Виробнича діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу: історіографічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виробнича діяльність споживчої кооперації України в період НЕПу: історіографічний аспект

Оніпко Т.В.

З огляду на нинішній кризовий стан економіки України все більшої актуальності набуває звернення як до світового, так і вітчизняного досвіду функціонування середніх та малих промислових підприємств різних форм власності. На нашу думку, звернення до історії становлення та розвитку виробничої галузі споживчої кооперації в період НЕПу сьогодні може бути корисним, зважаючи на необхідність підтримки вітчизняного виробника та насичення ринку якісною продукцією. Крім цього, оптимізація виробничих потужностей кооперативних організацій це унікальна можливість створення нових робочих місць передусім у переробних галузях. Відтак апеляція до господарського досвіду промислових підприємств споживчої кооперації України щодо завоювання ринку товарів та послуг у період НЕПу цілком виправдана.

Як засвідчує проведений автором історіографічний аналіз, окремі аспекти нової економічної політики розглядалися багатьма істориками та економістами, однак специфіка виробничої діяльності споживчої кооперації у 1920-ті рр. до цього часу не була предметом спеціального дослідження. Tож метою статті є спроба з'ясувати стан наукової розробки проблеми залучення державою потенціалу промислових підприємств споживчої кооперації України до забезпечення потреб населення в товарах та продуктах харчування в роки НЕПу. споживча кооперація НЕП досвід

Слід зазначити, що відродження кооперативної промисловості починалося в украй складній економічній ситуації. Радянська історіографія розглядала господарську розруху, в тому числі у промисловості, лише як наслідок першої світової війни та воєнної інтервенції в роки громадянської війни, натомість замовчувалися негативні наслідки високих темпів націоналізації промислових підприємств. На кінець 1920 р. лише по УCPP було націоналізовано 10720 різних підприємств [1, с. 94]. Значна їх частина не працювала. "Промисловий цвинтар" так визначив стан промисловості на початку НЕПу російський економіст С. Прокопович, висланий більшовиками у 1922 р. за кордон [2, с. 122]. Розлад промисловості не дозволяв державі задовольняти потреби населення, зокрема селян, у товарах широкого вжитку. Отже, більшовики прагнули всіляко залучати кооперативні промислові підприємства до виробництва товарів першої необхідності, тим самим запобігаючи соціальному невдоволенню населення.

Зауважимо, що історіографічна база з даної проблеми значно поступається напрацюванням, у яких здійснений аналіз досвіду завоювання торговельними закладами споживчої кооперації України провідних позицій на ринку в роки НЕПу. Проте окремі дослідження істориків, економістів, кооператорів, хоч і фрагментарно, містять певну інформацію про становлення та розвиток промислових підприємств споживчої кооперації у 1920-ті pp.

Виявлену літературу щодо виробничої діяльності споживчої кооперації можна умовно поділити на дві групи. До першої належать праці, присвячені питанням діяльності кооперативних промислових підприємств, зокрема хлібопекарської галузі. Друга група наукових розвідок присвячена історії становлення кооперативного громадського харчування та його ролі у вирішенні продовольчих проблем протягом 1920-х pp.

Варто зауважити, що праці щодо узагальнення досвіду діяльності кооперативних підприємств у період НЕПу з'явилися ще в 20-ті pp. XX ст. їх авторами, як правило, були економісти та працівники споживчої кооперації. Деякі вчені, зокрема М. Гончарко, акцентували на складнощах налагодження промислових підприємств з огляду на брак необхідних коштів та обмежену державну допомогу [3]. Відтак створення кооперативних підприємств у роки НЕПу відбувалося практично за кошти самої системи та пайовиків.

Особливості промислових підприємств споживчої кооперації та їх порівняльні дані з приватними підприємствами певною мірою з'ясовані у праці М. Воробйова [4]. На думку автора, швидке відродження кооперативних промислових підприємств сталося як у зв'язку з тим, що вони залучали кошти членів кооперації, так і через те, що переважно це були невеликі підприємства, здатні швидко прилаштовуватися до кон'юнктури споживчого ринку та випускати найбільш необхідну у даний період продукцію.

Відомий дослідник кооперативного руху С. Векслерчик, розглянувши причини згортання підприємств споживчої кооперації у період економічної кризи 1923 p., зробив висновок про безсистемність створення та закриття кооператорами промислових підприємств і відсутність чіткої програми розвитку кооперативної промисловості на Україні [5].

