Система майнових покарань на українських землях у складі Угорщини (ХІ ст. – 1867 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система майнових покарань на українських землях у складі Угорщини (ХІ ст. - 1867 р.)

майнове покарання

У статті досліджується система майнових покарань на українських землях у складі Угорщини з часу їх приєднання до часу створення Австро-Угорщини, тобто з ХІ ст. до 1867 р. Вивчено їх характерні ознаки та особливості застосування, які мали місце протягом досліджуваного періоду часу. Особливу увагу звернено на питання їх співвідношення між собою та з іншими видами покарань.

Ключові слова: покарання, штраф, конфіскація майна.

Дослідження власного державотворчого та правотворчого досвіду є необхідністю кожної держави, яка прагне розвиватись у напрямку максимального захисту прав своїх громадян та побудови громадянського суспільства. Очевидно, що поза межею вивчення не можуть залишатись і історичні аспекти становлення кримінального права загалом, а також окремих його інститутів. На дослідження одного з них, а саме на вивчення майнових покарань, які існували на українських землях підчас їх перебування під владою Угорщини, й орієнтована ця публікація.

Специфікою задекларованої проблеми є те, що до цього часу жодних серйозних вітчизняних напрацювань взагалі не проводилось. Саме тому джерельною базою виступили публікації західно-європейських науковців, наприклад, Т. Габріша, П. Дареста, К. Кадлєца, Ц. Мартіне, В. Урущака, Й. Цьонгви, А. Чізмадіа, які раніше не слугували предметом вивчення вітчизняних науковців.

Розуміючи всю складність задекларованого дослідження, ми зосередимо свою увагу лише на найбільш важливих, на нашу думку, питаннях, залишивши всі інші для наступних публікацій.

Територію Підкарпатської України (нині - Закарпаття) у ХІ ст. було приєднано до складу Угорщини на правах інших земель, тобто, за вірним твердженням М. Болдижара та П. Мосні, без будь-яких спеціальних прав самостійної автономії чи адміністративної одиниці [1, с. 70]. Саме тому, протягом всіх наступних століть на згадану територію поширювалось угорське законодавство, в тому числі й кримінальне, без врахування якихось особливостей чи традицій Закарпаття.

На момент входження українських земель до складу Угорщини в останній уже склалась доволі чітка система кримінальних покарань.

Головною метою покарання того часу були відплата та залякування, а також відшкодування шкоди. За вірним твердженням А. Чізмадіа, К. Ковача та Л. Асталоша, у згаданий період навіть не виникало думки про виправлення злочинця як мету покарання [6, с. 198]. Оскільки покарання завжди несли засудженому якусь фізичну, психічну, правову або майнову невигоду, доцільно поділити їх саме з цієї точки зору.

Таким чином, в період раннього феодалізму можна виділити наступні види покарань: смертна кара, членошкідницькі покарання, тілесні покарання, ганьблячі покарання, позбавлення волі та майнові покарання [6, с. 198]. Найбільш поширеним видом покарання були різноманітні майнові покарання.

Повна конфіскація майна рідко виступала у якості самостійного виду покарання, в основному вона слугувала доповненням до смертної кари. Так, наприклад, якщо первинно за вбивство мечем застосовувався принцип таліона, то уже в період панування короля Ласло останній було замінено тюремним ув'язненням і повною конфіскацією майна. Аналогічне поєднання згадується і щодо випадків вчинення найбільш тяжких злочинів проти короля і держави, наприклад, посягання на життя короля, бунту, державної зради, втечі за кордон [6, с. 196-197].

Варто зазначити, що право досліджуваного періоду уже містило чітку вказівку на такі питання, як: на користь кого йшло конфісковане майно та що робити, якщо майно винного є дуже незначним?

У першому випадку, наприклад щодо згаданого вище вбивства мечем, прямо передбачалось, що дві третини конфіскованого майна йшли на користь родичів вбитого, а третина - синам та дружині злочинця.

Що ж до другого питання, то щодо того ж злочину закріплювалось правило, згідно якого, якщо злочинець не мав майна або воно оцінювалось у суму менше 110 монет (одна монета приблизно рівнялась вартості молодого вола), то згадане покарання замінювалось продажем винного у неволю.[6, с. 197]

Значно частіше застосовувалась часткова конфіскація майна, наприклад, худоби та знарядь праці у тих, хто працював або полював в неділю.

