Франція наприкінці XV століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Посилення королівської влади

франція столітній війна людовік

У 987 р. після смерті короля Людовіка V Ледачого припинилося правління династії Каролінгів. Правителі герцогств і графств обрали нового короля. Ним став представник роду Робертииів граф Гуго Капет. Прізвисько він отримав від назви чернечого капету, який носив як світський абат монастиря св. Мартина. Гуго став родоначальником нової королівської династії Капетінгів (987-1328).

Проте в ті часи наявність королівського титулу не свідчила про справжню силу та владу. Гуго Капет володарював тільки у своєму спадковому домені, що простягався вузькою смугою з півночі на південь і включав міста Париж та Орлеан. Наприкінці X ст. ці землі дедалі частіше починають називати Францією.

За правління третього представника династії Капетінгів короля Генріха І (103,1-1060) трапилася подія, що становить для нас особливий інтерес. Наприкінці 40-х років XI ст. Генріх 1 відправив до великого київського князя Ярослава Мудрого посольство з проханням видати за нього заміж доньку Анну. Прибувши до Франції, Анна написала батькові: «До якої жахливої країни ти мене віддав. Тут звичаї потворні, житла похмурі, церкви жахливі». Генріх І одружився З Анною Ярославною і вона стала королевою Франції. У шлюбі Анна народила трьох синів. Проте стати французьким королем судилося тільки старшому -- Філіпові. У 1059 р., ледве Філіпові минуло 7 літ, як Генріх його коронував і проголосив співправителем. Приблизно через рік після коронації сина Генріх І помер, залишивши опіку над Філіпом його матері Анні Ярослави! До нашого часу збереглись її власноручні підписи на французьких документах.

Саме за правління Філіпа І (1060-1108) поступово починає посилюватися королівська влада. Король вів уперту боротьбу з феодалами, замки яких межували з його володіннями. Син і наступник Філіпа І, відгук Анни Ярославни, король Людовік VI Товстий поклав край свавіллям феодалів на землях свого домену, зруйнувавши їхні замки.

Значний крок в об'єднанні Франції був зроблений за правління Людовіка VII. Завдяки шлюбу з Атьєнорою, єдиною спадкоємицею герцогства Аквітанія, Людовік VII приєднав цю велику іі багату область до своїх володінь. Шлюб, однак, виявився нетривалим. Після розлучення Альєнора вийшла заміж за Генріха Плантагенета, який у 1154 р. став англійським королем. Усі його французькі володіння, що простягалися від Ла-Маншу до Піренеїв, перейшли до Англії. Капетіпги втратили вихід до моря, який вдалося відвоювати Філіпу II Августу (1180-- 1223). Територіальні приєднання Філіпа II збільшили королівський домен майже в і рази. Однак Лквітанія залишилася в руках Плантагенетів.

АКВІТАНІЯ - велика територія на південному заході Франції, розташована між Піренеями і річкою Луарою. Із XIII ст. називаються Гіснь. Південна частина Аквітанії, що складала окреме герцогство, називалася Васкопія. Звідси її пізніша назва Гасконь.

У зв'язку 3 розширенням домену королівська влада мала упорядкувати органи загальнодержавного управління. Верховним органом управління стала Королівська рада. Це була постійна установа, до якої входили наближені до короля феодали і знавці законів. Із Королівської ради виокремився Паризький парламент і фінансове відомство -- Рахункова палата, у минуле поступово відходила васальна служба й запроваджувалася державна.

У сфері внутрішнього управління найважливіші реформи були проведені зусиллями французького короля Людовіка IX Святого (1226 - 1270). Так його звали за глибоку віру в християнські ідеали та прагнення втілювати їх у життя. Передусім король рішуче заборонив міжусобні війни у своєму домені. Королівський суд, центральним органом якого був Паризький парламент, став загальнодержавною установою. Часто король особисто вислуховував скаржників, які шукали справедливості.

Людовік IX виступив організатором Сьомого й Восьмого хрестових походів. Під час Восьмого він і помер від епідемії чуми.

