Громадська діяльність студентства УСРР в 20-ті роки ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадська діяльність студентства УСРР в 20-ті роки ХХ ст.

Лаврут О.О.

Молодь є генератором нових ідей та світогляду суспільства. Вона складає левову його частку та посідає чільне місце у житті країни. Особливу увагу звертаємо на її інтелектуальний та фізичний потенціал, який потрібен для здобуття певного фаху, а також широкій громадськості. Отримані знання молодь передає під час практики та канікул представникам виробництва та населенню в цілому. Це у свою чергу сприяє обміну досвідом, інноваційними технологіями, встановлюючи тим самим довготривалі відносини між студентами та громадськістю. Яскравим прикладом такого стала громадська діяльність молоді вищих навчальних закладів УСРР в 20-х рр. ХХ ст. Роботі з населенням приділялась значна увага радянського уряду, яка вважалась складовою студентського життя. Саме на молодь покладались сподівання ідеологічного просвітництва широкого кола громадськості.

Теоретичне застосування матеріалу можливе під час вивчення курсів з історії України, педагогіки та спецкурсів. Практичні рекомендації доцільні під час складання навчальних планів та програм у вищих навчальних закладах, організації вільного часу студентів.

Джерельна база дослідження ґрунтується на використанні широкого кола документів. До першої групи відносяться матеріали з'їздів, пленумів, конференцій та нарад Комуністичної партії Радянського Союзу і Центрального Комітету ВЛКСМ; також праці державних діячів, зокрема Молотова В.М., Луначарського А.В., Ряппо Я.П. Використання документів дозволило вивчити нормативно-правову базу діяльності молоді вищих навчальних закладів, ставлення правлячої партії та уряду до громадської роботи студентів [1]. До другої групи джерел відносяться статистичні матеріали студентських організацій, які проводили обстеження значної кількості вузів, вивчаючи різноманітні проблеми студентського життя.

Звіти до Центрального бюро пролетарського студентства характеризували громадську робота як один із засобів зв'язку з населенням УСРР. У них містяться дані щодо кількісного, профспілкового складу молоді, яка брала участь у цій діяльності. Документи дозволили простежити напрямки та учасників роботи [2]. Особливу роль під час написання статті відіграють періодичні видання. Вони дозволили вивчити громадську роботу студентів різних навчальних закладів Харківщини, Київщини, Херсонщини, Донеччини, на основі чого ми спів ставили діяльність та власне можливості діяльності молоді різних регіонів. Часописи з особливим колоритом висвітлювали життя юнаків та дівчат періоду 20-х рр. ХХ ст. [3].

Зазначену проблему розглядали багато істориків, праці яких можна виокремити в декілька груп. До першої групи відносяться дослідження, присвячені процесам культурно-освітнього розвитку УСРР. Серед авторів, які займались вивченням цієї проблеми були Білодід І.К., Білоцерківський І., Полоцький О [4]. Роль комсомолу в житті молоді та вищої школи вивчали Галаган А.А., Голуб Ф., Дізель С., Баумштейн В. Автори звертали увагу на формування світоглядних позицій через їх участь у діяльності партійних осередків; участь студентів в управлінні вищими навчальними закладами республіки [5]. Праці Прилуцького В.І., Щупака І.Я. присвячені проблемам молоді, ідеологізації навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах періоду 1920-х рр. Дослідники вивчили життя юного покоління в умовах формування тоталітарного режиму, і у цьому контексті діяльність їх організацій [6].

Існують дослідження, присвячені історії деяких вищих навчальних закладів, в яких розглядаються різні аспекти їхнього життя: навчання, матеріальне забезпечення інститутів та технікумів, політико-виховна робота серед студентів та викладачів, культурно-освітня та пропагандистська діяльність серед населення. Але вони стосуються лише певного закладу [7].

