Історія України. Соціально-політичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України “КПІ”

Факультет соціології. Кафедра історії

Історія України

(Соціально-політичні аспекти)

Навчальний посібник

Загальна редакція Б.П. Ковальського

Частина І

Київ 2003

Історія України. Соціально-політичні аспекти.

Навчальний посібник для вищих закладів освіти

ІІІ- ІV рівнів акредитації. 2003 рік.

Загальна редакція Б.П. Ковальського

Колектив авторів. Професори: Б.П. Ковальський, Ю.А. Горбань,

О.Д. Зубалій; доценти: О.С. Білявська, С.Ю. Боєва, Т.Ю. Горбань,

В.В. Кукса, Ш.Ш. Рамазанов, Шевчук Т.Ю. підготовчі матеріали к.і.н.

А.Г. Ліпкан.

У посібнику розглядаються проблеми етнополітичного контексту історії України. Пропонуються аспекти формування та розвитку історично-етнографічних регіонів України, особливості етнополітики в різних періодах життя українського народу, історичні процеси міграційних та еміграційних явищ українців, аспекти етнополітичного життя новітнього періоду в історії України.

Курс подається за модульною схемою.

Рекомендовано до друку Вченою радою факультету соціології НТУУ “КПІ”. Розроблено на основі програми курсу затвердженою МОНУ.

ISBN Кафедра історії НТУУ “КПІ”

Національно технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Факультет соціології

Кафедра історії

Програма затверджена кафедрою історії

Протокол № 7 від 6 березня 2002 н.р.

Зав. кафедрою Ковальський Б.П.

Програма курсу “Історія України”

Соціально-політичні аспекти

Для студентів бакалаврського циклу «НТУУ «КПІ»

на 2003-2004 н.р.

Програма розроблена у відповідності з наказом МОН України від 18.02.1994р. № 1/9-18 «Про розробку освітньо-професійних програм вищої освіти за відповідним професійним спрямуванням», наказом по НТУУ «КПІ» від 01.02.2002р. № 1-15

«Про планування навчального

Затверджено процесу та підготовку підрозділів

Радою факультету університету до нового 2002-2003

соціології протокол № 3 навчального року», методичних

від 11.04.2003р. рекомендацій Методичної ради

Голова ради проф. Новиков Б.В. університету від 21.12.2000р.

Київ, НТУУ «КПІ», 2003 р.

Вступ

Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в гуманізації діяльності людини. Історіософські концепції щодо формування та розвитку українського етносу.

Предмет, завдання, методологічні принципи, джерела вивчення історії України як науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність, діяльність в соціально-політичній, інших сферах з давніх часів до сьогодення. Еволюція концепцій та історіографії основних проблем курсу, його наукова періодизація. Значення вивчення історії України для підготовки майбутніх спеціалістів, її місце і роль в гуманізації діяльності людини. Оволодіння курсом дозволить молодому професіоналу спиратись на загальнолюдські цінності, творчо опрацювати і критично переосмислити багатство світового історичного досвіду та засвоїти його уроки, виробити на цій основі власні переконання, громадську позицію, здобути навички і вміння, необхідні для практичної діяльності.

Історіографія проблеми генезису українського народу. Становлення української нації. Початок людської цивілізації на території України. Пращури сучасних українців. Поняття народність, народ, нація, етногенез. Наша передісторія: трипільська доба, післятрипільська доба, скіфо-сарматська доба, слов'янська доба.

Теорія походження слов'ян та історіографія проблеми генезису українського народу. Проблема “прабатьківщини” слов'ян в історичній науці. Український народ - автохтон на своїй землі. Основні концепції, підходи щодо формування та розвитку українського етносу.

Фази розвитку українського народу, становлення української нації. Давньоруська народність - ідеологічний міф. Основні періоди формування українського народу. Перша згадка назви “Україна”. Нація - вища форма розвитку етносу. Співвідношення народу і нації. Труднощі “відродження” і становлення української нації.

Модуль І. Етнополітичний контекст української історії

Формування та розвиток історико-етнографічних регіонів України.

Етнополітика як наука і навчальний предмет, її взаємозв'язок з історією та їх взаємовплив. Основні поняття та категорії етнополітики. Суб'єкти і об'єкти етнополітики. Політична правосуб'єктність як визначальний критерій в етнополітичних відносинах в історичній ретроспективі.

Регіони як об'єкт вивчення: Буковина, Волинь, Галичина, Закарпаття, Слобожанщина. Особливості формування етнонаціональної структури Південноукраїнського регіону. Поняття “історико-етнографічний регіон” в історичному контексті. Критерії етнічної приналежності. Причини дезінтегративних процесів в українському суспільстві та формування історико-етнографічних регіонів.

Обумовленість та форми проявів етнокультурних особливостей українців в етнорегіональному вимірі. Етнокультурні регіони як об'єкти етнополітики держав, у складі яких вони знаходились.

Етнополітика та її особливості в різні періоди життя українського народу. Історичні аспекти, найбільш характерні риси спілкування між собою, в рамках держави чисельних етносів в Україні.

Природно-географічні та історичні умови формування етнічної території української народності в період феодалізму. Проблеми етнічного походження Київської Русі. Етнічна структура Давньоруської держави. Концепції полі- та моноетнічності давньоруської народності. Міжетнічна толерантність в Київській Русі. Причини та суть етнополітичного конфлікту з єврейською общиною. Етнічний фактор в суспільно-політичному житті Галицько-Волинської держави. Етапи історії формування української народності. Назви етнічної території та населення України.

Особливості литовської експансії на українські землі: етнополітичні виміри. Міжетнічні процеси в контексті польсько-литовських уній. Етнополітика Речі Посполитої. Проблеми польських та українсько-єврейських стосунків. Полонізація української еліти. Релігійна унія: взаємовплив релігійних та етнічних процесів.

Етнополітика козацько-гетьманської держави. Посилення “російського фактору”. Обмеження та остаточна ліквідація автономії України: етнополітичний аспект. Етнополітичні процеси на Правобережжі.

