До питання участі С. Косіора в організації голодомору в 1932 році

Размещено на http://www.allbest.ru

До питання участі С. Косіора в організації голодомору в 1932 році

Марченко Н.В.

Голодомор 1932-1933 років - це одна з найбільших катастроф українського народу, жертвами якої стали мільйони ні в чому не винних людей. Без сумніву, головним ідеологом трагедії залишається «вождь народів» Й. Сталін, безвідповідальні соціальні експерименти якого дуже дорого коштували українським селянам. Проте провина за штучно створений голод лежить не лише на тих, хто спровокував Голодомор, а й на тих, хто своїми діями втілював злочинну політику геноциду в життя. Серед таких осіб провідне місце належить Станіславу Косіору - першому (генеральному) секретарю ЦК КП(б)У у 1928-1938 роках і фактичному керівнику Української РСР.

Майже всі сучасні дослідники, які досліджують історію Голодомору тією чи іншій мірою побічно висвітлюють у своїх працях діяльність С. Косіора під час штучного голоду. Проте одним з перших досліджень, де аналізується діяльність українського парткерівництва на чолі з С. Косіором в 1932-1933 роках є стаття М. Панчука «Злочин Сталіна та його оточення» [1]. В цьому аспекті слід також виділити праці таких вчених - істориків, як Ю. Шаповал [2], В. Марочко [3] та ін., в яких фрагментарно висвітлюється діяльність генерального секретаря під час Голодомору. Досить вагомим доробком в цьому напрямку є спільний російсько-український збірник «Командири великого голоду» [4], де автори на основі російських і українських архівів аналізують діяльність українського парткерівництва протягом 1932 - 1933 років.

Незважаючи на те, що темі Голодомору присвячені тисячі публікацій, на сьогоднішній день немає жодного ґрунтовного дослідження, в якому б було критично проаналізовано діяльність С. Косіора протягом року.

За нормальних обставин УСРР і Північний Кавказ забезпечували країну половиною усього ринкового зерна. Після гарного врожаю 1930 року Україна здала державі до 7,7 млн. т. (33 % урожаю). У 1931 році перед Україною поставлено вимогу про здачу тих самих 7,7 млн. т. у той час як зібрано лише 18,3 млн. т., тобто 42 % (майже 30 % зерна було втрачено через погано організоване колективне збирання урожаю). На державні заготівельні пункти було відправлено 7 млн. т. Це фактично, означало, що Україна була приречена на голод, тому не дивно, що в грудні 1931 року різні державні органи почали фіксувати в республіці випадки голодувань і навіть смертей від голоду.

Проте керівництво СРСР і не думало зменшувати план на 1932 рік, який був встановлений знову таки 7,7 млн. т. [5, 247]. Від українського керівництва в свою чергу вимагалося безвідмовне виконання московських постанов. Й. Сталін, будучи добре проінформований, що працівники УСРР стихійно орієнтуються на невиконання плану на 70-80 млн. пудів, у своїй телеграмі на ім'я С. Косіора, таку перспективу вважав неприйнятною та неприпустимою. Він наголошував, що для українського керівництва є ганьбою, що республіка в 1931 році за більш високого рівня колективізації та більшої кількості радгоспів заготовила на 1 січня цього року на 20 млн. пудів менше, ніж минулого [4,13].

Незадоволеність Москви керівництвом України була очевидною. Це особливо занепокоїло С. Косіора, адже він усвідомлював, що відповідальність лежить передусім на ньому. Саме тому він активно відгукнувся на іншу телеграму з Москви (16 лютого 1932 р.) за підписом Й. Сталіна, про організацію заходів насіннєвої і продовольчої допомоги Поволжю [6,арк.17]. Свою згоду надати насіннєву і продовольчу допомогу недорідним районам Західного Сибіру, Уралу та Волги С. Косіор висловив у телеграмі місцевим організаціям, в якій він також наголосив, «що не може бути й мови про якесь надання насіння для України, де становище з урожаєм цілком добре і де є всі можливості мобілізувати насіння на місці» [7,арк. 82].