Тобто, проблема діяльності студентів з громадськістю повністю не розкрита у працях істориків. Тому, метою нашого дослідження є вивчення питання громадської діяльності молоді вищих навчальних закладів періоду 20-х років ХХ ст. Досягти її можливо шляхом

• вивчення джерелознавчої бази дослідження;

• з'ясування ставлення радянського уряду та партійних діячів до молоді вищих навчальних закладів;

• визначення рівня підготовки молоді до громадської діяльності;

• характеристики видів роботи студентів з населенням;

• вивчення місця громадської діяльності молоді у навчально-виховному процесі.

Завдання вищої школи полягало у залученні молоді до громадської діяльності в навчальному закладі та поза його межами. Навчання, згідно з А.В.Луначарським, повинно було зламати «клас буржуазії з метою досягнення комунізму», а студент в першу чергу мав бути на академістом, а громадянином. За студентством автор вбачав майбутню інтелігенцію, яка »виховувала та вчила розумових працівників» [8,19]. При цьому здобуті знання необхідно було використовувати у громадській роботі. Громадською діяльністю вважалась суспільно-корисна праця від імені будь-якої організації, доручення певної установи, яка включала в себе ідеї колективізму. Відвідування зібрань не вважалось громадською діяльністю. Складовими громадської діяльності мали стати самостійність та активна участь у житті населення [9,7].

Здобуті знання студентство застосовувало під час практики чи стажування, яке намагалося його донести широкому загалу селянам, робітникам промислових підприємств та працівникам соціальної сфери. Озброївшись вивченим, а також ідеологічними настановами КП(б)У, молодь вирушала у культосвітні походи, приймала участь у ліквідації неписьменності населення, брала шефство, тощо. Ця робота спрямовувалася на залучення студентів до політичного життя. Її мета полягала у всебічному розвитку та піднесенні суспільно-політичного, культурного рівня населення, розповсюдженні ідей комунізму та залученні широких верств громадськості до роботи. Зокрема про це йшлося у «Кодексі про народну освіту» (1922 р.), резолюції V Всесоюзної конференції ВЛКСМ від 30 березня 1927 р. «Про постановку масової культурно-виховної роботи серед молоді», які наголошували, що ця діяльність мала бути направлена на зв'язок молоді з сучасним їй суспільно-політичним життям, роботою партії та комсомолу [10,45].

Велику роль у виконанні політико-освітніх завдань відводилось профспілкам та студентським організаціям. Резолюції ЦК ВКП(б) від 12 липня 1928 р. «Про громадсько-політичне виховання студентства» та від 30 серпня 1928 р. «Стан вузів України» наголошували на залученні молоді до роботи поза вузами, бажано на споріднених за фахом підприємствах та установах, участі у виробничих процесах та нарадах, що водночас не повинно було перешкоджати навчанню, особливо студентам старших курсів [11,411].

З метою дотримання єдиної партійної лінії ЦК КП(б)У скликав при відділі пропаганди та агітації наради, де розроблялись практичні питання організаційної та політико-виховної роботи. Всесоюзна нарада пролетарського студентства 1924 р., що відбулась у Москві, ухвалила рішення про поширення роботи щодо ліквідації політичної неосвіченості серед студентства та зміцнення масової політичної роботи серед усього населення. Виконання цього завдання покладалося на культурні секції виконавчого бюро та пов'язувалося з комуністичними осередками вузів. Робота студентства розгорталась у кількох напрямках: загальносоюзному, політико-освітньому, виробничо-виховному. Громадська діяльність студентів зосереджувалась на виконанні завдань осередку ЛКСМУ, яка полягала в участі у виборних посадах бюро, комісіях осередку ЛКСМУ, добровільних товариствах, що існували при осередках; виконавчого бюро у роботі на виборних посадах виконавчих бюро та його відділах; виконанні завдань методичного комітету (методкому) [12,арк. 80зв].

