Культурна спадщина білорусько-українського прикордоння через біографічний метод у соціології

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА БІЛОРУСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРИКОРДОННЯ ЧЕРЕЗ БІОГРАФІЧНИЙ МЕТОД У СОЦІОЛОГІЇ

Сучасні процеси інтеграції прикордонних країн багато в чому можуть спиратися на загальне минуле. Вивчаючи історичні особливості розвитку Білорусі та України, ми помічаємо багато спільного. І, зокрема, це проявляється в біографіях окремих соціальних мислителів, які об'єднували наші культури. Тому відстеження і обробка біографій цих людей, а також опис середовища, в яких появилися і розвивалися мотиви соціологічної творчості, важлива робота для історії соціології. Незалежно від багатої, створеної вже історико-соціологічної літератури, все ще чекають обробки біографії мислителів, в яких білоруський елемент поєднується з великим багатством інших, часто дуже різних культур. Тут йдеться як про наукові дослідження джерел, так і про монографії, призначені для широкого кола читачів. Складна і багато в чому трагічна історія народів Білорусі й України XVI - XVII ст. покликала до життя плеяду талановитих мислителів, які в своїй творчості відобразили суперечності цілої епохи, що виникли в різних сферах соціального життя, культури, політики в об'єднаній державі Речі Посполитої. смотрицький культура визвольний контрреформація

Епоха контрреформації, що знаменує собою появу і зміцнення ордену єзуїтів на території Великого князівства Литовського, поставила перед людиною того часу абсолютно нові, раніше невідомі проблеми, що торкалися як її громадського, так і особистого життя. На зміну людині епохи Відродження, впевненій у гармонійному облаштуванні світу, приходив абсолютно новий тип людини, дисгармонійної і роздвоєної. Саме в цей час зростає роль мислителя-проповідника, що вважає своїм священним обов'язком служіння народу, вірі. Будь-яке посягання на віру сприймалося православними народами Білорусі і України як посягання на існування народу в цілому. Православні мислителі були авангардом, який стримував нападки єзуїтів, а пізніше - уніатів. Причому на зміну «доморощеним» письменникам приходило нове покоління мислителів, вишколене в єзуїтських колегіях, а нерідко в найбільших навчальних закладах Франції, Італії, Німеччини, Польщі, що засвоїли західноєвропейську культуру і науку. Ознайомившись з релігійним, політичним, літературним життям Європи, приголомшені рухом Лютера, Кальвіна, Цвінглі, багато православних мислителів оволоділи методами антикатолицької боротьби. Ті, хто повернувся на батьківщину, зберігши вірність православ'ю, ставали вчителями і ректорами православних колегій і шкіл, прищеплювали отримані знання до національного древа.

Одним з таких соціальних мислителів XVII ст. був Мелетій Смотрицький (1577-1633 рр., світське ім'я - Максим), чия творчість однаково належить братським білоруському і українському народам. Його просвітницька діяльність була суперечливою, як сама епоха, до якої він належав. Творча спадщина М. Смотрицького багата і різноманітна, хоча не всі твори полеміста збереглися до нашого часу. М. Смотрицький народився в м. Смотрич, на Україні. Початкову освіту він здобув в школі князя К. Острозького. Його вчителями були батько, відомий антикатолицький полеміст Герасим Смотрицький (ректор Острозької школи), і грек Кирило Лукаріс, який згодом став Константинопольським патріархом. Помітивши здібності і прагнення молодого Смотрицького до науки, князь К. Острозький відправив його для продовження освіти у Віленську єзуїтську колегію, яку Максим блискуче закінчив. Далі М. Смотрицький викладав в православних школах Вільно, Мінська, Києва, був домашнім вчителем в сім'ї князя Соломерецького. Разом з князем він побував у Німеччині, Сілезії, Словаччині, де слухав лекції в університетах Лейпцига, Нюрнберга, Вітенберга і здобув ступінь доктора медицини. Таким чином, М. Смотрицький став різнобічно освіченою людиною, яка ознайомилася з кращими досягненнями європейської культури і мала багатий науковий багаж. У 1607 р. М. Смотрицький повернувся на батьківщину, і деякий час мешкав у маєтку князя Соломерецького, неподалік від Мінська. Він часто відвідував Мінськ, і, як свідчили його сучасники, мав великий авторитет серед простих людей. М. Смотрицький умів привернути до себе простолюд, який стікався до нього як до оракула за роз'ясненням різних питань церковно-релігійного характеру. Вплив М. Смотрицького був настільки сильним, що багато мінчан покинули уніатських священиків, створили православне братство, побудували церкву, яку пізніше освятив сам Мелетій.

