Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції 1917-1920 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції 1917-1920 років

1. Економічні перетворення Центральної Ради

революція політичний рух

В Україні революція 1917 р. стала міцним стимулом відродження національної ідеї та політичного руху за державне самовизначення українського народу. Це завдання ускладнювалась війною, господарськими труднощами, різною зовнішньополітичною орієнтацією провідних діячів України, тощо. У квітні 1917 р. на Українському національному конгресі був створений всеукраїнський центр -- Центральна Рада.

До середини літа Центральна Рада віддавала всі свої сили справі національного самовизначення і визнання та закріплення своєї позиції найвищого політичного органу на Україні. Пізніше, восени, у праці Центральної Ради більше стали переважати соціально-економічні проблеми, зокрема земельне питання. Першочерговим завданням була підготовка та проведення аграрної реформи.

Передбачалося, що землі казенні, удільні, монастирські та великі поміщицькі маєтки «повинні бути забрані», а землі землевласників треба було викупити і роздати в користування тим, хто на них працюватиме.

У земельній справі третій Універсал проголошував скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Встановлювалася державна монополія на ряд промислових товарів (залізні вироби, тютюн, шкіри).Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народу без викупу.

В офіційному роз'ясненні Генерального Секрітаріату підкреслювалося: «Колишнім власникам забороняється землю продавати, купувати, закладати, дарувати чи передавати будь-кому у власність іншим способом оскільки ці землі…належать…всьому трудящому народу» [ ].

Цей принцип було покладено в основу земельного законопроекту ухваленого 18 січня 1918р.

З землі, призначеної для розподілу між приватно-трудовими господарствами в першу чергу мали задовольнитися потреби місцевої малоземельної й безземельної хліборобської людності, у другу - потреби місцевої нехліборобської і немісцевої людності.

Ідея «соціалізації землі» викликала обурення заможного селянства, яке агітувало проти Центральної Ради. Під натиском своїх і чужих напередодні перевороту була прийнята поправка до земельного закону, відповідно до якої наділи землі до 30 десятин не підлягають «соціалізації».

На початку 1918р. в УНР з'явились власні паперові гроші з державною символікою. В обігу були і карбованці, і гривні (1 крб. Дорівнював 2 гривні). Ухвалою Української Центральної Ради від 1 січня 1918р. надруковано перший державний кредитний білет.

9 лютого 1918р. УНР та країни четвертого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) уклали Брестський мирний договір. Він засвідчував завершення стану війни між договірними сторонами. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими, зобов'язувалися відновити економічні відносини, провести обмін надлишками сільськогосподарських та промислових товарів.

14 березня 1918р. була утворена Державна комісія по товарообміну, якій було надано повноваження вести переговори і підписати вироблені спільно з комісіями Центральних держав умови взаємного товарообміну.

Брестські переговори закінчилися підписанням економічної угоди 23 квітня 1918р. Згідно цієї угоди Україна зобов'язувалась поставити до Центральних держав певну кількість продовольства та сировини. Центральні держави поставляли в Україну сільськогосподарські машини, нафтопродукти, вугілля, емальований посуд, спиртні напої, хімічні та фармацевтичні товари.

Договір не можна назвати рівноправним. Австро-Угорщина та Німеччина намагалися здійснювати в Україні заграбницьку воєнно-економічну політику з метою назавжди перетворити Україну на свій аграрний придаток.

Незважаючи на це, він започаткував цивілізовані економічні зносини молодої української держави з європейськими країнами.

2. Господарська політика уряду П.Скоропадського

29 квітня 1918р. відбувся політичний переворот -- в Києві відбулося проголошення П. Скоропадського гетьманом України. Конгрес відбувся з ініціативи «Союзу земельних власників». Участь у ньому взяли також делегати хліборобських організацій, які скликала Українська демократично-хліборобська партія (УДХП). Обидві партії сходилися на обороні принципу приватної власності, але між ними були різниці в національно-політичних поглядах, зокрема в земельній справі. Група дрібніших українських селян у «Союзі» наближалася більше до УДХП. Члени цієї групи стояли на тому, що «принцип приватної власності має бути непорушним, але в інтересах держави розмір володіння землею необхідно обмежити». УДХП у земельній справі обстоювала приватновласницький принцип, але вважала остаточним проголошення примусового викупу великих земельних маєтків.

29 квітня 1918р. П.Скоропадський проголосив «Грамоту до українського народу», в якої виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва. Для підготовки нового аграрного закону було створено губернські та повітові комісії.

