Особливості зовнішньої торгівлі Криму в умовах запровадження "Положення про нейтральну торгівлю на 1811 рік в портах Білого, Балтійського, Чорного та Азовського морів та по всьому західному сухопутному кордону"

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливості зовнішньої торгівлі Криму в умовах запровадження «Положення про нейтральну торгівлю на 1811 рік в портах Білого, Балтійського, Чорного та Азовського морів та по всьому західному сухопутному кордону»

торгівля нейтральний імпорт судноплавство

Головко Ю.І.

Наприкінці першого десятиліття XIX ст. зовнішня торгівля півдня України, так само як і торгівля всієї європейської частини Російської імперії, переживала цілу низку потрясінь, які не просто ускладнювали, а іноді просто унеможливлювали зовнішньоторгові відносини. Для південної торгівлі таким ускладнюючими факторами були, у першу чергу, майже постійні війни як європейські, так і російсько-турецькі, а також континентальна блокада як свого роду економічна форма прояву тих самих європейських війн. Навіть її завершальний етап відзначався достатньо складними умовами для азовсько-чорноморської торгівлі.

Наприкінці 1810 року, 19 грудня, після достатньо тривалої підготовки та обговорення був ухвалений новий тариф, який додавався до «Положення про нейтральну торгівлю на 1811 рік в портах Білого, Балтійського, Чорного та Азовського морів та по всьому західному сухопутному кордону» [3,с.486-492]. «Положення» вступало в дію з 1 січня 1811 року і було частиною фінансового плану, який упродовж 1810 року розроблявся М.М. Сперанським для покращення економічного стану держави. Цей план передбачав заборону імпорту предметів розкоші, підвищення митної ставки на імпорт дозволених товарів, зменшення переліку дозволених для імпорту товарів, посилення митного контролю і т.д. З іншого боку, пропонувалося стимулювати експорт шляхом зменшення митних ставок [7,с. 153]. Перехід до жорсткої заборонної політики мав покращити зовнішньоторговий баланс. Замість списку заборонених товарів тепер до тарифу додавався список дозволених товарів, який в кілька разів зменшив кількість різновидів товарів, дозволених до імпорту. Крім того, запроваджене «Положення» не відміняло правил нейтрального судноплавства - до російських портів пропускалися тільки судна нейтральних або союзних держав зі свідоцтвами про нейтральне походження товарів [6,с.171-173]. Для південного судноплавства в цьому питанні робився виняток - ще 1 жовтня 1809 року імператорським указом запроваджувалися певні послаблення континентальної системи для азовсько-чорноморських портів: місцева адміністрація отримувала право на власний розсуд вирішувати долю прибулих до азовських та чорноморських портів торгових суден і повідомляти про ухвалені рішення імператору та міністру комерції. Для грецьких та анатолійських суден робилися додаткові винятки - їх допуск до південних портів був вільним, не дивлячись на те, що вони прибували з турецьких володінь. Офіційно такі винятки пояснювалися прихильністю анатолійських греків до Російської імперії, але певне значення мали й особливості азовсько-чорноморського судноплавства, які не дозволяли напряму застосовувати правила нейтрального мореплавства [5,с.254-255]. Згідно з «Положенням про нейтральну торгівлю на 1811 рік» серед азовських та чорноморських портів тільки три отримали право приймати іноземні товари - одеський, феодосійський та таганрозький, до решти портів судна могли заходити тільки з баластом. Серед заборонених для імпорту товарів опинилися різноманітні тканини - бавовняні, вовняні, льняні та шовкові, а також вовняна та бавовняна готова продукція, частина фруктів та спецій і т.д. Деякі товари дозволялося привозити тільки до портових митниць, наприклад, каву, цукровий пісок, какао, лимонний сік, оливки, масло дерев'яне, рис і т.д. Для п'яти дозволених до імпорту товарів збільшувалася митна ставка - для вина, деревини, цукрового піску, кави та какао [4,с.58-61]. Більшість з цих товарів завозилися до південних портів, саме тому заборонний характер нового тарифу мав принципове значення для азовсько-чорноморської торгівлі. Південний імпорт був, в основному, азійського походження, і навіть у сприятливі часи часто не відповідав вимогам російського торгового та митного законодавства, не кажучи вже про умови континентальної системи та нового заборонного тарифу. Достатньо яскраво характеризує виниклу на півдні України в навігацію 1811 року ситуацію справа «Щодо пропуску привізних феодосійськими купцями заборонених товарів», яка зберігається у фонді 195 («Управління Феодосійського карантинного округу») Державного архіву Автономної Республіки Крим.

