Історія розвитку бойового гопака

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницьке обласне управління освіти і науки

Відділ Старосинявської районної державної адміністрації

Пилявська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

— школа сприяння здоров'ю і козацькому гарту

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ БОЙОВОГО ГОПАКА

Виконали: Козлик Денис Сергійович

Білий Ростислав Валерійович -- учні 10 класу.

Керівник: Самусько О. В. -- вчитель історії.

Пилява

2012



План

Вступ

І. Володимир Пилат - Засновник і Верховний Учитель Бойового Гопака.

ІІ. Напрямки розвитку особистості у Бойовому Гопаку.

ІІІ. Особливості світогляду гопаківця.

ІV. Світогляд гопаківця в побуті.

Висновки

Список використаної літератури.



Вступ

Український танець «Гопак» у кожній країні світу знають як візитку України. Немає і в Україні фольклорного танцювального ансамблю, в репертуарі якого б не було знаменитого Гопака чи людини, яка б його хоч раз не бачила. Та далеко не всі, дивлячись на козацький запальний танець, здогадуються, що у традиційних рухах збереглися не тільки духовність і містика глибини тисячоліть, а й гармонійна система древнього військового мистецтва наших пращурів. Недаремно ж говориться, що все нове - це добре забуте старе, а в даному випадку збережений для нас в танці комплекс бойових і спортивних вправ.



І. Володимир Пилат - Засновник і Верховний Учитель Бойового Гопака

Історія тихо виношує для себе таких цікавих людей, яким потім довіряє розкривати свої таємниці. Коли б, здавалося, безповоротно втрачено якусь ланку, яка пов'язує нас із минулим, все-таки знаходиться людина, здатна перекинути до нього місток і продовжити давно започаткований процес. Саме такою людиною є Володимир Пилат - Засновник і Верховний Учитель Бойового Гопака. Першими вчителями Володимира були його батько, який досконало володів боротьбою, і дід, який був особистим охоронцем австрійського цісаря Франца Йосифа ІІ, вибраний один із сотні, а також вчителі Східних бойових мистецтв. Перш ніж почати роботу над відродженням Бойового Гопака, В. С. Пилат впродовж сімнадцяти років вивчав кіокушин карате, з них вісім років був сенсеєм. Паралельно з кіокушином п. Володимир вивчав такі стилі, як: годзю-рю, соне, шотокан карате, кікбоксинг, джіу-джитсу, айкідо.

В селі Завидовичі біля Городка, звідки родом його родина, і де свого часу стояв табором Богдан Хмельницький, завжди була школа, в якій вчили дітей боротися. Такі школи були практично в кожному селі, і завжди в них був майстер, що вчив дітей битися, боротися, розвивати в собі силу і захищати себе та своє село від нападників. За це односельчани давали йому харчі. Майстер бойових мистецтв не мусив займатися городом, скотарством, а лише підготовкою молодих воїнів. В нашому народі ніколи не згасала передача знань, які усно і на практиці переходили від покоління до покоління.

Елементи боротьби, котрі показували В.С. Пилату дід чи батько, на перший погляд п. Володимиру здавалися нераціональними, а іноді і нереальними, лише згодом, набагато пізніше, коли за плечима був великий бойовий досвід, до Учителя прийшло розуміння їхнього змісту і значення, і він остаточно переконався, що це є досить потужна техніка, яка, при правильному використанні, здатна творити чудеса і давати можливість з легкістю перемагати будь-якого суперника.

Роботу по відродженню Бойового Гопака Учитель розпочав у 1985 році. В цьому ж році ним була започаткована експериментальна школа по дослідженню Гопака як бойового мистецтва. Від самого початку народження Бойового Гопака вже було видно, що є велике зацікавлення молоді до відродженого козацького лицарського мистецтва. Дійсно, чим українці гірші, скажімо, від корейців, які завдяки своїй боротьбі - тейквондо, піднятої урядом до рівня національної, стали відомі цілому світові. З 1990 року розвиток Бойового Гопака відбувався під егідою фольклорно-спортивної асоціації «Галицька Січ», яку створив і очолив В. С. Пилат. ФСА «Галицька Січ» стала першою організацією, яка офіційно розпочала поширення Бойового Гопака в Україні, тоді ще УРСР. Виходячи з того, що національне бойове мистецтво має глибоке культурне коріння, «Галицька Січ» також вперше в Україні об'єднала спорт і культуру нашого народу як в дослідницькій, так і навчально-просвітницькій роботі. Слід врахувати, що Україна стала незалежною тільки в 1991 році, тому вся праця Учителя по відродженню національного бойового мистецтва була надзвичайно небезпечною та й ризикованою для його кар'єри і життя.

