Діяльність запорізької міської управи в області освіти й охорони здоров'я в період німецької окупації (1941-1943 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність запорізької міської управи в області освіти й охорони здоров'я в період німецької окупації (1941-1943 рр.)

Орлянський B.C.

Соціальна сфера життя людей на тимчасово окупованій території в радянські часи знаходилася поза сферою уваги дослідників, тому що в ній не було нічого героїчного, або були проблеми, які для пануючої тоді ідеології були дуже небажані. Не дуже популярна ця тема і сьогодні. Однак звертання до цієї теми дає можливість переосмислити багато уявлень про події тих трагічних часів. запорізький окупація німмеччина управа

Насамперед, необхідно мати уявлення, що окупаційний режим слід розглядати як складову частину політичної системи нацистської Німеччини. При деяких схожостях політичних режимів у Німеччині і Радянському Союзі, політичні системи мали принципові розбіжності саме у соціальній сфері життя суспільства, вона була тією областю, де найбільш чітко і яскраво можна простежити ці розбіжності.

Після захоплення величезних територій Радянського Союзу для їхнього утримання гітлерівська Німеччина застосувала деякі методи керування, які були вже апробовані нею в країнах Західної і Східної Європи. Під гаслами боротьби з більшовизмом, німецька адміністрація широко використовувала вихідців з місцевого населення в роботі органів влади на місцях - міських, районних і сільських управах. При цьому роботу цих органів варто розглядати тільки як складову частину німецького окупаційного режиму, але ні в якому разі не як самостійні органи місцевого самоврядування. На наш погляд, у цьому і полягає головна відмінність колабораціоністських органів керування на радянській території від подібних органів у деяких країнах Західної Європи, які мали навіть деякі елементи автономії у питаннях внутрішнього життя свого населення.

Однією з причин швидкого формування місцевих органів керування на окупованій німцями території було, на наш погляд, запозичення цілих системних блоків колишньої радянської системи керування. Проблематика соціальної сфери є досить різноплановою. Заявлену, проблему автор розглядає на прикладі роботи Запорізької міської управи, причому лише по деяких напрямках у цій сфері.

Безприбутковість соціальної сфери загальновідома, тому, насамперед, необхідно мати уявлення про можливості, у першу чергу, фінансові, які мала міська управа. Відповідно до офіційних документів німецького командування, 70% усіх податків, які збиралися на окупованій території, передавалися місцевим органам керування - управам [1, арк.31]. У цих же документах указувалося про те, що базовими параметрами для податкового обкладання населення є радянські нормативні документи від 1 червня 1941 року [1, арк.45]. Для міста Запоріжжя вони були представлені земельною рентою, податками з будинків, ринковим збором, орендними виплатами за користування городами і садами. Серед незвичайних податкових нововведень можна назвати податки на велосипеди і собак (природу цих нововведень автор до кінця пояснити не може).

Таким чином, ми можемо припускати, що управи могли розпоряджатися як фінансовими ресурсами, які вони збирали самі, так і тими, які їм передавала німецька окупаційна адміністрація. Через міську управу фінансувалися практично всі інституції соціальної сфери життя міста. Цікавим залишається такий факт, що буквально через кілька днів після початку окупації міська управа вже функціонувала як повноцінна в організаційно-управлінському, а головне у фінансовому плані, структура. Власне кажучи, структурно, кількісно і функціонально Запорізька міська управа повторювала структуру міськради радянського зразка.

