Генезис правового світогляду Миколи Міхновського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Генезис правового світогляду Миколи Міхновського

В. Шамрай

Микола Міхновський був наймолодшим сином у своїх батьків, він народився 19 березня (за старим стилем) 1873 року.

Необхідно наголосити на тому, що всі діти в сім'ї Міхновського були виховані в дусі українського патріотизму і безкомпромісного служіння своїй батьківщині. Поведінка, старших братів і сестри, не могла не позначитися на формуванні світогляду наймолодшого Миколи Міхновського. Відомо, що Володимир Міхновський був автором статей у "Полтавських єпархіальних відомостях" у яких з гордістю писав про теплі стосунки свого батька з родиною Маркевичів, про етнографічну діяльність батька тощо [13, 86]. Гаврило Міхновський - старший брат Миколи, став захисником селянських інтересів на чисельних судових процесах, яких не бракувало на Полтавщині після чисельних селянських виступів і повстань, його високий рівень національної свідомості описує у своїх спогадах Д.Дорошенко: "В самих Прилуках ми зайшли до адвоката Гаврила Міхновського, рідного брата Миколи Міхновського, якого він дуже нагадував і обличчям і всією своєю постаттю, і своїм патріотизмом в самостійницькому дусі. Я завважив, що на його канцелярії напис був українською мовою, що тоді було рідкістю. Взагалі ціла родина Міхновських була щиро українською" [5, 67].

Можна з переконаністю стверджувати, що образи пробуджені народною стихією полонили малого Миколу Міхновського і він уже з дитинства вважав себе нащадком "козацького роду", спадкоємцем борців за національну та соціальну справедливість [12, 227]. Посилювалися ці образи в дитячій уяві традиційними "домашніми читанням", під час яких батьки вечорами читали дітям твори Миколи Гоголя, Дмитра Стороженка, Данила Мордовія, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненки та інших класиків української та російської літератури.

Після закінчення гімназії перед Миколою Міхновський постає питання де продовжувати власну освіту? З великою долею ймовірності можна припустити, що на подальший вибір шляху майбутнього основоположника українського самостійництва вплинув його брат Гаврило, який у 1891 році працював на юридичному факультеті Київського університету святого Володимира і схилив Миколу до вступу саме на правничі студії. Відомо, що навчаючись в Київському університеті Гаврило Міхновський на літні вакації навідувався до рідної Турівки, де вів бесіди з молодшим братом, обговорюючи з ним проблеми студентського життя, політичну ситуацію, становище українського народу [14, с.39]. Очевидно, що саме Гаврило Міхновський переконав Миколу в тому, що служіння народу в якості оборонця його прав (адвоката) є найбільш благородною місією.

Матеріали фондів Київського державного архіву свідчать про те, що Микола Іванович Міхновський став студентом Імператорського університету святого Володимира в серпні 1891 року і закінчив повний курс навчання (у той час - 8 семестрів) в середині 1895 року [4, с.4].

Роки навчання в університеті, безперечно, вимагали від Миколи Міхновського потужної самовіддачі. На жаль, у розпорядженні вчених немає даних про всі іспити, які доводилося складати студентові юридичного факультету Міхновському Миколі Івановичу, але окремі екзаменаційні відомості з різних курсів навчання в архівах збереглися. Зокрема відомо, що під час літньої сесії 1892 року, студент першого курсу М.Міхновський 11 травня склав на "чотири" іспит з "Історії і загальної частини системи римського права" професорові Р. Соколовському. Через нез'ясовані причини Міхновський не з'явися на другий іспит з "Юридичної енциклопедії" призначений на 19 травня, а тому складав його наступного дня з іншою групою. Екзаменатори - ординарні професори Д.Піхно та О.Ейхельман, оцінили знання молодого студента на "чотири" [4, с.35].

Попри всі недоліки надто неповороткої системи університетської освіти в Російській імперії, отримана Миколою Міхновським фундаментальна університетська освіта, спілкування з професорами різних, часто діаметрально протилежних, політичних і державно-правових поглядів, справили на молодого Миколу Міхновського колосальний вплив. Згодом, у всіх написаних ним текстах чітко прослідковувалися його фундаментальні знання з державного й міжнародного права, російської правової системи, всесвітньої та української історії, вітчизняної правової традиції.