Можна припустити, що позиція «допомоги недорідним районам» була не стільки ініціативою місцевих українських керівників, скільки вимогою з Москви, проте реалізація директив ЦК ВКП(б) українськими керівниками призвела до різкого збільшення кількості голодуючого населення. Цього не могло не розуміти вище партійне керівництво республіки.

Наприкінці лютого 1932 року голова ВУЦВК Г. Петровський, ознайомившись з важкою ситуацією в регіонах УСРР, написав С. Косіору листа, в якому йшлося про необхідність попросити в Москви припинити хлібозаготівлі, оголосити вільну торгівлю хлібом і допомогти голодуючому населенню республіки [8,арк.1]. Для С. Косіора така постановка питання була неприйнятна. Він обмежився лише тим, що 15 березня надіслав до Москви телеграму, в якій пропонував матеріальну зацікавленість колгоспників, виходячи з того, що чим більшого врожаю досягне колгоспник, тим більший фонд має бути виділений і розподілений на особисте споживання [4,15]. Про початок голоду в телеграмі нічого не говорилося, а надмірний оптимізм С. Косіора стосовно внутрішніх можливостей України виявився, всього-на-всього, політичним блефом.

Відповідь з Москви була категоричною: пропозиції С. Косіора щодо матеріальної зацікавленості колгоспника у виробництві й вирішення таким чином проблем хлібозаготівель Й. Сталін відкидав: «Політбюро вважає, що становище з насінням на Україні набагато гірше за те, що випливає з телеграми Косіора, тому Політбюро пропонує ЦК КП(б)У вжити всіх залежних від нього заходів до того, щоб запобігти загрозі зриву сівби на Україні» [9,арк.1].

Отже, наприкінці березня - на початку квітня, коли настав час посівної кампанії, Україні вкрай не вистачало насіння. Чутки про голод, який поширився з сіл у міста, дійшли до самого Й. Сталіна, який 26 квітня надіслав

С. Косіору доповідну записку керівництва «Союзспирту» про збройні напади голодного населення на комори заводів тресту. У своїй супроводжувальній записці він писав: «Тов. Косіор. Обов'язково прочитайте додані матеріали. Схоже на те, що у деяких пунктах УСРР радянська влада припинила існувати. Невже це так? Невже такі кепські справи із селом на Україні? Де органи ГІІУ, що вони чинять? Може, перевірили б цю справу і повідомили в ЦК ВКП(6) про вжиті заходи» [4,18].

У цій ситуації генеральний секретар почав маневрувати: маючи вичерпну інформацію про початок широкомасштабного голоду, оскільки особисто перебував в уражених районах, і мав листи, які приходили на його ім'я від населення з метою допомоги, він того ж дня написав Й. Сталіну: «В нас є окремі випадки і навіть окремі села голодуючі, однак це лише результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо щодо колгоспів. Будь-які розмови про «голод» на Україні потрібно категорично викинути. Та серйозна допомога, яка Україні була надана, забезпечує нам можливість всі такі вогнища ліквідувати|» [10,арк.67-71]. Ці слова були відвертою брехнею і звучали, як знущання над голодуючою республікою.

Розуміючи відповідальність перед Москвою за «зрив» хлібозаготівельної кампанії, генеральний секретар наприкінці травня почав направляти телеграми секретарям обкомів і райкомів партії з вимогою надати допомогу селу. 21 травня він зобов'язував секретарів Вінницького, Дніпропетровського, Київського, Одеського, Харківського, Молдавського обкомів партії організувати «громадське харчування колгоспників в районах і селах, що найбільш потребують допомоги». В якості продовольства надавалося тюлька і просо. Для багатомільйонного населення УСРР виділялося 80 тонн проса та 20 вагонів тюльки [11,арк.2,8-13]. Цього було вкрай недостатньо аби нагодувати колгоспників, щоб вони належно працювали та виконали план. Весняна сівба в Україні зривалася.

