Система ГУЛАГ в радянському союзі

Размещено на http://www.allbest.ru/

СИСТЕМА ГУЛАГ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ

Формування більшовицької пенітенціарної системи

1917 року Російською імперією прокотилося дві хвилі Революції, які докорінно змінили суспільство. 25 жовтня в країні відбувся переворот, а її лідером став Володимир Ленін. Державу перейменовано в Радянську Росію.

Проте більшовики були не готові до того, щоб очолити керівництво країною. Вони мали надто слабку підтримку в суспільстві і майже одразу почали вести криваву громадянську війну.

На цьому фоні насильства з'являються перші радянські трудові табори. Створювались вони випадково, поспіхом, як надзвичайний захід у розпал Громадянської війни. Відбувати покарання в них мусили буржуазні “вороги”. Виникнення нової держави викликало появу нового різновиду злочинців - ”класових ворогів” . ”Класовий ворог протидіє Революції і відкрито або ж, частіше, приховано працює для того, щоб її знищити. На відміну від звичайного злочинця, карати його потрібно набагато суворіше.

На жаль, ніхто ніколи не давав чіткого опису того, як точно має виглядати ”класовий ворог”. Свавільно проводилася відмінність між політичними і звичайними злочинцями. Неосвічені члени тимчасових комітетів і революційних трибуналів могли, раптом вирішити, що чоловік, якого було спіймано на тому, що він їхав на трамваї без квитка, завдає шкоду суспільству, і винести йому вирок як політичному злочинцеві. Зрештою, багато рішень залишалось на розсуд міліціонерів чи солдатів, які проводили арешти.

Існування двох категорій засуджених - ”політичних” і ”кримінальних” справило потужний вплив на формування радянської пенітенціарної системи. У перше десятиліття більшовицького правління радянські виправні установи навіть розділилися на дві категорії відповідно до двох видів засуджених.

Проте на час приходу до влади більшовиків діяло лише кілька переповнених і погано функціонуючих в'язниць. Не маючи нічого кращого, нова влада тримає в'язнів у підвалах, на горищах та у старих церквах. Але навіть у небагатьох традиційних тюрмах, які продовжували діяти, панувало безладдя, а в них працювали недосвідчені наглядачі і охоронці. Безлад і лінь охоронців могли підходити для кишенькових злодіїв і неповнолітніх правопорушників, але для саботажників, паразитів, спекулянтів, священиків, буржуїв-капіталістів та для інших, хто видавалися такими грізними в більшовицькій уяві, потрібні були більш творчі рішення.

Рішення було знайдено вже 4 червня 1918 року, коли Лев Троцький висунув вимогу, щоб групу бунтівних чеських військовополонених було замирено, роззброєно і поміщено в концентраційний табір. Через 12 днів у доповідній записці Радянському урядові Троцький знову пише про концентраційні табори, у яких ”міські і сільські буржуї мають мобілізуватися і організуватися у тилові батальйони для фізичної роботи (прибирання бараків, таборів, вулиць, копання траншей і т.ін.). Ті, хто відмовлятимуться, будуть штрафуватися і утримуватися під арештом до сплати штрафу” [86,34]. Протягом літа 1918 року, відразу після укладання Брестського миру, яким закінчилася участь Росії у І Світовій війні, режим звільнив два мільйони військовополонених.

Далі, 2 вересня 1918 року, у зв'язку із замахом на Володимира Леніна і вбивством голови Петроградської Мойсея Урицького студентом Леонідом Каннегісером, з'явилась постанова Окружного бюро РКП (б) і Президіума Московського Губвиконкому про проведення екстрених заходів, в якій говорилось, що для успішної боротьби і масового терору по відношенню до ворогів робочого класу пропонується влаштувати концентраційний табір для контрреволюціонерів. 5 вересня 1918 року з'явилася постанова РНК про Червоний терор, де говорилося, що ”необхідно забезпечити радянську республіку від класових ворогів шляхом ізолювання їх у концентраційних таборах” . Ця хвиля терору - арешти, тюремні вироки, розстріли, - що піднялася після замаху на Леніна і була більш організованою за безсистемний терор попереднього періоду, фактично була важливою складовою Громадянської війни, спрямованою проти тих, кого підозрювали у руйнівній щодо Революції діяльності на ”внутрішньому фронті”.

