Початок відбудови народного господарства України

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ на тему «Початок відбудови народного господарства України»

Зміст

1. Передумови початку відбудови народного господарства. Наслідки Другої світової війни для України

2. Особливості відбудови промислового комплексу на території України. Реформа грошової системи

3. Відновлення сільського господарства

Висновки

Список використаних джерел та літератури

1.  Передумови початку відбудови народного господарства. Наслідки Другої світової війни для України

За роки Другої світової війни економіка України зазнала колосальних втрат. Під час фашистської окупації було зруйновано 16,1 тис. промислових підприємств, зокрема, 599 заводів важкого і середнього машинобудування, 28 заводів металургійної і 25 -- коксохімічної промисловості, 882 шахти Донецького вугільного басейну, сотні підприємств інших галузей. Підірвано було матеріально-технічну базу сільського господарства, вивезено до Німеччини 3,9 млн. голів великої рогатої худоби, 4,4 млн. свиней, 5,5 млн. овець і кіз, майже 3,0 млн. коней мільйони тонн зерна, борошна, картоплі тощо. Лише в Лівобережній Україні знищили 319 тис. селянських господарств, спалили кожну четверту селянську хату.

За роки війни було виведено з ладу 10 магістральних залізниць, 5,6 тис. залізничних мостів, 1,8 тис. вокзалів і станцій. Зруйновано 33 тис. приміщень шкіл, вузів, технікумів, науково-дослідних інститутів, 18 тис. медичних установ, багато театрів, музеїв, інших закладів культури. За офіційними даними, прямі матеріальні збитки, що їх зазнала Українська РСР, становили 285 млрд. крб. (у довоєнних цінах). З цієї суми 106 млрд. крб. припадало на державні підприємства та установи, 88,1 млрд. -- на особисте майно громадян, 6,2 млрд. -- на громадські організації республіки. Однак найбільш відчутними, найтяжчими були людські втрати: у війні загинув кожний п'ятий-шостий мешканець України, 2,5 млн. осіб вивезено до Німеччини.

За таких умов значно загострилися соціальні проблеми. Сотні тисяч людей жили в бараках і підвальних приміщеннях. Не вистачало харчів, одягу, інших предметів першої необхідності. Діяв і далі механізм мобілізації коштів населення", запроваджений урядом на початку війни. Він передбачав збільшення сільськогосподарського податку, прибуткового податку з населення, підвищення цін на горілку, тютюн, деякі інші товари, введення нового податку на холостяків і малосімейних. Заохочувалися внески громадян у Фонд оборони й провадилися передплати на державні позики, які покривали майже п'яту частину всіх військових витрат. Існувала карткова система розподілу продовольчих і промислових товарів, населення перебувало на централізованому нормованому постачанні.

Дуже складною була проблема трудових ресурсів. У 1945 р. промислово-виробничий персонал УРС Р становив лише 1,3 млн. осіб, тоді як останнього передвоєнного року він налічував 2,6 млн. осіб. У всіх галузях промисловості, сільського господарства, у сфері освіти, науки, культури, охорони здоров'я відчувалася нестача кваліфікованих спеціалістів. Навчальні заклади ще не могли задовольнити потреб республіки в підготовці кадрів, хоча наприкінці війни й почалося поступове зростання випуску фахівців. Крім того, влітку 1945 р. розгорнулася демобілізація воїнів з Радянської армії, тож до кінця 1946 р. в Україну повернулося 1,8 млн. колишніх воїнів.

В останні роки війни окреслився перехід економіки СРС Р на "мирні рейки". У 1945 р. частка цивільної продукції збільшилася до 60,0%, як порівняти з 1942 р. -- майже вдвоє. Розпочалася відбудова багатьох фабрик і заводів, було відновлено третину виробничих потужностей промисловості. Та все ж на час закінчення війни основні показники економічного розвитку республіки істотно відставали від довоєнних, а внутрішні господарські пропорції помітно змінилися. В промисловості УРС Р частка виробництва засобів виробництва стала ще більшою, а частка виробництва предметів споживання скоротилася, ледь перевищуючи половину довоєнного рівня.