На початку червня В. Чубар і Г. Петровський надіслали листи до Москви про загрозу широкомасштабного голоду. С. Косіор у цій ситуації не знайшов нічого кращого, ніж зробити вигляд, що він не причетний до цього. Й. Сталін був дуже розгніваний не лише листами, в яких В. Чубар домагався від Москви нових мільйонів пудів хліба і скорочення плану хлібозаготівель, але й «грою в мовчанку» С. Косіора: «Найгірше у цій справі, -- додав Сталін, - мовчання Косіора. Чим пояснити це мовчання? Чи знає він про листи Чубаря - Петровського» [12,169].

Дослідник В. Васильєв висунув припущення, що Л. Каганович, який знав С. Косіора з дореволюційних часів за спільною діяльністю в Києві, передав йому слова Й. Сталіна, а також повідомив, що той серйозно неза- доволений українським керівництвом. Тому не дивно, що коли С. Косіор попросив Москву про додаткове завезення збіжжя, Політбюро відмовилося від подальшої продовольчої допомоги населенню України.

23 червня Л. Каганович у листі до Й. Сталіна писав: «Вчора приїхав Косіор Ст. Хоч він і визнає, що вони були відірваними від районів, проте, здається, він не відчуває всієї серйозності своїх помилок в керівництві. Я його попередив, що на засіданні [авт. мається на увазі III Всеукраїнська партконференція] нам прийдеться їх показати як «зразок» як не потрібно працювати» [12,188].

Сталін та його найближчі соратники в Москві не допускали думки, що причина зриву хлібозаготівель полягає в насильницьких методах і форсованих темпах колективізації, все зло вони убачали в недоліках роботи ЦК КП(б)У. При цьому, Й. Сталін, характеризуючи керівників України, не соромився у виразах. Так, Г. Петровський, за його словами «грає святенника, що віддав себе в жертву «директиві ЦК ВКП», «В. Чубар своєю розкладеністю і опортуністичним нутром і Косіор своєю гнилою дипломатією (відносно ЦК ВКП) та злочинно-легковажним ставленням до справи - занапастять до решти Україну». Тому В. Молотову і Л. Кагановичу, які направилися на III Всеукраїнську конференцію КП(б) У (Харків, 6-9 липня 1932 р.), давалася жорстка установка: «ізолювати плаксивих і гнилих дипломатів (не зважаючи на осіб) і забезпечити цілком більшовицьке рішення конференції.

З поставленим завданням більшовицькі емісари впоралися, хоча з чималими зусиллями. Вони доповіли Й. Сталіну, що С. Косіор перед конференцією разом з іншими членами ЦК КП(б)У «висловився за зменшення плану», але як тільки зрозумів безкомпромісну позицію Москви, на конференції захищав позицію виконання плану [12,219]. Як результат, Політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення «Про план хлібозаготівель», заради якого московські представники і приїхали до Харкова. С. Косіор вкотре, не витримавши тиску «зверху», довів, що вказівки Й. Сталіна для нього важливіші, ніж інтереси голодного населення.

Напружена ситуація в УСРР все-таки змусила Й. Сталіна знизити план хлібозаготівель на 40 млн. пудів, проте реального значення для голодуючої республіки це не мало. Дослідник В. Васильєв вважає, що це мало суто політичний підтекст, оскільки показувало «піклування вождя народів» про інтереси республіки [4,32]. Це усвідомлювало і вище керівництво України, яке прибуло в Москву наприкінці серпня. Проте С. Косіор і В. Чубар, як зазначав Л. Каганович: «прийняло з великим задоволенням» телеграму Й. Сталіна про зменшення плану хлібозаготівель [12,260].