Не можна не відмітити наявність у тогочасній практиці покарання у виді штрафу, який міг мати грошову та матеріальну (наприклад, волами) форми. Так, наприклад, за просте умисне вбивство передбачалась сплата 110 монет, а за вбивство з необережності - 12 монет.

Згадувалось у законодавстві того часу й покарання у виді відшкодування завданої шкоди.

Ще одним видом майнових покарань того часу була композиція (віра, відкуп від членошкідницького покарання та ін.), яка являла собою відшкодування на користь потерпілого. Так, наприклад, згаданий вид покарання був традиційним за завдання тілесних ушкоджень, за винятком випадків, коли останні потягнули за собою скалічення потерпілого (у такому випадку традиційно застосовувався принцип таліону). Характерним можна назвати й той факт, що композиція фіксувалась у сталому розмірі. Так, наприклад, у випадку умисного вбивства композиція для всіх вільних складала одну й ту ж саму суму, а саме 110 монет.

Подібну ж систему покарань періоду середньовічної Угорщини, в тому числі й майнових, вбачають й інші дослідники. Звернемо нашу увагу лише на ті аспекти, які стосуються писаного (статутного) права згаданого періоду.

Так, на початку ХХ ст. Акос Тімон у своїй спробі класифікувати різні види покарань, що існували у середньовічній Угорщині, розрізняв: 1) смертну кару,

2) тілесні покарання - заподіяння каліцтва чи пошкодження волосся або шкіри,

3) позбавлення волі - у вигляді перетворення на раба, ув'язнення чи ізоляції та

4) грошове стягнення, яке мало декілька підвидів: 4А) комбіноване (нім. die compositionalen Vermogensstrafer - комбіноване майнове стягнення), 4Б) штраф (на користь суддів чи офіційних осіб, але не потерпілого чи його родини),

4В) відкуплення від тілесного покарання (нім. die Straflosungssummer - сума плати за звільнення) та 4Г) позбавлення майна (повністю чи частково) [10, с. 85]. У своєму класичному підручнику з історії права Ференц Екхарт використовує п'ять категорій, що більш-менш збігаються з переліченими вище: 1) найвища міра покарання чи смертна кара, 2) тілесні покарання, 3) позбавлення волі, 4) майнові стягнення та 5) ганьблячі покарання [10, с. 85].

Наведені вище підходи до класифікації покарань не є до кінця однозначними. За вірним твердженням Т. Габріша та А. Швецової, застосовуючи такі класифікації покарань до статутного законодавства та судової практики, зафіксованих в угорських грамотах часів династії Арпадів, ми стикаємося з багатьма проблемами. По-перше, важко, а іноді й неможливо, відрізнити деякі комбіновані виплати від звичайних штрафів, бо статутне право не уточняє, має штраф стягуватися на користь потерпілого (його родини) чи “держави” (судді, короля, королівського службовця). Крім того, у багатьох випадках покарання складалося з кількох частин, що належали до різних категорій.[10, с. 85-86].

Що стосується майнових покарань, то, на думку Т. Габріша та А. Швецової, у статутному праві їх також можна розділити на різні категорії: 1) відкуп від тілесного покарання, тобто випадки, коли звинувачуваний міг вибирати кару - тортури чи певну суму грошей; 2) конфіскація майна - часткова чи повна;

3) простий штраф та 4) комбінований штраф.[10, с. 87] На практиці, однак, ці категорії розрізнити не так то й легко.

Не зважаючи на значну пасивність угорського законодавця у сфері кримінального права, все ж ним періодично розроблялись, а деколи - і вводились в дію, нормативно-правові акти, які торкались і питань майнових покарань. Одним з найдавніших з них можна вважати т.-зв. Сьомий декрет.

Декрет було складено і прийнято вищим духовенством, баронами та дворянством і схвалено королем Владиславом (Уласло) ІІ на державних зборах, які проходили в Буді з 18 жовтня до 19 листопада 1514 р. після подавлення селянського повстання під керівництвом Д. Дожі.

Згаданий закон складався з 71 статті (власне, первинно поділу на статті не існувало; їх було введено одним з видавців законів Я. Сепеші лише у середині XVIII ст.), з яких 62 повністю або частково стосувались селянських питань. Не зважаючи на вузько-тематичну орієнтацію, містились у Сьомому декреті й положення, які торкались майнових покарань.

Чи не найбільшим досягненням Сьомого декрету у згаданій сфері можна вважати юридичну фіксацію покарання, названого “homagium”.