На рубежі 1945-1946pp. було ліквідовано союзні наркомати танкової промисловості, боєприпасів, мінометного озброєння й утворено наркомати транспортного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудування та приладобудування. Водночас вживалися інші заходи, спрямовані на реорганізацію управління, переведення економіки в режим мирного будівництва. У березні 1946 р. Верховна Рада УРС Р ухвалила указ про перетворення Ради Народних Комісарів УРС Р у Раду Міністрів УРСР, згодом затверджений восьмою сесією Верховної Ради УРСР. Тоді ж було поглиблено спеціалізацію ряду промислових і будівельних міністерств, а в 1947 р. здійснено об'єднання деяких із них. В умовах директивної системи управління такі перебудови й реорганізації стали звичним явищем, відображаючи пошуки більш досконалого механізму командно-адміністративного управління господарством.

У серпні 1946 р. на вже згаданій восьмій сесії Верховної Ради УРС Р було ухвалено Закон "Про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства Української РС Р на 1946-1950 pp. Він розроблявся на основі контрольних показників, визначених для України союзним планом четвертої п'ятирічки. У ньому ставилося завдання відновити довоєнний рівень промисловості й сільського господарства, а в окремих галузях навіть перевищити його. При цьому традиційно наголос робився на важкій індустрії, яка розглядалася як база соціалістичної економіки та на відбудову якої спрямовувалися найбільші кошти. Такий підхід надовго закріпив суттєві диспропорції в розвитку господарства УРСР, що поглибилися в період Другої світової війни, насамперед між промисловістю й сільським господарством, а також промисловістю груп "А' та "Б".

За четвертим п'ятирічним планом передбачалося відродження вугільної промисловості Донбасу й чорної металургії Півдня, електроенергетики й машинобудування, хімічної промисловості, будівельної індустрії, залізничного транспорту. Обсяг промислового виробництва загалом планувалося збільшити проти 1940 р. на 3,0%, зокрема в республіканській і місцевій промисловості -- на 8,6%. Виробництво електроенергії мало зрости на 13,0%, будівельних матеріалів -- у 1,5-2 рази, металургійного устаткування -- в 2,2 раза, тракторів -- у 2,5 раза. Ставилося завдання досягти довоєнного розміру посівних площ, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції, підвищити врожайність культур, відновити поголів'я худоби. За п'ятирічним планом, на відбудову господарства УРС Р виділялося 49,5 млрд. крб.

Ще на початку 1946 p., напередодні виборів до Верховної Ради СРСР, И.Сталін зажадав, щоб рівень промислового виробництва в СРС Р було підвищено проти довоєнного втроє. Однак протягом першого року п'ятирічки виявилися значні труднощі у виконанні плану, окреслилося відставання од визначених показників. У серпні 1946 p., у зв'язку з гострими проблемами в сільському господарстві, відміну карткової системи було перенесено на наступний рік. Ще через кілька тижнів Рада Міністрів СРС Р започаткувала так зване зближення комерційних і пайкових цін, дещо знизивши перші й підвищивши другі. Це негативно позначилося на становищі більшості громадян, які перебували на централізованому постачанні за пайковими цінами, хоч уряд і вжив певних застережних заходів -- запровадив "хлібну надбавку до зарплати низькооплачуваних робітників і службовців.

Щоб розв'язати проблему робочої сили, органи влади розпочали трудові мобілізації, які нерідко провадилися примусовими методами. Згідно з постановою Ради Міністрів СРСР, організований набір робітників здійснювало Міністерство трудових резервів СРСР. Його уповноважені повинні були укладати індивідуальні трудові угоди з робітниками терміном не менш як на один рік, а при вербуванні у віддалені райони -- не менш як на два роки. На початку четвертої п'ятирічки помітно розширилася підготовка робітничих кадрів у ремісничих та залізничних училищах і школах фабрично-заводського навчання. За 1946-1950 pp. через цю мережу в СРС Р планувалося підготувати 4,5 млн. кваліфікованих робітників, зокрема в Україні -- близько 800 тис. Чимало молоді працювало на відбудові шахт і заводів за путівками комсомолу, а політичне керівництво заохочувало відповідні ініціативи трудящих, наприклад, рух за перехід конторських службовців на виробництво.

