Трипільська культура та її історичне значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

«Трипільська культура та її історичне значення»

Виконано:

Студент МВ-12

Курганський Р.Д.

Перевірив:

К.і.н., доцент Мазур О.Я.

Львів - 2012

План

Вступ

Найперші людські поселення території України

Коротка характеристика палеоліту, неоліту, енеоліту

Основні відомості про трипільську культуру. Хронологія

Середній етап

Ранній етап

Пізній етап

Трипілля у сучасному міфотворенні

Висновки

Вступ

Трипільська культура (IV-III тис. до н. е.) вважається однією з найбільших археологічних культур Європи часів неоліту, яка простягалась на території України, Молдови та Румунії. Вона залишила помітний слід у етнокультурному розвитку Європи, починаючи з неоліту і закінчуючи мідно - бронзовим віком. Багато науковців вважають трипільців предками сучасних українців, і тому вивчення їх історії є надзвичайно важливим та актуальним на сьогодні.

Найперші людські поселення на території України

Перші люди, на думку вчених, з'явилися близько 2,5 мільйонів років тому на території Африки. На землі сучасної України найдавніші люди прийшли з Європи і Закавказзя приблизно 1 млн. років тому, за доби раннього палеоліту ("палайос" - старий, давній і "літос" - камінь) - початкового і найтривалішого періоду історії людства. Саме в добу палеоліту відбулося виділення людини з тваринного світу, сформувалися первісні уявлення, вдосконалилися трудові навики і почався процес виготовлення знарядь праці, заклалися початки духовної культури. Звичайно, палеоліт - доба первіснообщинного ладу, тому для нього характерний низький рівень розвитку продуктивних сил (людина того часу була майже цілковито залежної від природи), колективний характер праці, спільна власність і на знаряддя праці, і на її результати тощо. Людська історія України починається з селища Королеве Виноградівського району на Закарпатті. Саме там виявлено найдавніший комплекс знахідок доби палеоліту. Сліди діяльності пітекантропів виявлено неподалік с. Рокосове в Закарпатті, с. Лука- Врублівецька на Дністрі та Амвросіїіка в Донбасі, у передгір'ї Криму тощо. Археологічні знахідки, що їх відносять до часу 150-40 тис. років тому, засвідчують великі зміни в житті людей. Наступники пітекантропів, неандертальці, залишили по собі чимало стоянок на території нашої держави(близько 200). Їх багато досліджено в печерах Криму, відомими стоянками також є поселення на Закарпатті, в Подністров'ї, на Житомирщині та ін. На території України існування неандертальців засвідчене відкриттям не лише жител чи стоянок, а й решток самої людини. У печері Киїк-Коба (Крим) було розкопано неандертальське поховання, в якому археологи знайшли кістяк жінки віком 35 років.

Особливості палеоліту

Палеоліт - давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту існують різні думки (від 3 млн. до 100--150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (12 000 -- 10 000 років до н. е.) За палеоліту сформувався первісний лад. За раннього і середнього палеоліту люди жили на дородовій стадії первіснообщинного ладу, за пізнього палеоліту -- матріархально-родовим ладом, що набув дальшого розвитку за наступних історичних часів -- мезоліту і неоліту. Останнім часом існування матріархального ладу ставиться під сумнів провідними дослідниками. Теорія про матріархальний лад базована на поширеності зображень жінок; Замість матріархату його намагаються пояснити теорією про зачатки сучасного мистецтва у людей кам'яної доби, в центрі уваги якого була поставлена жінка як один з найвиразніших образів культури. Палеоліт характеризувався поширенням примітивних знарядь праці з дерева, каменю і кістки, пануванням мисливства та збиральництва. Давня кам'яна доба характеризується льодовиковим періодом, іншими контурами землі і іншим рівнем моря.

Особливості неоліту

трипільський культура археолог палеоліт

Неоліт - новий кам'яний вік (X-поч. III тис. до н. е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам'яної доби. Неоліт став особливим етапом в історії України і людства взагалі. Саме з неолітом пов'язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискна техніка розщеплення,шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.

Особливості енеоліту

Мідна доба, енеоліт, халколіт -- назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв'язку з появою й поширенням у той час виробів із міді. Мідні знаряддя вживалися поряд з кам'яними, які переважали. Найдавніші мідні предмети й шматки руди виявлені у ранньоземлеробних поселеннях Передньої Азії (8-5 тисяч років до н.е.). У 4-3 тисячоліттях до Різдва Христового мідні й бронзові знаряддя стали витісняти кам'яні на Стародавньому Сході з 4 тисячоліття до н.е., в Європі -- з 3 тисячоліття до н.е. На території України мідний вік датується 4-3 тисячоліттям до н.е. Вищий, порівняно з неолітом, етап розвитку продуктивних сил і виробничих відносин первісного суспільства. Період дальшого удосконалення відтворювальних форм господарства (землеробство, скотарство). Накопичення продукту, зростання суспільних багатств стимулювало міжплемінний обмін. Енеоліт -- період консолідації суспільної організації племен, розквіту патріархату, формування великих, спільних за походженням, об'єднань. На території України за часів енеоліту жили племена -- носії трипільської, ямної культури тощо.

