Іван Піддубний

Размещено на http://www.allbest.ru/

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ МОЛОДI ТА СПОРТУ УКРАПНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛIННЯ ОСВIТИ I НАУКИ ПОЛТАВСЬКОП ДЕРЖАВНОП АДМIНIСТРАЦIП

ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ПРОФЕСIЙНО-ТЕХНIЧНЕ УЧИЛИЩЕ № 10 М. ПОЛТАВИ

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

«ІВАН ПІДДУБНИЙ»

ПОЛТАВА 2011Р.

Іван Максимович Піддубний народився на Полтавщині 9 жовтня (26 вересня) 1871 року в селі Красенівці поблизу Золотоноші в козацькій сім'ї. У повісті Олексія Толстого «Князь Срібний» є згадка про Федора Піддубного, сухорлявого чоловіка «з безліччю рубців на обличчі». Батько Піддубного - Максим Іванович мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів та три дочки. Максим Піддубний мав колосальну фізичну силу: сам, без жодної напруги, піднімав п'ятипудові мішки з зерном і кидав їх на віз.

Його односельці згадували такий випадок: на ярмарку Максим Піддубний купив чавунну основу до воза, так званий «хід». Потрібно було закинути його на віз. Помічників поряд не було, і Максим вирішив зробити це сам. Поклавши дві колоди, одним кінцем на землю, іншим на віз, він став просувати по них «хід», як по рейках, стримуючи його всім тілом. Раптом колоди розійшлися. Основа поповзла униз. Максим підставив ногу, і величезний «хід» зупинився, але нога була зламана. Не звертаючи уваги, він утримував чавунну деталь ще якийсь час, поки не підбігли люди. І, незважаючи на зламану ногу, сам відвіз покупку додому.

Мати Івана Піддубного, Ганна Данилівна, походила зі старовинної козацької родини Науменків, рід яких славився своїм довголіттям. Кажуть, дід Івана по лінії матері, колишній солдат, відслуживши в армії 25 років, дожив до 120.піддубний арена фізичний тренування

Ріс Іван так само, як і всі селянські діти. Ось тільки в 16 років він легко пригинав до землі корову за роги...

Коли Іванові виповнився 21 рік, він вирішив залишити рідну домівку й виїхати на заробітки до Криму. Хтось порадив йому поїхати на південь країни, де можна непогано заробити вантажником в одному з морських портів. Так Піддубний і зробив: він влаштувався до вантажної фірми "Лавас".. У Севастополі Іван по шістнадцять годин на добу проводив на трапах, перетягуючи вантажі. Працював легко, швидко, з жартами. Через півроку роботи слава про силу вантажника рознеслася по всіх портах Криму.

В 1895 році вантажна фірма переїхала до Феодосії. Незабаром доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим - завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками важкої атлетики. Вони стали переконувати його зайнятися спортом. Спочатку Іван скептично ставився до цих розмов, але Преображенський подарував Івану автобіографію знаменитого атлета Карла Абса. У ній Піддубного зацікавило твердження автора, що постійними тренуваннями йому вдалося збільшити свою природну силу втричі.

Іван вирішив спробувати тренуватися. Щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. А в 1897 році на гастролі до Феодосії приїхав цирк Безкоровайного. Це був звичайний бродячий цирк того часу, в трупу якого входили також атлети і борці. Серед них були знамениті люди того часу, такі як Янковський, Луріх, Семипалий. Через деякий час дирекція цирку влаштувала чемпіонат боротьби «на поясах».

За два тижні виступів на арені Піддубний не програв жодного двобою. Його залізна стійкість, вага і чіпкість рук дозволяли йому здобувати перемогу за перемогою. Він поклав на килим навіть знаменитого Георга Луріха, який згодом став чемпіоном світу з французької боротьби. Тільки один поєдинок в цьому чемпіонаті закінчився внічию. Це була сутичка з Петром Янковським, що виступав під ім'ям Урсус, який важив понад десять пудів і володів великою спритністю.

Сезон в цирку закінчився. Борці роз'їхалися, а Іван залишився тим же робітником в порту, яким був і раніше. Але радість успіху порушила його душевний спокій. Все частіше він став думати про те, щоб присвятити життя спорту.

На початку 1898 року Піддубний знову переїхав до Севастополя, щоб остаточно стати борцем. Він вступив до місцевого цирку, що належав Жіжетто Труцці, одному з членів старовинної італійської циркової родини Труцці, яка виїхала до Росії в 1880 році.