На сторінках кооперативних видань у 1920-ті pp. проводилася дискусія щодо доцільності розвитку кооперативної промисловості. Зокрема, про внесок промислових підприємств споживчої кооперації в забезпечення населення товарами писав В. Трабський [6]. На підтримку кооперативної промисловості виступив і Є. Бурштейн. Поряд із великою промисловістю, зазначав автор, має розвиватися середня та дрібна, яка потребує фінансової підтримки держави [7].

Неоднозначну позицію щодо доцільності кооперативної промисловості висловлював М. Попов [8]. Він вважав, що в перші роки НЕПу споживча кооперація, розуміючи важливість відродження промисловості, але не маючи для цього необхідних коштів, була змушена орендувати державні промислові підприємства. Автор пояснював таку ситуацію тим, що тоді держава повернула споживчій кооперації лише частину націоналізованих у роки "воєнного комунізму" підприємств. Дослідник вважав, що ряд підприємств кооперації не варто було орендувати, зважаючи на їх збитковість. Водночас він акцентував, що промислові підприємства споживчої кооперації забирали значні кошти від торговельної діяльності, що вело до погіршення фінансового стану кооперативних організацій у цілому. He можемо цілком погодитися з даним висновком, оскільки кооперативні промислові підприємства, випускаючи найбільш необхідну продукцію, тим самим задовольняли потреби членів кооперації, чого зробити держава була не спроможна.

Фрагментарно роль кооперативної промисловості в проведенні індустріалізації згадувалася у працях провідних спеціалістів Центроспілки СРСР О. Коняєва [9] та Т. Охотникова [Ю]. Оскільки держава вкладала кошти у важку промисловість, виробничі підприємства кооперативних організацій спочатку добровільно, а в другій половині 1920-х рр. під тиском влади мали забезпечувати зростаючі потреби населення у товарах широкого вжитку.

Розвиток кооперативних млинів розглядав Є. Грінберг, вважаючи цю справу досить ефективною [11]. Автор наголошував на господарській доцільності функціонування кооперативних млинів, бо від цього залежала ціна та якість хліба для членів кооперації. Дослідники діяльності елеваторів споживчої кооперації наголошували на їх значенні для переробки і підготовки до вивозу сільськогосподарської продукції за кордон [12-13].

На думку М. Дуліна, помітний внесок у задоволення потреб міського населення та новобудов першої п'ятирічки м'ясною продукцією зробив Полтавський м'ясокомбінат, створений цілком за кошти споживчої кооперацій 14]. Це підприємство, обладнане модерними на той час технологіями, значною мірою сприяло здешевленню вартості м'ясної продукції.

Цікавими видаються розвідки, присвячені висвітленню становлення хлібопекарської галузі споживчої кооперації. Без сумніву, безперебійне забезпечення членів кооперації хлібом було одним із першочергових завдань кооператорів. На цьому наголошували М. Агуф [15] та Г. Кремнєв [16]. Автори вважали, що на початку НЕПу хлібопечення в основному перебувало в руках приватного капіталу. Однак із середини 1920-х рр. кооператори зуміли посісти помітні позиції у справі хлібопечення. Цьому прияла як власна господарська ініціатива кооперативних організацій, так і певна фінансова допомога держави.

Дослідник історії робітничої кооперації П. Кожаний підкреслював роль механізації процесу кооперативного хлібопечення для збільшення хлібної випічки та покращення якості продукції [17]. На думку вченого, кооперативне хлібопечення сприяло покращенню побутових умов робітників, звільняло їх від випікання хліба в домашніх умовах, сприяло звільненню часу для участі в громадській роботі. Отже, розвиток кооперативного хлібопечення автор розглядав не лише з точки зору соціально-економічної, але й політичної. Про переваги механізації кооперативного хлібопечення над кустарним виробництвом писали I.A. Ліфшиць [18] та Д.І. Кудря [19]. На їх думку, кооперативне хлібопечення мало виняткове значення, від якого залежав фізичний стан робітників основної продуктивної сили побудови соціалізму.

Протягом 30-40-х pp. XX ст. дослідження виробничої діяльності споживчої кооперації України практично не проводилися. Зрозуміло, що увага істориків та економістів була прикута до висвітлення процесу індустріалізації країни, зокрема до створення важкої промисловості. Одна з перших післявоєнних спроб розкрити значення кооперативної промисловості в задоволенні потреб пайовиків у 1920-ті pp. належить російському досліднику кооперативного руху Я.А. Кістанову [20]. Певного мірою зберігають цінність наведені автором статистичні дані про цензові та нецензові промислові підприємства споживчої кооперації й обсяги випуску ними продукції. Проте наведені автором відомості стосуються кооперативної промисловості всього СРСР, а даних про кооперативну промисловість У країни практично немає.