2. Особливості відбудови промислового комплексу на території України. Реформа грошової системи

Протягом 1947 р. відставання од визначених завдань вдалося подолати. Державний план відбудови й розвитку народного господарства СРС Р на цей рік передбачав форсоване піднесення важкої промисловості, електростанцій і залізничного транспорту. На розвиток названих галузей виділялося 67,0% усіх капітальних вкладень, що дозволило досягти намічених показників. У четвертому кварталі середньомісячний обсяг промислового виробництва в СРС Р зрівнявся з довоєнним рівнем, а річний план у промисловості було виконано на 103,5%. На кінець 1947 р. валова продукція промисловості Радянського Союзу становила 93,0% , як порівняти з 1940 p., зокрема, виробництво засобів виробництва (група "А') -- 101,0%, а виробництво предметів споживання (група "Б") -- 82,0%. Навіть якщо припускати, що офіційна статистика завищувала здобутки радянської економіки, слід визнати достатньо високі темпи зростання промислового виробництва.

У грудні того ж року була проведена грошова реформа й відмінена карткова система. Старі грошові знаки обмінювалися на нові у співвідношенні 10:1, причому обмін здійснювався протягом одного тижня.

Особливих втрат від реформи зазнали вкладники ощадних кас, позаяк переоцінці не підлягали лише найменші вклади. Певних збитків населенню завдала переоцінка облігацій державних позик, які обмінювалися на облігації нової позики у співвідношенні 5:1 та 3:1. Грошова реформа мала відверто конфіскаційний характер, цілком у дусі радянської традиції перерозподілу власності, що офіційно обґрунтовувалося необхідністю обмежити "спекулятивні грошові нагромадження". Слід зазначити, що після відміни карткової системи були встановлені нові ціни на всі види продуктів і промислові товари, новий рівень цін перевищував довоєнний утричі.

Воднораз вилучення в процесі реформи значної кількості грошей і скорочення в такий спосіб загальної купівельної спроможності населення створювало можливості для зниження цін на товари. У 1948 р. державні роздрібні ціни стали на 17,0% нижчі від рівня цін, який існував напередодні реформи. Відбувалося зниження цін на колгоспних ринках, поступово зростав товарообіг. У1948-1949 pp. державні роздрібні ціни знизилися проти четвертого кварталу 1947 р. на 29,0%, що супроводжувалося подальшим розгортанням товарообігу. На кінець четвертої п'ятирічки роздрібний товарообіг державної та кооперативної торгівлі в СРС Р трохи перевищив довоєнний рівень, а в Україні сягнув 97,0% рівня 1940 р.

Завдяки мобілізації всіх сил відбудова господарства України йшла досить успішно. Першочергове значення надавалося відродженню важкої індустрії та залізничного транспорту. Протягом кількох років вдалося підняти з руїн вугільну промисловість, запрацювали шахти Донбасу. За 1946-1950 pp. було відбудовано 129 найбільш зруйнованих шахт загальною потужністю 52 млн. тонн вугілля за рік, закладено 60 нових потужністю 31,8 млн. тонн. На кінець четвертої п'ятирічки в українській частині Донбасу, з урахуванням нових шахт, було відновлено довоєнну потужність галузі.

Водночас продуктивність праці у вугільній промисловості УРС Р залишалася низькою: в 1950 р. місячний виробіток гірника становив 21,7 тонн, тоді як останнього передвоєнного року він досягав 25,7 тонн. Дуже повільно зростала продуктивність машин і механізмів, як і раніше, домінували екстенсивні методи господарювання. У 1947-1948 pp. відкрито перші робочі пласти у Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні, де згодом розпочато будівництво шахт.

Цими ж роками йшла відбудова нафтової промисловості Прикарпаття. Провадилися нові розвідувальні роботи на Бориславщині, було відкрито нафтове родовище в районі м. Долина в Івано-Франківській області. З 1948 р. розпочалося повільне зростання видобутку нафти, але довоєнних показників досягти не вдалося. В період четвертої п'ятирічки в Україні створено газову промисловість, поряд зі старими родовищами (Дашавським і Опарським) було розвідано нові -- Більче-Волицьке, Шебелинське. У 1950 р. УРСР давала 25,0% загальносоюзного видобутку газу, хоча в паливному балансі СРС Р нафта і газ посідали другорядне місце. Проведено значну роботу з відбудови електроенергетики, зокрема теплових станцій (Зуївської, Харківської, Криворізької, Штерівської та ін.). Будувалися нові електростанції, зокрема, Одеська, Миронівська, Дарницька, Добротвірська тощо. На кінець п'ятирічки на повну потужність запрацювала Дніпровська ГЕС.

