Історіографія та джерела дослідження українсько-італійських відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історіографія та джерела дослідження українсько-італійських відносин

Саблук В.В

На сьогодні в Україні історіографія питання українсько-італійських відносин за період після отримання Україною незалежності практично не розроблена. Водночас, існує певний масив історичних досліджень, дотичних до даної тематики. Цей масив можна класифікувати наступним чином:

а) статті у фахових, науково-популярних виданнях і журналах;

б) монографічні видання, присвячені історії українсько-італійських відносин;

в) газетні статті;

г) електронні джерела;

д) офіційні документи України.

У даній статті ми спробуємо бодай коротко проаналізувати основні з них.

Першою роботою, у якій зроблена спроба комплексно дослідити стан двосторонніх українсько-італійських відносин у вказаний період є стаття дослідниці Н. Владімірової у «Віснику Львівського університету» [1]. У статті коротко подається історія розвитку українсько-італійських стосунків, починаючи з стародавніх часів, однак основна її частина присвячена саме сучасному станові розвитку двосторонніх відносин від 1991 року. У роботі автор дає загальну характеристику основних напрямків співпраці між двома країнами. He дивлячись на певну фрагментарність, стаття відтворює уявлення про хід розвитку сучасних українсько-італійських відносин. Основний акцент автором статті зроблено на огляді співробітництва у політичній та економічній сферах; відтворено хронологію політичних стосунків, починаючи з часу встановлення дипломатичних відносин, коротко охарактеризовано роль Італії, яку вона відіграє у процесі інтеграції нашої держави у міжнародну спільноту. Щодо торговельно-економічного співробітництва, автор подає цікавий фактичний матеріал стосовно двосторонніх проектів, виокремлює шляхи реальної співпраці між українськими та італійськими підприємствами. У статті лише побіжно згадується про її важливість у розвиткові всебічного партнерства.

Іншою роботою, яка у нашому контексті привертає увагу є збірка матеріалів «Світ відкриває Україну. Про зовнішню політику Української держави у 90-х роках XX століття» (2001 p.), де вміщена стаття з коментарями про перший офіційний візит Президента України Л.Д.Кучми в Італію у 1995 році [2]. Основну частину цього матеріалу складають коментарі членів делегації України під час цього візиту. Відомі політики і науковці, серед яких тодішній міністр закордонних справ Г.Й.Удовенко, дають власну характеристику результатам візиту, а також висловлюються щодо бачення перспектив двосторонньої співпраці між Україною та Італією.

Позитивні результати візиту обумовили оптимістичні погляди його учасників на перспективи розвитку стосунків України з однією з провідних держав світу. Головним чином, мова йде про стан і перспективи співпраці між Україною та Італією у політичній та економічній сферах. За результатами переговорів, італійська сторона запевнила Україну у наданні всебічної політичної підтримки на міжнародній арені, особливо у рамках «Великої сімки», Європейського Союзу, Центральноєвропейської Ініціативи, у питаннях, що стосуються Чорнобильської АЕС, виявила зацікавленість щодо реалізації ряду інвестиційних проектів у нашій країні. Цінність даної статті, на наш погляд, полягає у тому, що вона є однією з небагатьох, в якій, на основі комплексного підходу, окреслено широкий спектр співпраці між двома країнами у період, який досліджується в даній роботі.

Оригінальною є праця відомої дослідниці О.Пахльовської «Українська літературна цивілізація», яка, передусім, має історичний характер, оскільки в ній проведено ґрунтовне дослідження процесу розвитку української літератури в історичному контексті [3]. Хронологічні рамки монографії охоплюють період з стародавніх часів до наших днів. Робота побудована на органічному поєднанні процесів розвитку українських літературних напрямків з періодами розвитку історії У країни. У ній також розглядаються проблеми взаємозв'язків української літератури з літературою Західної Європи й італійською, зокрема. У контексті нашого викладу цікавість викликає підрозділ праці, у якому авторка досліджує сучасний стан українсько-італійських відносин. При цьому акцент робиться на культурних зв'язках. Дослідниця звертає увагу на необхідність більш активного розвитку діалогу між двома культурами через поширення української культури в Італії.