З осені 1932 року Й. Сталін вирішив укріпити КП(б)У відданими собі людьми. На місце другого секретаря ЦК КП(б)У був призначений енергійний і твердий М. Хатаєвич [4,34] ьВін особисто зайнявся хлібозаготівлями, напряму одержував вказівки від Й. Сталіна, обходячи С. Косіора, і ставлячи останнього в досить неоднозначне положення. Така ротація кадрів була не- випадковою: діяльність керівників УСРР, особливо на фоні значного опору хлібозаготівлям з боку селян і низових ланок радянських парткерівників, не задовольняла Й. Сталіна. За цих умов «вождь народів» особливо боявся втратити Україну, про що він писав Л. Кагановичу ще 11 серпня: «Справи на Україні вкрай погані. Погано за партійною лінією. Замість того, щоб керувати районами, Косіор увесь час лавірував між директивами ЦК ВКП(б) та вимогами райкомів і ось - долавірувався до краю, погано за лінією радянською. Чубар не керівник. Погано за лінією ГПУ....

Якщо не візьмемося тепер за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити. Майте на увазі, що Пілсудський не дрімає і його агентура на Україні набагато сильніша, ніж гадає Редес чи Косіор. Найгірше це те, що українська верхівка не бачить цих небезпек» [12,273-274].

Далі Й. Сталін пропонував призначити Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У, залишивши його секретарем ЦК ВКП(б). С. Косіора передбачалося перевезти на посаду секретаря ЦК ВКП(б)

З оцінками Й. Сталіна цілком погоджувався його найближчий соратник Л. Каганович. Характеризуючи діяльність С. Косіора він зазначав, що той виявив великі слабкості та недоліки, спростивши завдання керівництва найбільшою парторганізацією: «Можливо. Якби його взяти і пом'яти боки, він, би виніс деякі уроки, проте положення на Україні зараз настільки критичне, що часу на навчання не вистачить» [12,280].

З листів випливає, що вище московське партійне керівництво не сприймали С. Косіора, як гарного організатора і людину з власною чіткою позицією. З «саркастичних характеристик» на адресу генерального секретаря видно, що його розглядали лише як виконавця та й то не дуже доброго, адже він «увесь час лавірував між директивами ЦК ВКП(б) та вимогами райкомів». Проте думки Й. Сталіна про зняття С. Косіора з посади генсека ЦК КП(б)У в цей період не знайшли свого втілення.

З призначенням М. Хатаєвача на посаду другого секретаря, С. Косіор почав активніше боротися за виконання поставленних планів. Зниження темпів хлібозаготівель у жовтні генсек УСРР пов'язував з «правоопортуністичним ставленням» до хлібозаготівель, яке не лише ставило під загрозу плани вивезення та експорту збіжжя з території України, а й зривало постачання хлібом основних промислових центрів [4,34]. Як наслідок, наприкінці жовтня одночасно С. Косіор і М. Хатаєвич надіслали до Москви листи, в яких пропонували знизити плани хлібозаготівель в Україні відповідно на 50 і 70 млн. пудів (828тис.-1,148 млн. тонн).

Кремлівське керівництво погодилося скоротити український план на 70 млн. пудів, але в категоричній формі зажадало зібрати решту 185-170 млн. пудів. Крім того, В. Молотов піддав різкій критиці керівництво УСРР, звинувачуючи його у неспроможності виконати план хлібозаготівель. З того часу, відкинувши всі сумніви, С. Косіор беззастережно виконував всі злочинні вказівки з Москви і сам був ініціатором терору проти населення.

8 листопада С. Косіор від імені ЦК КП(б)У застеріг всіх керівників обкомів і райкомів партії, що коли вони не забезпечать «різкого перелому в хлібозаготівлях», то будуть вжиті рішучі заходи впливу до районів [13,арк.187-189]. Це була погроза партійним керівникам.