Етнополітичний фактор в умовах інкорпорації українських земель до складу Російської імперії. Український національне піднесення кінця XVIII - початку ХХ ст. Етнополітичні засади Австрійської імперії. Українсько-польська конфронтація. Національні процеси в середовищі українців Східної Галичини. Міжетнічні стосунки на Буковині та Закарпатті.

Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців.

Еміграція як соціально-економічне і політичне явище. Причини еміграції. Початок імміграційних явищ в Україні. Перші українські іммігранти. Східна імміграція. Початок, розвиток. Розселення українців на території Російської імперії.

Еміграція українців до країн західної Європи. Перша хвиля: еміграція українців до 1914 року. Друга хвиля: у міжвоєнний період. Третя хвиля: друга світова війна та “переміщення особи”. Четверта хвиля: Україна в період незалежності. Розселення українців в сучасному світі. Масова українська еміграція.

Східна українська діаспора. Західна українська діаспора. Необхідність активізації українства для розбудови власної держави.

Внесок українців у політику, науку, культуру, мистецтво, господарське життя, церкву, в державах, де вони проживають.

Українська діаспора сьогодні та Україна. Національна програма “Закордонне українство” на період до 2005 року.

Всесвітній форум українців 2003 року - вагомий консолідуючий чинник різних гілок українського етносу.

Етнополітичні аспекти української історії новітнього періоду.

Національна революція 1917-1918рр. Створення Центральної ради, етнополітичний фактор її діяльності. (І, ІІ, ІІІ та IV універсали).

Етнополітичні аспекти політики у часи Гетьманату, Директорії. Міжетнічні конфлікти у національно-визвольному русі на Західноукраїнських землях у період 1918-1920рр. Етнічний фактор у політиці Радянської влади на Україні 1917-1920рр.

Національно-державне будівництво. Входження України до СРСР. Проблеми вирішення взаємних стосунків між різними етнічними спільнотами у часи українізації та коренізації. Обмеження національних прав у період 30-х років української республіки в процесі створення адміністративно-бюрократичної системи в СРСР. Західноукраїнські землі в 20-30-х роках. Режим соціального і національного гноблення в Галичині, Буковині, Закарпатті. Розвиток національно-визвольного руху.

Етнополітичні проблеми в Україні періоду Другої світової та Великої Вітчизняної воєн. Боротьба українського народу за своє виживання та звільнення.

Посилення русифікації за часів тоталітарного режиму, роль дисидентства у національно-визвольному русі в період кризи Радянської системи.

Етнополітичний фактор в умовах розбудови української незалежної держави. Задоволення національно-мовних і культурних потреб усіх етносів в Україні. Роль засобів масової інформації, повернення незаконно депортованих народів та проблеми відродження їх культури. Нелегальна міграція. Проблеми біженців.

Модуль ІІ. Історичний поступ української держави

Основні закономірності, суть і наслідки початкових етапів державотворення. Слов'янська держава Київська Русь. Козацько-гетьманська держава.

Концепції державності в українській історико-політичній науці. Історико-психологічні особливості формування української державності і права. Становлення і розвиток суспільних зв'язків в Україні в додержавний період: родини, роду, племені, полісів, союзів полісів і племен. Полісна організація суспільства представників Трипільської, Середньостогівської та інших культур. Виникнення першопочатків держави в Україні в ІV-І тисячоліттях до н.е. характерні закономірності і особливості. Військова демократія як особлива форма організації суспільства.

Скіфо-сарматська держави: суспільний і державний лад, політико-адміністративний устрій. Характерні риси і особливості для народів скіфської держави. Грецькі і римські впливи на розвиток української державності в скіфський період. Міграційні процеси народів на території України в першій половині І тисячоліття н. е.

Слов'янський період розвитку української державності. Держава антів, готів, дулібів та ін. Особливості їх суспільного і державного ладу. Відродження військової демократії як переддержавного типу організації суспільства. Утворення держави Русів і етапи її розвитку. Суспільна і державна організація Київської Русі. Становлення феодальних відносин. Феодальна і політична роздробленість держави Русів. Утворення нових держав: Галицько-Волинського, Київського, Переяславського, Чернігівського та інших князівств. Завоювання українських земель татаро-монголами та їх вплив на державний лад українських князівств у другій половині XIII ст.

Литовсько-польський період в українській історії державотворення. Спільна боротьба українського і литовського народів проти татаро-монголів. Включення земель Південно-Західної Русі до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої Польської. Соціально-політична організація українського суспільства в XIV-XVI ст. Політико-адміністративна залежність історично українських територій від ряду інших європейських держав.

Боротьба українського народу проти поневолювачів. Виникнення козацтва. Запорозька Січ: суспільно-політичний лад. Утворення української держави - Війська Запорозького під проводом Б.Хмельницького, її державно-політична і соціально-економічна організація. Занепад і ліквідація козацько-гетьманської держави в другій половині XVIII ст. Причини і наслідки.

Історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної України. Еволюція українського державотворення в 1917-1920рр.

Українці в період демократичної 1917р. революції в Російській імперії.

Лютнева революція в Україні. Розгортання національно-визвольного руху. Створення і діяльність української Центральної Ради. Всеукраїнський Національний Конгрес. Селянські, військові та робітничі рухи. Прийняття Центральною Радою І та ІІ універсалів.

Українська народна республіка. Жовтневі події в Україні. Проголошення УНР (листопад 1917-квітень 1918рр.). Політика Центральної Ради М. Грушевський, В. Винниченко, С. Єфремов. Війни Радянської Росії проти УНР. Встановлення Радянської влади в Україні. Проголошення незалежності України. Брестська угода. Перебування німецько-австрійських військ в Україні. Ліквідація УНР.

Українська держава на чолі з Павлом Скоропадським (квітень-грудень 1918р.) Державний переворот 29 квітня 1918 року. Методи і стратегія державного будівництва, внутрішня та зовнішня політика Павла Скоропадського. Боротьба проти гетьманського режиму.