Спостережливий і допитливий, він дуже швидко перейняв і освоїв всі тонкощі боротьби «на поясах». Став перемагати суперників не тільки грубою силою, але і за допомогою техніки, викликаючи красивим і спритним прийомом схвалення глядачів. Прочитавши книги з важкої атлетики та боротьби, Іван склав для себе програму тренувань. Щодня займався бігом, стрибками, робив вправи з гирями, ставив дихання, обливався холодною водою. Він відмовився від надмірностей у їжі, встановив години прийому їжі і суворо їх дотримувався. Відмовився від куріння і спиртних напоїв. Уже до кінця сезону в цирку Труцці Піддубний став невпізнанним. З незграбного і грубого силача він перетворився на спортсмена, непогано володів технікою боротьби і сприймав свою професію як мистецтво.

З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси, а потім на пропозицію цирку братів Нікітіних - до Києва. Почались його гастролі по різних містах. Виступав він не тільки як борець, але і як атлет. Наприклад, трьох осіб, перев'язаних один з одним, він піднімав вгору на витягнутій руці і носив навколо арени.

Під час виступу в Новоросійську стався цікавий випадок. Проти Піддубного випустили відомого шведського борця Андерсона. Через хвилину швед був піднятий у повітря і покладений на лопатки. Це сталося так швидко, що публіка вирішила - швед піддався українському борцю. Піддубний запропонував повторити сутичку. Коли шведу передали цю пропозицію, він відповів, що буде боротися лише тоді, коли Піддубний погодиться на поразку. Іван Максимович був просто обурений. Але дружина директора цирку, де проходили змагання, зі сльозами на очах благала Піддубного погодитись. В іншому випадку довелося б повернути публіці гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку.

Піддубний погодився. Передчуваючи перемогу, швед вийшов на арену. Але тут сталося неймовірне - Піддубний взяв його за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди. Публіка збожеволіла від захвату. Осоромлений швед втік з арени.

Слава Івана Піддубного зростала і міцніла з кожним роком. Але його дратували безчесні звичаї чемпіонатів, і в 1902 році він ледь не повернувся до Феодосії працювати вантажником. На щастя, цьому наміру не судилося збутися. Перебуваючи на гастролях у Воронежі, Іван отримав з Петербурга листа від голови Петербурзького атлетичного товариства графа Г. І. Рібоп'єра. Граф запропонував Івану Максимовичу терміново приїхати до Петербурга.

Прибувши до столиці, Піддубний дізнався, що атлетичне товариство отримало від французького журналу «Спорт» пропозицію надіслати до Парижа російського представника - для участі у змаганнях на звання чемпіона світу з французької боротьби 1903 року. Одразу почали шукати кандидата по всій Росії. З'ясувалося, що кращого борця, ніж Іван Піддубний, немає. Готуватися до чемпіонату він почав під керівництвом тренера з французької боротьби Ейжена. Це був старий борець-професіонал, який знав досконало всі тонкощі боротьби.

Чемпіонат світу з французької боротьби 1903 зібрав у Парижі багатьох видатних борців того часу. Учасник, який програв хоч один бій, вибуває з чемпіонату. Іван Піддубний здобув одинадцять перемог.

Настав день сутички з чемпіоном Франції Раулем ле Буше. Він був на п'ятнадцять років молодший і вищий на 2 см. Поєдинок почався в надзвичайно швидкому темпі. Буше намагався приголомшити суперника каскадом класичних прийомів, які швидко змінювались. Піддубний витримав цей натиск і сам перейшов у наступ. Через кілька хвилин француз вже був зовсім мокрим. І тут почалося щось незрозуміле. Всі прийоми російського борця зривалися один за іншим. Буше вискакував з будь-яких захоплень. Тоді Піддубний здогадався, що француз змазаний якимось жиром. Він заявив протест. Судді перевірили і з'ясували, що Буше змазав себе маслиновою олією. Це було грубим порушенням правил. Буше насухо витерли, але як тільки він починав пітніти, олія виступала знову. Французькі судді замість того, щоб зарахувати йому поразку, вирішили обтирати хитруна кожні 5 хвилин. Але це не допомагало - піт проступав знову. Судді зарахували французові більше очок, Піддубний вибув зі змагань. Переповнений зал зустрів уявну перемогу Буше гробовим мовчанням.

Російське атлетичне товариство запропонувало ле Буше боротися з Піддубним ще раз і гарантувало йому в разі перемоги приз в 10 000 франків. Але француз від цієї пропозиції відмовився. Піддубний після чемпіонату поїхав у село. Він вирішив кинути спорт. Тільки довгі вмовляння друзів і тренера змусили змінити рішення.

