат розгромило переважаючі сили претендента на Боспорське царство Евмела.

Війни за участю скіфів стали основою при аналізі форм і способів ведення бойових дій скіфського війська, встановленні того внеску, який зробили скіфи в розвиток воєнного мистецтва. Бойовий порядок скіфського війська міг бути кінним або змішаним (піхота і кіннота), в окремих випадках - пішим. Скіфи застосовували зімкнені і розімкнені бойові порядки кінноти. Шикування війська здійснювалось в лінію, клином, окремими частинами (групами). Центральне положення кінноти у бойовому порядку визначалось її вирішальним значенням. Результат бою у великому ступені залежав від мужності, спритності й уміння кожного окремого воїна. Пізніше, з появою у VI ст. до н.е. важкоозброєної панцирної кінноти і військової дружини, бойовий порядок скіфського війська зазнав подальшого розвитку. Важка кіннота стала основною ударною силою війська. Перед битвою (боєм) відбірна частина війська, дружина важкоозброєних вершників, шикувалась до зімкнутого строю. Скіфи в битві (бою) поєднували завдання ураження противника масованим застосуванням метальної зброї з рішучим ударом військами і маневром. Зразком цього є вдале проведення маневру після завдання головного удару скіфською кіннотою, що вирішило долю битви при Фаті.

На відміну від пануючих в давнину поглядів на війну як рішуче зіткнення армій (військ) противників в одній або декількох вирішальних битвах, скіфи, в залежності від обстановки, організовували воєнні дії так, що вони могли і не передбачати вирішальної битви з ворогом. На воєнні виклики значно переважаючі їх сили, скіфи здійснювали асиметричні відповіді для досягнення перемоги над ворогом. Вони одними з перших в історії воєнного мистецтва успішно застосували стратегічний відступ з метою корінної зміни співвідношення сил на свою користь (скіфо-персидська війна 512 р. до н.е.).

Разом з тим причиною поразок ставали такі слабкі сторони скіфського воєнного мистецтва, як: відсутність піших зімкнутих бойових порядків типу фаланги, слабкість флангів, недостатній розвиток піхоти.

Важливою умовою успішного ведення бойових дій скіфським військом було проведення організованих і швидких маршів. На основі порівняння з нормативними показниками маршів кавалерії більш пізніх часів встановлено, що норма добового переходу скіфської кінноти могла складати 40-50 км, а у випадку здійснення форсованого маршу - збільшуватись до 70-75 км. Максимальна тривалість одного переходу без організації добового відпочинку - до 3-х діб, протяжність - 200-250 км. Середньодобовий перехід піших і змішаних частин та обозу скіфського війська складав 20-40 км.

Значного розвитку у скіфів набула фортифікація. Зведені племенами скіфської доби оборонні споруди велетенських городищ (Більське, Ходосівське, Трахтемирівське, Немирівське, Каратульське та ін.) не мають аналогів на просторах Євразії. Належна увага в скіфському війську приділялась забезпеченню воєнних дій: розвідці, охороні, маскуванню, “хімічному та бактеріологічному”, матеріальному та медичному забезпеченню.

Скіфи чудово розуміли місце і значення людського фактору, у них функціонувала особлива система морально-психологічного впливу на воїнів. Їх виховання зосереджувалось на формуванні таких якостей, як мужність, безстрашність, волелюбність і завзяття у боротьбі, зневага до ворогів, хитрість і жорстокість, повага до старших, презирство до смерті. Воно здійснювалось протягом всього життя в поєднанні з навчанням воєнній справі та психологічним загартуванням. Особливий соціальний статус в суспільстві і шана до скіфського воїнства були основою його самовідданого відношення до свого обов'язку, вірності племені та вождям.