22 жовтня 1918р. була організована Вища земельна комісія, завданням якої було виробити основні земельні реформи. На початку листопада з'явився проект аграрної реформи, основними принципами якого були такі: всі великі земельні маєтки мали бути примусово викуплені державою й потім розподілені між селянами за допомогою державного земельного банку, але не більше, ніж по 25 десятин в одні руки. Залишалися господарства, які мали культурне значення, в розмірах не більше 200 десятин на кожне господарство. Більші норми залишалися тільки в маєтках, які обслуговували цукроварні, годували племінну худобу; одначе й такі в усій своїй цілості не мали перевищувати 1000 десятин. Не відчужувалися також садиби й виноградники.

За період правління П.Скоропадського почала відновлюватись фінансово-кредитна система України. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця -- карбованець. Він забезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. Попри те, допускався неконтрольований обіг російських рублів та «керенок», німецьких марок та австро-угорських крон.

23 квітня 1918р. була підписана економічна угода між Українською Народною Республікою, Німеччиною та Австро-Угорщиною. 10 вересня було підписано новий економічний договір між Україною та тими ж союзниками, але на значно гірших умовах. Так на 1918/19 господарський рік уряд Української держави надав право вивезти не менше 100 млн. пудів хліба, худоби до 11млн.пудів (живої маси), овець-300 тис. голів, птиці-2 млн. голів, до 400 тис. пудів сала, масла, сиру, 2,5млн. пудів цукру, а також багато іншого продовольства та промислової сировини. План був реалізований лише на 20%.

Водночас Центральні держави поставили певну кількість товарів в Україну. До 31 липня було імпортовано товарів, приблизно на 130 млн. крон (160 вагонів сільськогосподарських машин, 400 вагонів емальованого посуду і на 10-15 млн. крон нафтопродуктів, також сільськогосподарський та побутовий реманент. Значна кількість товарів не доходила до споживачів. Багато товарів було розграбовано.

В Україні відбувалося скорочення промислового виробництва. На металургічних заводах Півдня з 63 доменних печей на кінець травня 1918р. працювало 4, а на кінець серпня лише 2. До осені з 102 мартенівських печей були в дії тільки 7. Виплавлення чавуну в 1918 р. скоротилося порівнено з 1913р. в 11 разів, сталі в - 13, видобуток залізної руди - в 17.

Масового характеру набуло безробіття. Так, у 1918р. у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних. Через скорочення посівних площ наполовину, порівнянно з довоєнним періодом зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Робітники великих міст й промислових центрів одержували лише по фунту хліба на день.

3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією на чолі з С. Петлюрою. 26 грудня 1918 р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і «трудової інтелігенції».

У зв'язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, їй не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздроблення виробництва навіть у такій галузі, як кам'яновугільна, в 1919 р. з 61 підприємства залишилося лише 23. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. У 1918р. було видобуто 34,8% вугілля порівняно з 1913р., а в 1919р. - лише 20,5%. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919р. повністю припинила свою діяльність. Скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918р. було вироблено тільки 50% випуску 1913р., то в 1919р. - 20%. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. 4 січня 1919 р. згідно з законом Директорії українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. Українське селянство, яке на початку боротьби гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, опублікований 8 січня 1919р.

Закон Директорії декларував ліквідацію приватної власності на землю. Держава за допомогою своїх органів мала порядкувати державним фондом землі. Всі дотогочасні трудові господарства, не більше 15 десятин, залишились непорушними в користуванні своїх господарів. Для земель піскуватих, солонців ця максимальна трудова норма (15 дес.) могла бути збільшена постановами повітових земельних управ після затвердження міністерства земельних справ.

Згідно закону виходило, що вивласненню підпадали й селянські господарства, які до того часу мали більше 15 десятин. З вивласнених земель і утвореного земельного фонду земельні управи мали надавати наділи у вічне користування малоземельним і безземельним селянам не менше 5-6 десятин.

Земельна власність іноземних землевласників була оголошена недоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон.

На додаток до закону 8 січня 1919р. Директорія УНР видала ще окремий закон з 18 січня 1919р. про додатковий земельний наділ для козаків армії УНР. Кожен волк УНР мав право отримати додатково 2 десятини землі і 2000 гривень безпроцентної позики на господарювання, яку належало сплатити за 5 років по закінчення війни. Вояк, який самовільно покинув ряди армії, втрачав право на наділ землі.