Незабаром Піддубний взяв участь у Московському чемпіонаті. Вже в перші дні він уклав на лопатки улюбленця Москви Івана Шемякіна. У 1904 році в Петербурзі на чемпіонаті світу у фіналі він знову зустрівся з Буше. Француз протримався 41 хвилину, після чого опинився на лопатках. Наприкінці 1905 Піддубний знову в Парижі на чемпіонаті світу, де зібрали 140 найсильніших борців світу. Піддубному вдалося перебороти всіх своїх суперників. До останнього дня чемпіонату у нього залишився лише один супротивник - данець Іесс Педдерсен.

Міжнародна преса вважала його найсильнішою людиною в Європі. Іесс з самого початку зайняв оборонну тактику, намагаючись виснажити нашого земляка. Але Піддубний перехитрив данця. Він зробив вигляд, що втомився, почав важко дихати. Педдерсен відразу змінив свою тактику. Він спіймав Піддубного в обхват, але той тільки й чекав цього моменту. Іван Максимович нахилився всім корпусом назад і, падаючи на килим, потягнув за собою суперника. У момент падіння Піддубний підім'яв данця під себе і кинув його на обидві лопатки.

Кидок був такий сильний, що коли Піддубний вже відпустив Педдерсена, той продовжував лежати. Івану Максимовичу були урочисто вручені призові десять тисяч франків і диплом про присвоєння звання чемпіона світу 1905 року. Перемога Піддубного стала великою подією в історії професійного спорту. Газети рясніли повідомленнями - «Залізного Іесса покладено на обидві лопатки».

Піддубний отримав безліч запрошень на гастрольні поїздки в багато країн світу. Він вибрав Італію і невдовзі здобув звання чемпіона цієї країни. Пізніше були змагання в Ніцці, Льєжі, Берліні.

Приятель Піддубного, керченський відомий клоун-куплетист Петрусь Тарахно писав про нього: “Все в ньому було сумірне, все переповнене могутності й мужньої краси, все говорило про силу незвичайну.”. Так само з захватом писав про Піддубного інший його приятель, син донецького шахтаря, клоун-акробат Віталій Лазаренко.

Володіючи величезною силою, Піддубний в той же час відзначався швидкістю реакції і гарно проводив найскладніші прийоми. Це був розумний борець, котрий розраховував свої сили і добре орієнтувався в можливостях противника. Він не вживав спиртного й не палив, гартував свій організм ранковою гімнастикою, обтираннями холодною водою, щоденними тривалими прогулянками. За 40 років спортивної кар'єри він не знав поразок. Найсильнішим його противником був поляк із Західної України Станіслав Збишко-Циганевич, та й того Піддубний нарешті переміг у Сполучених Штатах Америки.

Закінчивши виступати, Піддубний поїхав на Полтавщину і купив той самий маєток, в якому колись ще хлопчиськом працював у поміщика Абеля. Гроші на той час у борця були, і чималі, оскільки Піддубний отримував найвищі гонорари в Європі. Та й звання чемпіона світу теж щедро оплачувалися дзвінкою монетою. У 1910 році Іван одружився з Ніною Квітко-Фоменко, поселився з нею в селі Богодухівці на Полтавщині, побудувавши собі хату, а також млин, і три роки не виходив на килим. Та улюблений спорт кликав, і Піддубний почав виступати знову.

Після революції, коли стало налагоджуватися мирне життя, Піддубного запросили в Петроградський цирк. Звичайно, це був уже не той Піддубний, яким його знали тисячі шанувальників боротьби, хоча і був ще дуже сильний. Але не було тієї спортивної злості, яка зовсім ще недавно потроювала його і без того неабиякі сили.

В 1920 році в Одесі він отримав звістку, що його дружина поїхала з іншим. Іван Максимович довго переживав, та в 1922 році оженився знову. У Ростові-на-Дону, де він перебував з гастролями, Піддубний познайомився з матір'ю молодого борця Івана Машоніна Марією Семенівною. Жінка працювала в пекарні. Вдові теж сподобався цей могутній і добрий чоловік, тому вона погодилася стати його дружиною. Щоб розпочати нове життя з Марією Семенівною, потрібні були гроші, і Піддубний відправився на гастролі до Німеччини, де трудився у поті чола цілий рік. Проте це були вже не ті гонорари, які могли дозволити йому безбідне життя, і восени 1925 року Іван Максимович вирушив у далеку Америку, де йому довелося боротися за правилами вільної боротьби! Довелося перевчатися. Але лякали прославленого чемпіона аж ніяк не нові правила, а той нездоровий ажіотаж, який викликали серед публіки сутички борців. І чим брудніше і жорсткіше велася боротьба, тим більше була задоволена публіка. Ну і, звичайно, вся Америка багато чого чекала від поєдинку Піддубного з чемпіоном Америки тих самих років Джо Стечером, відомим своїми страшними «ножицями» (захоплення ногами), за допомогою яких він зумів перемогти навіть Івана Заікіна. Упевнений у собі Джо мав намір випробувати свою грізну зброю і на нашому землякові. Яким же було розчарування американців, коли напружена сутичка закінчилася внічию. Потім Піддубний ще цілих два роки їздив американськими містами. Як і в Європі, його й тут намагалися і підкупити, і залякати, і навіть споїти, але богатир жодного разу не здригнувся і закінчував всі свої поєдинки перемогами.