Шефство здійснювалося над селянами, червоноармійцями, робітниками, дітьми притулків та садків. Резолюція І Всеукраїнської наради пролетарського студентства «Культробота у вузах» (1924 р.) зобов'язала партійні комітети за участю представників губернських та міських виконавчих бюро, встановити мережу підшефних підприємств та організацій, відряджати кадрів, координувати громадську діяльність. Керівництво громадською діяльністю здійснювали культурні секції губернських бюро. Секції допомагали організовувати у навчальних закладах осередки добровільних організацій. Центрами політико-виховної культурної діяльності стали клуби, бібліотеки, агітаційні пункти. Потреби ідеологічних компаній задовольнялися також шляхом видавництва та розповсюдження літератури відповідного характеру. Зміст таких заходів полягав у політичній, культурно-освітній, практичній, науково-технічній діяльності через роботу у червоних кутках, читання лекцій, організації гуртків, проведення екскурсій, концертів, вистав, участь у виробничих співбесідах, тощо [13,62 70].

Vm з'їзд ВЛКСМ, що відбувся 5 16 травня 1928 р., у резолюції «Суспільно-політична, культурно-просвітницька і освітня робота» підкреслив роль навчальних закладів у підготовці організаторів господарської і культурної перебудови села, промислових центрів. Особливо активною була діяльність студентів у селі. На початку 1920-х рр. становище у сільському господарстві було надзвичайно скрутним, причиною чого стали загальна руїна у республіці, зменшення фізичного потенціалу населення республіки, низький культурний рівень селянства. Виправити становище покладалося частково на молоде покоління. Це підкреслювалося у березневій постанові Організаційного бюро ЦК КП(б)У 1926 р. «Про роботу сільбудів та хат-читалень», резолюції ХV з'їзду ВКП(б) від 19 грудня 1927 р. «Про роботу на селі», постанові ІІІ сесії ВУЦВК Х скликання від 22 березня 1928 р. «Про проведення в життя на Україні постанов ювілейної сесії ЦВК СРСР !V скликання». Перед студентами були поставлені завдання не лише здійснювати пропаганду, піднімати культурний рівень населення, але й поширювати необхідні знання на виробництві та приймати участь у різних сільськогосподарських роботах [14,32].

До шефської роботи залучалась молодь переважно сільськогосподарських, педагогічних та соціально-економічних навчальних закладів. Діяльність студентів інших закладів мала здійснюватись через пропаганду, пов'язуючи її з майбутнім фахом. Вони закріплювались за населеними пунктами, утворюючи селянську секцію. У встановлені дні в село приїздили студенти з доповідями, лекціями на теми: «Сучасне становище дослідної справи на Вкраїні», «Роль та завдання молодого дослідника», «Тяглова худоба в сільському господарстві», тощо. Влаштовували також співбесіди з населенням, організовуючи короткочасні курси. При селянських секціях вони створювали довідкові відділи допомоги, відкривали бібліотеки, поповнювали їх підручниками, посібниками та брошурами з вузівських фондів. Студенти виступали у ролі викладачів, методистів. Так, молодь Полтавського інституту народної освіти у декількох селах очистила земельні ділянки, організувала сільськогосподарські гуртки, провела 3-денні курси для селян та влаштувала показові аграрні суди. Студенти Київського інституту народного господарства допомагали збирати врожай в сільськогосподарській артілі с. Єрковець «Незаможник», де провели обстеження села, заготовили силосний корм для худоби. Не дивлячись на виснажливу працю, кожен виконував і завдання з культурно-освітньої та комсомольської роботи, а ввечері проводили збори комітету незаможних селян (КНС) та членів артілі [15,44].