Одна з перших структур, яку стала фінансувати управа, і яка почала функціонувати вже повною мірою через місяць, була система шкільних закладів. У кількісному плані, крім двох у старій частині міста, усі школи зберегли свої приміщення. Однак у якісному відношенні школи змінилися. Як десятирічка залишилася функціонувати тільки одна школа - німецька. 3 35 шкіл 23 були семирічними, 11 чотирирічними і 1 десятирічка [2, арк.11]. Крім німецької школи, усі школи вже з квітня 1942 року позбавилися старших класів. Кількість вчителів і технічного персоналу дозволяло школам працювати, а штатний розклад управа утримувала практично без змін, незважаючи на коливання в кількості класів. Функціонування шкільних установ можна відзначити як стабільне. Уже з весни 1942 року можна відзначити тенденцію до збільшення кількості учнів. Якщо на січень 1942 року у школах числилося разом зі старшими класами 12 634 учня [3, арк.3-4], то на червень 1943 року - 13 041 учня і це тільки по молодшим та середнім класам [4, арк.1]. До цього періоду відзначається скорочення кількості шкіл, припиняє, наприклад, функціонувати німецька школа. Приріст учнів відбувався за рахунок збільшення учнів у молодших класах і переважно в новій частині міста. У цілому можна говорити про достатньо високе охоплення школами дітей молодшого і середнього шкільного віку. Навчання в школах було безкоштовним і фінансувалося за рахунок міської управи централізовано. У той же час фінансування оплати комунальних послуг, ремонт і придбання інвентарю відбувалося децентралізовано, кожна школа робила це самостійно через авансову звітність своїх господарських витрат [5, арк.192]. Серед різноманітної звітної документації, яку відправляла управа в німецькі інституції, нами були виявлені дані про успіхи учнів. Так, серед встигаючих учнів числилося 87%, а з них вчилось на «4» і «5» більше половини [6, арк.1].

Практично одночасно почали функціонувати і дошкільні установи. По нашим даним можна говорити про постійну роботу, на різних тимчасових відрізках, від 5 до 8 дитячих садків, двох ясел і дитячого будинку для безпритульних. Штат дитячих садків був укомплектований усіма необхідними працівниками. Так, штат дитячого садка № 3 складався з завідуючого, завгоспа, трьох вихователів, куховарки, помічника куховарки, трьох прибиральниць, пралі, медичної сестри, опалювача і сторожа [7, арк.244].

Цілком за рахунок управи фінансувалося утримання дітей у садках, яслах, дитячому будинку та в інтернаті німецької школи. Оплата за перебування дітей у дитячих садках здійснювалася батьками, але тільки за конкретні дні відвідування [1, арк.120]. Централізовано управа оплачувала сніданки, обіди і полуденки в дитячих садках та яслах [8, арк.35], а також триразове харчування в дитячому будинку, німецькому інтернаті та школі домогосподарок [9, арк.87]. Ціна годування не була постійною й однаковою у всіх установах, тому що кожна установа самостійно закуповувало більшість продуктів на ринках міста [5, арк.210]. Незважаючи на це, управа вимагала утримувати ціну в розумних межах. Так, у грудні 1942 року середня вартість годування дитини в дитячому садку № 3 складала 6 руб. 39 коп. [10, арк.149], що можна вважати цілком прийнятним для того періоду. Щоденні звіти про раціон харчування, а також авансові звіти про закуповування продуктів харчування дозволяють стверджувати про прагнення співробітників дитячих установ не тільки забезпечити трьох разове харчування, але і якнайкраще урізноманітнити їжу для дітей [7, арк.74]. По звіту одного з дитячих садків у фінвідділ міської управи можна простежити деякі тенденції. Так, по цьому дитячому садку з квітня 1942 року по червень 1943 року кількість дітей збільшилося з 55 до 116; оплата батьків за перебування однієї дитини зменшилася з 3 руб. до 1,8 руб., у той же час витрати на одну дитину збільшилися з 7,5 до 24,2 руб., де бюджетні дотації складали 4,3 і 26,6 руб. відповідно [11, арк.4].

Чисельність дітей у дитячих садках не була постійною, їх кількість коливалася практично щодня, тому будь-яке число буде середнім по кількості відвідувань за місяць. Так, на вересень 1942 року чисельність дітей по 7 дитячих садках і 1 дитячому будинку складала 522 дитини при 80 працівниках обслуговуючого персоналу [8, арк.35, 64, 123, 164]. Середній вік дітей складав три з половиною років [9, 279]. Загальна динаміка відвідуваності дитячих садків, яку ми можемо відстежити по щоденним звітам, показує стійку тенденцію до збільшення наповнюваності дітей у всіх дитячих садках міста до початку літа 1943 року. З лютого 1943 року в місті був відкритий восьмий дитячий садок [12, арк.2].