XIV ст. З «Історії Людовіка IX Святого» хроніста Жана де Жуанвіля

Не раз улітку після меси король, обіпершись об дуб, сідав у Вснсенеькому лісі (поблизу Парижа) і наказував присісти біля нього всім, хто бажав поговорити з ним віч-на-віч, а не посередництвом (королівського чиновника). І тоді він питав: «Чи є тут хто-небудь зі скаргою?» І ті, у кого вона була, піднімалися. І тоді він кликав радників і казав одному з них: «Викладіть мені суть справи».

І коли він бачив, що можна щось виправити... то втручався у справу сам. Я бачив якось улітку, як він ішов до паризького саду, одягнений у сорочку з камлоті, камзол без рукавів, шарф з чорної тафти, обвитий довкола шиї, акуратно причесаний, у шапочці з білим павиним пером на голові, для того, щоб вершити суд.

1. Які риси короля найбільше приваблювали Жана де Жуанвіля?

2. Які добрі справи, на думку хроніста, вершив король?

Поступово утверджувалася віра у священне походження королівської влади. Людовік IX почав видавати загальнодержавні закони і запровадив єдину монетну систему. Сучасники вважали правління Людовіка IX земним втіленням біблійних ідеалів справедливості й миру, «золотою добою» спокою та добробуту. 'І"ому король ще за життя став святою людиною в очах своїх підданих. Упродовж його тривалого правління Франція перетворилася па велику європейську країну.

Правління Філіпа IV Красивого

Королівська влада зміцнювалася і за правління Філіпа IV Красивого (1285-1314). Він прагнув розширити свої володіння. Перший шлюб Філіп IV узяв із Жанною, королевою Наварри і графинею де Шампань, у такий спосіб приєднавши ці території до Франції. Головною ж мстою Філіпа було захопити Пень і Гасконь, які все ще належали Англії, а також підпорядкувати своїй владі велике графство Фландрію.

Війська Філіпа IV вторглися у Фландрію, але 1302 р. ополчення фланерських ремісників і селян завдало неочікуваної поразки рицарському війську французького короля в битві під Куртре. За свідченням сучасників, вцілілі французькі рицарі не могли навіть їсти від пережитого страху. Півтисячі позолочених острогів, знятих із взуття вбитих рицарів, на знак перемоги розвісили в місцевому соборі, а тому ця сутичка отримала назву «битва острогів». Французи були змушені покинути Фландрію. Проте згодом Філіп IV зумів встановити владу над Фландрією завдяки шлюбу з Марисю Брабантською і приєднати до свого домену кілька її міст.

Війна з містами Фландрії спонукала Філіпа IV до проведення реформ. Так, було розширено повноваження королівського суду і Паризького парламенту, закладено основи державної податкової системи. Реформування зазнала також армія: феодальне ополчення було замінене найманим військом, бо Філіп IV прагнув створити вірну армію із суворою дисципліною.

Однак реформи та постійні війни з васалами потребували дедалі більших коштів. Тому Філіп IV постійно шукав нові способи отримання грошей, проявляючи при цьому велику винахідливість. Він вдавався до «псування» монети, яке через зменшення в ній вмісту коштовного металу призводило до знецінення і грошей. За це Філіп IV отримав у народі прізвисько «король-фальшивомонетник». Філіп IV також позичав гроші в італійських банкірів, брав податок із священиків, конфісковував майно евреїв-лихварів.

Король заборонив вивозити з королівства до Риму кошти, зібрані як церковна десятина. Це викликало протест у папи Боніфація VIII. Між Філіпом IV і папою розгорівся відкритий конфлікт. Щоб заручитися широкою підтримкою своїх підданих у протистоянні з Римським Папою. Філіп IV у 1302 р. скликав збори представників трьох станів -- духовенства, дворянства і жителів міст. Так у Франції виник орган станового представництва - Генеральні штати. У французьких Генеральних штатах усі три стани, їх скликати лише за ініціативи короля. Генеральні штати не обмежували влади розподілялися на палати й засідали окремо. Палата і першого стану духовенства -- складалася з архієпископів, єпископів, абатів. Палату другого стану -- дворянства презентували середні та дрібні феодали. Герцоги і графи не входили до жодної з палат: на засіданнях штатів вони з'являлися з королем. У третій палаті засідали представники міст. Кожна палата мала лише один голос. Генеральні штати не стали постійно діючим органом короля, а тільки надавали його рішенням всенародного характеру.