На її думку, недостатній обсяг інформації про Україну в Італії є однією з причин відсутності у італійців культури сприйняття українського культурного надбання й української історії взагалі. Авторка привертає увагу до проблеми викладання української мови в італійських вищих навчальних закладах і організації там відповідних кафедр. He зважаючи на те, що в 1993 році у Венеції була заснована Асоціація україністів, до цього часу україністика в італійських університетах розглядається лише як частина русистики або полоністики.

У 1990 році О. Пахльовська опублікувала монографію про українсько-італійські літературні зв'язки [4], яка стала першим в українському і зарубіжному літературознавстві комплексним дослідженням історії українсько-італійських зв'язків як цілісної історично сформованої системи. Робота містить надзвичайно багатий матеріал для аналізу, висвітлює історичні передумови виникнення літературних контактів між Україною та Італією. У праці досліджуються умови формування та фактори, що сприяли зміцненню і розвитку цих контактів. Дослідження, на основі багатого історичного матеріалу доводить існування зв'язку української та італійської культур майже на всіх етапах розвитку історії. Культурні і літературні зв'язки України з Італією почали розвиватися внаслідок широких дипломатичних, торговельних і релігійних контактів, які існували між країнами впродовж багатьох століть і були започатковані мемуарами італійських та українських мандрівників, дипломатів, ченців. На думку автора, в історії України та Італії віками присутня одна й та сама нерозв'язна проблема: відсутність державності. Тільки в Італії вона виявилась у тому, що Італія складалась з багатьох держав, а Україна, навпаки, по черзі або одночасно належала зразу кільком державам. Цінною з точки зору дослідження українсько-італійських зв'язків є інформація щодо співпраці між українською та італійською літературою за радянських часів, яка міститься у даній монографії. Ця інформація є важливою, передусім, тому, що у виданнях того часу, присвячених радянсько-італійськім відносинам, інформації про українсько-італійські зв'язки практично не містилось або про них згадувалось дотично.

Окрім зазначених вище робіт, тема сучасних українсько-італійських взаємин розглядається також у і низці інших наукових праць. їх характерною рисою є те, що у них подається хронологія процесу розвитку двостороннього співробітництва України з Італією у контексті розгляду питання діяльності У країни на міжнародній арені. Tак, основні етапи розбудови двосторонньої співпраці між Україною та Італією визначаються науковцями Інституту історії НАНУ у збірнику «Україна і Європа 19902000», у «Нарисах з історії дипломатії У країни» та у науковому щорічнику «Україна дипломатична» [5]. У цих роботах міститься опис двосторонніх українсько-італійських взаємин, подається, як невелика частина розділу, присвяченого процесу розвитку двосторонніх відносин України з країнами Європи. Окрім хронології візитів, здійснених керівництвом двох країн за десятиріччя, вміщується також інформація щодо підписаних двосторонніх документів.

Як вже зазначалось вище, у вітчизняній та зарубіжній історіографії відсутні узагальнюючі праці з комплексу питань українсько-італійського співробітництва на сучасному етапі. Водночас, було б несправедливим твердження про те, що дослідники зовсім не торкалися українсько-італійської проблематики. В українській історіографії існує цілий пласт робіт, в яких ґрунтовно досліджуються історія українсько-італійських стосунків, аналіз яких дає можливість краще зрозуміти їх сучасний стан. Ще у 1930 році вийшла монографія Я.Гординського [6]. в якій досліджуються історичні зв'язки між Україною та Італією. У своїй роботі Я.Гординський здійснює огляд українсько-італійських відносин з часів грецьких колоній на побережжях Чорного і Азовського морів до початку XX століття. Дослідження побудоване на основі комплексного підходу і охоплює увесь спектр українсько-італійських стосунків за вказаний період. Автор, періодизує процес розвитку контактів між Україною та Італією і зазначає, що на перших етапах стосунки розвивались, головним чином, у торговельній і релігійній сферах, а вже згодом дедалі більше відчувався взаємозв'язок двох культур і всебічний вплив Італії на українську культуру. Автор висвітлює також розвиток контактів України з Італією у сфері мистецтва, літератури, театру і архітектури; наводить приклади конкретного співробітництва, зазначаючи, що особливо важливою для українсько-італійських взаємин стали праці Михайла Драгоманова, видрукувані італійською мовою. Я.Гординський подає також інформацію про те, що у перші роки радянської влади стосунки України з Італією не припинялись й італійські видання час від часу вміщували статті про У країну. Автор наводить цікаву інформацію про те, що в Італії у 1924 році в журналі «L' Europa Orientale. Rivista storica е political була опублікована стаття про П.Орлика, в якій, зокрема, розповідається про вплив Данте Апіг'єрі на формування поглядів П.Орлика та про його глибокі знання італійської мови.