Боротьба за владу в Україні в 1919 році. Директорія. Встановлення УНР, її державна система. Політика Директорії. Акт соборності України. Друга війна РСФРР проти УНР. УСРР і політика воєнного комунізму. Боротьба проти армії генерала Денікіна.

Заключний етап громадянської війни в Україні (кінець 1919-1921рр.)

Встановлення Радянської влади в Україні. Зміни в політиці більшовиків. Становище УНР. Україна в радянсько-польській війні. Розгром військ Врангеля. Останні спроби збройної боротьби проти більшовицької влади, їх поразка.

Західноукраїнські землі в 1917-1918рр. Розвал Австро-Угорської імперії. Становище східної Галичини. Західноукраїнська Народна Республіка. ЗУНР після Акту Злуки з УНР. Буковина, Закарпаття. Окупація Західноукраїнських земель Польщею, ліквідація державотворчих здобутків українців.

Основні наслідки боротьби українського народу за національно-державне відродження в період 1917-1920рр.

Державотворчі процеси в Україні в радянський період, їх історичне місце.

Процес формування та становлення радянської держави в Україні 1917- 1920рр. Прийняття ІІІ Всеукраїнським з'їздом Рад першої Конституції УСРР. Національно-державне будівництво в 20-ті роки. Утворення союзу РСР та входження до нього України. Союзний договір від 30 грудня 1922р., його політична оцінка. Х. Раковський, Г. Петровський, М. Скрипник. Конституція СРСР від 31 січня 1924р., права і реальний стан національних республік. Утворення в жовтні 1924р. в складі УСРР Молдавської автономії.

Реформування адміністративно-територіального устрою УСРР в другій половині 20-х - першій половині 30-х років. Перенесення столиці з Харкова до Києва в січні 1934р. Прийняття нової Конституції УРСР в 1937р. Вступ Червоної армії на Західноукраїнські землі у вересні 1939р. Їх возз'єднання з Радянською Україною.

Велика Вітчизняна війна. Вимушені зміни в державній системі СРСР. УРСР на першому етапі війни. Проголошення ОУН С. Бандери 30 червня 1941р. самостійної України. Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Визволення України Червоною армією. Роль УРСР в остаточному розгромі фашистської Німеччини та її союзників. Українська РСР - один із засновників ООН (26 червня 1945р.).

Подальше об'єднання історично українських земель в складі УРСР. Радянсько-чехословацький договір про входження Закарпаття в УРСР. Перехід в лютому 1954р. Кримської області із складу РСФСР до України. Перебудова державних, партійних органів республіки у зв'язку з переходом до умов мирного часу. Діяльність М. Хрущова. Зміни в державницькому житті СРСР, УРСР після смерті Й. Сталіна. Демократизація взаємин між союзними і республіканськими органами влади. Реформації систем управління 1957-1964рр.

Причини та суть кризових явищ в радянському суспільстві 70-80-х рр. Конституція УРСР 1978р. Діяльність В.В. Щербицького. “Перебудова” в аспектах організації загальносоюзного та республіканського управління. Вибори до Рад УРСР в березні 1990р. Спроби демократичного оновлення на ХХVІІІ з'їзді КП України. Прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Еволюція, закономірність, ефективність розвитку державності України в умовах її суверенітету (кінець ХХ - початок ХХІ).

Основні проблеми національно-державного відродження суверенної України на початку 90-х років хист. Події серпня-вересня 1991р.. Прийняття Верховною Радою 24 серпня 1991р. Акту проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991р. та вибори президента України. Розбудова основ та структур української держави. Об'єктивні умови і суб'єктивні фактори історично значимого оновлення. Відновлення статусу Кримської АРСР 21.02.1991р.

Подальші кроки в державному будівництві України. Завершення формування трьох гілок влади в державі. Адміністративно-управлінська реформа. Прийняття 28 червня 1996р. Конституції України. Завершення в жовтні 1996р. формування Конституційного суду.

Затвердження ВР України Гімну, Прапора і малого Герба держави в січні-лютому 1992р. прийняття закону “Про місцеве самоврядування в Україні” (21.05.1997р.).

Проведення позачергових та чергових виборів до ВР України та президента (1994, 1998, 1999, 2002рр.). Удосконалення системи та методів діяльності законодавчих, виконавчих та судової систем влади на рубежі ХХ-ХХІ століть.

Реформування збройних сил України. Міжнародне співробітництво Міністерства ЗСУ. Підписання в липні 1997р. “Хартії” про партнерство між Україною і НАТО.

Основи зовнішньополітичної діяльності української держави. Україна один з фундаторів СНД. Участь в міжнародних, міждержавних організаціях і структурах. Прийняття України у вересні 1995р. до ПАРЄ. Зовнішня і внутрішня політика держави у співвідношенні та взаємодії.

Активізація процесу політичного реформування української держави на початку ХХІ століття. Намагання конституційного оновлення України на засадах парламентсько-президентської республіки.

“Україна і світ: геополітичні фактори, зовнішньополітичні орієнтації в історичній ретроспективі”.

Актуальність проблематики. Основні поняття і термінологія (геополітика та її складові, українська еліта, національна ідея, національні інтереси, суверенітет тощо).

Стародавні історичні процеси на землях сучасної України і формування проти української автономовної території. Між Європою та Азією. Україна та її сусіди. Зовнішньополітичні орієнтації як чинники політичної боротьби в Україні. Історична ритміка української еліти. Головні фактори і причини геополітичних орієнтацій на етапах української державності. Пріоритети зовнішньої політики України в контексті геополітичного розвитку часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Геополітичні тенденції стосовно України в ХІV-ХVІІІ століттях.

Особливості політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського. Місце та роль української шляхти в Речі Посполитій. Українська геополітика часів козацько-гетьманської держави. Місце України в міжнародних відносинах Європи періоду правління Богдана Хмельницького. Польща і українські землі. Україна і Росія у другій половині ХVII-XVIII ст. Остаточна ліквідація козацької державності (1708-1783рр.).

Геополітичне бачення України в програмних документах декабристів та Кирило-Мефодіївського товариства.