Генеральні штати схвалили рішення, згідно з яким церковна десятина мала залишатися у Франції, й зобов'язали Філіпа IV всіляко відстоювати інтереси країни в суперечках із папою. Тому Філіп IV вийшов із конфлікту з папою переможцем.

У1307 р. Філіп IV отримав від папи Климента V згоду на знищення ордену тамплієрів. Як відомо, у XIII ст. тамплієри з дозволу Людовіка IX оселилися у Франції. Володіючи незліченними багатствами, орден часто позичав гроші правителям. Тамплієри вважалися скарбниками церкви, а тому їхній вплив на політику був величезним. Філіп IV, який на той час немало заборгував ордену, не хотів мати в країні таку могутню силу. З іншого боку, він плекав думку про привласнення скарбів тамплієрів. За наказом Філіпа IV, більшість членів ордену, які перебували у Франції, було заарештовано. їх звинуватили в єресі, чаклунстві та корисливості. Слідство тривало сім років. Поставлені в безвихідне становище, після тривалих і жорстоких катувань тамплієри «визнали» свої провини. Орден було ліквідовано, а більша частина його майна перейшла в королівську казну.

Процес над тамплієрами завершився в березні 1314 р. спаленням великого магістра ордену Жака де Молле. За легендою, огорнутий полум'ям Жак де Молле прокляв короля і пану. Він нібито сказав, що смерть забере папу Клемента через 40 днів, а короля -- через рік. «Пророцтво» справдилося швидше: папа помер через 33 дні, а король -- через неповних дев'ять місяців. У пам'яті сучасників Філіп IV Красивий, онук Людовіка Святого, залишився королем, який мав гарну зовнішність та огидну душу.

Початок Столітньої війни

Після смерті Філіпа IV Красивого французький трон протягом 15 років належав трьом його синам. Однак жоден із них не залишив спадкоємців і 1328 р. правління династії Капетінгів припинилося. На трон зійшов представник її молодшої гілки Філіп VI Валуй. Свої претензії на французьку корону висунув також англійський король Едвард III. Він був сином доньки Філіна IV Красивого принцеси Ізабелли, яка вийшла заміж за англійського короля Едварда II. Щоб віднадити Едварда III від зазіхань на трон, французькі вельможі звернулися до «Салічної правди». Це звичаєве право унеможливлювало участь доньки та її нащадків у поділі батькової спадщини.

Династичні претензії Едварда III стали офіційною причиною початку війни між Англією та Францією, яку історики пізніше назвали Столітньою. Вона тривала з перервами впродовж 1337- 1453 рр. Справжні причини цього нескінченного воєнного протистояння були значно глибшими і випливали з давніх англо-французьких суперечок: французькі королі прагнули ліквідувати англійське панування в Гієні, обидві держави бажали володіти Фландрією.

У1337 р. Філіп VI сповістив про приєднання Гієні до свого домену, звинувативши Едварда III в невиконанні васальних зобов'язань. Натомість Едвард III оголосив війну Францій. Однак рішучі дії англійці розпочали в 1340 р., майже знищивши французький флот біля мису Слейс. У цій битві французи втратили 200 суден і двох адміралів. Англійці, за свідченням хроніста, тоді досить зневажливо підняли французів на кпини: «Якщо б Господь дав рибі дар говорити, то вона заговорила б саме французькою, бо з'їла багатенько французів».

Після цієї перемоги англійський король переніс бойові дії на сушу. Його військо захопило Нормандію і вирушило у Фландрію, розраховуючи за її підтримки розпочати наступ на Париж. Основу англійської армії становила добре вишколена наймана піхота, гордістю якої були вправні стрільці-лучники. Зі своїх майже двометрових, але порівняно легких луків вони випускали по шість стріл за хвилину. Ці стріли пробивали рицарський обладунок на відстані близько 200 метрів. Французьке військо вирушило на північний схід, щоб зустріти англійців біля кордонів Фландрії. Майже все французьке військо складалося з розрізнених рицарських загонів, якими командували сеньйори. Французькі найманці-піхотпнці були озброєні арбалетами, що випускали за хвилину не більше чотирьох стріл.