Була збережена в місті і мережа спеціальних навчальних закладів. До тих, які фінансувалися міською управою, можна віднести школу для глухонімих (вкрай уривчасті дані не дозволяють автору стверджувати, що вона функціонувала більш менш тривалий термін), технічну школу (3 річну), ремісничу (кустарну) (3 річну), медичну (фармакологія та фельдшерсько-акушерський напрямки - 3 річну), комерційну та музичну школи, школу мистецтв (музика, вокал, танок, живопис - 3 річну), а також школу для домогосподарок (2 річну). Іноді в деяких документах ці заклади проходили як училища, що більше відповідає їх структурі та і формі навчання. До навчальних установ подібного типу можна віднести декілька постійно діючих курсів - курси німецької й української мов, курси викрійки та шиття і бухгалтерські курси [13, арк.2-10]. Функціонуючий вчительський інститут, на нашу думку, не знаходився на балансі міської управи, а тому керувався і фінансувався іншими структурами.

По нашим підрахункам, усього в цих школах і училищах (крім курсів) на весну 1942 року знаходилося приблизно 1 500 учнів при викладацькому штаті в 120 осіб [14, арк.2;2, арк.12]. За винятком школи для глухонімих і домогосподарок, навчання було платним. У той же час необхідно відзначити, що оплата не покривала усіх витрат цих установ і компенсувалася дотаціями з міської управи, які наближалися до половини всієї їх дохідної частини [15, арк.25]. Серед нечисленних документів про роботу цих установ була виявлена довідка інспектора міського відділу освіти з аналізом роботи ремісничої школи, де відзначався дуже низький рівень професійної підготовки учнів. Серед причин таких показників відзначалися халатне відношення до своїх обов'язків майстрів і численні прогули учнів [16, арк.28]. Прикро, що не завжди закриття тих чи інших установ освіти було пов'язане тільки з окупаційною адміністрацією. Так, серед причин закриття музичної школи, на нашу думку, була присутня потворна організаторська діяльність директора і банальне казнокрадство.

З 1 грудня 1941 року почала функціонувати міська система медичних закладів під егідою відділу охорони здоров'я міської управи. Для того, щоб так казати, як про систему, на нашу думку, є усі на те підстави. Практично із самого початку почали працювати чотири поліклініки, венерична поліклініка, сім амбулаторій у селищах і селах у міських межах, три лікарні, у тому числі хірургічна, міська інфекційна лікарня, аптекоуправління з двома аптеками, міська швидка допомога, дезинфікаційна станція, санітарна станція, малярійна станція, санбаклабораторія, міський прививний пункт.

Крім бюджетних установ, усі великі заводи, залізниця і водяний транспорт мали свої медичні підрозділи. З'явилася в місті і приватна лікарська практика. Зберігся і штат медичних працівників. Так, на 1 грудня 1941 року у міськлікарні № 3 числилося 124 працівника, у тому числі 9 лікарів і 22 середніх медичних працівників [17, арк.264], у міськлікарні № 4 було 47 працівника, з яких 3 лікаря і 27 інших медпрацівників [17, арк.283]. Кількість медпрацівників в інших медичних установах автору установить не вдалося, а їхня кількість була досить велика: це і медичні установи промислових підприємств, медпункти для переселенців і біженців, дитячі садки, німецький госпіталь. Загальна кількість медпрацівників установ міськуправи до весни 1942 року мала тенденцію до збільшення. До роботи в лікарнях залучалися медичні працівники - військовополонені з табору за містом. У цілому, кількість медпрацівників, які працюють у системі медустанов міськуправи на 1 грудня 1942 року складала 392 особи, у тому числі 40 лікарів і 100 середніх медичних працівників. На 1 листопада 1942 року числилося вже 449 працівника, з яких 43 лікаря і 117 середніх медичних працівника [18, арк.10]. Із січня 1943 року в результаті реорганізації міськуправи відбулося скорочення штатів і медпрацівників. Справедливості заради, треба відзначити, що управа постійно утримувала кількість лікарів і середніх медичних працівників більше, ніж покладалося їй по штату.