Робота студентів у селах могла носити й тимчасовий характер, коли влаштовувалися агрокультурні походи. З метою виконання наказів окружних конференцій пролетарського студентства щодо проведення цих заходів за участю студентів всіх навчальних закладів, оружне бюро пролетарського студентства розробило плани цих заходів. Метою походів стала популяризація постанов партії та законів держави про сільське господарство, участь у створенні колгоспів, підвищення врожайності, підготовка до весняної сівби, з'ясування агромінімуму, організація сільськогосподарських виробничих нарад, складання планів, землевпорядкування. До подорожей залучили молодь та викладачів харківських вузів: сільськогосподарського та геодезичного. У першому поході, що відбувся у 1928 році брали участь 350 осіб, у другому 250, у тому числі й 40 викладачів. В одному лише Лозівському районі студенти геодезичного інституту організували 18 колгоспів, допомагали у складанні плану весняної сівби. Наступного року студенти теж організували масовий агропохід з 4 до 15 січня, у якому прийняли участь 550 осіб. До них також приєднались викладачі і студенти ветеринарного інституту і зоотехнікуму. Студенти читали лекції для селян у сільських будинках та хатах-читальнях, допомагали у складанні планів різних господарчих компаній. Згідно з постановою пленуму Харківського окружного бюро пролетарського студентства (ОБПС) наступний захід передбачалось здійснити під час святкових травневих свят у формі культурно-військового походу молоді. Бюро разом з окружним товариством Авіахім, військовим керівництвом вищих навчальних закладів та комсомолом розробило план походу, гаслами якого стало здійснення агромінімуму, підготовка до весняної сівби, боротьба з релігією та інтернаціональне виховання. З метою пропаганди були відряджені студентські культ бригади до 25 сел Харківщини. П'ятий культпохід молоді, у якому взяло участь 1000 осіб, був організований окружним бюро під час Жовтневих свят [16,40 47]. молодь студент громадський село

Виробничо-виховна діяльність студентства на підприємстві включала в себе наукові доповіді, пов'язані з майбутнім фахом, власне з підприємством; влаштування виробничих виставок, організації гуртків з наукової організації праці (НОП), вивчення виробництва; екскурсії промислового та загальноосвітнього характеру. Наголошувалось на допомозі в організації куточків, стінгазет, ліквідації неграмотності, агітації до вступу у добровільні організації. Ідеологічна діяльність студентів спрямовувалась переважно на безпартійних робітників та службовців [17,62 70].

На промислові підприємства відряджали переважно студентів індустріально-технічних та соціально-економічних закладів. Зокрема, майже 300 студентів Донецького гірничого інституту (1929 р.) приймали участь у громадській роботі на 16 підприємствах, установах, організаціях. Вони організували 2 товариства «Техніка масам», де пояснювали умови праці, правила поводження з вибуховими речовинами; провели близько 30 бесід з робітниками, 1 вечір книги; організували 4 загальноосвітні групи; організували технічну виставку на Рутченківському управлінні, що продемонструвала досягнення виробництва. Студенти організували виробничі гуртки та гуртки з питань раціоналізації, де розглядалися такі теми: «Елементи, що впливають на продуктивність пресів», «Як усунути брак», «Економічне використання вибухових речовин» та інші. Весь досвід студенти передавали своїм наступникам, що створювало умови для подальшого співробітництва [18,31].

Роботі з червоноармійцями надавали політико-практичний зміст. Вона зосереджувалась виключно в руках виконавчих бюро, а координувалась культурними секціями певної установи чи підприємства. Шефство у армійських частинах було постійним і в ньому приймали участь не лише студенти, але й викладачі. Використовували при цьому не лише інтелектуальний, але й матеріальний потенціал навчального закладу: аудиторії, лабораторії, дослідні станції тощо. У військових, міліцейських частинах, студенти теж організовували науково-технічні гуртки, політичні; влаштовували екскурсії до лабораторій, заводів, музеїв [19,15]. Так, у Миколаївському ІНО в 1924 р. студенти взяли шефство над частинами Сиваської дивізії місцевого гарнізону, де організували гуртки з української філології, математики, проводили політичні та культурні години. Підшефні червоноармійці обмінювалися стінними газетами, «куточками», проводили вечори разом зі студентами [20,78].