У1346 р. англійська та французька армії зустрілися у великій битві під містечком Кресі. Французькі рицарі загрузли в болоті і стали легкою мішенню для англійських лучників. У битві загинуло 1500 французьких рицарів і лише три англійських. Після перемоги під Кресі англійський король нові свою армію на місто Кале -- важливий порт на північному узбережжі Франції. Його мешканці чинили запеклий опір численному війську ворога. І тільки після 12-місячної облоги англійці заволоділи містом.
Жителі Кале дуже розлютили англійського короля. Він почав вимагати привселюдної страти шести найшановніших городян.

Тільки за цієї умови Едвард III погоджувався не вчиняти в місті розбою та різанини. І шестеро сміливців погодилися прийняти смерть заради спасіння рідного міста. Дружина Едварда III королева Філіпа на колінах вимолила для них пощаду. Та попри це розправа над городянами була жорстокою. їм було наказано швидко покинути місто, яке відразу ж заселялося англійцями. Порт Кале став надійною опорою Англії на континенті.

Становище Франції було критичним. Ситуацію ускладнила ще й епідемія чуми наприкінці 40-х років XIV ст., що забрала життя більшої кількості воїнів, ніж їх загинуло в боях. Восени 1356 р. наступник Філіпа VI французький король Іоанн II Добрий (1350 1364) розпочав битву біля м. Пуатье із сином англійською короля Едварда, якого за колір обладунку прозвали Чорним Принцом. Маючи шанс перемогти, французи знову зазнали поразки і втратили близько 6 тис. воїнів. Король Іоанн 11 Добрий і його молодший син Філіп потрапили в полон до англійців.

Народні повстання

Управління Францією тимчасово перейшло до старшого сина Іоанна II Доброго дофіна Карла. Він вирішив запровадити нові податки для озброєння армії та викупу короля Іоанна ІІ Доброго з полону. Проте Генеральні штати не схвалили це рішення і 1358 р. Париж охопило полум'я повстання. Невдоволених очолив купецький старшина, Парижа Етьєн Марсель. Тим часом на півночі Франції повстали селяни. Серед основних причин повстання -- господарська розруха, збільшення феодальних рент та податків, епідемія чуми, що забрала від третини до половини жителів країни. Дошкуляли селянам також постійні напади й грабунки як з боку англійців, так і з боку найманої французької армії.

XIV ст. Із «Хроніки»- Жана де Венеттапро бідування французького селянства напередодні Жакерії. У цьому 1358 році багато неукріплених селищ перетворило свої церкви у справжні замки, обкопавши їх ровами, встановивши на вежах і дзвіницях військові машини, каміння й балісти, щоб оборонятися віл бріганів (найманих військ) у разі нападу.

Виноградники не оброблялися, поля не засівалися і не оралися, бики і вівці не ХОДИЛИ на пасовища; церкви і будинки повсюди мали сліди пожеж або були купою руїн. Дзвони не закликали до служби Божої, а лише били на сполох, подаючи звістку про ворога, що наближається. Відчайдушне убозтво панувало скрізь, особливо серед селян, бо сеньйори відбирали в них майно та їхнє бідолашне життя.

Хоча кількість уцілілої худоби -- великої та дрібної -- була мізерною, сеньйори все ж вимагали платежів за кожну голову: по 10 солідів за бика, по 4 або 5 за вівцю. Проте вони рідко боронили своїх васалів від наскоків і нападів ворога...

1. Знайдіть у тексті докази зубожіння селян.

2. На що перетворили свої церкви й монастирі селяни?

Наприкінці травня 1358 р. банда найманців намагалася розгромити село в провінції Бовезі. Селяни дали відсіч грабіжникам і вбили декількох рицарів. Після цього вони напали на замок місцевого феодала, який не захистив їх від нападу, і спалили його. Це й стало сигналом до повстання, яке дуже швидко охопило велику територію на півночі Франції. В історію повстання ввійшло під назвою Жакерія (бо селян зневажливо прозивали «Жак-простак»).

