Вторгнення Гедиміна в українські землі 1321-1322 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вторгнення Гедиміна в українські землі 1321-1322 рр.

Лисенко І.О.

У сучасній історичній науці питання про вторгнення військ великого литовського князя Гедиміна в українські землі в 1321-1322 рр. відноситься до дискусійних. Одні вчені приймають на віру повідомлення білорусько-литовських літописів, інші - мають сумніви.

Так, Г.Ю.Івакін підкреслює: «Якщо ж і можна визнати вплив Литви на Київ або навіть якісь військові спроби його захоплення, то не можна погодитись з фактом державного завоювання Гедиміном Київської землі та Волині[1,с.63]. О.В.Русина не має довіри до свідчень білорусько-литовських літописів і констатує, що аналіз джерел «вповні підтверджує квазіісторичний характер оповіді про похід Гедиміна на Волинь і Київщину»[2,с.55]. На думку О.М. Уривалкіна, у 1321 р. почався перший етап експансії литовців в українські землі, «але інформації щодо цього періоду недостатньо»[3,с.210]. Н.Л. Сморкачова стверджує, що питання вторгнення Гедиміна 1321 - 1322 рр. в українські землі слід розглядати в контексті «історичної долі Києва і взаємин великих литовських князів з татарами»[4,с.32].

Відносно результатів походу В.Й. Борисенко впевнений, що перемога литовців «була не повною... Поряд з адміністрацією баскака діяла адміністрація й литовського князя»[5,с.89]. Такої ж думки й Ю.І. Терещенко: «Встановити повний контроль не вдалося. Намісник литовського князя в Києві поділяв владу з ханським баскаком»[6,с.2]. Н. Яковенко заперечує похід Гедиміна на Волинь. Після тривалих війн за галицьку спадщину до володінь Великого князівства Литовського відійшли Волинська та Берестейська землі [7,с.139].

На думку О.Б. Широкорада, Гедимін у 1320 р. здійснив похід на Володимир Волинський, де князював син Василька Романовича Володимир. Князь у бою загинув, а бояри після його загибелі капітулювали. Тоді ж Гедимін захопив Луцьк, а зиму він провів у Берест'є. Також О.Б. Широкорад дійшов висновку, що король Лев Юрійович, його брат Андрій і переяславський князь Олег загинули у 1321 р. у битві на річці Ірпені[8,с.53].

Тому слід приділити увагу більш ретельному розгляду відомих джерел і зіставленню їхніх свідоцтв. «Хроніка Биховця» вказує, що великий литовський князь Гедимін у 1321-1322 рр. здійснив похід в українські землі [9]. Проте, Густинський літопис вказані події хронологічно відносить до самого початку XIV ст. 1305 р.[10,с. 348].

Метою дослідження є аналіз військового походу литовського князя Гедиміна в українські землі 1321-1322 рр.

На початку XIV ст. Велике князівство Литовське значно підсилилось. Його військова експансія також посилилась, коли владу захопив Вітень, «маршалок бывший Тройдена», «...муж годний и до всего удатный»[11,с.37]. У 1312 р. литовці здійснили напад на Добжинську землю, у 1315 р. - у Куявію. Хроніка Литовська і Жомойтська свідчить, що «року 1312 Литва, прусы и жомойды тихо, не оголошаючи, в землю Добринскую вторгнули и место головное Добрынь в неделю, гды люде были в костъле на набоженствъ, опановали... села, фольварки и все спустошивши в мизерную неволю забрали»[11,с.34]. Герман Вартбург стверджує, що литовці «частково» почали стверджувати свою владу у Волинському князівстві при Тройдені і його наступниках[12,с.237].

Активна експансія литовців у сусідні землі неминуче повинна була привести до боротьби з татарами. Якщо татари підтримували Москву, то литовці - Твер. У 1315 р. татари здійснили напад на Литву. Проте жорстока боротьба хана Узбека з Іраном 1318-1321 рр. дозволила Гедиміну вторгнутися в українські землі.

У 1321 р. Гедимін «...з литвою и жомонтю и русью, и татарами немцев наголову поразивши... тягнул на княжати волынские, а напервей напротив Володимира князя»[11,с.37-38]. Володимир «...зостал на пляцу забитим... Лев, князь луцкий... утекал аж до Бранска Северскаго, до князя Романа зятя своего... Станислав, великий князь киевский... утекл до князя рязанского, который ему зараз дол в малжонство дочку свою Олгу»[11,с.37,38].