Значну кількість праць проблемі історичних зв'язків між Україною та Італією присвятив відомий український науковець М.М.Варварцев. Його перші роботи, у яких досліджується тема історії українсько-італійських зв'язків, з'явились ще за радянських часів у 1980-х роках [7]. У цих працях дослідник на основі великої кількості джерел, зокрема, й неопублікованих матеріалів українських і італійських архівів, прослідковує історію розвитку зв'язків між Україною та Італією. Головним чином автор розглядає зв'язки у сфері освіти, науки, культури і літератури, однак вони відтворюють широку панораму зв'язків України з Італією. Автор досліджує їх соціально-економічні передумови розвитку двосторонніх , їх форми і напрямки, успіхи і недоліки, а також роль цих відносин у справі поширення українських здобутків за кордоном взагалі і в Італії, зокрема. М.М.Варварцев став першим, хто порушив і висвітлив у своїх працях проблему діяльності італійців в Україні. Автор на основі зроблених історичних досліджень доводить, що притік італійців на українські землі був пов'язаний, передусім, із заснуванням Одеси у кінці XVIII ст., яка згодом перетворилася на своєрідну столицю Причорномор'я. Україна, таким чином, за словами автора, зіграла важливу роль у розвиткові всього комплексу російсько-італійських торгових відносин. Через Україну на Апенніни поступала основна частина російських сільськогосподарських товарів, які вироблялись, власне, на українських землях. М.М.Варварцев в своїх дослідженнях доходить до висновку, що притік італійських емігрантів в Україну був обумовлений двома основними факторами це освоєння південних земель і розширення зовнішніх торгових операцій.

Особливу увагу варто звернути на збірник «Україна й Італія у наукових, освітніх та літературних взаєминах (ХІХ-ХХ ст)>>, який став першою спробою висвітлення українсько-італійської проблематики мовою документів. Як зазначає Микола Варварцев, у системі зарубіжних зв'язків У країни Італія, привертала найбільшу увагу українських представників гуманітарної сфери. Досліджуючи історичні факти, автор зазначає, що характерною рисою українсько-італійського співробітництва є наявність громадської ініціативи окремих постатей у розвиткові і розширенні двосторонніх контактів. Велика роль у цьому процесі належить, зокрема, українцю Михайлу Драгоманову та італійцю Анджело Де Губернатісу. Саме вони свого часу стали ініціаторами заснування українсько-італійського наукового й культурного співтовариства. М.М.Варварцев вводить у науковий обіг факти про участь М.Драгоманова і А.Де Губернатіса та інших діячів У країни й Італії в обмінах інтелектуальними цінностями.

Серед невеликої кількості робіт українських авторів радянського періоду, які були присвячені українсько-італійським зв'язкам, варто виділити праці М.П.Бажана [8], М.Греська [9], О.А.Домбровського [Ю], в яких головна увага українських істориків і літераторів була приділена дослідженню культурній складовій українсько-італійських взаємин.

У 1999 році К.Ю.Бацаком була захищена дисертація [11]. Дану роботу можна вважати продовженням досліджень, які були розпочаті свого часу М.М.Варварцевим. У дисертації висвітлюються історичні традиції діяльності італійців в Україні та в українсько-італійських зв'язках. Зокрема, автор досліджує маловивчені питання формування італійської еміграції в Україні та міжнародних аспектів її діяльності. В своїй роботі К.Ю.Бацак виділяє причини та шляхи формування італійської присутності в Україні, доходячи висновку про те, що процес формування італійської еміграції у зазначений період відбувався на основі багатовікових традицій італійської присутності на території У країни, а основними шляхами її притоку були морський та через західні кордони Російської імперії. У результаті дослідження також установлено, що основним місцем концентрації італійців була південна частина України, де в цей час активно розвивались торгівля і мореплавство. Це, в свою чергу, сприяло формуванню компактних італійських общин на території Півдня України в Одесі, Феодосії, Керчі, Маріуполі.