Питання про охоплення медичним обслуговуванням населення довгий час визначалося по кількості ліжок на душу населення. По зведенням здраввідділу, ми можемо спостерігати безупинний ріст їх кількості з 204 у січні 1942 року до 469 у червні 1943 року, де біля третини всіх ліжок відносилися до безкоштовних, тобто призначалися для застрахованих - оплата за їх утримання відбувалася через контори лікувального страхування. Крім ліжок при лікарнях, вони знаходилися також при поліклініках і амбулаторіях, де на кінець березня 1943 року ліжок було 228 [19, арк.88]. Враховувати необхідно ще і місця в медустановах великих підприємств у межах 100-150 місць, а також німецький госпіталь, який обслуговував німецьке населення міста. Якщо виходити з того, що чисельність населення міста в період всієї окупації коливалася в межах 100 тис, то в цілому така кількість ліжок з формальної сторони представляється досить високою.

У цілому ж у медичному обслуговуванні населення міста відбулися великі зміни. Насамперед, воно стало платним. Механізми фінансування цієї сфери, можливо, були німецькою окупаційною адміністрацією перенесені з практики роботи таких установ у Німеччини. Централізоване цільове фінансування відбувалось згідно із розпорядженням штаткомісаріату міста про виділення 5% від фонду заробітної плати на рахунок управи, які повинні були бути спрямовані на підтримку установ охорони здоров'я та гігієни підприємств [1, арк.64]. Щомісячні зведення дозволяють відзначити, що дотації завжди перевищували доходи медустанов у 2-3 рази і навіть більше. Так, у січні 1942 року при доходах у 49,9 тис. руб. дотації складали 136 тис. руб., у квітні 1943 року при доходах у 55 тис руб. дотації складали 187 тис. руб. [20, арк.1].

З 20 грудня 1941 року в області починається реалізація соціальних програм окупаційної адміністрації, однією з яких виступає медичне страхування. Відповідно до розпорядження управління господарського командування в м. Запоріжжя вводилося обов'язкове лікарняне страхування в розмірі 6% від заробітної плати, перерахування яких здійснювало підприємство, де працював робітник, незалежно від форми власності [21, арк.56]. Страховий стаж починався з 1 жовтня 1941 року. Обов'язковість страхування розповсюджувалося на всі підприємства, установи і військові частини, які перебували в підпорядкуванні німецького господарського командування в Запорізькій області. Питання про кількісне охоплення застрахованих у місті можна вважати відкритим через відсутність чітких статистичних даних про кількість працюючих в конкретних організаціях, особливо на великих підприємствах і у військових частинах. Ми можемо тільки по непрямим даним припустити про загальну картину такого охоплення. Так, відповідно до перепису від 1 травня 1942 року населення міста складало 103 375 осіб, з яких у віці від 18 до 50 років було 49 998 осіб [22, арк.32], тобто найбільш працездатної частини населення міста. За даними здраввідділа по страховій частині в них числилося близько 20 тис. працюючих людей [23, арк.4]. Можна припустити, що мова йде саме про застрахованих працюючих. Незважаючи на коливання кількості міського населення, чисельність працюючих (застрахованих) залишалася в цих межах. Усі ремісники і кустарі міста через касу взаємодопомоги колективно були застраховані касою медстрахування. Аналогічно відбувалося також і з членами рибальських і сільськогосподарських артілей. Великі підприємства, а також підприємства німецьких фірм мали інше підпорядкування, і як ми уже відзначали, мали свої медустанови. Кількість зайнятих на таких підприємствах і у військових частинах установити вкрай складно, але що їх кількість була значною, безсумнівно. Наприклад, на заводі «Запоріжсталь» працювало близько 1,5 тис. чол. [24, арк.42-44].

Виходить, що страховою медициною в місті була охоплена більшість дорослого працюючого населення. Автор не претендує на абсолютність своїх висновків і згодний про необхідність подальших досліджень по даному питанню.