Відбудовувалися підприємства металургійної промисловості -- "Азовсталь", "Запоріжсталь", заводи ім. Г. Петровського, ім. Ф. Дзержинського та ін. Обсяг виробництва окремих видів продукції (прокат чорних металів, залізна руда) перевищив довоєнний рівень, а деяких (сталь, чавун, кокс) -- сягнув 93,0-95,0% рівня 1940 р. Ставали до ладу об'єкти машинобудування -- Харківський тракторний завод, Київський завод "Більшовик", Ворошиловградський паровозобудівний завод тощо. За роки четвертої п'ятирічки виробництво продукції машинобудування в Україні перевищило довоєнний рівень на 44,0%. Таке ж першочергове значення надавалося піднесенню залізничного транспорту. В основному вдалося здійснити відбудову залізниць на Донбасі, Криворіжжі. Введено в експлуатацію низку інших важливих магістралей. Відновлено мости, вокзали, станції, депо й т. ін.

Значні кошти спрямовувалися на індустріалізацію західних областей УРСР. Ще навесні 1945 р. були ухвалені постанови про відбудову і розвиток господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей, а також м. Львів. Відбувалася реконструкція традиційних галузей промисловості регіону, зокрема, нафтодобувної і газової (на Львівщині), лісової і лісопильної (на Закарпатті) тощо. Водночас створювалися підприємства інших галузей: приладобудівної, машинобудівної, металообробної (у Львівській області), лісохімічної та ливарної (на Закарпатті). У Львові, який став головним промисловим центром західних областей, стали діяти заводи телеграфної апаратури, сільськогосподарських машин, автонавантажувачів, електроламповий та інструментальний. У краї споруджувалося чимало підприємств хімічної промисловості, будівельних матеріалів, легкої промисловості та ін.

Однак відбудова підприємств, що випускали товари народного споживання, йшла в Україні значно повільніше. В роки четвертої п'ятирічки, як і в попередній період, розвиток промисловості групи «Б» істотно відставав од поступу важкої індустрії. У 1950 р. обсяг валової продукції легкої промисловості УРСР, як порівняти з 1940 р. становив 79,0%, зокрема, бавовняної -- 85,0%, вовняної -- 75,0%, трикотажної -- 83,0%, швейної -- 82,0%, шкіряної -- 71,0%, взуттєвої 67,0%. Обсяг валової продукції харчової промисловості сягнув 80,0%: у більшості галузей він поступався довоєнному рівню й лише в кількох перевищував його. Такий стан справ ще раз засвідчував, що в СРС Р тривав процес надмірної індустріалізації суспільства, який зумовлював відставання в соціальній сфері й низький рівень життя людей.

Загалом офіційні підсумки четвертої п'ятирічки справляли враження цілком оптимістичних. У 1948 р. обсяг промислового виробництва в СРС Р перевищив довоєнний рівень на 18,0%, у 1950 - на 73,0%. На кінець п'ятирічки промислове виробництво групи "А' зросло проти 1940 р. на 105,0%, а групи "Б " -- на 23,0%. В Україні обсяг промислового виробництва перевищив довоєнні показники на 15,0%, хоча деякі вчені ставлять під сумнів наведену цифру. Впродовж досліджуваного періоду промислове виробництво в УРС Р зростало такими темпами, яких ні до цього, ні пізніше досягти не вдавалося, -- понад 30,0% за рік. Це була вершина директивної економіки, найвищий успіх системи господарювання, заснованої на командних методах управління.