На прохання багатьох учнів школи та прихильників Бойового Гопака у 1991 році Засновник стилю видав книжку «Традиції Української Національної фізичної культури», в якій вперше було в науково-популярній формі висвітлено український народний танець Гопак як бойове мистецтво. Співавтором даної книги був хороший товариш п. Володимира, викладач Львівського Державного Інституту фізичної культури, кандидат педагогічних наук Є. Н. Приступа. Поєднання бойового досвіду В. Пилата та педагогічної практики Є. Н. Приступи дали можливість з самого початку поставити розвиток Бойового Гопака на наукову основу.

У 1992 році Вчителю почали допомагати його учні, які згодом почали вести свої групи, це Юра Кечур та Володимир Шміло. Школа Бойового Гопака почала поступово розростатися і поширюватися по всій Україні. З 1985 по 1995 роки Учитель провів близько п'ятидесяти семінарів, завдячуючи яким було підготовлено чимало учителів, тренерів та інструкторів козацького лицарського мистецтва.

Вчитель вдало поєднував навчально-вишкільну роботу із дослідницьким процесом, і, як результат, у 1994 році побачила світ його друга книга «Бойовий Гопак». Дана книга в широких колах української громадськості названа букварем Бойового Гопака. У 1995 році фольклорно-спортивна асоціація «Галицька Січ» провела перший Чемпіонат України із Бойового Гопака. Він був закритий і проводився з метою виховання учителів, суддів та учнів, а також адаптації правил змагань, висвітлених у книжці «Бойовий Гопак». У 1996 та 1997 роках ФСА «Галицька Січ» при сприянні декількох громадських організацій провела ще два Всеукраїнські турніри із Бойового Гопака. Загальна кількість учнів, які вивчали Бойовий Гопак складала 3 500-4 000 осіб. В 1997 році рішенням Установчих Зборів Центральної Школи Бойового Гопака В. С. Пилату, як Засновнику стилю, присвоєно пожиттєве звання Верховного Учителя Бойового Гопака.

1997 рік є знаменний ще й тим, що Засновнику Бойового Гопака п. Володимиру гетьман Українського Козацтва вручив Орден Хреста з перехрещеними мечами за найбільш вагомий вклад у відродження, становлення та утвердження бойової культури українського народу.

У грудні 1997 року Володимир Пилат разом із своїми учнями, послідовниками, учителями та прихильниками створив Центральну Школу Бойового Гопака, що є громадською неприбутковою, позапартійною і позаконфесійною організацією, яка має на меті розвиток національного бойового мистецтва серед всіх прошарків населення. За нею юридично затверджено право розвитку та контролю над поширенням Бойового Гопака на території України та за її межами.

У 1998 році Володимиром Степановичем була розроблена методика викладання Бойового Гопака на учнівськім рівні майстерності «Жовтяк» та «Сокіл», які вийшли брошурами і блискавично розійшлися по всій Україні. Кількість учнів та учителів Бойового Гопака щороку зростала, щоразу гостріше поставала проблема забезпечення навчальною літературою, тому у 1999 р. Верховний Учитель видав навчальнометодичний підручник «Бойовий Гопак». 15 вересня 2000 р. в двадцятьох областях України урочисто святкували 15-річчя відродження та утвердження Бойового Гопака. У цьому ж році В. С. Пилат розробив та видав навчальну програму викладання Бойового Гопака для фізкультурних коледжів України. 2000 рік знаменний ще й тим, що у Дніпропетровській області на базі Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання відкрито спеціалізацію «Бойовий Гопак». Наші юнаки та дівчата мають щастя вивчати рідне бойове мистецтво на високому професійному рівні, а також отримати по закінченні коледжу диплом державного зразка. Це дає гарантію випускникам коледжу зі спеціальності Бойовий Гопак отримати роботу як в Україні, так і в місцях компактного проживання українців за кордоном. У 2001 р. було створено і зареєстровано Міжнародну Федерацію Бойового Гопака, яка займається поширенням Бойового Гопака за межами країни.