У травні 1811 року троє купців вірменського та караїмського походження звернулися з проханням до міністра фінансів Д.О. Гур'єва стосовно вирішення ситуації, яка виникла через запровадження «Положення про нейтральну торгівлю на 1811 рік» та продовження російсько-турецької війни 1805-1812 років. Сутність проблеми полягала в тому, що з Туреччини до Феодосії почали надходити заздалегідь замовлені купцями товари, які з 1 січня 1811 року вже були забороненими для імпорту. Чергове загострення російсько-турецьких відносин зробило неможливим і повернення товарів до Анатолії, де вони були завантажені на судна, оскільки Порта заборонила комунікацію з російськими портами, тому фактично прибулі з товарами судна привезли контрабанду, що в умовах воєнного часу могло мати незворотні наслідки для власників та перевізників товару. Саме тому представники карасубазарського та феодосійського купецтва зверталися до міністра фінансів Д.О. Гур'єва з проханням вирішити виниклу проблему і були згодні навіть на конфіскацію товарів, аби тільки їх не висилали до Туреччини. Саме купецьке прошення було датовано 5 травня 1811 року та у виявленій архівній справі воно представлено копією, яка була надіслана від міністра фінансів Д.О. Гур'єва феодосійському градоначальнику С.М. Броневському. Міністр фінансів повідомляв феодосійського градоначальника, що дане прохання карасубазарського та феодосійських купців він доводив до відома імператора Олександра І, який і велів феодосійському градоначальнику перевірити правдивість наданих у прошенні відомостей та прийняти товари на тимчасове зберігання. Лист міністра фінансів датований 7 червня 1811 року [1,арк.1-1 зв.]. Майже за місяць після цього листа - 3 липня 1811 року - градоначальник видав розпорядження Феодосійській портовій митниці скласти опис товарів, доставлених трьом купцям, які були авторами подання - Ованесу Мехітерову, Арютіну Балджі Оглу та Юфсуді Кефалі. Товари цих купців були залишені на зберігання в митниці, яка мала з цим певні проблеми - товари у такій кількості не було де зберігати та кому охороняти [1,арк.7-7 зв.]. Опис товарів був представлений градоначальнику 6 липня 1811 року і був складений за приналежністю товарів певному купцеві, оскільки згадувані автори прошення виявилися не єдиними, хто з початку навігації отримав вже заборонені товари. Всі ці товари прибули на чотирьох суднах з Анатолії і привезли товари кримським купцям.

Першим у списку був зазначений карасубазарський купець Ованес Мехітаров, один з авторів прошення, якому з анатолійського міста Синап на французькому судні «Лафортуна» доставили 2 тюки з жіночими пасками (230 штук) і тканинами. На тому ж судні прибув і товар феодосійського купця Арютіна Балджі Оглу, також одного з авторів прошення, якому відправили 1 тюк та 4 коробки з гарусними пасками, різними тканинами, кисетами шовковими, маслом троянди, чотками та глиняними люльками для тютюну. Товари цього ж купця були привезені ще на грецькому судні, яке прибуло з Трапезунду і привезло 5 тюків різних матерій, шовкових пасків та диванних наволок. Третім у списку був зазначений феодосійський купець Юфсуді Кефалі, третій автор прошення, якому на цьому ж грецькому судні були привезені 15 тюків товарів, серед яких були турецькі матерії кількох видів, напівшовкові паски, бавовняні покривала. Товари цього ж купця були привезені й на французькому судні «Святий Миколай» - 5 мішків з різними турецькими матеріями, пасками, шалями та мундштуками. Ще на одному грецькому судні були привезені товари того ж феодосійського купця - і 0 тюків з різними турецькими матеріями, пасками, покривалами і т.д. Крім того, на згаданих суднах були привезені товари, які мали інших власників. Серед них першим згадується старо-кримський купець першої гільдії Нікогос Турчанінов, якому на першому з грецьких суден доставили 3 тюки з турецькими матеріями та пасками, а на другому грецькому судні доставили 3 тюки та одну зв'язку також з різними турецькими матеріями та пасками. Другим був зазначений феодосійський купець Степан Агопов, якому на двох вищезазначених грецьких суднах привезли 2 тюки з різними турецькими матеріями. Третім було зазначено євпаторійського купця Антона Пареску, якому на другому грецькому судні доставили 1 тюк з турецькими матеріями та пасками [1,арк.9-11 зв.].