В роки, коли стояло завдання перетворити СРС Р у промислову державу, коли зусилля концентрувалися на кількох пріоритетних напрямках, насамперед на енергетиці, металургії, машинобудуванні та оборонній промисловості, такий механізм господарювання працював досить результативно. За малої кількості підприємств і відносно невеликого асортименту продукції можна було успішно керувати економікою з центру: планувати, контролювати, розподіляти кошти, робочу силу й матеріальні ресурси в централізованому порядку. Однак поступово командна економіка вичерпувала свої можливості, стаючи гальмом у розвитку продуктивних сил суспільства. Уже в той період гостро виявилися окремі труднощі й проблеми, породжені надмірною індустріалізацією та гіперцентралізацією: хронічно відставали легка й харчова промисловість, сфера обслуговування, не виконувалися завдання в чорній металургії й особливо -- з вуглевидобутку на Донбасі.

Нарешті, слід неодмінно брати до уваги такий фактор, як "табірна економіка". Ще до війни вона стала потужною ділянкою народного господарства, заснованою на підневільній праці в'язнів. Число людей, які поповнювали ГУЛАГ і проходили "трудове перевиховання", неухильно зростало. У квітні 1935 р. було навіть знижено мінімальний вік, з якого притягували до карної відповідальності (з 12 років, із застосуванням усіх мір покарання, крім розстрілу). Однак режим вимагав усе нових і нових робочих рук, які працювали б на численних будовах п'ятирічок.

Коли влітку 1938 р. на Президії Верховної Ради СРС Р обговорювалося питання про дострокове звільнення ув'язнених, котрі відзначилися на спорудженні одного з об'єктів, И. Сталін відверто сказав: «Звільнення цим людям, звичайно, потрібне, але з погляду державного господарства це погано... Будуть звільнятися кращі люди, а залишатися гірші. Чи не можна вчинити по-іншому, щоб ці люди залишалися на роботі, -- нагороди давати, ордени, можливо? А то ми їх звільнимо, повернуться вони до себе, знюхаються знову з карними злочинцями й підуть старою доріжкою.У таборі атмосфера інша, там важко зіпсуватися». За дорученням И. Сталіна НКВС СРС Р розробив проект Указу "Про табори НКВС", затверджений Президією Верховної Ради СРС Р у червні 1939 р. Указ скасовував умовно-дострокове звільнення табірних контингентів, і це повністю відповідало волі вождя.

У1940 р. було ухвалено низку надзвичайних законів, які ще більше розширили систему ГУЛАГу. Лише з березня 1940 до квітня 1941 р. число в'язнів у таборах НКВС зросло з 1,7 до 2,3 млн. чоловік, а за іншими даними -- обчислювалося значно більшими цифрами. Для прикладу пошлемося на указ від 28 грудня 1940 p., що стосувався учнів ремісничих і залізничних училищ, а також шкіл фабрично-заводського навчання. Згідно з цим документом, учні училищ і шкіл, які порушили дисципліну, підлягали за„ вироком суду ув'язненню в трудові колонії строком до одного року. їх могли покарати навіть за те, що вони самовільно пішли із занять.

У роки війни репресії не припинялися й чинилися з таким самим розмахом, як і раніше. Протягом 1941-1944 pp. у табори потрапило ще 1,8 млн. чоловік, через жахливі умови існування вижили далеко не всі. Нова хвиля терору щодо українського населення прокотилася наприкінці війни й не спадала до останніх днів диктатури. Із доповіді М. Хрущова на XX з'їзді КПРС відомо, що И. Сталін планував депортувати до Сибіру весь український народ. Навесні 1953 р. у в'язницях, таборах, на засланні перебували мільйони невинних людей, серед них -- чимало українців, долю яких скалічила "сталінщина".

Варто відзначити ще одну обставину. Грошова реформа й відміна карткової системи сприяли певному розширенню сфери функціонування грошей. Але розуміння принципів організації економіки та перспектив розвитку господарства при соціалізмі залишалося незмінним. Політичне керівництво не відмовлялося од елементів натуралізації економічних відносин, про що свідчила, наприклад, система поставок сільськогосподарських продуктів.

Тривала "мобілізація коштів населення" через державні позики: в травні 1946 р. було розміщено Першу позику відбудови й розвитку народного господарства на суму 21,8 млрд. крб., 1947 -- Другу на 22,5 млрд. крб., 1948 -- Третю на 22,6 млрд. крб., 1949 -- Четверту на 23,8 млрд. крб., 1950 -- П'яту на 27 млрд. крб. (усі -- строком на 20 років).