У 60-ті pp. XX ст. фрагментарно згадував виробничу діяльність споживчої кооперації в період НЕПу представник української діаспори в США І. Витанович у фундаментальній праці "Історія українського кооперативного руху" [21]. Він акцентував на тому, що найбільш доцільною в період НЕПу була робота споживчої кооперації щодо створення підприємств харчової промисловості, які допомагали державі вирішувати продовольчу проблему.

Окремі дані про виробництво кооперативними промисловими підприємствами товарів широкого вжитку в період НЕПу наведені в колективній праці провідних вітчизняних економістів та працівників Укоопспілки "Споживча кооперація Української РСР. 1917-1967", що вийшла у другій половині 1960-х pp. [22]. Автори, опрацювавши ряд архівних матеріалів, дійшли висновку, що серед підприємств споживчої кооперації найбільш рентабельними були хлібопекарні, млини, підприємства з виробництва ковбасних і кондитерських виробів.

Протягом останнього десятиріччя вийшло кілька досліджень, у яких є згадки про кооперативну промисловість у період НЕПу. Наприклад, окремий розділ монографії О.А. Пиріг з узагальнення досвіду НЕПу [23] присвячений відродженню промисловості. Не викликає заперечення висновок авторки: за порівняно короткий термін держава змогла вдихнути життя в зруйновану промисловість і перейти до масштабної індустріалізації. Однак дослідниця зосередила увагу переважно на державній промисловості, відтак особливості діяльності промислових підприємств споживчої кооперації У країни залишилися не розкритими.

Побіжно згадував кооперативну промисловість О.О. Сушко у статті з проблеми денаціоналізації промисловості України в перші роки НЕПу [24]. Автор звертав увагу на той факт, що, дозволяючи оренду державних підприємств, влада надавала переваги не приватним підприємцям, а кооперативним організаціям, що свідчить про її спроби залучення споживчої кооперації до виконання більшовицьких соціально-економічних планів.

Досвід відродження промислових підприємств споживчої кооперації на Чернігівщині згадується у праці В.В. Гольця [25]. Цікавим видається зроблена автором спроба порівняти рівень розвитку виробничої діяльності споживчої кооперації Чернігівської, Полтавської та Харківської губерній. Учений наголошував, що кількість кооперативних промислових підприємств на Чернігівщині перевищувала показники у сусідніх губерніях. Однак на Чернігівщині споживча кооперація утримувала переважно дрібні підприємства.

Регіональний досвід становлення кооперативної промисловості в роки НЕПу окреслений у праці київських дослідників історії споживчої кооперації В.П. Пака та Ф.І. Ленченка [26]. Автори акцентують на тому, що відродження кооперативного виробництва в губернії здійснювалося за кошти споживчої кооперації, що свідчило про її господарський потенціал та підприємливість.

Аналіз фактологічної бази історії кооперативного громадського харчування засвідчує, що у 1920-ті pp. XX ст. соціально-економічні результати діяльності закладів громадського харчування також були предметом дослідницького аналізу, оцінки та узагальнення. Подібний розгляд мав важливе значення в умовах продовольчих труднощів, боротьби з голодом. Проте більшою мірою питання про громадське харчування висвітлювалося в контексті боротьби за соціалістичне переоблаштування побуту населення [27; 28; 29].

Ряд розвідок, присвячених ролі громадського харчування в побудові соціалізму, підготував А. Халатов, зокрема, досліджуючи роль жінок у становленні цієї галузі, проблему заготівель продуктів для їдалень, формування комуністичного побуту [30;31;32]. Праці вченого мали сприяти залученню до громадського харчування не лише максимальної кількості населення, але й нових коштів від пайовиків.

Спеціальний збірник, присвячений висвітленню ролі громадського харчування у напрямку реконструкції побуту, вийшов у 1930 р. з передмовою колишнього голови правління Вукопспілки В.П. Затонського [33]. Певний інтерес для сучасних науковців мають дослідження практичних працівників споживчої кооперації та ряду державних структур про роль громадського харчування у справі полегшення домашньої праці жінки в період побудови соціалістичної економіки [34;35].