Активна наукова діяльність М. Смотрицького розпочалося у Вільно, де в 1608 р. вийшла його книга «Відповідь на в'їдливий твір», спрямована проти унії. У 1610 р. під псевдонімом Теофіла Орфолога М. Смотрицький видав новий твір - «Тренос, або Плач Східної церкви», що всесторонньо критикував католицький костьол: від його догматів до морального образу його священиків і викликав репресії проти православних братств. Тільки псевдонім врятував тоді М. Смотрицького від тюремного ув'язнення. Безпосереднім приводом для написання

«Треноса» були події у Вільно в 1609 р., коли за розпорядженням уніатського митрополита Іпатія Потія пройшла чергова хвиля переслідувань православного населення. У «Треносі» змальовано реальну картину життя білоруського і українського населення в східних землях Речі Посполитої, де свобода і права тільки проголошувалися, а насправді панували свавілля і насильство католицької церкви, підтримувані світською владою. Нестерпні страждання православних доповнювалися тим, що уніати обмовляли батьків, братів, сестер білорусів і українців, що жили в прикордонних районах, звинувачували їх у шпигунстві, доносили на них і кидали до в'язниць. Прогресивне значення «Треноса» полягало в тому, що твір закликав всі патріотичні сили білоруського і українського суспільства до об'єднання і боротьби проти національного і релігійного гноблення. Ні урядові переслідування, ні нападки єзуїтсько-уніатського табору не змогли ослабити впливу «Треноса» на широке коло його читачів. Цей твір був відомий населенню Білорусі і України і в пізніші століття, «Тренос» переписували, передавали від батьків до дітей як найдорожчий дар, як духівницю від одного покоління до іншого, про що свідчить досить значна рукописна традиція на екземплярах, що збереглися. «Тренос» не тільки читали, його сторінки були ареною боротьби ідей і поглядів сучасників полеміста і читачів подальших століть. Після написання „Треноса” М. Смотрицький понад 10 років не виступає з полемічними творами. Він викладає в школах віленського і київського (1616-1617 рр.) братств латинську і старослов'янську мови, вільні науки латиною. Перед православними вченими Речі Посполитої стояло завдання створити струнку, науково-обґрунтовану лінгвістичну систему. Проводячи багаторічне дослідження форм старослов'янської мови, М. Смотрицький пише свою знамениту «Граматику», що зберігала своє значення впродовж півтори століть. «Граматики» М. Смотрицького - це маніфестація нових культурних цінностей. Він виступав як поборник культурного підйому і освіти народу, мріяв про той час, коли лекції в школах читатимуть не латиною, а слов'янською мовою. Його «Граматика» впродовж 150 років після її видання була кращим навчальним посібником і зразком для створення багатьох граматик не тільки зі слов'янської мови, але й російської.

У 1617 р. Смотрицький прийняв чернецтво, у 1620 р. був призначений архієпископом полоцьким, а після смерті Л. Карповича - настоятелем віленського монастиря св. Духу. Уніати почали цькувати М. Смотрицького. Писали на нього доноси. Піднялася нова хвиля репресій і переслідувань православних. М. Смотрицький в своїх трактатах «Виправдання невинності», «Захист «Виправдання», «Викриття уїдливих творів» описує це беззаконня і вимагає свободи віросповідання. У 1621 р. у відповідь на переслідування М. Смотрицького, Віленське православне братство видало його твір