Учні Бойового Гопака постійно беруть участь у гопаківських та міжстильових змаганнях та фестивалях, де постійно займають призові місця. З 7 до 15 жовтня 2001 р. у місті Чарджоу в Південній Кореї відбувся ІV Всесвітній фестиваль бойових мистецтв, на який була запрошена збірна команда України з Бойового Гопака. Виступи гопаківців на фоні 30-ти стилів національних бойових мистецтв різних країн світу були визнані журі фестивалю одними з найкращих. Бойовий Гопак настільки сподобався гостям і учасникам фестивалю, що навіть монахи з славнозвісного монастиря Шаолінь виявили бажання поділитися деякими секретами свого бойового мистецтва, а натомість вивчити кілька елементів техніки Бойового Гопака. В знак поваги між двома Школами відбувся обмін подарунками. Бібліотека Шаоліня поповнилася навчально-методичним підручником «Бойовий Гопак», а нам на згадку про приємну зустріч залишилась лікувальна піраміда шаолінських монахів.

На протязі року учні Бойового Гопака беруть участь у навчально-вишкільних семінарах, а також оздоровчих таборах, де вони мають змогу оздоровити своє тіло, укріпити дух і удосконалити техніку чи підтвердити рівень своєї майстерності. З 1985 до 2001 р. фольклорноспортивною асоціацією «Галицька Січ» та Центральною Школою Бойового Гопака було проведено 64 вишкільні табори та близько 150 навчально-вишкільних семінарів із Бойового Гопака. Табори і семінари проводяться на території всієї України: в Карпатах, на Дніпрі, в Криму та ін. В програму таборів і семінарів обов'язково входять заняття з Бойового Гопака, акробатики, туризму та вміння виживати в екстремальних умовах, кінні та водні види спорту, теоретичні заняття з історії і культури України, театрального мистецтва. Учні навчаються загартовувати своє тіло водою, повітрям, сонцем, правильно користуватися дарами природи, вивчають травознавство та народну медицину. Кожен, хто захоче ознайомитися з Бойовим Гопаком, може відвідати ці семінари та табори і спробувати козацького життя.

Цікаво те, що Бойовим Гопаком дуже сильно цікавляться українські дівчата. Це обумовлено історичною спадщиною. Не секрет, що в Україні в прадавні часи на території Приазов'я проживало войовниче плем'я жінок, яких в свій час Геродот називав Амазонками. Багато історій і легенд є про княгинь і козачок, жінок отаманів, які відзначалися своїми знаннями в військовій справі, своіми неймовірними сміливістю і мудрістю. Для продовження славних традицій минулого і відродження жіночого бойового мистецтва Центральна Школа Бойового Гопака у 2002 році вирішила відкрити експериментальну школу з українського жіночого бойового мистецтва «Асгарда». Це мистецтво базується на техніці Бойового Гопака, але в ньому враховуються анатомо-фізіологічні можливості жінки. Тут дівчата вивчають боротьбу, техніку і тактику ведення бою, володіння різними видами зброї і систему самозахисту. Допоміжними засобами є знання народної медицини, раціонального харчування і суто жіночих вмінь ведення господарства.

У 2003 році літературна агенція «Піраміда» видала книгу про бойове мистецтво жінок «Асгарда». Автори книги - Катерина Віталіївна Тарновська та Володимир Степанович Пилат доволі успішно висвітлили історію бойової культури жінок України, особливості світогляду жінки-воїна, напрямки розвитку Асгарди, техніку жіночого одноборства на учнівськім рівні майстерності, а також техніку боротьби палицею середньої довжини і самозахист жінок в екстремальних ситуаціях. Дана книга стала підручником для дівчат, що вивчають Асгарду. В цьому ж році Школа Асгарди набула статусу навчального закладу. Очолила Школу Катерина Віталіївна Тарновська, яка визнана Міжнародною Федерацією Бойового Гопака як Засновник Асгарди.

Впродовж 2003-2004 років збірна України із Бойового Гопака та Асгарди декілька разів демонструвала українські бойові мистецтва в Республіці Польща. Гастролі гопаківців викликали величезне захоплення у поляків. Асгарда шокувала своєю красою, екзотичністю та неординарністю. Поляки щиро заздрили українським лицарям і, відповідаючи собі самі, казали: «Тепер ми розуміємо, чому всі намагання Польщі завоювати Україну терпіли фіаско. Якщо ваш народ в давнину так активно гартував своє тіло і дух, а ви сьогодні достойно продовжуєте стародавні лицарські традиції, то вас ніхто і ніколи не здолає».