Культосвітня робота вузівської молоді могла проходити у таких секціях: загальноосвітній, професійній, літературній, бібліотечній, дитячій. Перша давала елементарні знання з різних галузей, друга була пов'язана з майбутнім фахом студента. Студенти Київського медичного інституту організували санітарно-освітню секцію, із санітарними судами над особами, які вели нездоровий спосіб життя, санітарно неосвіченими, і у підсумку випустили газету «Дошка здоров'я». У літературних секціях студенти знайомилися з працями нових поетів та письменників проте чільне місце посідали й твори класиків та революційних діячів. Дитячі секції влаштовували переважно студенти педагогічних, медичних, художніх навчальних закладів; бібліотечні студенти всіх вузів розробляючи теми з бібліографії, збираючи книги та роблячи доповіді [21,42].

Молодь також здійснила певну роль у боротьбі з дитячою безпритульністю. Зокрема, студенти Чернігівського ІНО виявляли таких дітей, організовуючи та надаючи їм допомогу; перевиховували малолітніх злочинців, працювали у бібліотечних гуртках міста, піонервожатими у школах, брали участь у проведенні компанії допомоги Повітряного флоту. Дівчата Донецького ІНО влаштували для дітей Дитячого будинку №2 ім. Леніна «Естетичний дитячий вечір», на який запросили й дітей з інших будинків, трудових шкіл а також безпритульних з «Будинку безпритульної дитини» [22,22 142].

Студенти допомагали підшефному населенню й матеріально, надсилаючи йому гроші від різних заходів, виготовлені на заняттях речі, посібники, старий одяг, предмети гігієни: рушники, мило, зубний порошок, тощо. Вони готували та проводили разом свята. Так, перед Жовтневим святом заздалегідь продумували план, а зранку збиралися студенти, жителі навколишніх сіл, червоноармійці, та йшли на демонстрацію з плакатами, квітами, слухали доповіді представників місцевої ради, навчальних закладів, підприємств; у театрах організовували «вечори революційних пісень», концерти, дивились кіно. Отже, шефство мало позитивне та негативне значення. Перше полягало у тому, що студенти могли побачити реальну картину життя населення, зблизитись з ним, вболівати його проблемами; друге молодь відволікали від головного навчання, перевантажуючи його. Так, в інститутах і технікумах студенти і викладачі виконували навчальний план лише на 60 % [23,13].

Набула поширення участь студентства у ліквідації неписемності дорослого населення. Це обумовлювалося його освітнім та політичним низьким рівнем. Перед молоддю постало завдання організації та участі у товариствах «Геть неписьменність», ліквідації прогалин в цьому до 10 річниці Жовтня, що й було визначено у постанові ВУЦВК від 4 листопада 1923 р. «Про ліквідацію неписьменності». До цієї кампанії залучалося все студентство, але перевагу надавали комсомольцям та партійцям, бо саме вони здатні були нести в маси ідеологію КП(б)У, підтвердженням чого стала постанова ЦК РКП(б) від 30 травня 1925 р. «Про роботу комісії по лікнепу» та ВУЦВК й РНК УСРР від 3 липня 1929 р. «Про заходи у ліквідації неписьменності серед дорослої трудящої людності УСРР» [24,41]. З метою підвищення ефективності роботи молоді окружні бюро пролетарського студентства встановлювали зв'язки з міськими надзвичайними комісіями з лікнепу, проводили організаційну та політичну роботу серед студентства. Головний відділ політичної освіти пропонував всім губернським відділам політичної освіти підготувати та приймати активну участь у компанії з ліквідації неграмотності, зокрема взяти на облік студентів, які можуть взяти часть у цьому, провести для них короткотермінові курси та конференції з питань організації і методології участі в цій компанії. Відповідальність за виконання вчасного залучення учасників компанії покладалась на голів профспілкових комітетів [25,41].