Однозначно відповісти на питання, що ж собою являло згадане покарання, доволі важко. Загалом науковці припускають, що це був певний аналог давньоруської віри, однак з дещо ширшим колом застосування. Так, вважається, що “homagium” застосовувалось за вбивство, пролиття крові, калічення, побиття, а також, імовірно, ним же визначалась “ціна життя” (aestimatio capitis) живої або убитої людини.

Законодавець чітко не фіксував розміру згаданого покарання, очевидно, залишаючи право визначати його остаточну суму судовим органам, однак можна припустити, що такого роду сума була досить чітко обмежена рамками. Цей висновок можна зробити зі ст. 38, яка, встановлюючи покарання за знущання селян над дворянами, зазначала наступне: “Селяни або села, які скоїли це, …, повинні сплатити цим дворянам homagium, тобто 100 золотих флоринів” [5].

З формулювання наведеної норми можна припустити, що саме наведена сума була традиційною, щонайменше для селян.

Передбачав законодавець і правило, згідно якого homagium міг стягуватись не лише з винної особи, але й громади (певний аналог “дикої віри” на Русі). Так, наприклад, 1 ст. 8 зазначав, що “містечка, міста та села, які приймали участь у вбивстві і погоджувались на це, мали заплатити homagium” [5]. Дещо нижче, а саме у 2 ст. 9, зазначалось, що згадане правило мало діяти лише у випадках, коли не вдавалось визначити конкретного кола винних у вчиненні злочину, у інших же випадках діяв принцип індивідуальної відповідальності [5].

Окрім згаданого покарання, Сьомий декрет згадував і про те, що на винного міг накладатись штраф.

Законодавець щоразу чітко фіксує розмір згаданого покарання, наголошуючи на тому, що він має рівнятись 400 флоринам.

Варто зазначити, що відносно штрафу встановлювалось правило щодо того, на чию користь він стягувався. Так, 1 ст. 41 передбачав, що штраф “частково йшов на користь тих, щодо кого було вчинено злочин, частково - на користь ішпанів, віце-ішпанів і дворянських суддів” [5].

Передбачалось і застосування такого виду покарання, як конфіскація майна.

Зі змісту норм Сьомого декрету можна зробити висновок, що остання могла проявлятись у наступних видах:

а) повна конфіскація майна - застосовувалась, наприклад, за вчинення найбільш тяжких злочинів того часу (грабежів, крадіжок, убивств, розпусти, підпалів та ін.) і полягала у позбавленні винного земельного наділу та всіх прав власника ( 4 ст. 33);

б) часткова конфіскація майна - передбачалась, наприклад, за відмову воєвод та бешлів південних областей добровільно залишити свої посади, і полягала у позбавленні останніх їх земельних наділів (але не іншого майна) ( 4 ст. 46);

в) спеціальна конфіскація майна - була не надто добре розробленим інститутом, однак передбачалась, наприклад, за придбання за іноземні гроші худоби (за такого роду діяння, окрім іншого, мало застосовуватись покарання у виді вилучення придбаних з порушенням закону коней, волів або овець) ( 3 ст. 66)

Варто зазначити, що спеціальна конфіскація виступала як у ролі основного (згаданий вище 3 ст. 46), так і додаткового до штрафу ( 1 ст. 46) покарання.

Згадував законодавець і про такий вид покарання, як відшкодування збитків потерпілому ( 2 ст. 14), однак суті цього покарання не пояснював.

Ще до цього, а саме у 1504 р. король Владислав ІІ доручив відомому юристу та ідеологу “дворянської партії магнатів” Іштвану Вербоці скласти кодекс законів, який би охопив усе діюче на той час в Угорщині право.[3, 51] Роботу було завершено у 1514 р., після чого кодекс було подано до Законодавчих зборів на затвердження, його було схвалено королем і введено в дію у 1517 р. За кількістю частин останній було названо “Трьохчастинним зводом звичаєвого права угорського королівства” (“Tripartitum opus iuris consuetudinarii inclyti regni

Hungariae partiumque annexarum”) або просто “Трикнижжям” (“Tripartitum”) [13].

Через декілька століть “Трикнижжя” увійшло до офіційного збірника “Corpus Iuris Hungarici”, який зберігав статус офіційного до середини ХІХ ст., а деякі з його приписів - аж до середини ХХ ст. [11] Включав згаданий нормативно-правовий акт і деякі положення Сьомого декрету, в першу чергу ті, що стосувались долі селян.