У 2004 році В. С. Пилат видав книгу «Бойовий Гопак та допризовна підготовка молоді». Військовики і освітяни були шоковані даною працею і пообіцяли допомогти у впровадженні Бойового Гопака в закладах освіти та Збройних Силах України. Цей рік знаменний ще й тим, що світ побачив «Кодекс лицарської честі гопаківців» та підручник для новачків «Жовтяк».

бойовий гопак пилат

ІІ. Напрямки розвитку особистості у Бойовому Гопаку

Бойовий Гопак - це система гармонійного розвитку особистості. Це бойове мистецтво, яке передбачає, окрім спортивної підготовки, ще й володіння традиційною зброєю, обов'язково спів, гру на музичних інструментах, ораторське мистецтво, написання віршів, вивчення кількох мов. Особлива увага приділяється розвитку розумових та духовних якостей особистості. Усі зусилля скеровуються на відродження типу воїна, який був в Україні за Козацької доби. З літописних джерел відомо, що Іван Сірко та Іван Мазепа знали по кілька мов, Богдан Хмельницький знав їх більше десятка. Запорожці писали вірші та музичні твори про Силу, Дух і Славу українського народу та його відважних лицарів - козаків. Багато покалічених, осліплених в боях чи від знущань ворога козаків ставали кобзарями і далі продовжували активне духовне життя. Вони йшли в народ і піснями, думами і просто словом чи мелодіями продовжували боротися з агресорами за свою рідну культуру.

В Школі утверджено чотири напрямки розвитку Бойового Гопака: оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний і бойовий.

Оздоровчий - ідеально підходить людям із вадами здоров'я, які шукають шляхи для гармонійного розвитку тіла, розуму і духу. Оздоровчим Гопаком займаються люди похилого віку, які в силу своїх вікових особливостей не можуть активно навантажувати своє тіло.

Фольклорно-мистецький - орієнтований на творчі особистості, що прагнуть максимально проявити свої здібності, беручи участь у фестивалях, презентаціях та інших показових програмах в Україні та за її межами. Фольклорно-мистецький Гопак приваблює молодь, яка любить зніматися в кіно і мріє стати актором. Прогресивна гопаківська молодь мріє створити театр-студію «Гопак», поставити кільканадцять лицарських опер і виїхати на гастролі до високорозвинутих країн Світу.

Спортивний напрямок розрахований на активних і наполегливих людей, які через утвердження Бойового Гопака на українських та міжнародних міжстильових змаганнях прагнуть утвердити славу українського лицарства, відродити козацьку завзятість, правдоборчий дух та лицарське благородство. Спортивний Гопак дає можливість порівняти і випробувати українське бойове мистецтво в між стильових змагах та універсальних боях у восьмикутнику.

Бойовий напрямок окреслює шлях українського лицаря, який визначився, крокує шляхом захисника Вітчизни, жертовно служить Україні та сприяє утвердженню Правди і Добра. Він гармонійно розвинув в собі три фактори сили: духу, розуму і тіла та скеровує свою діяльність на утвердження рівності, братерства, миру і любові в ім'я процвітання нашої Держави. Цей напрямок передбачає володіння різними видами зброї, а також енергетичними практиками, відкриттям третього ока, трансцендентальною медитацією, підняттям кундаліні та практикою саматхі.

Бойовий Гопак давно перейшов будь-які політичні рамки. Зараз ним займаються представники різних партій, релігій, світоглядів. Від самого початку він був організований на загальнодержавницькій позиції і розвивався як національний вид спорту. Бойовий Гопак відповідає найвищим світовим стандартам і максимально пристосований до вимог сучасності. У Бойовому Гопаку відпрацьована навчально-виховна система, в якій утверджено сім рівнів майстерності і чотири напрямки розвитку. Перші три рівні майстерності учнівські: «Жовтяк», «Сокіл» і «Яструб» (які відповідають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам єдиної кваліфікаційної системи України), проміжний - «Джура» (відповідає кандидату в майстри спорту єдиної кваліфікаційної системи України) та мистецькі - «Козак», «Характерник» і «Волхв» (які відповідають званням майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу та заслужений майстер спорту). «Волхв» є найвищим ступенем, де відбувається перехід від чистої фізичної роботи в площину розумової боротьби, духовної та енергетичних практик.