Зокрема, Київська окружна рада профспілок затвердила список учасників компанії з ліквідації неграмотності, у тому числі і певну кількість осіб від кожного навчального закладу міста. Харківське окружне бюро пролетарського студентства встановило зв'язки з окружною та міською надзвичайною комісіями з лікнепу, провело організаційну та політичну роботу серед молоді, результатом чого стала участь у цій компанії 2,5 тис. студентства Харківщини, що склало 20 % його загальної кількості. Про внесок студентів у компанію з ліквідації неграмотності свідчать такі цифри: у 1924/25 навчальному році студенти працювали з 2,2 млн. особами з 17 до 20 години вечора. Тобто, юнаки та дівчата мали велике навантаження, особливо, хто виїздив до села: вони зобов'язані були ліквідували неписемність 20 осіб [26,арк. 47зв].

До громадської роботи студенти залучалися не лише під час академічних занять, але й на канікулах. Робота поділялась на декілька частин: підготовчу, матеріальне забезпечення, безпосередню діяльність та звітування. З цією метою при профспілкових комітетах організовували підготовчі комісії, публікували план проведення громадської роботи молоді, шукали кошти для проведення компаній, підкріплювали її методично. Організовувалися спеціальні комісії, які складалися з представників осередків КП(б)У, ЛКСМУ, профкомів та товариств «культурної змички». Вона проводилася у двох напрямках: для тих, хто від'їжджав до міста та до села. Навантаження студента складало 6 годин на тиждень. Обов'язковими темами занять були наступні: «Розвиток та раціоналізація промисловості СРСР та УСРР», «Чергові завдання профспілок», «Завдання та форми роботи на виробництві», «Сільськогосподарський податок», «Політика партії на селі», «Національна політика радянської влади на селі», «Профспілкова робота на селі» тощо. Тобто, ідеологічна робота була важливою складовою канікулярного періоду. Студенти також проводили бесіди та лекції на загально-технічні теми, що цікавили населення, працювали у клубах, хатах-читальнях, сільбудах, бібліотеках, допомагали місцевим організаціям та брали участь у проведенні різних кампаній, відкривали підготовчі курси на місцях для робітників та селян. Методичними посібниками та порадниками під час виконання цієї роботи стали «Пам'ятка-довідник студента-випускника», «Студент в деревне» та інші [27,110 112].

Навчальні заклади контролювали навчальну та громадську роботу, що передбачало облік усіх форм прояву особистісних характеристик студентів: загальна характеристика (працьовитість, працездатність, ступінь громадської активності, політична грамотність, завантаженість дорученнями, організованість, дисциплінованість, чіткість у роботі, ставлення до академічної праці, наявність потреби у індивідуальній допомозі), ступінь активності, вміння працювати, висновки. Звертали увагу на недоліки роботи студентів та надавали рекомендації щодо доцільного використання майбутнього фахівця у певній галузі діяльності: організаторській, адміністративній, комсомольській; фахівця певного рівня та наукового працівника відповідно до його нахилів та здібностей. Крім цього облік роботи студентів здійснювався за встановленою формою, де вказувалися назва населеного пункту, термін виконання та характер роботи: проведення доповідей, лекцій, показових судів, організація та участь у гуртках; ступінь її виконання, висновки та пропозиції. Результати такої роботи навчальні заклади надсилали до окружних бюро пролетарського студентства, а ті ЦБПС [28,110 112].

Так організації могли зважити всі недоліки, прогалини, на що у майбутньому й звертали увагу, запозичували позитивний досвід. Однією з найважливіших перешкод був брак коштів на культурно-освітню роботу. Наголошували на створенні культурних фондів, які існували при виконавчих бюро вищих навчальних закладів, поповнюючи їх за рахунок студентських внесків, фонду за право навчання відрахувань профспілок та НКО. У 1928 р., кошти, що надходили від НКО та правлінь вузів складали лише 36 коп. на рік або 3 коп. на місяць, кошти від профспілок 51, або 4 коп. відповідно [29,арк.16зв].