Відновлення Української держави в програмах українських політичних партій кінця ХІХ-поч. ХХ ст. Геополітичне становище України на межі ХІХ-ХХ ст. Українське питання в Першій світовій війні. Геополітичні зміни у післявоєнний період.

Українська революція 1917-1920рр.: здобутки і втрати в державотворчій боротьбі. Аналіз головних факторів та причини різної зовнішньополітичної орієнтації українських політичних сил цього періоду. Підсумок процесу перерозподілу українських етнічних земель у складі сусідніх держав.

Українська радянська держава: обмеження суверенітету та правосуб'єктності українського народу на міжнародній арені. Геополітичні сюжети в українській суспільній думці першої половини ХХ ст. Україна в геополітичному європейському інтер'єрі кінця ХХ ст.

Геополітичне самовизначення України (1991-2003рр.). Україна у зарубіжних доктринах та стратегіях кінця ХХ ст. Місце і роль України в світовому геополітичному просторі. Вплив США і Росії на українську зовнішню політику в контексті геополітичної інтеграції в Євразії. Фактор сили в сучасному світі і їх бачення Україною. Зовнішньополітична орієнтація держави на початку ХХІ ст. Головні проблеми України у сучасних геополітичних перетвореннях. Українська діаспора у процесі відновлення та зміцнення геополітичного становища України на різних етапах вітчизняної історії.

Модуль ІІІ. Зародження історично української соціальної системи, наявність в ній ознак міжнародного впливу, поєднання історичного і сучасного

Соціальні структури і соціальні відносини в українському суспільстві в історичному контексті, їх роль в створенні оригінальної форми державності до ХІХ ст.

Становище в соціальній сфері кіммерійців, скіфів, сарматів, їх суспільство в плані досить суттєвого розшарування та диференційованості. Грецькі міста-поліси, Боспорське царство. Рабовласницькі системи на території Північного Причорномор'я.

Київська Русь - ранньофеодальна держава, її соціальна структура та соціальні відносини. Суспільна організація Галицько-Волинського князівства, його соціальна структура.

Входження українських земель до складу Литовської держави та особливості в ній соціальної структури і соціальних відносин. Польсько-литовські унії та їх наслідки для соціального розвитку України. Закабалення українського селянства, денаціоналізація української шляхти, певна зміна статусу українського міщанства у зв'язку з наданням ряду міст Магдебурзького права.

Причини і джерела виникнення козацтва, його соціальна база і організаційна структура першого періоду існування. Реєстрові та нереєстрові козаки. Запорозька Січ - антипод феодально-станової Речі Посполитої.

Українська національна революція середини XVII століття. Роль і методи у визвольній боротьбі козацтва, селянства, міщанства, української еліти. Досягнення влітку 1652р. де-факто селянами і міщанами визнання з боку українського уряду головніших соціально-економічних завоювань, зокрема, ліквідації всіх різновидностей феодальної залежності й існуючих форм експлуатації. Створення козацької держави і становлення української соціальної структури, її стан з 1648 р. - на кінець ХVIII ст. Зростання феодального, старшинського та монастирського землеволодіння. Подальше закріпачення селян. Селянські повстання на Лівобережжі та Слобожанщині. Гайдамацький рух, Коліївщина, Рух опришків. Церква та суспільно-політичне життя в Україні XVIII-XIX ст. Діяльність церковно-релігійних конфесій: української православної, римо-католицької й греко-католицької як фактор впливу на перебіг суспільно-політичного життя завдяки їх духовному авторитету та економічній могутності.

Соціальна модернізація України у складі Російської та Австрійської імперій. Політика заохочень та покарань як метод соціальної стандартизації в імперіях в кінці XVIII-XIX ст.

Історія формування та діяльності громадських, культурологічних та політичних організацій в українському суспільстві.

Завершення промислової революції, перехід до індустріалізації. Якісні зміни структури господарства, соціальної сфери, науки, культури.

Початок українського національного відродження. І.Котляревський. Кирило-Мефодіївське братство. Т.Шевченко. “Руська трійця”. Український культурно-національний рух. Москвофіли. Народовці. Діяльність громад.

Активізація національного руху в Україні. Діяльність загальноукраїнських організацій, В. Антонович, М. Драгоманов, П. Житецький, М. Русов, Є. Чикаленко. Виникнення українських політичних товариств і партій. І. Франко, М. Павлик. Перша Програма організації і утворення РУП. Час визначення пріоритетів національного і соціально-політичного в революційному русі. Ставлення партій і громадських організацій до подій революції 1905-1907рр. в Росії. Необхідність об'єднання української соціал-демократії в революційний міжпартійний блок. Національне питання в програмах політичних партій і рухів. Період столипінської реакції. Товариство українських поступовців. Українська думська громада у І і ІІ Державних думах. Намагання використання ідеї парламентаризму в розвитку українського питання. Стратегія і тактика політичних організацій в Першій світовій війні. “Спілка визволення України”. Головна українська Рада.

Об'єктивні умови і суб'єктивні фактори в процесах гуманітарного, політичного життя народу в радянський період.

Політичне та духовне життя українського народу у 1920-1930-х роках, становлення радянської форми управління, формування однопартійної політичної системи, політичні новації у зв'язку з утворенням СРСР, культурне будівництво, Л. Курбас, М. Хвильовий, політика українізації, О. Шумський, М. Скрипник, державна політика щодо релігії. Утворення тоталітарного режиму, політичні процеси в кінці 20-х-30-ті роки, масові репресії.

Культурне і політичне життя в роки Другої світової війни, театр, кіно, О. Довженко. Дві течії руху опору в Україні, як метод національного, етнокультурного виживання.

Політико-ідеологічні і культурні процеси в Україні в перші післявоєнні десятиріччя (1945-1964рр.), ідеологічний наступ тоталітарного режиму в кінці 40-х - на початку 50-х років, “Ждановщина”, ліквідація УГКЦ, А. Шептицький, Й. Сліпий. Лібералізація політичного і культурного життя в період “хрущовської відлиги”, шестидесятники.