Протягом 50-80-х pp. XX ст. в Україні вийшло ряд фундаментальних праць з історії народного господарства [36] робітничого класу України [37; 38; 39]. Особливістю історіографії цього періоду є ширша джерельна база. Проте у цих дослідженнях розвиток споживчої кооперації щодо налагодження громадських їдалень з метою підтримки робітничого класу лише окреслений. У 1983 р. були опубліковані нариси з історії профспілок України, де згадано про співпрацю споживчої кооперації та профспілок у покращенні побутових умов робітників, боротьбі з голодом, наданні допомоги голодуючим, зокрема робітникам Донбасу [40].

Характерною ознакою історіографії 1970-1980-х рр. була спроба з'ясувати роль споживчої кооперації в організації громадського харчування під час голоду 1921-1922 р. [41, 42; 43]. О.М. Мовчан проаналізувала досвід взаємодопомоги кооперативних організацій України та Російської Федерації у відкритті дитячих будинків та громадських їдалень для голодуючих [44]. Згадували роль споживчої кооперації у налагодженні гарячого харчування для голодуючого населення у роки продовольчої кризи Є. Каневський, Л. Марголін [45] та А. Твердохолібов [46]. Одна із перших спроб з'ясувати причини та наслідки голоду 1921 р. належить Ю.А. Полякову [47]. Проте глибокий аналіз досвіду налагодження кооперативними організаціями громадського харчування у 1920-ті рр. у згаданій розвідці відсутній.

Ряд праць з історії вирішення продовольчої проблеми та створення мережі громадського харчування в перші роки після революції 1917 р. і в роки НЕПу видав М.П. Польський [48; 49]. Йому вдалося залучити маловідомі архівні та статистичні матеріали з історії налагодження громадського харчування пайовим товариством "Нархарч" та Центроспілкою СРСР. Однак становлення мережі закладів громадського харчування дослідник висвітлював у контексті соціально-класової боротьби за перемогу соціалізму.

У середині 1980-х pp. вийшла колективна монографія з історії громадського харчування на Україні, підготовлена групою вітчизняних учених [50]. Оскільки авторами були економісти, у праці домінують соціально-економічні аспекти.

Протягом 1990-х pp. кількість досліджень з історії становлення та розвитку громадського харчування в роки НЕПу різко зменшилася. Увага істориків переважно надавалася висвітленню досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації, де лише фрагментарно згадувалося громадське харчування. Так, дослідник кооперативної торгівлі Г.О. Гетьман у праці "Кооперативна торгівля: розвиток, проблеми, перспективи (на матеріалах Української РСР)" лише в декількох абзацах розглянув проблеми громадського харчування, вважаючи, що у 1920-ті pp. система не отримала значного розвитку [51].

Окремі дані про роль робітничо-міської кооперації у налагодженні харчування для робітників, безробітних та голодуючих Донбасу під час голоду 1921-1922 pp. наведені у колективній розвідці з історії кооперації цього краю в роки "воєнного комунізму" та НЕПу [52]. Проте, зосередивши увагу на практиці громадського харчування робітничої частини населення, автори лише побіжно згадали, що підтримки від кооперації потребувало і голодуюче селянство.

В останнє десятиріччя у вітчизняній історіографії практично не було розвідок з історії кооперативного громадського харчування в період НЕПу.

З огляду на вищесказане зазначимо, що історіографічна база з проблеми виробничої діяльності споживчої кооперації У країни в період НЕПу обмежена. Якщо історичний досвід торговельних закладів споживчої кооперації більшою мірою знайшов висвітлення в наукових дослідженнях, то цього не можна сказати про кооперативні промислові підприємства, включно з хлібопекарськими підприємствами та громадськими закладами харчування. Відтак до сьогодні виробнича діяльність промислових підприємств споживчої кооперації та її значення для вирішення продовольчої проблеми і забезпечення населення товарами першої необхідності не була предметом комплексних наукових студій. Проведений автором історіографічний аналіз свідчить про те, що в наявних дослідженнях переважно лише фрагментарно згадано промислові підприємства споживчої кооперації. Однак звернення до наявної літератури переконує в тому, що промислові підприємства споживчої кооперації України суттєво підтримували державу у задоволенні потреб населення продуктами та товарами широкого вжитку в роки НЕПу, коли вкрай бракувало товарів та продуктів харчування. Без сумніву, кооперативні промислові підприємства зробили істотний внесок у проведення масштабної індустріалізації та насичення ринку споживчими товарами.

Вважаємо, що нині, коли існує нагальна потреба у підтримці вітчизняного виробника, досвід діяльності промислових підприємств споживчої кооперації має бути врахований і творчо використаний для покращення та насичення споживчого ринку якісними товарами.

