Французька революція і ідея нації

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Французька революція створила ідею нації

Ця революція знаменувала крах феодалізму. Як з позиції націоналізму ми можемо оцінити цей лад? Перш за все феодальний світ, об'єднаний династичними зв'язками, єдиною церквою та мовою (латиною), не знав поділу на “нації” в сучасному розумінні. Дослідження джерел (напр. “Теорії нації та націоналізму” Г.Касьянова) надають багато варіантів застосування цього терміну при феодалізмі, але жоден не відповідає нашому сучасному визначенню нації. Ці визначення є навіть протилежними до сучасного. Націоналізму при феодальному ладі не було тим більше. Коли взагалі з'явився націоналізм і сучасне поняття нації?

Слово “націоналізм” уперше вжив французький контрреволюційний абат Огюстен Баруель у 1798 р.. У своїх “Мемуарах до історії якобінства”, написаних на еміграції в Лондоні, цей католицький священик називав націоналізмом саме політику якобінців, як апогей Великої французької революції. Він ототожнював “націоналізм” з патріотизмом, народним партикуляризмом і національним егоїзмом, підкреслюючи як негативну рису його виключно революційний характер. Націоналізм, правильно визначений Баруелем як “любов до нації”, замінив, на його думку, “любов до людства в цілому”. Як бачимо, контрреволюціонери переймалися проблемами людства, а не інтересами нації і були відвертими анти-націоналістами. Так само і слово “патріот” в ті часи було синонімом слова “революціонер”, а “монархіст” був антиподом “патріота”. Поняття “шовінізм” як позначення “ксенофобії”, “крайнього націоналізму” або “націоналістичного екстремізму” походить так само від французької революції (Ніколя Шовен - затятий республіканець з комедії ”Триколірна кокарда” 1831 року).

Це звучить неймовірно, якщо порівняти з правоконсервативною локшиною, що її роками вішають на вуха активістам націоналістичного руху! Та насправді все є більш ніж логічно.

Як виглядав феодальний світ на прикладі Франції? Більша частина населення навіть не вважала себе французами, не розмовляла французькою мовою. Ніякої французької нації просто не існувало. В практичному класовому вимірі до “нації” міг належати лише вузький клас феодалів, що складав кілька відсотків від загальної маси населення. Династичні шлюби зробили загальнопоширеною практику, коли народом керував чужинець. Тим більше для феодала іноетнічний, навіть інiорасовий феодал був незрівнянно ближчим і ріднішим, ніж простолюдин з власного етносу. Аристократичний космополітизм і міжрасові шлюби відомі в усьому феодальному світі, в т.ч. в Україні-Русі. Це шлюби з монголоїдними кочовиками (наочним прикладом може бути антропологічна реконструкція голови князя Андрія Боголюбського), це теорія сарматизму в Речі Посполитій, що спричинила полонізацію української шляхти, адже вона начебто мала інакше від народу походження і т.д. Отже всі розмови про нації і націоналізм в часи феодального ладу є не більш як невіглаством або відвертою спекуляцією.

В протилежність до всього цього французька революція принесла ідею національної держави, що стала ідеологічною антитезою феодальної держави. Революційний концепт верховенства нації визначив її волю найголовнішим чинником державної політики. Згідно цій ідеї нація є надкласовою політично-вольовою спільнотою, до якої належать всі громадяни, а не лише панівна верства. Власне в цей спосіб розуміли революціонери демократію. Французька революція проголосила, що національна держава має бути виразником волі та інтересів всього суспільства, а не окремого класу. Відповідно до цієї революційної ідеї з'явилась французька і всі інші європейські нації. Націоналізм почав діяти не лише в теорії, але і на практиці. Революція поширила французьку мову в країні, утворила французьку національну свідомість. Люди, які раніше були бретонцями, провансальцями, гасконцями і т.п. почали вважати себе французами, причетними до єдиної великої нації, незалежно від регіону, етнографічної групи, соціального походження і класової приналежності.