Політичний і духовний розвиток українського суспільства в період загострення кризових явищ радянської системи (1965-1985рр.). Посилення тоталітарних тенденцій управління та надмірна ідеологізація суспільної свідомості. П. Шелест, В. Щербицький. Три основні течії дисидентства: правозахисна, релігійна, національно орієнтована, репресії проти інакомислячих. Стан української культури. Видатні досягнення в галузі театру, кіно, спорту. Народна творчість.

Демократизація суспільного життя в період “перебудови” (1985-1991рр.): спроби політичних реформ, зростання політичної активності і національної свідомості суспільства. Виникнення неформальних організацій, НРУ, утворення інших політичних партій. Національно-культурне та релігійне відродження. Декларація про державний суверенітет України, як основа подальшого гуманітарного поступу і духовного розвитку українського народу.

Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно-політичні трансформації.

Формування політичних партій. “Партія влади” та опозиція, їх вплив на громадсько-політичне життя в Україні. Соціальна політика в контексті нових реалій. Культура, освіта та наука в умовах функціонування суверенної держави. Українська церква та проблеми духовного відродження нації.

Партійне життя. Формування багатопартійної системи. Заборона КПРС і відродження на її основі партій лівого та крайнього лівого спрямування. Поява партій демократично-центристської та правої орієнтації.

Діяльність партії влади. Популістські заяви та реальні дії. Необхідність формування політично структурованого громадянського суспільства.

Соціальна політика. Розшарування суспільства за майновим станом. Корупція та заходи щодо подолання цього явища. Формування середнього класу. Занепад державної системи медичного забезпечення. Спроби переходу до страхової медицини. Пенсійна політика. Профспілки.

Культура і спорт в Україні. Свобода творчості і матеріально-фінансові проблеми культурологічних галузей. Мовна ситуація. Труднощі утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя. Преса і книговидавнича справа. Кіно, телебачення, радіо, театр. Народна освіта та вища школа, їх реформування. Наука, українська і світова культура. Співпраця в галузі культури з українською діаспорою.

Фізична культура і спорт. Участь українських спортивних команд в Олімпійських іграх, в європейських та світових чемпіонатах. Професіоналізація спортивного руху.

Духовне життя в Україні. Свобода віросповідання. Наявність різних релігійних конфесій та їх співіснування. Проблеми в українській православній церкві. Участь церкви в громадському житті держави.

Модуль IV Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу

Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні. Становлення системи вищої освіти.

Грецька колонізація Північного Причорномор'я та зародження шкільної освіти в грецьких полісах в другій половині І тис. до н.е.

Прийняття християнства у Київській Русі та розвиток під його впливом освіти.

Входження українських земель до складу Литви та Польщі. Стан освіти у другій половині ХІІІ-першій половині XVІІ ст. Люблінська та Берестейська унії та їх вплив на стан освіти. Діяльність Острозької школи. Братські та єзуїтські школи. Утворення та діяльність Київського колегіуму. Педагогічні погляди просвітителів.

Освіта в Україні у другій половині XVII-XVIII ст. Початкове навчання. Середня та вища освіта. Наукова думка, книгодрукування та їх вплив на формування історичних знань, поширення природничих та точних наук. Загальний стан освіти у ХІХ ст. Приходські школи, повітові училища, приватні пансіони. Професійні училища і школи. Середня освіта. Вища освіта. Ліцеї. Університети. Освіта в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Культурно-освітні установи.

Діяльність Генерального секретарства (Народного міністерства) освіти за доби Центральної Ради. Розвиток системи освіти за часи Української Держави та Директорії УНР. Освіта в радянській Україні в часи “воєнного комунізму” та НЕПу. Ліквідація неписьменності. Освіта в період здійснення політики коренізації. Школа, заклади середньої та вищої освіти України у 1930-ті рр.

Освітні заклади України в роки Другої світової війни. Внесок науковців вищої школи УРСР у перемогу над фашизмом.

Підвищення ролі загальноосвітньої школи у повоєнні роки. Запровадження системи загальної середньої освіти. Розвиток професійно-технічної освіти, середньої спеціальної та вищої школи. Освітня реформа 1983р. “Закон про мови в Українській РСР” 1989р. Прийняття Верховною Радою України закону “Про освіту” (1991р.). Відкриття нових українських шкіл та україномовних класів. Поява ліцеїв, коледжів, гімназій. Гуманізація системи освіти. Реалізація Національної програми “Освіта” (“Україна - ХХІ століття”).

Утворення Міністерства освіти і науки України. Реорганізація структури вищої і середньої спеціальної освіти. Триступенева підготовка. Створення недержавних навчальних закладів. Акредитація вузів на першому етапі створення і розвитку суверенної України.

Наука, техніка України як невід'ємні частини світової науково-технічної еволюції та революції

Формування основ та історичний поступ науки в українській дійсності періоду І-ХVІІІ століть. Виробництво, ремесла та їх технічна видозміна. Науково-технічний бум ХІХ століття.

Формування науки як соціального інституту, організаційних підрозділів та наукових шкіл.

Новітні відкриття у природознавстві на початку ХХ ст. Розвиток науки і техніки в Україні.

Створення національної академії наук України та розвиток науки у довоєнний період. В.І. Вернадський. Формування наукових шкіл у галузі фундаментальної науки. Вирішення проблеми розщеплення атомного ядра.

Витоки сучасної науково-технічної революції, її етапи та сутність. Істотні зміни у соціальній структурі під впливом НТР.

Взаємодія фундаментальних, прикладних і технічних складових національної науки. Пріоритетні напрямки досліджень науковців АН УРСР у 60-80-х роках та їх внесок у розвиток світової науково-технічної думки.

Досягнення і недоліки науково-технічного розвитку СРСР у 60-80-х роках. Загострення проблеми впровадження наукових досягнень у виробництві. Спроби здійснення переведення економіки країни на шлях інтенсивного розвитку. Проблеми формування і здійснення єдиної науково-технічної політики. Посилення мілітаризації економіки в умовах гонки озброєнь.