Таким чином, в даному опису зазначено прибуття чотирьох суден - двох французьких та двох грецьких - з товарами для шести кримських купців (трьох феодосійських, карасубазарського, старо-кримського та євпаторійського). У цілому, до заборонених товарів у даному випадку потрапили тканини, вироби бавовняні, вовняні, шовкові, напівшовкові та гарусні, а також прості чубуки, мундштуки бурштинові, трояндове масло, чотки та глиняні люльки. Найбільш значною складовою серед заборонених товарів були тканини, яких нараховуємо 13 видів. Привезені вони були в різній кількості: найбільше було привезено бавовняної вибійки - 1406 штучок та шовкової тканини шим аладжі - 1034 штучки (вони разом складають 56% всієї привезеної матерії); інших матерій було привезено значно менше - 669 штучок чемберу, 480 штучок борли, 278 штучок чекуле, 274 штучки маніц аладжі і т.д.

Крім того, були привезені вироби бавовняні (209 штук п'яти видів ), вовняні (12 штук одного виду), шовкові та напівшовкові (573 штук двох видів) та гарусні (121 штука двох видів). Отже, шовкові та напівшовкові вироби склали 62,6% привезених готових виробів, причому цю перевагу насправді створюють вироби тільки одного виду - шовкові та напівшовкові паски: їх було привезено 506 штук, що становить 55% від всіх привезених виробів. Якщо до шовкових та напівшовкових пасків додати бавовняні та гарусні (відповідно 9 та 114 штук), то перевага стане ще більшою - 68,7%. Решта готових виробів були привезені у значно меншій кількості (67 шовкових кисетів, 40 бавовняних покривал, 24 бавовняні наволоки і т.д.). Якщо враховувати кількість привезених тканин та бавовняних, шовкових, напівшовкових, вовняних та гарусних виробів з точки зору матеріалу, то матерій було привезено більше бавовняних, а виробів - шовкових. Склад привезених до Феодосії товарів був достатньо типовим для чорноморської торгівлі і скоріш за все даний випадок з привезенням вже заборонених товарів у навігацію 1811 року не був поодиноким, оскільки практика попередньої закупки товарів для наступної навігації була поширеною серед купецтва Південної України [2,с.236,408].

8 липня 1811 року феодосійський градоначальник С.М. Броневський звітував міністру фінансів Гур'єву про результати проведеного розслідування обставин, викладених у прошенні місцевих купців: градоначальник зазначав, що викладене купцями у прошенні підтверджується, у тому числі вживання Туреччиною жорстких заходів щодо припинення торгівлі з російськими портами, привезені з Туреччини та заборонені товари зберігаються Феодосійського митницею, а сам градоначальник чекає на подальші розпорядження,арк.12-13 зв.]. Відповідь на свій звіт градоначальник отримав тільки через місяць: міністр фінансів повідомляв С.М. Броневському, що інформація була доведена до відома імператора, який повелів пропустити дані товари безперешкодно [1,арк. 12-13 зв.]. На жаль, точно невідомо, коли отримані градоначальником розпорядження були реалізовані, але звіт про видачу товарів купцям під розписку датований вже 18 грудня 1812 року [1,арк.17].

Отже, влада пішла на зустріч побажанням кримського купецтва, дозволивши видати заборонені для ввезення до Російської імперії товари. У цілому, це узгоджувалося із загальною державною політикою стосовно азовсько-чорноморської торгівлі в першому десятилітті XIX ст. та певним пом'якшенням континентальної системи в Росії. Надання південній торгівлі певних пільг під час континентальної блокади не забезпечувало особливих прибутків та масштабів товарообігу - це була майже єдина можливість зберегти міжнародні торгові зв'язки, підтримати місцеве купецтво та не втратити прихильність частини населення турецьких володінь, яке багато в чому і забезпечувало розвиток азовсько-чорноморської торгівлі першого десятиліття XIX ст.

Список використаних джерел

1. Державний архів Автономної Республіки Крим. - Ф. 195. - Оп.1. - Спр. 83.

2. Внешняя политика России XIX и начала XX века. Документы российского Министерства иностранных дел. - Серия первая (1801-1815 гг.). - Том 5. - М.: Государственное издательство политической литературы, 1967. - 783 с.

3. Полное собрание законов Российский империи. - Собрание первое. - Т.31 (1810-1811 гг.). - СПб., 1830.

4. Полное собрание законов Российский империи. - Собрание первое. - Т.45. Книга тарифов. - Частина 3. - СПб., 1830. - 116 с.

5. Злотников М.Ф. Континентальная блокада и Россия. - М.-JI.: Наука, 1966. - 360 с.

6. Покровский С.А. Внешняя торговля и внешняя торговая политика России. - М.: Международная книга, 1947. - 403 с.

7. Струве П.Б. Торговая политика России. - Челябинск, 2007. - 282 с.

Размещено на Allbest.ru