Доводиться чути, що французька революція створила політичну націю - так, ніби існують якісь інші, неполітичні нації. Насправді неполітичним може бути плем'я чи етнос, але неполітичних націй бути не може. Нація збігається з етносом або не збігається, збігається з расою або не збігається, проте вона однаково політична. Нація може будуватись на етнічній чи монорасовій основі, може на поліетнічній чи мультирасовій, але в будь-якому випадку вона є спільнотою політичної волі. Французька нація, народжена революцією, була саме монорасовою спільнотою і у всякому разі не виходила за межі білої раси. Ні про яких “афрофранцузів” тоді не могло бути й мови!

Дивно збирати докази цих очевидних речей, проте доводиться це робити, зважаючи на купу брехні, якою обросла історія французької революції. Отже, перший чорний депутат парламенту Франції був обраний в 1914 році в африканській колонії, тобто через 125 років після революції. Але навіть він не вважався французом. Про той нонсенс, що у французькій літературі почали виступати “чорні французи”, д-р Ростислав Єндик пише з обуренням лише в 1936 році, тобто через 147 років після революції. Пов'язати це неподобство з французькою революцією може лише людина з дуже багатою уявою. Це те саме, що виводити сучасну буржуазну демократію від античних демократичних ідей. Але яке було ставлення до расового питання в часи французької революції?

Просвітницький письменник Шарль Луї де Монтеск'є, який заклав ідейні підвалини революції, писав, що кольорові раси є ближчими до мавп, аніж до людей, тому ідеали свободи та рівності на них не розповсюджуються. Ні про яке реальне зрівняння рас в ті часи не йшлося. Як cкасування рабства в США не означало повної рівності білих і негрів, а поклало початок сегрегації, так і у Франції чорні не стали французами навіть після скасування рабства. При цьому слід зауважити, що міжрасові шлюби були за часів монархії, так наприклад на Гаїті при монархії кількість мулатів і негрів, які не були рабами дорівнювала 20 тисяч осіб, що співпадало з кількістю білих. Отже монархічна влада не надто перешкоджала расовому змішуванню, а також звільненню чорних. Саме монархісти-контрреволюціонери першими дали повні політичні права цим вільним мулатам і неграм в 1791 році, зрівнявши їх з білими. Це на рік раніше ніж відбулось оголошення рівноправності вільних людей різних рас (1792 р., тобто до встановлення якобінської диктатури) і на три роки раніше, ніж республіка встигла випустити декрет про скасування рабства в колоніях (1794 р.). Причому цей декрет проголошував рівноправність рас лише в колоніях, а не у самій Франції і був реально здійснений лише на Гаїті, натомість в інших колоніях рабство існувало при республіці ще до 1848 року. Знаменита “Декларація прав і свобод людини та громадянина” була прийнята в 1789 році, коли ще існувало рабство і, звичайно, висловлені в ній права і свободи не поширювались на кольорові раси, як тоді, так і після скасування рабства в колоніях. Ці факти, сподіваюсь, промовисто свідчать про неможливість існування “афрофранцузів” в ті часи.

Однак не лише політично, але і етнічно французька нація виникла в результаті революції. Малі регіональні етноси Франції на кшталт бретонців не лише не вважали себе французами, але і по факту не належали до французького етносу. Лише централізаторська асиміляційна політика республіки згуртувала населення Франції в єдиний народ, в єдину політичну і етнічну спільноту, яка з тих часів називається нацією.

Прагнення революції промовисто відображають гасла, під якими вона відбувалась. Якщо у контрреволюціонерів гаслом було “За Бога і короля”, то бойовий клич революційної армії був “Слава нації!” - “Vive la Nation!”. З цим кличем брали Бастилію, йшли на Версаль і з ним же революційна армія вела бої з іноземними окупантами, які грабували і ґвалтували Францію під оплески монархістів. Підсумовуючи факти, у нас не лишається сумнівів, що ідеєю нації ми зобов'язані великій французькій революції.

2. Французька революція народна, а не буржуазна

Багато пишуть, що це буржуазна революція. Але чи так це насправді? По-перше, термін “буржуазна революція” найбільше популяризувала радянська історіографія, іменуючи так будь-які революції, щоб відрізнити їх від єдиноправильної, з більшовицької точки зору, жовтневої соціалістичної революції. По-друге, слід розрізняти французьку революцію у вузькому сенсі на прикладі якобінської диктатури і післяреволюційний перебіг подій, який прийнятно пов'язувати з революцією, хоча насправді він став наслідком контрреволюції.