Реалізацію земельного закону Директорії земельні управи могли здійснювати лише на дуже обмеженій території України, бо на великих просторах велися воєнні операції. Більшовицька пропаганда закликала селянство забирати землю негайно в свої руки, бо Директорія, мовляв, має в своїй програмі передати землю в руки «куркулів». Самі більшовики спочатку передавали поміщицькі землі й інше майно селянам; майбутніх форм аграрних відносин вони докладно не встановлювали.

В кінці 1918р. на початку 1919р. більшовики захопили значну територію України. Там, де вони міцніше закріпилися, почали відбирати в селян землю, стали заводити «совхози» і сільськогосподарські «комуни», а також ввели «продразверстку» - податок, що під гострими карами зобов'язував здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Більшовицька земельна політика відбирання хліба або примусового продажу худоби й інших продуктів за бувартісні банкноти, викликала селян усвідомлення, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися. Запізно поверталися симпатії селян до своєї української влади. Повстання проти більшовиків вибухали по всій Україні й тривали довший час по невдачі збройної боротьби Директорії УНР.

4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки

1 листопада 1918р. в результаті успішного збройного повстання в Східній Галичині була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУНР (Західної Області УНР) стала Українська Народна Рада. У її програмній декларації, виданій 5 листопада 1918 р., проголошувалося народовладдя, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність. Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918р.

Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. В Галичині не вистачало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередив в своїх руках.

Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів. Йому вдалося налагодити рух поїздів, відкрив залізнично-технічні курси. 3 січня 1919 р. налагодилася робота пошт.

В секрітаріаті фінансів й торгівлі та промислу не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити «добове» фронтовикам.

Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами і державними пилорамами. Взимку 1919р.йшла заготовка лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.

Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, який був ухвалений 14 квітня 1919р.

Закон вивласнював усі монастирські й церковні землі; посілості, яких власники не обробляли своїми силами та, врешті, всі такі, площа яких перевищувала означену межу, що її мав визначити окремий додатковий закон.

З цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділювати безземельних та малоземельних громадян в такій черзі: волки, які втратили здоров'я у війнах, що їх вела УНР; далі вдови й сироти по померлих внаслідок війни волках; волки-інваліди світової війни 1914-18рр.; сироти і вдови не воєнні; врешті, інші безземельні селяни.

Вивласнені ліси не творили предмету наділів. Вони переходили у власність держави.

Усаділювання землею не могло розпочатися перед закінченням визвольної війни й поверненням додому волків. Постанови щодо способу й часу розділу вивласненої землі, щодо висоти наділу землею, висота його ціни та способу сплати мали бути видані пізніше.

Справу відшкодування дотогочасних власників і орендарів закон відкладав до пізнішого вирішення сейму ЗОУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Без огляду на це вивласнена земля переходила вже по оголошенні закону в завідуванне земельних комісій. До часу введене окремих законів земельні комісії мали залишати в користуванні дотогочасних власників чи орендарів таку площу землі, яка була потрібна для утримання власника і його родини та служби існуючих на землі промислових закладів.

Закон не вирішував негайного розділу вивласнених земель і відкладав до пізнішого вирішення норми наділів. Відкладав також справу відшкодування колишнім власникам вивласнених маєтків і питання оплат за наділи; утворення кредитових установ для фінансування довготермінових низькопроцентних кредитів на таку ціль.

Українська Національна Рада ЗО ухвалою своєї більшості утримувалась перед безвикупним вивласненням і безкоштовним розподілом землі з огляду на міжнародну ситуацію.

З боку селянства, яке виявило довір'я до своєї влади й стало в ряди армії на оборону землі й держави, не було в час того короткого періоду визвольних змагань ЗО УНР випадків порушень чи захоплень майна великої власності, хоч і були спроби чужих агентів провокувати до таких виступів.

Список використаних джерел

1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Історія господарства: Україна і світ: підручник. К., 1995р.

2. Копиленко М., Копиленко О. Забуті реформи: З досвіду економічних перетворень в Україні // Інформація і ринок. 1993р. №1

3. Горкіна Л. До обгрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917-1920рр.. // Економіка України. 1993р. №5

4. Витанович І. Аграрна політика Українських урядів 1917-1920рр.. // Український історик. 1967р. №3-4

5. Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918р. // Український історичний журнал. 1997р. №1

Размещено на Allbest.ru