В Бойовому Гопаку затверджено п'ять різновидів змагів: «Однотан», «Тан-Двобій», «Забава», «Борня», «Герць». «Однотан» - це соло-композиція в музичному супроводі з демонстрацією техніки Бойового Гопака. «Тан-двобій» - попередньо вивчена показова програма з технічних елементів Бойового Гопака, яка виконується одночасно двома змагунами, що імітують двобій у музичному супроводі. «Забава» - різновид двобою з обмеженим дотиком. Головним завданням «Забави» є засвоєння технічних елементів Бойового Гопака та вміння входити в бій і виходити із бойової дистанції. «Борня» - різновид двобою з легким дотиком. В «Борні» дозволена серійна робота на середній та дальній дистанції. «Герць» - різновид двобою із повноцінним дотиком. У «Герці» передбачено кільканадцять видів дотику, які регламентуються правилами змагань у відповідності з сучасними міжнародними аналогами бойових систем - міжстильового та універсального бою.

ІІІ. Особливості світогляду гопаківця

«Якби ви вчились так як треба,

То й мудрість би була своя»

(Тарас Григорович Шевченко)

Лицарська світоглядна система українського воїнства така ж давня, як і історія нашого народу. Наважусь сказати, навіть більш давня, ніж традиційно утверджене поняття -- історія. Українці такі ж давні, як поняття Світла, Бога і Слова. Про це сказано у легендах, але не згадується у традиційній історії.

Світ зачався відтоді, відколи виникло Світло. Життя, творення життя і його поширення у Всесвіті почалися відтоді, відколи світло окреслило обриси темряви. Відтоді Лицарі Світла усвідомили суть свого призначення і розпочали прю. Зі швидкістю світла, променями творчого начала почали знищувати темряву, а натомість життєдайними струменями зароджували світ життя.

Українці -- прямі нащадки Бога-Творця і про це сказано в багатьох стародавніх легендах. Наші предки складали дяку Богові, славили Його, через що і звані були славунами. Словом любові і добра славили Бога. І ніколи нічого не просили, бо знали добре, що Бог нам дав усе: і дух, і душу, і розум, і тіло, і прекрасну землю, і небо; тому гріх у Нього ще щось просити. Можна славити в молитвах і оспівувати у піснях, поширювати науку про Бога, впроваджувати закони життя, але просити -- заборонено.

Натхнений Божими знаннями і мудрістю, упродовж сотень тисячоліть цивілізованого життя нашого народу, від Аріаварти до України, на теренах нашої Батьківщини витворився свій, особливий спосіб державобудування та державоуправління. Він передбачав поділ суспільства на три головні стани (касти): жерців-рахманів, воїнів-косаків-кшатріїв, митців-ремісників-вайш'їв та один допоміжний стан -- смердів-рабів-шудрів. Стан смердів переважно складався з чужинців-зайд неарійського походження.

Стан жерців був провідною кастою староукраїнського суспільства. До його обов'язків входило проповідування Богом даних знань -- Вед, які одночасно були і релігією, і філософією, і законом життя, і оздоровчою системою. Веди передавалися із уст в уста у формі пісенних гімнів, їх співали при будь-якій роботі та під час богослужінь. Можливо, ще з тих давніх часів за українцями закріплено звання найспівучішого народу у Світі.

Каста жерців в процесі еволюції суспільства вдосконалювала обряди, впроваджувала звичаї, розвивала мову, поширювала освіту, науки та ін.

Накази жерців виконувалися неухильно, а воля рахманів завжди ототожнювалася із Божою волею. В Аріаварті-Оріяні жерцям належало право визначення будь-яких істин, законів, чеснот і ладу. Жерці відповідали за здоров'я, генетичну чистоту, освіченість суспільства, вони мали право судити злочинців-кривдників і виносити вирок. Великі права мали жерці, всеосяжною була їхня влада і ніхто ніколи не сумнівався у правоті їхніх дій. Нинішнім поколінням українців таке навіть важко собі уявити, бо в пам'яті -- Леніни, Гітлери, Сталіни, нинішня Верховна Рада, суцільний глум, брехня і кривда, балаган, на тлі якого «вожді» і вороги нації вирішують долю України та ділять награбоване.

Жерці як представники найвищої влади, були людьми незвичайними, володіли яснобаченням, були провидцями, мали надлюдські здібності і можливості.