Підсумовуючи розглянуті в розділі питання, автор відзначає, що скіфське військове об'єднання брало активну участь у подіях, які відбувались на величезних просторах від Дніпра до Тигру і Євфрату та до Дунаю, Вісли, Одеру та Ельби. Розташування на перетині геополітичних осей Давнього Світу вимагало від населення України скіфської доби створення оптимальної воєнної організації, забезпечення її досконалим комплексом озброєння, пошук та використання особливих прийомів та способів ведення воєнних дій. Ці питання були вирішені скіфами.

скіфський військо війна

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання з проведення історичної реконструкції організації війська скіфів, виявлення його організаційної структури і функціональних компонентів, узагальнення поглядів вчених на характер скіфського озброєння та спорядження, систематизації знань про війни за участю скіфів, встановлення принципів та особливостей їх воєнного мистецтва.

Основні результати виконаної роботи полягають у наступному:

1. Проведено історіографічний огляд та показано стан розробки теми, дана характеристика джерельної бази. Зроблений висновок про те, що хоча події скіфської воєнної історії є одними із найважливіших в давній історії України, всебічне вивчення цього питання ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці.

2. На основі масового використання заліза скіфи здійснили технологічний стрибок у виготовленні озброєння. Автором виявлені основні тенденції розвитку скіфського озброєння: надання особливого значення зброї дистанційного бою; створення різноманітного захисного озброєння; модифікація частини списів у довгі списи-піки; підвищення бронепробивних якостей різних видів зброї для ефективної боротьби з панцерною кіннотою та щитоносною піхотою.

Запропонована класифікація скіфського озброєння включає зброю, захисне озброєння та кінний склад. В основу її покладено функціональне призначення того чи іншого виду озброєння. Окремі види озброєння в свою чергу об'єднані в групи за призначенням, за принципом дії і за конструктивними особливостями.

3. Скіфська військова організація співпадала із соціальною. Структурно вона об'єднувала військові з'єднання трьох басилій, в які входили загони областей-архе та номів Великої Скіфії. Загін поділявся на менші структурні компоненти, основу яких складали сімейно-родинні групи. Воїнами у скіфів були не тільки чоловіки, але і значна частина жінок.

Функціонально у скіфське військове об'єднання входило загальне ополчення та професійний компонент - дружини військових вождів. У скіфському війську сформувалось два основні роди війська - кіннота і піхота. Кіннота скіфів могла виконувати самостійні завдання стратегічного значення. У скіфів, вперше в євразійських степах, виникла важкоозброєна кіннота. Військові дружини воїнів-професіоналів, безпосередньо підпорядковані скіфським царям та аристократії, стали стрижнем військової організації.

Для визначення чисельності підрозділів, безпосередньо підпорядкованих вождям, дисертант запропонував врахувати кількість горитів і наконечників стріл у них, що знаходять у скіфських похованнях. Мається на увазі, що стріла могла символізувати конкретного воїна. Виплавлений з наконечників стріл підлеглих воїнів котел царя Аріанта, у розповіді Геродота, був втіленням всієї його держави. Крім того, автор вважає, що котли, покладені в могили воєнних ватажків, призначались для того, щоб зібрати і забезпечити гарячою їжею в потойбічному світі безпосередньо підпорядкований підрозділ, як це мало місце в реальному житті. Якщо це припущення вірне, то котел мав бути “символом” підрозділу, а воїни, яких він об'єднував, були “воїнами такого-то котла”. Більшість скіфських котлів мають об'єми в межах 10-50 літрів, хоча відомий унікальний екземпляр і на 250 літрів. Визначивши індивідуальну норму порції в 0,45-0,95 літра, можна дійти думки, що скіфські котли мали би забезпечувати потреби 10-100 чол. Варто зауважити і те що переважна більшість котлів, була розрахована на середній показник, тобто на підрозділ близько 50 чол. Вивчення археологічних матеріалів в поєднанні з аналізом письмових джерел дозволило прийти до висновку про те, що основний підрозділ скіфського війська мав би нараховувати близько 50 чол. Крім того можливе існування у скіфів підрозділів у 5, 10 і 100 чол. та малих тактичних груп по два та три воїна.