Хроніка Литовська й Жмойтська прямо вказує, що після Різдва 1322 р. Гедимін «...тягнул з Берестя против князю Станиславови, княжати киевскому, котрий с продков сам один монархою або єдиновладцию был руским. Потом тягнул Гедимин в Киевские волости... И так князь переяславский Олег, а луцкий князь Лев, от литвы выгнаный, Роман бранский... стягнулися на ратунок до Станислава, князя киевского, который обозом лежал над Ирпенем рекою три мили от Києва... А злучивши все войска свои в едно великое войско, маючи и от татаров помочь.» Після перемоги над українськими військами «...литва русканов аж до ночи гонили, били, секли и имали»[11,с.37-38]. Л.В. Войтович стверджує, що зараз відносно існування київського князя Станіслава не має сумнівів[13,с.511].

Хроніка Литовська і Жомойтська свідчить: «Гедимин... притягнул до Києва и, обложили замок добывая его уставичными штурмами»[11,с.38]. Герман Вартберг вказує, що облога тривала два місяця[12,с.237]. Останнє свідчить, що Київ був містом із міцними укріпленнями.

Гедимін одразу ж «...на Киеве и инших местах переложил старшим наместником своим Мендовга князя Голшанского Алигимонтовича, кревного своего, который потом окрестился в веру рускую и пановал в Києве аж до Владимира Ольгердовича, князей Слуцких предка»[11,с.38].

Мешканці підкорених міст були повинні приносити Гедимінові присягу. Хроніка свідчить: «...поддалися, и присягу и послушенство выконали... зо всем князством Луцким поддалися и присягу потомного послушенства учинили... а так замок и место Киев поддала Гедимину... и подаючися в ласку и в державу Гедиминови, там же ему и присягу выполнили»[11,с.37-38]. Як бачимо, князі втекли, а бояри приносили великому литовському князю ленну присягу.

Гедимін «... и замок Луцкий и иные пригородки старостами своими осадил... Потом пшол до Житомира, в котором было много шляхты киевской... А так поддалися наостаток и там старосту своего и рыцарство литовское в замку и месте осадил... князь литовский, переложивши на Киев наместником Мендовга, а иншие замки также старостами своими осадивши, вернулся до Литвы»[9,с.37,39]. Гедимін «...за единым звитязством монархию Киевскую, Волынские и Северские князства аж до Путивля за Киевом на 50 миль и далее опановал, и до Литовского панства прилучил...»[11,с.38].

Про литовське вторгнення в українські землі також розповідається у «Лівонській хрониці» Германа Вартберга, написаній у другій половині XIV ст.[12]. Таким чином, посилання дослідників на недостовірність фактів білорусько-литовських літописів спростовуються свідоцтвом хроніки Германа Вартберга, капелана Тевтонського ордена, який в середині XIV ст. прибув із Вестфалії до Лівонії й з плином часу займав там важливі посади. Він особисто приймав участь у поході на Литву, використовував у своїй праці офіційні орденські документи. Xроніст також посилається на «псковського літописця». Завершується хроніка Германа Вартберга подіями 1378 р. Похід Гедиміна автором датується 1320-1321 рр. Навряд чи орденський хроніст вигадав сам факт походу.

Але у 1331 році в Києві був «татарський підручник» Федір, а на Волині правили українські князі. Учені припускають, що 1323 р. брати-співправителі Андрій та Лев Юрійовичі загинули в боротьбі проти ординців. Проте з 1325 р. на прохання бояр на Волині князював Болеслав Тройденович, сестринець померлих князів Романовичів.

Сучасний литовський історик Е. Удавічюс вважає, що Андрій та Лев загинули у 1322 р., чим і скористалась Литва, хоча до загибелі братів відношення й не мала. Син Гедиміна Любарт у 1320 р. став зятем волинського князя, але головним напрямком литовської політики на півдні став Київ, де князював брат Гедиміна Федір (ім'я отримав по хрещенні). Проте одразу закріпитися в Києві Гедиміну не вдалось. Литва обороняла сюзеренітет Орди від вторгнень Угорщини й Польщі[14,с.102-103]. Л.В.Войтович версію про брата Гедиміна Федора вважає непевною[13,с.416]. На думку О.Задорожнього, в Києві правили представники путивльської гілки Ольговичів, а «навколо Путивля були об'єднані землі від Сейму до верхів'я р. Самари і до нижньої течії р. Осколу)[15,с. 47].

Дійсно, у 1331 р. Федір пограбував тільки що затвердженого новгородського архієпископа Василя: «И приехали под Чернигов город, и ту пригналъся кыевьский князь Федор, с баскакамы татарсъкым, въ 50 человекъ, разбоем, и наши остерегошася, и сташа доспеве противу себе, мало кровопролитие не учинилося промежу ими, понеже наши с себе откуп дали, а Ратьслава, протодиакона митрополица, поймав на Кыев повеле, чресъ цолованье, а князь вьспремь срам отьиде, но от Божіа казни не убежа: поирала коня его, и поидоша пеши. И оттоле поеха владыка на Брянеск»[16,ст.68]. Якщо литовці й мали якісь впливи на Київ, то вже до вказаної дати ординці встановили попереднє положення. Київ й надалі був ординським леном. Відомо, що литовські князі, коли підкорили Київ, ще протягом тривалого часу сплачували ординцям за нього як ленники данину. Окремий лей складало Поросся[17,с.4]. На думку Е. Пчелова, Гедемін без успіху намагався встановити контроль над Волинню[18,с.140 ].