Жерців називали тричі народженими: перший раз -- від батьків, другий -- від духовного вчителя і третій -- під час посвячення (ініціації) у стан рахманів. Жерців-рахманів ніхто не обирав. Із прадавніх часів їхню появу на світ Божий планували верховні жерці ще до акту запліднення (парували дівчину з найвищими якостями з хлопцем великого духу і у відповідному місці у відповідний час відбувалося запліднення). Після запліднення вже в утробі матері починалося навчання майбутнього рахмана. Після народження і до трьох років (допоки мати годувала грудьми) рахман наспівував дитині Веди і читав священні тексти. Після трьох років дитину забирали від батьків і навчали протягом 32 років. Той, хто пройшов вишкіл і посвячення у стан жерців, ані тілом, ані духовними якостями не був схожий на звичайних людей, і тому інші справедливо прирівнювали його до Богів, довіряли йому владу і визнавали його зверхність над собою.

Жерці, володіючи яснобаченням, телепатією, телекінезом, гіпнозом, левітацією, маючи відкрите третє око і пробуджену кундаліні, з легкістю входили в саматі, могли у найскрутніших ситуаціях приймати безпомилкові рішення та віддавати життєво важливі накази. Володіючи всіма видами енергії, маючи очищені і потужні чакри, жерці могли матеріалізовувати речі, за що їх називали володарями Долі і Часу.

Воїни вважали жерців напівбогами, а вайш'ї і шудри бачили в них утілення справжніх Богів і тому поклонялися рахманам, як Богам.

Жерці були духовними учителями воїнів. Духовного учителя воїни поважали, як батька і матір. Наскільки сильна була ця традиція, свідчить той факт, що цей звичай родинного спілкування між воїнами зберігся серед українського лицарства аж до середини XX століття. Видатний український історик Юрій Липа у книжці «Призначення України», висвітлюючи питання взаємостосунків між воїнами, писав: «Майже не можна уявити собі українця, прив'язаного до якогось вождя, начальника без відчуття у тому вождеві джерела родинної зичливості. Найвищий вислід влади -- це отаман, коли ж він є господарем душі -- це батько. Батько -- це той, що дає підвладному певність, що він, підвладний, є членом роду. Батько -- це титул вождя, що виріс із української раси... Ідеал роду, родини зважив і на типі українського войовника. Поняття батька в українській військовості приносить сумління і моральні підстави порядкування у цілій військовій родині. Батько -- це носій моралі нації. Збірна історична традиція опертя -- це край, як Мати, Ненька... Почуття роду, отже, є й у війську, і вдома, і в традиційності. Українець не може вийти із своєї родини.».

Родинність у стані воїнів виринає із глибини тисячоліть, простежується вона і в добу Антії, Скитії і Київської Русі, Козаччини, УСС та УПА. Присутня родинність і в старій назві воїна -- двічі народжений (перший раз -- від батьків, другий -- від духовного вчителя). Бойовий вишкіл лицарів давнини починався із трирічного віку і закінчувався у двадцять три роки. Були і вийнятки, але вони простежуються лише у сім'ях царів. Стан воїнів, як і стан жерців, належав до вишнього, горішнього правлячого стану, бо життя лицарів -- це суцільна і безперервна жертва в ім'я рідного Роду-Народу.

Обов'язки і вчинки воїнів -- охоронців Роду-Народу визначалися священними правилами, встановленими самим Богом. Жерці наглядали за дотриманням Священних Правил представниками всіх станів, а воїни нещадно карали порушників. Поняття Добра і Зла, Правди і Брехні, Блага чи Гріха встановлювали жерці, бо тільки вони мали право приймати рішення від імені усього народу. Тільки жерці, використовуючи свої надлюдські здібності, могли визначити межі протиріч і скеровувати їх на користь свого народу.

Воїни, виконуючи накази жерців, здійснювали Волю Богів, Волю Народу і своїм жертовним служінням набували божественних якостей. Найсвятішими обов'язками лицарів були: захист Держави від нападників; захист віри, мови, обрядів і звичаїв від зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Стан вайш'їв (митців, ремісників, гречкосіїв і свинопасів) -- творців матеріальних благ, був найчисельнішим. До його обов'язків входило: виробляти національні багатства і утримувати правлячі стани жерців і воїнів.

Стану вайш'їв підкорялися смерди -- раби (шудри), які були неарійського походження, мали спільну душу і прирівнювалися до звірів. Смерди були далекі від розуміння Бога, тому саме з їхнього середовища виходили злодії, лиходії, крадії, злочинці, шахраї, лихварі, грабіжники. Коли зло, яке чинили смерди і чужинці, починало становити загрозу для існування держави, вайш'ї зверталися по допомогу до жерців. Жерці оголошували початок Священної Очищувальної Війни і воїни приступали до боротьби зі Злом, приносили в жертву вогню чужинський, злодійський, смердючий мотлох. Очищення завжди уквітчувалося Святом Перемоги.