Виробленню концептуальних підходів дослідженню відносин між Україною та Італією сприяють роботи українського історика В.І. Сергійчука [12], присвячені іншій сторінці історії українсько-італійських взаємин, а саме діяльності першої української дипломатичної місії в Італії у 1919-1922 pp. У даних працях сконцентровано значний за обсягом історичний фактичний матеріал. Роботи побудовані на основі значної кількість першоджерел, що вперше вводяться автором до наукового обігу. Дослідження В.І. Сергійчука дають змогу ознайомитися з маловідомими фактами існування дипломатичної місії Директорії Української Народної Республіки в Італії. Матеріали праць дають можливість відстежити як італійське керівництво, будучи зацікавленим у розвиткові зв'язків з У країною як з великим сільськогосподарським виробником і потенційним ринком для збуту власних товарів, поступово змінює відверто неприхильне ставлення до України на краще. Так, вже за декілька місяців після приїзду до Риму місії її керівник Д.Антонович був прийнятий міністром закордонних справ Італії та іншими італійськими міністрами, що свідчить про зміну акцентів в італійській зовнішній політиці. Автор описує цікаві факти з життя і діяльності дипломатичної місії, здобутки, труднощі і перешкоди на шляху її діяльності. У роботах міститься цікава інформація щодо перших спроб налагодження торговельно-економічного співробітництва, переговорного процесу щодо українських військовополонених. Серед основних перешкод у діяльності дипломатичної місії була протидія з боку Польського комітету, Російського посольства, представництв Колчака і Денікіна. Однак, завдяки допомозі місцевих українських діячів місії вдалося досягти успіхів у встановленні контактів на політичному рівні, зв'язків з впливовими промисловими структурами Італії і добитися їх зацікавленості у розвиткові партнерських стосунків з Україною, започаткувати переговорний процес щодо українських військовополонених.

Певна інформація щодо українсько-італійських відносин міститься у дослідженнях радянських авторів, які проживали за межами України. Щоправда, вони, зазвичай, обмежуються інформацією про заходи культурного характеру, зокрема про проведення гастролей італійських та українських театрів, італійських тижнів кіно у Києві, виставок, інших культурологічних заходів. В матеріалах, присвячених проведенню щорічних тижнів радянсько-італійської дружби згадується інформація про заходи в українських містах, зокрема Києві та Одесі. У 2001 році вийшла стаття М. Примуша "Через шторми до влади" [13], яка присвячена темі внутрішньополітичної системи Італії. Хоча дана стаття безпосередньо не торкається питань українсько-італійських відносин, однак вона належить до тієї невеликої кількості матеріалу періоду незалежності нашої держави, який дотичний до «італійської» тематики і, отже, викликає зацікавленість у нашому контексті. У своїй статті М. Примуш описує італійську партійно-політичну систему в період між Першою та Другою республіками. Зокрема, автор детально зупиняється на подіях, які різко змінили італійське суспільство у 1990-х роках, викликали гостру кризу політичної системи і змусили шукати шляхи до переходу італійської демократії в інший якісний стан. М.Примуш аналізує діяльність італійських партій, які зазнали певних змін у цей період. Важливу роль в реформуванні італійської політичної системи мало прийняття нових виборчих законів в 1993 році, які докорінно змінили виборчу систему в країні. Це в свою чергу призвело до значного оновлення виборчої системи в Італії. Нездатність правих сил швидко вирішувати проблем, які постали перед країною, їх втягненність у корупційні скандали призвели до втрати довіри італійців і зумовила прихід до влади лівоцентристських сил у 1996 році. Власне, всі ці роздуми певною мірою корелюються з так званими політичними процесами незалежної України.

До доробку українських дослідників, який може використовуватися у процесі дослідження українсько-італійських відносин, варто віднести і праці, об'єктом котрих є українські іммігранти у минулому й сьогодні [14].