Перспективи переходу людства до постіндустріальної цивілізації як однієї з можливих моделей суспільного прогресу. Політика суверенної України стосовно поєднання науково-технічного прогресу з інтересами соціально-економічного і духовного розвитку суспільства

Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і техніко-промислової політики України після проголошення її незалежності.

Освіта Україні на рубежі ХХ-ХХІ ст. Реформа освіти (середньої, професійної, вищої). Закон про освіту 1996 р. Запровадження нової моделі освіти в Україні. Виникнення та розвиток приватної системи освіти. Прийняття ряду освітніх програм та спроба їх реалізації. Новації і стандарти у вищій, середній і професійній освіті, ефективність їх діяльності. Освітнє співробітництво в рамках СНД.

Стан науки. Діяльність Академії наук України. Акценти держави на посилення вузівської науки, її реалії, проблеми та перспективи. Намагання поєднати зусилля українських та зарубіжних наукових шкіл. Відтік наукової еліти за кордон. Розвиток фундаментальних наук як пріоритетний напрямок розвиток прикладної науки. Співвідношення розвитку прикладної та фундаментальної науки. Стан та розвиток гуманітарних наук.

Проблеми розвитку техніки. Співвідношення зацікавленості господарського комплексу України і реальних технічних, технологічних потенціалів держави в їх обслуговуванні інтересів суспільства. Визначальний розвиток промислово-технічної технології (комп'ютеризація, електроніка, обчислювальна техніка, авіакосмічна, інформаційна техніка тощо) в Україні після проголошення її незалежності. Техніко-економічна система як реальний аспект поступового зупинення виробничої кризи і відродження економічного потенціалу України.

Висновки та узагальнення по курсу.

Історія України. Соціально-політичні аспекти

Теми лекцій, семінарів, проблеми СРС, кількість годин та види роботи студентів.

	Л	С	СРС
Вступ: Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в гуманізації діяльності людини. Історіософські концепції щодо формування та розвитку українського етносу.	1	-	1
3.21.01. І Модуль. Етнополітичний контекст української історії. Лекції: 3.21.01.01 Формування та розвиток: історико-етнографічних регіонів України. 3.21.01.02. Історичні аспекти, найбільш характерні риси спілкування між собою, в рамках держави чисельних етносів України. Етнополітика та її особливості в різних періодах життя українського народу. 3.21.01.03. Історичні процеси міграційних та еміграційних явищах українців. 3.21.01.04. Етнополітичні аспекти української історії новітнього періоду.	(7) 1 2 2 2	2	(9) 2 3 2 2
3.21.02. ІІ Модуль: Історичний поступ української держави. Основні закономірності суть і наслідки початкових етапів процесів українського державотворення. Лекції: 3.21.02.01. Слов'янська держава - Київська Русь. Козацько-гетьманська держава. Історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної України. 3.21.02.02. Еволюція українського державотворення в 1917-1920рр. Історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної України. 3.21.02.03. Державотворчі процеси в Україні в радянський період, їх історичне місце. 3.21.02.04 Еволюція, закономірність, ефективність розвитку державності України в умовах її суверенітету (кінець ХХ-початок ХХІ ст.). 3.21.02.05. Україна і світ: геополітичні фактори зовнішньополітичні орієнтації в історичній ретроспективі.	(10) 2 2 2 2 2	2	(12) 2 2 2 3 3
3.21.03. ІІІ Модуль: Зародження історично української соціальної системи, наявність в ній ознак міжнародного впливу, поєднання історичного і сучасного. Лекції: 3.21.03.01. Соціальні структури і соціальні відносини в українському суспільстві в історичному контексті, їх роль в створенні оригінальної форми державності (до ХХІ ст.). 3.21.03.02. Історія формування та діяльності громадських, культурологічних та політичних організацій в українському суспільстві. 3.21.03.03. Об'єктивні умови і суб'єктивні фактори в процесах гуманітарного, політичного життя народу в радянський період. Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно політичні трансформації.	(8) 2 2 2 2	2	(9) 2 2 2 3
3.21.04. IV Модуль: Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу. Лекції: 3.21.04.01. Історичні аспекти виникнення і функціонування освітніх систем в Україні. Становлення систем вищої освіти в Україні. 3.21.04.02. Наука, техніка України як невід'ємна частина світової науково-технічної революції. 3.21.04.03. Пріоритетні напрямки освітньої, наукової і промислової політики України після проголошення її незалежності. Висновки. Узагальнення по курсу. Практичні заняття (семінари). Модуль І. Основні етнополітичні аспекти в історії українського народу. Модуль ІІ. Українська держава в історичному вимірі, роль об'єктивних і суб'єктивних факторів в її житті на різних етапах. Модуль ІІІ. Історичні процеси формування соціально-політичної системи українського суспільства. Модуль IV. Особливості та визначальні тенденції розвитку освіти, науки, техніки в певні історичні періоди в житті українського народу.	(8) 2 2 1 1 2 2 2 2	2	(9) 3 3 2 1

Модуль І. Вступ

Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в гуманізації діяльності людини

План

1. Предмет та завдання історії України, її наукова періодизація

2. Еволюція концепцій та історіографії основних проблем курсу

3. Історіографія проблеми генезису українського народу

Вивчення Історії України в вищих навчальних закладах відповідає потребам дня.

З проголошенням незалежності вирішення всіх найважливіших питань - політичних, соціально-економічних, розбудови Української держави остаточно перейшло до рук самого українського народу.

Успіх державної розбудови України залежатиме, насамперед, від участі в цьому процесі самих українців, їх громадської активності, а це можливе при глибокому знанні ними своїх історичних коренів, минулого.

Виходячи з цього, на нашу думку, у вступній лекції доцільно зосередити увагу на таких основних проблемах: історія України як об'єкт вивчення, її методологія та джерела, наукова періодизація курсу, місце і роль історії України та історіографії в гуманізації діяльності людини, еволюція концепцій та історіографії основних проблем курсу.