Таким чином, громадська діяльність була однією із складових студентського буття. Перед молоддю розгорталася картина реального життя села, міста, армії, дитячих будинків. Студенти не лише намагалися підняти загальний рівень населення, але й допомогти йому у процесах виробництва шляхом читання лекцій, доповідей, проведення бесід, організації бібліотек, гуртків, влаштування свят, екскурсій. Головним під час цього залишалися ідеологічні настанови правлячої партії, що заважали студентам критично оцінити реальний стан речей. Недоліками в організації діяльності студентів стали відсутність її планування, неструктурованість профспілок, незрозумілий зміст роботи, відсутність у більшості навчальних закладів осередків, які б зосереджували і керували самостійною політико-виховною діяльністю молодого покоління, слабкий зв'язок діяльності студентів з виробництвом та громадськістю, відсутність зв'язку з великими господарськими об'єктами через недовіру їх керівників; неефективні методи діяльності, відсутність коштів для цієї роботи та їх нераціональне використання, незначна участь викладачів у культурно-освітній діяльності. Тому, насьогодні під час підготовки вітчизняних фахівців, необхідно врахувати минулий досвід з метою реалізації вже сучасних методів навчально-виховного процесу.

На майбутнє варто зупинитися на вивченні ролі молодого покоління періоду 20-х років ХХ ст. в УСРР.

Література

1. Комсомол и высшая школа. Документы и материалы съездов, конференций Центрального Комитета ВЛКСМ по работе вузовского комсомола (1918 1968 гг.). М.: Высшая школа, 1968. 271 с; Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях та рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1898 1970. За заг. ред. П.М.Фєдосєєва і К.У.Черненка. К.: Політвидав України, 1979. Т.2. 1917 1924521 с.; Комуністична партія Радянського Союзу в резолюціях та рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. 1898 1970. Пер. З 8-го рос. вид. За заг. ред. П.М.Фєдосєєва і К.У.Черненка. К.: Політвидав України, 1979. Т.3. 1924 1927 529 с.; Культурне будівництво в Українській РСР. Важливі рішенні комуністичної партії і Радянського уряду. 1917 1959. Збірник документів 2-х томах. Т.1 (1917 червень 1941рр.). К.: Держполітвидав, 1959 883 с.; Луначарський А.В. О народном образовании. М.: Изд-во Академии пед.наук РСФСР, 1958. 54 с.; Молотов В.М. О высшей школе. М.: Пролетарий, 1938. 57 с.; Ряппо Я. Радянське студентство (Характеристика вузів України). Харьков: ДВУ, 1928. 52 с.; Ряппо Я.П. Советская профессиональная школа: ее место и значение в системе просвещения и в нашем народном хозяйстве. Харьков: Госиздат Украины, 1926. 56 с.

2. Відчит до Центрального бюро пролетарського студентства при ВУРПС. До

ІІ конференції пролетарського студентства України. Харків: Укр. роб., 1926. 48 с.; Відчит до Центрального бюро пролетарського студентства при ВУРПС. До ІІІ конференції пролетарського студентства України. Харків: Укр. роб., 1928. 80 с.

3. Просвещение Донбасса. Орган губкома КП(б)У, губОНО и губотдела союза работпрос. Артемовск. 1922 1930; Студент революции. Ежемесячный, общеполитический, научно-методический, литературный журнал пролетарского студенчества УССР. 1922 1933.

4. Білодід І.К. Сорок років радянської освіти на Україні. К.: Вища школа, 1957198 с.; Білоцерківський І. Комуністична партія організатор культурної революції на Україні (1926 1937 рр.). Харків: Вища школа. 1985. 176 с.; Бистров М.А. Керівна роль КП(б)У в галузі вищої освіти в період будівництва соціалізму (1917 1937 рр.). Харків: Вища школа, 1974. 132 с. Полоцький О. Культурна п'ятирічка України. Харків: ДВУ, 1929. 113 с.; Історія Української РСР: в 10-ти томах / Гол. редкол. Ю.Ю. Кондуфор та ін. Т.6. УРСР в період будівництва та зміцнення соціалістичного суспільства (1921 1941 рр). К.: Наукова думка, 1977. 544 с.