Якобінський клуб на чолі з Максиміліаном Робесп'єром стояв в проводі революції і був головним її виразником. Серед якобінців була представлена революційно-демократична буржуазія, але всупереч багатьом міфам ідеологія клубу не виражала інтересів буржуазії. Насправді логіка якобінської диктатури була повністю підпорядкована революційним ідеям членів клубу, сутність яких вони вбачали в задоволенні інтересів нації. І коли загроза цим інтересам почала проявлятись з боку буржуазії, то революціонери були повні рішучості покінчити з нею не менш жорстоко, аніж з дворянством.

“Пролетаріату немає чого втрачати крім своїх кайданів” - першим сказав не Карл Маркс, а лідер якобінців Жан-Поль Марат. В щоденнику Робесп'єра ми читаємо: “Внутрішні небезпеки витікають від буржуазії; щоб перемогти буржуазію, треба згуртувати народ”. Навряд чи таке міг написати виразник інтересів буржуазії. Таке міг написати лише революційний націоналіст. В тому самому щоденнику Робесп'єр пише, що перед усім стоїть єдина воля нації, і неважливо республіканська вона буде чи монархічна. Але оскільки монархізм є вузько класовим і не визнає націю як надкласову спільноту, то виразником волі нації має бути республіка. Очевидно, що головною цінністю для вождя революції була нація і навіть не форма правління, за яку нібито було зламано стільки списів і пролито так багато крові.

Якобінці боролись проти буржуазної демократії, при якій влада стала належати грошовим мішкам, що було надбанням саме “буржуазної революції” і проти чого рішуче виступали справжні революціонери. В промові 1791 року щодо виборчого права Робесп'єр сказав:

“Хіба для того, щоб потрапити під ярмо грошової аристократії, народ зламав ярмо аристократії феодальної?Настав час заявити, що система виборів, проти якої ми боремося, виключає дев'ять десятих нації… Така в дійсності природа цієї установки, що ґрунтується на абсурдних суперечностях, які приймають багатство за міру прав громадянина”.

Також в революційному русі були фракції, значно лівіші і значно радикальніші за позицію Робесп'єра, який в якобінському клубі вважався центристом. Якщо якобінці об'єднували революційну буржуазію з робітниками і селянами, то наприклад фракція “скажених” складалась виключно з трудящих і висувала на той час радикальні вимоги фіксації цін, смертної кари за спекуляцію, революційного терору, люстрації, централізації економіки, експропріації землі з передачею трудящим тощо. Політичну лінію “cкажених” продовжила ліва фракція якобінців під проводом Ебера. Не буду заглиблюватись в наступні деталі, але всі факти переконливо свідчать про антибуржуазні тенденції французької революції. Французьких революціонерів можна вважати не просто націоналістами, але і справжнім прообразом національних соціалістів.

Було видно яким радикальним шляхом йде якобінська диктатура, і що наступною жертвою революційного терору впаде буржуазія, тому даний клас не міг за цим просто спостерігати. Тоді буржуазія об'єдналась із залишками дворянства і влаштувала контрреволюційний переворот 9 числа місяця термідора за республіканським календарем. Саме після термідору, коли всіх полум'яних революціонерів відправили на гільйотину, встановилось панування великої буржуазії, саме тоді почалась ера капіталізму, в повній протилежності до ідей революції.

Отже, як вдало зазначив Фрідріх Енгельс, революція “після 9 термідора була задушена жадібною буржуазією”.