Злочинною за своїм змістом була постанова ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 року, за якою С. Косіору і Редесу доручалося розробити до 23 листопада спеціальний оперативний план ліквідації «контрреволюційних гнізд» та розгрому «куркульських груп» у районах Київської, Чернігівської і Дніпропетровської областей [14,арк.59-61]. 21 листопада члени комісії В. Молотова, який в цей час перебував в Україні, надіслали до Політбюро ЦК ВКП(б) шифровку: «Пропонуємо надати ЦК КП(б)У в особі спецкомісії (Косіор, Редес, Кисельов з ЦКК) на період хлібозаготівель остаточне вирішення питань про вироки до вищої міри покарання з тим, щоб ЦК КІІ (б) У раз на декаду звітував про свої рішення з цих справ перед ЦК ВКП(6)». Фактично після цього рішення створювався позасудовий орган, який утверджував смертні вироки у справах репресованих під час хлібозаготівель. Терор проти селян узаконила постанова Полібрюро ЦК КП(б)У (27 листопада 1932 р.) про вжиття репресивних заходів щодо колгоспів, які саботують хлібозаготівлі [4,50]. косіор голодомор репресія

На початку грудня 1932 року С. Косіор повідомив Й. Сталіна, що за листопад і 5 днів грудня в зв'язку з хлібозаготівлями репресії у колгоспах застосовані у «великій кількості», ГПУ УСРР заарештувало 1230 осіб, з них 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників, 140 бригадирів, 265 вагарів, заведено 500 справ щодо хлібозаготівель (саботаж, крадіжка зерна тощо) [15,арк.96-97].

Й. Сталін не мав намір цим обмежуватися. 10 грудня на засіданні Політбюро ЦК ВКП, де виступав С. Косіор з доповіддю про хлібозаготівлі, московський «керманич» піддав українських керівників різкій критиці, яка нерідко переходила у відверту лайку. Він звинуватив їх не лише в невмінні чи небажанні виконувати плани хлібозаготівель, а й у хибній політичній лінії, «м'якотілості», браку наполегливості у боротьбі з саботажниками [4,51]. Саме тому Й. Сталін своєю постановою від 14 грудня 1932 року, зобов'язував ЦК КП(б)У і Раднарком УСРР «під особисту відповідальність тт. Косіора і Чубаря завершити план заготівель зернових і соняшника до кінця січня р». Тут вказувалося на необхідність активної боротьби з «контрреволюційними елементами», які проникли в колгоспи, сільради, земельні органи кооперацію, шляхом арештів, заточення в концтабір на тривалий термін, не зупиняючись перед застосуванням вищої міри покарання до найбільш злісних з них [1,45]. Цим документом репресії проти колгоспного активу, районної керівної партійно-радянської ланки були офіційно узаконені.

19 грудня 1932 року С. Косіору, який в цей час перебував у Запоріжжі, по прямому проводу була передана таємна записка Й. Сталіна й В. Молотова. У ній зазначалося, що без «негайного докорінного перелому у хлібозаготівля у Дніпропетровській, Одеській і Харківській областях Україна не зможе виконати навіть удвічі зменшений план хлібозаготівель, що його провалюють українські працівники своїм несерйозним ставленням до завдань партії і уряду». Л. Кагановичу і П. Постишеву доручалося негайно виїхати в Україну як особо уповноваженим ЦК ВКП(б) і вжити всіх необхідних заходів організаційного і адміністративного порядку для виконання плану хлібозаготівель [16,арк.112-116].

Про обстановку суцільних обшуків, що охопили Україну в даний період свідчать короткі записи виступів С. Косіора, М. Хатаєвича, Р. Терехова на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У (20 грудня) у щоденнику поїздки Л. Кагановича. Доповідачі, на словах, були переконані в тому, що збіжжя сховано селянами у «чорних» коморах або закопано в ямах.

Репресії в республіці з приїздом Л. Кагановича набули нечуваного розмаху. Саме він повідомив, що ЦК ВКП(б) скасував постанову ЦК КП(б) У від 18 листопада про утворення насіннєвих фондів у колгоспах. У свою чергу С. Косіор у листі секретарю Дніпровського обкому В. Строгану (копія надіслана М. Хатаєвичу і всім членам і кандидатам у члени Політбюро ЦК КП(б)У) лицемірно писав: «Ознайомившись ближче із становищем в районах, я повинен чесно заявити, що якби наша постанова від 18 листопада не була скасована, то зараз я сам би вніс цю пропозицію, бо інакше це б означало б на ділі відступати на хлібозаготівельному фронті перед куркулем, а відступати тут ми не можемо ні в якому разі» [17,арк.203].