Ґрунтовну джерельну базу дослідження українсько-італійських відносин складають неопубліковані архівні матеріали міністерства закордонних справ Італії, Центрального державного архіву вищих органів влади України, довідкові матеріали поточного архіву міністерства закордонних справ України, посольства України в Італії, збірники документів МЗС Італії, офіційні документи України та Італії, двосторонні українсько-італійські документи, матеріали українських та італійських інформаційних агенцій, інтерв'ю послів, публікації української та італійської преси, матеріали електронних засобів масової інформації (Інтернет видань).

Серед перелічених матеріалів окрему увагу привертають матеріали щодо діяльності першої дипломатичної місії УНР в Італії, які знаходяться в архівах МЗС Італії та в ЦДАВОВУ. Структурно дані архівні матеріали можна поділити на три основні групи:

листування дипломатичної місії з урядом Директорії УНР;

листування української дипломатичної місії з МЗС Італії;

листування МЗС Італії з власними дипломатичними місіями за кордоном та іншими італійськими відомствами щодо України.

Значна кількість документів з проблематики дослідження міститься у матеріалах поточного архіву МЗС України та Посольства України в Італії. Це, головним чином, робочі документи, поточна документація, довідковий матеріал. До них варто віднести листування українського посольства з МЗС України, іншими українськими міністерствами і відомствами та італійськими установами. їх інформаційна цінність полягає у висвітленні МЗС основних зовнішньополітичних кроків України, внутрішньополітичної та економічної ситуації в Україні, що дає змогу врахувати всі обставини, які мали вплив на розвиток українсько-італійських відносин. Аналітичні записки, інформаційні довідки Посольства, торговельно-економічної місії, міністерства закордонних справ України також містять широку інформацію про стан українсько-італійської співпраці. Особливу цінність складала інформація щодо хронології зустрічей та візитів офіційних делегацій в Україну та Італію, а також щодо двосторонньої договірно-правової бази.

До важливим джерел вивчення українсько-італійських відносин обов'язково варто зарахувати щорічні збірники документів міністерства закордонних справ Італії [15]. У п'яти збірниках за 1994-1998 роки міститься важлива інформація щодо українсько-італійських зустрічей на двосторонньому та багатосторонньому рівні, хроніка офіційних візитів делегацій двох країн, двосторонніх зустрічей під час міжнародних заходів, тексти багатосторонніх документів, звіти роботи самітів «Великої Сімки», ЄС, НАТО, а також промови італійських політичних діячів під час їх роботи. Даний комплекс джерел дає можливість зосередити увагу на актуальних документах, які розкривають найважливіші аспекти розвитку українсько-італійського співробітництва.

Виконання поставленої мети комплексно і систематизовано дослідити стан розвитку відносин між Україною та Італією, їх перспективи, основні напрями і тенденції, обумовлює потребу дослідження матеріалів української та італійської преси. Як показало дослідження, в публікаціях українських та італійських друкованих засобів масової інформації, які час від часу звертались до теми українсько-італійських зв'язків, або української та італійської тематики взагалі, міститься багатий і різноплановий матеріал. Для більшої зручності в огляді матеріалів української преси, українські видання варто розбити на дві групи. До першої групи можна віднести офіційні виданнях «Урядовий кур'єр» і «Голос України», а до другої громадсько-політичні газети «Україна молода», «Влада і політика», «День», «Вечерние вести», «Діло» та інші. Італійські видання логічно було б представити у трьох групах за рівнем політичного та громадського впливу:

загальнонаціональні («II sole 24 ore», «Corriere della sera», «La Repubblica»);

регіональні («Voce di Roma», «Italia sera», «II giornale», «La rassegna»);

спеціалізовані («Corriere europeo», «Rivista della NATO»).

Варто зазначити, що характерним як для українських, так і для

італійських газет є той факт, що матеріали щодо стану двостороннього співробітництва з'являлись, зазвичай, напередодні та під час визначних подій у житті двох країн і були присвячені офіційним візитам, президентським виборам в Україні, офіційним дипломатичним заходам [16], багатостороннім зустрічам [17], офіційним дипломатичним заходам [18]. Двостороння проблематика висвітлюється також в інтерв'ю послів двох держав [19]. Окремо варто виділити публікації в італійських провідних газетах і журналах статей колишнього міністра закордонних справ У країни Г.Й.Удовенка [20], Посла України в Італії А.К.Орла [21]. Зокрема, в даних матеріалах йдеться про сучасний стан українсько-італійської співпраці, перспективи політичного співробітництва, інформація щодо економічних проектів тощо.