3. Французька революція і “жидомасонський” міф

З питанням буржуазії тісно пов'язане жидівське питання. Революції закидають, що її лідери були не лише буржуа, але також “масонами”, “жидами” чи то “жидомасонами”. Стверджують, що революція провела емансипацію іудаїзму і здійснила всілякі жидомасонські змови. Не зайвим буде розвінчати цей міф. По-перше, серед лідерів революції не було осіб жидівського походження. І не існує жодних доказів які б виявили хоч одну таку особу серед провідних революціонерів. По-друге, до різноманітних масонських лож в ті часи входила більшість освічених людей. Це не означає, що вони всі здійснювали якісь змови. Приміром, засновник українського націоналістичного руху Микола Міхновський теж був членом таємної організації. По-третє, іудейська діаспора безперешкодно процвітала у Франції і при “старому режимі”. Хрещені жиди отримували всі права, а дворянство і сам король часто опинялись боржниками жидівських спекулянтів. По-четверте, повну емансипацію жидів проти інтересів суспільства провели саме контрреволюціонери після термідоріанського перевороту. Це зробили ті самі люди, які потім реставрували монархію. Революціонери натомість передбачали звільнення суспільства від жидів шляхом їх емансипації через знищення іудаїзму. Якобінці передбачали знищити іудаїзм як релігію і надати жидам громадянські права за умови їх асиміляції. Але і це була лише теорія. На практиці революціонери так і не провели повної емансипації. Проте почали робити кроки зі знищення іудаїзму. Дослідник єврейської історії Олександр Тихомиров пише, що рядові якобінці “вривались інколи в синагоги, знищуючи Тору і книги, а до 1794 року і згори поставили питання про знищення єврейства. Тут, однак євреїв врятував 9 термідора 1794 року”. Виходить, саме контрреволюція врятувала і урівняла жидів з французами.

Втім, не зовсім вірною є теза, що їх врятував термідор. Вони і самі доклали зусиль до свого порятунку, адже мали безпосереднє відношення до цього перевороту, організованого контрреволюційною буржуазією, серед якої були особи близькосхідного походження. Отже, якщо і була здійснена якась “жидомасонська змова” в ті часи, то вона була контрреволюційна, після чого цей народ отримав довгоочікувану емансипацію і зберіг у цілісності свою релігію. Напередодні перевороту Робесп'єр відкрито заявляв про цю змову і загрозу з боку чужинців, які видають себе за французів:

“Я не вірю цим чужинцям, чиї обличчя покриті маскою патріотизму і хто намагається здаватись більшими республіканцями, ніж ми самі… вони агенти іноземної сили… Ці агенти повинні бути знищені, незважаючи на їх артистичне віроломство і маски, які вони завжди носять. (…) Є безпринципна кліка, спрямована на руйнування, чиїх керцівників ми не змогли розкрити”.

Після цих промов стався буржуазний заколот і Робесп'єра відправили на гільйотину.

4. Французька революція і релігія

Революції закидають атеїстичний, антирелігійний характер. З'ясуємо, чи це правда. Серед революціонерів, звісно, були атеїсти, але атеїзм не був загальноприйнятим, і врешті-решт атеїсти були усунені від будь-якого впливу. Серед провідних лідерів революції було чимало священників, які звичайно не могли бути атеїстами або якимось чином миритись з атеїзмом. Радикально ліву антибуржуазну фракцію революції (“скажених”) очолював священик Жак Ру. Гарним прикладом є легендарний монах Дюкенуа, один з “останніх якобінців”. Коли контрреволюціонери винесли йому смертний вирок, то він не став чекати виконання, вбивши себе ножем.

Робесп'єр робив чисельні промови проти атеїстів. Він і Дантон постановили заборонити всі дії, спрямовані проти свободи богослужіння. Потім атеїсти на чолі з Клотцем були вигнані з якобінського клубу. В розпал якобінського терору католицьке богослужіння продовжувалось, в соборі Notre-Dame католики молились за Робесп'єра, а революційна цензура суворо слідкувала за всіма атеїстичними творами і нападками на церкву.

Революціонерів звинувачують у вбивствах і ув'язненнях священників. Але це було зумовлено не релігійними причинами. Репресували лише тих, хто відмовився присягнути нації. Священикам це забороняв робити Папа Римський, хоча в ХХ столітті присяга на вірність нації не викликала в Святого престолу жодних заперечень. А під час французької революції кожен священик міг зробити свій вибір. Так само революціонери репресували дворян, які відмовлялись присягнути нації. Слід наголосити, що це була лише формальна присяга нації, а не якомусь революційному органу влади. Проте, деякі священики і дворяни відмовлялися це зробити, демонструючи свою зневагу до нації і лояльність до іноземних сил, що вели бойові дії проти республіки. Це при тому що сам король підписав присягу нації… Чи не по заслугах отримували люди, які так зневажали націю, що відмовились скласти присягу на вірність їй?