Роль кас медичного страхування не зводилася тільки до збору і перерахування грошових сум медустановам за їх послуги. Через своїх довірених лікарів ця установа контролювала також правильність постановки діагнозу лікарями, а таким чином і виписування лікарняних аркушів, призначення курсу лікування, а значить і тривалість лікарняних, а також і те, як хворі виконують медичні розпорядження, знаходячись на лікарняних удома. Так, у серпні 1942 року у ході перевірки із загальної кількості звільнень від роботи було виявлено 33,8% порушень [25, арк.7]. Лікарняні були анульовані, а люди виписані на роботу. Приблизно в межах 30% виявлялися порушення й у наступні місяці. У межах 5-8% виявлялися порушення лікувального режиму серед тих, хто лікувався вдома [25, арк.7, 14, 15]. У цьому випадку застосовувалися більш жорсткі міри покарання - відмовлення у виплаті страхової допомоги. Однак такі покарання застосовувалося не завжди, лише від 30% до 50% від виявлених порушень. У звітах довірених лікарів можна знайти і скарги на конкретних лікарів, які навмисно загострювали діагнози і тим самим збільшували кількість відвідувань хворими їх, що збільшувало вартість процесу лікування. Вказувалися і лікувальні установи, де подібні порушення виявлялися в половині усіх виписаних лікарняних. У той же час, як нам здається, серйозних покарань за такі порушення не випливало. Помісячні звіти зі штатними розкладами не фіксують звільнення лікарів. Швидше за все, подібні дії регулювали рух коштів у цій сфері. Відповідно до нормативних документів тривалість лікування, яке сплачувала страхова каса, не могла бути більше двох місяців. За умови можливого видужання хворого після цього терміну лікування мали випадки дозволу до продовження виплат страхових сум хворому. Таке рішення медкомісії повинне було бути підтверджено обласним керівництвом, і вона його отримувала [26, арк.57].

Досить складним є питання про те, за що була оплата в системі страхової медицини. Нами не були виявлені документи, які б мали розцінки за ліжко-місце, годування в лікарнях, за ліки, у тому числі в аптеках міста. Це тим більш дивно, що регламентація цін і розцінок проглядається у всіх сферах діяльності управи. Можливо, необхідно докладніше досліджувати наповнення такого поняття як «медичні послуги». Таке сполучення найбільш часто зустрічається як в офіційних документах управи, так і німецької адміністрації.

Практично неможливо відстежити, як обслуговувалося незастраховане населення ні кількісно, ні якісно. Відомо, що відповідно до розпорядження господарського командування в Запорізькій області ціни для застрахованих повинні бути нижче, ніж для іншого населення [27, арк.32].

Про обсяг медичних послуг ми можемо довідатися з декількох звітів, однак вони стосувалися знову ж тільки застрахованих. Так, у звітах вказувалося, що на доплати і медичні послуги, які були отримані застрахованими працюючими з 1 січня 1942 року по 1 квітня 1942 року було витрачено 349 357 руб., серед них 301 835 руб. за непрацездатні дні, за вагітність і пологи - 9 066 руб., на похорони - 8 085, стаціонарне лікування -16 141, допомога по догляду за немовлятами і на годування немовлят - 2 565 руб. За період з 1 квітня по 1 серпня 1942 року витрати склали вже 651 324 руб., де за тимчасову непрацездатність витрачалось 330 242 руб., а кількість статей витрат зросла у три рази [28, арк.88]. Тенденція до збільшення витрат продовжувалася і далі. Так, тільки за жовтень 1942 року загальні витрати склали 191 837 руб, у тому числі за непрацездатні дні - 60 535 руб., стаціонарне лікування - 26 712, амбулаторні операції - 3 615, за перше відвідування -35 540, за наступні 35 697 руб. Серед медичних послуг числилися також виклики лікаря до хворого додому, маніпуляції, електропроцедури, рентген, транспортування хворих, підтримка медпунктів, інші послуги [28, арк.281]. З уривчастих звітів здраввідділу за весну 1943 року можна довідатися, що ціни за відвідування поліклінік у місті були неоднаковими. Так, відвідування лікаря в поліклініці № 1 на Троїцькій коштувало 5 руб., у поліклініці № 2 на Покровській - 4, 69, в амбулаторії ст. Передатна - 2 руб., а на Запоріжжі Лівому - 13 руб. [29, арк.2].