Варто погодитись з Ю. Бардахом, який визначив згаданий нормативно- правовий акт як такий, що “відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку усього угорського права” [7, с. 14].

Не зважаючи на те, що проблеми кримінального права не були основним предметом цього нормативно-правового акту, все ж у ньому знайшли місце й питання, пов'язані з майновими покараннями. У зв'язку зі зміною соціальної структури та формуванням нових суспільних відносин виникла невідкладна потреба у встановленні спеціального захисту для представників привілейованого стану. Відбилось це і на системі кримінальних покарань. Найбільш характерним у цьому плані можна вважати покарання “homagium”, розмір якого змінювався залежно від соціального стану убитого. Так, наприклад, 2 титулу 2 закріплював правило, згідно якого “для панів прелатів і баронів мова йде про штраф як відшкодування за вбивство у сумі 100 монет, а для дворян - не більше 50 монет... Це пояснюється не підставами їх свободи, а їх гідністю і заслугами, наприклад, щодо прелатів - їх духовною гідністю, щодо баронів - повагою, яку вони отримали службою, на якій вони були і яка призвела до того, що останні були підвищені государем” [4, с. 718].

Власне, щодо суті досліджуваного покарання досі немає остаточної ясності. Так, наприклад, Т. Габріш та А. Швецова, фактично відкидаючи наведені вище думки, зазначають наступне: “… І. Вербоці у праці Opus tripartitum (1514/1517), що кодифікує середньовічне звичаєве право угорської шляхти, пояснює homagium як еквівалент (aestimatio) вбивства людини, який вбивця (homicida) має заплатити тим, хто цього вимагатиме. Tripartitum же заперечує ідею, що homagium є ціною убитої особи. Фактично, це була ціна життя убивці, яка призначалася відповідно до статусу та становища жертви. Таким чином злочинець міг уникнути смертної кари. Якщо ж він не міг сплатити homagium, його страчували …”.[10, 88]

Відкуп за менш серйозні злочини називався birsagium (наприклад, титул 26 [2, с. 34-35], 1 титулу 59 [2, с. 60], тилул 134 [2, с. 116-117]), тобто штраф, який платили на користь судді, або compositio - комбінований платіж потерпілому. Часто у випадках вбивства стягувався комбінований платіж без вживання терміну homagium [10, с. 89].

Згадувало “Трикнижжя” і про такий вид майнових покарань, як конфіскація майна. Титул 15 “Про справи, які стосуються злочину зради” встановлював правило, згідно якого король мав право вилучити майно у осіб, винних у згаданих діяннях, та подарувати його безпосередньо або іншим способом кому захоче [2, с. 24; 4, с. 722-724].

Нажаль, через значні непорозуміння між королем та парламентом, згаданий нормативно-правовий акт так і не було офіційно введено в дію, хоча значною мірою положення останнього використовувались у судовій практиці [9, с. 103].

Протягом наступних століть мали місце лише доволі незначні, “косметичні” зміни у питаннях майнових покарань, які стосувались, наприклад, зміни розмірів останніх.

Варто відмітити, що суттєві спроби законотворчої роботи у сфері кримінального права почались лише у другій половині XVIII ст. під впливом ідей Просвітництва та Великої французької революції.

Результатом цієї діяльності став Проект угорського кримінального кодексу, відомого під назвою “Codex delictis eorumque poenis”, розроблений комісією у складі А. Шірмаі, Ф. Шентівані та Й. Ревіжкі, який побачив світ у лютому 1795 р. Варто зазначити, що згаданий Проект КК було написано латиною, що було доволі незвичним і застарілим для кінця XVIII ст. [8, 59]

Оскільки основною метою системи покарань, передбачених досліджуваним нормативно-правовим актом, було виправлення злочинця та загальна превенція, а матеріальне відшкодування завданої злочином шкоди було відсунуто на задній план, логічним було домінування покарань проти особи у порівнянні з майновими покараннями. Відтак, Проект КК Угорщини 1795 р. зберігав смертну кару за вчинення найбільш тяжких злочинів, допускав довічне тюремне ув'язнення лише щодо єдиного складу злочину (найбільш важкий випадок підроблення грошей), тимчасове позбавлення волі обмежував 12 роками.