5. Соціальна революція

Багато пересудів існує навколо соціальних ідей революції. Гасло “свобода, рівність, братерство”, яке мало також іншу варіацію (“Батьківщина, рівність, свобода” (“Patrie. Egalite. Liberte”), консерватори завжди тлумачать як щось погане. Звичайно, ці ідеали спотворила буржуазна демократія, але не слід забувати, що вона була встановлена контрреволюціонерами внаслідок термідоріанського перевороту. А в часи революції зміст цього гасла повністю відповідав націоналізму. Соціальну сутність даного гасла добре висловив Дантон у промові на своєму судовому процесі. Він підкреслив як величезне досягнення, що революція нарешті скасувала привілеї, які людина може отримувати від народження і зберігати довічно, утискаючи за допомогою цього інших представників власного народу. В нинішні часи ця ідея здається нам сама собою зрозумілою. Але саме французька революція проклала шлях до сучасних ідей соціальної справедливості, досягнути якої неможливо без прагнення до свободи, рівності і братерства. Ця ідея дала соціальні підстави націоналізму, згідно якому всі члени нації є вільними, рівноправними людьми, братами по духу та крові, які народжуються з рівними можливостями. Дані ідеї також стали підґрунтям для появи ідеології соціалізму, адже без них він був би неможливим, як і націоналізм. Здійсненню цих ідей нам сьогодні заважає лише капіталістична система, а сама ідея соціальної справедливості не піддається сумніву. Проте до французької революції ці елементарні права людини і нації не були ніде визнані чи закріплені. Тільки в порівнянні можна зрозуміти значення цієї революції. Те, що зараз довкола нас не холопи і не смерди, а громадяни - це заслуга французької революції. Ми громадяни поганої держави, але ніхто не може заперечити наших прав. І цьому ми теж завдячуємо не в останню чергу французькій революції.

6. Французька революція заклала революційні традиції

французький революція націоналізм вандея

Якобінська диктатура, як апогей французької революції, заклала революційні традиції, що відігравали велику роль в революційних рухах протягом наступних століть включно до наших днів. Це методологія революції, революційний терор, диктатура однієї партії, централізація, етатизм і багато інших складових, властивих радикальним напрямкам націоналізму і соціалізму, зокрема рухам т.зв. “генеричного фашизму”.

7. Вандея як антинаціональний бунт

На початку я вже казав, що контрреволюціонери були антинаціоналістами і антипатріотами. Це мало не лише ідейне, але і практичне вираження. Незрозуміле захоплення у деяких націоналістів викликає монархічний рух шуанів, повстання у Вандеї тощо. Адже відомо, що цей рух фінансувався і всіляко підтримувався Британією та іншими країнами, цілком ворожими до Франції. Підривна діяльність шуанів продовжувалась і після термідору, що добре свідчить про антинаціональний характер діяльності повстанців, які продовжували боротьбу вже незалежно від того, хто знаходився при владі.

Уявіть собі, що ми проводимо націоналістичну революцію, а на сході України за допомогою Росії раптом підіймає бунт якась Донецька республіка. Чи є для націоналістів привід захоплюватись таким? Хіба що у російських. А ми начебто розглядаємо Францію і французькі національні інтереси, проти яких і діяв антифранцузький рух шуанів в інтересах інших країн.