4. Серйозним недоліком військової організації скіфів було те, що їх військо не мало чіткої організаційної структури; у скіфському суспільстві припускалось створення самостійних збройних формувань, які могли вести бойові дії на розсуд їх ватажків. Відсутність єдності - найважливіший фактор послаблення скіфської воєнної могутності. Посилення військового потенціалу правителів окремих регіонів в другій половині IV ст. до н.е. неминуче провокувало внутрішні воєнні конфлікти, що стали важливим чинником припинення існування Великої Скіфії.

5. Аналіз природних умов Північного Причорномор'я в VII - III ст. до н.е. сприяв здійсненню об'єктивної оцінки воєнно-історичних подій, явищ та процесів скіфської доби. Природні умови того часу суттєво відрізнялись від сучасних і значною мірою впливали на розвиток воєнної справи. Перш за все, це стосується клімату, гідрологічних умов, ландшафтів, флори і фауни.

6. Опис та хронологічний аналіз війн, в яких брали участь скіфи як на території сучасної України, так і за її межами дозволив виділити три періоди їх воєнно-політичної діяльності та визначити їх особливості. Перший період (VII ст. до н.е. - перша чверть V ст. до н.е.) був насичений воєнними подіями. Для війн цього періоду характерними були дальні грабіжницькі воєнні походи (Передня Азія, Центральна Європа, Балкани, Північний Кавказ), для забезпечення успіху яких створювались довготривалі стратегічні базові райони з постійним перебуванням там частини скіфського війська (межиріччя р. Кури та р. Араксу, район південного узбережжя оз. Урмія в країні Мана, район Добруджі в Задунав'ї, район в Трансільванії). В цьому періоді скіфам доводилось здійснювати рішучі заходи з утвердження свого панівного становища в Північному Причорномор'ї (конфлікти з грецькими містами-полісами, встановлення над ними протекторату, захоплення городищ лісостепової смуги) та відстоювати свою незалежність (скіфо-персидська війна). Стосовно другого періоду (друга чверть V ст. до н.е. - середина IV ст. до н.е.) майже нема відомостей про війни за участю скіфів. На думку автора, це не є наслідком браку інформації. Скоріш за все, більш як столітній період “затишшя” був результатом встановлення в Південно-Східній Європі стабільної воєнно-політичної ситуації з безумовним верховенством скіфів. Разом з тим, в цьому періоді виникають воєнні конфлікти всередині скіфського суспільства, розгортається міжусобна боротьба. Особливістю війн третього періоду (друга половина IV ст. до н.е. ) було те, що вони могли вестись окремими з'єднаннями адміністративно-політичних одиниць Великої Скіфії. Командувачі цих з'єднань у великій мірі могли проявляти самостійність.

7. На основі історичного аналізу воєнних конфліктів за участю скіфів вдалося виявити основні принципи тактики та особливості стратегії, характерні для скіфського війська прийоми і способи збройної боротьби, дослідити систему забезпечення воєнних дій.

Основними принципами тактики скіфів були: широке застосування маневрових дій та висока активність; вміле використання фактору раптовості та військових хитрощів; завдання максимального ураження противнику метальною зброєю, надання переваги дистанційному бою перед рукопашним. Удосконалення озброєння сприяло змінам в тактиці ведення бою, шикуванні бойових порядків. Завдяки підвищенню ефективності захисного озброєння воїнів та бойових коней, використанню довгих списів-пік став застосовуватись спосіб розгрому противника зосередженим ударом в центр його бойових порядків з метою їх прориву і знищення ворога по частинам. Для виконання цього завдання типовим бойовим шикуванням скіфських загонів важкоозброєної кавалерії став клин.

Особливостями стратегії дій скіфського війська були: постійна готовність до ведення бойових дій; організація і проведення вирішальних битв і війн в цілому за завчасно продуманим планом; поєднання колегіальності прийняття рішень з принципом єдиноначальства; організоване здійснення перегрупувань великих контингентів війська на значні відстані, вдалий вибір і використання довготривалих стратегічних базових районів в безпосередній близькості до театру воєнних дій; завчасна підготовка майбутнього театру воєнних дій; здійснення асиметричних відповідей на воєнні загрози; застосування принципу досягнення загальної перемоги через низку проміжних успіхів.