Згадував він і про майнові покарання, роль яких зводилась до допоміжної, другорядної, у порівнянні з іншими покараннями. Такої думки дотримувались, наприклад, Й. Цьонгва та А. Літиньскі, зазначаючи, що “майнові покарання в ієрархії важливості “Codex delictis eorumque poenis” розташовувались серед іншого після тілесних покарань, інфамії, вигнання з держави та ін.” [8, с. 57].

На відміну від більшості сучасних йому західно-європейських кримінальних кодексів, досліджуваний нормативно-правовий акт не відмовлявся від такого покарання, як конфіскація майна, хоча й обмежував його застосування єдиним випадком, а саме infidelitatis, вчинений з третім ступеним вини (mulitia - арт. 1 8 частини ІІ Проекту) [8, с. 56].

Ще одним майновим покаранням, передбаченим у “Codex delictis eorumque poenis”, було грошове стягнення (штраф). Зі змісту Загальної та Особливої частин згаданого нормативно-правового акту можна виділити наступні характерні ознаки досліджуваного покарання:

1) Штраф не відігравав суттєвої ролі в системі кримінальнх покарань, про що свідчить хоча б той факт, що його було розташовано на останньому (23-у) місці в ієрархії покарань;

2) Розробники чітко закріплювали доволі прогресивне для свого часу правило, згідно якого штраф міг призначатись не на розсуд суду, а лише у випадках, прямо передбачених у Особливій частині Проекту;

3) Допускалась заміна короткотермінового позбавлення волі штрафом і штрафу короткотерміновим позбавленням волі;

4) Прямо заборонялось скеровувати кошти, отримані від штрафів, на користь суддів.

Не позбавленй був згаданий законопроект і певних недоліків у досліджуваній сфері, і чи не найбільшим з них, за вірним твердженням Й. Цьонгви та А. Літиньскі, було те, що розробники так в не змогли повною мірою розмежувати штраф, як кримінальне покарання, та відшкодування, яке стягувалось у цивільно- правовому порядку [8, с. 57].

Можна констатувати, що Проект Кримінального кодексу Угорщини 1795 р. являв собою значний результат розвитку відсталого угорського кримінального права, першою спробою кодифікації, метою якої була не проста систематизація і доповнення діючих норм кримінального права, а вироблення нових принципів і положень, які мали охоплювати галузь загалом [6, с. 201].

Не дивлячись на всі плюси згаданого вище законопроекту, останній так і не було передано на обговорення Державних зборів Угорщини і, відтак, не було введено в дію [8, с. 49].

До питання розробки єдиного кримінального законодавства повернулись у 1827 р., коли Закон VIII призначив нову законодавчу комісію, яка доволі швидко підготувала свій законопроект. Але комісія, взявши за основу угорське звичаєве право, спробувала поєднати його з Австрійським кримінальним кодексом 1803 р.[12, с. XII] У зв'язку з тим, що зробити це на належному рівні не вдалося, згаданий Проект вийшов не надто вдалим, значно поступався Проекту 1795 р. І також не отримав схвалення.

Згідно Закону V 1840 р. було створено комісію з 55 осіб, до якої входили такі знані правники, як Телекі, Дешшевші, Аппоньї, Етвеш та ін. Очолював її Ф. Деак.

Результатом роботи комісії став законопроект, поданий до Сейму у 1843 р. Згаданий законопроект містив 550 статей, які поділялись на три частини.

Аналізуючи зміст досліджуваного акту, варто процитувати слова відомих французьких науковців ХІХ ст. Ц. Мартіне та П. Дареста, які стверджували, що

“…автори Проекту 1843 р. врахували у ньому всі теорії, які відстоювались тогочасними криміналістами. Якби цей Проект побачив світ, Угорщина значно випередила б усі інші європейські держави. Небагато проектів … були настільки ж революційними…” [12, с. XIII].

Значною мірою революційними можна вважати й пропозиції у сфері кримінальних покарань. Пропонувалось скасувати смертну кару й максимально спростити перелік покарань. Основними видами покарань надалі мали стати позбавлення волі, арешт (тримання під вартою) та штраф [XII, XIV].

Подальша законопроектна робота вилилась у Проект закону про злочини і покарання 1848 р., автором якого була комісія на чолі з тим же Ф. Деаком. Варто зазначити, що цей акт значно перевершував і чинний на той час Кримінальний кодекс Франції, і Проект Кримінального кодексу Швейцарії [5, с. 202].

За змістом згаданий Проект поділявся а дві частини - Загальну і Особливу.