Важливим джерелом інформації у дослідженні проблематики відносин між країнами, зокрема й між У країною та Італією, у сучасних умовах є матеріали електронних видань. З розвитком мережі Інтернету останнім часом на веб-сайтах як офіційних установ України, так і комерційних електронних видань з'явилась різнопланова інформація, щодо сучасного стану українсько-італійських зв'язків та напрямів двостороннього співробітництва. Класифікуючи веб-сайти, на яких вміщувалась зазначена інформація, ми виділяємо: 1) сайти офіційних установ України та громадських організацій; 2) сайти електронних інформаційних агенцій або газет.

Що стосується електронних адрес офіційних установ У країни, то на їх сторінках автору вдається отримати важливу інформацію щодо напрямів співробітництва як на центральному, так і на регіональному рівнях. Так, найчастіше до тематики українсько-італійського співробітництва на своїх сторінках звертались сайти Кабінету міністрів України (www. kmu.gov.ua), Української спілки промисловців і підприємців (www.uspp. ukrnet.net/25/06/2001), Національного космічного агентства України (www.space.com.ua.ukr.news від 12/04/2001), Національного інституту стратегічних досліджень (www.niss.gov.ua), Торгово-промислової палати України (www.kiev-chamber.org.ua/24/10/2001), Держінвесту України (www.di.com.ua від 13.10.1999), Київської міської державної адміністрації (www.kyiv.com.ua), Вінницької обласної державної адміністрації (www.vin.gov.ua/archive/news/2001/december), Асоціації міст України (www.auc.org.ua/uk/buleten6/ll/01/2001), міського мистецького навчального центру «Натхнення» (www.dance-academy.com.ua/06/01/94). Характеризуючи зміст інформації, вміщеної на згаданих вище веб-сайтах, варто відзначити, що вона головним чином стосувалась перспектив торговельно-економічного співробітництва, діяльності спільних підприємств, міжнародних наукових проектів у галузі освіти й комунікацій за участю України та Італії, проведення ділових зустрічей, міжнародних семінарів, конференцій, фестивалів, співпраці у сфері інформаційної політики, зокрема, щодо створення кореспондентського пункту Українського національного агентства «Укрінформ» в Італії у 2003 році.

На сторінках електронних інформаційних агенцій «Україна сьогодні» (www.efir-ukraina.com/2001-10-03), «Обозреватель» (www.obozrevatel. com від 13.12.2002), українського ділового тижневика «Контакти» (www. kontakty.com.ua/january3/2001) та електронної газети «Електронні вісті» (www.eivisti.com/2001/02/05/) вміщено статті щодо двосторонньої співпраці в економічній сфері, передусім, аналіз стану співпраці в галузі легкої промисловості, перспективи співпраці з Італією в галузі спорудження доріг, подається інформація про спільні підприємства (www.efir-ukraina. com/2001-10-07), а також про культурні події за участю українських та італійських митців.

Фактичний матеріал друкованих і електронних засобів масової інформації органічно доповнює офіційні документальні матеріали, що дає можливість більш докладніше відслідковувати процес розвитку двостороннього співробітництва між Україною та Італією в сучасному контексті.

Отже, на сьогоднішній день сформувалася достатня історіографічна й джерельна база, яка дозволяє об'єктивно і всебічно досліджувати стан та перспективи українсько-італійських відносин.

український італійський відносини історик

Список використаних джерел

1. Владімірова Н. Українсько-італійські відносини: історія та сучасність// Вісник Львівського університету. Львів: 1999. Вип.1. С.83-90.

2. Світ відкриває Україну. Про зовнішню політику Української держави у 90-х роках XX століття. K.: Київська правда. 2001. С.269-277.

3. Pakhlovska О. Civilta letteraria ucraina. Roma: Сагоссі, 1998;

4. Пахльовська О. Українсько-італійські літературні зв'язки XV-XX ст. K.: Наукова думка, 1990.