На початку 50-х pp. за підсумками економічної дискусії И.Сталін опублікував працю «Економічні проблеми соціалізму в СРСР» . У ній він обґрунтовував тезу про те, що товарний обіг гальмує розвиток радянського суспільства. У зв'язку з цим відомий сучасний економіст І. Лисичкін писав, що «в теорії й практиці було взято курс на натуралізацію відносин в економіці, на перехід до прямого продуктообміну. Тим самим ринок як категорія об'єктивної економічної реальності був виключений зі сфери регулювання народного господарства...» Досить скоро такі вольові, командні методи управління стали втрачати свою ефективність, з'явилася необхідність у реформуванні господарського механізму й ширшому застосуванні економічних важелів керівництва. Крім того, постала потреба розблокувати господарську ініціативу, звузити диктат центру, розширити компетенції союзних республік.

3. Відновлення сільського господарства

Особливо скрутне становище склалося в сільському господарстві України. За роки війни була значно підірвана матеріальна база виробництва. Парк тракторів і комбайнів скоротився приблизно наполовину, вантажних автомобілів -- більш як у 6 разів. На селі гостро стояла проблема робочої сили: серед працездатного населення 80,0% становили жінки, широко застосовувалася дитяча праця. Істотно зменшилися посівні площі, врожайність і валові збори сільськогосподарських культур. У 1945 р. посівна площа в колгоспах УРС Р ледве перевищувала 60,0%, у радгоспах -- 20,0% довоєнної, урожайність зернових сягала лише 7 центнерів з гектара (у 1940 р. -- 12,4). Валовий збір зернових культур становив 46,9%, картоплі -- 66,6%, цукрового буряка -- 26,1 /о, соняшника -- 43,7%, овочів -- 51,7% довоєнного рівня.

Водночас помітно скоротилося поголів'я худоби. На початку 1946 р. поголів'я великої рогатої худоби становило 75,6% довоєнного, свиней -- 31,6%, овець і кіз -- 49,9%, коней -- 42,9%. Поступалася довоєнному рівню продуктивність худоби, колгоспам і радгоспам не вистачало породистих і племінних тварин. Надзвичайно важким залишалося матеріальне становище селянства, яке працювало в радгоспах і колгоспах за символічні трудодні. Попри всі ці проблеми, на розвиток сільського господарства виділялися значно менші кошти, ніж на піднесення важкої індустрії. За роки четвертої п'ятирічки вони становили, разом із внесками колгоспів, лише 15,0% загальних капітальних вкладень. Більше того, аграрний сектор знову став джерелом відбудови промисловості й подальшої надмірної індустріалізації радянського суспільства.

Одним із головних засобів викачування коштів із села стала політика цін і заготівель сільськогосподарської продукції. З 1928 до 1953 р. ціни на зерно, картоплю й продукцію тваринництва не змінювалися, тоді як ціни на промислову продукцію постійно зростали. Деякі заготівельні ціни навіть не покривали витрат на виробництво продукції, а найбільш збитковою галуззю залишалося тваринництво. До всього, влада визначала завищені плани поставок сільськогосподарської продукції, часто не зважаючи на об'єктивні можливості господарств. З цього приводу М. Хрущов писав у своїх мемуарах: «План встановлювався вольовим методом, хоча в органах преси і офіційних документах він обґрунтовувався" науковими даними... При цьому виходили головним чином не з того, що було вирощено, а з того, скільки можна одержати в принципі, вибити у народу в засіки держави».

У 1946 р. в Україні склалися дуже несприятливі кліматичні умови. Навесні не зійшло 550 тис. гектарів зернових культур, що становило п'яту частину посівних площ. Весна і літо видалися вкрай засушливими, особливо в Харківській, Ізмаїльській та Одеській областях. Внаслідок посухи загинуло близько 350 тис. гектарів посівів зернових. На вцілілих площах урожай зернових становив у середньому 3,8 центнера з гектара, хоча в багатьох колгоспах навіть не сягав 1 центнера з гектара. Такими ж низькими були врожаї картоплі, овочів та інших культур, не менш складна ситуація склалася в тваринництві. Але союзний уряд установив для України завищений план хлібозаготівель -- 340 млн. пудів зерна, а влітку ще й збільшив його до 362 млн. пудів. У відповідь ЦК КП(б)У поставив вимогу, щоб колгоспники працювали весь світловий день, і встановив жорсткий контроль за безумовним виконанням завдань центру.