Селяни нищили замки, спалювали податкові списки, убивали феодалів та їхні родини. Загальна кількість повсталих сягнула 100 тис. осіб. Рух селян очолив Гійом Каль. Повсталі вірили, що король не знає про їхні лиха й співчуває їм. На прапорах «жаків» було зображено королівський герб -- білу лілію.

У червні 1358 р. повсталі зустрілися з військами короля Наварри Карла Злого, який запропонував їм перемир'я. Повіривши рицарському слову наваррського короля, Гійом Каль з'явився на переговори, де його було підступно схоплено і страчено. Після цього рицарі та найманці раптово напали на селян і знищили їх. Відтак було погашено найбільші вогнища Жакерії.

Подвиг Жанни д'Арк

У 1359 р. вивезений до Лондона Іоанн II Добрий підписав важкий для Франції мирний договір, Згідно з яким віддав майже половину країни Едвардові III та зобов'язався виплатити за себе чималий викуп. Його син дофін Карл відмовився визнати цей договір. Тоді Едвард ІІІ висадився в Кале і повів свої війська на Париж. По дорозі англійці взяли в облог}' місто Реймс, де Едвард III мав намір коронуватися на французький трон. Проте сильний опір жителів Реймса змусив Едварда III відступити і погодитися на нові мирні переговори.

Для французів місто Реймс мало виняткове значення. Адже, за легендами, на місці, де згодом збудували Рейнський кафедральний собор, було охрещено й короновано Хлодвіга. Переказують, ніби під час його коронації білий голуб приніс амфору зі священним єлеєм, який використовували для помазання королів Франції мри сходженні їх на престол. Вважалося, що тільки після церемонії миропомазання влада короля ставала вповні законною в уяві васалів і підданих. Миропомазаний король отримував від єпископа обручку, що символізувала його заручини з Богом і верховну владу над духовенством, а від світських феодалів -- меч і остроги -- ознаки верховного командувача і зверхника рицарства. Для українців кафедральний собор у Реймсі цікавий ще й тим, що в ньому зберігається Євангеліє -- унікальна пам'ятка давньоруської культури, завезена до Франції донькою Ярослава Мудрого -- Анною. Усі французькі королі присягали на цьому Євангелії, крім Генріха IV і Наполеона Бонапарта, які були короновані не в Реймсі.

У 1360 р. в селі Бретиньї дофін Карл підписав новий, не такий гнітючий для Франції, мирний договір із англійським королем. За Англією було визнано право на Гасконь, Гієнь, Пуату та Кале. Французи також гарантували англійцям видачу викупу за Іоанна II Доброго. Водночас Едвард III зрікся претензій на французький трон.

Після укладення миру Іоанна II Доброго під чесне слово короля було відпущено з полону додому. Проте 1364 р., коли у Франції виникли труднощі зі сплатою викупу, король Іоанн II як справжній рицар повернувся до Англії, де через місяць помер. Новим королем Франції став його син дофін Карл. відомий як Карл V Мудрий (1364-1380). Він виявився здібним державцем, який розпочав свої правління з реформ: упорядкував систему збирання податків, запустив у обіг стабільну монету золотий франк, наповнив державну скарбницю, зміцнив дисципліну в армії.

Після смерті Карла V трон перейшов до його 12-річного сина Карла VI (1380-1422). Однак досить швидко в Карла VI стали проявлятися ознаки серйозної психічної хвороби. Часті спалахи люті короля змінювалися періодами повної бездіяльності та байдужості до всього. Народ сприймав хворобу Карла як вияв Божої волі і заклик до терпіння, тому покірно зносив усі біди, зумовлені слабкістю центральної влади.

Безлад у французькій державі спонукав до рішучих дій англійського короля Генріха V Ланкастера, який висадив 30-тисячне військо в гирлі Сени. Англійці вирушили вглиб Нормандії, грабуючи міста й села. Восени 1415 р. в битві при Азенкурі французьке військо було вщент розгромлене. Цікаво, що союзником англійців став також герцог Бургундський, за сприяння якого вони здобули Париж. Тяжкохворий Карл VI у 1420 р. підписав принизливий мир у Труа, який, однак, не припинив війну.