Основні відомості про трипільську культуру

Кінець неоліту на всій території України характеризується надзвичайно багатою, блискучою культурою хліборобів. Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою на початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва. Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова. На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до I тисячоліття перед Р.Х., утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілком виразні риси. Люди мешкали великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою. Розміри цих будівель були різні -- від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житло будували залежно від місцевих умов: де був ліс -- з плах, обмазаних глиною, де бракувало лісу -- з глиняних вальків або т. зв. саману. На Одещині -- з каменю-вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні. У Халепї, наприклад, переважали чотирикімнатні. Нерідко вони були розписані темно-червоними фарбами. Крім багатьох селищ, розкопаних на Україні, знайдено кілька глиняних моделей, так званих «хаток» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про ці будівлі. Вони мали в середині грубу, лави. План хаток нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення так звані «точки». Виявляється, що Трипільська культура була величезною своїм значенням в історії людства, першою європейською і в той же час світовою культурою.

Відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру. Професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючись до Еллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молодша від них. Проф. Н.П. Курінний пише, що «чим більше ми заглиблюємось в досліди над трипільською культурою, тим більше виявляється зв'язків, які сполучають цю культуру з культурою Еллади. Будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха, керамічних форм, міфологій, пластичних і орнаментальних мотивів -- пояснюють їх генетичні зв'язки». На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитньою людністю ПраУкраїни. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках, писанках -- дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщині, наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хати (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з горизонтальними мурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).

Згодом неоліт України характеризується низкою різних культур, пов'язаних з певними територіями, які мали свої властиві прикмети в кераміці, різних знаряддях. Так, на Полтавщині жило населення, яке залишило «гребінцеву» кераміку, на Волині та в Галичині утворилася «надбузька» культура, на Закарпатті -- носії «буківської» культури тощо, в надчорноморських степах -- «ямна» культура, і ця назва походить від звичаю ховати небіжчиків в ямах. Одночасно, наприкінці ІІІ тисячоліття до Р. X., з'явилися носії «лінійно-стрічкової» кераміки, пов'язаної з Мізинською та Трипільською культурою. Ця культура цікава тим, що зв'язує неоліт Волині та Галичини з центральною Європою: Моравією, Угорщиною, Німеччиною. Добу неоліту і, зокрема, Трипільську культуру новіші дослідники пов'язують з українським народом. В. М. Щербаківський писав, що жодного переселення слов'ян не було. Слов'яни-українці жили в Україні від доби неоліту. «Гадаємо, що історія України починається з палеоліту... що всі послідовні великі культури на Україні являють собою етапи, щаблі формування та розвитку українського народу аж до нинішнього часу. Вивчення всієї історії в цілому, в комплексі умов географічних, економічних та епізодичних дає правдиве розуміння минулого, а разом з тим указує дальший шлях нашого народу.» З усього, що подано вище, можна зробити висновки, пише В. В. Мавродін, мовляв, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія. Антропологи встановили, що на території історичного слов'янства за перших віків нашої ери були в основному поширені ті самі європеоїдні расові типи, як і за епохи пізнього неоліту.

Хронологія. Ранній етап

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, просо, жито, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя,каменю або з кістки та з палиць - копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення мало полювання на оленя, дику свиню та сарну.

Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, бінокле-подібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

На думку фінського вченого Аско Парполи, індолога з Гельсінського університету, існують лінгвістичні причини вважати, що колесо було винайдено саме в Трипільській культурі на території сучасної України. Версію про європейське походження колеса висунув ще у 1990-х німецький вчений А. Хойслер. Про знахідки моделей коліс у розкопках трипільських поселень останньої чверті 5 тис. до н. е. (за тисячоліття до відповідних знахідок у Месопотамії) повідомляв ще у 1981 р. у наукових публікаціях румунський археолог Діну. Звідси інновація швидко поширилася по Європі: згадки про колесо зустрічаються у поселеннях Зюшен (Німеччина), Броночице (Польща), рештки возів знайдені у кін. 1980-х на території Краснодарського краю Росії датуванням сер. 4 тис. до н.е. В українському килимарстві, гончарстві, дереворізьбі, вишивках і писанках знаходимо дуже багато геометричних і рослинних орнаментальних мотивів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної доби в Україні.

Середній етап

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.

Пізній етап

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища річок Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Європи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званої ямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика.

З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Історична доля інших пізньо-трипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

Трипілля у сучасному міфотворенні

Країну трипільців іноді також називають Українська Аратта. Автором концепції т. зв. «Українською Аратти» є Ю. О. Шилов, який у 1990-их роках висловив ідею про нібито найдавнішу державу світу -- «праслов'янську Аратту». Локалізація згаданої у месопотамських письмових джерелах легендарної Аратти в Україні була презентована спочатку у доповідях, тези яких були опубліковані, а згодом і у більших за обсягом працях.

Остання з них, видана 2003 року може вважатися найповнішим зводом поглядів автора з цього питання. Тут найбільш послідовно викладено точку зору Ю. О. Шилова на місце трипільської культури та України у давній історії всього світу. Книга складається з восьми розділів та словника^.

Отже, згідно з вищесказаним, український народ був автохтоном на тій території, де застала його історія, трипільська культура, навіть, вважається старшою, ніж Мікенська або Егейська культура. Це є величезна честь - мати такі корені, потрібно пишатись цим та поважати наших предків - трипільців.

Список використаної літератури та джерел

[Електронні ресурси] - режим доступу: http:www.uahistory.cjb.net/;

http://blogs.korrespondent.net/ ;

http://uk.wikipedia.org/

Бунятян К. П., Мурзін В. Ю. та Симоненко О. В. “На світанку історії.” Том. 1. - Київ., 1998.

Смолій В. А. -- Історія України -- Київ., 1997.

Размещено на Allbest.ru