8. Автором проведені розрахунки працезатрат на обладнання типових фортифікаційних споруд скіфських городищ. За основу взяті дерев'яно-земляні укріплення першого будівельного періоду Східного Більського городища. Встановлено, що 1 км таких споруд тисяча робітників могла спорудити за 16 діб.

9. Таким чином, у воєнній справі скіфів проявляються всі ті кардинальні зміни, які сучасні воєнні теоретики відносять до революції у військовій справі: принципові технологічні зміни в озброєнні (створення ефективного комплексу зброї та захисного озброєння на основі переходу до масового використання заліза); створення нових військових організаційних і функціональних компонентів (формування професійного компонента війська, використання загонів важкоозброєної кінноти); принципово нові підходи до форм і методів ведення збройної боротьби.

Об'єктивна оцінка нашої прадавньої історії певною мірою може дати відповіді на виклики сьогодення, стати корисною у процесі впровадження в Збройних Силах України Концепції гуманітарного і соціального розвитку для удосконалення системи військово-патріотичного виховання, формування у військовослужбовців почуття гордості за стародавню історію своєї Батьківщини, героїчне минуле народів, що заселяли її.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

Зрив агресивних планів Дарія I як тріумф стратегії і тактики скіфів. // Зб. наук. пр. ВГІ НАОУ. - 1999. - №5. - С. 21-27.

Природні умови Північного Причорномор'я за скіфської доби // Український географічний журнал. - 2000. - №4. - С. 41-45.

Військово-історична і географічна характеристика Північного Причорномор'я скіфської доби // Зб. наук. пр. ВГІ НАОУ. - 2001. - №1. - С. 19-26.

Воєнна організація скіфів // Зб. наук. пр. ВГІ НАО України. - 2003. - №6. - С. 40-47.

Воєнні походи скіфів до Передньої Азії // Воєнна історія. - 2003. - №1. - С. 35-44.

Похід скіфського війська під командуванням царя Мадія в Ассирію 614 року до н.е. // Східний світ. - 2003. - №1. - С. 60-66.

Тези доповідей на наукових конференціях:

До питання визначення часу скіфського панування в Передній Азії // Тези доповідей міжнародної наукової конференції “VI сходознавчі читання А. Кримського” - К.: Інститут сходознавства НАН України, 2002. - С. 182-184.

Роль і місце прадавньої воєнної історії України у воєнно-патріотичному вихованні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Патріотичне і гуманістичне виховання військової інтелігенції: сутність, взаємозв'язок, стан, проблеми”. - К.: ВЦ “Просвіта”, 2003. - С. 137-143.

Скіфо-македонські війни // Тези доповідей міжнародної наукової конференції “VII сходознавчі читання А. Кримського” - К.: Інститут сходознавства НАН України, 2003. - С. 116-118.

Система оборонних позицій і в'їздів Східного та Західного укріплень Більського городища // Матеріали наукової конференції “Музейні читання” з нагоди 40-річчя Музею історичних коштовностей України. - К.: Музей історичних коштовностей України, 2003. - С. 37-41.

Воєнно-історична польова поїздка до Більського городища // Матеріали міжнародної наукової конференції з нагоди 60-річчя Відділу скіфо-сарматської археології ІА НАНУ “Від Кіммерії до Сарматії”. - К.: КОРВІН ПРЕСС, 2004. - С. 26-28.

Досвід морально-психологічного впливу на воїнів скіфського війська // Збірник матеріалів науково-практичної конференції “Стан та тенденції удосконалення системи морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) в умовах реалізації Концепції соціального та гуманітарного розвитку Збройних Сил України”. - К.: НАО України, 2004. - С. 152-159.