У1428 р. англійці взяли в облогу Орлеан. Французів охопив жах, повсюдно панував хаос. У цей непростий час у військо прибула Жанна д'Арк із села Домремі.

Дотепер походження Жанни оповите таїною. Можливо, вона належала до знатної, але збіднілої рицарської родини, яка за способом життя нагадувала селянську. За іншою версією, Жанна була зведеною сестрою короля Карла VII. Поширеною є думка про те, що дівчина народилася в простій селянській сім'ї. Відомо, що Жанна зростала дуже набожною, виховувалася в дусі християнської моралі. Саме тоді серед зневіреного люду побутували різні легенди та пророцтва, що нещастя Франції може спокутувати чиста, юна, щира душею діва. Вона, мовляв, прийде з дубового гаю. А поселення на кордоні Шампані й Лотарингії, де проживала родина Жанни, дуже нагадувало місцевість, про яку переповідав люд.

Після того, як на рідне село Жанни напали бургундці і жителі змушені були ховатися в довколишніх лісах, у дівчинки почалися видіння, їй вчувалися голоси святих, які закликали її зняти облогу Орлеана, добитися коронації Карла VII в Реймсі, звільнити Париж. Видіння не припинялися, і Жанна поїхала до Карла VII. Король повірив 17-річній дівчині й дозволив разом із військом вирушити на допомогу Орлеану.

На десятий день після прибуття Жанни до міста облогу було знято й англійців розбито. Так сповнилося перше пророцтво. Жанна стала народною героїнею. Згодом французи здобули ряд перемог, які завершилися розгромом англійців у долині Луари. Тоді Жанна запропонувала Карлові VII виступити в похідна Реймс. Увесь шлях, а це 300 км, французька армія пройшла за два тижні. Карл був урочисто коронований у Реймсі. Так здійснилося й друге пророцтво. Після коронації Карл вирішив нагородити Жанну д'Арк. Але особисто для себе вона не прагнула ні почестей, ні нагород. Жанна попросила короля звільнити жителів її рідного села Домремі від податків і повинностей. Карл виконав прохання Жанни і жоден із наступних правителів Франції не наважився позбавити їх нього привілею.

Потім навколо Жанни почали відбуватися дивні речі. Заздрісники та недоброзичливці намагалися посіяти в душі Карла VIІ недовіру до неї. Дівчина кілька разів пропонувала королю прискорити воєнні дії й піти на Париж, але марно.

Тоді Жанна на свій страх і ризик із невеликим загоном відданих людей вирушила на Париж і намагалася взяти місто штурмом, однак зазнала поразки. її трете пророцтво чомусь не збулося. Під час однієї із сутичок Жанну було поранено й вона потрапила в полон до бургундців.

А ті за величезні гроші продали дівчину англійцям. Жанну перевезли до Руану, центру англійських володінь у Франції, і віддали на суд інквізиторів як чаклунку та єретичку. Після року слідства, допитів і тортур ЗО травня 1431 р. її привселюдно спалили на площі в Руані. Прикро, але Карл VII навіть не подумав визволити свою рятівницю. Тільки в XX ст. католицька церква визнала Жанну д'Арк святою.

Завершення Столітньої війни і об'єднання Франції

Смерть Жанни д'Арк, як на те сподівалися англійці, не змінила хід війни. Французькі війська продовжували успішно наступати. Бургундський герцог, усвідомивши безнадійність становища англійців, поспішив примиритися з французьким королем. Уже навесні 1436 р. Карл VII зайняв Париж.

Він став проводити реформи, розпочаті колись Карлом V Мудрим. За підтримки Генеральних штатів Карл VII добився запровадження постійного податку. У реформуванні фінансів королівства значну роль відіграв талановитий банкір Жак Кер.

Завдяки стабілізації фінансового становища країни. Карл VII провів військову реформу. Вона передбачала створення постійної армії, яка перебувала б на державному утриманні. Королівським васалам заборонялося мати озброєні загони. Відтепер війну можна було провадити незалежно від політичних уподобань рицарства.