5. Україна в міжнародних відносинах з країнами членами Європейського Союзу. Частина 2. Анотована історична хроніка/Мельникова І.М.,Горенко

6. О.М.,Мартинов А.Ю., Нікіфорук Д.І. K., 2001.; Нариси з історії дипломатії України. K., 2001; Україна дипломатична./Гуменюк Б., Кривонос П., Грабар, С., Денисенко А. К, 2000.

7. Гординський Я. Україна й Італія. Огляд взаємин до 1914 року // Збірник заходознавства. Вип. 2. K., 1930.

8. Варварцев М.М.Украина в российско-итальянских общественных и культурных связях. К.: 1986; Італійці в Україні (XIX ст). Бібліографічний словник діячів культури. К.: 1994; Україна й Італія у наукових, освітніх, та літературних взаєминах (ХІХ-ХХ ст). Документи, епістолярій, матеріали. K.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. Г.С.Грушевського HAH України,2000; 3 історії міжнародних зв'язків України. K.: Інститут історії України, 1999; Італійці в культурному просторі України. K.,2000 та інші.

9. Бажан М.П.Встречи на вековечных путях // Люди. Книги. Даты: Статьи о литературе.-Москва: 1968; Итальянские встречи. Москва: Советский писатель,1963; Мікеланджело. До 500-річчя з дня народження. К.: Мистецтво, 1975.

10. Гресько М.М. В країні Данте// Жовтень 1964. №5; Павло Тичина в Італії// Вітчизна. 1964. №8.

11. Домбровький О.А. Данте в творчості Лесі Українки//Питання романогерманської філології. Львів: 1961.

12. Бацак К.Ю. Італійська еміграція в Україні: джерела і шляхи формування, міжнародні зв'язки (80-ті роки XVIIIперша третина XIX ст.). Дис....к.іст.н. K., 1999.

13. Сергійчук В.І. Неусвідомлення України. Ставлення світу до української державності: погляд у 1917-1921 роки з аналізом сьогодення. Львів: Свічадо, 2002; Коли Італія буде добиватися самостійності України, хтось інший не повитягає з вогню її каштани...// Науковий вісник Дипломатичної академії. K., 2002.

14. Примуш М. Через шторми до влади, яка присвячена темі внутрішньополітичної системи Італії// Політика і час/ №5/. 2001.

15. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. K.: Альтернативи, 1999.

16. Testi е documenti sulla politica estera dell» Italia Roma: Ministero degli Affari Esteri, Ufficio studi, 1994-1998.

17. Перспективи розвитку українсько-італійських зв»язків// Урядовий кур»єр. 1998. 17 грудня, Україна-Італія: дружні і партнерські відносини міцнішають//Урядовий кур»єр. 1998. 19 грудня.; Italia-Ucraina.Prodi a Kiev, Nato a primo piano//ANSA. 1997. 25 Febbraio.

18. Італія-Україна: стратегія співпраці визначалась у Львові//Діло. 1997. 17 березня; Ucraina divisa tra Kuchma е і comunisti//Il sole 24 ore. 1999. 2 Novembre; Ucraina, la sfida comunista alle riforme//Corriere della sera. 1999. I Novembre; Alle presidenziali vittoria per КисЬта//Га Repubblica. 1999. 15 Novembre.

19. Una notte di eleganza, alte uniformi е facsino d»altri tempi//Italia sera. - 17 settembre; Ucraina, festa per 8 anni di independenza//II Giornale. 1999. 8 Ottobre); Cernobyl, ricatto atomico//La Repubblica. 1999. 25 Novembre.

20. Посол Італії в Україні Джан Лука Бертінетто: «Тепер італійці більше знають про У країну »//День. 1998. 5 лютого., Чого Україна чекає від Італії (інтерв'ю з Послом України в Італії В.Б.Євтухом)//Україна. Європа. Світ .- 25 квітня.

21. Udovenko G. Europa е Nato, cosi 1» Ucraina vuole prendere parte il grande giuoco//Corriere della sera.1997.-20 Aprile; Udovenko G.Costruire la pace//Il Contemporaneo.-1997.n.3 del Giugno.

22. Orel A. Primo anniversario della Costituzione//Voce di Roma. 1997. 15 Luglio; Orel A.Ucraina, una sfida sul libero mercato//Corriere della sera. 1996. 5 Agosto.

Размещено на Allbest.ru