Розглянемо першу проблему: чи є Історія України наукою? На це запитання немає остаточної відповіді: одні історики відповідають ствердно, інші заперечують, відносячи історію до ідеології, політики або мистецтва. Відомий радянський історик післявоєнного часу М. Покровський стверджував, що Історія - “це політика, перевернута в минуле”. Професор Техаського технічного університету Ласло Гюнтер взагалі вважає, що Історія - “це не наука, а мистецтво”. Щоб детально розібратися в цій проблемі, необхідно, насамперед, дати визначення поняття “наука”. В Українській Радянській Енциклопедії сказано: “Наука - одна із форм суспільної свідомості, що дає об'єктивне відображення світу; система знань про закони розвитку природи і суспільства”. Постає питання, а чи є Історія об'єктивним відображенням навколишнього світу, чи дає вона систему знань про суспільство? Якщо підходити до цього питання з наукових позицій, то відповідь буде ствердною.

Що ж є предметом вивчення Історії взагалі й історії України зокрема? Предметом вивчення вузівського курсу історії України є генезис, закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьба за національну державну незалежність, історія його діяльності в сфері політичній, соціально-економічній та ін. від найдавніших часів до сьогодення.

Оскільки в даній та наступних лекціях розглядаються історіософські концепції щодо формування та розвитку українського народу, варто дати визначення і такій науці як історіософія.

Термін “Філософія історії” винайшов у XVIII ст. Вольтер, який застосував його для визначення передусім критичної або наукової історії, такого способу, коли історик самостійно міркує про предмет, замість того, щоб повторювати історію, вивчати із старовинних книг чи інших писемних джерел.

Сучасне визначення історіографії - це теорія історії, філософське розуміння історичного процесу. Історіографія відповідає також на питання, як історія сприймається її творцями - істориками і як перетворюються факти історії у свідомості вчених-істориків.

Кожна наука має свої властиві їй методи дослідження, методологічні принципи. Правдиве історичне пізнання минулого, як засвідчує весь досвід розвитку історичної науки, можливе тільки з об'єктивних, справді наукових методичних позицій. Історична методологія є вченням про методи, прийоми і способи історичного дослідження. Що ж становить методологію історичної науки?

Методологією історичної науки є теорія пізнання історичного процесу, сукупність пізнавальних принципів та дослідницьких методів, що реалізуються в практиці історичного пізнання. Основне джерело методології - світогляд.

Для вивчення історії України важливі наступні методологічні основи й принципи:

Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, щоб кожне явище розглядалося з точки зору того, як воно виникло, які головні етапи в своєму розвитку проходило і в світлі цього розвитку з'ясувати, чим воно стало на момент вивчення. По-друге, принцип історизму передбачає, щоб кожне явище розглядалось у зв'язку з іншими, щоб визначалося його місце в системі суспільних відносин, було видно взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає, щоб кожне явище розглядалось у зв'язку з конкретним досвідом історії, тобто у світлі подальших подій, тих наслідків, до яких воно привело, що між тими чи іншими явищами і наступними подіями існує справді причинний зв'язок. Власне тому розвиток людства розглядається як природно-історичний процес.

Ще одним основоположним принципом історичної науки є принцип об'єктивності. Він зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, розкривати історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість, насамперед, матеріальними, економічними чинниками. Об'єктивне знання - це знання справжнього змісту історичного процесу, що відбувається незалежно від волі і свідомості, мрій і теорій тих чи інших осіб.

Водночас принцип об'єктивності вимагає від того, хто вивчає історію, щоб він спирався на факти і брав їх у їхньому справжньому змісті не перекручуючи й не підганяючи під наперед задані схеми, тобто дотримуватися принципу правдивості висвітлення історії. Завдання істориків - дати правдиву історію.

Це основні методологічні принципи, на яких будується вивчення історії в цілому та історії України зокрема. Вони реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів - теоретично обґрунтованих способів пізнання, що входять як загальний метод історичної науки. Якими ж науковими методами користується історія України?

Історія України вдається до загальнонаукових методів, з яких насамперед, потрібно виділити два. При першому ми простежуємо явище на всіх стадіях його розвитку і в усій специфічності його перебігу в конкретних умовах місця і часу. При логічному методі ми аналізуємо явище на кінцевій стадії його розвитку, коли воно сформувалося і всі його основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного.

Історія України використовує і міжнаукові або міждисциплінарні методи конкретних соціальних досліджень, математичні, математичної статистики, що відкривають незнані раніше можливості виявлення історичних закономірностей.

Нарешті, особливу групу становлять специфічні історичні методи, властиві саме історичному вивченню. Серед них - порівняльно-історичний, при якому зіставляються різні стадії розвитку явища, що допомагають виявити ті риси, яких воно набуває або які втратило, визначає характер і напрям його розвитку. До цієї групи методів належить ретроспективний, або ретросказання, який дає змогу вивчати минуле за більш пізніми ступенями його розвитку, оскільки кожний наступний містить елементи попереднього. Метод ретросказання реалізується і тоді, коли про явище минулого судять за тими наслідками, причиною яких воно було. Тут про саму історію ми судимо за її законами.

Сучасна українська історична наука стоїть перед складною проблемою переосмислення історії України, відтворення власних наукових шкіл з інших галузей історичної науки, розвитку різних напрямів наукових досліджень. Необхідністю є дотримання свободи творчості дослідника, теоретичного і методичного плюралізму - основа не тільки демократичного суспільства, а й розвитку науки.

Розширенню розуміння історії України як галузі історичної науки сприяє засвоєння поняття про історичне джерело. Джерела дають тим, хто вивчає історію, факти, на яких ґрунтуються історичні знання. Вилучити із джерел факти, реконструювати з їх допомогою історичний процес допомагає спеціальна галузь наукових історичних знань - джерелознавство - наука про історичні джерела, теорія і практика їх використання в історичних дослідженнях.

Джерело з історії України - це матеріальний носій інформації, що безпосередньо відображає ту чи іншу сторону діяльності людей. Коло таких джерел дуже широке. Серед них можна назвати такі: 1) літописи, хроніки, сказання; 2) археологічні пам'ятки; 3) архівні матеріали; 4) періодична преса; 5) монографії; 6) мемуарна література тощо.