«Верифікація невинності». У «Верифікації» М. Смотрицький значно розширив можливості документального способу полеміки, ввівши в текст твори копії листів канцлера і короля Сигізмунда III до патріарха Феофана і інших офіційних осіб Речі Посполитої, лист константинопольського патріарха до єрусалимського патріарха Феофана, що відправлявся до Москви. Причому, листи цитуються в оригіналі грецькою і латинською мовами. Для доказу права на існування православної церкви в державі М. Смотрицький залучає не тільки листи, але й посилається на конституції 1592 і 1607 рр. Саме «Верифікація» Смотрицького поклала початок полеміки в 20-і роки XVII ст., у яку включилися найбільш талановиті соціальні мислителі того часу Т. Симонович, В. Рутеній, К. Сакович та ін. Мало того, «Верифікацію» було двічі видано, чого удостоювалися рідкісні книги того часу. Важке становище православних білорусів і українців посилювалося знущальним ставленням до їхніх святинь: уніати закидали камінням будівлі монастирів, обстрілювали з луків, підпалювали. Безчинства уніатів підтримували міська влада, яка не приймала протест від православних, забороняла судовим виконавцям займатися справами православних. Такого насильства і пригнічення, підкреслює полеміст, не бачила ще жодна країна. Уніатів він порівнює з воєводою, який залишив свого короля і, приставши до ворога, почав воювати проти своїх. Мислитель малює страшну картину деградації уніатів, особливо він обурений тим, що багато православних церков віддано на наругу, обернено в корчми, школи абсолютно не діють, зневажається слов'янська мова і осміюється білоруська, замість християнської любові всюди панують зло, ненависть і фальш. Не обмежуючись простим фактичним описанням порочності католицького духовенства, М. Смотрицький радить протидіяти йому, скинути з себе їхнє ярмо. Проте він бачив, що унія все більш і більш пригнічує білоруське й українське населення, і намагався з'ясувати причину уніатського впливу. Однією з причин Смотрицький вважав неуцтво і безпечність православного духовенства. «Верифікація невинності» дещо вплинула на правлячі кола Речі Посполитої. На сеймі 1623 р. передбачалося заслухати скарги православних і вжити заходів для їх заспокоєння. Тому перед сеймом православними депутатами були викладені скарги в 17 пунктах. На сейм було запрошено і М. Смотрицького, котрий прибув до його початку з «Суплікацією». В «Суплікації» розкрився талант М. Смотрицького як державного діяча і прекрасного дипломата. Він довів, що внутрішньодержавна ворожнеча народів не може бути корисною для держави, а тільки роздробить і розхитає її. На всю країну прозвучав його пристрасний заклик до свободи, рівності і братерства всіх народів Речі Посполитої. Таким чином, полеміка 20-х років XVII в., яку розпочав М. Смотрицький, не минула безслідно, вона розкрила глибокі суперечності в Речі Посполитій, показала безперспективність політики, що проводиться королем Сигізмундом III і його найближчим оточенням. Заслуговує на увагу позиція М. Смотрицького у викладі окремих соціально-політичних питань. Він визнавав, зокрема, традиційний на той час поділ права на світське, духовне і природне. Світське і духовне право, на його думку, повинне ґрунтуватися не тільки на законах устрою держави, але й на давніх звичаях його народів. Особливого значення він надавав так званому «неписаному праву», які складалося зі звичаїв того чи іншого народу впродовж всієї його історії, що свято зберігалися в людській пам'яті. Традиціям в житті народів Смотрицький відводив велику роль і ратував за дотримання спадкоємності норм побуту, культури, що історично склалися. Інакше виникне небезпека загибелі народу і руйнація його культури.

Величезний і неоціненний внесок М. Смотрицького в культуру народів Білорусі і України полягав також в тому, що він був першим неперевершеним популяризатором, перекладачем і тлумачем західноєвропейської літератури різних культур і народів. Адже книги М. Смотрицького розраховувалися передусім на широкі верстви населення, на тих, хто не міг ознайомитися з творчістю Петрарки, Мантуана, Бернарда, Гея, Савонароли, Гараїзи та інших письменників, яких талановито переклав М. Смотрицький. Просвітницькі ідеї і педагогічна діяльність М. Смотрицького були спрямовані на протидію наступу феодально-католицької реакції, на захист культурної і національної самостійності білоруського і українського народів. Антиуніатські твори М. Смотрицького мали гарячий відгук. Боротьба, що розгорнулася в Білорусі і на Україні, народні виступи проти насильства в справах віри, були по суті і боротьбою проти соціально-економічного гніту. Ідеї і боротьба М. Смотрицького вливалися в єдине русло національно-визвольного руху білоруського і українського народів.

Література

1. Короткий В.Г. Творческий путь Мелетия Смотрицкого. - Мн. : Наука и техника, 1987.

2. Смотрицкий М. Фринос, или Плач восточной церкви. - Вильно, 1610.

3. Очерки истории философской и социологической мысли Белоруссии. - Мн. : Наука и техника, 1973.

4. Jadacki J. Slauni wilnianie Filzowe. - Wilno : «Wydawnictwo polskie w Wilnit», 1994.

Размещено на Allbest.ru