Роки навчання в Київському університеті святого Володимира відкрили перед Миколою Міхновським не тільки можливість оволодівати знаннями зі спеціальності, але й суттєво розширити своє світобачення за рахунок систематичної самоосвіти, а також вперше масштабно проявити себе на громадсько-політичній ниві. Як відзначав П.Мірчук, навчаючись в університеті, М. Міхновський цікавиться творами П.Куліша, М. Костомарова, М. Драгоманова, працями українських етнографів і фольклористів, ближче знайомиться з ідеями українофілів, хлопоманів, соціалістів, глибоко шанує професора О.Кониського, духовного лідера українського студентства кінця XIX століття. Однак "політичним Євангелієм залишалися для нього тільки політичні поеми Тараса Шевченка" [9, с.20]. Міхновський майже відразу після початку навчання в університеті вступає в полеміку із соціал-демократичним гуртком, що вже існував у студентському середовищі, й намагається довести соціал-демократам помилковість їхніх суджень [10, с.27]. З першого курсу навчання М.Міхновський приєднується до української студентської Громади, до якої окрім нього входили такі помітні постаті українського національно-визвольного руху як В.Шемет, А.Кучинський, І. Стешенко, П.Тучапський, Б.Камінський, М.Кривенюк та ін. Власне, з цього моменту в студента М.Міхновського починають формуватися перші стійкі політичні переконання, починає кристалізуватися власне бачення світу, а його надзвичайно імпульсивна та активна постать невдовзі стає помітною в українському громадсько-політичному русі.

Тож немає нічого дивного в тому, що саме в Київському університеті виникає й перша українська політична організація - Кирило-Мефодіївське братство, яке ставить українську проблему в політичній площині. З появою цієї організації починається істотно новий період в історії суспільно-політичної думки України. Саме лідер братства М.Костомаров започаткував ідеї федералізму, республіканства та соціальної справедливості в українській політичній думці XIX століття. М. Костомаров у своїй відозві "Брати українці" висуває тезу широкої, демократичної федерації слов'ян: "Ми приймаємо, що усі слов'яни повинні з собою поєднатися. Але так, щоб кожен народ закомпонував свою Річ Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу обществену..." [6, с.96].

Висуваючи ідею широкої української автономії М. Костомаров також висунув ідею цілковитої окремішності українського етносу від російського. Яскраво ці тенденції прослідковуються в його праці "Дві руські народності". У ній автор наголошував на культурних та політичних відмінностях, що є характерними російському та українському народам і природно розмежовують їх [7, с.260].

На загальний характер та методи діяльності громадівців у подальшому, вплинуло те, що царський уряд ґрунтував свою політику стосовно України не тому, що не визнавав окремішності українського народу. Тому в середовищі української інтелігенції черговий раз постало питання про створення теорії про українську ідентичність. У зв'язку з цим, громадівці наприкінці 1860-х - на початку 1870-х рр. розгортають активну видавничу та наукову діяльність, що співпадала з обраним ними просвітницьким напрямком. Це була напівлегальна боротьба за утвердження українського слова, українського етносу як нації, української історії як окремої науки, а не розгляд її в контексті російської. Це була копітка і вкрай необхідна, хоча на перший погляд і неполітична, робота для ствердження українства як окремої політичної спільноти [2, с.37-38].

Попри появу перших самостійницьких гасел основною політичною ідеєю в 1890-х рр. серед українських політиків залишався федералізм. Головними вимогами українських суспільних і політичних діячів була демократизація суспільства в усіх галузях його життя та досягнення національно-політичної автономії для України шляхом перетворення імперій, до яких входили українські землі, у федеративні держави із демократичним суспільно-політичним ладом.

За таких умов, майже неподільного панування автономістсько-федералістських прагнень в українському суспільно-політичному русі розпочав свою громадсько-політичну діяльність Микола Міхновський.

До кола цієї найбільш радикально налаштованої української молоді долучився Микола Міхновський з перших місяців перебування в Києві.

На початку 1892 року, на думу більшості сучасних учених, до "Тарасівців" прилучився Микола Міхновський, який невдовзі стає одним з лідерів київського відділення організації [10, с.30]. Довгий час в історичній літературі побутувала версія про те, що "братство тарасівців" було засноване в березні 1891 року, а серед його фундаторів та ідейних натхненників був саме Міхновський, який на могилі Шевченка зачитав поему Кобзаря і закликав присутніх до підготовки національної революції, яка дозволить створити самостійну державу [9, с.15]. Однак, дана теорія немає під собою ні історичних фактів, ні логіки. У березні 1891 року Микола Міхновський ще був гімназистом і навіть за умови його присутності на Чернечій горі навряд чи міг бути авторитетним промовцем в очах старших за нього студентів. Вона ґрунтується на хибному припущенні П. Мірчука про те, що Микола Міхновський вступив до університету в Києві у 1890, а не в 1891 році.