Органи влади стали вдаватися до репресивних заходів. На місця виїжджали тисячі уповноважених, що мали наглядати за перебігом хлібозаготівлі. Особливого тиску зазнавали голови колгоспів, яких карали за найменші провини: зрив строків збирання врожаю, порушення графіків хлібопоставок, видачу зерна на трудодні. Репресіям піддавалися тисячі рядових колгоспників, зокрема за збирання колосків на полях, що також кваліфікувалось як розкрадання соціалістичної власності. Не дивно, що взимку 1946-1947 pp. в Україні розпочався голод, який охопив більшість областей республіки, за винятком західних. Голод уразив передусім сільське населення, спричинив масове поширення дистрофії, призвів до стрімкого зростання смертності. У тому ж 1947 р. радянське керівництво відправило на експорт 1,7 млн. тонн зерна, частину якого безкоштовно передало братнім країнам у вигляді «інтернаціональної допомоги».

У 1947 р. "боротьба за хліб" тривала, причому тими ж силовими методами. Для підтримки керівництва республіки в Україну прибув Л. Каганович, призначений секретарем ЦК КП(б)У. Навесні-влітку цього року голод спалахнув із новою силою, забираючи сотні тисяч людських життів. У багатьох районах республіки мали місце випадки людоїдства (станом на 20 березня органи МВС УРСР зареєстрували 54 такі факти). За підрахунками фахівців, від голоду 1946-1947 pp. померло близько 800 тис. осіб, з них найбільше -- в Харківській, Запорізькій, Ворошиловградській, Сталінській та Одеській областях. Але такою страшною ціною партійно-державне керівництво республіки зуміло виконати «величні накреслення товариша Сталіна»: 10 жовтня 1947 р. М. Хрущов і Л. Каганович доповіли вождю, що "колгоспи, радгоспи і селянські господарства Української РСР виконали план здачі хліба державі на 101,3%".

Цими ж роками розгорнувся процес колективізації сільського господарства західних областей України. Уже в 1945 р. в регіоні налічувалося 177 колгоспів, більшість із яких діяла в Тернопільській, Чернівецькій та Ізмаїльській областях. Соціалістичні перетворення в Західній Україні здійснювалися за сценарієм, докладно відпрацьованим у попередній період. Влада спочатку обмежувала міцні селянські господарства, а потім провадила "розкуркулення" з виселенням людей у віддалені райони СРСР. Вживалися репресивні заходи щодо так званих середняків, які відмовлялися від вступу в колгоспи. Процес колективізації сільського господарства проходив із великими труднощами, зустрічаючи опір з боку УПА. На початку 1948 р. ЦК КП(б)У констатував, що робота партійних органів західних областей УРСР для організаційно-господарського зміцнення колгоспів здійснювалася незадовільно. Та все ж у середині 1950 р. колгоспи західного регіону України об'єднували 93,0%, а в середині 1951 -- понад 95,0% селянських господарств.

Щоб "стимулювати" працю українського селянства, Верховна Рада СРСР ухвалила Указ "Про виселення з Української РС Р осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". Він стосувався колгоспників, що не виробляли мінімуму трудоднів, а також мешканців села, які не були членами колгоспу. У першому випадку скликалися збори колгоспників, у другому -- загальні збори села, які виносили «вирок про виселення», який підлягав затвердженню райвиконкомом. Для початку, в кожному районі вибирали кілька сіл, де було більше відстаючих колгоспників і де краще працювали партійні організації. Точних рекомендацій щодо кількості людей, які підлягали виселенню, не давали: в окремому колгоспі могли виселити дві-три особи, а то й більше. У разі, коли сільські комуністи нікого не пропонували на виселення, тобто, коли "актив виявлявся пасивом", загальні збори селян під тиском представників із району "з успіхом проводили кандидатури".