Свої слова генеральний секретар підтверджував на практиці: 24 грудня 1932 року він надіслав лист ЦК КП(б)У всім секретарям обкомів, головам райвиконкомів за підписом С. Косіора, Строганова, Алексеева про обов'язкове ввезення всіх наявних колгоспних фондів, в тому числі й посівного, в рахунок виконання хлібозаготівельпро вивезення всіх насіннєвих фондів, тих хто буде чинити опір арештовувати і віддавати під суд [17,арк.184]. Через кілька днів на прохання С. Косіора, Й. Сталін дозволив виселити 300 сімей «куркулів» з Чернігівської області.

29 грудня С. Косіор написав лист всім обкомам і райкомам партії про вивезення в п'ятиденний термін усіх наявних фондів у рахунок хлібозаготівель, будь-яку затримку цих фондів ЦК буде розглядати як саботаж хлібозаготівель з боку районного керівництва і буде застосовано відповідні заходи [18,арк.182].

Наприкінці січня 1933 року стало зрозуміло, що Україна знову не виконує план хлібозаготівель. 24 січня Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення «Про зміцнення парторганізації ЦК КП(б)У», в якому зазначалося, що парторганізація УСРР не впоралась із покладеним на них партією завданням організації хлібозаготівель і виконання плану хлібоздачі, незважаючи на триразове скорочення і без того скороченого плану. На посаду другого секретаря ЦК КП(б)У призначався П. Постишев, який контролював всі дії не лише керівництва республіки, а й першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора і був підзвітний лише Й. Сталіну [4,68]. З призначенням П. Постишева на посаду «другого першого секретаря ЦК КП(б)У», як його тоді називали, починається нова сторінка терору проти українського населення.

Таким чином, аналізуючи офіційні документи цього періоду за підписом генерального секретаря, не виникає сумніву, що С. Косіор врешті-решт перетворився на одного з найсумлінніших виконавців кремлівських директив, хоча певний час вичікував і вагався. Його бажання за будь-яку ціну виконати нереальні плани хлібозаготівель призвели до жахливого террору населення, а його аморфна, підлабузницька позиція стосовно Москви коштувала українцям мільйонів життів.

Джерела та література

ПанчукМ. Злочин Сталіна та його оточення //Голод 1932-1933 рр.: очима істориків, мовою документів. - К.: Політвидав України, 1990. - 605 с.

Шаповал Ю.І. У ті трагічні роки: сталінізм на Україні. - К.: Політвидав України, 1990. - 143 с.; Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. - К.: Генеза, 2001. - 560 с.

Марочко В. Творці Голодомору 1932 - 1933 рр. - К., 2008. - 64 с.

Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україні та Північному Кавказі 1932-1933 рр. - К.: Генеза, 2001. - 399 с.

Конквест Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і терор голодом. - К.: Либідь, 1993. - 220 с.

Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ). - Ф.16. - Оп.3. - Спр.872.

Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.235.

Там само. - Ф.1. - Оп.101. - Спр.1107а.

Там само. - Ф.17. - Оп.3. - Спр.876.

Там само. - Ф.1. - Оп.1. - Спр.2029.

Там само. - Ф.1. - Оп.101. - Спр.1139.

Сталин и Каганович. Переписка. 1931-1936 гг. - М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2001. - 789 с.

ЦДАГОУ. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.237.

Там само. - Ф.1. - Оп.16. - Спр.9.

Там само. - Ф.1. - Оп.101. - Спр.1113.

Там само. - Ф.1. - Оп.1. - Спр.1113.

Там само. - Ф.1. - Оп.101. - Спр.1112.

Там само. - Ф.1. - Оп.6. - Спр.238.

Размещено на Allbest.ru