Доволі чітко і зрозуміло були прописані у ньому й питання, пов'язані з покараннями. Так, останній уже не містив згадок про смертну кару, тілесні та ганьблячі покарання. Основними покараннями мали стати позбавлення волі, штраф та судова догана [6, с. 202].

Варто зазначити, що Кодекс закріплював за суддею доволі широкі можливості пом'якшення покарання, оскільки закріплював лише верхні межі останнього, але не нижні.

Не дивлячись на значну прогресивність та схвалення нижньою палатою Державних зборів, Проект КК Угорщини 1848 р. було відкинуто верхньою палатою парламенту, у зв'язку з чим його так і не було введено у дію.

Не зважаючи на відсутність прогресу у сфері вироблення кодифікованого кримінального закону, законотворча робота у середині ХІХ ст. велась досить активно. Не обходила вона й питань, пов'язаних з майновими покараннями. Так, наприклад, того ж 1848 р. було прийнято Закон про друк, який передбачав покарання у виді позбавлення волі на строк до 4 років та штраф у 400 форинтів за підбурювання шляхом друку до порушення міждержавних зв'язків, які посягали на спільності царствуючого дому, а також за заклики до насильницької зміни Конституції і непокори законній владі [6, с. 305].

Підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що станом на 1867 р., тобто на час створення спільної з Австрією держави, Угорщині так і не вдалося виробити власного цілісного кримінального законодавства, яке б повною мірою охопило найбільш важливі кримінально-правові інститути. Не вдалося чітко окреслити й систему кримінальних покарань, розробити та запровадити на практиці кримінально-правову політику у цій сфері.

Список використаної літератури

1. Болдижар М. Державно-правовий статус Закарпаття (Підкарпатської Русі) в складі Чехос\ловаччини / М. Болдижар, П. Мосні. - Ужгород: Ужгородський національний університет, 2001. - 240 с.

2. Кадлец К. Стефана Вербециjа Трипартитум (Tripartitum Opus Juris Consuetudinarii Regni Hungariae) / К. Кадлец. - Београд: Штампано у Штампариjи Чешке политике у Прагу,

3. Трехкнижие Вербоци 1517 г. Извлечения. / Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961. - 950 с.

4. Уласло ІІ. Седьмой декрет [Електронний ресурс] // Режим доступу:

5. Чизмадиа А. История венгерского государства и права / А. Чизмадиа, К. Ковач, Л. Асталош. - М.: Юридическая литература, 1986. - 448 с.

6. Bardach J. O dawnej i niedawnej Litwie / J. Bardach. - Poznaс: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza, 1988. - 443 s.

7. Ci№gwa J. Wкgierski Codex delictis eorumque poenis z 1795 r. A Kodeks Stanislawa Augusta. Zagadnienia wybrane / J. Ci№gwa, A. Lityсski. // Czasopismo Prawno - Historyczne. - 1993. - Tom XLV. - Zeszyt 1-2. - s. 47 - 64.

8. Dziadzio A. Pоwszechna historia prawa / A. Dziadzio. - Warszawa: Wydawnictwo naukowe

PWN, 2009. - 474 s. 9. Gбbriљ T., Љvecovб A. Sample of penalties in the 13th and 14th century Hungarian Kingdom / T. Gбbriљ, A. Љvecovб. // Culpa et poena. Z dziejуw prawa karnego. Materialy z konferencji poњwiкconej dziejom prawa karnego. Uniwersytet Jagielloсski. Krakуw 11-13 marca 2008 r. - Krakуw: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagielloсskiego, 2009. - s. 83 - 94.

10. Historia џrуdel prawa wybranych paсstw europejskich (X - XVIII wiek) [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.bryk.pl/teksty/studia/pozostale/prawo/1001160- historia_џrуdel_prawa_wybranych_paсstw_europejskich_x_xviii_wiek.htm; Дата доступу: 25.05.2011 р.

11. Martinet C., Dareste P. Code Pйnal Hongrois des Crimes et des Dйlits (28 mai 1878) et Code Pйnal Hongrois des Contraventions (14 juin 1879). Traduits et annotйs / C. Martinet, P. Dareste. - Paris: A l'imprimerie nationale, 1885. - 231 s.

12. Uruszczak W. Swoistoњж systemуw prawno-ustrojowych paсstw Europy њrodkowo- wschodniej w XV - XVI w. / W. Uruszczak // 17. Powszechny Zjazd Historykуw Polskikh.

1. Размещено на www.allbest.r