"Братство тарасівців" було доволі розгалуженою, як на нелегальну організацію, структурою, налічувало 10 філій, загальною чисельністю понад 100 осіб. Серед членів "Братства" були такі в майбутньому визначні постаті українського політичного руху, науки та культури як: М.Кононенко, В.Самійленко, Є.Тимченко, М. Коцюбинський, Б.Грінченко, І.Липа, М.Вороний та ін. Тому прийшовши до "Братства тарасівців" студент Микола Міхновський опинився в центрі українського політичного і культурного життя того часу.

У березні 1892 року, коли в одній із церковних шкіл на Солом'янці в Києві, відбувалося конспіративне святкування забороненого владою дня народження Тараса Шевченка, Микола Міхновський здійснив свою першу спробу публічної промови. Як згадував згодом О. Лотоцький: "Почав він хвилюючись, кількома реченнями, зупинився, підійшов до дверей і безнадійно схилив голову на одвірок. Так ще тоді не призвичаєні були люди публічно говорити, що спасував промовець, який пізніше уславився своїм красномовством, як адвокат в суді при різних громадських виступах" [8, с.212]. Однак, очевидно це була перша і остання публічна невдача Миколи Міхновського. Уже через рік Міхновський перетворюється на доволі шановного лідера українських студентів Києва. Про це яскраво свідчить той факт, що у вітальній адресі на честь 25-літнього ювілею творчої діяльності М.В. Лисенка серед 28 підписів студентів Університету святого Володимира прізвище Міхновського стоїть другим. Ще через місяць - у квітні 1893 року - він головує на першому нелегальному з'їзді "Братства тарасівців" у Києві. На з'їзд прибуло тридцять осіб, серед яких були визнані на той час українські діячі - М. Коцюбинський, В.Самійленко, І.Липа, В.Дейша та ін. [9, с.204]. Безперечно, що двадцятирічний Микола Міхновський ніколи б не отримав права головування в такому поважному товаристві якби не був достатньо відомим, активним і авторитетним членом "Братства". На жаль, точно не відомо які саме рішення прийняв з'їзд, але можна припустити, що саме на цьому зібранні було затверджено перший програмний документ "Братства тарасівців" - "Profession de foi молодих українців" ("Символ віри молодих українців"), який у тому ж таки квітні 1893 року був опублікований у львівському часописі "Правда", який символізує розрив молодої генерації українських політичних і громадських діячів зі старим українофільським середовищем, орієнтованим на культурницькі потреби. Молоді українські діячі стверджували, що базуючись на старих здобутках, вони прагнуть до нового політичного життя. "...українофільство показало нам і цілому світові, що існує, нидіє якийсь зневолений грабований народ, що зветься Українцями; воно поставило нашу ідею на науковий міцний ґрунт; воно стало підвалиною сучасних Українців. В сім його історична заслуга.... і оскільки ми поважаємо і шануємо щирих українофілів, наших батьків, оскільки ми, свідомі Українці, не бажаємо подальший розвиток українофільського руху серед нашої суспільності" [1, с.19-20].

Як бачимо, ідея порятунку пригнобленої нації, як безцінного діаманту в загальнолюдській короні була розвинута Миколою Міхновським, цілком можливо, що саме ним вона й була внесена на український ґрунт. На можливе авторство цієї ідеї вказує також згадка про "однакове право" всієї "людськості". Саме Микола Міхновський, як юрист, у майбутньому приніс в українську політичну думку правовий аспект, посилання на загальнолюдські, національні права, які стали нормою західноєвропейської правової системи від часів Великої французької революції.

Для нас є однозначним те, що саме в "Братстві тарасівців" Микола Міхновський заклав основи свої політичних поглядів як переконаний самостійник, в ньому він вперше отримав можливість викласти свої ідеї в програмних документах, запропонував оригінальні думки поєднання загальнолюдських і національних цінностей, подивився на кожну окрему націю як складову світового організму, який загалом не може бути здоровим за умови "недуги" одного "органу". Робота в нелегальній організації навчила Міхновського правилам конспіративної діяльності, дала йому неоціненний організаційний досвід, перетворила Миколу Івановича на талановитого оратора й авторитетного молодіжного лідера.