Чотири стани суспільства: жерці, воїни, вайш'ї, смерди мали свої кастові і кармічні закони, порушувати які категорично заборонялося.

Окупаційні режими, втрата державності, життя в неволі на своїй землі -- все це внесло свої корективи у науки державобудування і державоуправління.

Подібні ситуації були і в інших народів, як наприклад, японців, китайців, але вони зуміли перемогти труднощі, створені чужинцями, і дуже велику роль в цьому відіграли їхні бойові мистецтва.

Національні бойові мистецтва -- це потужний чинник національно-патріотичного виховання, який формує активного чоловіка-лицаря своєї Держави. На рідній лицарській культурі дуже легко відродити військо таке, яке стане гарантом цілісності і збереженості української національної Держави.

Кодокан для Японії і Шаолінь для Китаю у всі віки були джерелами духовного натхнення, незнищенними потоками (із збереженими у чистоті храмів) звичаїв, традицій, мовою, філософією, лічництвом, науками державоуправління і державобудівництва.

В Україні з XІV до XVІІІ ст. джерелом духовного натхнення була Запорізька Січ. Саме там, на Січі, черпали наші пращури наснагу до боротьби за волю. Саме там, на Запорожжі, буяв дух вольності, який щоразу піднімав народ на Очищувальні Війни.

Впала Січ. Утвердились загарбники. З'явилися плаксива поезія і слізьми переповнені пісні. Боротьба за волю більше нагадувала примхи дитини, аніж очищувальні війни. На початку дев'яностих ми виплакали і вистраждали Волю. Та ця воля недовговічна, бо волю не дарують -- волю здобувають.

Гопаківці -- Лицарі Святої Борні! Спокій -- це основа мудрості, він є запорукою перемоги на Славу України. Моліться і славте Бога -- від нього перемога. Спокійно, наполегливо і послідовно відслідковуйте злочинні угруповання та мафіозні клани і силою законів України жорстоко карайте порушників права.

Основою лицарського вишколу через Бойовий Гопак є постійна духовна практика, що простежується у змінах свідомості залежно від рівнів майстерності Гопаківця.

«Жовтяк» -- це той, що побачив промінь світла у темряві; усвідомив, живучи в хаосі, що є життєтворяще світло Творця; визначився і прямує до променя світла, щоби зачерпнути з джерела істини Божественну мудрість та стати на шлях Лицаря Святої Борні, Захисника Правди, Добра і Любові.

«Сокіл» -- це той, що увійшов у потік світла і зачерпнув з джерела істини Божественну мудрість; усвідомив нікчемність буття демонів; пізнав велич райського життя; визначився і став на шлях Святої Борні.

«Яструб» -- це той, що побачив витоки світла і пішов йому назустріч. Став сповненим бажання очиститися, пізнати Божу науку, просвітлити свій розум. Визначився і став на шлях Лицаря Святої Борні.

«Джура» -- це той, що іде назустріч світлу, свідомо знищуючи всі свої огріхи і недоліки; прагне, долаючи опір променів світла, спалити все негативне, набуте під час життя в хаосі. Визначився і став на шлях Лицаря Світла.

«Козак» -- це той, що став перед Світлом Творця, цілком очистив свої тіло і розум; прагне очистити душу, спалити в глибині душі сумніви. Визначився і пішов по шляху Лицаря Світла.

«Характерник» -- це той, що увійшов в Світло Творця, спалює сумніви і кармічні гріхи, прагне наповнитися творчою наснагою. Визначився і відважно пішов на прю із силами темряви, ведучи за собою військо лицарів Світла, Правди, Добра і Любові.

«Волхв» -- це той, що, очистившись, наповнився творчою наснагою Творця і сонячними променями спускається на Землю, щоби сіяти серед людей зерна Божественної істини, множити Добро, розливати довкола себе благодать, наповнювати серця людей Любов'ю, Жаданням творити Лад і утверджувати над усе Закон Буття.