У 1453 р. французи повністю звільнили від англійців територію своєї країни. Англія зберегла на материку лише порт Кале, який утримувала ще понад сто років. Столітня війна завершилася, хоча мирний договір між Англією та Францією підписаний не був. Франція відстояла свою незалежність. Із війни французи вийшли палкими патріотами своєї держави.

Перемога Франції в Столітній війні створила передумови для завершення її політичного об'єднання. Із цим завданням успішно впорався син і спадкоємець Карла VII король Людовік XI(1461-1483). Це був досвідчений політик і неперевершений дипломат, хоча за натурою підступний інтриган. За вміння загнати своїх противників у глухий кут за допомогою хитрощів і обману Людовіка XI прозвали «світовим павуком». Навіть власного сина Людовік XI повчав: «Хто не вміє хитрувати, той не вміє панувати».

Між Карлом VII і Людовіком XI траплялися конфлікти й непорозуміння. Так, у 1456 р. неслухняний дофін Людовік переховувався в бургундського герцога Філіпа Доброго (батька Карла Сміливого), головного ворога короля Франції. Той щиро тішився, що для розради дофін вибрав саме його. Про це Карл VII якось сказав: «Мій бургундський кузен пригрів лисицю, яка з'їсть його ж курей». Ця фраза, кинута спересердя французьким королем, виявилася на диво пророчою.

Найсильнішим і найнебезпечнішим супротивником Людовіка XI на шляху до об'єднання Франції був його васал герцог Бургундський Карл Сміливий. До володінь останнього належало не тільки герцогство Бургундія, але й Нідерланди та землі вздовж Рейну. За своєю військовою силою та політичним виливом Карл Сміливий нічим не поступався маєтностям короля, а багатством його навіть перевищував. Герцог міг дозволити собі утримувати такий величний двір, який своєю розкішшю не поступався найвишуканішим королівським дворам Європи. Тому цілком закономірно, що він прагнув створити незалежну Бургундську державу. Про свої наміри герцог висловився досить відверто: «Я так люблю Францію, що волів би бачити в ній шістьох правителів замість одного». Тож зрозуміло, що боротьба Людовіка XI з Карлом Сміливим була неминучою.

Слід визнати, що Карл Сміливий був гідним супротивником і спочатку успіх був па його поні. Для посилення власної могутності пихатий герцог звернувся до німецького імператора та запропонував його синові руку єдиної доньки й спадкоємиці Марії.

Одружитися з нею прагнуло чимало чоловіків, зокрема й брат французького короля. Такі наміри не на жарт розгнівали Людовіка XI і він уміло підбурив проти Карла Сміливого його ворогів. Заохочені грошовою підтримкою Людовіка XI, лотарингці та швейцарці оголосили війну герцогові Карлу. В одній із битв 1477 р. бургундська армія була розбита, а Карл Сміливий загинув. Відразу після цього Людовік XI приєднав до своїх володінь графство Пікардію та герцогство Бургундію, а згодом графство Прованс. За правління Людовікового сина короля Карла VIII (1483-1498) до Франції відійшло й герцогство Бретань.

Отже, наприкінці XV ст. об'єднання Франції було практично завершено й вона стала однією з найбільших держав Західної Європи.

1. Покажіть на карті, які французькі землі належали Англії до 1337 р.

2. Чому в битвах у 1346 р. та 1356 р. англійці перемагали?

3. Згадайте 1453 р. Які дві події збігаються в часі?

4. Чому повстання назване Жакерія?

5. Що було приводом для початку Столітньої війни?

6. Назвіть причини Жакерії.

7. Як розлучення Людовіка VII з Альєнорою Аквітанською позначилося на подальшій історії країни?

8. Які верстви населення підтримували королівську владу в боротьбі за об'єднання Франції? Обґрунтуйте.

9. Визначте наслідки Столітньої війни для Англії та Франції.

10. Жан де Жуанвіль пише: «Чи є тут хто-небудь зі скаргою?» Складіть скаргу від імені селянина, феодала, майстра, підмайстра, студента університету тощо.

11. Життя Жанни д'Арк -- подвиг чи диво? Чому населення її підтримало, а король -- ні?

Размещено на Allbest.ru