У цих же звітах ми можемо знайти й зведені цифри щодо відвідуваності медустанов: у квітні 1943 року це - 28 718 люд., у травні - 33 189 люд., у червні - 34 429 люд. Виклики лікарів до хворого по цих же місяцях складали 896, 836 і 898 відповідно. Зростання навантаження в роботі лікарів супроводжувалося ростом фінансування - 124 950, 142 950 і 140 650 руб. відповідно по місяцях [29, арк.3]. Помітний зріст відвідуваності медичних закладів міг бути викликаний прибуттям у місто наприкінці весни великої кількості біженців і переселенців, що можна побачити по зростанню в цей же період кількості застрахованих [25, арк.17].

Що стосується самої роботи медичних установ, то матеріалів украй мало, до того ж вони вкрай уривчасті. З квітня 1942 року було скасоване розпорядження німецької влади про зняття з постачання гарячим обідом черговий медперсонал денної зміни. Тепер усі вони забезпечувалися безкоштовним обідом [30, арк.1]. Досить відкрито медичних працівників з числа військовополонених стали оформляти в лікарнях як хворих, що давало можливість їм одержувати харчування. Подібне оформлення не можна вважати якоюсь таємницею, яку б робили без відома німецької комендатури.

Кількаразові згадування про хворих дітей у лікарнях можуть свідчити про можливі спеціальні дитячі відділення в лікарнях. Про те, що медичні установи міста працювали практично до самого приходу радянських військ, свідчить активне листування лікарень з міськуправою, а також документи про виділення харчів для хворих у лікарнях. Так, для міської лікарні № 3виділялися харчі на 116 хворих, у тому числі дієтичних харчів для 30 хворих; для 1-ї хірургічної лікарні - на 168 хворих, у тому числі дієтичних харчів для 50 хворих. Документи датуються 2, 3 та 10 вереснем і навіть 2 жовтнем 1943 року, тобто коли фронт практично знаходився перед самим містом [31, арк.15, 24-26].

Отже, підняті нами проблеми є досить дискусійні і повинні стати предметом більш детальних досліджень, але ні в якому випадку не замовчуватися. Тому що, тільки добре знаючи своє минуле, ми будемо мати можливість не повторювати його у майбутньому.

Джерела

1. Державний архів Запорізької області. - р.1433. - Оп.1. - Спр.257.

2. Там же. - Спр. 279.

3. Там же. - Оп. 3. - Спр. 5.

4. Там же. - Оп. 1. - Спр. 408.

5. Там же. - Спр. 55.

6. Там же. - Спр. 377.

7. Там же. - Спр. 182.

8. Там же. - Спр. 24.

9. Там же. - Спр. 166.

10. Там же. - Спр. 8.

11. Там же. - Спр. 249.

12. Там же. - Спр. 140.

13. Там же. - Спр. 63.

14. Там же. - Спр. 374.

15. Там же. - Спр. 262.

16. Там же. - Спр. 263.

17. Там же. - Спр. 1.

18. Там же. - Спр. 245.

19. Там же. - Спр. 604.

20. Там же. - Спр. 247.

21. Там же. - Оп. 2. - Спр. 15.

22. Там же. - Оп. 1. - Спр. 131.

23. Там же. - Спр. 4.

24. Там же. - Спр. 845.

25. Там же. - р. 1439. - Оп. 1. - Спр. 4.

26. Там же. - Спр. 5.

27. Там же. - Оп. 2. - Спр. 5.

28. Там же. - Спр. 10.

29. Там же. - р. 1433. - Оп. 1. - Спр. 249.

30. Там же. - р. 1433. - Оп. 1. - Спр. 644.

31. Там же. - Спр. 733.

Размещено на Allbest.ru