ІV. Світогляд гопаківця в побуті

Могутнє лицарство є гарантом незалежності Української Держави. У добу воєнних лихоліть лицарі мають безліч можливостей реалізувати свої бойові здібності. А як має жити воїн у часи примирення? Як йому реалізувати свої здібності в часи затишшя? Як вишколеному тілу уникнути кримінальних вчинків? Ці та подібні питання упродовж тисячоліть хвилювали ведунів народу. Сьогодні ми можемо завдячувати величним мудрецям минувшини за те, що виробили цілісну систему дружнього співіснування різних станів. Відголоски цієї системи залишились у стародавніх звичаях і обрядах. З правіку воїни управляли суспільством. Крім війська, Держава завжди створювала служби, в яких працювали воїни. Сьогодні гопаків ці мають прекрасні можливості реалізувати свою лицарську суть, працюючи в правоохоронних органах, на митниці, в податковій міліції чи адміністрації. Свою безкомпромісність і любов до України гопаківці можуть реалізувати, працюючи в службі безпеки України. Свою хоробрість і мужність лицарі Гопака можуть проявити, працюючи у міністерстві надзвичайних ситуацій. Особливо обдаровані гопаківці зобов'язані працювати в законодавчій та виконавчій владі. Своєю жертовною працею на благо України гопаківці достойно реалізують свою лицарську суть.

У наших предків була глибоко вкорінена в свідомості віра у всепереможність Правди. Із тих стародавніх часів до нас дійшли прислів'я: «Якщо чуєш в собі правду, ти незборимий», «За праве діло бий сміло», «Хто по правді жиє, тому Бог дає», «Правда кривду переважить», «Що правда, то не гріх», «Правда очі коле», «Той дає раду, хто знає правду», «Буде правда, буде рада», «Добра тая рада, де щирая правда». Останніх кільканадцять століть наша Вітчизна була позбавлена ворогами своєї державності. Різні зайди топтали нашу землю і, звісно ж, чинили безліч злочинів. Зараз ми маємо Україну. Ми зобов'язані робити все, що зробить наше життя кращим. Ми мусимо виконати заповіти наших предків і виконати мрії українських Героїв так, щоби наші внуки пишалися нами.

Гопаківці мають Школу і своє, здорове, середовище. Мають розуміння шляху воїна, його суті і призначення. Твердо і впевнено йдуть до поставленої мети.

Воїни Гопака, озброєні величними знаннями, повинні обіймати провідні посади в усіх станах суспільства і на всіх рівнях зобов'язані боротись за торжество Правди і Справедливості. Утверджувати прадавнє гасло: «Наша правда на лезі шаблі». Хай буде так!



Висновки

Велике значення сьогодні має мистецтво відроджених козацьких єдиноборств. їх вивчення сприяє відродженню національний видів боротьби. Найбільш відомим є козацький двобій - Бойовий Гопак.

Бойовий Гопак - це система гармонійного розвитку особистості. Це бойове мистецтво, яке передбачає, окрім спортивної підготовки, ще й володіння традиційною зброєю, обов'язково спів, гру на музичних інструментах, ораторське мистецтво, написання віршів, вивчення кількох мов. Усі зусилля скеровуються на відродження типу воїна, який був в Україні за Козацької доби.

Велике пізнавальне, розвивальне і виховне значення для сучасної молоді має опанування нею складним мистецтвом ґрунтовно розроблених систем козацьких єдиноборств. Дослідження цих систем сприятиме відродженню національної фізкультури і спорту, зокрема національних видів боротьби.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Пилат В.С. Бойовий Гопак. - Львів: Галицька видавнича спілка, 1999.

2. Мандзяк О.С. Бойові традиції аріїв: на шляху до реалій українських бойових мистецтв. - Тернопіль: Мандрівець, 2006.

3. Приступа Є. Н., Пилат В.С. Традиції української національної фізичної культури. Львів: «Троян», 1991. 4.1.

4. Берека В.С, Шоробура І.М. Козаком я мрію бути. Навчально-методичний посібник. - Кам'янець-Подільський: Абетка, 2004.

5. Остапович В. Гопак - не тільки танець // Порадниця. 2000. №8. 21 лют.

6. 100 великих постатей і подій козацької України / О.І.Гуржій, Т.В.Чухліб. - К.: Арій, 2008.

7. Каляндрук Т. Таємниці бойових мистецтв України. - Львів: Піраміда, 2003.

8. Боплан Г. Опис України. - Львів: каменяр, 1990.

9. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.:Наукова думка, 1992.

10. Ресурси всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет

Размещено на Allbest.ru