Список використаних джерел

1. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) / С. Кульчицький. K.: Основи, 1996. 396 с.

2. Пиріг О.А. Неп: більшовицька політика імпровізації / О.А. Пиріг. K.: Київ, нац. торг. екон. ун-т, 2001. 274 с.

3. Гончарко М. Кооперативная промышленность / М. Гончарко // Кооперативный бюллетень. 1926.№ 3. С. 21-22.

4. Воробьев Ник. Частная мелкая (нецензовая) и кустарно-ремесленная промышленность СССР // Частный капитал в народном хозяйстве СССР. Материалы комиссии BCHX СССР / Ник. Воробьев. М.-JI.: Б.и., 1927. 147 с.

5. Векслерчик С. Текущие вопросы кооперативной промышленности и промышленного строительства / С. Векслерчик // Кооперативне будівництво. 1927. № 5. С. 31-35.

6. Трабський В. Про розвиток кооперативної промисловості / В. Трабський // Кооперативне будівництво. 1927. № 14. С. 19-23.

7. Бурштейн Е. Продукция кооперативной промышленности за 1924-25 хозяйственный год / Е. Бурштейн // Кооперативный бюллетень. 1926. №6. - С. 21-23.

8. Попов М. Вукопспілка в житті української кооперації (До 10-річчя існування Вукопспілки) / М. Попов // Кооперативне будівництво. 1930. №1112. - С. 24-40.

9. Коняев А.И. Потребительская кооперация в пятилетке 1928/29-1932/33 / Под. ред. И с пред. Дм. Илимского / А.И. Коняев. М.: Центросоюз, 1929. 68 с.

10. Охотников Т.С. Индустриализация страны и потребительская кооперация / TC. Охотников. М.: Изд-во Центросоюза, 1929. 50 с.

11. Грінберг С. Про млини споживкооперації УСРР / С. Грінберг // Кооперативне будівництво. 1928. № 20. - С. 40-45.

12. Пивоваров JI. Об элеваторном хозяйстве потребительской кооперации на Украине / JI. Пивоваров // Кооперативный бюллетень. 1926. №37. - С. 35-41.

13. Кульвановский JI.Б. Элеваторное хозяйство и его перспективы / JI.Б. Кульвановский, B.C. Беркаш. Харьков: Укргоспплан, 1928. 142 с.

14. Дулін Н. Полтавський м'ясокомбінат / Н. Дулін // Кооперативне будівництво. 1929. - № 9-10. - С. 58-61.

15. Агуф М. Робітник та кооперація (популярний нарис) / М. Агуф. X.: Книгоспілка, 1925. 80 с.

16. Кремнев Г. Хлебопечение в истории потребительской кооперации (Краткий очерк) / Г. Кремнев JI.: Типография "Лештуков", 1925. 62 с.

17. Кожаный П. Рабочая кооперация и профсоюзы / П. Кожаный. М.: Труд и книга, 1925. 119 с.

18. Лифшиц И.А. Надо срочно оздоровить кустарное хлебопечение / И.А. Лифшиц // Кооперативный бюллетень. 1926. №1-2. - С. 22-24.

19. Кудря Д.И. Механізація хлібопечення в новому 1926-27 році / Д.И. Кудря // Кооперативный бюллетень. 1926. № 34. - С. 31-34.

20. Кистанов Я.А. Потребительская кооперация СССР. Исторический очерк / Я.А. Кистанов М.: Издательство Центросоюза, 1951. 418 с.

21. Витанович І. Історія українського кооперативного руху / I. Витанович. Нью-Йорк: Товариство Української кооперації, 1964, 624 с.

22. Споживча кооперація Української РСР.1917-1967 / Ф.Д. Колесник, С. Г. Сіденко, О.С. Матковський та ін. К.: Экономика, 1967. 208 с.

23. Пиріг О.А. Неп: більшовицька політика імпровізації / О.А. Пиріг. K.: Київ. нац. торг. екон. ун-т, 2001. 274 с.

24. Сушко О.О. Організаційно-господарські форми денаціоналізації промисловості в Україні (20-ті pp. XX ст.) / О.О. Сушко // Український історичний журнал. 2003. № 4. - С.112-121.

25. Голець В.В. Кооперація і неп (20-ті роки XX ст.) /В.В. Голець. Чернігів: Просвіта, 2006. 244 с.

26. Пак В.П. Нариси з історії споживчої кооперації Київщини (1866-2003 pp.) / В.П. Пак, Ф.І. Ленченко. K.: Ірірдіум, 2003. 206 с.