Приєднання Києва до Великого князівства Литовського відбулося після початку в Орді так званої «великої замятні». Після смерті хана Бірдібека татарські хани змінювались майже щорічно.

Літопис 1359 р. розповідає: «Того ж лета Бердибекь царь умре, а Кульп сяде на царьство, и царствова 6 месяцы, и убиенъ от царя Науруса. По Кульпе же прия царьство Нарусъ»[19,с.47-48]. Під 1362 р. маємо звістку, що після битви на Синій Воді «сей Ольгердъ и иныя Рускія державы во власть свою пріять, и Мевъ под Феодоромъ княземъ взять, и посади въ нем Володымера, сына своего»[20,с.350]. У наступних працях слід звернути увагу на московсько-литовські відносини.

На думку О. Пчелова, на початку 1360-х рр. татари намагалися взяти реванш, а тому розгром у 1363 р. трьох великих загонів у битві на Синій Воді став початком звільнення руських земель від ординської залежності. Ольгерд вдвічі збільшив територію ВКЛ і створив велику державу, яка «була спроможна реально протистояти Орді, Ордену і Москві»[18,с.141].

Таким чином, залучення даних орденського хроніста Германа Вартбурга дозволяє більш вірогідно казати про можливість вторгнення військ великого литовського князя Гедиміна в українські землі на початку 20-х років XIV ст. Можливо, що київський лен дійсно отримав хтось із представників путивльської лінії Ольговичів, а до Великого князівства Литовського Київ був приєднаний лише за часів Ольгерда.

У подальших дослідженнях ми розглянемо вплив литовського завоювання на економічний розвиток українських земель у XIII столітті.

Список використаних джерел

експансія князівство литовське гедимін

1. Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва XIII - середина XVI ст. / Г.Ю. Івакін. - К. : Ін-т археології НАН України, 1996.

2. Русина О. В. Україна під татарами і Литвою / О. В. Русина // Україна крізь віки. - Т.6. - К., Видавничий дім «Альтернативи», 1997.

3. Уривалкін О. М. Таємничі грані історії / О. М. Уривалкін. - К. : КНТ, 2007.

4. Сморкачова Н. Л. Битва 1322 р. на р. Ірпені / Н. Л. Сморкачова // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. - №10. - Луганськ : - 2002. - С.32-37.

5. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX століття / В. Й. Борисенко. - К. : Либідь, 1996.

6. Терещенко Ю. І. Україна у складі Литовського князівства та Польського королівства / Ю. І. Терещенко. // Історія України. - 1997. - №16. - 68 с.

7. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н. Яковенко. - К. : Критика, 2005.

8. Широкорад А.Б. Русь и Литва / Александр Широкорад. - М. : Вече, 2008. - 400 с. - (Тайны Земли Русской).

9. Хроника Быховца (Предисл., коммент. и пер. Н. Н. Улащика. Отв. ред. М.Н. Тихомиров.) - М. : Наука, 1966.

10. Густинская летопись // ПСРЛ - СПб., 1843. - Т.2.

11. Хроники: Литовская и Жмойтская, и Быховца // ПСРЛ. - М. : Наука, 1975.

12. Герман Вартберг. Ливонская хроника // Тевтонский орден. Крах крестового похода на Русь / Герман Вартберг. - М. : Изд-во Алгоритм, Изд-во Эксмо, 2005. - С.204-291.

13. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти / Л. Войтович. - Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2006.

14. Гудавичюс Эдвардас. История Литвы. (с древнейших времен до 1569 года). - М. : Фонд имени И. Д. Сытина. ВаНгив, 2005. - Т.1.

15. Задорожній О. Нащадки Ігоря Святославича // Сіверянський літопис. - 1998. - №2. - С.42-50.

16. Летописный сборник, именуемый летописью Авраамки // ПСРЛ. - Т. 16. - СПб., 1889.

17. Бодрухин В. М. Київ у другій половині XIII - на початку XIV століть // Бористен. - 2000. - №11. - С.3-4.

18. Пчёлов Е. В. Рюриковичи. История династии // Е. В. Пчёлов. - М.: ЮЛМА-ПРЕСС, 2001. - 479 с. - (Архив).

19. Летописи белорусско-литовские // ПСРЛ. - Т.35 - М. : Наука,1980.

20. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей (далі- ПСРЛ). - Т.2. - М. : Языки русской культуры, 1998. - 648 с.

Размещено на Allbest.ru