Колосальний вплив на становлення світогляду та політичних поглядів Миколи Міхновського, безперечно мали ті публічні дискусії, які велися українською інтелігенцією в першій половині 1890-х рр. Насамперед йдеться про полеміку між М.Драгомановим та Б.Грінченком викладену в "Листах з України Наддніпрянської" (Б. Грінченка) та "Та листах на Наддніпрянську Україну" (М. Драгоманова). Будучи по боці більш радикального Грінченка, Міхновський, водночас, схвально сприймає окремі ідеї М.Драгоманова. Зокрема, велике враження на студента Міхновського справив памфлет М. Драгоманова "Історична Польща і великоруська демократія" [3, с.212].

Свій відбиток на світогляді Міхновського залишив візит у студентські роки до Львова і знайомство з українським політичним життям Галичини. У Львові Микола Іванович знайомиться із колишнім однокурсником свого брата Михайлом Грушевським, а також із провідним українським літератором та публіцистом Іваном Франком. Останній справив особливо велике враження на кристалізацію суспільно-політичних орієнтирів Міхновського. Сучасник Миколи Івановича А.Жук згадував: "Знаючи трохи Міхновського, можу твердити, що найбільший вплив на формування його світогляду і його політичних поглядів мав власне Іван Франко, своєю публіцистикою і своїми патріотичними віршами... Однак жоден вчитель не міг дати конкретних відповідей на безлічі питань, зокрема політичних, які щоденно ставило життя. Це робив сам Міхновський. Він був занадто безпосередньою натурою, щоб з писань Франка і Драгоманова не витягти найбільше йдучих політичних консеквенцій..." [3, с.59].

Так у родинній оселі батьків, у розмовах із братами і ровесниками, у часи студіювання гімназійних наук, у підпільній роботі, дискусіях і суперечках, в роки навчання в Київському університеті, зароджувався світогляд людини, якій судилося невдовзі відкрити нову епоху в українській політичній і державно-правовій думці - епоху самостійництва. Тезово формулюючи політичні переконання Міхновського на момент закінчення університету, можна стверджувати, що він вірив у:

• природну рівність усіх націй, незалежно від того чи вони належали до категорії "історичних" чи "неісторичних",

• неможливість збалансованого розвитку людства за умови існування поневолених народів,

• необхідність здобуття повної самостійності України як реалізації природного права нації на самовизначення.

Згодом, вступивши у доросле життя, адвокат і політик Микола Міхновський, розвине та закріпить свої світоглядні засади, закладені в молоді роки у формі нових політичних і правових концепцій.

Література

міхновський політичний братство тарасівці

1. Profession de foi молодих українців // Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. - Т. 1. - Б. м.: Сучасність, 1983. - С. 19-20.

2. Бутенко А.П. Еволюція поглядів М. Міхновського на українську державність та шляхи їх практичної реалізації. / Бутенко А.П. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 - історія України. К.: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, 2005. - 219 с.

3. Гирич І. Листування З.Книша і А. Жука з приводу книжки про М.І. Міхновського // Молода нація. - 2003. №2. - С. 212.

4. ДА м. Києва - Ф. 16. - Оп. 465. - Спр. 597. - Арк. 15.

5. Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901-1914 роки). - Вінніпег - Манітоба, 1949. - 67 с.

6. Кирило-Мефодіївське товариство: у 3.т. / АН. УРСР. Ін-т. історії та інші:, Редкол. П. Сохань (гол ред.) та інші; К.: Наукова - думка, 1990. Т.1. / Упоряд. І. І. Глизь та інші. - С. 96.

7. Костомаров. Н. И. Две русские народности. // Основа. - 1862. - №5. С. 253-287.

8. Лотоцький О. Сторінки минулого. - Т. 1. - Варшава, 1929. - С. 212.

9. Мірчук П. Микола Міхновський. Апостол Української держави. - Мірчук П. Філадельфія: Товариство студіюючої молоді ім. М. Міхновського, 1960. - 136 с.

10. Ситнік В.П. Громадсько-політична діяльність М.Міхновського. Ситнік В.П. - Дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 - історія України. К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2005. - 208 с.

11. Слабченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України XIX століття. - Харків, 1927. - Т. 2. - С. 204.

12. Совачева Г. Спомини про Миколу Міхновського // Молода нація. - №2. - 2003. - С. 227.

13. Стовба О. Матеріали до історії роду Міхновських // Український історик - 1983. - №2.- С. 74-92.

14. Турченко Ф.Г. Микола Міхновський: життя і слово. Турченко Ф. Г. - К.: Генеза, 2006. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru