Леонардо ва Вінчі - титан епохи Відродження (людина, що обігнала час)

Размещено на http://www.allbest.ru

7

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

на тему

Леонардо ва Вінчі- титан епохи Відродження (людина, що обігнала час)

ЛЕОНАРДО Да ВІНЧІ (Leonardo da Vinci) (народився 15 квітня 1452року, в містечку Вінчі біля Флоренції - помер 2 травня 1519року, похований в замку Клу, біля Амбуаза, Турин, Франція), італійський живописець, скульптор, архітектор, вчений, інженер.

Сполучаючи розробку нових засобів художньої мови з теоретичними узагальненнями, Леонардо да Вінчі створив образ людини, що відповідає гуманістичним ідеалам Високого Відродження. У розписі «Таємна вечеря» (1495-1497р.р.), у трапезній монастиря Санта-Марія делле Граціє в Мілані) високий етичний зміст виражений у строгих закономірностях композиції, ясній системі жестів і міміки персонажів.

Гуманістичний ідеал жіночої краси, втілений у портреті Мони Лізи «Джоконда», (близько 1503 року). Численні відкриття, проекти, експериментальні дослідження в області математики, природничих наук, механіки. Відстоював вирішальне значення досвіду в пізнанні природи (записні книжки й рукописи, близько 7 тисяч аркушів).

Леонардо народився в родині багатого нотаріуса. Він проявився як майстер, навчаючись в Андреа дель Верроккьо в 1467-1472 роках. Методи роботи у флорентійській майстерні того часу, де праця художника була тісно сполучена з технічними експериментами, а також знайомство з астрономом П. Тосканелли сприяли зародженню наукових інтересів юного Леонардо. У ранніх добутках (голова ангела в «Водохрещенні» Верроккьо, після 1470, «Благовіщення», близько 1474, обоє в Уффиці, «Мадонна Бенуа», близько 1478, Ермітаж) збагачує традиції живопису кватроченто, підкреслюючи плавну об'ємність форм м'якою світлотінню, пожвавлюючи особи тонкої, тільки-но вловимою посмішкою. В «Поклонінні волхвів» (1481-82, не закінчена; підмальовок - в Уффиці) перетворює релігійний образ у дзеркало різноманітних людських емоцій, розробляючи новаторські методи малюнка. Фіксуючи результати незліченних спостережень у начерках, ескізах і натурних штудіях (італійський олівець, срібний олівець, сангіна, перо й інші техніки), Леонардо домагається рідкої гостроти в передачі міміки особи (прибігаючи часом до гротеску й карикатури), а будова й рухи людського тіла приводить в ідеальну відповідність із драматургією композиції.

На службі в правителя Мілана, Лодовико Моро (з 1481р.) Леонардо виступає в ролі військового інженера, гідротехніка, організатора придворних свят. Понад 10 років він працює над монументом Франческо Сфорца, батька Лодовико Моро; виконана пластичної моці глиняна модель пам'ятника в натуральну величину не збереглася (зруйнована при узятті Мілана французами в 1500р.) і відома лише по підготовчих накидках.

На цей період доводиться творчий розквіт Леонардо-живописця. В «Мадонні в скелях» (1483-94р.р., Лувр; другий варіант - 1487-1511р.р., Національна галерея, Лондон) улюблена майстром найтонша світлотінь («сфумато») з'являється новим ореолом, що йде на зміну середньовічним німбам: це рівною мірою й божественно-людське, і природне таїнство, де скелястий грот, відбиваючи геологічні спостереження Леонардо, грає не меншу драматичну роль, чим фігури святих на передньому плані.

«Таємна вечеря»

У трапезній монастиря Санта-Марія делле Грацие Леонардо створює розпис «Таємна вечеря» (1495-97р.р., через ризикований експеримент, на який пішов майстер, застосувавши для фрески масло в суміші з темперою, робота дійшла до нас у досить ушкодженому виді). Високий релігійно-етичний зміст образа, де представлена бурхлива, суперечлива реакція учнів Христа на його слова про прийдешнє зрадництво, виражено в чітких математичних закономірностях композиції, що владно підкоряє собі не тільки намальоване, але й реальний архітектурний простір. Ясна сценічна логіка міміки й жестів, а також хвилююче-парадоксальне, як завжди в Леонардо, сполучення строгої раціональності з нез'ясованою таємницею зробили «Таємну вечерю» одним із самих значних добутків в історії світового мистецтва.

Займаючись також архітектурою, Леонардо розробляє різні варіанти «ідеального міста» і центрально-купольного храму. Наступні роки майстер проводить у безперестанних переїздах (Флоренція - 1500-02, 1503-06, 1507; Мантуя й Венеція - 1500; Мілан - 1506, 1507-13; Рим - 1513-16). З 1517 року, живе у Франції, куди був запрошений королем Франциском I.

«Битва під Ангьяри». Джоконда (Портрет Мони Лізи)

Етюд «Голови воїнів»

У Флоренції Леонардо працює над розписом у Палаццо Веккьо («Битва під Ангьяри», 1503-1506р.р., не закінчена й не збереглася, відома по копіях з картону, а також по недавно виявленому ескізі, у приватній коллекції- Японія), що відноситься до джерел батального жанру в мистецтві нового часу; смертельна лють війни втілена у несамовитій сутичці вершників.