27. Петраков И.П. Рабочая кооперация путь к новому быту / И.П. Петраков. М.-Л: Красный пролетарий, 1927. 48 с.

28. Цедербаум С. Пути рабочей кооперации / С. Цедербаум. Харьков: Б.и., 1925. 56 с.

29. Игнатов Е. Организация общественного питания путь к новому быту. М.-Л: Гос. изд-во, 1927, 63 с.

30. Халатов А. Работница и общественное питание (К 8-му Марта 1924 года) / А. Халатов. М.: Нарпит, 1924. 24 с.

31. Халатов А. Общественное питание к десятилетию Октября / А. Халатов. М.: Нарпит, 1927.121 с.

32. Халатов А. За переустройство быта (Сб. статей по вопросам общественного питания) / А. Халатов. М.: Всенарпит, 1930. 56 с.

33. Литвин М. На путях реконструкции быта. Проблемы общественного питания. По материалам оследования HK РКИ [Предисл. В.П. Затонского]/ М. Литвин, А. Зименков. Харьков: Научная мысль, 1930, 110 с.

34. Островская Н. Для чего нужна кооперация работнице / Н. Островская. М.: Центросоюз, 1925. 20 с.

35. Левитов И.А. Женщина и рабочая кооперация / И.А. Левитов. Харьков: Книгоспилка, 1928. 23 с.

36. Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. М.: Изд-во АН СССР, 1954. 554 с.

37. Історія робітничого класу Української РСР. В 2-х томах. К: Наукова думка, 1967. Т.2. 507 с.

38. Диденко Г.Д. Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хозяйства 1921-1925 гг. / Г.Д. Диденко. К.: Издательство АН УССР, 1962. - 375 с.

39. Промышленность и рабочий класс Украинской СССР в период восстановления народного хозяйства 1921-1925 годы. Сб. документов и материалов. К.: Политиздат Украины, 1964. 593 с.

40. Очерки истории профсоюзов Украинской ССР/К.В. Бабко, П.Л. Варгатюк, И.Л. Гомуляк и др.).К: Политиздат Украины, 1983. 663 с.

41. Вахитов К. Помощь кооператоров / К. Вахитов, А. Чикалов // Советская потребительская кооперация. 1977. № 9. - С. 54-55.

42. Белый П.Ф. Сотрудничество Украинской CCP с РСФСР и другими братскими республиками в восстановлении народного хозяйства (1921-1925 гг.) / П.Ф. Белый. К: Вища школа, 1976. 171 с.

43. Чемерисский И.А. Коммунистическая партия организатор борьбы с голодом (1921-1922 гг.) / И.А. Чемерисский //Вопросы истории КПСС. 1971. №11. - С. 42-53.

44. Мовчан О.М. Братерська взаємодопомога трудящих України і Російської Федерації у боротьбі з голодом (1921-1922 pp.) / О.М. Мовчан // Український історичний журнал. 1982. №10. - С. 79-88.

45. Каневский Е. У истоков советской торговли / Е. Каневский, JI. Марголин. М.: Экономика, 1975. 215 с.

46. Твердохлебов А.А. Историография материального благосостояния рабочего класса СССР в переходный от капитализма к социализму период / А.А. Твердохлебов // История СССР. 1974. № 3, - С.113-131.

47. Поляков Ю.А.1921-Й: победа над голодом / Ю.А. Поляков, М.: Политиздат, 1975. 112 с.

48. Польский М.П. Проблема общественного питания в первые послеоктябрьские годы / М.П. Польский // История СССР. 1977. №5. - С. 126-140.

49. Польский М.П. Ленинская забота о трудящихся: организация питания населения Советской страны (октябрь 1917-1930-е годы) / М.П. Польский. М.: Мысль, 1984. 192 с.

50. Бережной И.Г. Развитие общественного питания на Украине / И.Г. Бережной, Л.Г. Голдфарб, В.И. Пшеничный. Киев: Вища школа, 1980. 213 с.

51. Гетьман Г.А. Кооперативная торговля: развитие, проблемы, перспективы (на материалах Украинской ССР) / Г.А. Гетьман. Харьков: Издательство ХГУ. - 1985. - 248 с.

52. Варнавский В.В. Кооперация Донбасса в годы "военного коммунизма" и нэпа / В.В. Варнавский, Ю.Н. Гавриленко, В.Н. Никольский. Донецк: ЕАИ пресс, 1996. 103 с.

Размещено на Allbest.ru