Почався Червоний терор проти тих, кого підозрювали у руйнівній щодо Революції діяльності. Орган Червоної Армії ”Красная газета” описувала це так: ”Без жалю, без пощади ми сотнями вбиваємо наших ворогів. Нехай їх буде тисячі, нехай вони потонуть у власній крові. За кров Леніна… нехай це будуть потопи буржуйської крові - більше крові, якомога більше…”. Достовірних даних про кількість в'язнів немає, та існують документальні дані про наявність на кінець 1919 року в Росії 21 табору. На кінець 1920-го їх вже 107.

У декретах, в яких містився несподівано довгий список правил і рекомендацій, вказувалося, що кожний регіональний центр має створити табір, розрахований щонайменше на 300 осіб, ”на кордоні міста або в прилеглих будівлях. Табори мали бути самоокупними. Засновники перших таборів оптимістично вважали, що вони самі на себе зароблятимуть.

У цей час у Радянському Союзі вже склалося дві пенітенціарні системи, які мали окремі правила, окремі традиції й окремі ідеології. Комісаріат юстиції, а пізніше Комісаріат внутрішніх справ керував ”звичайною” системою в'язниць, яка мала справу переважно з тими, кого радянський режим називав ”злодіями”. Хоча на практиці ця система також була невпорядкованою, її в'язні утримувалися у традиційних тюрмах, а її керівництво проголошувало цілі, які були б абсолютно зрозумілими і в ”буржуазних країнах”: перевиховувати злочинців через виправні роботи, ”в'язні мають працювати з метою набуття навичок, які вони можуть використати для ведення чесного життя і для запобігання вчинення в'язнями злочинів у майбутньому” .

Головне управління таборів (ГУЛАГ)

Зазвичай під словом ”ГУЛАГ” розуміють весь апарат насилля, включаючи в'язниці. Таким чином, термін ГУЛАГ вживається для позначення всієї радянської системи виконання покарань після 1930 року .

Табірна система пройшла через багато циклів розвитку: вона то ставала суворішою, то менш суворою, то суворішою знову. Втім, незважаючи на все це, сьогодні дедалі більше міцніє згода стосовно того, що сам Сталін мав якщо й не якийсь ретельний план, то принаймні тверде переконання у величезних перевагах примусової праці. Він дуже цікавився кар'єрами начальників таємної поліції, здійснював нагляд за спорудженням зручних будинків для них і для їхніх родин. На відміну від цього адміністрація в'язниць Комісаріату внутрішніх справ не користувалася його прихильністю: у тогочасній гострій внутріпартійній боротьбі її лідери підтримували супротивників Сталіна.

Про зацікавленість Сталіна працею в'язнів можна судити також з його постійного інтересу до всіх подробиць управління таборами. Особливо він цікавився золотіцканалу, сягає майже міфологічних розмірів. Необхідність заощаджувати гроші означала, що в'язні використовували дерево, пісок і камінь там, де мали використовуватися метал і цемент. Після тривалих дискусій канал викопали на глибину лише 3,5 метра, що було ледве достатнім для великих суден. Оскільки нова техніка була надто дорога або недоступна, проектанти каналу застосовували величезні обсяги некваліфікованої робочої сили. Близько 170 тис. в'язнів, які на протязі 21 місяця працювали на виробництві, користувалися примітивними ручними пилками, кирками, тачками на всіх етапах будівництва .

”На середину 1930-х років система ГУЛАГу вже мала у своєму розпорядженні 300 тисяч в'язнів, розкиданих приблизно по десятьох табірних комплексах і кількох менших тюрмах. 15 тисяч людей працювало в Дальлагу, новому таборі на Далекому Сході У Сиблагу в Західному Сибіру в'язні прокладали залізниці, виробляли цеглу і валили ліс, а 40 тис. в'язнів працювали на будівництві доріг, експортних лісозаготівлях і консервували 40% риби, виловленої у Білому морі” .

Потрохи табірний режим ставав все суворішим. Зменшувались норми хлібних пайків. Якщо на початку 30-х років вони становили близько кілограму, то в 1937-му році він становив 400 грамів хліба; ті хто виконав 100% норми, отримували додатково 200 грамів. Умови погіршувались і через те, що постійно зростала кількість в'язнів. Тому було б краще знищити їх повністю. табір гулаг більшовицький радянський війна

У листопаді 1938 р. масові чистки припинилися, як у таборах, так і по всій країні. Можливо, вона зайшла надто далеко. Чи, можливо, вона завдавала надто великої шкоди все ще слабкій економіці. Та хоч би якою була причина, Сталін 1939 р. сказав на пленумі Компартії в Москві, що чистка супроводжувалась ”більшою кількістю помилок, ніж можна було очікувати” .