«Мона Ліза»

У найбільш відомій картині Леонардо, портреті Мони Лізи (так званої «Джоконди», близько 1503р., Лувр) образ багатої городянки з'являється таємничим уособленням природи як такий, не втрачаючи при цьому чисто жіночого лукавства; внутрішню значущість композиції надає космічно-величний і в той же час тривожно-відчуджений пейзаж, що тане в холодному серпанку.

Пізні картини

Етюд жіночих голів

До пізніх творів Леонардо належать: проекти пам'ятника маршалові Тривульцио (1508-151р.р.), розпис «Свята Ганна з Марією й дитиною Христом» (близько 1500-1507р.р., Лувр). В останньої як би підводить підсумок його пошукам в області світло-повітряної перспективи, тонального колориту (з перевагою прохолодних, зеленуватих відтінків) і гармонійної пірамідальної композиції; разом з тим це гармонія над безоднею, оскільки група святих персонажів, спаяних сімейною близькістю, представлена на краю прірви. Остання картина Леонардо, «Святий Іоанн Хреститель» (близько 1515-1517р.р., там же) повна еротичної двозначності: юний Предтеча виглядає отут не як святий аскет, але як повний почуттєвої принадності спокусник. У серії малюнків із зображенням всесвітньої катастрофи (цикл із «Потопом», італійський олівець, перо, близько 1514-1516р.р., Королівська бібліотека, Виндзор) роздуму про тлінність і незначність людини перед могутністю стихій сполучаються з раціоналістичними, що передбачають «вихрову» космологію Р. Декарта поданнями про циклічність природних процесів.

«Трактат про живопис»

Найважливішим джерелом для вивчення поглядів Леонардо да Вінчі служать його записні книжки й рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані на розмовній італійській мові. Сам майстер не залишив систематичного викладу своїх думок. «Трактат про живопис», підготовлений після смерті Леонардо його учнем Ф. Мельци й оказавший величезний вплив на теорію мистецтва, складається з уривків, багато в чому довільно витягнуті з контексту його записок. Для самого Леонардо мистецтво й наука були зв'язані нерозривно. Віддаючи в «суперечці мистецтв» пальму першості живопису як найбільш інтелектуальному, по його переконаннях, виду творчості, майстер розумів її як універсальну мову (подібний до математики в сфері наук), що втілює все різноманіття світобудови за допомогою пропорцій, перспективи й світлотіні. «Живопис, - пише Леонардо, - наука й законна дочка природи..., родичка Бога». Вивчаючи природу, зроблений художник-натураліст тим самим пізнає «божественний розум», схований під зовнішнім виглядом натури. Утягуючись у творче змагання із цим божественно-розумним початком, художник тим самим затверджує свою подобу верховному Творцеві. Оскільки він «має спочатку в душі, а потім у руках» «усе, що існує у вселеної», він теж є «якийсь бог».

Леонардо-вчений. Технічні проекти

Як учений і інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникливими спостереженнями й здогадами майже всі області знання того часу, розглядаючи свої замітки й малюнки як начерки до гігантської натурфілософської енциклопедії. Він був яскравим представником нового, заснованого на експерименті природознавства. Особлива увага Леонардо приділяв механіці, називаючи її «раєм математичних наук» і бачачи в ній ключ до таємниць світобудови; він спробував визначити коефіцієнти тертя ковзання, вивчав опір матеріалів, з величезним захопленням займався гідравлікою. Численні гідротехнічні експерименти одержали вираження в новаторських проектах каналів і іригаційних систем. Пристрасть до моделювання приводила Леонардо до разючих технічних передбачень, що набагато випереджали епоху: такі начерки проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкованих, деревообробних і інших машин, підводного човна й танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Оптика

Зібрані Леонардо спостереження над впливом прозорих і напівпрозорих тіл на фарбування предметів, відбиті в його живописі, привели до твердження в мистецтві принципів повітряної перспективи. Універсальність оптичних законів була зв'язана для нього з поданням про однорідність Всесвіту. Він був близький до створення геліоцентричної системи, уважаючи Землю «крапкою у світобудові». Вивчав пристрій людського ока, висловивши здогаду про природу бінокулярного зору.

Анатомія, ботаніка, палеонтологія

В анатомічних дослідженнях, узагальнивши результати розкриттів трупів, у деталізованих малюнках заклав основи сучасної наукової ілюстрації. Вивчаючи функції органів, розглядав організм як зразок «природної механіки». Вперше описав ряд кісток і нервів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології й порівняльної анатомії, прагнучи запровадити експериментальний метод і в біологію. Затвердивши ботаніку як самостійну дисципліну, дав класичні описи листорозположення, гелио- і геотропізму, кореневого тиску й руху соків рослин. Став одним з основоположників палеонтології, уважаючи, що скам'янілості, що знаходять на вершинах гір, спростовують подання про «всесвітній потоп».

Виявивши собою ідеал ренесансного «універсальної людини», Леонардо да Вінчі осмислювався в наступній традиції як особистість, що найбільше яскраво окреслила діапазон творчих шукань епохи. У російській літературі - портрет Леонардо, створений Д.С. Мережковским у романі «Відроджені боги» (1899-1900).

леонардо да вінчі живопис

Размещено на Allbest.ru