5. Галаган А.А. Идейно-воспитательная работа комсомола. Исторический аспект. М.: ВКШ, 1986.197 с.; Голуб Ф. ЛКСМУ у культурно-національному будівництві. Харків: ДВУ, 1929. 60 с.; Дізель С., Баумштейн В. Боротьба за вищу школу. Реконструкція вищої школи і комсомолу. Харків, Київ: Молодий більшовик, 1931. 78 с.; Історія Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України. К.: Молодь, 1971678 с.; Вища школа Української РСР. В 2-х частинах. Част.1 (1917 1945 рр.). К.: Вид-во Київського університету, 1959 341с.

6. Прилуцький В.І. Молодь України в умовах формування тоталітарного ладу (1920 1939 рр.). К.: НАН України Інститут історії України, 2001 (Історичні зошити). 250 с.; Щупак І.Я. Ідеологізація навчально-виховного процесу в технікумах УСРР (кінець 20-х 30-ті роки) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей / Відповід. редактор С.І.Білокінь. К.: Інститут історії НАН України, 1996. Вип. 2. С. 43 47.

7. Луганский машиностроительный институт. Исторический очерк. Донецк: Донбасс, 1969. 111 с.; Півстоліття невтомної праці. Нарис історії Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка. К.: Радянська школа, 1966. 66 с.

8. Луначарський А.В. О народном образовании. М.: Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1958. 123 с.

1925. Ряппо Я.П. Советская профессиональная школа: ее место и значение в системе просвещения и в нашем народном хозяйстве. Харьков: Госиздат Украины, 1925 97 с.

9. Комсомол и высшая школа. Документы и материалы съездов, конференций ЦК ВЛКСМ по работе вузовского комсомола (1918 1968 гг.). М.: Молодая гвардия, 1968. 231 с.

10. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Комуністичної партії і Радянського уряду. 1917 1959 рр. Т.1. 567 с.

11. Канторович. Культурно-освітня робота серед студентства // Студент революції. 1924. №3 5; ДАЗО Ф Р. 3674. Оп. 1. Спр. 12.

12. Резолюції І Всеукраїнської наради пролетарського студентства // Студент революції. 1924. № 7.

13. Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут // Молодий дослідник. 1924. Ч.1.

14. Ізраєцький В. Ім'я ударників виправдали // Студент революції. 1930. № 22.

15. Ладур О. Уникнути помилок минулого року // Студент революції. 1930. №7; Івченко О. Студентські агрокультурні походи на село // Студент революції. 1930. №5.

16. Резолюції І Всеукраїнської наради пролетарського студентства // Студент революції. 1924. № 7.

17. Т.Я. Донецький гірний рушив у техпохід // Студент революції. 1930.

18. Пайков М. Культшефробота // Студент революції. 1924. № 3 5.

19. У Миколаївському ІНО // Студент революції. 1924. № 1 2.

20. Зюзь В. Річні підсумки // Студент революції. 1925. № 3.

21. Работа Донецкого ИНО // Просвещение Донбасса. 1924. №1 2.

22. Петренко С. З наших досягнень // Червона зміна. 1928. № 2.

23. ЦДАГО. України Ф. Р 1. Оп. 20. Спр. 2265.

1924 З життя студентства Херсонського ІНО // Студент революції. - №4.

24. ДАКО. Ф Р. 709. Оп. 2. Спр. 189. Хроніка. Пролетарське студентство до лікнепу // Просвещение Донбасса. 1925. №4 5; Олесь. Харківське студентство в поході на неписьменність // Студент революції. 1930. №6.

25. Директивний лист №1 Центрального бюро пролетарського студентства про літню роботу студента-відпускника // Студент революції. 1927. №5.

26. Там само.

27. Відчит Центрального бюро пролетарського студентства при ВУРПС. До ІІІ Всеукраїнського з'їзду пролетарського студентства України; ЦДАГО України. Ф. Р 1. Оп. 20. Спр. 3099.

Размещено на Allbest.ru