Продуктивність табірної системи продовжувала котитися до низу. Впала продуктивність колимських золотих копалень. Все це не можна було не помітити в Москві. Коли у листопаді 1938 р. Миколу Єжова було усунуто від влади, його наступник на посаді керівника НКВД Лаврентій Берія майже відразу почав змінювати табірний режим і правила, раціоналізувати їх, повертати до серця радянської економіки. Відношення до в'язнів ніяким чином не змінилося. Табори не стали гуманнішими. Берія змінив тільки один аспект системи: він наказав начальникам таборів тримати більше в'язнів живими і краще їх використовувати. Доречі, саме за часів Берії в'язні без жодної захисної одежі почали працювати на колимських уранових копальнях. У вересні 1938 р. він почав організовувати спеціальні групи і лабораторії для ув'язнених науковців, які отримали назву шарашки . Спочатку вони називалися ”особливими конструкторськими бюро”. Потім вони відомі під збірною назвою ”Четвертого особливого відділу” НКВД . У них працювало близько тисячі науковців. У деяких випадках Берія особисто відшукував талановитих науковців і наказував перевести їх до Москви. Агенти НКВД давали їм помитися, постригтися, поголитися, а потім відправляли до тюремних лабораторій. Серед найважливіших ”знахідок” Берії - авіаконструктор Туполєв. У свою чергу Туполєв дав Берії список тих, кого необхідно викликати: серед них були Валентин Глушко, провідний радянський конструктор реактивних двигунів, і Сергій Корольов, якій потім стане ”батьком” першого радянського супутника, а фактично всієї радянської космічної програми [98,193].

Дивовижно, але за короткий час беріївські нововведення принесли результати. В останні місяці перед Другою світовою війною економічні показники ГУЛАГу знову почали зростати. 1939 року оборот НКВД становив 4,2 млрд. рублів. 1940-го він досяг 4,5 млрд. . В цей період зменшилась смертність наполовину.

Таборів у цей час було набагато більше, і самі вони були набагато більшими, ніж на початку десятиліття. За період з 1 січня 1935 року по 1 січня 1938-го кількість в'язнів майже подвоїлася - з 950 тисяч до 1,8 мільйона . Табори перетворились на справжніх промислових гігантів. Можна сказати, що вони фактично оформились. Табори поширились майже на всі райони Радянського Союзу..

Відтак, головне призначення таборів - економічне. Вони більше не були групою своєрідних виробничих об'єктів, вони являли собою повний, розвинутий табірно-промисловий комплекс, зі своїми власними правилами і звичками, особливою системою і ієрархією. Величезний бюрократичний апарат, який мав особливу власну культуру, керував з Москви безкрайньою імперією ГУЛАГу.

Таким чином, після приходу до влади більшовиків, в країні розпочалася війна з інакодумцями і опонентами. Комуністи намагались придушити опір у будь-яких його формах. Сформовано дві незалежні карально-репресивні системи. Ключову роль в ній зайняла система ”особливих” в'язниць, якими керувала ЧК. Коли репресії перестали допомагати у боротьбі проти інакодумства, було знайдено ”творче рішення”. 1923 року виник перший концентраційний табір радянської таємної поліції - ОГПУ . Це був Соловецький табір. Оформлюється система ”північних таборів особливого призначення” (СЛОН). З роками звичайні тюрми підпадуть під юрисдикцію ОГПУ. Комуністична партія отримала величезну армію безкоштовної робочої сили для здійснення планів по будівництву ”соціалістичного майбутнього”. Після проголошення ”п'ятирічного плану”, коли була необхідна нафта, вугілля, газ, деревина, ОГПУ бере ситуацію під свій контроль, створивши ГУЛАГ - і тримаючи в руках всю примусову робочу силу СРСР. Сьогодні під терміном ”ГУЛАГ” розуміють весь апарат насилля Радянського Союзу, включаючи в'язниці. Фактично, ним позначають всю радянську систему виконання покарань після 1930 року. Завдяки заснуванню управління почався новий період в історії країни - Відкриття Півночі, що призводить до розширення табірної мережі до велетенських розмірів. Табори стають промисловими гігантами, виконуючи дві основні функції: ліквідація ”неблагонадійних” та розбудова економіки радянської держави.

Размещено на Allbest.ru