Туга за Україною охопила серце Івана Піддубного, і до кінця 1927 року він заявив про свій від'їзд. Організаторам боїв не хотілося втрачати такого борця, його вмовляли, шантажували і навіть погрожували. Але ніщо вже не могло утримати Піддубного в чужій йому Америці. Повернувшись додому, Іван Максимович переїхав у затишне містечко Єйськ на березі Азовського моря, де купив гарний будинок з великим садом.

На запитання, хто була його найбільшим коханням, Піддубний відповідав: “Україна, звісно, а то як інакше?”. Свої перемоги в спорті він пояснював так: “Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!”. У 57-річному віці його було визнано найкрасивішим чоловіком на міжнародному конкурсі чоловічої краси в США.

Один фельдшер розповідав, що ставив Піддубному банки і побачив, що спина в нього була в страшних рубцях від опіків. На запитання про їх походження мовчазний урівноважений богатир відповів: “Це мене Єнгельс вчив лєнізму (лєнінізму він не вимовляв). Як з'ясувалося, Івана Максимовича запроторили в 1937 р. до в'язниці Ростовського управління НКВС на вулиці Енгельса, де катували електропаяльником, вимагаючи назвати номери рахунків і адреси іноземних банків, в яких він міг тримати заощадження. За рік його таки випустили на “волю”. Він казав, що його ув'язнили за “язик” і за “пашпорт”. За “язик” означало його розповіді про життя людей в інших країнах. А з пашпортом вийшла така історія. Піддубного записали “русским” і літеру “і” в прізвищі замінили на “о”. Міліція на його заяву обміняти пашпорт відповіла відмовою. Тоді він сам виправив у прізвищі літеру, закреслив слово “русский” і написав “українець”. Тоді його і “загребли”.

У передвоєнні часи навколо нашого борця було організовано змову мовчання. Після укладення в 1939 р. угоди між СССР та Німеччиною німецьке атлетичне товариство почало розшукувати Піддубного. Щоб не зганьбитися перед своїм союзником, кремлівські верховоди викликали Піддубного до Москви, дали йому орден Трудового Червоного Прапора і звання заслуженого артиста РРФСР. Йому дозволили зустрітися з німецькими атлетами, але прийняти їх запрошення до Німеччини не дозволили. Під час німецької окупації Єйська Піддубний завів товариські стосунки з німецьким начальником порту, котрий був його шанувальником. Одного разу, коли богатиря з Полтавщини запитали, як там в Україні зараз, він відповів: “Сталін був дідьком, а Гітлер є чорт, абез дас іст айнен ворт”, тобто це одне й те саме слово. Після війни Піддубного знову “кликали до гаспидської канцелярії” і запитували, чому він “брал подачки от фашистов” - енкаведистам хтось доніс, що під час окупації комендант Єйського морського порту надсилав йому додому обід з офіцерської їдальні. Для СРСР він був “нєпобєдімим русскім борцом”, а для місцевих “органів” - українським націоналістом. Він дуже гостро переживав русифікацію Кубані, населеної нащадками запорозьких козаків.

У 1945 році 74-річному І. М. Піддубному було присвоєно звання заслуженого майстра спорту СРСР. 8 серпня 1949 р., на 77-у році життя Піддубний помер.

Його було поховано в Єйському міському парку. На чорному камені надгробку вибито: “Здесь русский богатырь лежит”. В 1988 р. стела на його могилі була розбита, і на ній брунатною фарбою було написано: “Хахол-петлюровец!”. У 1955 році в Москві вийшла книжка під назвою “Русский богатырь Иван Поддубный”. У всіх книжках про цирк, газетах і журнальних статтях він іменується - “русский борец”. Кого тільки не привласнювала собі Росія! І лише в Українській Радянській Енциклопедії (том 8, 1982 р.) Івана Піддубного названо українським спортсменом.

Размещено на Allbest.ru