8. Націоналізм проти феодалізму

Як ставляться націоналістичні ідеологи до Французької революції? Недавно один товариш вказав мені на “14 тез німецької революції” Отто Штрассера, де він пише, що французька революція - це тріумф лібералізму, і вона має бути відкинута. Але знову не береться до уваги, що як в цьому, так і в більшості інших подібних випадків мається на увазі французька революція в широкому значенні, тобто з подальшим постякобінським періодом. Але у вузькому сенсі революція скінчилась термідоріанським переворотом. Звичайно, про ці нюанси не йдеться в націоналістичних ідеологів. І антикапіталістична риторика революційного націоналізму не означає анінайменшого повернення до “cтарого режиму” і взагалі до будь-яких елементів феодалізму. Щоб зрозуміти це, досить почитати програмні документи українського націоналізму, німецького націонал-соціалізму, італійського фашизму та інших націоналістичних і соціалістичних рухів. Все старе, в т.ч. феодальний соціалізм, померло разом із феодальним ладом і не підлягає реставрації. Те, що боротьба з лібералізмом не означає повернення в минуле чітко описав Муссоліні в “Доктрині фашизму”:

“Фашистське заперечення демократії, лібералізму не дає, однак, права думати, що фашизм бажає відсунути світ до часу, що передував 1789 року, який вважається початком демо-ліберального століття.

Немає повернення до минулого! Фашистська доктрина не обирала своїм пророком де Местра. Монархічний абсолютизм віджив своє, і також, напевно будь-яка теократія. Так віджили свій вік феодальні привілеї і розділення на «замкнуті» касти, що не сполучаються між собою”.

9. “Революція нордичної раси” або факти проти міфів

“Я вважаю якобінців соціал-націоналістами” - ця приголомшлива заява товариша викликала в мене глибоке зацікавлення французькою революцією. У правих ідеологів доводилось читати про неї лише негатив і ця теза змусила мене звернутися до різних джерел, серед яких й найбільш авторитетні в цій галузі, зокрема “Французька революція” Томаса Карлейля і “Велика французька революція” Альберта Манфреда. Виникло бажання самому оцінити революцію виключно з позиції фактів, а не висновків заангажованих письменників.

Цікавість до теми підігрівали незвичайні висловлювання на кшталт того, що пише про французьку революцію видатний російський філософ Микола Бердяєв:

“…націоналізм французький походить від французької революції, від ідеї верховенства нації. Стара монархічна і аристократична Франція не знала націоналізму в тому сенсі, як він склався в XIX і XX століттях”.

…або того, що каже видатний французький письменник Франсуа Рене де Шатобріан:

“…республіканська форма правління докорінно змінила вдачу французів. Французи перетворились на патріотів і воїнів за свободу”.

Про революцію ходить багато абсурдних міфів. Широко поширені казки про те, що революціонери з наказу таємничих жидомасонів убивали людей за світлий колір волосся і очей, тому що така пігментація більше поширена серед дворян. Люди начебто через це фарбували волосся, бо боялися за своє життя і тому подібна маячня. Справа не лише в тому, що немає ніяких свідчень про це, але і з суто статистичних даних це нереально, бо серед північних французів як тоді, так і зараз чимало світлопігментованих людей в усіх верствах населення. Крім того, це означало б, що самі лідери революції повинні були вбити себе першими, адже вони майже всі були блондинами. Відомий французький соціал-дарвініст і один з початківців расової теорії Жорж Ваше де Лапуж називав велику французьку революцію “революцією нордичної раси” і писав, що “на чолі великої французької революції переважно стояли довгоголові блондини”. Відтак бачимо, що расово-антропологічні страшилки про французьку революцію є не більше, ніж міфом.

Дехто також стверджує, що повстання чорних рабів на Гаїті викликане і підтримане французькою революцією. Це не більше, ніж фантазія: революціонери не надавали ніякої підтримки повсталим, хоча і могли б це зробити всупереч гаїтянським монархістам. А пізніше республіка сама вислала армію приборкувати повсталих негрів.

Також можна прочитати і почути, що революціонери начебто знищили третину населення Франції. Це безсоромна брехня. За найвищими цифрами підрахунків Луї-Марі Прюдома в книжці “Загальна і неупереджена історія революції” жертви революції і подій пов'язаних з нею (в т.ч. “революційних війн” проти всієї Європи) склали близько 500 тис., тобто 2% від 25 мільйонного населення Франції. Хоча і ця цифра є явним перебільшенням.

Звичайно - був революційний терор, звичайно він був жорстоким. Але він не потребує виправдання. Велика французька революція - це соціальна і націоналістична революція. А така революція завжди права. І вона права не тому, що правильною є кожна її дія, а тому що правильна її кінцева мета.

Размещено на Allbest.ru