І все ж загальні підсумки четвертої п'ятирічки в галузі сільського господарства виявилися значно скромнішими, ніж очікувалось. У 1950 р. валова продукція сільського господарства України становила 91,0% довоєнного рівня. Не вдалося перевищити довоєнні показники з виробництва зернових культур. У 1950 р. їх валовий збір становив 20,4 млн. тонн, тоді як останнього передвоєнного року -- 26,4 млн. тонн. Урожайність зернових сягала в середньому 8,3 центнера з гектара (у 1940 р. -- 12,4). Не виправдало сподівань розширення посівів ярової пшениці, що також позначилося на розв'язанні зернової проблеми. Значно менше, як порівняти з довоєнним періодом, збирали круп'яних культур і овочів. Не було повністю відновлено поголів'я корів, свиней, овець, коней. Поступалося довоєнному рівню виробництво основних продуктів тваринництва. Необхідно підкреслити, що частка колгоспів і радгоспів у виробництві багатьох видів сільськогосподарської продукції залишалася дуже низькою (м'яса і сала -- 20,2%, молока -- 17,9%, яєць -- 9,8% тощо).

війна промисловий сільський

Висновки

Певна річ, завдяки зусиллям українського селянства протягом четвертої п'ятирічки сталися окремі господарські зрушення: було перевищено довоєнні показники у виробництві цукрових буряків, жита, кукурудзи, м'яса, яєць; до рівня 1940 р. наблизилося виробництво молока і картоплі, піднімалися зруйновані війною села. Проте загалом сільське господарство залишалось у вкрай занедбаному стані, що був неминучим наслідком примусово здійсненої колективізації, яка шляхом прямого розкуркулення або економічної експропріації -- через податки, штрафи й конфіскації -- знищила кращі селянські господарства. Такий стан пояснювався й надмірним стягуванням коштів із села для потреб індустріалізації, зміцнення оборонної могутності СРСР. Серед головних причин відставання була низька матеріальна зацікавленість селянства, яке ледве зводило кінці з кінцями. Колгоспи й радгоспи працювали не рентабельно, а розвиток особистих підсобних господарств усіляко обмежувався. Зате зростала апаратна активність бюрократії: в Міністерстві сільського господарства УРСР, для прикладу, щодня писалося понад 500 наказів, телеграм та інших документів, на що кожного місяця витрачалося майже 280 пудів паперу.

Список використаної літератури

1. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. -- К.: Академвидав, 2005. -- 688 с. (Альма-матер)

2. Гуржій О.І., Ісаєвич Я.Д., Котляр М.Ф. та ін.; під ред. В.А. Смолія, Історія України: нове бачення. -- К.: Альтернатива, 1997. -- 424 с.

3. Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. Історія України: Навч. посіб. -- 2-ге вид., випр. -- К.: МАУП, 2002. -- 328 с.

4. Новітня історія України (1900--2000): Підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин та ін. -- К.: Вища шк., 2000. -- 653 с.

5. Алексеев Ю.М., Вертечем А.Г., Даниленко В.М. Історія України. -- К., 2003.

6. Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953-1985 pp. -- Львів, 1992.

7. Білас І. Репресовано-каральна система в Україні. 1917-1953. -- К., 1994. - Кн. 1-2.

8. Бойко О. Історія України. -- К., 2001.

9. Борисенко В, Курс української історії. -- К., 1998.

10. Брайчевський М. Конспект історії України. -- К., 1993.

11. Гуржій О. ., Смолій В.А. та ін. Історія України. Нове бачення: в 2-х т.

12. Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. -- К., 1995.

13. Коваль М.В., Кульчицький С.В., Курносое Ю.О. Історія України. -- К., 1992.

14. Косик В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. -- Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993.

15. Котляр М., Кульчицький С Довідник з історії України. -- К., 1996.

16. Крип?якевич І. Історія України. -- Львів, 1992.

17. Кульчицький С. Ціна «Великого перелому». -- К., 1991.

18. Лях Р. Історія України. -- Донецьк, 1999.

19. Малий словник історії України. -- К., 1997.

20. Муковський І. Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність. Українці на фронтах Другої світової війни. -- К., 1997.

21. Рибалка І. Історія України: У 2-х ч. -- Харків, 1995, 1997.

Размещено на Allbest.ru