Значну допомогу у вивченні давньої української історії надає філологія, що займається науковим дослідженням мов, особливо дослідженням старослов'янської та української мов. Визначаючи місце історичних наук в загальноцивілізаційних процесах, підкреслимо особливу роль історії України в гуманізації діяльності людини, у вихованні духовності, та формування громадянської позиції та молодого покоління нашої держави. Терміном “громадянство” давні філософи (зокрема грецькі) відзначали відповідальну участь людини в громадських справах.

Громадянство детермінує наявність певної особистісної позиції людини, яка забезпечує його активну участь в усіх соціально-економічних, політичних та соціальних перетвореннях в державі, а значить створює умови для формування більш динамічних, демократичних суспільних відносин.

Така позиція ґрунтується на глибокому усвідомленні того, що кожна людина є невід'ємною частиною своєї нації, свого народу. В даному випадку мова йде про виховання у громадянина, особливо молодого, національних почуттів, що сприяють його ідентифікації зі своїм народом.

Національні почуття не є природженими або автоматично успадкованими. Вони базуються на рівні свідомості завдяки предметному вивченню людиною історії, традицій, культури, побуту, звичаїв свого народу. Такі почуття закріплюються в процесі комплексного національного виховання, формування у людини національної свідомості.

Фундаментом формування громадянської позиції молоді в Україні є сама держава, її дії щодо розвитку та зміцнення в суспільстві демократичних основ. Знання виникнення та еволюції цих важливих аспектів діяльності Української держави дає нам історія України.

Велику роль відіграє курс історії України у вихованні у молодих громадян, патріотичних почуттів, політичної культури. Формування духовних цінностей сучасної молоді в усіх постсоціалістичних країнах в перехідний період здійснюється в складних і неоднозначних умовах. Освоєння нових ринкових відносин господарювання не просто привело до суттєвого падіння рівня життя всього населення та молоді, зокрема. Відчутно дав про себе знати духовно-ідейний вакуум, пов'язаний з кризою системи соціальних цінностей та недостатнім засвоєнням громадянами нового соціально-духовного стану. Відсутність обґрунтованого і чітко визначеного соціального ідеалу, системи виховного впливу на молоду людину породжує духовну апатію, зменшує соціальну активність юнаків та дівчат.

Історія України посідає важливе місце у вирішенні центрального завдання духовного розвитку молоді - політичної, культурологічної соціалізації особи. Оволодіння курсом допомагає сформувати новий тип громадянина, професіонала Він має бути не тільки гармонійно розвинутою особою, але й достатньо автономним по відношенню до держави (наділеним правом та здібністю вирішувати свою долю більш самостійно та свідомо, ніж в минулому).

Вивчення курсу історії України допомагає у вирішенні проблеми формування у молодих спеціалістів нових духовних орієнтацій, заснованих на демократичних началах, що безпосереднім чином пов'язано з вихованням у них високої політичної культури, культури демократії.

Історія вчить, що прагнення та дії людей і груп повинні бути спрямованими на прогрес суспільства як в моральний, так і технологічний.

Глобальне значення тріади: наука - техніка - гуманізм - полягає в тому, що вона охоплює не тільки інтелект та емоційне світосприйняття людини, але і всі форми взаємосприйняття з її подібними на рівні класів, націй, держав, людини в цілому.

Сучасні українські історики, як один з варіантів, пропонують таку періодизацію історії України:

Стародавня доба.

Україна-Русь (ІХ-пер. пол. ХІV ст.)

Литовсько-польська доба в українській історії (др. пол. ХІV-пер.пол. ХVІІ ст.)

Українська козацька держава (др. пол. ХVІІ- ХVІІІ ст.)

Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій.

Українське національне відродження (ХІХ ст.)

Україна в період революції в Росії 1905-1907рр. та Першої світової війни.

Українська революція, громадянська війна та іноземна інтервенція.(1917-1920рр.)

Україна між двома світовими війнами (20-30-ті рр. ХХ ст.)

Україна в роки Другої світової та Великої Вітчизняної війн (1939-1945рр.)

Україна в повоєнний період, на шляху до незалежності (1945-1991рр.)

Україна незалежна (1991-2003рр.)

Важливе місце в вивченні історії України посідає історіографія - наука про розвиток української історичної думки. Вона є потрібною і водночас придатною для пробудження і розвитку національної самосвідомості, розуміння спадкоємності історичного процесу, велика її роль і в гуманізації діяльності людини, громадянина.

Звернення до минулого, осмислення попереднього історичного досвіду -необхідна умова подальшого розвитку суспільства перехідного етапу. Сьогодні українське суспільство в черговий раз опинилося перед необхідністю усвідомлення власної цілісності, нового розуміння свого місця в історії, завершення тривалого процесу національного будівництва. В зв'язку з цим зростає інтерес широких верств суспільства до історії, історичних джерел та літератури.

Інтерес до українського минулого виник в Україні давно, практично на початку української державності. Вже в часи Володимира Великого, Ярослава Мудрого літописці досліджували питання про походження Давньоруської держави. Останнім часом деякі дослідники вважають, що складання літописів почалося ще раніше, в дохристиянську пору (див. про так звану “Влес книгу” в журналі “Дніпро”№4 за 1990р., а в журналі “Дніпро”, №2 за 1988р. - “Літопис Аскольда”).

Найдавніший Київський Літописний Звід (Кодекс), що з'явився в Києві приблизно 1039р. та славнозвісна праця печерського монаха Нестора “Повість временних літ, откуда пошла єсть Руська Земля, і кто в ній начал первіє княжити і ка Руська земля стала єсть” (1113-1114рр.) в усіх редакціях становлять перший цикл старого українського літописання.

Найдавніший Київський Літописний Звід розповідає про заснування Києва легендарними братами Києм, Щеком і Хоривом, про князів Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава і Володимира, про хрещення Русі, про князювання Ярослава Мудрого. Закінчується він саме похвальним словом останньому за його просвітницьку діяльність.